В., Онюа стратегічні напрями реформування інституту освіти в україні



Pdf просмотр
Дата конвертації20.03.2017
Розмір67 Kb.

3
Ківалов С. В., ОНЮА
СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ
ІНСТИТУТУ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
Реформирование системы образования в Украине происходит под
влиянием двух процессов – евроинтеграции и изменения статуса
образования в Украине. Оно приобретает характер образовательных
услуг и подпадает под влияние законов конкуренции. Данная ситуация
требует изменения государственной политики. Институт образования
все в большей степени должен не только обслуживать нужды экономики,
обеспечивать ее трудовыми ресурсами, но и выполнять социально-
гуманитарные функции, связанные с формированием ценностного
сознания молодежи, с задачами ее социальной защиты и реализации прав
человека. Критериями эффективного выполнения учебными заведениями
данной миссии должны стать: оценка образования субъектами
образовательного процесса, в частности учащимися, а также положение
молодежи на рынке труда, уровень ее социальной защищенности.
Reforming of the educational system in Ukraine currents under infl uence
of two processes. They are European integration and alteration of the status
of education in Ukraine. The education is becoming the kind of services and
obtaining the laws of competition. This situation demands change of the state
politics. The institute of education must supply economical sphere with labor
resources and besides it fulfi lls social – humanitarian functions. These functions
are connected with the process of forming values of youth, with social security
of this group and human rights. Estimation of education by students as the
subject of educational process and the position of youth at the labor market, its
social security are criteria of effective fulfi llment this mission by educational
establishments.
Сьогодні Україна йде шляхом перетворень у різних життєвих сферах, в тому числі в освіті, зокрема у вищій.
Інститут вищої освіти є таким елементом суспільства, який відповідає за формування “людського капіталу”. Як відомо, зміст даного поняття включає такі якісні характеристики соціального фактору як рівень освіти, професійно-кваліфікаційні особливості, стан здоров’я людей.
Категорія “капітал” не є випадковою. Інвестиції в людину, в
її інтелектуальний, споживчий та трудовий потенціал вже давно розглядаються на Заході як такі, що можуть принести значний матеріальний та духовний прибуток окремій людині та суспіль- ству в цілому.

4
Успішність реалізації цього важливого завдання державної соціальної та гуманітарної політики залежить не тільки від фінан- сового забезпечення, що найчастіше наголошується органами державної влади України.
Проблема національної вищої освіти не полягає також виключно в кількісних показниках щодо вищих навчальних закладів.
Нажаль, в управлінні вищою освітою майже не враховують дві речі:
– по-перше, невизначеність моделі вищої освіти в Україні;
– по-друге, перетворення освіти в галузь, яка здійснює осві- тянські послуги й функціонує в умовах ринкової конкуренції.
Зазначене вище потребує чіткого визначення ролі держави в управлінні освітою та значення ринкових законів попиту й пропозиції.
Якщо на долю держави припадає законодавча функція, конт- роль за якістю підготовки кадрів, то такі функції як фінансування, визначення форми власності учбового закладу стають все частіше не тільки повноваженнями держави.
Попит на освіту з боку населення визначає рівень готовності громадян фінансувати цю послугу, забезпечувати студентами освітянську галузь. Тому все більшого значення набуває оцінка громадянами якості освіти, рейтинг вузів в громадській думці, а не тільки в оцінці МОН.
Що стосується моделі вищої освіти, то в основі її формування повинна знаходитись певна концепція. В класичній соціології
ХІХ століття розроблялось три головних ідеї, які й дали життя трьом моделям з різними цілями на “виході”:
– в першій – інститут освіти розглядався як засіб просування людини вгору по соціальним сходинкам, як інструмент реалізації
“рівних можливостей” та вертикальної мобільності, з метою забез- печення вищого статусу та позиції в соціальній ієрархії;
– в другій – освіта виступала як суспільна цінність, сфера, в якій повинні формуватися громадянські, моральні якості людини, де вона повинна всебічно розвивати свої індивідуальні якості, з тим, щоб в майбутньому стати повноцінним громадянином даної країни;
– в третій – освіта жорстко залежала від держави в економічному та ідеологічному контекстах.
Остання концепція була притаманна радянській системі.
Переважно індустріально-промислова інфраструктура економіки,

5
не розвинута сфера послуг та інформатики “диктували” свої вимоги до підготовки кадрів, які не співвідносились з науково- технічним прогресом. Досі 40 відсотків робітників промислових підприємств мають низький кваліфікаційний рівень й зайняті фізичною працею. Але держава визначала напрями підго- товки та кількість спеціалістів в залежності від потреб існуючої економіки.
В інфраструктурі сучасної економіки України доля промис- лового виробництва утворює 57 відсотків ВВП, тоді як в країнах
Західної Європи – 25 відсотків ВВП. В економічних системах постіндустріального світу сфери послуг, інформатики, управління забезпечують 75 відсотків ВВП.
Сьогодні в управлінні освітою ми спостерігаємо продовження впливу принципу “економічного детермінізму” радянського типу та слабку увагу влади до потреб й інтересів головних споживачів освітянських послуг.
Декларуючи європейські цінності, вищі навчальні заклади
імплементують в свою діяльність формальні риси євро- пейської освіти, головним чином систему атестації (кредитно- модульну), залишаючи зміст, методи та цілі навчального процесу старими.
Все це створює додаткові неузгодження, знижуючи ефектив- ність як запозичених, так і традиційних підходів.
Відстає від європейських стандартів й державне фінансування освіти. Якщо в країнах Європи воно коливається від 5,7 % ВВП до 8 %, то в Україні докризового періоду фінансування освіти було на рівні 4,7 % ВВП, нині ще нижче. Подивимось на ці процеси через призму суспільного сприйняття.
Соціологічне дослідження громадської думки з приводу стану освіти неодноразово проводилось в Україні та в Одеському регіоні.
Одеська область займає четверте місце за рейтингом регіонів
України за чисельністю студентів з розрахунку на 10 тисяч насе- лення (585 осіб).
74,7 % випускників шкіл бажають продовжити освіту далі.
45,0 % хотіли б працювати та вчитися. Тільки 24,9 % збираються працювати. Згідно європейським стандартам, тривалість освіти в сучасному суспільстві повинна бути біля 17 років.
Орієнтація на продовження освіти в нашій країні зумовлена двома факторами. По-перше, тим, що молоді люди віддають

6
перевагу тому виду діяльності, який вони добре знають, тобто навчанню; по-друге, відсутністю чітких перспектив для випуск- ників учбових закладів.
Соціологічні опитування в масштабах України та регіону свідчать, що більшість респондентів орієнтована на роботу в сфері бізнесу. При цьому робітничі професії, які є найбільше очікуваними сьогодні, не є престижними під час вибору життєвих пріоритетів.
Оцінка учнівською молоддю ефективності освіти та процесу його реформування не є одностайною, але в цілому є достатньо позитивною.
Учасники опитування дали досить високу оцінку освіті, яку вони отримують в своїх учбових закладах, при цьому вони не помі- тили суттєвих змін в навчальному процесі.
Хоч безумовно це лише середні показники, що різняться суттєво в розрізі окремих навчальних закладів.
Найбільш критичними є оцінки незалежного тестування за результатами минулого року. На думку випускників шкіл учні не були готові до тестування за рівнем знань. Викликає сумнів зміст тестів.
Таким чином, незалежне тестування, як вважає учнівська молодь, слабо вплинуло на створення об’єктивних умов та рівних можливостей для отримання вищої освіти.
Проведене дослідження дозволяє зробити деякі висновки щодо проблем, що існують сьогодні у сфері освіти та молодіжної політики.
Можна вважати, що слабке ознайомлення з реальним змістом
європейського освітнього процесу не стимулює ефективні форми адаптації до європейських стандартів національного освітнього простору.
Залишаються старими цілі підготовки молоді в системі шкільної та вузівської освіти. Не зазнали суттєвих змін форми навчання.
Реформи зачепили, головним чином, методи контролю знань.
Випускники освітніх закладів погано уявляють потреби сучас- ного суспільства. Вони слабо поінформовані відносно ситуації на ринку праці, а також тих можливостей, які пропонують сьогодні соціальні служби для молоді.
За даними вчених, приблизно з 14 років молода особа починає усвідомлювати власні соціальні права, місце в суспільстві, своє призначення. До 18 років практично завершується формування

7
основних психофізичних особливостей людини, а до 24 років припиняються процеси росту людського організму i формується соціальний статус особи, що передбачає здобуття освіти і певного фаху, проходження військової служби і набуття певного трудового та життєвого досвіду.
За результатами соціологічних досліджень, здійсне- них Українським інститутом соціальних досліджень разом з Центром “Соціальний моніторинг”, протягом останніх трьох років у системі цінностей української молоді безперечну пер- шість посідають цінності мікрорівня (сім’я, родичі, кохана людина, друзі).
Лише 5 % респондентів зазначили, що найважливішим для них є необхідність зробити щось вагоме для народу й країни. 62 % опитаних молодих людей турбує проблема працевлаштування.
У найбільш скрутне матеріальне становище потрапляє без- робітна молодь. Наявність молоді на регіональних ринках праці коливається від 23 % до 39 % при середньому показнику молодіж- ного безробіття по Україні – 32 %.
Зараз приблизно 30 тис. дітей шкільного віку не відвідує школу.
У більше, ніж 3,5 тис. сіл взагалі немає шкіл.
За кошти юридичних та фізичних осіб навчається більше поло- вини першокурсників вузів.
Декларація “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” визначила соціально-економічні, соціальні, культурно-освітницькі, політичні пріоритети.
В культурно-освітній сфері всі молоді люди повинні мати рівні права на отримання обов’язкової середньої освіти. Матеріальна допомога вузівській молоді здійснюється у формі кредиту- вання освіти, стипендії, розширення кількості бюджетних місць у вузах.
В країні розробляються цільові комплексні програми з різних проблем трудового, фізичного, духовного розвитку молодих людей.
Такі програми здійснює, в першу чергу, система центрів соці- альних служб для молоді. Юридично вони були затверджені
Законом “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, а також постановою Кабінету Міністрів про
“Типове положення про соціальну службу для молоді”. В Постанові
Кабінету Міністрів України від 21 січня 1998 р. “Про подальший

8
розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді та під- вищення ефективності їх діяльності” визначено завдання цих установ: “Соціальні служби для молоді надають молодим людям
інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги, реалізують необхідні заходи з метою запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі та їх подоланню, здійснюють соціальну опіку окремих категорій молоді, зокрема інвалідів, дітей-сиріт”.
На державному рівні функціонує Український державний центр соціальних служб для молоді (УДЦССМ).
Практично завершено формування мережі центрів соціальних служб для молоді на обласному та районному рівнях.
Реальна ж картина зайнятості молодих людей не відповідає
їх намірам. Так, в структурі тих, хто шукає роботу через служби зайнятості молодь утворює 39,4 %. Найгірше становище у осіб з середньою освітою.
Опитування показали, що серед безробітних молодь з вищою освітою утворює лише 10 %.
В сфері бізнесу зайнято лише 3,4 % молодих людей (тоді як
48,4 % опитуваних випускників шкіл мріяли стати власниками підприємств).
Якщо в 1985 році молодь утворювала 34,9 % загальної чисель- ності працюючих, то зараз цей показник знизився до 17,2 %.
Середня заробітна плата цієї категорії складає 60 % до серед- ньої заробітної плати по Україні і в 2 рази менше мінімального спожив чого бюджету. Соціальним наслідком безробіття і низького матеріального становища молоді є зростання серед неї девіантної поведінки. Фахівці стверджують, що зниження зайнятості на 1 % веде до зростання злочинності майже на 10 %. Біля 60 % злочинів припадає на людей віком до 30 років.
Проблеми, пов’язані з цією соціальною групою, опинились в центрі молодіжної політики. Державна політика в справах молоді має певну структурну організацію в Верховній Раді та Уряді.
Все це разом узяте потребує детального аналізу проблем реформування освіти, що має спиратись на можливості та потреби загальних трансформацій українського суспільства.
Саме наслідком таких реформ має бути формування молоді як специфічної соціальної страти із своїми особли- вими функціонально-рольовими статусами щодо держави і суспільства.

9
Комітет Верховної Ради
України з питань молоді, спорту і туризму
Комісії Верховної Ради
АР Крим, обласних,
Київської та
Севастопольської міських
Рад народних депутатів з питань молоді
Комісії районних та міських (міст обласного підпорядкування)
Рад народних депутатів з питань молоді
Національна Рада з питань молодіжної політики при Президентові України
Міністерство України у справах сім'ї та молоді
Український державний центр соціальних служб для молоді
Український
інститут соціальних досліджень
Український молодіжний центр
Державний молодіжний фонд
Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву
Обласні центри соціальних служб для молоді
Районні та міські центри соціальних служб для молоді
Республіканський комітет у справах сім'ї та молоді АР Крим, управління у справах сім'ї та молоді обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій
Відділи у справах сім'ї та молоді районних державних адміністрацій та виконкомів міських Рад народних депутатів
Рис. 1. Структура органів, що забезпечують механізм реалізації державної молодіжної політики
Нинішня конкуренція двох доктрин в освітній сфері, які умовно виглядають як пострадянська (традиційна) та західноорієнтована
(постмодерна), нажаль, не створила прийнятне позитивне середо- вище, в рамках якого можна знайти компроміс між позитивними ознаками обох підходів.
Ми пішли шляхом штучного поєднання, яке не задовольняє за змістовним наповненням вимог часу. Тому шлях реформ освітньої галузі – непростий, але конче необхідний для залучення молодого покоління у всі суспільно-важливі перетворення.
Література:
1. Про освіту: Закон України від 23.05.1991, № 1060-XII // http://
zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi.
2. Законодавство України про освіту: Зб законів. – К.: Освіта, 2002.
3. Ціннісні орієнтації учнівської молоді. – Соціологічний бюлетень. – Одеса, 2008. – Вип. 81.
4. Дзвінчук Д. Державне управління освітою в Україні: тенденції і законодавство. – К.: УАДУ, 2003.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал