В. М. Лабунець інноваційні технології інструментально-виконавської підготовки майбутнього вчителя музики: теорія та методика



Сторінка1/13
Дата конвертації01.01.2017
Розмір4.25 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Міністерство освіти і науки України

Кам’янець-Подільський національний

університет імені Івана Огієнка

В.М. ЛАБУНЕЦЬ

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ІНСТРУМЕНТАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ: ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА
МОНОГРАФІЯ
Кам’янець-Подільський - 2014

УДК

ББК

Л –

Рекомендована до друку вченою радою Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (протокол № 7 від 27 червня 2014 року).


Рецензенти:

- доктор педагогічних наук, професор, проректор з науково-методичної роботи Луцького інституту розвитку людини університету «Україна» О.Н. Демянчук;

- доктор педагогічних наук, професор Інституту мистецтв Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова А.В. Козир;

- докторісторичних наук, професор Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України Е.М.Кучменко.


Лабунець В. М. Інноваційні технології інструментально-виконавської підготовки майбутнього вчителя музики: теорія та методика: Монографія. /Віктор Миколайович Лабунець. – Кам’янець-Подільський: Редакційно-видавничий відділ Кам’янець-Подільського державного університету імені Івана Огієнка, 2014. – 364 с.
ISBN

У монографії представлено інноваційні технології інструментально-виконавської підготовки майбутніх учителів музики; науково обґрунтовано та розроблено організаційно-методичну систему означеного процесу; розкрито педагогічні умови впровадження запропонованої системи в освітньо-виховний процес ВНЗ. Монографія призначена для науково-педагогічних працівників, докторантів, аспірантів, магістрантів і студентів вищих навчальних закладів мистецької освіти.



Зміст
ПЕРЕДМОВА …………………………………………………… 5
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ВИКОНАВСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИКИ ……………………………………………………… 12

    1. Аналіз досліджуваної проблеми з позиції педагогічної

інноватики …………………………...………………………… 12

1.2. Методичні орієнтири підготовки студентів інститутів

мистецтв та музично-педагогічних факультетів педагогічних

університетів …………………………………………………. 32



    1. Наукові підходи до самореалізації майбутніх учителів

музики у практичній діяльності …………..…………..…….. 49

1.4. Творче втілення у теорію та практику інноваційних ідей виконавської підготовки майбутніх учителів музики ..……… 78


РОЗДІЛ ІІ КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ПІДҐРУНТЯ ІНСТРУМЕНТАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИКИ ……………………... 107

2.1. Обгрунтування системи педагогічних принципів виконавської підготовки майбутніх фахівців ……….…......... 107

2.2. Концентуальний підхід до інструментально-виконавської підготовки бакалаврів та магістрів в інститутах мистецтв та

на музично-педагогічних факультетах педагогічних університетів …………………………………………………. 133

2.3. Методичні орієнтири інструментально-виконавської підготовки майбутніх учителів музики у процесі фахового навчання ………………………………... 147

2.4. Процесуально-функціональний аналіз підготовки майбутніх учителів музики до продуктивної діяльності ………….…. 192


РОЗДІЛ ІІІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНА СИСТЕМА ІНСТРУМЕНТАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИКИ ................................... 212

3.1. Модель інструментально-виконавської підготовки майбутнього вчителя музики в системі неперервної освіти ... 212

3.2. Компонентна структура інструментально-виконавської підготовки студентів інститутів мистецтв на інноваційних засадах ………………………………………………………. 233

3.3. Діагностичне визначення критеріально-рівневої інструментально-виконавської підготовленості майбутніх учителів музики ……………………………………………... 273

3.4. Педагогічні умови технологізації процесу інструментально-виконавської підготовки студентів інститутів мистецтв та музично-педагогічних факультетів ВНЗ мистецької освіти ... 292
Післямова………………………………………………….. 316
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………. 322

Передмова
Основними пріоритетними напрямками державної політики, щодо розвитку вищої освіти є : постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу; розвиток освіти як державно-суспільної системи; піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти розвинутих країн світу та інтеграції у міжнародне науко-освітнє співтовариство. Адже прогресивні освітні реалії сьогодення та модернізація освітньої системи України зумовлена тенденціями глобалізації європейського та світового освітнього простору, з урахуванням національних культурно-історичних традицій, що вимагає посилення інформаційно-технологічного рівня знань студентів, озброєння їх комплексом як академічних якісних знань так і новітніх науковоміских й інформаційних технологій.

Основну роль у цих перетвореннях здійснює вища школа, яка має сформувати генерацію нових педагогічних кадрів, конкурентоспроможних, готових до мобільності, оригінального вирішення завдань, швидкого опрацювання великої кількості навчальної інформації, за рахунок впровадження в освітньо-інтеграційний процес європейських освітніх стандартів, підвищення науково-освітнього рівня майбутніх випускників, забезпечення їх сучасними більш ефективними інноваційними та інформаційними технологіями навчання. Сучасна вітчизняна освіта переживає період глобальних трансформацій, які зумовлені новими тенденціями в розвитку суспільства, а також динамікою науково-технічного прогресу. Високі вимоги до якості фахової підготовки учителів музики зумовлюють необхідність створення та впровадження інноваційних технологій інструментально-виконавської підготовки студентів інститутів мистецтв та музично-педагогічних факультетів педагогічних університетів.

Розглядаючи інноваційну діяльність, як найвищу ступінь педагогічної творчості майбутнього вчителя музики, яка забезпечує модернізацію різних ланок загальноосвітньої, музичної освіти і сприяє розвитку сталого інтересу до опанування й впровадження в музично-педагогічну практику інноваційних технологій, ми звертаємо увагу на вагомість даної проблеми в системі сучасної фахової підготовки студентів. Оновлення національної традиційної системи музично-педагогічної освіти полягає перш за все у формуванні різнобічно розвиненої особистості майбутнього вчителя музики, здатного не лише демонструвати свої педагогічні здібності, а й презентувати прогресивний стиль педагогічного керівництва найвищого рівня.

Загальнопедагогічний фундамент розроблених у монографії інновацій підтверджується теоретичними концепціями, серед яких:теорія цілісного навчального процесу (Ю.Бабанський, К.Платонов, М.Сорокін та ін.); теорія оптимізації навчально-виховного процесу (Ю.Бабанський, С.Лисенкова та ін.); теорія поетапного формування розумових дій (П.Гальперін, Н.Тализіна, М.Волович та ін.); теорія укрупнення дидактичних одиниць засвоєння математичного матеріалу (П.Єрднієв та ін.); концепції програмованого та проблемного навчання (М.Гузик, В.Фірсов, В.Шаталов та ін.); концепції індивідуалізації та диференціації навчання (А.Границька, Ю.Макарова, І.Унт, В.Шадриков та ін.); концепції перспективно-випереджаючого навчання (В.Гузеєв, С.Лисенкова та ін.); концепція акмеологічного навчання (А.Деркач, Н.Гузій, Н.Кузьміна та ін.).

Філософський фундамент нововведень, розроблених у монографії базується на: теорії наукового пізнання; загальній теорії систем; теорії філософської освіти; ідеалістичному та матеріалістичному напрямах у розробці нововведень; позитивістському, неопозитивістському, прагматичному, антропософському, гуманістичному напрямах; діалектико-матеріалістичному напрямі;концепціях екзистенціалізму, сцієнтизму, тощо (В.Андрущенко, В.Афанасьєв, В.Бех, І.Блауберг, І.Зязюн, В.Кремінь, Г.Гайденко, Б.Гершунський, А.Грицанов, Е.Ільєнков, М.Каган, В.Лутай, М.Мамардашвілі, Л.Панченко, В.Шинкарук та ін.).

Предметом педагогічної інноватики є актуально значущі та системно організуючі інноваційні процеси, які стають перспективними для еволюції освіти та позитивно впливають на її розвиток, а також на розвиток більш широкого мультикультурного простору. Основними психолого-педагогічними положеннями монографії є когнітивна, феноменологічна та гуманістична теорія розвитку особистості, теорія випереджаючого навчання (Л.Виготський, М.Каган, О.Киричук, Є.Климов, Г.Костюк, О.Леонтьєв, С.Максименко, В.Моляко, А.Петровський, Я.Пономарьов, К.Роджерс, В.Роменець, С.Рубінштейн, М.Савчин, Б.Теплов, Л.Терлецька, Ю.Трофімов та ін.); концептуальні положення досліджень у галузі педагогічної інноватики (А.Алексюк, Ш.Амонашвілі, Ю.Бабанський, В.Беспалько, А.Бєлкін, В.Бондар, П.Воловик, Б.Гершунський, О.Глузман, А.Деркач, І.Зязюн, В.Загвязінський, М.Кларін, Н.Кузьміна, В.Курило, Є.Ляска, О.Пєхота, В.Полонський, В.Оконь, І.Підласий, М.Поташнік, Л.Рибалко, Г.Селевко, В.Семиченко, В.Сластьонін, П.Сенж, С.Сисоєва, О.Снісаренко, Л.Сніцар, В.Сухомлинський, О.Шевнюк, М.Фуллан, А.Хуторськой та ін.).

Музично-педагогічний та мистецтвознавчий фундамент монографічного дослідження складають дослідження з метотодології, теорії та методики музичного навчання (Е.Абдуллін, О.Апраксіна, Л.Арчажникова, Б.Асаф’єв, А.Болгарський, Л.Василенко, Н.Гуральник, О.Єременко, К.Завалко, Л.Коваль, А. Козир, Л.Куненко, Л.Масол, О.Михайличенко, В.Москаленко, О.Ніколаєва, О.Олексюк, В.Орлов, О.Отич, Г.Падалка, В.Петрушин, Г.Побережна, В.Ражніков, О.Реброва, Т.Рейзенкінд, О.Ростовський, О. Рудницька, В.Федоришин, Г.Ципін, Ю.Цагареллі, В.Шульгіна, О.Щолокова та ін.).

Основою монографічного дослідження є вчення про педагогічне знання та процес його добування, структуру, функції і методи науково-педагогічного дослідження, результати вивчення об’єктивної реальності та мислення, закономірних зв’язків і протиріч навчально-виховного процесу, положення про теоретичні основи змісту освіти, загально-дидактичні принципи, зокрема свідомості й активності, індивідуалізації і диференціації, гуманності й демократизації, природовідповідності та оптимізації навчально-виховного процесу; основні положення системно-структурного підходу до аналізу педагогічних явищ.

Інноваційна діяльність вчителя музики виявляється у завчасному проектуванні навчально-освітнього процесу, в цілепокладанні, визначенні мети, завдань, змісту та конкретних технологій мистецького інноваційного навчання. Мистецька інноваційна діяльність є відбитком не лише особливостей оновлення традиційної системи освіти шляхом раціоналізації, або впровадження новаторського досвіду, або модернізації, а й презентує індивідуальний стиль вчителя музики – фахівця найвищого ступеня педагогічної творчості.

У педагогічній практиці визначено, що сучасні інноваційні освітні процеси йдуть за трьома основними напрямками: зміна системи діяльності, її функцій та ієрархічної будови в процесі формування особистісного стилю роботи; зміна особистості суб’єкта, що проявляється як за зовнішніми ознаками (моторика, музична мова, емоційність тощо), так і за внутрішніми – у формуванні відповідних елементів професійної свідомості (пам’ять, мислення тощо), становленні професійного світогляду; зміна відповідних компонентів установки суб’єкта по відношенню до об’єкта діяльності, що проявляється у когнітивній сфері як підвищення рівня інформованості про об’єкт, в емоційній – як зацікавлення у взаємодії з об’єктом, у практичній – як усвідомлення реальних можливостей зміни об'єкта.

Монографічне дослідження з проблеми розробки та впровадження інноваційних технологій інструментально-виконавської підготовки майбутнього вчителя музики є спробою:


  • висвітлити інноваційні напрями підготовки майбутніх учителів музики у контексті європейського освітнього простору;

  • розкрити сутність інструментально-виконавської підготовки майбутнього вчителя музики з позиції педагогічної інноватики;

  • висвітлити провідні наукові підходи до виконавської підготовки майбутніх учителів музики;

  • розкрити прогностичні орієнтири інструментально-виконавської підготовки студентів інститутів мистецтв та музично-педагогічних факультетів педагогічних університетів;

  • обґрунтувати систему педагогічних принципів виконавської підготовки майбутніх учителів музики;

  • розкрити специфіку інструментально-виконавської підготовки бакалаврів та магістрів в інститутах мистецтв та на музично-педагогічних факультетах педагогічних університетів;

  • проаналізувати функції мистецької освіти та визначити освітньо-виховний вплив мистецьких дисциплін на інструментально-виконавську підготовленість майбутніх фахівців;

  • визначити інноваційні засади інструментально-виконавської підготовки майбутнього вчителя музики;

  • розробити структуру досліджуваного феномену;

  • визначити інтеграційні тенденції формування інструментально-виконавської підготовленості майбутнього вчителя музики;

  • розробити педагогічні умови технологізації процесу інструментально-виконавської підготовки студентів інститутів мистецтв та музично-педагогічних факультетів педагогічних університетів;

  • продіагностувати інструментально-виконавську підготовленість майбутніх учителів музики;

  • визначити перспективні тенденції інструментально-виконавської підготовки студентів інститутів мистецтв та музично-педагогічних факультетів педагогічних університетів.

Зміст монографії розкрито в трьох розділах, у яких науково обґрунтувано значення посилення інформаційно-технологічного рівня знань студентів, озброєння їх комплексом як академічних якісних знань, так і новітніх інформаційних технологій. У теоретико-практичному ракурсі висвітлено взаємозв’язок інноваційних технологій інструментально-виконавської підготовки майбутніх учителів музики, що дозволяють визначити перспективно-продуктивний напрямок означеного процесу.

У першому розділі монографії проаналізовано теоретико-методологічні основи виконавської підготовки майбутніх учителів музики, що дозволило виявити діалектику філософських категорій загального, одиничного та особливого, що відображають діалектичну єдність і відмінність між речами та явищами дійсності. У результаті провеленого аналізу виокремлено фактори, які сприяють чи перешкоджають ефективній професійній підготовці майбутнього вчителя музики. Важливими інноваційними напрямами у розділі визначено: опору на вітагенний контекст навчання, застосування гедоністичної освітньої парадигми, технології евристичної підготовки майбутніх учителів музики, акмеологічного розвитку студентів інститутів мистецтв та музично-педагогічних факультетів педагогічних університетів. У цьому розділі окреслені провідні наукові підходи щодо змісту означеного процесу та розроблені інноваційні засади інструментально-виконавської підготовки майбутнього вчителя музики, що включає інноваційно-технологічний комплекс.



Другий розділ висвітлює систему педагогічних принципів виконавської підготовки майбутніх учителів музики й методичні орієнтири їх підготовки до продуктивної діяльності з школярами, що спираються на основоположні вітчизняні методики музичного навчання й виховання школярів з урахуванням актуальних світових досягнень у цій сфері. У цьому розділі зроблений процесуально-функціональний аналіз досліджуваного процесу, визначений освітньо-інноваційний вплив мистецьких дисциплін як умова методичної орієнтації майбутніх учителів музики.

Третій розділ присвячено організаційно-методичному забезпеченню інструментально-виконавської підготовки майбутніх учителів музики на технолого-інноваційних засадах. Структурні особливості означеного феномену визначає: мотиваційно-ціннісний та компетентнісно-орієнтаційний напрямки підготовки майбутніх учителів музики, рефлексивно-емпатійний і креативно-технологічний періоди їх підготовки, а також проективно-діяльнісний аспект інструментально-виконавської діяльності студентів інститутів мистецтв та музично-педагогічних факультетів педагогічних університетів. У цьому розділі розроблені педагогічні умови технологізації вищезазначеного процесу, визначено перспективні тенденції інструментально-виконавської підготовки студентів до майбутньої продуктивної діяльності.

Основні монографічні положення можна використовувати на мистецьких факультетах вищих педагогічних навчальних закладів, музичних академіях, тощо.



РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ВИКОНАВСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ МУЗИКИ


    1. Аналіз досліджуваної проблеми з позиції педагогічної інноватики

Радикальні зміни вітчизняної освітньої парадигми стимулюють інтенсивні процеси формування принципово нового багатовимірного освітнього простору. Сучасні освітні реалії сьогодення, спричинені входженням України в Болонську систему вищої освіти, а також зміни у політичній і соціально-економічних сферах в суспільстві, інтеграція національної освітньої системи в європейський освітній простір, вимагають посилення інформаційно-технологічного рівня знань студентів, озброєння їх комплексом як академічних якісних знань, так і новітніх інформаційних технологій.

Основними умовами зміцнення авторитету української держави і конкурентоспроможності фахівців різного профілю на міжнародній арені є утвердження високих технологій та підготовка учителів педагогічного напрямку здатних до мобільності, творчого вирішення завдань, швидкого опрацювання великої кількості навчальної інформації, формування навичок самоосвіти та самореалізації особистості, самостійного наукового самопізнання, здатних формувати підростаюче покоління в дусі кращих міжнародних парадигмальних освітніх вимог.

З позиції вищезазначених вимог педагогічний процес будується на основі врахування системи цілей, які в процесі цілетворення доповнюють одна одну, конкурують між собою, впливають одна на одну. Адже цілі й завдання є системотворчим фактором будь-якої педагогічної системи. Процес сучасної професійної підготовки вчителя зумовлений, перш за все, соціальним замовленням суспільства, сутністю та особливостями фахової діяльності, потребами, запитами і побажаннями споживачів освітніх послуг, побажаннями й можливостями суб’єктів освітнього процесу.

Найбільш перспективними шляхами модернізації вищої музично-педагогічної освіти виступає впровадження в навчальний процес різних напрямків підготовки сучасних інноваційних технологій [6; 38; 46; 57; 80; 82; 86; 95; 98; 106; 109; 155; 156; 190; 228; 230; 246; 261; 263; 270; 282; 317; 322; 335; 368; 381; 387; 415; 418]. У цьому контексті важливого значення набуває застосування у фаховій підготовці майбутніх учителів блочно-модульної організації навчально-пізнавальної діяльності студентів, активне використання медіа засобів навчання в поєднанні з рейтинговим оцінюванням результатів навчально-виховної роботи. Вихідні концептуальні положення цієї проблеми визначаються провідними державними освітніми документами: законом «Про вищу освіту», наказами Міністерства освіти та науки України: «Програмою дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України», «Положенням про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу», «Національною стратегією розвитку освіти в Україні на 2012-2013рр.», тощо [60; 97; 234].

Дослідження історичного аспекту впровадження інновацій у систему освіти дає змогу зробити висновок, що інноваційний напрям інтегрує в собі різноманітні підходи до здійснення нововведень в освітню сферу, основою яких є філософські, психологічні, психосоціальні, педагогічні розробки та нові досягнення у сфері інформатики. Окрім цього, на думку І.Богданової, мають вплив також сучасні напрями, які створюються в результаті поєднання кількох вже існуючих, наприклад: педагогічна психологія, педагогічна соціологія, педагогічна інформатика [38, 33].

Історичний аналіз розвитку різноманітних систем освіти свідчить, передусім, про філософський фундамент нововведень, до яких належать:


  • теорія наукового пізнання;

  • загальна теорія систем;

  • теорія філософської освіти;

  • ідеалістичний та матеріалістичний напрями у розробці нововведень;

  • позитивістський, неопозитивістський, прагматичний, антропософський, гуманістичний напрями;

  • діалектико-матеріалістичний напрям;

  • концепції екзистенціалізму, сцієнтизму, тощо.

До психологічного фундаменту нововведень належать такі теорії та концепції: психоаналітичні теорії розвитку особистості, біхевіористична теорія научіння, когнітивна теорія розвитку особистості, феноменологічна та гуманістична теорія розвитку особистості, теорія випереджаючого навчання, концепція розвитку розумових здібностей, концепція сугестопедагогічного навчання та нейролінгвістичного програмування.

До психосоціального фундаменту нововведень належать такі теорії та концепції:

- соціально-біологічна теорія;

- соціально-когнітивна теорія;

- теорія особистісно зорієнтованої освіти;

- теорія змістового узагальнення;

- теорія розвивального навчання;

- асоціативно-рефлекторна концепція навчання, тощо.

До кібернетичного фундаменту нововведень належать такі теорії та концепції: теорія інформації, теорія інформаційної грамоти, концепція інформатизації освіти, концепція штучного інтелекту, концепція комп’ютеризації навчання [258, 181].

До загальнопедагогічного фундаменту нововведень належать такі теорії та концепції:

- теорія цілісного навчального процесу (Ю.Бабанський, К.Платонов, М.Сорокін та ін.);

- теорія оптимізації навчально-виховного процесу (Ю.Бабанський, С.Лисенкова та ін.);

- теорія поетапного формування розумових дій (П.Гальперін, Н.Тализіна, М.Волович та ін.);

- теорія укрупнення дидактичних одиниць засвоєння математичного матеріалу (П.Єрднієв та ін.);

- концепції програмованого та проблемного навчання (М.Гузик, В.Фірсов, В.Шаталов та ін.);

- концепції індивідуалізації та диференціації навчання (А.Границька, Ю.Макарова, І.Унт, В.Шадриков та ін.);

- концепції перспективно-випереджаючого навчання (В.Гузеєв, С.Лисенкова та ін.);

- концепція акмеологічного навчання (А.Деркач, Н.Гузій, Н.Кузьміна та ін.).

Предметом педагогічної інноватики є актуально значущі та системно організуючі інноваційні процеси, які стають перспективними для еволюції освіти та позитивно впливають на її розвиток, а також на розвиток більш широкого мультикультурного простору.

Зміст педагогічної інноваційної освіти – складне поняття, оскільки ґрунтується на педагогічних закономірностях, принципах, методах і прийомах навчання, включає світоглядні й морально-етичні норми існуючих суспільних відносин. Зважаючи на це, в загальному плані зміст освіти розуміють як систему наукових знань, практичних умінь і навичок, а також світоглядних і морально-етичних ідей, якими повинні оволодіти майбутні учителі музики в процесі навчальної діяльності. Якість змісту освіти визначається ступенем її відповідності соціальному замовленню – тобто реалізації ідеї всебічного розвитку особистості майбутнього вчителя музики, здатного нависокому рівні фахової підготовленості компетентнісно забезпечувати навчально-виховний процес у середніх закладах освіти. З огляду на це,на думку В.Кременя, важливою єорієнтація на людину, «фундаментальні цінності, рішуча демократизація освіти – ось ті підвалини, на яких має базуватися освіта третього тисячолітті. Гармонійно розвинена особистість має стати головною метою і змістом усієї системи освіти. Пріоритетним завданням державної політики в освітянському просторі на перше місце має бути поставлена людина» [60, 7].

Дослідженню проблеми готовності майбутніх учителів музики до роботи в загальноосвітніх школах в умовах нової освітньої парадигми приділяли увагу науковці різних міжгалузевих професій : висвітлення актуальних питань філософії освіти і філософії педагогічної майстерності здійснювали : В.Андрущенко, В.Бех, І.Зязюн, Б.Кедров, В.Кремінь, О.Лавриненко, В.Луговий, В.Лутай, М.Мамардашвілі, В.Орлов та ін. [15; 16; 33; 60; 100; 102; 194; 196; 203; 245]; розробкою системи загальної психолого-педагогічної та методичної підготовки, вивченню змісту та методів навчання майбутніх учителів займались: А.Алексюк, В.Андрєєв, Ю.Бабанський, В.Бондар, Н.Волкова, В.Дмітрієнко, О.Киричук, А.Колупаєва, Н.Кузьміна, З.Курлянд, А.Мудрик, Н.Ничкало, О.Пєхота, Р.Хмелюк, О.Ярошенко та ін. [9; 13; 28; 43; 63; 126; 140; 158; 163; 227; 237; 268]; дослідженню методологічних та теоретико-методичних засад підготовки майбутніх учителів мистецьких і загальнопедагогічних дисциплін присвятили свої роботи : Е.Абдуллін, Л.Арчажникова, Н.Гузій, Л.Гусейнова, К.Завалко, А.Козир, Л.Масол, Г.Ніколаї, О.Олексюк, О.Отич, Г. Падалка, В.Петрушин, В.Ражніков, Т.Рейзенкінд, О.Ростовський, О.Рудницька, С.Сисоєва, В.Тименко, Т.Танько, М.Ткач, В.Федоришин, О.Шевнюк, Г.Шевченко, В.Шульгіна, О.Щолокова, О.Хижна та ін. [1; 24; 78; 95; 136; 210; 238; 243; 250; 252; 253; 292; 298; 305; 310; 325; 327; 368; 399; 403; 406].

Педагогічна інноватика охоплює актуально значущі та системно організуючі інноваційні процеси, які стають перспективними для еволюції освіти та позитивно впливають на її розвиток, а також на розвиток більш широкого мультикультурного простору.

Дослідження в галузі педагогічних інновацій проводяться, в основному, у таких напрямах: визначення впливу мотиваційно-потребових факторів на формування вмінь та готовності майбутнього вчителя до інноваційної діяльності та дослідження впливу педагогічних інновацій на творчий розвиток школярів (А.Алексюк, В.Бондар, С.Гончаренко, Л.Коваль, Н.Кічук, О.Мороз, О.Савченко, С.Сисоєва, Є.Сарапулова та ін.).

Поняття «інновація» (англ. «innovation») з’явилося у зарубіжних дослідження у ХІХ столітті та використовувалось під час уведення деяких елементів однієї галузі в іншу. У перекладі з англійської інновація означає оновлення, зміну; привнесення нових ідей; новоутворення як відносно нове явище [351, 306]. Інновації, за С.Гончаренко, виражаються в тенденціях нагромадження і видозміни різноманітних ініціатив і нововведень в освітньому просторі, які в сукупності приводять до більш чи менш глобальних змін у сфері освіти і трансформації її змісту і якості. Ініціативи виникають в ході природної еволюції сфери освіти, в пошуку більш перспективних форм і засобів педагогічної діяльності, апробації нових методик і прийомів навчання [75, 195].

У сучасній психолого-педагогічній літературі ця дефініція найчастіше тлумачиться як новація, тобто нововведення, оновлення, тощо. Тому не випадково вважається, що «інновація стає однією із найважливіших форм прояву сучасної науково-технічної революції» [189, 136]. Основоположниками вихідних понять теорії інновації вважаються німецькі вчені В.Зомбарт, В.Метчерліх та австрійський економіст І.Шумпетер, які застосували ці положення у зв’язку з соціально-економічними і технологічними процесами [110, 52].

Інноватика як наука є новою галуззю знань, спеціальних досліджень, що необхідні для більш ефективного вирішення завдань інтенсифікації та прискорення. Наука нововведення стала формуватися у відповідь на вимоги практики. А.Пригожин, який досліджує загальні проблеми інноваційних процесів, включив у систему інноватики як науки такі поняття: життєвий цикл нововведення (зародження, освоєння, дифузія та рутинізація); стадії нововведення (розробка, проектування, виготовлення і використання); типологія нововведень (матеріально-технічні і соціальні, радикальні, комбінаторні, модифікуючі тощо); новизна (абсолютна, відносна, приватна та умовна); інтенсифікація нововведень; інноватори; суперечності введення нового (зміна та стабільність) тощо [282, 132].

З цієї позиції А.Пригожин розглядає нововведення як розвиток, тобто у контексті гранично широкої філософської категорії. У свою чергу поняття «розвиток» співвідноситься з поняттям «зміни» і розрізняються два варіанти засобів зміни, а саме: одноманітний та інноваційний, тобто пропонуючий новизну в діючих змінах, тобто прояв нововведення у процесах дійсності. Учений вважає, що у дослідженні інноваційних процесів головним є вивчення переходу від одного стану якої-небудь системи до другого, нового, та управління процесом нововведень. Без аспекту управління, на його думку, говорити про інноваційні процеси сумнівно. Суттєвим завданням вивчення інноваційних процесів є розкриття можливостей управління процесами створення та застосування нововведень [282, 16]. Автором також проаналізована соціологія неупровадження та принципи антиінноваційного установлення (психологічні, соціальні, організаційні, економічні). Уводяться такі поняття, як вид інноваційної патології (псевдоновизна, незакінчені нововведення тощо), інноваційний ризик; інноваційна організація.

Аналіз процесів оновлення освітнього простору свідчить, що провідною тенденцією розвитку систем освіти є їх перманентність, тобто безперервне оновлення. Кожне десятиріччя виявляє у системі освіти потребу часткового або повного перегляду її змісту та структури. З цієї позиції принципами оновлення є:

- науковість та історизм під час розгляду явищ природи і суспільства;

- народність та культуровідповідність;

- інноваційність у поєднанні з традиційністю;

- диференціація та інтеграція знань;

- особистісно орієнтований підхід;

- безперервність та варіативність навчання [163, 182].

Оволодіння майбутнім вчителем музики високим рівнем професійної підготовки відносно європейських вимог вищої школи передбачає розширення діапазону видів його професійної діяльності, які він має опанувати протягом навчання у ВНЗ. До структури цього педагогічного комплексу входять взаємопов’язані й взаємозалежні суміжні професії, які має уособлювати в собі вчитель музики: дидакта, методиста, психолога, музиканта-педагога і музиканта-виконавця, вихователя-наставника тощо. Підготовка кваліфікованих спеціалістів педагогів-музикантів у нових соціально-економічних умовах розвитку суспільства, передбачає також озброєння їх сучасними ефективними мистецькими інноваційними технологіями з урахуванням національних етнопедагогічних традицій та кращих зразків дитячого фольклору.

У психолого-педагогічних дослідженнях на особливу увагу заслуговують фактори та умови, котрі сприяють чи заважають досягненню високого рівня професійної діяльності.З цієї позиції під умовами доцільно розуміти відношення предмету до навколишнього світу, без яких він не зможе як виникнути, так співіснувати. При цьому кінцевий результат впливу визначається не окремими причинами, а їх сукупністю у тісному взаємозв’язку з усіма внутрішніми та зовнішніми умовами, які в свою чергу виступають підсумком попередніх взаємодій.

Визначаючи основні фактори сучасної освіти доцільно виявити наявність позитивних концептуальних положень педагогіки, котрі ґрунтуються на перспективних тенденціях розвитку суспільства. Традиційно, структура педагогічної діяльності включає професійну активність вчителя, спрямовану на вирішення завдань розвитку й навчання підростаючого покоління. Навчальний процес як за змістом, так за формами організації і проведення занять доцільно будувати як процес розвитку, а оволодіння знаннями, уміннями й навичками доцільно розглядати як складовий елемент розвитку, як його основний засіб. У зв’язку з цим структура педагогічної діяльності вчителя буде наповнюватися новим змістом. Згідно сучасному теоретичному базису вона включає: педагогічні цілі та завдання, діапазон яких охоплює як загальні цілі окремого педагогічного закладу, школи, всієї освітньої системи тощо, так і окремі оперативні завдання; педагогічні засоби вирішення поставлених завдань; аналіз та оцінка педагогічних дій вчителя (порівняльний аналіз запланованого і реалізованого в його діяльності), котрі спрямовані на усвідомлення і корекцію педагогом своєї праці.

Доречно підкреслити, що Аристотель визначав навчання й виховання державною функцією, яка зводитьсядо формування в особистості необхідних довершеностей [20, 91]. Він вважав, що з цією метою необхідно використовувати три основні фактори, а саме: природні задатки; здатність до набуття звички; спроможність формувати судження (висловлювати власну думку). Фактори виокремлені Аристотелем, створили підгрунтя для першого визначення педагогіки як науки про правильне формування особистості.

Під педагогічними фактороми ми розуміємо внутрішні та зовнішні обставини, які безпосредньо обумовлюють ефективність формування успішної особистості вчителя. Поряд з умовами, які охоплюють коло основних базових психолого-педагогічних передумов формування професійної майстерності майбутніх учителів музики суттєвого значення набуває комплекс визначених факторів, наявність яких оптимізує цей процес. І.Підласий розглядає фактор як рушійну силу процесу, як значну причину, яка створена мінімально з двох продуктогенних причин однієї групи [270, 67].

Визначення факторів, які сприяють чи перешкоджають ефективній професійній підготовці майбутнього вчителя музики є надзвичайно важливим, адже досягнення досконалості у педагогічній діяльності – це завдання, яке постійно вирішує педагогічна. Як зазначив В.Шинкарук, фактор (чинник) – це «умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу» [374, 712]. Фактор, як педагогічний феномен, стає рушійною силою інших явищ, що безпоседньо призводять до виникнення предмету, а умови сприяють цьому. Вирішуючи це питання ряд учених відносить до причин фактори, які змінюються, а до умов – постійні. Доцільно зазначити, що Н.Кузьміна вважає, що педагогічні фактори – це «об’єктивні причини, які обумовлюють самоспрямування особистості до вершин професійної діяльності» [156, 77].

У сучасних умовах університетської освіти нагальним є питання підвищення якості фахової підготовки майбутніх учителів, як одного з основних об’єктивних факторів їх успішної фахової підготовки. Цей процес проходить у постійній взаємодії суб’єктів навчально-виховної діяльності: викладачі, котрі забезпечують вирішення студентами професійних завдань у самостійній продуктивній діяльності та студенти як суб’єкти навчально-пізнавальної діяльності у вищій школі та одночасно суб’єкти майбутньої практичної професійно-педагогічної діяльності. Тому до загальних педагогічних факторів А.Деркач відносить: високий рівень мотивації, потребу в досягненні високих результатів, професійно-особистісні стандарти, самореалізацію та прагнення вершин професіоналізму [83, 41].

У процесі інноваційної педагогічної діяльності необхідно враховувати як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори, що впливають на зміст освіти. Об’єктивні фактори залежать від реального стану справи та спрямовані на досягнення оптимального результату. Суб’єктивні – складають внутрішні передумови успішної фахової діяльності майбутнього вчителя. До об’єктивних факторів науковці відносять потреби суспільства в перетворенні загальнолюдської природи; науковий розвиток, що супроводжується розвитком нових теоретичних ідей і експериментальними дослідженнями. Важливу роль у розробці змісту освіти відіграють також суб’єктивні чинники: суспільні відносини, що так чи інакше відбиваються в педагогіці; пріоритет тих або інших педагогічних течій у розвитку освіти тощо. Основні фактори педагогічної діяльності зображено на рис. 1.1.



Субєктивні - складають внутрішні передумови успішності професійної діяльностістудентів

Обєктивні - залежать від реальності та спрямовані на оптимальнийрезультат

  • соціально-економічні;

  • родинно-побутові;

  • якість навчання;

  • умови набуття практичного досвіду;

  • суспільна потреба уфахівцях даного профілю

  • мотивація;

  • потреби;

  • спрямованість;

  • здібності та якості;

  • компетентність;

  • креативність;

  • комунікативність


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал