Василь іванович голобородько



Скачати 50.39 Kb.
Дата конвертації19.06.2017
Розмір50.39 Kb.
ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ ГОЛОБОРОДЬКОвасиль голобородько
Письменник, дослідник українського фольклору. Народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині. Епопея зі здобуттям вищої освіти тривала мало не сорок років. Між 1964 роком, коли Василь Голобородько вперше став студентом українського відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, і 2001 роком, коли йому нарешті вдалося отримати диплом Луганського державного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка, було і відрахування з Донецького педагогічного інституту (за поширення між студентами відомої праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»), і недопуск до вступних іспитів у московському Літературному інституті, згодом – військова служба на Далекому Сході, шахтарська праця й радгосп у рідному селі.
Друкуватися почав 1963 року. Втім, першу поетичну книжку Василя Голобородька «Летюче віконце» не допустили до друку через відмову її автора співпрацювати з КҐБ. Збірка вийшла закордоном у 1970 році, внаслідок чого письменникових творів майже двадцять років не друкували в Україні. Попри те, їх визнавали у світі: 1983 року Голобородькові вірші ввійшли до югославської антології світової поезії «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». Вірші Василя Голобородька навдивовижу світлі, на позір наївні. Образи й сюжети із сучасного авторові життя нерідко мають фольклорне походження. За любов до птаства сучасні дослідники літератури охрестили письменника «пастухом пташок».
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1994), премій імені В. Симоненка та М. Трублаїні. 2011 року збірка дитячих поезій Василя Голобородька «Віршів повна рукавичка» в ілюструванні Інги Леві ввійшла до міжнародного каталогу «Білі круки». Окремі твори письменника перекладено на польську, французьку, німецьку, англійську, румунську, хорватську, сербську, португальську, іспанську, естонську, латвійську, литовську, шведську, російську мови. На думку Оксани Забужко, із сучасних літераторів саме Василь Голобородько міг би гідно представити Україну перед Нобелівським комітетом.

ХЛОПЧИК, ЯКИЙ СТОЇТЬ СЕРЕД ЛІТА

Хлопчик стоїть,
зупинений на бігу через літо.
Летить повз нього бджола,
хлопчик принюхається-принюхається й знає:
ця бджола полетіла із медом,
що пахне липовим цвітом —
набрала у квітці липи;

ця бджола полетіла із медом,


що пахне гречаним цвітом —
набрала у квітці гречки;
ця бджола полетіла із медом,
що пахне деревієвим цвітом —
набрала у квітці деревію.

Хлопчик придивиться-придивиться й знає:


ця бджола полетіла із синім медом
від синьої квітки цикорію;
ця бджола полетіла із червоним медом
від червоної квітки маку;
ця бджола полетіла із зеленим медом
від зеленої квітки м’яти.

Хлопчик прислухається-прислухається й знає:


ця бджола полетіла із голосом му-у,
що зав’яз коровою у меду;
ця бджола полетіла із голосом ку-ку,
що зав’яз зозулею у меду;
ця бджола полетіла із голосом ь-ь-ь,
що зав’яз метеликом у меду.

ІМЕНА ДІВЧАТОК І ХЛОПЧИКІВ

У дівчаток імена квітів,
що їх вони саджають навесні
і поливають криничною водою.
— Хто воду несе?
— Та, у кого воронець під вікном росте.
— А як звуть оту співучу дівчинку?
— Та, у кого у городчику цвітуть чорнобривці.
— А оту сміховиту?
— Та, у кого ружі аж під стріху.
У хлопчиків імена птахів,
що  їм  вони  шпаківні  та дуплянки  цілу  зиму  майструють
та у годівничках крихтами підгодовують.
— Хто то їсти татові у поле поніс?
— Той, хто знає, де живе нічний соловейко.
— А як звуть того, хто далі всіх стрибає?
— Той, хто ластів’ятко у гніздо поклав.
— А  того,  хто  катає меншого  братика  на  велосипеді?
— Той, хто лікує поранене крило журавлеві.
ДОЩ

Цибатий дощ


місить по калюжах грязь
на гнізда ластівкам.
До річки бігає —
одна нога тут, друга там,—
по воду, щоб поливати копицю сіна,
аби мак, бува, не запалив її.
І, стомлений, лягає у траву
коло самих корінців.

* * *
Я уплетений весь до нитки


у зелене волосся дощу,
уплетена   дорога,   що   веде  до   батьківської   хати,
уплетена хата, що видніється на горі, як зелений птах,
уплетене дерево, що, притихле, стоїть над дорогою,
уплетена річка, наче блакитна стрічка в дівочу косу,
уплетена череда корів, що спочивають на тирлі.

А хмара плете і плете


зелене волосся дощу,
холодне волосся дощу.

Але усім тепло,


усі знають: дощ перестане,
і хто напасеться,
хто набігається,
хто нахитається,
хто насидиться на горі,
хто належиться,
а хто прийде додому
в хату, наповнену теплом, як гніздо.
ХЛОПЧИК МАЛЮЄ ЛІТО

Кавуни зелені


котять півні
по жовтій нитці,
простягненій під вишнею,
на якій самотній птах гойдається на вершечку.

Краплі вишень


забризкали стіну хати.

Туди-сюди


самотній птах гойдається,
мече кругле око на землю,
де кавуни зелені
котять півні.
ГРУШКА

Вечір упав кавуном смугастим,


і мати винесли під хату столика,
поставили вечерю на нього,
і ми із сестричкою сіли вечеряти.

(Я пах червоною польовою квіткою,


а сестричка — золотою квіткою току.)

Ми їли густий мед, намазаний на окраєць,


і запивали вечірнім молоком.
На призьбі сиділи мати
і дивилися, як ми їмо із сестричкою…
А потім ми запросили вечеряти білу грушку,
яка стояла під хатою.
Мати принесли їй ослінчика, налили молока,
намазали окраєць медом — і грушка сіла.

«

ж, грушко, мед, а нам дай груш!»


«Пий, грушко, молоко, а нам дай груш!»
«Їж, грушко, хліб, а нам дай груш!»
ДВІ ЯБЛУНЬКИ

Любо яблуньці жити у нашій хаті,


тільки з того боку вікна:
я дивлюсь на її рожеві щічки у вікно,
і яблунька дивиться  на мої рожеві щічки у вікно.

Мати наша нас не розрізняють,


мені кажуть: «Ганнусю, ти аж цвітеш»,
ніби я яблунька,
а яблуньці вдягають білі панчішки,
ніби яблунька — то я.
ПІЧ

Сестричка обляпала клена


рудою глиною —
недавно примазували хати до свята,—
і клен обкидає листям новим
піч на подвір’ї
з голови до ніг,
з голови до ніг.

А на печі намисто із перцю.


Стоїть у фартушку лебединім, як молодиця,
і коси з цибулі у вінок склала на голові,
а голова висока,
а голова аж у небі.

Сестричко Ганнусю, то ти так причепурила піч?


Ні — то осінь,
то — осінь.

Осінь із сестриччиними очима


випускає із рук журавлів,
укладає дівчаткам із зеленими обличчями
у шкільні торбинки
підручники, зошити і олівці.
А піч котить дівчаткам услід
по листі новому на стежці
зелений бублик сонця:
ідіть, дівчатка,
ідіть до школи.
ЗУСТРІЧ У ЛІСІ

Той, хто живе у корчі,


хату не топить,
а лежить увесь вік на печі:
з піччю спиною зрісся,
від вух до п’ят у волосся зелене заріс —
лічить дерева,
а їх стільки, як у нього пальців.

Коли минаєш його ліворуч —


з його рота вилітає вивільга,
а коли праворуч —
помахом пальця витворює на гілці гніздо.

Нагинав тонку ліщину:


«Ти по вудлище гінке прийшов?» — питав.

Виходив на галявину:


«Ти шукаєш ягня, що відбилося від отари?» — питав.

Ставав на стежку, що веде у квітку:


«Показати тобі печеру папороті?» — питав.

ЛИС



Жив один лис, який умів писати,
і він писав у шкільному зошиті про осінь:
носив під пахвою зошит
і олівець за вухом
і сідав на пні,
коли бачив, що ще один листок упав,
коли бачив гніздо без птахів.
Коли мерзли пальці і груди,
грівся над багаттями глиняних круч.
Коли лягав спати, зошит клав під голову
і згадував, що він побачив за увесь день.
А того ранку прокинувся і побачив сніг,
і заховав він зошит до наступної осені.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал