В. О. Сухомлинський Взаємодія школи, сім`ї і громадськості один з головних принципів організації освіти. Він ґрунтується на спільності інтересів держави, народу, на єдності виховних завдань та ідеалів кожної сім`ї й су



Сторінка4/7
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1.09 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Додаток 5

«Книга в житті людини»

Книга вчить, як на світі жити.

Народна мудрість
У ранньому дитинстві ми вперше знайомимося з книгою. Перші казки, вірші, оповідання нам читають батьки. А потім ми й самі навчаємося розуміти друковане слово.

Книга з'явилася тому, що люди завжди прагнули зберегти і передати для нащадків свою мудрість, знання, красу художнього слова. З історії знаємо, що спочатку писали на глиняних табличках, папірусі, пергаменті. Лише згодом винайшли папір і почали друкувати книги.

Перші книги були рукописними, їх створення займало чимало часу і сил. Витоки вітчизняної рукописної книги починаються з часів Київської Русі. Завдяки літописам, які створювалися у монастирях, ми сьогодні маємо змогу знати про те, як жили наші предки. Найбільш детальний літописний звід укладений ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Називається він «Повість минулих літ» і розповідає про розселення слов'ян, про утворення держав, про перших руських князів. Рукописною книгою є також одна з найдавніших пам'яток української писемності — «Слово о полку Ігоревім».

Рукописні книги завжди цінувалися дуже дорого і користуватися ними могла обмежена кількість людей. Доступнішими книги стали відтоді, коли їх почали друкувати. Першодрукарями були Іван Федорів, Франциск Скорина, Єлисей Плетецький. Книгодрукування починалося з перших несміливих спроб, а потім цей процес удосконалився. Книг ставало все більше і вони були кращої якості.

Сьогодні важко уявити наше життя без книг. Вони допомагають нам здобувати освіту, дізнаватися більше про навколишній світ, життя інших людей. Друковане слово нерідко стає порадником у різних життєвих ситуаціях.

Книги — це справжня скарбничка мудрості. Недаремно здавна люди збирали книги, створювали бібліотеки, щоб зберегти ту інформацію, яка міститься у книгах. У Львові на одному з приміщень місцевої книгозбірні зроблено напис латинською мовою: «Тут мертві живуть і німі промовляють». Бо й справді, у книгах залишаються жити думки, прагнення, мрії не лише наших сучасників, а й представників минулих поколінь.

Народна мудрість каже, що книга вчить, як на світі жити. І це дійсно так. Вона розкриває нам цікавий світ, допомагає мандрувати через століття і краще розуміти сьогодення.

Шляхи формування читацьких інтересів у молодших школярів

Сучасне інформаційне суспільство рухається шляхом розвитку творчого мислення людини. Творча людина може успішно адаптуватися в суспільстві, протистояти негативним обставинам, знаходити позитивні виходи зі складних життєвих ситуацій, вона здатна до самореалізації своїх можливостей, саморозвитку. Але суспільна потреба у вихованні людини, яка творчо мислить, не знаходить повного відображення у шкільній практиці. Тому виховання творчої особистості, людини з творчим мисленням має особливу актуальність і є одним із головних завдань системи освіти.

Завдання сучасної української освіти полягає, насамперед, у формуванні особистості з гнучким розумом, із швидкою реакцією на все нове, з повноцінними, розвинутими потребами подальшого пізнання та самостійної дії, з добрими орієнтувальними навичками й творчими здібностями.

Духовне відродження українського народу неможливо уявити без впливу художньої літератури на формування національної свідомості, бо саме література є одним із активних чинників суспільного виховання ─ совісті, моралі, загальнолюдських цінностей. Зміни в усіх сферах нашого життя безпосередньо впливають і на літературну освіту школярів, адже література ─ це відображення в художньому стилі життя людини та суспільства з усіма складнощами і проблемами. Однак, щоб література здійснювала свою виховну роль, треба виробити у людини вміння читати художні твори, належним чином сприймати дійсність, відображену в художній формі, сформувати прагнення брати приклад з позитивних героїв. Сьогодні стоїть завдання побудувати навчально ─ виховний процес таким чином, щоб розвивати в учнів пізнавальний інтерес, вміння самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватися в потоці наукової та політичної інформації.

У наш час місце книги в житті підростаючого покоління змінюється, оскільки на їх використання впливають як інформаційні технології, так і телебачення. Найчастіше як джерело інформації замість книг учні використовують персональний комп’ютер. Але всім давно відомо, що знання, фантазія, логіка думки і міркувань, любов до рідної мови, уміння логічно й образно розмірковувати виховуються лише читанням. Уміти читати, бути читачем ─ це високе мистецтво, йому треба наполегливо вчитися. Дитяча художня книга ─ це особливий світ, який юний читач осягає і розумом, і серцем. Дуже важливо, щоб книга увійшла в життя дитини якомога раніше, тому що вона є незамінною у виробленні уваги, зосередженості, у вихованні душевності, моральності тощо. В.О.Сухомлинський писав, що «Читання як джерело духовного багатства не зводиться до вміння читати, з цього вміння воно тільки починається. Дитина може читати вільно, безпомилково, але книжка не стала для неї тією стежкою, що веде до вершини розумового, морального, естетичного розвитку».

Від початкової школи значною мірою залежить, чи полюблять діти читання, чи можливо залишаться байдужими до літератури. Саме у молодших школярів треба сформувати читацькі інтереси та закласти міцний фундамент етичної культури особистості. Навичка читання ─ це основа, яка в майбутньому дозволить нарощувати духовний та інтелектуальний потенціал особистості. Щоб душа дитини відгукнулась на художній твір, задзвеніла чарівною музикою, треба, як зазначив В.О. Сухомлинський, «зуміти торкнутися її струн».

Сучасні діти ─ це діти нового середовища, і вони не розуміють мови старих ідеалів високої моралі. Їх життя треба наповнити живим і дієвим сенсом, багатством емоцій.

Якщо комплексно підходити до вирішення цих завдань, то у справі формування справжнього читача можна досягнути бажаних успіхів. На успішність учнів впливає значна кількість різноманітних факторів. Але одним із найважливіших є вміння свідомо, правильно, виразно та швидко читати. У дитини, яка не вміє добре читати, виникають певні труднощі під час виконання домашніх завдань, їй не цікаво на уроках, вона приречена на розумову обмеженість і зубріння. Такий учень не буде активним читачем бібліотеки, не відчуватиме потреби спілкування з книгою, тому що читання приносить йому не задоволення, а муку. Читання являє собою процес, який базується на використанні розумової діяльності, певних способах кодування інформації, що надходить під час її обробки в мозок. І тому, якщо ставиться завдання підвищити ефективність читання, його продуктивність, якомога повніше потрібно враховувати можливості кожної дитини, допомогти їй в організації цілеспрямованої діяльності щодо формування і розвитку навички читання.

Ігрова діяльність ─ один із ефективних засобів підвищення якості сприймання молодшими школярами художніх творів на уроці читання. У структурі уроку читання ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрової ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи. Гра активізує психічні процеси діяльності молодшого школяра (відчуття, сприймання, мислення, уяву, пам’ять, увагу, волю, мову), які призводять до позитивних зрушень у розвитку дитини. ті. Головним засобом виразного читання є інтонація. Інтонацією голосу вчитель звертає увагу на найважливіше, що дає дітям можливість краще осмислити окремі фрази, пережити певну ситуацію. Читати педагог повинен всюди, де трапляється нагода, щоб діти звикли до пізнання нового, незвіданого в процесі постійного спілкування з книгою. Творчо використовуючи пораду В.Сухомлинського можна розвивати читацькі інтереси на "Уроках мислення серед природи". Саме спілкування з навколишнім дивосвітом вчить дітей висловлювати почуття через казки, оповідання, вірші, які вони складають про все, що бачать. На таких уроках діти пригадують знайомі їм книги, вчаться мислити, вільно висловлюватись, опановувати образну літературну мову.

Таким чином, тільки постійним знайомством і вправляннями з книжкою можна, з однієї сторони викликати в дитини інтерес до книги, а з іншої ─ навчити усвідомлено і виразно читати. Однак, ніяк не можна змушувати дитину читати більше, ніж вона може і бажає, бо надмірна вимогливість тільки відбиває бажання вчитися.

Читання вголос ─ це не тільки метод розвитку в учнів пізнавальної активності, але чи не єдиний метод, який допомагає викликати у дітей глибокі переживання, збудити потребу у духовному спілкуванні з іншими. Воно розкриває вміння прислухатись до тексту і запам’ятовувати його, осмислювати зміст прочитаного, образно уявити описувані картини, збагачує мислення і мову дітей. Трохи пізніше більше уваги треба приділяти мовчазному читанню, бо саме воно має стати головним видом читання в майбутньому.

Список інформаційних джерел


  1. За матеріалами Intenet http://teacher.at.ua/

  2. Клокун С. Тато, мама, я – читацька сім’я [Текст]: сценарій // Початкова освіта. – 2006. – № 38. – Вкладка.


Додаток 6

«Вплив родинного виховання на здоров`я дитини»

Серед важливих чинників, які впливають на соціальний розвиток підростаючої особистості, одне з пріоритетних місць належить сім`ї, її виховній функції. Науково доведено, що будь-які інші, навіть найдосконаліші форми суспільного виховання, можна розглядати лише як такі, що діють паралельно, адже вони не можуть повною мірою замінити сімейне мікросередовище. Це зумовлено тим, що до певного віку контакт з батьками є необхідною умовою психічного, емоційного та морального розвитку дитини.

Відстороненість батьків від контактів з дитиною часто стає джерелом непорозумінь, недовіри, конфліктів у міру її дорослішання. До 10 % дітей старшого віку зазначають, що в їхній сім`ї ніколи не обговорються проблеми і новини, у кожній третій родині батьки і діти не проводять спільно дозвілля, близько 4 % старшокласників визнають, що ніколи не вечеряли з батьками.

Не секрет, що невдоволеність дитини взаєминами з батьками штовхає її до самоствердження за межами сім`ї. Підтвердженням цього може бути той факт, що майже 55 % юнаків і дівчат, у яких наявне повне порозуміння з батьками, ніколи не вживали алкогольних напоїв. У конфліктних сім`ях такі показники охоплюють лише 27 % молодих людей. Кількість юнаків і дівчат, котрі мають досвід уживання наркотиків, істотно зростає у родинах, для яких характерним є середній і низький рівень міжособистісної взаємодії їхніх членів, причому матеріальний стан сім`ї не має однозначного впливу на початок цієї шкідливої звички.

Низку цих сумних фактів ще можна продовжувати. Однак сама лише констатація негараздів не забезпечить її подолання. Необхідні цілеспрямовані, педагогічно обгрунтовані дії, які допомогли б батькам у розв`язанні ситуації, що склалася або може виникнути. Одним із напрямків реалізації таких дій убачається у роботі з підвищення педагогічної культури сім`ї.

У психологічній літературі виокремлюють такі стилі сімейного виховання: потуральний, змагальний, розважливий, запобігливий, контролюючий, співчутливий, гармонійний.



Потуральний стиль сімейного виховання. Головний метод виховання в такій родині – батіг і пряник. Взаємини з дитиною будуються таким чином, що мимоволі провокують її на пошук найбільш вигідних форм взаємодії з оточуючими, стимулюють формування таких якостей, як догідництво, лестощі та підлабузництво. З раннього дитинства характерові цих дітей притаманно обіцяти, але не виконувати свої обіцянки; вимогливо ставитися до інших, але не до себе. Школярі з таких сімей зовсім не налаштовані на навчальну діяльність, їх цікавить лише кінцевий результат – оцінка.

Змагальний стиль сімейного виховання. Батьки з раннього віку вбачають у діях своєї дитини щось видатне і незвичайне; постійно порівнюють своє малятко з іншими й дуже страждають, якщо це порівняння не на їх користь. Намагаючись розкрити таланти дитини, батьки наполягають на багатобічному і не завжди виправданому розвитку. Врешті-решт це призводить до того, що дитина стає переконаною у своїй перевазі над іншими дітьми. Під час виховання батьки використовують методи як заохочення, так і покарання. Однак, якщо поведінка дитини порушує норму, то покарання буде суворим, навіть несправедливо жорстоким. У будь-якій діяльності такі діти беруть участь аби їх помітили, але якщо цього нема, то вони можуть проявити агресивність.

Розважливий стиль вихованя дає можливість набувати розвитку шляхом особистого досвіду, виключаючи будь-яку примусовість, фізичні покарання. У таких сім`ях складаються теплі, добрі, відверті взаємини. Діти разом з батьками беруть участь у сімейних радах, розв`янні сімейних ситуацій. Батьки таких дітей з ентузіазмом беруть участь у житті того дитячого колективу, в якому пербуває їхня дитина. В такій сім`ї покарання не завжди миттєво супроводжує поганий вчинок – батьки дають можливість дитині обміркувати вчинене, усвідомити свої помилки та провину.

Запобігливий стиль виховання можуть спричини як патологічна хворобливість дитини, так і особливості характеру батьків. Дитина у такій родині практично позбавлена активної дяльності, лише батьки визначають коло її інтересів. Дуже часто в таких сім`ях заведено задовольняти найменшу примху дитини. Коли дитина дорослішає, батьки починають використовувати матеріальне стимулювання для того, щоб вона не виходила з покори та була слухняною. Несвідомо виховуючи в дитині інфантилізм, її батьки роблять усе можливе і навіть неможливе, щоб вона уникнула будь-яких труднощів. Вихованню моральних цінностей ці батьки приділяють занадто мало уваги, у дітей формується ситуативна мораль. Такі діти найчастіше байдужі, здатні обмовити або зрадити друга заради вигоди.

Контролюючий стиль сімейного виховання. Батьки досить активно застосовують методи покарання; регламентують все: як одягатися, з ким дружити, визначають режим дня. Молодші школярі переносять це спокійно, але більш старші – протестують. Батьки не зважають на думку своєї дитини.

Співчутливий стиль виховання існує за умови недостатнього статку сім`ї, поганих побутових умов, відсутності духовної спорідненості членів родини. У таких сім`ях дитина змалку залишається без належного нагляду. Потреби дітей у таких родинах задовольняються залежно від можливостей сім`ї. Дитина рано починає доросле життя та трудову дяльність. Нема потреби використовувати методи заочення або покарання. Такі діти замкнуті, не люблять збіговиськ, приховують власні переживання.

Гармонійний стиль передбачає народження дитини, виховання її у дружній атмосфері, батьки приділяють велику увагу формуванню традицій, звичок родини. Дитина в такій родині виявляє розважливість, вміння мотивувати власні вчинки. Характерною рисою цих дітей є правдивість, а якщо вони мають таємницю, то ніколи не викажуть. У них розвинена адекватна самооцінка.

Сподіваємось, що знання стилів виховання може допомогти ситуації успіху для дитини і ров`язати проблеми розвитку деяких дітей.




Рекомендації

Для того, щоб максимізувати позитивне і звести до мінімуму негативний вплив родини на виховання дитини необхідно пам’ятати психологічні фактори, які мають виховне значення.



  1. Брати активну участь в житті дитини.

  2. Завжди знаходити час, щоб поговорити з дитиною.

  3. Цікавитися проблемами дитини, допомагаючи тим самим самостійно приймати рішення.

  4. Поважати право дитини на власну думку.

  5. З повагою ставиться до бажань інших членів родини робити кар’єру і самовдосконалюватися.

Список інформаційної літератури

  1. Концепція державної сімейної політики: затверджено постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 р. № 1063 [Текст] // Позакласний час. – 2004. – № 5-6. – С.7-10.

  2. Бабенко К. У якій сім’ї ми живемо [Текст] // Психолог. – 2004. – № 3-4. – С.34-37.

  3. Бабич В. Батькам – педагогічні знання [Текст] // Директор школи. – 2003. – № 1. – С.7-9.

  4. Баніт О. Батьківська педагогіка за Сухомлинським [Текст] // Шкільний світ. – 2002. – № 39. – С.2.

  5. Виноградова Т.В. Співпраця сім’ї та школи на сучасному етапі [Текст] // Виховна робота в школі. – 2006. – № 2. – С.2-26.

  6. Гаврилюк І. Формування компетентності батьків та дітей у професійній орієнтації [Текст] // Психолог. – 2009. – № 11-12. – С.70-72.

  7. Говоруха В. Круїз щасливих родин [Текст]: сценарій // Шкільний світ. – 2006. – № 23-24. – С.30-32.

  8. Гороховська Н. Сімейні традиції, обряди та родинні ритуали в Україні [Текст]: усний журнал. 5-й клас // Шкільний світ. – 2005. – № 15.– С. 23-24.

  9. Дідович І. У колі нашої родини [Текст]: сценарій // Шкільний світ. – 2006. – № 23-24. – С.24-26.

  10. Зайченко А. Батьки і діти, або подорож у світ дитини і сім’ї [Текст] // Шкільний світ. – 2003. – № 34. – С.1-2.

  11. Золотарьова І.М. Свято нашого роду [Текст]: сценарій // Виховна робота в школі. – 2006. – № 2. – С.32-33.

  12. Кодола Л. Заповіді батькам [Текст] // Шкільна бібліотека. – 2006. – № 7. – С.99-100.

  13. Копчан Т.В. Запрошуємо на родинне свято [Текст]: сценарій // Виховна робота в школі. – 2006. – № 2. – С.30-31.

  14. Лазарчук А. Батьківська педагогіка Василя Сухомлинського [Текст]: аксіологічний ракурс проблеми // Початкова школа. – 2004. – № 5. – С.3-5.

  15. Ліщинська О. Вплив деструктивних тоталітарних організацій на сучасну сім’ю [Текст] // Психолог. – 2005. – № 47. – С.26-29.

  16. Микитюк І.І. Батьківський збір-конкурс «Слухай, рахуй, відгадуй» [Текст]: сценарій // Виховна робота в школі. – 2006. – № 2. – С.34.

  17. Мірошниченко Ю. Взаємодія школи і сім’ї у формуванні особистості дитини [Текст] // Психолог. – 2009. – № 14. – С.14-15.

  18. Мітленко Л. Таланти моєї родини [Текст]: сценарій // Шкільний світ. – 2005. – № 1. – С.16-19.

  19. Олійник І.А. Родинне-сімейне виховання [Текст] // Виховна робота в школі. – 2006. – № 1. – С.2-13.

  20. Основні завдання і зміст сімейного виховання дітей в сучасних умовах [Текст] // Позакласний час. – 2004. – № 1-2. – С.24-30-32.

  21. Пам’ятка батькам від дитини. 27 дитячих прохань [Текст] // Директор школи. – 2004. – № 12. – С.15.

  22. Петриченко С. Є в нас родина – вся наша Україна [Текст]: родинне свято // Шкільний світ. – 2006. – № 23-24.– С.44-47.

  23. Печерська Т. Тато, мама, я – дружна сім’я [Текст]: родинне свято // Шкільний світ. – 2006. – № 23-24.– С.36-37; 38-41.

  24. Платиця О.В. Сімейне виховання [Текст] // Управління школою. – 2004. – № 8. – С.12-14.

  25. 15 травня – Всеукраїнський день сім’ї [Текст] // Позакласний час. – 2004. – № 7-8. – С.115-117.

  26. Романовська Д. Батьківський всеобуч [Текст] / Д. Романовська, С. Собкова // Психолог. – 2005. – № 43. – С.27-31.

  27. Романовська Д. Профілактична робота і просвіта батьків [Текст] / Д. Романовська, С. Собкова // Психолог. – 2005. – № 44. – С.27-30.

  28. Руденко Л. Шануй батька й матір своїх [Текст]: родинне свято // Шкільний світ. – 2005. – № 15. – С.16-22.

  29. Сербіна Р. Допомогти батькам – допомогти дитині [Текст] // Психолог. – 2009. – № 11-12. – С.59-61.

  30. Ситник С. Шануй батька й неньку [Текст]: сценарій // Початкова освіта. – 2006. – № 38. – Вкладка.

  31. Страшний В. Методика вивчення рівня вихованості на родинних традиціях українського народу [Текст] // Початкова школа. – 2004. – № 4. – С.39-41.

  32. Сценарій ділової гри з батьками «Уміння виховувати – це талант» [Текст] // Виховна робота в школі. – 2006. – № 2. – С.27-29.

  33. Тарбінська Т. Батьки і діти: конфлікт чи взаєморозуміння [Текст] // Завуч. – 2004. – № 22. – С.69-73.

  34. Толстокорова А. Проблеми сімейного виховання [Текст]: гендерний аспект // Психолог. – 2003. – № 10-11. – С.45-48.

  35. Тютюнник Г. Тато, мама і я – спритна сім’я [Текст]: сценарій // Початкова освіта. – 2006. – № 38. – Вкладка.

  36. Тягунова В. Усьому початок є любов! [Текст]: свято родини // Шкільний світ. – 2006. – № 23-24.– С.33-35.

  37. Хромова О. Робота з батьками проблемних підлітків [Текст] // Шкільний світ. – 2004. – № 19. – С.9-10.

  38. Чижова Н. Погано без тата, погано без мами [Текст]: сценарій // Шкільний світ. – 2006. – № 23-24. – С.26-29.

  39. Чижова Н. Хай разом родинне б’ється Серце [Текст]: сценарій // Шкільний світ. – 2005. – № 1. – С.20-22.

  40. Шпір Б. Шанувати і бути шанованим [Текст]: родинно-сімейне виховання // Психолог. – 2005. – № 47. – С.23-25.


Додаток 7

«Взаємодія поколінь у родині. Проблему батьків та дітей можна розв’язати. Вибір професії – крок у доросле життя.»

Основи взаємодії педагогів з батьками сформульовані В. Сухомлинським: «Якомога менше викликів до школи батьків для моральних нотацій дітям, для лякання дітей батьківською «сильною рукою», для попередження про небезпеку, «якщо й далі так буде продовжуватись», - і якомога більше такого спілкування дітей з батьками, що приносить радість матерям і батькам.
Як створити партнерську взаємодію між батьками та дітьми

У сімейному вихованні дитини, в постійних контактах із нею батькам необхідно прагнути до виникнення між ними почуття довіри, до безболісного подолання різних непорозумінь, до педагогічної доцільності у створенні умов виховання. Як це досягається? У різних ситуація - по-різному, але є й свої закономірності та універсальні підходи.

Ефективним засобом усунення суперечності між станом залежності і почуттям провини є гра. Вона формує розуміння спільності деяких проблем дітей і дорослих, а розв'язання їх у грі допомагає дітям краще засвоювати соціальні норми і ролі, які відповідають їхній статі і соціальному статусу. Дитяча гра - це єдина природна праця дитини, до якої вона береться без примусу і зовнішнього впливу.

Мала дитина, як було помічено ще К. Д. Ушинським, "...безперервно потребує діяльності і стомлюється не від неї, а від її одноманітності..." Навіть поєднання різних видів діяльності не викликає різкої зміни динамічних стереотипів, не порушує духовної рівноваги дитини, а стає послідовним фрагментом її життя, який розгортається безпосередньо. Головне - не допускати (особливо у віці до 3-х років) різкого, швидкого переходу з одного виду діяльності на інший, який не має з попереднім ніякого логічного зв'язку, тим більше, якщо він мало відомий або зовсім невідомий дитині. Це викликає протест, небажання, навіть хворобливий страх перед тим новим, що пропонують. Ось чому діти болісно реагують на те, що їх відволікають від іграшки або гри, яка їх цілковито захоплює.

Безапеляційно втручаючись у світ дитячої гри, дорослі руйнують світ фантазій, травмують психіку дитини, деформують її уяву або, зрештою, дають хибні зразки поводження з почуттями інших та ставлення до продуктів їхньої праці. Тому так важливо бути тактовними з дітьми, зайнятими іграми та іграшками. Не поспішайте їх зупиняти, навіть якщо у вас є свої плани - навпаки, знайдіть час, поцікавитися, якою грою захоплена ваша дитина і в чому її зміст; ненав‘язливо приєднайтесь - підіграйте, і ви відчуєте особливу вдячність дитини, її зацікавленість вами. Завдяки ігровій ситуації ви зможете навчити дитину чогось пізнавального та корисного. Як засвідчують спостереження, дошкільники дуже люблять гратися в такі ігри, як "Дочки - матері", "Дім", "У гостях" та інші. Їх сюжети батьки завжди можуть спрямувати на засвоєння певних правил співжиття у сім‘ї, виконання обов‘язків і дотримання етики поведінки та взаємин.

Керуючись народною мудрістю про те, що "дітей легше виховувати, аніж перевиховувати" та "розпочинати виховувати потрібно тоді, коли дитятко ще поперек ліжка лежить", потрібно завжди опікуватися тим, що, як і з ким робить ваша дитина. А щоб спрямовувати її на позитивні думки і гарні вчинки, доцільно велику увагу приділяти іграм морального змісту: вони можуть бути як рухливими, скажімо, вдень, так і досить спокійними - перед сном.

Позитивний виховний ефект мають такі ігри, як "Чарівне слово" (коли кожне прохання і дію необхідно супроводжувати належним добором і вживанням ввічливих, приємних слів); "Магазин однієї покупки" (коли дитина уявно потрапляє в ситуацію вибору, за якої з великої пропозиції різних можливих бажань має право обрати тільки одне. До речі, подібну ситуацію «у магазині» можна використовувати для того, щоб діти орієнтувалися в можливостях сімейного бюджету, у корисності чи зайвині окремих речей; вчилися робити усвідомлений вибір, за який їм самим доведеться відповідати в разі невдачі); "Добре - погано" (коли в ігровій ситуації дитині розкриває сутність доброго та поганого, і в неї формується система уявлень про причиново-наслідкові зв‘язки різних дій, вчинків і поведінки загалом) тощо. Подібні ігри завжди сприятимуть формуванню уявлень дитини про ввічливість, про першочерговість бажань та потреб, про можливості їх задоволення і розвиватимуть та збагачуватимуть її мову, навіть якщо ви й не будете чітко означувати перед собою подібну мету виховання.

Не менш важливою для дитини будь-якого віку є можливість побути наодинці зі своїми думками. Адже численні життєві враження потребують усвідомлення і закріплення. Тому не тривожте дитину нетерміновим до неї звертанням - краще поспостерігайте за нею, за виразом її обличчя, поглядом, рухами. Спробуйте вгадати її настрій, зрозуміти його причину, відзначити про себе, наскільки адекватно до ситуації вона виявляє емоції. Такі спостереження дозволять батькам глибше і краще зрозуміти свою дитину, налагодити з нею довірливі стосунки, а при потребі навчати її адекватного вияву емоцій.

Дитина, яка в ранньому віці потребувала насамперед суто фізичного контакту, по мірі дорослішання шукає вже зовсім інші форми уваги до себе з боку дорослих: вона прагне співчуття, усмішки, спілкування.

Проте не варто чекати швидких результатів - обопільне розуміння, яке лежить в основі партнерства між батьками й дітьми, не завжди складається легко, просто і швидко. Йому дуже шкодить моралізування, менторський тон. Тож потрібне терпіння та розуміння того, що воно досягається значно складніше, коли не приділяти цьому належної уваги або коли праця і домашні клопоти вкрай обмежують спілкування з дітьми. За тими хатніми клопотами можна втратити і дитину. То ж саме її особистість має бути на першому місці. З роками така доброзичливість і увага дитини буде повернута до вас.

Взагалі спілкування можна вважати універсальним методом виховання. Завдяки йому людина утверджується в житті, впливає на когось і сама перебуває під впливом інших, отримує інформацію про зміст довкілля і захищає себе.

У психології процес спілкування ділиться на три основних види:

-соціально-орієнтоване (спрямоване на суспільну думку, на те «що прийнято і не прийнято»; що скажуть інші);

-предметно-орієнтоване (на світ речей, який оточує нас);

-особистісно орієнтоване (на конкретних людей).

Кожний із цих видів передбачає пізнання людиною, зокрема дитиною, довкілля, самої себе та свого місця у соціумі. Всі вони представлені в сімейному спілкуванні, і не може навіть стояти питання про те, яке з них важливіше для становлення дитини як особистості. Пріоритети визначаються конкретними обставинами, віком дитини, її потребами вчасного розвитку та індивідуальними особливостями. Спілкування може відбуватися як з ініціативи батьків, так і з ініціативи дітей. Однак довірливе спілкування не може бути нав'язливим, воно має виникнути з природного бажання іншої сторони.

Процес контактування проходить у своєму розвитку певні етапи (стадії). Затримка того чи іншого або спроба якийсь із них пропустити, "перескочити" можуть зруйнувати взаємодію.

Успіх процесу взаємодії значною мірою залежить від послідовності його розвитку та здійснення переходу на іншу стадію тільки за наявності певних ознак контакту. Такими умовними етапами (стадіями) контактної взаємодії можна вважати:

• виникнення бажання;

• пошук спільних інтересів;

• реалізацію способів індивідуального впливу і взаємної адаптації через погоджену взаємодію.

Забезпечувати спілкування також можна на різних рівнях:

• вербальному (словесному);

• безслівному;

• підсвідомому.

До компонентів (складових) спілкування між батьками і дітьми насамперед відносяться:

• зворотній зв'язок;

• взаємна повага;

• уважне слухання;

• активне слухання;

• відвертість;

• розуміння;

• обов'язки;

• різноманітність;

• запобігання припущенню;

• виразність.

Особливості стосунків батьків і дітей, пов'язані з рівнем їх взаєморозуміння, формують і специфічний стиль спілкування між ними. Деякі батьки будують стосунки з дітьми на довірі й повазі. Інші вважають, що не обов'язково переконувати дітей у правомірності своїх вимог. У першому випадку формується дружній стиль спілкування, який ґрунтується на проханні, пораді, доброму гуморі, підбадьорюванні, тобто такий, який сприяє формуванню в дітей почуття власної гідності, розвиває максимальну самостійність і доброзичливість; у другому - складається наказовий (командний) стиль спілкування, який проявляється в безапеляційному тоні, вимогах безумовної слухняності, в надмірній різкості, залякуванні тощо. Він формує скритність, безініціативність, озлобленість, жорстокість, низький рівень людської самоцінності, звичку до сліпої підкори.

Кожний із цих способів спілкування впливає на емоційний стан дітей. Якщо доброзичливість і делікатність між батьками й дітьми створюють хороший настрій, приплив енергії, то командний стиль викликає образи, роздратування, зниження загального життєвого тонусу, пригнічений настрій. Від стилю спілкування залежать і виховні можливості сім'ї. Позитивні емоційні контакти батьків із дітьми полегшують виховний вплив на них, негативні - ускладнюють. А загалом спілкування між батьками й дітьми здебільшого має педагогічні засади і ґрунтується на духовному контакті. Без душевної спорідненості, як правило, виховання не буває. В основі духовного контакту лежить спільність прагнень: батьки (як і діти) хочуть, щоб їх любили.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал