В. М. Вілянський В. В. Приходько С. А. Чернігівська управління власним здоровя



Сторінка1/14
Дата конвертації27.03.2017
Розмір2.31 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
В.М. Вілянський

В.В. Приходько

С.А. Чернігівська

УПРАВЛІННЯ ВЛАСНИМ ЗДОРОВЯМ

tennis

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний гірничий університет

Національна металургійна академія України
В.М. Вілянський, В.В. Приходько, С.А. Чернігівська

УПРАВЛІННЯ ВЛАСНИМ ЗДОРОВЯ’М


(в аспекті непрофесійної фізкультурної освіти студентів)
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Дніпропетровськ

НГУ

2011
УДК



ББК

В

Автори: В.М. Вілянський (розділи 7, 8, 9, 11 і 14); В.В. Приходько (концепція навчального посібника, передмова, розділи 1, 5, 12 і 13, післямова); С.А. Чернігівська (розділи 2, 3, 4, 6 і 10).


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист № від

2011 р.).


Рецензенти:

Дорофєєва О.Є., доктор медичних наук, професор кафедри Донецького національного університету.

Мулик В.В., доктор наук з фізичного виховання, професор, завідувач кафедри Харківської державної академії фізичної культури.
Вілянський В.М.

Управління власним здоров’ям (в аспекті непрофесійної фізкультурної освіти студентів) : навчальний посібник / В.М. Вілянський, В.В. Приходько, С.А. Чернігівська. – Д. : Національний гірничий університет, 2011. - 167 с.


ISBN

Навчальний посібник містить відомості про управління власним здоров’ям, про зміст і особливості непрофесійної фізкультурної освіти студентів, як важливої грані сучасного вузівського „Фізичного виховання”. Призначений для студентів, що опановують знання та вміння, які дають можливість за рахунок власних зусиль покращувати свій психофізичний стан, забезпечувати високу робото здатність у навчальному процесі та працездатність у подальшій професійній діяльності.

Посібник буде у нагоді, також, студентам, звільненим за станом здоров’я від практичних занять з „Фізичного виховання”, у ході організації їхніх самостійних фізкультурно-оздоровчих занять.
Табл. 21. Бібліогр.: 38 назв.
ББК
ISBN © В.М. Вілянський, В.В. Приходько, С.А. Чернігівська, 2011

© Національний гірничий університет, 2011


З М І С Т

Скорочення.............................................................................................. 6

Передмова .............................................................................................. 7

1.Поняття про непрофесійну фізкультурну освіту........................... 9

1.1. Основні положення непрофесійної фізкультурної освіти........... 9

1.2. Підходи залучення до фізкультурно-оздоровчих занять............ 13

1.3. Роль педагога у формуванні фізкультурно-освіченої особи...... 16

Питання і завдання до самоконтролю................................................. 19


2.Патології, пов’язані з порушенням обміну речовин........................ 19

2.1.Цукровий діабет............................................................................... 20

2.2.Ожиріння.......................................................................................... 25

Питання і завдання до самоконтролю................................................. 29


3.Поширені захворювання серцево-судинної системи....................... 30

3.1.Артеріальна гіпертензія.................................................................. 30

3.2.Нейроциркуляторна дистонія......................................................... 35

3.3.Вроджені і набуті пороки серця..................................................... 37

Питання і завдання до самоконтролю................................................. 41
4.Захворювання опорно-рухового апарату.......................................... 41

4.1.Ревматоїдний артрит........................................................................ 41

4.2.Сколіоз............................................................................................... 45

4.3.Коксартроз......................................................................................... 47

Питання і завдання до самоконтролю................................................... 51
5.Поняття про здоров’я людини........................................................... 51

5.1.Що являє собою здоров’я................................................................. 51

5.2.Поняття „будівництво власного здоров’я”.................................... 58

Питання і завдання до самоконтролю................................................... 61


6.Лікувальна та оздоровча дія фізичних вправ.................................... 62

6.1.Поняття про оздоровчу роль фізичних вправ................................ 62

6.2.Вплив фізичних вправ на системи організму людини.................. 64

6.3.Позитивні ефекти оптимального рухового режиму (на

прикладі оздоровчого бігу).................................................................... 69

Питання і завдання до самоконтролю.................................................. 72


7.Використання окремих видів фізичних вправ для покращення

свого здоров’я......................................................................................... 73

7.1.Загальні вимоги до методики використання фізичних вправ...... 73

7.2.Особливості використання тренажерів.......................................... 75

7.3.Використання фізичних вправ у воді............................................. 77

7.4.Виправлення дефектів постави....................................................... 78

7.5.Вправи для очей............................................................................... 81

Питання і завдання до самоконтролю.................................................. 83
8.Загартування і гідро процедури......................................................... 84

8.1.Оздоровчі фактори природи і загартування організму................. 84

8.2.Методики різних видів загартування............................................. 86

8.3.Користування пароповітряною банею (сауною)........................... 90

Питання і завдання до самоконтролю.................................................. 93
9.Психофізичні вправи, відпочинок і сон............................................... 94

9.1.Аутогенне тренування...................................................................... 94

9.2.Дихальні вправи (на прикладі дихання за системою йогів)......... 96

9.3.Відпочинок як спосіб відновлення енергії..................................... 100

Питання і завдання до самоконтролю.................................................. 103

10.Призначення і особливості самомасажу...................................... 104

10.1.Механізм впливу масажу на організм людини.......................... 104

10.2.Загальні вимоги до методики самомасажу................................. 108

10.3.Методика самомасажу різних ділянок тіла................................ 110

Питання і завдання до самоконтролю................................................. 117
11.Харчування як умова існування організму..................................... 118

11.1.Важливість здорового харчування для організму людини....... 118

11.2.Зміст раціонального харчування................................................. 121

11.3.Особливості приготування та вживання їжі.............................. 125

Питання і завдання до самоконтролю................................................ 127
12.Організуємо свій день...................................................................... 128

12.1.Важливість уважного планування свого дня............................. 128

12.2.Оздоровчі елементи організованого ранку................................. 130

12.3.Оздоровчі елементи організованого дня і вечора...................... 138

Питання і завдання до самоконтролю................................................. 141
13.Організуємо свій тиждень............................................................. 142

13.1.Планування оздоровчих заходів впродовж тижня.................... 142

13.2.Пора року і здоров’я людини...................................................... 145

Питання і завдання до самоконтролю................................................ 149


14.Самоконтроль у ході оздоровчих занять...................................... 150

14.1.Поняття про самоконтроль за станом здоров’я......................... 150

14.2.Кількісна оцінка рівня фізичного здоров’я................................ 152

14.3.Деякі важливі пояснення до використання самоконтролю...... 154

Питання і завдання до самоконтролю................................................ 160

Використана література.................................................................... 161

Додатки................................................................................................. 165

СКОРОЧЕННЯ

АГ - артеріальна гіпертензія

АТ - артеріальний тиск

АТр - аутогенне тренування

ВВС - вроджені вади серця

ВООЗ - Всесвітня організація охорони здоров’я

В.п. - вихідне положення

ГХ - гіпертонічна хвороба

ЖЄЛ – життєва ємність легень

ІД - індивідуальні заняття

ІМ - інфаркт міокарду

ІМД - індекс маси тіла

ІХС - ішемічна хвороба серця

ІЗЦД - інсулін залежний цукровий діабет

ІМТ - індекс маси тіла

ІНЦД - інсуліни незалежний цукровий діабет

ЛГ - лікувальна гімнастика

ЛФК - лікувальна фізична культура

НВС - набуті вади серця

НФО – непрофесійна фізкультурна освіта

НЦД - нейроциркуляторна дистонія

ОРА - опорно-руховий апарат

ССС - серцево-судинна система

РА - ревматоїдний артрит

РГГ - ранкова гігієнічна гімнастика

ЦД - цукровий діабет

ЦНС- центральна нервова система

ЧСС- частота серцевих скорочень

ЕКГ- електрокардіограма
П Е Р Е Д М О В А
Як навчальна дисципліна, „Фізичне виховання” супроводжує дітей, підлітків, а потім і юнацтво, починаючи з першого класу школи, і закінчуючи навчанням у вищому закладі освіти. За своєю суттю, ця дисципліна спрямована на сприяння фізичному розвитку молодої особи, створенню своєрідного фундаменту здоров’я, потрібного людині на протязі усього її життя.

У той же час відомо, що показники здоров’я молоді і студентства, як частини її представників, в Україні є тривожними. Якщо за власною оцінкою своє здоров’я вважають гарним 61 %, задовільним – 35 % і поганим лише 4 % студентів, то відповідно до даних проведених об’єктивних досліджень стан справ є набагато гіршим. Встановлено, що 37 % студентів мають низький рівень здоров’я, стан здоров’я нижче за середній – 31 %, середній – 28 % і вище за середній (тобто такий, що визнається як безпечний) – лише 4 % (29).

У Національному університеті біологічних ресурсів і природокористування (м. Київ), типовому цивільному вищому навчальному закладі країни встановили, що з кожним роком показники біологічного віку студентів збільшуються. Якщо на початок 2003-2004 навчального року біологічний вік студенток першого курсу становив тривожні 34,1 років, то на початок 2009-2010 навчального року він вже складав 40,7 років. Відповідно для студентів він критично зріс за цей же період з 41,9 до 51,9 років (20).

Поняття управління належить до найважливіших загальнонаукових понять. У загальному розумінні, управління – це двоєдиний процес, що включає знання про закони розвитку процесів та закони управлінських відносин і практику управління; інакше кажучи, це поєднання теорії і практики. Розрізняють управління в технічних, біологічних та соціальних (управління в суспільстві, соціальне управління) системах. Найсуттєвішим, що відрізняє соціальне управління від інших видів управління, є те, що воно здійснюється шляхом впливу на свідомість і волю людини. У цьому, а саме в організації своєї свідомості і волі, способу життя та оптимізації життєдіяльності взагалі, і полягає головне та специфічне в управлінні людиною власним здоров’ям.

Управління власним здоров’ям – це відносно новий різновид управління, ціллю якого є здіснення людиною, як суб’єкта управління, таких впливів на власну психоемоційну сферу та тілесність (об’єкт управління), які забезпечують оптимальне функціонування усіх систем організму. Метою управління власним здоров’ям є підтримання індивідуального стану здоров'я на такому рівні, який дозволяє людині запобігати виникненню так званих „хвороб цивілізації”, пов’язаних з гіподинамією, надлишковою вагою, постійним психоемоційним напруженням та іншими несприятливими факторами сучасної цивілізації.

Непрофесійна фізкультурна освіта – це новий напрямок зусиль кафедр фізичного виховання, спрямований на формування у студентів обсягу знань та вмінь, який дозволяє самостійно займатись доступними видами фізичних вправ, виконувати інші заходи, що дозволяють підтримувати прийнятний рівень працездатності та здоров’я. Очевидно, що самих лише навчальних занять з „Фізичного виховання” студентам основної і спеціальної медичної групи для підтримання оптимального функціонального стану замало. Що ж торкається студентів, за станом здоров’я звільнених від практичних занять з фізичного виховання, то саме непрофесійна фізкультурна освіта є тим засобом, який допоможе їм дієво впливати на власний психофізичний стан.

Звідси, метою навчального посібника є представлення такої суми різноманітних відомостей про поширені захворювання, а також про зміст та особливості здорового образу життя, який допоможе студентам вчитись управляти власним здоров’ям. Відтак зрозуміло, що потрібні знання та навички управління власним здоров’ям у наш час відносяться до кола тих компетенцій, якими має оволодіти студент, а потім і випускник вищого навчального закладу. При цьому не важливо, за якою саме спеціальністю він отримав диплом, адже уникнення передчасних захворювань і втрати працездатності, висока мобільність і здатність до креативності, це важлива запорука тривалої професійної діяльності, успішної кар’єри та матеріального достатку, до яких прагнуть молоді спеціалісти.
1. ПОНЯТТЯ ПРО НЕПРОФЕСІЙНУ ФІЗКУЛЬТУРНУ ОСВІТУ

1.1. Основні положення непрофесійної фізкультурної освіти

Непрофесійну фізкультурну освіту (НФО) сьогодні потрібно розглядати, як важливий інноваційний напрямок у традиційному змісті фізичного виховання студентів. Непрофесійна фізкультурна освіта вимагає нового погляду, як на всю систему фізкультурної освіти майбутніх викладачів цієї дисципліни, так і на спрямованість вузівської дисципліни „Фізичне виховання”.

Встановлено, тільки фізкультурно-освічена людина може забезпечити досягнення, відтворення й підтримання оптимального для неї рівня фізичного розвитку та здоров’я (23). Адже здоров’я – це похідний стан від здорового способу життя та відповідного йому мислення людини. Тож важливо, щоб студенти змогли стати під час свого навчання у вузі й надалі залишались дійсними хазяями свого здоров’я. Для цього вони повинні час від часу отримувати від своїх наставників об’єктивні показники динаміки стану власного здоров’я, мати у своєму розпорядженні рекомендації щодо способів його покращення, але вирішувати, що і як робити для удосконалення свого здоров’я, порадившись з людиною обізнаною (викладачем, лікарем), вони мусять самі.

Чому ж не спрацьовує у саме такому розумінні відповідний інформаційний матеріал, що міститься в теоретичних розділах навчальних програм з „Фізичного виховання”, для формування студентів, як фізкультурно-діяльних особистостей? В.І. Столяров дає вичерпну відповідь на це питання, нагадуючи, що діяльність людей не піддається директивному регулюванню. Для цього випадку підходить лише непряме регулювання через суб’єктивні цілі самої людини, однак механізми такого регулювання в області фізичної культури до останнього часу не були вивчені (30, с.47). І, добавимо, не проектувались і не створювались. Окрім того, більшість опитаних завідувачів кафедрами фізичного виховання стверджують, що колективи кафедр насправді зосереджені не на цій важливій темі, але переважно на формуванні у студентів практичних знань про способи виконання рухових дій.

Пошлемося, також, на статтю Г.Г. Наталова, у якій він ставить під сумнів думку відомих фахівців в області теорії фізичного виховання Б. І. Новікова та В.М. Заціорського. „...Відзначаючи, що оздоровчий вплив фізичних вправ „лежить поза сферою професійної компетенції фахівців з фізичного виховання”, а вплив на психічну сферу людини відноситься до числа „загально педагогічних задач”, автори знаходять, що предметом спеціальності у фізичному вихованні „є оволодіння рухами і розвиток рухових можливостей людини” (18, с.61). Стверджуємо, що саме у такий спосіб, збіднюючи зміст фізичної культури особи учня, яка йому пропонується науковцями й практиками, свідомо і невиправдано звужувалася роль „Фізичного виховання”, як освітнього навчального предмету. Як єдиної у навчальних планах вузів дисципліни, що повинна взяти на себе відповідальність за формування фізкультурно діяльної особистості та особистості будівничого власного здоров’я.

Наважимось на таку думку, що до сьогодні непрофесійна фізкультурна освіта не стала частиною діяльності кафедр фізичного виховання внаслідок великих складнощів, які чекають тут на викладачів. Б.Д. Куланін захистив цікаву дисертацію за темою „Вплив спеціальних знань, переконань і потреб на практику самостійних занять фізичною культурою студентської молоді”, яка була наприкінці 1980-х років першою серед ряду глибоких робіт, присвячених формуванню підвалин непрофесійної фізкультурної освіти. На підставі виконаного дослідження він констатує: „Аналіз результатів в експериментальній групі показав не тільки індивідуальну „технологію” переробки знань, але й те, що навіть найбільш продумана система повідомлення знань студентам не покриває всієї складності проблеми їхнього прилучення до самостійної фізкультурно-спортивної діяльності... Знання тільки опосередковано сприяють підвищенню фізкультурної активності студентів” (10, с.16).

Тож аналіз і трансляція студентам сучасної системи знань про фізичну культуру і здоровий спосіб життя – необхідна, але недостатня умова для встановлення границь дисципліни й виявлення системи субординацій них зв’язків у предметній області знань з „Фізичного виховання”. Важливо знайти ще й такі форми і методи педагогічної діяльності, які б насправді сприяли становленню студентів, як будівничих власного здоров’я: „Від зміцнення здоров’я і формування прикладних рухових функцій людини до формування її особистості й поведінки за допомогою фізичних вправ - такі ступені історичного розвитку форм науки про фізичне виховання. У сукупності цих ступенів відбивається сукупність основних сторін і напрямків застосування фізичних вправ, а взаємозв’язок між ними й утворює логічну структуру наукового знання” (10, с.62).

Таким чином, поняття про непрофесійну фізкультурну освіту висвічує раніше сформовані уявлення й існуючі вузькі місця у теорії і практиці фізичної культури. Однак до тих пір, поки дане поняття більш-менш чітко не визначене, допоки в нього немає власного місця серед інших понять теорії фізичної культури, воно не може бути оформлене, не може розвиватись й використовуватись відповідно до законів теорії та практики педагогіки.

Виділимо й ту думку, що непрофесійна фізкультурна освіта повинна озброювати студентів уміннями самостійно одержувати необхідні для фізкультурної діяльності та діяльності будівництва власного здоров’я знання (27). У цьому сенсі, важливо розрізняти поняття „фізкультурно грамотна” й „фізкультурно освічена людина”, а також зрозуміти, ким насправді є так званий „фізкультурник”. Визначимось з ними, відповідно до нашого бачення.

Грамотність у використанні засобів фізичної культури – це насамперед розуміння знакових систем, які використовуються для описання методики занять фізичною культурою, а також наявність такого рівня знань, вмінь і навичок, який дозволяє людині самостійно застосовувати деякі стандартні засоби фізичної культури (прикладом може служити виконання засвоєного типового комплексу ранкової гігієнічної гімнастики).



Непрофесійна фізкультурна освіченість – це такий стан оволодіння досягненнями фізичної культури і супутніми актуальними відомостями, коли людина, на підставі актуалізованих, усвідомлюваних нею цінностей і мотивів бути працездатною і здоровою, а також відповідного діяльного самовизначення має достатньо глибокий рівень засвоєння потрібних для будівничого власного здоров’я знань. Вона також може свідомо знаходити, аналізувати й освоювати різноманітні засоби фізичної культури, необхідні їй в залежності від виникаючих нових ситуацій у власній життєдіяльності. При цьому, така людина ще й повинна бути включена у фізкультурно-оздоровчі і рекреаційні заняття, відрізнятись глибиною та розмаїтістю отриманих знань, необхідних їй сформованих здібностей, напрацьованих вмінь і навичок.

Непрофесійна фізкультурна освіта це досить глибоке засвоєння досягнень фізичної культури, коли творча людина, на підставі актуалізованих цінностей, мотивів й відповідного діяльного самовизначення може свідомо знаходити, аналізувати, освоювати і використовувати різноманітні засоби фізичної культури та оздоровлення, потрібні у різних ситуаціях життєдіяльності.

Звернення до сутності непрофесійної фізкультурної освіти зовсім не вказує на низьку якість і, так би мовити, другорядність цього напрямку освіти сучасної людини. Даний термін лише фіксує той принциповий факт, що в цьому випадку фізкультурна освіта використовується особою так би мовити не для працевлаштування і „заробляння на життя”, але вона конче необхідна людині, що опановує професію інженера і економіста, менеджера і викладача, вона потрібна для оптимальної організації її власної життєдіяльності.

Однак фізичне виховання молоді, яке сформувалося в СРСР, було спрямоване, насамперед на організацію занять з фізкультурниками, на розвиток їхніх фізичних якостей, рухових вмінь і навичок. Воно й до сьогодні випускає з кола своїх інтересів формування цінностей і усвідомлених цілей використання людиною різноманітних засобів фізичної культури. У цьому випадку у людини не відбувається формування справжньої культури фізичної, як дійсності її мислення та діяльності. Очевидно, що такого не самостійного фізкультурника необхідно потрібно „передавати” із зони дії однієї навчальної програми в зону дії іншої.

Адже фізкультурник – це школяр, студент, який діє у ході навчального заняття, під час запропонованих для нього інших форм рухової активності у поза навчальний час, під безпосередньою орудою викладача фізичної культури, виконуючи його команди і доручення. У фізкультурника немає самовизначення до самостійного використання засобів фізичної культури й оздоровлення, різноманітних понять і знань, що відрізняють справжню фізкультурно-діяльну особистість.


1.2. Підходи залучення до фізкультурно-оздоровчих занять

У яких же випадках, не завдяки, а всупереч існуючій практиці офіційного фізичного виховання, людина свідомо, назавжди входить до системи власних фізкультурно-оздоровчих чи рекреаційних занять? Достатньо давно проведені дослідження, дали відповідь на це важливе питання.

У першому випадку, коли улаштована за клубним принципом, тобто за наявністю загальних інтересів осіб, що займаються, фізкультурна чи спортивна активність, в яку людина включається з дитинства чи з юності, підхоплює її і несе (супроводжує) через все життя. Для цього способу входження до системи фізкультурної діяльності характерні супутні заняттям звички (традиційне місце і час занять, стабільний склад колективу що займається, прагнення до очікуваних і важливих для всіх результатів – перемогти команду непоступливих сусідів, виходити на гру в будь-якому випадку, незважаючи на негоду і т. ін.). Яскраві приклади таких самодіяльних форм занять – гомінкі, „дикі” футбольні команди, знайомі всім жителям міських мікрорайонів, або ж групи туристів та альпіністів, які і в кращі роки не страждали від надмірної опіки фізкультурних та спортивних організацій.

До речі, використовуючи феномен „фізкультури за інтересами”, вже в 70-і роки ХХ століття у вузах США та ряду інших країн відмовились від єдиної обов’язкової програми предмету фізична культура, віддавши перевагу заняттям студентів різноманітними видами спорту і фізичної активності за їхнім вибором. Однак, треба сказати, що така практика, коли студенту американського вузу пропонується на вибір в межах 100 видів різноманітних занять, не може бути повторена в державах колишнього соціалістичного табору – це не дозволяють зробити незрівнянно менші матеріальні, фінансові й кадрові ресурси їхніх університетів. Тому, якщо у вищому навчальному закладі, де пропонується на вибір сто і більше видів занять, реально задовольнити інтерес кожного: спробувати свої сили в кінній ви їздці, в плаванні з аквалангом, у грі в сквош тощо (34). І зовсім не одне й те ж саме, організація фізкультурних занять у наших вузах, де наявна матеріальна база дозволяє запропонувати на вибір ті ж сім-десять видів спорту, що й у загальноосвітній школі. В наших умовах „вибору без вибору”, феномену залучення особистості через вузівську фізичну культуру до власних, подальших систематичних занять за інтересами, як правило не відбувається. Тому можливість результативного використання у практиці нашої вищої школи феномену першого випадку виникнення у студентів фізкультурної діяльності є не дуже вірогідною.

У другому випадку, зазвичай, відбувається так. Людина, що не потрапила до своєрідного клубу по інтересах, і не сформувалася як фізкультурно-діяльна особистість, звичайно не задумується про збереження свого здоров’я та живе „як усі”, доти, допоки з її здоров’ям все відносно благополучно. Однак несприятливі обставини, наприклад, серйозне захворювання, втрата колишньої привабливості, спортивної зовнішності, так само як і самітність у літньому віці, можуть різко змінити відношення людини до індивідуальних чи групових занять фізичною культурою і спортом.

Якщо перший випадок можна кваліфікувати як звичку, що сформувалася, стала частиною повсякденного життя, то другий має інше походження. Відчуття екстремальності свого існування, що виникло, розмірковування про способи її подолання, завдяки своєчасній і точній підказці лікаря, викладача або іншої впливової, авторитетної та поінформованої з даного питання особи, можуть дати поштовх до свідомого початку непрофесійної фізкультурної освіти саме даної людини та формуванню її фізкультурної діяльності. Які висновки з усього цього можна зробити? Насамперед, висловимо думку, що подальше використання у вищій школі навчальних програм з фізичного виховання, котрі привертають увагу до розвитку лише фізичних якостей, в сучасних умовах є недоцільним. У вузах України, тобто на „замикаючому етапі” багаторічних організованих навчальних занять молодої людини фізичною культурою перевага, безумовно, достойне місце має бути віддане непрофесійній фізкультурній освіті. Саме такі спеціальні заняття дозволять перейти від випадкових, поки що, ситуацій „підхоплення” людини фізкультурною діяльністю до керованого педагогічного процесу. Забезпечений, при цьому, індивідуальний підхід до осіб що займаються, підкріплений застосуванням дієвої педагогічної технології, буде сприяти вирішенню основної педагогічної проблеми, а саме формування свідомості діяча фізичної культури і будівничого власного здоров’я. Тільки коли у людини будуть актуалізовані цінності стати фізично розвиненою і здоровою, сформовані індивідуально значимі мотиви занять, напрацьовані спеціальні поняття, знання і здібності, необхідні для управління здоров’ям, накопичений перший власний досвід управління своїм психофізичним станом, тільки тоді з’являється якісно новий стан – фізична культура особистості.

Вважається, цей стан характеризується, як мінімум, трьома ознаками.

1. Наявністю у людини спеціальних знань в області всебічного фізичного розвитку, що забезпечують йому відповідно до заздалегідь поставленої мети можливість правильно і раціонально виконувати фізичні вправи, рухові прийоми і фізкультурну діяльність у цілому, найбільш ефективно використовувати засоби тренування функціональних можливостей органів і систем.

2. Наявністю у людини спеціальних рухових навичок і вмінь, які вона не отримує при народженні, а котрі формуються у неї тільки в процесі людської діяльності і насамперед через систему навчання і виховання.

3. Наявністю у людини усвідомленого відношення до своїх фізичних можливостей і заснованої на цьому твердій впевненості в них (26, с.52).

Фізкультурно освічена людина не має потреби у систематичному „підштовхуванні” до самостійних занять, вона вже готова до створення та реалізації проектів і програм удосконалення своєї життєдіяльності – у цьому і є суть гуманізації традиційного фізичного виховання. Як наслідок, фізкультурно освічена людина сама планує і проводить свої фізкультурно-оздоровчі і рекреаційні заняття, адже: „Фізкультурна діяльність спрямована на удосконалення людиною самої себе, на перетворення власної природи” (27, с.103).

Сутність фізкультурно-оздоровчих занять полягає в тому, що, по-перше, це обов’язково мають бути індивідуалізовані заняття, які враховують стан здоров’я, вік, стать, особливості професії і побутові умови саме конкретної людини. По-друге, до змісту фізкультурно-оздоровчих занять входять процедури загартування, зняття нервової і психічної напруги, використання природних оздоровчих факторів, гігієнічні процедури, передбачається й організація раціонального харчування тощо. По-третє, вони повинні доповнюватися профілактичними заходами, що проводять установи охорони здоров’я (професійні огляди, вакцинації і т.п.). Адже організм людини являє собою настільки складну систему, що ефективне управління здоров’ям може бути забезпечене тільки комплексним впливом (25, с.29-30).



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал