В. В. Німчук проблеми українського правопису в XX ст



Сторінка1/7
Дата конвертації24.03.2017
Розмір0.85 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
В. В. Німчук

ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ В XX ст.

У нинішніх дискусіях, що точаться навколо проблем функціонування української мови, помітне місце посідають питання нової редакції «Українського правопису». І це не випадково. Значення стабільної орфографії для духовної культури - велетенське, адже правопис забезпечує міцність норми (кодексу) літературної мови, сприяє освіті й усталенню грамотності громадян.

Національна орфографія, починаючи з алфавіту й закінчуючи правилами вживання розділових знаків, є важливим складником етнічної культури і невід’ємним її атрибутом. Згадаймо, як царський уряд забороняв українську орфографію. За Валуєвським циркуляром 1863 р. та так званим Емським указом Олександра II 1876 р. українською мовою було дозволено друкувати тільки художні твори, але обов’язково з використанням лише російської азбуки. Оскільки в текстах, друкованих засобами російського алфавіту, часто виступала буква ы, якою українці мусили позначати свій унікальний у слов’янському світі передньо-середній звук и, система поросійщеного письма дістала назву ярижки (від народної назви літери ы (єри) - «яри»). А суто українська буква ґ у радянський час була заборонена.

Єдиний правопис консолідує національну культуру, етнос. Розхитування орфографічних правил призводить до дестабілізації всі норми літературної мови, дезорієнтує носіїв писемної мови, знижує грамотність населення, викликає елементи хаосу у словниках, у яких має бути чітко витримана алфавітна система.

Державна мова (а такою вже десять років тому знову стала українська) повинна мати стійкий правописний кодекс, якого мають дотримуватися всі громадяни держави й друковані органи. Правописні варіанти, а тим паче - різні правописні системи - не дозволено навіть у найдемократичніших країнах світу.

У нашій державі, що недавно повернула собі незалежність, після тоталітарної доби демократія не всіми усвідомлюється як засіб для вільного організованого життя. Подехто демократію трактує як уседозволеність.

Офіційні видання, більшість друкованих органів масової інформації, книгодруку, освіта використовують єдино узаконений чинний нині «Український правопис» у його редакції 1960 р. з невеликими змінами 1990 р. і 1993 р.

Частина нашого громадянства відкидає все в орфографії, що напрацьоване в ній після брутальної заборони 1933 р. правил «Українського правопису» 1927 р. (1928 р.). Необізнані з історією української орфографії люди гадають, що ті, хто вживають правопис 1927 р. (1928 р.), користуються діаспорними нормами. Між іншим, у нас часто поплутують «корінних» українців діаспори, тобто людей, що народилися за межами етнічної території, з українцями, що жили й живуть за кордоном як політичні емігранти з України. Політичних емігрантів неправомірно називати українцями діаспори.

Декотрі видання користуються «гібридним» правописом. У чинний нині орфографічний кодекс уносять елемент правопису 1927 р. (1928 р.).

До цього треба додати, що через факсимільні перевидання до широкого читача доходять книги, надруковані правописними системами XIX - початку XX ст.

У складній ситуації, що склалася в нашій орфографічній практиці, відбивається вся складність долі української писемно-літературної мови.

Вік нашого правопису налічує понад тисячу років, через те в ньому співіснують елементи, усталені ще в сиву давнину з елементами, котрі стали нормою кілька десятків років тому. В історії української орфографії виділяємо кілька умовних, але важливих етапів:

І. Перший наш правописний узус, як відомо, ґрунтувався на Кирило-Мефодієвській традиції, кінцево пристосованій до вимог східнослов’янських мовних систем уже в кінці XI ст., тобто через якихось 100 років після офіційного хрещення Русі-України. У світській практиці він зберігався протягом ХІІ-ХVІ ст. (звичайно, з певними модифікаціями протягом віків). Цей узус не нівелювала й не перекрила повністю принесена з півдня Славії правописна реформа, заснована загалом школою тирновського патріарха Євтимія (Болгарія). Але так званий другий південнослов’янський орфографічний (графіко-орфографічний) вплив помітно позначився лише на правописі конфесійного письменства XVI ст. і мало торкнувся світського{Гнатенко Л.А. Староукраїнський правопис останньої чверті XIV - першої чверті XVII ст. у зв’язку з проблемою другого південнослов’янського графіко-орфографічного впливу (букви на позначення голосних звуків). — К., 1997}. Характерно, що саме при запису світських текстів, насамперед офіційно-ділового (краще б «офіційно--справового»?) стилю, староукраїнської мови, виникла потреба шукати засоби для позначення фонем ґ, дж, дз, і такі засоби було знайдено.

У цьому етапі можна виділити період від останньої чверті XIV ст. до початку XVII ст., коли в конфесійних книгах панувала тирновська орфографія.

II. Другий етап в історії нашого правопису пов’язаний із «Граматикою» (1619 р.) М.Смотрицького. Незважаючи на те, що автор нормалізував правопис (та орфоепію) церковнослов’янської мови української редакції, орфографія вченого в підхожих пунктах досить послідовно застосовувалася в українських текстах, у тому числі й у світській літературі, зокрема в ній вживалася буква ґ у загальних та власних назвах.

III. Новоукраїнські правописні системи (а їх було близько 50{Огієнко І. Нариси з історії української мови: система українського правопису// Популярно-науковий курс з історичним освітленням. — Варшава, 1927. — С. 16—20}) в силу відомих історичних причин не знаходили офіційного затвердження аж до кінця XIX ст. Важливою віхою в історії нашої орфографії було офіційне введення в шкільну практику Галичини та Буковини правопису, побудованого на фонетичному принципі з залученням елементів етимології. Цей правопис викладено в підручнику С.Смаль-Стоцького та Ф.Гартнера «Руська граматика», надрукованому 1893 р. у Львові. Вводячи такий правопис у шкільну та урядово-офіційну практику, австрійські офіційні кола рахувалися з думкою «найавторитетніших руських язикознавців і педагогів»{Франко І. Етимологія і фонетика в южноруській літературі. — Коломия, 1894}.

У книжці С.Смаль-Стоцького та Ф.Гартнера до писемної норми було піднесено систему Є.Желехівського, яку лексикограф застосував у своєму «Малорусько-німецькому словарі» (Львів, 1886). В «Руській граматиці» зазначених лінгвістів вживалися літера ґ на позначення дзвінкого проривного задньоязикового звука, ї на позначення йотованого і та м’якості приголосних перед і < , е, апостроф на позначення роздільної вимови кінцевого приголосного префікса та початкової голосної кореня: роз’єдиняти, роз’їзд (але не роз’охотити, роз’учити, як це робив Є.Желехівський). Після губних перед йотованими апостроф вони не пропонували писати. Зазначені автори в алфавіті, зокрема, зберігають таку послідовність букв: г, г; е, є; и, й, і, ї; м’який знак — у кінці азбуки.

Етапною у справі впорядкування українського правопису вважаємо працю, здійснену під егідою Наукового товариства ім. Т.Шевченка, яке аж до 1918 р. відігравало роль Української академії наук. У НТШ 1900 р. створено «Язикову комісію» для вироблення норм українського правопису, до якої в різні роки входили О.Колесса (перший голова її), М.Павлик (його заступник), В.Гнатюк, І.Кокорудз, К.Студинський, С.Смаль-Стоцький, І.Франко, М.Грушевський, В.Дорошенко, А.Кримський, Є.Тимченко{Гузар О. Правописна концепція НТШ і питання уніфікації єдиного українського правопису на зламі ХІХ-ХХ століть // Український правопис та реалії сьогодення / Матеріали засідань Мовознавчої комісії та Комісії всесвітньої літератури НТШ у Львові 1994-1995 рр. — Львів, 1996. - С. 13}. Комісія, враховуючи правила, вироблені Крайовою шкільною радою, уклала «Руську правопись зі словарцем», схвалену Філологічною секцією НТШ і надруковану 1904 р. у Львові{Ми користувалися польським перекладом «Руської правописі...» — Prawidla pisowni ruskiej ze slowniczkiem. — Lwów, 1904. — S.1—29}.

У цих правилах чи не вперше в історії нашого правопису встановлено, з деякими змінами, використовуваний донині буквопорядок, зокрема послідовність г, ґ; е, є; м’який знак у кінці азбуки, але послідовність: ... и, й, і, ї; к...

Варто відзначити такі елементи орфографії, узаконені в «Руській правописі»:

1. Вживання букви ї на позначення м’якості приголосних перед і, насамперед і < , е: дїд, цїп. Написання і на початку слова, в тому числі у словах індик, інколи, іноді.

2. Позначення м’якості приголосних перед губними приголосними, після яких іде і < : сьвіт, сьміх, зьвір.

3. Позначення за допомогою букви ь м’якості приголосного перед о: тьохкати, верхнього.

4. Написання дієслівного суф. -ува-ти, ненаголошеного дієприкметникового -ува-н-ий (та відповідного елементу в похідних абстрактних іменниках): купувати (не: куповати), розкидуваний, розкидуванє.

5. Написання с у префіксі перед п, т, к, х, ф (і ц та ч!): скинути.

6. У запозичених словах написання и після д, т, з, с, ц та р: дидактичний і т.д. (пор. сучасне «правило дев’ятки»).

7. Написання в запозиченнях аї, еї, ої, уї, юї (а не аі, еі, оі, уі, юі): архаїзм, героїчний, руїна і т.д.

Щодо вживання л у словах іншомовного походження, то пишеться ль, а не л перед о: біольогія тощо.

Про використання г і ґ спеціально не говориться нічого, але з параграфів 37 (гі не: ги), 38 (ге не: ґє) видно, автори орієнтувалися на західноєвропейську практику вживання h та g в словах грецького походження: гіякинт, гіґієна, гієроґліф і т.д., ґеоґрафія, ґенеальоґія тощо.

У «Руській правописі» подано зразки відмінювання та дієвідмінювання. Звертаємо увагу на закінчення -и в родовому відмінку однини: части, імени, теляти.

Великою вадою правил НТШ була відсутність у них засобів позначення твердості приголосних перед я, ю, є, ї, отже, написання (в доданому орфографічному словнику) не тільки мяти (мну, -еш) і под., але й зїсти “з’їсти”. Це був регрес навіть порівняно з практикою Є.Желехівського, в системі якого, хоч обмежено, використовувався й апостроф, а великою перевагою їх було відзначення в орфографічному словничку форм родового відмінка однини та називного множини іменників. IV. За всю свою історію український правопис не зазнав такого інтенсивного спеціального опрацювання, як за останні 90 років. Досвід наших попередників 20 століття багато в чому нас може навчити.

Виняткову роль у впорядкуванні українського правопису в XX ст. відіграла орфографічна система, що її застосував у «Словарі української мови» (1907—1909 рр.) Б.Грінченко. У передмові до словника Б.Грінченко зазначив, що в виданні його «прийнятий той правопис, який вжито в українських паралелях в «Словаре русского языка, составленном Вторым Отделением Императорской Академии Наук» і в той же час вживається і в наукових та інших виданнях Наукового товариства ім. Шевченка у Львові{Словарь украинского языка, собранный редакцией журнала «Киевская старина»/ Редактировал, с добавлением собственных материалов, Б.Д.Гринченко. — К., 1907. — С. ХХIII}.

Б.Грінченко дипломатично не згадав рекомендацій спеціально створеної комісії Другого відділення Імператорської академії наук, до якого звернувся відповідальний за друкування словника В.М.Доманицький. Комісія на окремій нараді запропонувала:

1. Літери ї не вживати для позначення м’якості приголосних перед і.

2. Не позначати через ь м’якості приголосних з, с, ц перед сполуками губних приголосних із і: звір, сміх, звізда.

3. Вживати ё для передачі йотації о та м’якості приголосних перед ним.

4. Роздільну вимову позначати не апострофом, а за допомогою ь: пьять, зьїсти.

5. У відповідних іменниках середнього роду писати подвійний приголосний та -я: знання, а не знаннє.

6. Відповідні африкати позначати буквосполуками дж, дз.

7. Не відбивати асимілятивних змін у дієслівних формах перед -ся: даєшся, дається, а не даєсся, даєцця.

8. Передавати проривний дзвінкий задньоязиковий приголосний буквою ґ{Известия Императорской АН. -- Сер. 6. - 1907. - № 9. - С. 10, 233-241}.

Пропозиції було розіслано для обговорення українським філологам, зокрема Б.Грінченкові, П.Житецькому та К.Михальчукові{Дзендзелівський Й.О. Заходи Петербурзької академії наук щодо впорядкування українського правопису // Мовознавство. — 1971. — № 1. - С. 69}. У своїй відповіді Б.Грінченко відстоював написання йо, ьо та апостроф{Дзендзелівський Й.О. Заходи Петербурзької академії наук щодо впорядкування українського правопису // Мовознавство. — 1971. — № 1. - С. 70-76}. Ці елементи “галицької” орфографії він застосував у публікації «Словаря украинского языка» (апостроф уживав і після губних приголосних перед є, ї, я, ю, висловився за вживання тільки і після м’яких приголосних). Усупереч правилам НТШ Б.Грінченко велику групу загальних назв, згідно з наддніпрянською вимовою, надрукував із початковою буквою и: идол, ижиця, икати, илкий, инакий і похідні від нього, индик, иржа, Ирід (Ирод), искра, ич та багато ін.

Дуже близький до “Грінченкового” правопису є правопис, що його був застосував Є.Тимченко{Тимченко Є. Українська граматика.— К., 1907. — Ч. 1}.

Про роль Б.Грінченка І.Огієнко сказав: “Правопис цього словника був прийнятий по всіх українських редакціях та виданнях. Ось цей правопис, як вислід збірної праці письменників всього ХІХ-го століття й усього українського народу, і запанував в Україні, і держиться в нас аж до сьогодні”{Огієнко І. (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. - К., 1995. - С. 238}. Справді, Б.Грінченко використав із практики своїх попередників усе, що було раціональне, відповідало природі української мови, надавало нашій орфографії національного обличчя. Та цей правопис все-таки використовували не в усіх деталях. Наприклад, у російсько-українському словничку географічної термінології, укладеному Природничою комісією Українського товариства шкільної освіти (1917 р.), не вживається апостроф: згірья, скамьянілість{Географична термінологія, зложена Природничою комісією Українського товариства шкільної освіти в Києві. -К.: Друкарня Центральної Ради. - 1917. - С. 4, 8}.

З відновленням української державності з’явилася потреба вироблення зводу чітких правил орфографії, обов’язкових для всіх та офіційно затверджених.

Перший міністр освіти Центральної Ради І.Стешенко 1917 р. доручив І.Огієнкові — професору Київського університету — скласти короткі правила українського правопису. Йому ж пізніше цю справу доручив і міністр освіти М.Василенко{Огієнко І. (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. - К., 1995. - С. 238} в 1918 р. Зберігся список праці «Найголовніші правила українського правопису. З доручення Правописної комісії склав прив.-доц. І.Огієнко» (датований 29.ІV.1918 р., Київ). Тут зазначено, що правила ухвалено Правописною комісією при Міністерстві народної освіти в квітні 1918 р. Серед членів Комісії названі: голова — І.Огієнко, А.Лобода, М.Грунський, Г.Голоскевич, О.Курило {Шумлянський Ф. Найголовніші правила українського правопису Української академії наук видання 1921 року (Розвідка) // Записки Херсонського інституту народної освіти ім. Н.К.Крупської. - Ч.II. 1926 р. - Херсон, 1927. - С. 8. 11}.

У № 10 за 1918 р. журналу «Українська школа» надруковано: “Найголовніші правила українського правопису. Ухвалені Правописною комісією при Міністерстві освіти 24 травня 1918 р. в Києві” У передмові до брошури сказано, що упорядкування правопису передбачено доручити Науковому товариству в Києві, але необхідність без зволікання надрукувати велику кількість шкільних підручників спонукала Міністерство освіти поспішати з організацією Правописної комісії. До неї запрошено професорів: Тимченка, Смаль-Стоцького, Грунського, Лободу, приват-доцента Огієнка (голова), а також відомих фахівців Науменка, Голоскевича, О.Курило, Шалю, Ганцова, Ніковського та ін. “Комісія розглянула спірні питання українського правопису, а разом з тим і ті випадки, що відріжняють наш правопис од правопису Галичини”. “Постави” Комісії викладено в 25 правилах про правопис українських слів і в 13 правилах про правопис чужих слів{Шумлянський Ф. Найголовніші правила українського правопису Української академії наук видання 1921 року (Розвідка) // Записки Херсонського інституту народної освіти ім. Н.К.Крупської. - Ч.II. 1926 р. - Херсон, 1927. - С.11—35 (тут передруковано правила).}.

Незабаром вийшли друком «Головніші правила українського правопису, ухвалені Міністерством народної освіти для шкільного вжитку на всій Україні». Під ними підписаний міністр народної освіти І.Огієнко. Ухвала датується 17 січня 1919 р.

У стислій передмові сказано про створення навесні 1918 р. Правописної комісії при Міністерстві народної освіти “з видатних українських вчених і педагогів”. “Голова цієї комісії, проф. Іван Огієнко склав «Головніші правила українського правопису» і подав їх на розгляд Комісії, правила ці Комісія ухвалила з деякими змінами... Правила охоплюють переважно спірні питання українського правопису, а разом з тим і ті випадки, що відріжняють наш правопис від правопису Галичини" (підкреслення наші. – В.Н.).

У «Головніших правилах...» надруковано (без окремого заголовку) 28 пунктів, що стосуються орфографії українських слів і 12 пунктів сформульовано під заголовком "Правопис чужих слів в українській мові". "Головніші правила..." підписав голова Правописної комісії Міністр народної освіти, ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету проф. І.Огієнко та члени Комісії: неодмінний секретар Української академії наук, ординар. проф. Українського державного університету в Києві А.Кримський та директор Постійної комісії Української академії наук “по складанню історичного словника української мови” проф. Є.Тимченко{Шумлянський Ф. Найголовніші правила українського правопису Української академії наук видання 1921 року (Розвідка) // Записки Херсонського інституту народної освіти ім. Н.К.Крупської. - Ч.II. 1926 р. - Херсон, 1927. - С. 9}.

Невдовзі після організації (14.ХІ.1918 р.) Української академії наук у її складі 16 березня 1919 р. створено окрему Правописно-термінологічну комісію, головою якої став акад. А.Кримський, а керівничим — Г.Голоскевич{Полонська-Василенко Н.Д. Українська академія наук (нарис історії). - Ч. 1. 1918-1930. - Мюнхен, 1955. - С. 32}. У другій половині 1921 р. Комісія ввійшла в структуру нового академічного закладу — Інституту української наукової мови Академії наук.

Очевидно, А.Кримський в основному доповнював «Головніші правила...» й упорядковував «Найголовніші правила українського правопису», які схвалювалися спільним зібранням Академії наук 17.V і 12.VІІ.1919 р. та 20.ХІ.1920 р. Правила затвердив народний комісар освіти УСРР Гринько. Академічні «Найголовніші правила українського правопису» найбільш відомі в публікації окремою брошурою 1921 р. в Києві. Кодекс, що стосується орфографії питомих слів, не має спеціального заголовку і налічує 32 пункти. Розділ “Правопис чужих слів в українській мові” містить 14 правил. Порівняльний аналіз показав, що академічний орфографічний кодекс — це доповнені правила, що їх склав й удосконалив із відповідною комісією І.Огієнко{Шумлянський Ф. Найголовніші правила українського правопису Української академії наук видання 1921 року (Розвідка) // Записки Херсонського інституту народної освіти ім. Н.К.Крупської. - Ч.II. 1926 р. - Херсон, 1927. - С. 36—37}. Перед нами правила, складені шляхом ретельного відбору найраціональнішого й найвідповіднішого з того, що напрацювали українські орфографісти кінця ХVIIІ - початку XX ст.ст. Природньо, при відборі не обійшлося: й без особистих вподобань (наприклад, щодо вживання апострофа, г і ґ у запозичених словах).

Виняткова роль у кодифікації українського правопису, як бачимо, належить І.Огієнкові та А.Кримському. За тоталітаризму цей факт замовчувався, а нині про це мало хто знає.

Академічний кодекс мав величезний авторитет, і вже в 1922 р. у Львові виходять «Правописні правила, прийняті Науковим товариством імені Шевченка у Львові», наближені до «Найголовніших правил...». А це був великий поступ у виробленні єдиного правопису для всіх українців. Короткий академічний орфографічний кодекс задовольняв потреби культури нетривалий час. 23-го липня 1925 р. Рада Народних Комісарів УСРР ухвалила створити при Наркомпросі Комісію для впорядкування українського правопису під головуванням наркома освіти О.Шумського. У Комісію ввійшли: П.Сологуб, М.Яворський, А.Кримський, О.Синявський, С.Пилипенко, О.Курилова (Курило), Є.Тимченко, Г.Голоскевич, М.Йогансен, Є.Касяненко, А.Річицький, Н.Калюжний, М.Яловий, О.Попов, М.Грунський, В.Ганцов, М.Сулима, В.Бутвин, В.Коряк, М.Хвильовий, С.Єфремов, Т.Секунда, С.Кириченко, І.Соколянський та О.Скрипник. Отже, в абсолютній більшості Комісія складалася із знаних філологів.

Але Рада Народних Комісарів у цій же постанові наголошувала:

“2. У своїй праці Комісія повинна виходити з сучасної літературної мови, що є синтезом основних народних діялектів, принявши за основу «Найголовніші правила українського правопису Всеукраїнської Академії Наук», затверджені НКО УСРР 1921 року.

3. З метою приваблення широких кіл наукових і літературних сил до участи у виробленні правил правопису української мови доручити Наркомпросові скликати спеціяльну конференцію для обміркування виробленого Комісією проєкта правил правопису”{Український правопис (Проєкт). — Харків, 1926. — С. 3}.

На організаційній нараді Комісії, в якій узяли участь О.Шумський, В.Бутвин, М.Йогансен, Н.Калюжний, Є.Касяненко, О.Попов, А.Річицький, О.Синявський, П.Сологуб, М.Яловий, П.Дятлов, С.Єфремов, В.Ганцов, Г.Голоскевич, Т.Секунда, одностайно було визнано, що перед Комісією “стоїть завдання ширше за впорядкування самого правопису, що взагалі сучасна літературна українська мова... потребує дещо більшої “стабілізації”, більшої одноманітности, ніж та мова могла її набути в умовах дореволюційного існування”. З огляду на це вирішено опрацювати: 1. правопис незмінної частини слова; 2. флексії відмінюваних частин мови; 3. правопис слів іншомовного походження; 4. правопис власних назв; 5. пунктуацію; 6. граматичну термінологію; 7. впорядкувати українську азбуку; 8. укласти орфографічний словничок (“труднощів” правописних). У комісію кооптовано нових членів і запрошено до неї представників Західної України: С.Смаль-Стоцького, В.Гнатюка та В.Сімовича.

Окремим членам Комісії доручено підготувати конкретні підрозділи, які переглянуто в відповідних підкомісіях. Обрано президію Комісії: О.Шумський, П.Сологуб, А.Кримський, О.Синявський.

На першому пленумі Комісії, що відбувався 11-го — 21-го листопада 1925 р. в Харкові, розглянуто проекти: В.Ганцова — “Правопис незмінної частини слова”, О.Синявського — “Закінчення відмінних слів”, “Пунктуація”, О.Курило – “Правопис чужих слів”, М.Сулими та М.Наконечного — “Власні ймення”. Переглянуто проект української граматичної термінології, скомпонований із кількох проектів — Л.Булаховського, М.Йогансена, М.Грунського та Комісії при Інституті наукової мови Всеукраїнської АН у Києві. При обговоренні на пленумі Комісії проекти “зазнали чимало змін, поправок, додатків”{Український правопис (Проєкт). — Харків, 1926. — С. 4}.

Варто підкреслити, що Комісія “виходила” з засад унормування правопису й мови та можливого спрощення правопису, отже, ніяких радикальних змін ні в графіку (“альфабет” та інші знаки письма), ні в правопис не внесено{Український правопис (Проєкт). — Харків, 1926. — С. 4-5}.

Цілком слушно члени Комісії вважали, що “базою для унормування й спрощення служила традиція й природа української мови: встановлюючи те чи інше правило правопису й мови. Комісія намагалася не порушувати без крайньої потреби усталеної традиції, узвичаєної норми, хоч, розуміється, увесь час оглядалася на живу мову в її різних діялектах та її історію”{Український правопис (Проєкт). — Харків, 1926. — С. 5}.

Перший пленум Комісії обрав редакційну колегію, в склад якої ввійшли А.Кримський, В.Ганцов та О.Синявський. Пізніше в склад її кооптовано Г.Голоскевича (який мав скласти правописний словничок).

О.Синявський звів матеріал Комісії, упорядкував у дефініціях й уклав проект правописного кодексу, а редакційна колегія проглянула його і зробила в ньому виправлення та доповнення.

На другому пленумі Комісії, що відбувався 5-8 квітня 1926 р. в Харкові, знову проглянуто проект, унесено в нього зміни в напрямку спрощення правопису. На цьому пленумі були присутні, зокрема, А.Кримський, С.Єфремов, О.Синявський, В.Ганцов, Г.Голоскевич, М.Сулима, М.Хвильовий, К.Німчинов, М.Наконечний, Л.Булаховський, Ф.Калинович, В.Дем’янчук, Б.Ткаченко, М.Гладкий.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал