В. И. Белянин М.: Флинта. 2008. С. 69-85. 101



Сторінка5/11
Дата конвертації02.12.2016
Розмір1.45 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Висновки до першого розділу


Управлінське спілкування є важливою складовою управлінських відносин, яке залежить від професійної компетентності керівника. Керівник у своїй діяльності повинен володіти важливими якостями притаманними управлінському спілкуванню такими як: інтерес до людей і до роботи з ними, наявність потреби і вміння спілкування, товариськості, комунікативних якостей; здатність до емоційної симпатії та розуміння людей; гнучкість, оперативне мислення, яке забезпечує вміння швидко і правильно орієнтуватися в умовах спілкування, що змінюються; уміння відчувати і підтримувати зворотній зв'язок у спілкуванні; уміння володіти собою; уміння керувати настроєм, думками, почуттями; здатність до непідготовленої комунікації; уміння прогнозувати можливі нестандартні ситуації, наслідок своїх впливів; культура, розвиток мовлення; уміння використовувати всю різноманітність засобів впливу. Одним з таких засобів є культура мовлення.

Отже, культура мовлення — це сукупність таких якостей, які найліпше впливають на адресата з урахуванням реальної ситуації, поставлених мети й завдань. До них належать: точність, зрозумілість, чистота мови, багатство й розмаїтість, виразність, правильність. Майбутній керівник навчальним закладом, має розуміти, що таке національна мова, у яких формах вона існує, яка різниця між книжною та розмовною мовами, що таке функційні стилі мовлення, чому в мові існують фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні варіанти, що таке мовна норма, опанувати й розрізняти навички добору й уживання мовних засобів у процесі діяльності, оволодівати нормами літературної мови, її багатствами.


РОЗДІЛ 2 Система підготовки керівників навчальних закладів до управлінського спілкування

2.1. Теоретичні основи управлінського спілкування керівників навчальних закладів


Однією з вимог системного підходу до управління навчальним закладом є підвищення культури управління. Без культури не може бути демократизації, і відповідно не може бути цілеспрямованої роботи по створенню правової демократичної держави.

В. Слободчиков метафорично розглядає освіту як створення образу Людини в індивіді, як реалізацію здібності до саморозвитку через оволодіння цінностями культури та створення нових предметних форм культури. У цьому контексті він виділяє дві якісні характеристики освіти майбутніх керівників навчальних закладів: просторову і часову. Перша характеристика стосується можливості перетворювати будь-яку соціальну ситуацію в освітню, якщо вона створює умови для саморозвитку особистості; вирішальну роль у цьому процесі становлять інтереси та цілі людей, які таким чином створюють своє освітнє середовище. За такого підходу власне навчання перестає бути основною діяльністю в освітніх процесах. Не менш значущими стають спілкування, професійна діяльність, засоби масових комунікацій та інші «життєві університети».

Часова характеристика підкреслює стадійність, цілісність, безперервність процесу саморозвитку особистості, в основі якого - зіткнення можливостей вибору, що розширюються під впливом освіти, з нестандартністю життєвих умов людей на різних етапах діяльності.

Коли йдеться про освіту дорослої людини, яка вже має відповідну професійну підготовку, то професійно-рольова ситуація не вичерпує «Я» дорослої людини - позапрофесійне та професійне «Я» не просто ціле та її частина. Особистісний простір ширше професійного й суттєво впливає на людину. становлення й розвиток професійного «Я» спирається на загальний психічний розвиток і здійснюється на його фоні і далі - у контексті тенденції її вікового розвитку. З іншого боку, не можна забувати про вплив професійної ролі керівника на його особистість. Щоденно протягом багатьох років розв'язання типових завдань не тільки вдосконалює професійні знання, а й формує професійні навички, склад мислення, стиль спілкування. Професійна позиція визначає не тільки вчинки, а й засіб сприйняття іншої людини.

У цьому контексті післядипломна освіта виступає як гуманітарна сфера, де «здійснюється синтез трьох культур у розвиту особистості - світоглядної, духовно-моральної та професійної». На першому плані у спрямованості цієї діяльності має бути розвиток особистості керівника і лише потім його розвиток як професіонала.

Звідси нові вимоги до змісту післядипломної освіти, його спрямованості. Вони полягають не тільки у збагаченні й оновленні предметних і дидактико-методичних знань і не у простому додаванні до них соціальних, психологічних і культурологічних знань, хоча їх значущість важко заперечувати. Ідеться про необхідність розробки освітніх програм, орієнтованих на розв'язання основних завдань:

задовольнити запит керівників на практико-зорієнтовані знання, що використовуються «тут і зараз», оскільки цей етап соціалізації визначається потребою дорослих у рольових знаннях (у даному випадку - професійно-рольових). Водночас важливо подолати небезпеку спрощеного підходу до достатньо складних концепцій і наукових ідей, що здатний породити думку про легку доступність наукового пошуку та його результатів, унаслідок чого керівники можуть виявитись носіями «напівзнань», більш небезпечного, ніж незнання;

забезпечити розвивальний ефект набутих знань завдяки реалізації проблемно-методологічного підходу, тобто завдяки розв'язанню завдань, що моделюють реальні практичні ситуації, які виникають у процесі управлінської діяльності. Мета подібних завдань полягає у відкритті ідей та оволодінні керівників принципами, засобами їх розв'язання, що підвищить рефлексивну культуру й може бути використано у практичній діяльності. Тобто головна відміна у спрямованості змісту освіти, привнесена до системи підвищення кваліфікації новою соціально-освітньою ситуацією, полягає не в кількісному зростанні набутої інформації, а в інтегративному характері знань, що віддзеркалює реальні проблеми, з якими стикаються керівники у процесі професійної діяльності.

Характеристика якості післядипломної освіти в сучасній парадигмі розвиту суспільства свідчить про збагачення її функцій. Ідеться не тільки про «додавання» розвивальної функції до адаптивної та компенсаторної, а й про їх якісну перебудову. Провідною функцією має стати розвивальна, оскільки післядипломна освіта орієнтується на визнання керівника як активного та самостійного суб'єкта власного навчання. Певною мірою, якою ця позиція сформована у професійній діяльності керівника, вона переноситься і до процесу власної навчальної діяльності. Водночас результативність освітнього процесу відбувається у практичній діяльності на теоретико-методологічному, психолого-педагогічному та предметно-методологічному рівнях з урахуванням усіх факторів, що сприяють цьому процесу.

Розглянемо поняття «культура» в контексті управлінського спілкування керівників навчальних закладів. Культура – є поняттям досить складним, яке має всі ознаки цілісної динамічної системи, що складається з багатьох структурних частин або компонентів, які знаходяться в певних зв'язках і взаємозалежності. Вона становить собою сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством у процесі суспільно-історичної практики.

Системністю визначається і саме поняття «культура управлінської праці», що включає такі її різновиди: загальна, або загальнолюдська культура, культура політична, правова, естетична, педагогічна з її чисельними відтінками в залежності від типу і специфіки навчального закладу. Різноманітність самих видів культур, як і різних сфер їх застосування, а також чисельність форм управлінської етики вимагає, звичайно, системного підходу й аналізу, без яких управління суспільством сьогодні практично неможливе. Плюралізм думок, політичних дискусій, широка полеміка про шляхи подальшого розвитку країни виявили відсутність як загальної, так і управлінської культури у більшості з керівних кадрів, що негативно впливає на темпи і характер реформи загальної освіти.

Скоріш за все дефіцит культури, відсутність її пріоритету в суспільстві є однією з причин «гальмування» перебудови освітньої системи, і перш за все, її основної ланки – середньої загальноосвітньої школи. Об'єктивний аналіз реального стану справ у цій системі свідчить не тільки про розрив зв'язків між окремими її ланками, але й про серйозні порушення «стиковки між ступенями самої школи [10]. Це вимагає створення відпрацьованої системи управління загальною середньою освітою, ліквідації її проміжних ланок, усунення дублювання і таке інше. Зростає необхідність різко підвищити кваліфікацію й культуру праці управлінського персоналу, і в першу чергу, керівників шкіл.

Культурно працювати – це значить уміти правильно розставити кадри на вирішальних ланках, працювати творчо, з перспективою, завжди бачити кінцеву мету і вибирати найбільш раціональні методи її досягнення. А для цього треба постійно вчитися, наполегливо оволодівати науковими принципами управління, вміло керуватися ними в своїй управлінській діяльності.

Як наголошував професор Конаржсвський Ю.А.: «Культура і правління навчальним закладом, –– це виконання адміністрацією сукупності вимог, які висуваються до процесу управління, зумовлених нормами моралі, етики, естетики, права, принципами організації і технології управління» [33, 120 – 121].

За даним визначенням, основні компоненти культури управлінської праці керівника навчального закладу витікають із норм і принципів перелічених вище наук. Сукупність цих вимог являє собою складну систему професійних умінь і навичок, які включають всю різноманітність культур, у тому числі культуру загальну, політичну, правову, естетичну, культуру спілкування і ряд інших її форм і відтінків.

Охарактеризуємо ті типи культури, вимоги яких повинні розповсюджуватися на кожного керівника навчального закладу.



Загальна (загальнолюдська) культура. Під загальною культурою розуміють найбільш просту форму «культурності», коли людина одержала певну освіту, засвоїла деякі правила етикету і досягла відповідного рівня в користуванні ними. Безумовно, для керівника сучасного навчального закладу цього рівня явно недостатньо. Він має бути носієм високої загальнолюдської культури, що визначається, перш за все, справжньою інтелектуальністю і високою духовністю. Носій цієї культури повинен мати широкий світогляд, глибоку ерудицію, справжні поняття про честь, совість, громадську мужність, уміти володіти собою в будь-якій, навіть екстремальній ситуації.

Безумовно, така людина, а тим більше керівник, не може бути автократом, чистим адміністратором; їй абсолютно не властиві диктат, окрик, зарозумілість й інші якості, характерні для віджилої командно-бюрократичної системи [10].

Не менш важливим аспектом управління є політична культура керівника школи, яка вимагає від нього глибокої всебічної підготовки, знання основ політики в галузі освіти і культури, уміння повсякденно керуватися ними в своїй діяльності. Важливу роль в цьому покликані відігравати сучасна наука, засоби масової інформації. Але першорядне значення, безумовно, має самоосвіта і безперервне навчання самих керівників.

Досвід формування самоосвіти, набутий в останні роки, в тому числі й на факультеті підвищення кваліфікації Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України, дає можливість говорити про високу ефективність впровадження активних форм навчання кадрів. Мова йде про проведення самими слухачами-керївниками шкіл занять теоретичного семінару у формі пресконференції, дискусії, круглих столів, тощо [10].

Завдання керівника – організувати діяльність педагогічного та учнівського колективів у цьому напрямку, допомогти розібратися в складних і суперечних фактах сьогодення. Отже, директор і його помічники зобов'язані бездоганно володіти таким дієвим засобом виховання, яким на сьогодні є політична культура керівника.

Серед різноманітності рис і факторів, якими характеризується всебічно і гармонійно розвинена особистість, важливе значення, особливо для керівника, має естетична, або художня культура. Естетичне виховання, як і культуру взагалі, не слід ототожнювати з одержаною освітою: можна бути освіченою, але не вихованою людиною, бо вихованість й освіченість – це абсолютно різні поняття. Вихованість проявляється в діях і вчинках людини, вона свідчить про її моральність, про те, що знання не тільки засвоєні, але й стали внутрішніми переконаннями, увійшли в звичку. Першорядне місце в естетичному вихованні займає формування культури почуттів людини; воно повинно проводитися шляхом емоційного впливу і сприяти формуванню навичок і звичок високої моральності й поведінки.

Таким чином, естетична культура – це невід'ємна частина загальної культури керівника, закономірне вираження його інтелекту, освіченості і вихованості. Розвивати цю культуру, постійно виховувати в собі естетичні смаки і погляди на оточуючу дійсність і процеси, що в ній відбуваються, – не просто побажання, а обов'язкова вимога до сучасного керівника навчального закладу.

Тільки такий керівник навчального закладу зможе по-справжньому оцінити роль художніх основ в діяльності свого колективу, включаючи оформлення робочих місць з урахуванням вимог дизайну, інтер'єру, освітлення, кольору і навіть музичного супроводу. Адже спеціальні дослідження показують, що всі ці умови значною мірою підвищують продуктивність праці, зберігають працездатність і здоров'я працівників [10].

Дуже важливим аспектом професійної придатності будь-якого керівника, в тому числі й директора школи, є правова культура, знання ним юридичних основ управління. Перш за все, це стосується трудового законодавства, відповідних нормативних документів, регулюючих працю вчителя та інших працівників школи; уміння в кожному окремому випадку вибрати із Кодекса законів найбільш ефективний засіб для впливу на підлеглих.

Правові норми охоплюють надзвичайно широке коло управлінських рішень керівника, починаючи з працевлаштування і закінчуючи звільненням того чи іншого працівника з посади, яку той займає. І в кожному окремому випадку перш, ніж прийняти відповідне рішення, слід глибоко проаналізувати ситуацію, що склалася. Дуже часто, нехтуючи цією вимогою, керівники шкіл, будучи неграмотними в юридичному відношенні, допускають серйозні помилки при оформленні наказів, розпоряджень або інших правових документів. Як результат цього, виникають небажані, екстремальні умови, що часто призводить до дестабілізації обстановки, порушення нормального психологічного клімату і відповідної атмосфери в колективі.

Таким чином, особливо зростає значення правової культури керівника навчального закладу, його вміння встановлювати і підтримувати належні взаємовідносини з підлеглими.

Керівник будь-якого рангу повинен навчитися управляти людьми не наказовими методами. Мова йде про високий рівень інтелекту, загальної культури керівника, що викликає до нього довіру і повагу оточуючих. Природно, що за такими керівниками колектив піде за доброю волею.

Такі загальні вимоги до культури управлінської праці керівників шкіл, тобто до професійної культури директора, його помічників та й усіх вчителів, бо кожен з них певною мірою є керівником відносно учнів свого класу, їх батьків і таке інше [29].

Культура спілкування. Сьогодні ці слова звучать на різних рівнях, їх повторюють не тільки педагоги, для яких цей аспект є обов'язковим атрибутом їх професії, але й філософи, соціологи, економісти, керівники підприємств і представники управлінської науки. І це не випадково, оскільки найновіші соціологічні дослідження показують, що поганий настрій не тільки негативно відбивається на працездатності людини, але й значно знижує продуктивність її праці.

Тому такою надзвичайною популярністю користується книга американського дослідника Дейла Карнегі «Як знаходити друзів і впливати на людей», написана ще на початку 30-х років минулого століття, що й досі зберігає свою актуальність і популярність в багатьох країнах світу [20]. В ній закладені практичні поради і приклади спілкування між людьми, що стосуються різних сторін людської діяльності, включаючи службові і повсякденні стосунки, питання етики, дружби, сім'ї і шлюбу.

Характерно, що на одне з перших місць Д. Карнегі ставить вимогу доброзичливості, посмішки керівника, що наче б то «магічно» діє на людей. Ці вимоги стосуються не тільки виробників матеріальних цінностей, а й працівників розумової праці. За даними академіка С. Тихомирова, поганий настрій знижує працездатність у 2 – 3 рази. Це, до речі, повинні враховувати й ефективні керівники закладів та установ освіти [10].

Культура спілкування не можлива також без високої культури мови керівника, бездоганного знання української мови. Мова є важливою формою людського спілкування, і ми не повинні забувати про це в своїй практичній діяльності. Величезну роль живого слова вчителя неодноразово підкреслював видатний український педагог, А.С.Макаренко, який вважав слово важливим інструментом педагогічної техніки. Без оволодіння цією технікою сьогодні не може бути справжнього керівника [41].

Спілкування – це процес установлення і розвитку контактів між працівниками, зумовлений потребами у спільній діяльності, вміщує у собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії, сприйняття іншої особи [25, с. 7]. Спілкування з підлеглими в управлінні навчальним закладом – це обмін інформацією, у результаті чого керівник одержує інформацію, необхідну для прийняття ефективних управлінських рішень, і доводить їх до підлеглих. Якщо спілкування налагоджено погано, рішення можуть виявитися помилковими, а працівники неправильно зрозуміють, що вимагає від них керівник і, нарешті, можуть погіршитися стосунки у колективі. Ефективність комунікацій часто визначає якість рішень і те, як насправді вони будуть реалізовані [60, с. 9].

Необхідно зазначити, що багато у спілкуванні залежить і від міжособистісних стосунків керівника з підлеглими. Адже відомо, що краще сприймається позиція керівника, який викликає емоційно позитивне ставлення підлеглих до себе, і складніше сприймають думку підлеглі, яка викликає емоційно негативне відчуття. Зауважимо, що під час виконання професійних обов'язків слід уникати упередженого ставлення відповідно колег, підлеглих або керівника та намагатися ставитися однаково до кожного члена колективу.

Від майстерності побудови спілкування, залежить чимало: результативність переговорів на державній службі, ступінь взаєморозуміння з колегами, чіткість виконання завдань, задоволеність працівників своєю працею, соціально-психологічний клімат у колективі, відносини з громадськими організаціями й іншими органами державної влади.

Необхідно наголосити, що управлінське спілкування керівника навчального закладу має враховувати такі чинники:

рівність особистісних позицій, відкритість та довіру між колегами;

зосередженість керівника на співрозмовникові;

персоніфіковану манеру висловлювання («Я вважаю», «Я хочу порадитися з вами»);

поліфонію взаємодії, можливість кожного учасника під час засідань, нарад висловити свою позицію.

Як відомо, спілкування – основна форма людського буття. Відсутність або недостатність спілкування може деформувати людську особистість. Спілкування лежить в основі практично всього, що ми робимо, і служить життєво важливій меті і встановлення взаємозв’язків і співробітництва людей.

Розглядаючи процес спілкування на державній службі, доцільно перейти до визначення такого поняття, як «управлінське спілкування». Активно це питання досліджував Загороднюк С.В[72, с. 5].

Управлінське спілкування у своїй основі – це ділове, рольове спілкування, тобто спілкування між співрозмовниками, які займають соціальні позиції співпідпорядкованості або відносної залежності, виходячи з виконуваних соціальних ролей, спрямоване на оптимізацію процесу управління та розв’язування проблем спільної діяльності в організації. Якісне управлінське спілкування – це спілкування ефективне, яке багато в чому визначається комунікативною культурою, спроможністю керівника використовувати психологічні можливості спілкування для розв’язання завдань суспільних за своїм змістом процесів [34, с. 98].

Вивчення управлінського спілкування показує складність цього соціального феномену, тому дослідники виокремлюють три взаємозалежні складники спілкування: перцептивний (тобто, сприймання партнерів по спілкуванню); комунікативний (тобто, взаємо обмін інформацією); інтерактивний (тобто, взаємодію партнерів по спілкуванню).



Перцептивний складник спілкування на державній службі виявляється у прийнятті зовнішніх ознак та поведінки співрозмовника, на основі яких ми ніби «читаємо» внутрішній світ людини, намагаємося зрозуміти та виробити власне емоційне ставлення до сприйнятого [72, с. 9]. До таких найбільш істотних властивостей можна віднести: вираз обличчя співрозмовника (міміку); способи вираження почуттів (експресію); жести (пантоміміку); пози, положення тіла та ходу; зовнішній вигляд (одяг, зачіску та інше); особливості голосу та мови.

Інтерактивний складник спілкування передбачає контакти між керівником і підлеглими, які не обмежуються лише потребами в передачі інформації. Спілкування, завжди передбачає певний вплив на інших осіб: колег, підлеглих, громадян, зміну їх поведінки та діяльності [39, с. 208]. Поради, інструкції, вимоги, накази, висловлені керівником у мовній формі, та адресовані підлеглим , є спонуканнями до дії та регуляторами їхньої поведінки.

Комунікативний складник спілкування пов'язаний із виявленням специфіки обміну інформацією між підлеглими як активними суб'єктами спілкування, із врахуванням тих знань, якими вони обмінюються. Засобами комунікативного процесу є різні знакові системи: мова (або вербальне спілкування) та жести, міміка, інтонації (або невербальне спілкування).

Розглянувши структуру спілкування перейдемо до його основних функцій, а саме: видача розпорядницької інформації (розпорядження, накази, вказівки, рекомендації, поради); одержання зворотної (контрольної) інформації про хід і підсумки реалізації розпорядницької інформації; видача оцінної інформації про підсумки реалізації завдання. Перша функція в управлінському спілкуванні присутня завжди, оскільки вона вважається головною. Друга та третя функції можуть і не бути в тому чи іншому конкретному акті управлінського спілкування.

Відомі такі професійно-важливі якості управлінського спілкування: інтерес до людей і до роботи з ними, наявність потреби і вміння спілкування, товариськості, комунікативних якостей; здатність до емоційної симпатії та розуміння людей; гнучкість, оперативне творче мислення, яке забезпечує вміння швидко і правильно орієнтуватися в умовах спілкування, що змінюються; уміння відчувати і підтримувати зворотній зв'язок у спілкуванні; уміння володіти собою, керувати психічним станом, тілом голосом, мімікою; уміння керувати настроєм, думками, почуттями; уміння знімати м’язові затиски; здатність до непідготовленої комунікації; уміння прогнозувати можливі нестандартні ситуації, наслідок своїх впливів; суттєві вербальні здібності: культура, розвиток мовлення, багатий лексичний запас, правильний вибір мовних засобів, здатність до імпровізації, уміння використовувати різноманітність засобів впливу: переконання, навіювання, вживання різних прийомів впливу, «пристосувань». Пристосування - система прийомів (мімічних, мовних, психологічних): схвалення, порада, незадоволення, натиск, осудження, гумор, наказ, довіра, побажання [60, с. 7].

Будь-який керівник навчального закладу повинен володіти культурою спілкування. Культура спілкування – це цілісна система, яка містить взаємопов’язані моральні та психологічні компоненти, кожен з яких вносить своє в характеристику цілого. Це сума набутих людиною знань, умінь і навичок спілкування, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку [74, c. 21].

Розглядаючи цей аспект необхідно приділити увагу культурі мовлення, як складнику управлінського спілкування. Питання мовної культури було предметом досліджень багатьох науковців й до цього часу залишається актуальним в управлінні навчальним закладом. На жаль більшість керівників не приділяють цьому питанню належної уваги, проте саме мовна культура, уміння правильно говорити, виразно та чітко висловлюватися, доступно пояснювати, а також вдало використовувати інтонаційні прийоми під час виступів є вагомими аргументами при формуванні іміджу керівника.

Зауважимо, що в управлінні навчальним закладом іноді виникають ситуації, коли підлеглі, виконуючи поставлене завдання, не розуміють, що конкретно вимагається від них у даній ситуації. Робота виконується невчасно та нечітко, керівник невдоволений результатом, а підлеглі засмучені та збентежені. Досить часто це виникає тоді, коли керівник не конкретизував або не чітко сформулював підлеглим вимоги, відповідно яких мають виконуватися завдання. Керівник має постійно пам'ятати про це й намагатися не допускати таких моментів під час робочого процесу.

Згадаємо вислів відомого філософа Арістотеля « Заговори, щоб я тебе побачив» [10]. Кожний керівник у своїй професійній діяльності часто виступає з промовами, публічними виступами перед підлеглими або колегами. Іноді під час таких виступів, навіть досвідчені керівники відчувають себе невпевнено та нервують. Такий виступ зазвичай викликає у слухачів роздратування ніж повагу та цікавість. Щоб уникати таких помилок, кожен керівник повинен постійно підвищувати рівень культури спілкування, а також комунікативних навичок адже ораторські здібності - вкрай важливі для управлінської діяльності, тому, що для підлеглих керівник має бути взірцем в усіх питаннях, у тому числі і мовної культури.

Зауважимо, що на запитання «Чи вмієте Ви спілкуватися?» більшість керівників відповідають, що вони вміють, однак, практика показує, що ефективно вміють спілкуватися далеко не всі керівники, більше того, не всі керівники. Керівники за родом своїх занять повинні від 50 до 90% робочого часу витрачати на спілкування, щоб реалізувати свою роль у міжособистісних відносинах, інформаційному обміні та процесі прийняття управлінських рішень і виконання управлінських функцій планування, організації, мотивації та контролю [12, с. 6]. Тому спілкування для них процес, який пов’язує всі основні види управління. Неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху позитивного результату в їхній діяльності, тобто не результативне спілкування – одна з основних причин виникнення проблем у роботі керівників.

Керівник навчального закладу має пам'ятати, що добре і вміло організована спільна діяльність членів колективу позитивно позначається на настрої підлеглих. Тому він має знати, чого чекають від нього підлеглі та за яких умов вони задоволені спільною працею. Як відомо, задоволення свідчить про сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі . Члени колективу дістають задоволення від роботи за таких умов: керівник ставиться доброзичливо і з повагою до кожного підлеглого; кожний керівник, який добре виконує свої професійні обов'язки, може розраховувати на просування по службі, причому поліпшується не лише його матеріальний стан, а й авторитет у колективі (незалежно від статі); підлеглий бачить у своєму керівникові авторитетну людину, професійно компетентну, принципову та доброзичливу – справжнього лідера колективу, причому незалежно від статі, жінка це чи чоловік [32, c.7].

Для досягнення успіху в діловому спілкуванні керівникові навчального закладу необхідно володіти комунікативними установками, а іноді їх змінювати. Комунікативні установки – це стан готовності керівника певним чином (позитивно чи негативно) реагувати на об’єкти чи суб’єкти та впливати на них. Ці установки дуже важливі для формування культури спілкування, оскільки допомагають встановити контакт між співрозмовниками, підготувати їх до позитивного сприймання інформації, перебороти байдуже чи негативне ставлення до тих чи інших ідей, підлеглих, ситуацій [74, c.20].

Для того щоб повести підлеглих за собою або спільно з ними вирішувати проблеми, керівник повинен володіти різними засобами спілкування, етичними та психологічними правилами їх застосування у певній ситуації. У зв’язку з тим, що всі керівники навчальних закладів різні, успішна міжособистісна взаємодія неможлива без творчого підходу до кожної ситуації, без добору відповідних словесних конструкцій і несловесних сигналів, що їх супроводжують.

У випадку коли відбувається нарада керівник повинен конкретно та зрозуміло для підлеглих формулювати та висловлювати актуальні питання та завдання, тому що саме від чіткості формулювання вимог та регламентації термінів залежить успішність виконання справи в цілому. Під час дорадчих нарад керівникові необхідно з довірою та повагою ставитися до ідей та запропонованих шляхів вирішення проблем, які висловлюють його підлеглі. Роль керівника у таких ситуаціях має бути організаторська та спрямовуюча.

Цінність – це поняття, що використовується у філософії та соціології для позначення об’єктів, явищ та їх властивостей, а також абстрактних ідей, які втілюють у собі узагальнені ідеали, виступаючи завдяки цьому як еталон належного. Це не лише суб’єктивна значущість певних явищ реальності, пов’язана із задоволенням потреб суб’єкта. У духовному відношенні цінності творять або відображають його самого з усіма його потребами [74, с.41]. Це те, що керівник особливо цінить у своєму житті, у чому вона бачить особливе позитивне життєве значення [35, c.401].



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал