В. Ф. Семенов регіональна економіка навчальний посібник



Pdf просмотр
Сторінка8/40
Дата конвертації02.04.2017
Розмір6.95 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   40
Тема 5. Регіональний аналіз. Основні напрямки

План
5.1. Регіональна економічна діагностика. Регіональні рахунки та аналіз економічного потенціалу регіону.
5.2. Кон'юнктурний аналіз регіональної економіки.
5.3.Регіональне зростання та міжрегіональна нерівність.
5.4.Міжрегіональні зв'язки та відкритість регіональних економік.
5.5. Регіональні стратегії розвитку. СВОТ- аналіз.
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ: територіальна організація, регіональний аналіз, міжрегіональні зв‘язки, регіональне зростання, чинники регіонального зростання, ефективність використання чинників регіонального зростання, привабливі регіони, непривабливі регіони, потенціал зростання регіонів, агломераційний потенціал, агломераційна економія, локаційні константи, локаційні переваги, полюс зростання, схильність до інновацій, система розселення, регіональна інфраструктура, модель «центр-периферія», центральні райони, периферійні райони, пропульсивні галузі, міжгалузеві взаємодії.
5.1. Регіональна економічна діагностика. Регіональні рахунки
та аналіз економічного потенціалу регіону

Аналіз економіки регіону, як частини єдиної національної економічної системи, ґрунтується на теоретичних моделях і системі економічних показників, побудованих економічною теорією для національної економіки.
Регіональний аналіз – це аналіз регіональних чинників з метою визначення напрямків ефективного соціально-економічного розвитку економічних районів.
Сучасне бачення регіональних проблем економіки і способів їх вирішення відрізняється від традиційного застосування нових підходів.
Одним з таких сучасних підходів є економічна діагностика – новий

- 27 - науковий напрямок у методології ринкових досліджень. Вона виникла на основі синтезу методологічних економічних досліджень та прикладних методів і процедур, розроблених у соціології, математичній статистиці, технічній і медичній діагностиці.
Методи економічної діагностики у вивченні регіональної економіки та регіональних ринків запропоновані в працях О.Г.Гранберга, О.Т.Дмітриєвої,
О.С.Новосьолова, Р.І.Шніпера.
Якщо в цілому слово „діагностика‖ означає розпізнавання, визначення стану об‘єкта, то економічна діагностика являє собою систему методів для
аналізу факторів розвитку соціально-економічних процесів, оцінки стану і
виявлення відхилень від нормального розвитку та їхнього впливу на
формування і функціонування регіональної економіки.
До системи регіональної діагностики слід віднести наступні елементи: економічна діагностика тенденцій розвитку ринкових відносин та їхньої можливої трансформації під впливом нових явищ у розвитку регіональної економіки; оцінка впливу соціально-економічних пропорцій регіонального розвитку ринкових відносин, внутрішньо-регіональних та міжрегіональних зв‘язків, характер територіальної організації суб‘єктів регіональної економіки; економічна діагностика розміщення виробництва і споживання, визначення диспропорцій регіональної економіки.
Сукупність цих елементів дозволяє діагностувати стан регіональної економіки, її внутрішніх протиріч та потенційної можливості для удосконалювання взаємодії її суб‘єктів.
Економічна діагностика регіональної економіки повинна ґрунтуватися на:
- достовірній характеристиці територіальної структури;
- виявленні тенденцій розвитку регіональної економіки;
- оцінці факторів, що впливають на структуру як виробництва, так і споживання;
-виявленні типів регіонів і характерних для них особливостей процесів регіонального розвитку.
Найважливішим методологічним
інструментом діагностики регіональної економіки є її економічний аналіз і прогнозування які можливі при наявності достовірної інформації, її узагальненні, з точки зору впливу різних факторів на регіональний розвиток та на етапи переходу від існуючих станів суб‘єктів економіки регіону до більш розвинутих форм.
Вихідні методологічні положення регіональної економічної діагностики такі: системний підхід, динамічний підхід, врахування регіональної специфіки та науково-технічного прогресу в розвитку регіональної економіки. Отже регіон слід діагностувати таким чином:
1)
регіональна економіка розглядається як система взаємодіючих суб‘єктів (підприємств, об‘єднань, організацій різних форм власності, самостійних підприємців, що володіють широкими правами у виробництві й реалізації продукції).Тут ми використовуємо традиційний аналіз

- 28 - статистичних даних, отримуємо інформаційну базу для наступних аналітичних дій;
2)
суб‘єкти, що хазяюють, групуються відповідно до виду їхньої діяльності в наступні підсистеми: виробництво, сфера обігу, фінансово- кредитна система, соціальна сфера, регіональні органи управління, населення. Для вивчення їх діяльності використовуємо статистичні дані за останні 3 роки, а при виникненні необхідності - за більш тривалий період;
3)
у попередній період розвитку між підсистемами регіональної економіки склалися соціально-економічні зв‘язки (внутрішньо-регіональні і міжрегіональні), що мають інерційну силу та впливають на розвиток регіональної економіки. Тут вивчається досвід економічних реформ у інших країнах, аналізуються найбільш значні події в історії регіону, економічний та етнокультурний потенціал;
4)
разом зі зміною відносин власності, структури управління, сфери господарських взаємин змінюється система господарських зв‘язків, виникають нові відносини, трансформуються економічні інтереси суб‘єктів ринкової регіональної економіки. Тут визначальною є стратегія регіонального розвитку, застосовується SWOT – аналіз.
Комплексна економічна діагностика процесів регіонального розвитку припускає: виявлення кола суб‘єктів економіки регіону, аналіз основних факторів, що впливають на ринкові процеси; визначення територіальних меж сфер впливу підприємств регіону; вивчення міжрегіональних зв‘язків; оцінку рівня розвитку інфраструктури, інформаційного забезпечення, форм і методів державного регулювання.
В процесі діагностування вивчаємо структуру регіону як економічну, так природну і соціальну. Схема функціонування регіону має у своєму складі як мінімум три генералізованих блоки: економіка, населення, природне середовище. Трансформація економіки призводить до того, що кожний регіон стає економічною підсистемою національної економіки.
Зростає вплив доходів та платоспроможного попиту на регіональне виробництво, споживання та інвестиції, розвиток соціальної сфери, вплив виробництва на зайнятість і доходи. Міжрегіональний обмін здійснюється на ринковій основі, а тому регіон як ринок відчуває вплив зовнішніх конкуруючих ринків товарів, праці і капіталу. До регіональної діагностики входить також з'ясування регіональної ситуації, найважливішими складовими якої є : економічна ситуація, соціальна ситуація, фінансова ситуація, політична ситуація, екологічна ситуація, етнокультурна ситуація.
В цілому діагностика регіональної економіки поки що досить складна і не стандартизована. Використовуються лише деякі прийоми діагностики у регіональному аналізі.
Найперше - це використання показників, порівняльних за міжнародними мірками, які визначають характер та рівень розвитку регіону, а також його динаміку. Найважливішим серед них є валовий регіональний продукт ( ВРП ), чи ВВП регіону. Для його визначення використовуються як офіційні, так і розрахункові дані, питома вага яких домінує у багатьох

- 29 - міжнародних порівняннях. Показник валової доданої вартості ( ВДВ ) дає можливість зіставляти рівні розвитку регіонів, динаміку посилення диспропорційності, тощо. Більше того, він є поки що єдиним в Україні, при використанні якого існує певна можливість простежити характер руху регіонів.
В Україні передбачається здійснити перехід до оцінки узагальнюючих результатів регіонального розвитку із застосуванням показника валового регіонального продукту (ВРП) замість показника регіональної валової доданої вартості (ВДВ). (Постанова Уряду України про «Концепцію розвитку системи національних рахунків» ( 22.VII.2002,№413- р)).
Складнощі запровадження ВРП замість ВДВ полягають у розподілі між регіонами тих видів діяльності, які хоч і здійснюються на їх території, проте відносяться до сфери відповідальності та фінансування виключно держави в цілому. Існує також проблема виділення у складі ВРП, тих елементів, облік яких при перетині кордонів окремих регіонів ніяк не фіксується. Деякі операції неможливо віднести до конкретного регіону, особливо це стосується мультирегіональних компаній, витрат центрального уряду, діяльності фінансових організацій.
Отже, у системі національних рахунків певний набір рахунків для певних регіонів не зафіксований, але може бути сформований в залежності від потреб регіонального аналізу.
Для аналізу різних аспектів регіональної економіки, взаємодії її
інституціональних одиниць, процесів відтворення на території регіону, використовується система регіональних рахунків (див. тему 9).
Аналіз економічного потенціалу дає уявлення про економічну базу регіону. Перш за все визначається спеціалізація господарств регіону. Для цього розраховується коефіцієнт локалізації, який до того ж можна використовувати і для оцінки експортного потенціалу економіки регіону :
L =
/
. ( 5..1 ) де – регіональна зайнятість в і-тій галузі, тис. осіб; – повна регіональна зайнятість, тис. осіб;
– національна зайнятість в і-тій галузі, млн. осіб;
– повна національна зайнятість, млн. осіб.
Для визначення впливу зміни структури на ефективність виробництва, підвищення чи зниження рівня суспільної праці в регіоні розраховується
індекс структурних зрушень:
=
, ( 5.2 )

- 30 - де
– якісний показник j-тої галузі матеріального виробництва базисного року ( продуктивність праці, тис. грн. на одну особу; фондовіддача, % ) ;
– частка j-тої галузі базисного року ( за чисельністю персоналу, тис. осіб; вартістю основних промислово- виробничих фондів, млн. грн. );
– частка j-тої галузі звітного року.
Інвестиційну привабливість регіонів України доцільно оцінювати на основі їх ранжування за такими п'ятьма синтетичними (узагальненими) показниками :
1)
рівень загальноекономічного розвитку регіону (включаючи природно-ресурсний потенціал, рівень розвитку промислового виробництва, спеціалізацію сільського виробництва);
2)
рівень розвитку
інвестиційної
інфраструктури регіону
(включаючи рівень розвитку будівництва, транспортної мережі, зв'язку, складського господарства тощо );
3)
демографічний фактор;
4)
рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону (включаючи розвиток приватизації і формування недержавного сектору, формування ринкової інфраструктури );
5)
рівень криміногенних, екологічних та інших видів ризиків.
Кожний синтетичний показник оцінюється за сукупністю аналітичних показників, які входять до його складу. У свою чергу кількісна оцінка кожного синтетичного показника отримана складанням рангових значень ( у системі регіонів ) аналітичних показників, які входять до його складу. Далі на основі кількісної оцінки п'яти вищенаведених синтетичних показників розрахований інтегральний показник інвестиційної привабливості регіонів
України. При цьому враховано, що окремі синтетичні показники відіграють різну роль у прийнятті інвестиційних рішень відповідним «зважанням» значимості кожного показника (зокрема, з урахуванням думок інвестиційних менеджерів ), а саме : 35%, 15%, 25%, 10%.
При оцінюванні рівня загальноекономічного розвитку регіону також вивчається потенційна потреба в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупна
ємність регіонального ринку.
Інтегральне оцінювання рівня соціально-економічного розвитку регіону проводиться за окремою науковою методикою. Вона покликана не лише сприяти комплексному дослідженню функціонування регіону, а й визначити пріоритети у виборі стратегії соціально-економічного розвитку.
Для цього оцінювання використовуються і такі аналітичні показники:
1)
питома вага регіону у ВВП і виробленому національному доході;
2)
обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;
3)
рівень самозабезпечення регіону основними продуктами харчування (обсяг виробництва відповідних видів сільськогосподарської продукції на душу населення );

- 31 -
4)
середній рівень заробітної плати робітників у регіоні;
5)
обсяг і динаміка капітальних вкладень у регіоні в розрахунку на одного жителя ;
6)
кількість компаній і фірм усіх форм власності в регіоні.
5.2 Кон’юнктурний аналіз регіональної економіки
Важливим аспектом регіонального аналізу є вивчення кон‘юнктурного становища в регіональній економіці. Для цього з‘ясуємо, що означає термін
„кон‘юнктура‖. Слово „кон‘юнктура‖ означає зв‘язок, поєднання або сполучення різних обставин, явищ і умов, що створюють у сукупності певну ситуацію. Вперше поняття кон‘юнктури почало використовуватися для характеристики ринку в Німеччині, наприкінці ХVII століття. Перше наукове визначення кон‘юнктури дав німецький економіст А.Вагнер у книзі
„Основи політичної економії‖ (1894р.). До найбільш важливих факторів, що впливають на кон‘юнктуру, він відносив зміни в технології виробництва, коливання врожайності сільськогосподарських культур, зміни в економічній політиці, соціальній структурі суспільства.
На початку ХХ століття з‘явилася велика кількість робіт з теорії кон‘юнктури , у яких висувалися різні підходи до сутності кон‘юнктури.
Так, В.Зомбарт вважав, що кон‘юнктура являє собою загальне положення ринкових відносин у даний момент часу, оскільки ці відносини певним чином впливають на долю окремих фірм. Широко відомим є аналіз кон‘юнктури під назвою „гарвардського барометра‖. Ця модель складалась з наступних блоків: барометр доходів (облікові процентні ставки, індекси цін, курси акцій), барометр виробництва (надходження замовлень, постачання сировини і напівфабрикатів, обсяг виробництва, рівень зайнятості), барометр зовнішньої торгівлі, барометр збуту (відвантаження вироблених товарів, оптовий і роздрібний товарообіг), барометр кредиту (грошовий обіг, депозити). На основі цієї моделі аналізувалися ринки різних товарів, цінних паперів, валют та ін. Аналізувалося також кон‘юнктурне становище в окремих регіонах.
В аналізі кон‘юнктури використовуються методологія і методи як загально-ринкових досліджень, так і регіонального аналізу, що дозволяють вивчати не тільки „точкові‖ характеристики ринку, а й просторовий розподіл попиту та пропозиції, регіональні розходження доходів, цін, витрат обігу, а також міжрегіональні товарні, фінансові та інформаційні потоки.
Кон’юнктура являє собою сукупність факторів і умов, що визначають
розвиток економіки регіону або якої-небудь її сфери.
У зв‘язку з цим розрізняють загально-регіональну ринкову кон‘юнктуру і кон‘юнктуру регіональних товарних ринків.
Загально-регіональна ринкова кон‘юнктура являє собою конкретний стан суб‘єктів регіональної економіки , що розвиваються під впливом сукупності факторів. Загально-регіональна ринкова кон‘юнктура включає наступні аспекти, які володіють кількісними і якісними характеристиками:

- 32 -
- економічний потенціал регіону і його елементи, включаючи природні, виробничі, трудові та фінансові ресурси, галузеву і відтворювальну структуру господарства, науково-освітній,
інфраструктурний потенціал та ін.;
-
інституціональна структура господарства регіону, включаючи фірмову структуру, масштаби концентрації, комбінування, спеціалізації виробництва, організаційні форми державного регулювання економіки на регіональному рівні;
- система регіональних ринків та її структура, характеристики реалізованих товарів на різних ринках, а також фактори, що впливають на формування регіональної економіки, включаючи рівень економічного розвитку, розподіл та перерозподіл доходів між суб‘єктами регіональної економіки і населенням, співвідношення цін на конкуруючі товари, нагромадження товарних запасів та фінансових ресурсів, стан виробничих фондів, вплив циклічних і короткострокових факторів на економіку;
- співвідношення попиту та пропозиції в регіоні з урахуванням ступеня використання матеріальних, фінансових, трудових ресурсів в економіці регіону;
- комерційні і фінансові умови реалізації товарів на різних ринках.
Кон’юнктура в регіональних економіках являє собою характеристику
економічного стану, тенденцій та перспектив розвитку виробництва, обіг і
споживання тих або інших товарів в регіоні. Вивчення кон‘юнктури включає економічну діагностику таких процесів, як виробництво та реалізація продукції на внутрішніх і зовнішніх ринках; діяльність провідних промислових і торговельних фірм; спеціалізація та кооперування в сфері виробництва і обігу; фінансування та кредитування; ціноутворення; перспективи розвитку виробництва і споживання в регіоні.
Кон‘юнктура в будь-якій регіональній економіці визначається, насамперед, розвитком економіки регіону, яка формується і розвивається під впливом багатьох факторів (економічних, політичних, науково-технічних, соціальних та ін.). Кон’юнктурні ж фактори поділяють на постійний і
тимчасовий, циклічний і нециклічний, стимулюючий розвиток регіону або
стримуючий його.
Наявність регіональних особливостей виробництва і споживання багатьох товарів викликає необхідність починати аналіз кон‘юнктури з оцінки розвитку економіки регіону в цілому. Для такої оцінки варто проаналізувати динаміку індексів промислового виробництва, товарообігу, запасів, капіталовкладень, грошових доходів, цін та інших показників.
Визначення загально-регіональної кон‘юнктури повинне доповнюватися оцінкою перспектив розвитку економіки регіонів – основних споживачів і виробників товару.
Аналіз кон‘юнктури ринків регіональної економіки, слід починати з вивчення загально-регіональної кон‘юнктури, тому що правильне розуміння перспектив загальноекономічного розвитку є основою аналізу товарної кон‘юнктури. Після того як отримане уявлення про тенденції розвитку

- 33 - регіональної економіки в цілому, варто переходити до аналізу розвитку тих галузей економіки, що є головними споживачами в регіоні.
У результаті аналізу змін в обсязі і структурі споживання складається оцінка розвитку виробництва товару, кон‘юнктура якого вивчається.
Порівняльний аналіз розвитку споживання та виробництва дає можливість зробити висновок про зміну в співвідношенні між попитом і пропозицією, визначити ймовірну місткість ринку та майбутній рівень цін.
Кон‘юнктурний аналіз ринків регіональної економіки характеризується наявністю якісних і кількісних альтернативних оцінок, непрямих розрахунків, використанням різних видів інформації, оперативних
і короткострокових прогнозів. Особливу роль у вивченні регіональної економіки відіграють характеристики ринкової ситуації і ділової активності, оцінки виконання договорів купівлі-продажу, характеристики стану, динаміки та структури товарних запасів, визначення циклічності ринку, оцінки рівня варіації і динаміки цін, оцінки ринкових взаємозв‘язків, збалансованості ринку, показників руху товарів, ринкової інфраструктури, ефективності торгово-посередницької діяльності та ін.
Регіональній економіці властиві постійні процеси обміну товарами, послугами, інформацією між різними суб‘єктами, тому в окрему групу повинні бути виділені показники, які впливають як на попит, так і на пропозицію та характеризують стан, наприклад, регіональних ринків різного типу й інтенсивність обміну між ними. Кількісними показниками, що впливають на попит у регіональній економіці, є показники структурних змін регіональних ринків.
Основною характеристикою кон‘юнктури ринків регіональної економіки служить ступінь збалансованості пропозиції та попиту, що виявляється в поводженні цін, тенденціях продажу товарів і послуг, швидкості обіговості товарів тощо. Така оцінка дозволяє діагностувати тип кон‘юнктури, характерний для різних регіональних економік: сприятливу
(високу) або несприятливу (низьку).
При сприятливій кон’юнктурі складаються умови, які полегшують збут і продаж товарів, забезпечують зростання прибутку, досягається збалансованість попиту з пропозицією, ціни утримуються на стабільному рівні, відзначається зростання ділової активності. Несприятливою
вважається ситуація, що характеризується відставанням попиту від пропозиції і приводить до росту товарних запасів, уповільненню обіговості товарів, забрудненнями у збуті товарів, спадом ділової активності.
5.3. Регіональне зростання та міжрегіональна нерівність
Аналіз регіонального зростання є однією з найважливіших складових регіональної економіки. Ця важливість випливає з того, що такий аналіз дозволяє зрозуміти чому і як зростають виробництво і доходи в окремих регіонах і які саме умови просторового зростання є вирішальними для вибору ефективної регіональної політики.

- 34 -
Є два підходи до моделювання регіонального зростання. У першому
випадку зростання відбувається в процесі конкурентної боротьби регіонів
за ресурси, коли національна економіка може отримати поштовх у
розвитку завдяки ефективному розподілу ресурсів поміж регіонів. У другому
випадку, регіональний розвиток відбувається завдяки кумулятивному
зростанню, тобто зростанню за рахунок внутрішньорегіональних джерел
розвитку. При цьому підході, регіони можуть зростати без перерозподілу
ресурсів поміж ними.
Як було відмічено раніше, показником регіонального зростання є збільшення валового регіонального продукту. Індикатором того, у якому стані знаходиться економіка, є співвідношення між валовими інвестиціями та амортизацією, тобто загальним приростом капіталу і обсягом спожитого капіталу.
В результаті співставлення отримуємо три типи економік:
1.Зростаюча, динамічна економіка: валові інвестиції перевищують амортизацію, тобто чисті інвестиції позитивні, економіка знаходиться на підйомі, її виробничі потужності зростають.
2.Застойна, статична економіка: валові інвестиції та амортизації рівні, у економіці виробляється стільки інвестиційних товарів, скільки їх потрібно для того, щоб замістити те, що було спожито протягом року. При цьому чисті інвестиції рівні нулю.
3.Економіка з від'ємними показниками зростання: валові інвестиції менше амортизації, тобто відбувається деінвестування, скорочується абсолютний об'єм капіталу.
На відміну від аналізу національної економіки, яка аналізує лише зростаючу економіку, в регіональному аналізі є усі три типи зростання.
Існують чотири основних фактори, які пояснюють економічне зростання в регіонах: нагромадження фізичного капіталу (дозволяє виробляти більший об'єм продукції); збільшення чисельності робочої сили (більше працівників
– більше продукції); технічний прогрес (підвищується продуктивність машин); активізація економічної діяльності. Ці чотири фактори суттєво відрізняються по регіонах своїми якісними і кількісними характеристиками і визначають диференціацію темпів виробництва в регіонах, об'єми продукції та доходи на душу населення.Регіональне зростання визначається наявністю в регіоні на кожен момент часу, певного за якістю і кількістю набору перерахованих вище факторів.
Розбіжності у наявності чотирьох факторів визначають диференціацію темпів зростання виробництва у регіонах, а також об'єми випуску і доходи на душу населення. Частина з цих факторів може переміщуватися між регіонами і можуть являти собою додатковий ресурс для регіонального зростання.Деякі з факторів не мобільні і можуть обмежувати можливості зростання регіону.
Регіональне зростання здійснюється в процесі взаємодії різних регіонів, шляхом обміну товарів і послуг, фінансовими потоками, потоками

- 35 -
інвестицій та трудових ресурсів, які визначають структуру виробництва, як в регіоні-експортері, так і у регіоні-реціпієнті.
Проблеми рівномірного регіонального зростання мають розглядатися з точки зору національної економіки в цілому і навіть світової економіки, адже регіональні економіки мають відкритий характер.
Одним з постулатів класичної економічної теорії є прагнення ринку вільної конкуренції до рівноважного стану, який базується на здатності ринку до саморегулювання. Багаторегіональний ринок національної економіки, що функціонує в рамках єдиного економічного простору, тобто не обмежений різного роду адміністративними труднощами повинен зрештою прагнути до рівноважного стану. З економічної теорії виходить, що в короткостроковому періоді на регіональних ринках можуть складатися різні рівні цін на товари і чинники виробництва, проте в довгостроковому періоді вони повинні вирівнюватися шляхом міжрегіонального переміщення чинників виробництва. З неокласичної теорії виходить, що при будь-якій нормі заощадження ринкова економіка в довгостроковому періоді тяжіє до збалансованого зростання.
Проте насправді ринкові механізми часто виявляються недостатніми для встановлення просторової рівноваги . Глобальна тенденція до рівноваги реалізується через численні відхилення, які є досить стійкими, коли стосуються міжрегіональних відмінностей, тому тенденція до міжрегіональної рівноваги або не рівноваги є результатом дії ринкових сил, направлених на вирівнювання міжрегіональних відмінностей і просторових чинників, що їм перешкоджають.
Швидшими темпами ростуть ті регіони, які мають вищу схильність до заощадження і нижчу капіталоємність випуску, а також вищі темпи зростання праці і капіталу. В принципі регіони можуть зростати рівними темпами, але це може відбутися тільки у разі, коли всі регіони практично
ідентичні один одному.
Насправді різні регіони, що існують в рамках національної економіки, об'єктивно диференційовані, вони розрізняються наявним в регіоні набором чинників виробництва і їх якістю. Залежно від наявного в регіоні набору чинників виробництва і їх продуктивності регіон може розглядатися потенційними користувачами цих чинників як привабливий або
непривабливий. Рішення про розміщення виробництва в різних регіонах, міжрегіональному розподілі інвестицій, виборі місця проживання, як ми указували вище, не завжди можна віднести до економічно раціональних, проте факт порівняльної привабливості регіону має ключове значення для його розвитку.
Економічна
привабливість
(або
непривабливість)
регіону характеризується цілою низкою параметрів, які, як правило, мають взаємний позитивний зв'язок для регіонів. Розглянемо ці взаємозв'язки на прикладі залучення в регіон нових інвестицій.
Припустимо, що в економічно привабливому регіоні деякий початковий рівень продуктивності капіталу рівний середньому. Нові

- 36 -
інвестиції в цей регіон підвищують граничний продукт капіталу. Вища продуктивність капіталу збільшує дохід, що отримується від використання капіталу, а також кількість капіталу, яка може бути ефективно використана.
Величина отримуваного доходу від капіталу і приросту ефектності використовуваного капіталу залежать від еластичності кривих попиту і пропозиції.
Процес виробництва ґрунтується на певному поєднанні капіталу, праці
і землі. Вища продуктивність праці веде до підвищення потенційної продуктивності праці, тому нові інвестиції в регіон супроводжуватимуться аналогічним підвищенням граничної продуктивності праці, яке приведе до підвищення заробітної плати в регіоні, то ж стосується підвищення продуктивності інших чинників. Тим самим в регіоні створюється потенціал вищих доходів, які, у свою чергу, ведуть до вищих витрат. Збільшення витрат, у свою чергу, надає позитивний мультиплікативний ефект на всю економіку регіону, збільшуючи доходи фірм в регіоні.
Вищий прибуток фірм створює фінансові джерела для подальших
інвестицій і робить регіон ще привабливішим для менеджерів, що ухвалюють інвестиційні рішення.
Аналогічний ланцюжок подій може бути представлений і для непривабливого регіону, в якому недолік інвестицій веде до подальшого придушення економічної активності в регіоні. (табл. 5. 1)
Таблиця 5.1.
Вплив інвестицій на розвиток економічно «привабливого» і
«непривабливого» регіонів
Регіони
Привабливий
Непривабливий
Нові інвестиції
Нестача інвестицій
Високий граничний продукт факторів
Низький граничний продукт факторів
Виробництва
Виробництва
Збільшення доходів населення
Низькі видатки населення
Збільшення видатків
Низькі видатки
Зростання попиту
Низький попит
Зростання виробництва
Зниження виробництва
Збільшення прибутку
Низький прибуток
Нові інвестиції
Нестача інвестицій
Таким чином, слабкі, економічно непривабливі регіони потрапляють до замкнутого кола негативних зворотних зв'язків, які перешкоджають дії рівноважних тенденцій. Аналогічним чином регіон, в якому між основними

- 37 - чинниками його розвитку склалися позитивні зв'язки, має за рахунок останніх потенціал саморозвитку.
З розглянутих вище умов економічного зростання виходить, що виробництво і доходи в окремих регіонах зростають різними темпами. При цьому економічне зростання багаторегіональної системи може або вести до зближення різних регіонів, коли вони поступово наближаються до приблизно однакових рівнів середньодушового виробництва і доходів населення, або до розбіжності, коли регіони, що ефективно розвиваються зростають вищими темпами, за рахунок чого розриви між ними і відстаючими регіонами з часом збільшується.
У загальному випадку регіональна динаміка характеризується двома
протилежними явищами:
- процесом міжрегіональної конвергенції, коли з часом рівні
економічного розвитку регіонів зближуються;
- процесом дивергенції, коли розриви між регіонами збільшуються.
Процес міжрегіональної конвергенції спостерігається в тому випадку, якщо темпи зростання відсталих (бідних) регіонів виявляються вищими, ніж темпи зростання в розвиненіших (багатих) регіонах, що дає можливість бідним регіонам з часом наблизитися до рівня багатих.
Якщо ж темпи зростання бідних і багатих регіонів однакові, або, що трапляється найчастіше, темпи зростання в бідних регіонах відстають від темпів зростання багатих, то відбувається процес дивергенції, коли багаті регіони стають ще багатшими, бідні – бідніше.
Нерівномірне зростання виробництва і доходів по регіонах призводить до однієї з серйозних проблем регіонального розвитку – проблеми міжрегіональної нерівності, яка виявляється в істотній різниці регіонів в об'ємах середньодушового виробництва і доходів населення, внаслідок чого з'являються багаті регіони з високим рівнем виробництва і життя населення і бідні регіони, що мають нижчий в порівнянні з першими рівень виробництва
і доходів.
Для формального аналізу проблем міжрегіональної нерівності і процесів конвергенції або дивергенції використовуються різні оцінки величини міжрегіональної диференціації, тобто існуючих відмінностей між регіонами і їх відхилень від середніх по країні параметрів.
Для кількісної оцінки міжрегіональної диференціації можна використовувати різні економічні показники, найбільш поширеними з їх числа є два: середньодушові реальні доходи населення і валова додана вартість на душу населення.
Існують різні вимірники міжрегіональних співвідношень середньодушових показників, на основі яких оцінюється динаміка міжрегіональних відхилень. Простим прикладом такого вимірника є показник середньоквадратичного відхилення доходів по регіонах щодо середнього по країні рівня. Зниження даного показника є ознакою конвергенції, тобто зближення рівнів розвитку окремих регіонів, навпаки, зростання показника свідчить про розвиток процесу дивергенції.

- 38 -
Показником регіонального зростання є збільшення валової доданої вартості. Регіональне зростання визначається наявним в регіоні набором чинників виробництва, розрізняється по регіонах своїми якісними і кількісними характеристиками.
До чинників регіонального зростання належать: чисельність і склад населення і трудових ресурсів регіону, накопичений запас фізичного капіталу, залучені до економічного обороту природні ресурси,
інфраструктурна забезпеченість регіону, наявність заощаджень в регіоні, використовувані в регіоні технології і сприйнятливість регіону до використання технічних нововведень. Відмінності у вказаних чинниках визначають диференціацію темпів зростання виробництва в регіонах, а також об'єми випуску і середньодушові доходи.
З аналізу моделей регіонального зростання виходить, що, якщо економіка країни в цілому закрита (тобто платіжні баланси окремих регіонів врівноважують один одного), швидше ростуть ті регіони, які мають вищу схильність до заощадження і нижчу капіталоємність випуску.
Надлишок або дефіцит регіонального платіжного балансу мають форми відтоку або припливу капіталу. Чистий імпорт капіталу є для регіону додатковим ресурсом, який дає йому можливість збільшити темп зростання.
Аналогічно чистий приток мігрантів до регіону також дає можливість збільшення темпів зростання.
У кейнсіанській та неокласичних моделях рівноважне зростання національної економіки розглядається як результат конкуренції окремих регіонів. У цих моделях передбачається, що темп розвитку національної економіки апріорі заданий, а міжрегіональний розподіл економічної активності фактично є грою з нульовою сумою, тобто вищі темпи зростання окремого регіону можуть бути досягнуті тільки за рахунок скорочення темпів в інших регіонах, зростання одного регіону завжди відбувається тільки за рахунок інших регіонів (принцип Парето).
Моделі такого типу є по суті своїй моделями розподілу економічної активності в просторі, а не моделями виробництва. Як і всі інші макроекономічні моделі, вони фіксують регіон як якусь математичну точку, позбавлену внутрішнього простору. У моделях регіонального зростання основна увага приділяється впливу простору і просторових чинників на зростання того або іншого регіону. Ці моделі концентруються раніше на внутрішніх особливостях і джерелах зростання. Моделі регіонального зростання погано піддаються формалізації і кількісному аналізу, по суті вони виконують роль опису окремих чинників регіонального зростання.
Сумарним чинником виступає потенціал зростання регіонів. Важливою особливістю моделей регіонального зростання, в порівнянні з макроекономічними просторовими моделями є те, що внутрішні регіональні чинники зростання стають не менш важливими, ніж міжрегіональні.
До найважливіших внутрішньорегіональних чинників,які визначають можливості зростання регіону, відноситься його агломераційний потенціал.

- 39 -
Змістовний сенс агломераційного потенціалу як внутрішньорегіонального чинника зростання полягає в наступному.
Окремі точки простору, особливо міста, володіють певним агломераційним потенціалом і тому розглядаються як генератори зростання.
Просторовий розподіл економічної активності є результатом дії двох протилежних тенденцій: концентрації виробництва у просторі (агломерації) і його просторового розсіювання (деагломерації).
Міжрегіональні відмінності темпів зростання пояснюються саме результуючою тенденцією, що складається у певному місці в певний час.
Таким чином агломераційний потенціал території розцінюється як самостійний чинник і джерело регіонального зростання.
Як чинники розвитку тієї або іншої території виступають такі її характеристики:
- агломераційна економія
- локаційні константи
- локаційні переваги.
Агломераційна економія є ширшим поняттям у порівнянні з економією від масштабу і служить основним чинником, який сприяє просторовій концентрації виробництва і населення.
Аналогічним чином за певних обставин дісекономія, що виникає при просторовому скупченні виробництва, може уповільнювати або навіть створювати протидіючу тенденцію агломерації (під дісекономією розуміється результат дії деагломераційних чинників).
Вимірювання агломераційної економії залишається одним з вузьких місць в регіональній економіці і є перепонами для ефективного тестування моделей регіонального зростання. Є декілька підходів до вимірювання агломераційних ефектів, за своєю суттю вони є сурогатними і стосуються окремих джерел агломераційних ефектів, наприклад, економії транспортних витрат.
У загальному випадку агломераційна економія може бути виміряна відповідно до трьох джерел її виникнення:
- економія для домашніх господарств
- економія для бізнесу
- економія в соціальній сфері.
Інший розподіл агломераційної економії може торкатися її внутрішньо регіональних і міжрегіональних компонентів. Агломераційна економія виконує декілька важливих функцій в процесі регіонального зростання:
- вона сприяє розповсюдженню технічного прогресу і підвищенню продуктивності праці;
- служить залученню виробництва і капіталу в те або інше місце, оскільки скорочує витрати;
- впливає на ухвалення домашніми господарствами рішень щодо міграції;
- визначає ефективність внутрішньо регіональної просторової структури.

- 40 -
Оскільки агломераційна економія тісно пов'язана з перевагами просторової концентрації, важливим елементом її є наголос на роль міст в просторовому розвитку.
Локаційні переваги відображають ті суб'єктивні елементи в поведінці домашніх господарств і фірм, які не відповідають положенням теорії раціональної економічної поведінки. Саме локаційними перевагами можна пояснити, чому інвестиційні потоки не переміщаються в деякі з регіонів, не дивлячись на надання в них субсидій, а також чому міграційні потоки не ведуть до повного вирівнювання доходів.
Одним з можливих способів вимірювання локаційних переваг є індекс дифузії населення (1/ λ ), де λ - чисельність населення, що народилося в даному регіоні, проживає в інших регіонах, але віднесене до загальної чисельності населення даного регіону.
Локаційні константи визначаються характеристиками кожного окремого місця і є базою створення і реалізації агломераційних ефектів.
Локаційні константи включають до свого складу немобільні чинники: природні ресурси, історичні особливості розвитку того або іншого пункту, наявність особливих локаційних переваг (наприклад транспортний вузол тощо).
Існує два можливі способи включення даної концепції до аналізу регіонального зростання.
Перший з них полягає в тому, щоб поєднати існуючі теорії регіонального зростання з простором, показавши, як чинник відстані і перераховані вище агломераційна економія, локаційні переваги і локаційні константи впливають на розподіл передбачуваного зростання в просторі.
Недоліки такого підходу пов'язані з тим, що його реалізація вимагає ухвалення гіпотез щодо наявності агрегованих виробничих функцій і однакового запасу капіталу в регіонах. Крім того, на базі такого аналізу важко пояснити нерівномірність просторового розвитку.
Другим способом є побудова просторової моделі зростання, в якій просторові чинники є центральною ланкою аналізу. Суть його полягає в тому, що агломераційна економія стає центральним чинником, і пояснює вищу продуктивність праці, яка виникає унаслідок просторової економії витрат. Агломераційна економія також розглядається як найважливіший стимул для залучення до того чи іншого місця мобільних чинників виробництва. Такий підхід не висуває концептуальних труднощів, складнощі його реалізації пов'язані з вимірюванням агломераційної економії.
Поняття агломераційного потенціалу є можливістю введення агломераційних чинників до моделі регіонального зростання. Формальним апаратом для цього є гравітаційні моделі ( Дивтему 4).
Оцінка агломераційного потенціалу на основі гравітаційної моделі приймає до уваги багатовимірний характер агломераційної економії, її нерівномірний розподіл у просторі, складну природу впливу просторового

- 41 - чинника (також багатовимірного), а також можливість вимірювання сукупного ефекту дії агломераційних чинників в певній точці простору.
Оскільки завданням аналізу агломераційного потенціалу є оцінка впливу доцентрових (агломераційних) і відцентрових (просторового розсіювання) чинників на розподіл виробництва і населення в просторі, то гравітаційна модель може служити вимірником їх впливу, якщо включені до неї змінні маси і відстані зважити певним чином, наприклад, експоненціально. Експоненціальні змінні маси відображають агломераційну економію (або дісекономію), відповідно до чого їх значення більше або менше одиниці. Змінні відстані відображають вплив простору, який може бути представлений географічною відстанню або транспортними витратами.
Агломераційний потенціал Z центру j в пункті і, може бути представлений таким чином:
Z
i j
= GA
α1 j1
A
α2
j2*…*
A
αn jn d
-β1
ij1
d
-β2
ij2
*…*d
-βx ijx (5.3.)
Де: G – константа, А - агломераційна економія (або дісекономія ) виду n в пункті j, d - відстань між і і j, вимірювана змінною х (це можуть бути транспортні витрати, час на транспортування, соціальна відстань і т. д.), а і b
– експоненціальні ваги.
Поняття агломераційного потенціалу може бути корисним при поясненні просторового розподілу виробництва, міграції населення, просторової поляризації. Для використання її в теорії зростання необхідне залучення динамічних елементів до вимірювання гравітаційного потенціалу, тобто залежності його змінних від часу. Отримана оцінка агломераційного потенціалу може використовуватися як один з чинників при побудові моделей регіонального зростання.
Диференціацію регіонального зростання та особливі відносини, які складаються між різними регіонами можливо пояснити за допомогою моделі просторового розвитку «центр-периферія», яка являє собою одну з теорій зростання і яка є альтернативою неокласичним моделям зростання. У ній, крім перерахованих вище чинників, що характеризують внутрішні джерела розвитку регіону, передбачається, що можливості зростання регіонів залежать від просторового розміщення регіонів один щодо одного, що виражається в їх центральному або периферійному положенні.
Даний підхід базується на теорії чотирьохстадійного розвитку територіальних систем. Вважається, що кожна територія проходить в своєму розвитку наступні етапи:
- доіндустріальна система розселення і розміщення виробництва в локальних пунктах;
- формування центрів концентрації економічної активності і периферійних районів, між якими складаються відносини залежності розвитку периферійних районів від центральних;
- розповсюдження економічної активності і розвиток виробництва в окремих частинах периферійних районів;

- 42 -
- розвиток просторово інтегрованої системи взаємозалежних регіонів.
Друга стадія, яка характеризується відносинами «центр – периферія», пов'язана з диференційованим, нерівномірним розподілом економічної активності в просторі, коли на території складаються економічно більш розвинуті центральні райони і, відповідно, периферійні райони, які відстають у розвитку.
Відмінною рисою цієї теорії є наголос на тому, що система виробництва і розселення на певній території розвивається нерівномірно, відносини між окремими частинами даної території нерівноправні і будуються так, що центральні райони контролюють розвиток периферійних, а останні залежать від контролю центру, який виходить переважно з його власних економічних, політичних і соціальних інтересів.
Сучасний підхід до визначення центральних і периферійних районів базується на теорії просторової дифузії інновацій. Центральні регіони розглядаються як територіальні підсистеми, які володіють високою здатністю генерувати і абсорбувати інновації, а периферійними вважаються такі територіальні підсистеми, розвиток яких визначається головним чином центральними районами, від яких вони знаходяться в залежному положенні.
При цьому інновації розглядаються як матеріальні, технологічні, духовні,
інституційні.
Вплив центру на периферію здійснюється за наступними напрямками:
- дифузія інновацій змінює соціально-економічну структуру периферійних регіонів;
- оскільки контрольні, політичні і адміністративні функції концентруються в центральних регіонах, останні визначають шляхи розвитку периферії;
- міграційні потоки направлені, як правило, з периферійних регіонів до центральних, що посилює домінування центральних регіонів;
- просторовий розподіл економічної активності між центрами і периферією визначається інвестиційними потоками, які також, як правило, прямують у бік центральних регіонів.
Модель просторового розвитку «центр-периферія» характерна тільки для певних етапів розвитку регіональних систем.
Відповідно до такого підходу відносини між центральними і периферійними районами накладають свій відбиток на регіональне зростання. Концентрація виробництва і населення, яка є характерною для центральних регіонів, пояснюється більш розвинутою інфраструктурою і
іншими економічними чинниками, а також прагненням менеджерів фірм дістати прямий доступ до центрів державної влади і вигоди, з цим пов'язані
(доступ до механізмів встановлення контролю і розподілу державних ресурсів).
При цьому виявляється, що центральні регіони володіють
кумулятивним потенціалом зростання і можуть розвиватися на основі
внутрішніх джерел. Для периферійних регіонів, виникаючи усередині
регіональної системи, зворотні позитивні зв'язки слабкі і можливості

- 43 -
розвитку за рахунок внутрішньорегіональних джерел обмежені.
Для територіальної системи «центр-периферія» типові нерівноправні відносини, економічний і адміністративний перерозподіл ресурсів на користь центру, а також пов'язані з цим економічні і соціальні проблеми периферійних територій.
Оскільки модель розвитку по типу «центр-периферія» пов‘язана з певним етапом в розвитку території, то розподіл на центральні і периферійні регіони з часом повинні зникнути. Існують певні сили такі, як розширення ринків, відкриття нових родовищ корисних копалин, розвиток транспортної системи, активна регіональна політика, і призведуть до того, що периферійні регіони стануть привабливішими для розміщення в них економічної активності і одержать стимули до розвитку. Проте практика регіонального розвитку показує, що ці процеси відбуваються дуже поволі, нерівноправне положення регіонів і відносини між ними по типу «центр - периферія» зберігаються вельми тривалий час.
Модель просторового розвитку «центр-периферія» базується на теорії чотирьохстадійного розвитку територіальних систем. Дія центру на периферію здійснюється по наступних напрямах: дифузія інновацій, контрольні, політичні і адміністративні функції концентруються у центральних регіонах, міграційні потоки і інвестиційні потоки прямують від периферійних регіонів до центральних. Взаємодії регіонів по типу «центр- периферія» характерні тільки для певних етапів розвитку просторових систем.
Наступною поширеною теоретичною моделлю, яка пояснює регіональне зростання і просторовий розподіл економічної активності, є
концепція полюсів зростання, витоки якої знаходяться в теорії дифузії
інновацій. Полюс зростання можна розглядати як одну з форм реалізації міжгалузевих агломераційних ефектів, джерелом якої є міжгалузева економія, що виникає при сумісному розміщенні підприємств різних галузей за рахунок тих, що складаються між ними економічних і технологічних зв'язків.
Полюс зростання визначається як деякий набір галузей, здатних генерувати економічне зростання і поширювати його на взаємозв'язані з ними елементи господарства, розташовані на певній території.
З економічної точки зору полюс зростання включає три основні елементи :
- провідну галузь або набір галузей які володіють потенційно високою здатністю до інновацій (пропульсивні галузі):
- серію галузей місцевого і районного значення, пов'язаних між собою системою міжгалузевих взаємодій. Ці відносини служать засобом передачі
інноваційного ефекту на все господарство регіону;
- просторову концентрацію продуктивних сил (наприклад міську агломерацію), яка забезпечує підприємствам регіону отримання
«зовнішньої» агломераційної економії. Результатом буде поява полюсу зростання в ідеалі здатного імперативно впливати на навколишнє

- 44 - господарське середовище.
Застосування концепції полюсів зростання створює принципову можливість отримання ефекту від просторової та функціональної агломерації. Полюс виконує свої функції через низку умов. З одного боку, він є виробничим ансамблем, з іншого боку - центром концентрації тих видів «третинної» діяльності, які сприяють розповсюдженню нововведень, а також сприяють змінам виробничої, територіальної та функціональної структури регіону.
Фізично полюс є міською агломерацією, яка має в своєму розпорядженні могутній потенціал зростання. Ефективний полюс зростання базується на певній галузі промисловості, яка сильно впливає на розвиток
інших галузей, має з ними тісні виробничі зв'язки, сприяє концентрації виробництва і отриманню на цій основі агломераційних ефектів.
У якості галузей, які здатні генерувати зростання певного регіону, звичайно виступають нові прогресивні галузі, які використовують досягнення технічного прогресу. Тільки нова галузь, яка швидко розвивається і яка має в своєму розпорядженні місткий і зростаючий ринок збуту, здатна виконувати роль «локомотива» полюсу. Подібна галузь
(«рушійна», або «пропульсивна»), через швидке і значне збільшення обсягів виробництва та зростання масштабів залучення місцевої робочої сили, дієво
і ефективно впливає на економіку регіону, якість життя його населення і положення серед інших регіонів країни.
Пропульсивна галузь впливає на господарство полюса у наступних напрямах:
- стимулює розвиток суміжних виробництв;
- сприяє зростанню місцевого малого та середнього бізнесу;
- збільшує доходи місцевого населення через розвиток процесу мультиплікації;
- поліпшує місцеве господарське середовище, створюючи в ньому сприятливий для залучення інвестицій клімат (зростає сукупна зовнішня економія);
У якості полюсу зростання місто або регіон стає привабливим місцем для формування комплексу пропульсивних галузей і відповідно для подальшого прискореного розвитку. Подібний полюс зростає сам, і в міру свого зростання все дужче впливає на навколишній простір, на весь регіон, в якому він розташований.
Полюс позитивно впливає на оточуючу його територію через потоки товарів, послуг, капіталу, інновацій, міграційні процеси. Полюс тісно взаємодіє з навколишнім середовищем. Чим більше полюс, тим вище його ранг в рамках всієї системи, тим більше його вплив на навколишню територію і кращі перспективи розвитку.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал