В. Ф. Семенов регіональна економіка навчальний посібник



Pdf просмотр
Сторінка7/40
Дата конвертації02.04.2017
Розмір6.95 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   40
Тема 4. ФАКТОРИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ І
ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

План
4.1. Сутність та склад факторів регіонального розвитку
4.2. Історико-економічні фактори
4.3. Фактор економіко-географічного положення
4.4. Природно-ресурсні фактори
4.5. Демографічні фактори регіонального розвитку
4.6. Соціально-економічні фактори
4.7. Науково-технічний прогрес як фактор розвитку регіонів
4.8. Адміністративно-територіальний фактор
4.9. Інноваційні, фінансові та інші фактори розвитку регіональної економіки.
4.10. Вплив регіональних факторів на розміщення підприємства на території регіону.

4.1. Сутність та склад факторів регіонального розвитку

Науковою основою, яка відображає об‘єктивні регіональні особливості є різноманітні фактори розвитку регіонів та їх систем.У загальному розумінні
фактори – це сукупність аргументів (причин), які обумовлюють регіональний розвиток та вибір місця для розміщення об‘єктів регіональної економіки.
Фактори регіонального розвитку – це суттєві умови, які необхідно приймати до уваги при вивченні або вирішенні конкретної проблеми регіональної економіки.
До складу факторів регіонального розвитку більшість авторів підручників з РПС та регіональної економіки відносять:
- історико-економічні;
- територіальний (економіко географічне положення ( ЕГП);
- локалізований природно-ресурсний потенціал регіону (ПРП);
- демографічні (населення і трудові ресурси);
- соціально-економічні;
- науково-технічний прогрес;
- адміністративно-територіальний;
- транспортний;
- форми територіальної організації господарства;
- існуюча в регіоні інфраструктура та ін.
Трансформація суспільства, перехід до інноваційної економіки змінює склад та співвідношення важливості факторів регіонального розвитку.
Сукупність факторів відповідним чином групується та оцінюється. Є думки щодо розподілу факторів на:
- об’єктивні та суб’єктивні;

- консервативні та прогресивні.
До об’єктивних факторів відносимо ті, які існують поза впливом людини: економіко-географічне положення, природно-ресурсний потенціал тощо, до суб’єктивних – ті фактори, які можуть бути задіяні і враховані (або не враховані) людиною залежно від її волі, наприклад, адміністративно- територіальний фактор.
У регіональній економіці більш раціональним і реалістичним є розподіл факторів на консервативні та прогресивні.
До консервативних слід віднести ЕГП, природно-ресурсний потенціал, населення і трудові ресурси, втручання держави (адміністративний) тощо.
Комбінація таких факторів дуже впливає на регіональну економіку. Врахування тільки цих факторів носить інерційний характер, не пропонує для економіки регіону нових напрямків зростання і тим самим відкладає на невизначений термін використання сучасних інвестиційно-інноваційних форм розвитку.
Через це привабливішим є використання прогресивної комбінації факторів, які складають бажані орієнтири розвитку регіональної економіки, ринкові критерії, тенденції світової економіки.
До прогресивних факторів ми відносимо: науково-технічний прогрес,
інноваційні форми територіальної організації, неурядові, в тому числі іноземні
інвестиції, фінансові ресурси, зовнішня конкуренція, ринкова кон‘юнктура, ринкові інститути тощо.
Накопичення потенціалу цих факторів залежить від інституційних перетворень, антимонопольного регулювання ринку, удосконалення законодавчої бази. У реальному житті перспективи розвитку економіки регіону знаходяться десь посередині (рис. 4.1).
Трансформація економіки держави, в тому числі і економіки регіонів, припускає зміни у мотиваціях суб‘єктів економічної діяльності, породжує у їх діяльності конкурентні витоки, які з бажаних стають необхідними, а відсутність конкуренції знижує дію усіх факторів.

4.2. Історико-економічні фактори

Для повного і глибокого аналізу сучасного рівня регіонального розвитку необхідне врахування історичних факторів, тому що без минулого немає сьогодення і майбутнього.
Для врахування історичного фактору особливу цінність мають писемні пам‘ятки у виді законодавства, державних і приватних актів, публіцистичних доробок, статистичних звітів, картографічний матеріал.
Відзначимо деякі історичні документи, які наочно характеризують економіку різних територій у минулому:
1) описи природних умов губернії (місцевості, клімату, земельних угідь), стихійних лих (землетрусів, бур, повеней);
2) різні демографічні відомості (чисельність населення, статевий склад, розміщення по містах і повітах, структура за станом і віросповіданням населення);

3) характеристика стану сільського і лісового господарства (посіви і врожаї зернових, деяких технічних і овочевих культур, дані по тваринництву, садівництву, виноградарству, рибальству, звіриництву, дані про запаси хліба та продовольчі статки населення, способи ведення господарства, земельні відносини у минулому);
4) питання, які характеризують розвиток галузей промисловості і промислів (відомості про фабрики і заводи, чисельність робітників);
5) відомості про торгівлю: ярмарки, ціни на хліб та інші товари, а для прикордонних територій - про ввіз і вивіз товарів, митні податки;
6) питання стану галузей соціальної сфери (народна освіта, охорона здоров'я, ветеринарія тощо).
Крім цих розділів давалися матеріали про діяльність різних громад, земських і міських установ, про рекрутську і військову повинність, про діяльність адміністративно-поліцейських установ, про дворянські та міські вибори, про боротьбу з пожежами, інше. Значний інтерес являють собою картографічні, статистичні матеріали, актові документи - політичні, соціально- економічні, юридичні та ін.
Поглянути на минуле регіонів дозволяють не тільки основні, чисто
історичні науки, але й такі науки, як економічна історія, економічна географія, етнографія, палеогеографія тощо.
3.3. Фактор економіко-географічного положення

Фактор економіко-географічного положення (ЕГП) визначають як сукупність просторових відносин будь-якого об‘єкту регіональної економіки
(підприємства, регіону, місцевості, країни, групи країн) до того, що знаходиться поза його межами і що має для цього об‘єкту певне економічне та соціальне значення (інші країни, регіони , міста, підприємства, шляхи, природні об‘єкти, ріки, моря тощо).
ЕГП змінюється зі зміною соціально-економічних та політичних обставин. Цей фактор оцінюється за трьома рівнями: макро-, мезо- та мікрорівень. Макроположення – це відношення об‘єкта до великих регіонів і країн, мезоположення – відношення до порівняно невеликих регіонів або інших регіонів (областей) даної країни. Мікроположення – відношення до водних об‘єктів, форм рельєфу, міст, транспортних магістралей, ринків збуту продукції.

Рис. 4.1. Групи факторів розвитку економіки регіону
Консервативні фактори
Історико- економічні
ЕГП
ПРП
Населення та трудові ресурси
Внутрішній попит
Внутрішня конкуренція
Державно- фінансова підтримка
Адміністративно- територіальний
Регіональний розвиток
Ринкові
інститути
НТП
Інновації
Неурядові
інвестиції
Іноземні
інвестиції
Фінансові ресурси
Зовнішня конкуренція
Прогресивні фактори

- 2 -
ЕГП оцінюється кількісно, і за результатами такої оцінки, а також за характером просторового оточення, економіко-географічне положення називають промисловим, демографічним, транспортним, аграрним, рекреаційним, перспективним і т. п.
Кількісна оцінка визначається за формулою (А.П. Голіков ):
,
1
Rij
Pi
Pj
V
n
j



4.1 де Pj – величина ознаки об‘єкту (наприклад, обсяг промислового виробництва в регіоні, центрі);
Рі – обсяги промислового виробництва в оточуючих регіонах (центрах);
Rij – відстань між досліджуваним об‘єктом та об‘єктами за його межами;
Vj – потенціал (аграрний, промисловий, транспортний, рекреаційний та
ін.) об‘єкту, що досліджується.
Завдяки фактору ЕГП регіон, країна чи місто мають (чи не мають) певні економічні переваги. В умовах ринкової економіки завдяки ЕГП можуть створюватися вільні економічні зони, транскордонні території, території порто- франко та ін.
ЕГП розрізняють за масштабами та видами (рис. 4.2).
Критеріями оцінки ЕГП є:
- корисність (рентабельність) – за мінімумом витрат на економічну діяльність у порівнянні з іншими регіонами;
- ринкова позиція – наявність умов створення та підтримки довготривалих конкурентних переваг.

4.4. Природно-ресурсні фактори

Природно-ресурсні фактори - це природні умови та природні ресурси регіону.
Природні умови - це тіла і сили природи, які впливають на життєдіяльність населення регіону і необхідні для отримання кінцевої продукції, але безпосередньо не входять до її складу.

- 3 -
Рис. 4.2. Класифікація ЕГП регіону
Природні умови неоднаково впливають на економіку регіону. Через це їх розрізняють за:
- силою і характером впливу,
- територією розповсюдження,
- різнобічністю,
- тривалістю та сезонністю,
- характером впливу на різні верстви населення,
- можливістю покращення.
Комбінація природних умов у різних регіонах різноманітна, що дозволяє класифікувати регіони таким чином:
- екстремальні – регіони з суворими несприятливими природними умовами для життєдіяльності;
ЕГП регіону
Масштаби
Види
Макроположення – відносно віддалених регіонів та за межами країни
Сировинне – відносно родовищ природних, зокрема, мінеральних ресурсів
Демографічне – положення регіону відносно регіональних ринків робочої сили, агломерацій
Транспортно-інфраструктурне – положення відносно транспортних магістралей, ліній електропередач, нафто - та газопроводів
Агротериторіальне – відносно виробників продукції АПК
Кон'юнктурно – збутове – відносно основних ринків збуту
Прикордонне – відносно інших країн та регіонів
Мезоположення – відносно регіонів, не маючих спільних кордонів з регіоном,
ЕГП якого досліджується
Мікроположення – відносно найближчих регіонів

- 4 -
- дискомфортні – регіони з порівняно несприятливими природними умовами, які заважають повноцінній життєдіяльності населення, неадаптованого до таких умов;
- гіперкомфортні – регіони, придатні для формування населення за рахунок інших регіонів;
- прекомфортні – досить сприятливі для формування постійного населення і подальшого розвитку економіки;
- комфортні – оптимальні для життєдіяльності та розвитку економіки.
Природні умови враховуються при визначенні видатків виробництва, з урахуванням компенсаційних видатків на захист від стихійних катастроф, на природоохоронну діяльність.
Природні ресурси – це тіла і сили природи, що використовуються як засоби виробництва (предмети і засоби праці) і предмети споживання.
Кількість, якість і сполучення ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, що є важливим чинником розміщення населення і господарської діяльності. При освоєнні великих джерел природних ресурсів виникають великі промислові центри, формуються господарські комплекси й економічні райони. Природно-ресурсний потенціал регіону впливає на його ринкову спеціалізацію і місце в територіальному поділі праці. Розміщення, умови видобутку і характер використання природних ресурсів впливають на зміст і темпи регіонального розвитку. Природно-ресурсний потенціал регіону – це частина сукупності природних ресурсів, що при даному рівні економічного і технічного розвитку суспільства і вивченості території можуть бути використані в господарській та іншій діяльності людини в даний час і в перспективі (Ігнатов). Кількість, якість, сполучення природних ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території (рис. 3.3).
Рис. 4.3. Компоненти природно-ресурсного потенціалу
Природно-ресурсний потенціал
За
походженням
За ознаками вичерпності
За способом використання
• земельні і водні
• Світового океану
• біологічні
• мінерально- паливні і мінерально- сировинні
• рекреаційні
• природно- естетичні
• вичерпні:
- відновлювальні
- не відновлювальні
• невичерпні
- енергія Сонця
- енергія води
• матеріальне виробництво
• невиробнича сфера

- 5 -
Природні ресурси охороняються державою. Користування ними платне.
Плата за природокористування складається з трьох частин: абсолютної ренти, диференційної ренти, видатків на відтворення і охорону ресурсів. Ці види плати стягуються через податки: з користувачів надр; з підприємств, які здійснюють геологорозвідувальні роботи; з користувачів живого світу. Існують також податки на землю, ліс та воду.
Наявність природних ресурсів, по-перше, впливає на формування територіальної структури господарства. По-друге, природно-ресурсний потенціал істотно впливає на галузеву спеціалізацію регіону. По-третє, кількість, якість і ефективність використання природних ресурсів впливають на темпи регіонального соціально-економічного розвитку. По-четверте, природні ресурси, їхні якісні параметри сприяють підвищенню ролі регіону на загальноукраїнському товарному ринку. Мінерально-сировинний потенціал регіону розраховують як суму балансових запасів промислових категорій, за балансових і прогнозних ресурсів.
Оцінюючи водний потенціал регіону, розглядають головним чином три складові: водопостачальну, гідроенергетичну і рибогосподарську. При оцінці лісового потенціалу регіону враховуються в основному три сторони – деревний потенціал, мисливсько-промислове та природоохоронне значення.
Рослинницький потенціал регіону визначають на основі запасів гумусу в
ґрунті і змісту білка в основній продукції оброблюваних сільськогосподарських культур.
При оцінці рекреаційного потенціалу регіону визначають очікуваний прибуток від використання ефективних рекреаційних ресурсів. При цьому приймаються до уваги й такі компоненти, як рекреаційна ємність території, що відбиває розмаїтість і цінність ландшафту, ступінь впливу навколишнього середовища на відпочинок та лікування людини.
Раціональне і збалансоване використання природних ресурсів вимагає
їхнього всебічного обліку. Відомо, що облік природних ресурсів здійснюється шляхом складання кадастрів по їхніх основних видах. Облік визначається як збір, систематизація, збереження і поновлення даних про ресурси.
Вивчення природного комплексу регіону може здійснюватися як шляхом вивчення окремого елемента природних ресурсів, так і всього природного комплексу. Вивчення природних ресурсів, виявлення економічної ефективності
їхнього територіального сполучення і раціонального використання в господарстві регіону - одна з головних проблем регіональної економіки. Отже, до регіональних задач вивчення природних ресурсі, як фактору регіонального розвитку, відносимо (6, с. 178-179):
1. Дослідження структури, складу, масштабів, економічної ефективності використання природних ресурсів на території окремих регіонів як природної основи формування регіональних господарських комплексів різного рангу в макрорегіонах.
2. Вивчення територіальних сполук природних ресурсів і перспектив
їхнього господарського освоєння з метою комплексного розвитку суспільного

- 6 - виробництва в регіонах та виявлення найбільш ефективних схем освоєння і використання природних ресурсів.
3. Економічна оцінка природних ресурсів і їхніх територіальних сполук у країні й окремих регіонах.
4. Прогнозування тенденцій розміщення і господарського використання ресурсів відповідно до досягнень науково-технічного прогресу.
Усі ці напрямки безпосередньо впливають на формування економіки регіонів і на розвиток міжрегіональних виробничих зв'язків. На нинішньому етапі формування ринкових відносин через прагнення до швидкого комерційного успіху зростає небезпека нераціонального використання мінеральних ресурсів.
Деякі автори ділять природні фактори на сировинний, паливно- енергетичний, водний та вказують на залежність розміщення різних об‘єктів регіональної економіки від матеріаломісткості, енергомісткості, водомісткості виробництва.
Важливо підкреслити головне - проблеми раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів, як і проблеми економіки, визначають власне кажучи критичні параметри розвитку цивілізації. І вирішити ці проблеми неможливо в рамках регіону, країни, окремих національних інтересів. Вони можуть бути вирішені тільки колективно, на основі сучасних наукових уявлень.
Тому важливе значення для удосконалювання процесів використання, відтворення й охорони природних ресурсів мають спеціальні програми для регіонів.
4.5. Демографічні фактори регіонального розвитку
Демографічні фактори відносяться до числа найважливіших у розвитку регіонів, тому що вони визначають розвиток демографічного і трудового потенціалу території, їхнє освоєння, рівень розвиненості виробництва.
Демографічні процеси, що відбуваються в регіоні (відтворення, міграція, характер і темпи росту чи зниження чисельності населення, зміна його статево- віковій структури та ін.), знаходяться в тісній взаємодії з усім суспільним розвитком. Вони залежать від суспільного розвитку і значно впливають на нього, а також визначають розвиток і розміщення продуктивних сил, сприяють вирішенню соціально-економічних проблем. Саме населення, як «людський вимір» регіонального розвитку, повинно задавати його мету, темпи і спрямованість. Такий підхід реалізований, наприклад, у Швеції, де головною метою регіональної політики оголошена підтримка демографічної рівноваги між усіма регіонами і населеними пунктами, досягнення однакових сприятливих умов життя в них.
Демографічний фактор робочої сили вимірюється кількістю витрат робочого часу на одиницю продукції. Іншим показником є частка заробітної плати у собівартості продукції, яку виробляють чи будуть виробляти підприємства регіону. За витратами праці виробництва поділяють на високопрацеомісткі, середньопрацемісткі та на не працемісткі.

- 7 -
Висока працемісткість - це великі витрати праці при відносно малій кількості продукції, яка випускається у розрахунку на одного робітника
(автомобільна, верстатобудівельна, текстильна та ін.).
Середня працемісткість
- кількість витрат праці, яка врівноважується з іншими витратами (деякі галузі машинобудування, хімічної та харчової промисловості). Непрацемісткі – це виробництва з мінімальними витратами праці на одиницю продукції за умови значної питомої ваги продукції на одного робітника (добувні галузі, металургійна, енергетика). Для визначення демографічного фактору важливим
є різнобічне вивчення демографічного потенціалу регіону та демографічного процесу, характерного для країни в цілому та кожного з її регіонів.
Демографічний потенціал будь-якого регіону кількісно визначається числом його жителів. Соціальні катастрофи ХХ ст. позбавили Україну значного приросту населення. Загальна демографічна ситуація в регіонах України, в сучасний період, характеризується депопуляцією населення: зниженням народжуваності, підвищенням смертності, деформацією вікової структури.
Населення як фактор регіонального розвитку слід розглядати через призму його структур. (рис. 3.4.).
Рис. 4.4. Структуризація демографічного фактору регіонального розвитку
В сучасній економіці та соціології для характеристики демографічного фактору країни чи регіону застосовуються показники „людський капітал‖,
„людські ресурси‖, „людський розвиток‖, „індекс людського розвитку‖.
Зокрема, людський капітал визнається у ХХІ столітті найціннішим фактором, ресурсом регіонального розвитку, набагато важливішим, ніж природні ресурси чи накопичене багатство. За словами О.А. Грішнової „саме людський капітал, а не матеріальні засоби виробництва,
є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання і ефективності‖ (3, с. 45). У цього автора знаходимо визначення: ―людський капітал – це сформований і
розвинутий у результаті інвестицій та накопичений людиною певний запас
здоров’я знань, навичок, здібностей, мотивацій…‖ (3, с.52). На базі теорії людського капіталу заснована концепція людського розвитку, який визначається як ―процес зростання людських можливостей, що забезпечується
Структури :
• демографічна – розподіл за статтю, віком, родинами різного складу;
• поселенська – розподіл жителів по населених пунктах різних типів і розмірів;
• соціальна – розподіл по соціальних верствах;
• освітньо-кваліфікаційна – співвідношення різних груп за рівнем освіти і кваліфікації

- 8 -
політичною свободою, правами людини, суспільною повагою до особистості,
здоровим довкіллям‖ (3, с.78).
Кожного року (починаючи з 1990) програма розвитку ООН (ПРООН) публікує доповідь «Людський розвиток». Індекс людського розвитку розраховується на базі трьох вимірів: довголіття, освіченості, матеріального рівня життя. Обчислюються ці три виміри за формулами ( (3, с.95 -96):
Індекс тривалості життя: min max min
X
X
X
Xi
Ilife



, 4.2 де Хі – очікувана тривалість життя при народженні населення і-тої території;
Хmax – максимальне значення показника (прийняте на рівні 85 років);
Xmin – мінімальне значення життя (прийняте на рівні 25 років).
Індекс рівня освіченості:
3 2
Iehild
Iadult
Ieduc


, 4.3 де Iadult – індекс грамотності дорослого населення;
Iehild – індекс сукупної частки учнів у загальній чисельності населення відповідного віку.
Складові цього індексу обчислюються за такою самою формулою, що й очікувана тривалість життя при народженні:
При цьому Хі – означає частку грамотних серед дорослого населення і-тої території у % (для розрахунку Хadult) і сукупну частку учнів у % (для розрахунку Хehild); максимум і мінімум фіксовані – відповідно – 100% і 0%.
Індекс скоригованого реального ВВП на душу населення: min lg max lg min lg lg
X
X
X
Xi
Iinc



, 4.4 де Xi –скоригований реальний ВВП на душу населення і-тої країни;
Xmax – максимальне значення показника (40 тис. дол. США на одну особу);
Xmin – мінімальне значення показника (100 дол. США на одну особу).
У загальному вигляді індекс людського розвитку розраховується за формулою:


3
Iinc
Ieduc
Ieife
ІРЛ



. 4.5
В Україні існує система показників, що характеризує людський розвиток в її регіонах. Ця система трирівнева. Верхній рівень – інтегральний показник регіонального індексу людського розвитку. Другий рівень – загальні індикатори розвитку основних аспектів людського розвитку: рівня освіти населення; умов проживання, матеріального добробуту, стану та охорони здоров‘я; екологічної ситуації, соціального середовища; демографічного розвитку; розвитку ринку праці; фінансування людського розвитку. Третій рівень – характеристика кожного з аспектів людського розвитку регіонів України, що забезпечується використанням
94-х первинних складових
9-ти загальних

- 9 -
індикаторів.Приведена система показників людського розвитку досить складна
і використовується для спеціальних потреб.
4.6. Соціально-економічні фактори

Соціально-економічні фактори регіонального розвитку охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоров'я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці.
З розвитком продуктивних сил актуальність соціально-економічних факторів постійно зростає. В площині практичних дій це означає необхідність створення потужного інфраструктурного потенціалу всієї соціальної сфери та вирішення питань щодо задоволення відповідних соціальних потреб населення.
Важливо досягти внутрірегіональної збалансованості в економічному і соціаль- ному розвитку, і в першу чергу на рівні міських і сільських поселень.
Великі міста і промислові центри мають розвиватися на основі модернізації, реконструкції та екологізації виробництва, прискореного розвитку соціальної інфраструктури, раціонального використання міських територій. Для середніх і малих міських поселень першочергове значення має зміцнення промислової бази та соціальної інфраструктури. Особливо гострою є проблема створення на селі розвинутої мережі закладів соціальної сфери. Треба враховувати також чинники культури: втрату чи зміну деяких традицій, зростання культурного рівня населення, національні особливості робочої сили.
За сучасної економічної ситуації, крім традиційних, слід враховувати й такі чинники як доходи та інфляція, митні та акцизні ставки, ставки за банківські кредити та депозити, регулювання відносин власності, систему сприяння малому бізнесу.
До соціально-економічних факторів відносять споживчий фактор, який діє діаметрально протилежно сировинному та енергетичному і направлений насамперед на обслуговування населення. Через це, до населених пунктів споживання тяжіють переважно ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення. Споживчий фактор співпадає також з фактором робочої сили.

4.7. Науково-технічний прогрес як фактор розвитку регіонів

Особливе значення для регіонального розвитку має науково-технічний фактор. Його складові можуть справляти суттєвий вплив на зміну традиційних та появу нових потреб, нова техніка та нові прогресивні технології можуть змінити господарську, соціальну і культурну структуру регіонів.
Врахування регіональної специфіки при проектуванні техніки і технології дозволяє добитися ще більших результатів в її використанні. Техніко- економічні фактори тісно пов‘язані з новими напрямками науково-технічного прогресу та конкретними формами впровадження його результатів у практику господарювання, формами суспільної організації виробництва та рівнем

- 10 - розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного регіонального розвитку на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв'язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.
Досить значний вплив на регіональний розвиток мають нові напрямки науково-технічного прогресу - комплексна механізація, автоматизація, електронізація, інформатизація, хімізація виробництва, активна інноваційна діяльність (впровадження нововведень).
Вирішальним засобом задоволення потреб країни та регіонів у виробничих ресурсах повинні стати ресурсозберігаючі технології, але це можливо тільки після стабілізації економіки, щоб основний приріст попиту на сировину і матеріали можна було б задовольнити за рахунок їх економії.
В наш час виникають технополіси (технопарки) - техніко-впроваджуючі центри і зони як сучасна форма територіальної інтеграції науки, освіти та високотехнологічних виробництв. Вони включають капітало- і наукомісткі дослідницькі, інформаційні, посередницькі організації. Ще раніше стали появлятися спеціалізовані наукові центри, в тому числі й включаючи проектно- конструкторські і дослідно-виробничі структури - наукові містечка.
Нова техніка може дати колосальний економічний і соціальний виграш, однак недоліки при виборі місць її використання наносять значний збиток. Про це вказують розташування атомних електростанцій з недостатньо захищеним обладнанням (реактори на теплових нейтронах) в густонаселених районах при недотриманні достатніх заходів безпеки, забруднення довкілля при видобутку корисних копалин, затоплення сільськогосподарських угідь, загроза чистоті водоймищ та інше при помилковому розташуванні підприємств і спеціалізації регіонів. Близько до науково-технічного прогресу слід розглядати фактор
інновацій, знань та навичок, здатних якісно змінити стан регіональної економіки.

4.8. Адміністративно-територіальний фактор

Успішне вирішення регіонами соціально-економічних завдань вимагає активного залучення такого фактора як удосконалення адміністративно- територіального устрою України та управління державою і її регіонами.
Функції територіального управління господарством охоплюють прогнозування
(планування), оперативне регулювання, координацію
(узгодження), облік (статистику, інформатизацію) і контроль. Для їх успішної реалізації по території необхідні організаційні форми у вигляді адміністративно-територіального устрою, системи відповідних органів управління.
Територіальний розвиток повинен відображати тісну консолідацію національного господарювання в єдиному економічному просторі при раціональному поділі праці з проявом максимальної самостійності, самофінансування і самоврядування регіонів.

- 11 -
Адміністративно-територіальний поділ країни як організуючий
інструмент управління територією відіграє важливу роль в регулюванні господарського розвитку, соціально-культурного будівництва і здійснення
інших функцій держави (правоохоронної, оборонної, безпеки та ін.). Разом з діючими в його межах органами державної влади та місцевого самоврядування воно утворює територіально-організаційну систему, яка визначає стійкість і ефективність управління країною. Останнім часом великого значення набувають питання становлення самоврядування в Україні, вибору оптимальної системи організації влади на місцях. У світі існують різні системи самоврядування: англо-американська(англосаксонська), континентальна
(романо-германська), іберійська (латиноамериканська), радянська. На початку в
Україні була запроваджена континентальна (європейська) модель формування місцевої влади, але життя вносить свої корективи , тому процес визначення функцій і компетентності місцевих органів влади, особливо у сфері фінансів і власності триває далі. Можливий і український варіант місцевого самоврядування, якщо будуть знайдені суто українські підходи, наприклад, до процедури формування місцевих органів влади, держави та до визначення меж
їх компетенції і відповідальності.
Вся адміністративно-територіальна система призвана активно сприяти комплексному розвитку регіонів, координуванню і контролю діяльності розміщених в них підприємств і закладів, організації територіального планування і самоврядування при наближенні його до населення і суб‘єктів, які господарюють.
4.9. Інноваційний, фінансовий ,транспортний та інші фактори
розвитку регіональної економіки

Відсутність коштів та стимулів до запровадження перспективних наукових розробок, спрямованих на використання альтернативних факторів регіонального розвитку призвело економіки окремих (більшості) регіонів
України до інноваційної відсталості. У підсумку, сьогодні регіональні економіки не в змозі задовольнити внутрішній попит, у країні збільшується залежність від імпорту, збільшується регіональна диференціація щодо рівня розвитку регіонів.
Вихід з цього положення - технологічний або інноваційний прорив, активізація наукової та виробничої діяльності у напрямку використання нематеріальних ендогенних ресурсів. Інноваційній діяльності потрібна підтримка держави як у вигляді прямих державних інвестицій, так і у вигляді податкових пільг. У цьому полягає фактор державної підтримки інновацій.
При вирішенні питання про розміщення того чи іншого підприємства визначальну роль відіграє фінансовий фактор. Його сутність полягає у пільгових умовах інвестування та оподаткування, низькому позичковому відсотку, наявності відповідної інфраструктури, банківсько-кредитного замовлення та інвестиційних інститутів. Особливу роль фінансовий фактор відіграє у міжнародних зв‘язках регіонів.

- 12 -
Завдяки створеним свого часу фінансовим пільгам для іноземних
інвестицій стався бурхливий розвиток таких країн і регіонів, як Південна Корея,
Тайвань, Сінгапур, Гонконг. Важливу роль відіграв фінансовий фактор у розвитку постсоціалістичних країн: Польщі, Угорщини, Чехії, Словенії, країн
Балтії. В регіонах України окремою проблемою є створення організаційної структури фінансового механізму та фінансової автономії місцевого самоврядування.
Визначальними факторами регіонального розвитку є екологічні.
Дотримання екологічних вимог передбачає: збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання; освоєння та застосування природно - і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій; виробництво екологічно чистих видів продукції. Керуючись вимогами цього фактору необхідно надавати пріоритет саме збереженню природного середовища і підпорядковувати йому суто економічні цілі.
В цілому структура факторів розвитку регіональної економіки досить складна. До перерахованих у розділі факторів слід додати або виокремити в них такі специфічні фактори як: сировинний, паливно-енергетичний, водний,
ринкової кон’юнктури. Більш детально вони вивчаються в галузевих
економіках, або в економіці підприємства. Як різновиди наведених факторів
існують також фактори наявності в регіоні промисловості, сільського господарства, інфраструктури, екологічних обмежень тощо. У багатьох авторів ці чинники відносять до передумов регіонального розвитку або розвитку окремих галузей.
Інтегральним, системоутворюючим фактором розвитку є власне сама регіональна економіка, тобто господарство регіону, його спеціалізація, галузева та внутрішньорегіональна структура та рівень розвитку. Кожна з галузей економіки регіону має власні фактори розвитку. Наприклад, для сільського господарства специфічними факторами є погодні умови та родючість ґрунтів, екологічний стан природного середовища.
Важливе місце займає фактор інфраструктури. Інфраструктура – це сукупність галузей, підприємств, організацій, видів діяльності, які забезпечують, створюють умови для нормального функціонування регіональної економіки та життєдіяльності людей. До елементів регіональної
інфраструктури належать транспорт, енергетична система, постачання та збуту, зв'язок, комунікації, інформаційна система, бізнесова та соціальна
інфраструктури, житлове господарство, комунальна сфера.
Транспортний фактор (або фактор відстані) – для багатьох видів виробництва відіграє вирішальну роль і тісно пов‘язаний з ЕГП. В залежності від транспортних витрат виробництво тяжіє або до сировини, або до споживачів. Транспортна складова у собівартості продукції впливає на розміщення будь-якого виробництва.
Транспорт – найважливіший фактор підприємництва, оскільки регіон з точки зору інвестора може оцінюватися за характеристикою регіональної транспортної системи.

- 13 -
Енергетичний фактор характеризується наявністю в регіоні та особливостями розміщення на його території: електростанцій (потужність, наявність резервів); ліній електропередач, трансформаторних підстанцій; поставками палива та структурою його постачання; обсягами виробництва електроенергії (дефіцитність чи надлишковість енергосистеми регіону); потужність генеруючих підприємств, їх стан, вік, амортизація.
При вирішенні питання розміщення підприємств у регіоні враховується
фактор постачання і збуту, фактор ринкової кон’юнктури. Для цього використовуються методи регіонального маркетингу, тобто досліджується відповідний регіональний ринок і його сегментація, товарна і комунікаційна політика.
Значення зв‘язку, комунікацій, тобто процесу передачі і обміну
інформацією в сучасних умовах важливе для усіх суб‘єктів регіональної економіки. Цей фактор має чотири функції: соціальну, економічну, державну і технологічну. Особливого значення набуває фактор телекомунікацій на фоні стрімкого розвитку мережі Інтернет, мобільного зв‘язку.
З розвитком ринкових відносин набуває важливого значення фактор
наявності в регіоні бізнес-інфраструктури – сукупності організацій і закладів, які забезпечують надійність і безпеку функціонування бізнесу. Складовими бізнес-інфраструктури є: 1) фінансовий сегмент (банки, страхові товариства, фондові біржі, інвестиційні компанії, кредитні союзи тощо); 2) інформаційно- аналітичний сегмент (науково-консультаційні центри, радіо, телебачення, спеціальні засоби друку тощо); 3) система торговельних закладів, ярмарків; 4) організації з забезпечення приватної, економічної і фінансової безпеки бізнесу;
5) заклади комунально-побутового забезпечення бізнесу і його учасників
(готелі, ресторани, кафе, бізнес-клуби).
Вирішення питання про подальший розвиток регіональної економіки неможливий без врахування фактору житла. Наявність або відсутність його формує відповідний імідж регіону, міста, чи окремого підприємства.
4.10. Вплив факторів регіонального розвитку на розміщення
підприємства на території регіону

Вище були перераховані фактори, які впливають на вибір місця розміщення підприємств, одні з яких можуть бути оцінені кількісно, інші фактори можуть бути враховані тільки на якісному рівні у вигляді переваги тих або інших місць локації.
Кількісно обумовлений вплив просторових факторів на поводження підприємства проявляється по наступних напрямках: при його розміщенні враховуються ціни на фактори виробництва, які складаються на конкретному регіональному ринку, обсяг наявних у передбачуваному місці розміщення немобільних або обмежено мобільних факторів, транспортні витрати на доставку сировини й готової продукції, економія від масштабу виробництва, що може виникнути в певному місці внаслідок агломераційних ефектів, просторовий розподіл конкурентів (шляхом обліку їхніх ринкових ареалів).

- 14 -
Яким чином просторові фактори впливають на економічне поводження підприємства? Про це ми дізнаємося, якщо проаналізуємо виробництво й
витрати підприємства.
Для максимізації прибутку підприємство повинне вибрати ресурси, які воно використовує так, щоб мінімізувати витрати виробництва тієї кількості продукції, яку воно вирішує виробити. Можливості зміни способів виробництва варіюються залежно від того, який період часу потрібно підприємству, щоб відреагувати на зміни в знаннях або ринковій кон'юнктурі.
Довгостроковий період - це період часу, досить тривалий для того, щоб підприємство було здатне змінити всі свої фактори. Короткостроковий період
– це період часу, протягом якого деякі ресурси, які використовує підприємство не можуть бути змінені. Розходженню між довгостроковим і короткостроковим періодами відповідає розходження між постійними й змінними факторами виробництва. Підприємство може відповідним чином змінювати витрати
змінного фактору в короткостроковому періоді. Витрати постійного фактору є заданими в короткостроковому періоді, але можуть бути змінені в довгостроковому періоді.
При врахуванні просторових факторів аналіз поводження підприємства виявляється прив'язаним до деякого конкретного місця його розміщення й до локального ринку виробничих факторів. У цьому випадку виявляється, що деякі фактори виробництва виявляються незмінними як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді. Це відноситься до немобільного й обмежено мобільних факторів: не поновлюваних природних ресурсів, почасти до трудових ресурсів, якщо враховувати особливості кваліфікаційно-професійної структури трудових ресурсів конкретного регіону, деяких елементів інфраструктури.
Очевидно, що співвідношення між факторами виробництва, які виявляться постійними або змінними в тривалому періоді, залежить від особливостей того або іншого підприємства. Для гірничодобувного підприємства запаси не відновлювальних природних ресурсах на території будуть постійним фактором у будь-якому періоді, для швейної ж фабрики, постійні з позиції короткострокового періоду фактори будуть змінними з позиції довгострокового.
У короткому періоді, коли кількість постійного ресурсу не змінюється, гранична віддача змінного ресурсу спадає. Тому в короткостроковому періоді економічно ефективним для підприємства є обсяг виробництва, при якому граничний продукт змінного фактору залишається позитивним.
Якщо підприємство використає локально обмежені немобільні фактори
виробництва, то тоді ефективний обсяг виробництва буде визначатися
спадаючою продуктивністю змінних факторів виробництва в обох періодах.
Якщо ж кількість немобільних з точки зору короткого періоду локальних факторів виробництва в тривалому періоді може бути змінено, то всі виробничі ресурси змінні, і завдання виробника зводиться до вибору технології, яка дозволяє забезпечити максимальний випуск продукції при тих бюджетних обмеженнях, якими володіє підприємство.
Функція витрат підприємства характеризує залежність між мінімальною сумою витрат, обсягом випуску й цін ресурсів, або інакше, функція витрат

- 15 - характеризує загальний рівень витрат на виробництво певного обсягу продукції за умови, що підприємство використає оптимальні комбінації ресурсів. Існують витрати в тривалому періоді - LTC (long-run total cost - витрати в довгому періоді), і витрати в короткому періоді - STC (short-run total cost).
Різниці між постійними й змінними видами витрат відповідає різниця між постійними й змінними витратами. Постійні витрати – це витрати, що не залежать у короткостроковому періоді від того, скільки підприємство виробляє.
Вони являють собою витрати змінних факторів виробництва підприємства.
Сукупні витрати підприємства дорівнюють сумі її постійних і змінних витрат.
Співвідношення витрат короткострокового й довгострокового періодів є важливими при аналізі поводження підприємства й виборі ним оптимального обсягу випуску, що визначається конкретним місцем дислокації підприємства, зокрема, обмеженістю локальних не відтворених ресурсів, а також можливістю одержання агломераційної економії залежно від масштабу виробництва. Якщо вважати, що в тривалому періоді всі фактори виробництва є змінними, підприємство може змінювати не тільки обсяги залучених трудових і матеріальних ресурсів, але й місце дислокації підприємства, і величину його виробничої потужності. Важливим є той момент, що підприємство завжди функціонує в умовах короткого періоду, але планує свій розвиток на тривалий період.
Припустимо, що в якійсь галузі можливе створення підприємств лише трьох розмірів: малого, середнього й великого, нагадуємо, що розмір підприємства залежить від місця його розміщення. На рис.3.5.представлені криві середніх короткострокових витрат для кожного із цих трьох типів підприємств.
Рис. 4.5. Вибір виробничої потужності підприємства (13,с.115).
Якщо в тривалому періоді планується випуск Q
1
, то кращим виявиться перший тип, якщо Q
2
– то другий тип, якщо Q
3
– третій тип. Складніше, якщо планований обсяг становить Q
1
′ або Q
2

. У цих випадках середні витрати двох підприємств будуть однакові, вибір може бути зроблений і на користь підприємства меншої потужності (економія капіталовкладень), і на користь більшої потужності (розраховуючи на подальше зростання).
Припустимо, що випуск планується в обсязі Q
1
. Для цього досить потужності підприємства, якій відповідає крива SATC
1
. У дійсності може

- 16 - знадобитися випуск у розмірі Q
2
. У короткостроковому періоді це цілком досяжно при тих же потужностях і середніх витратах, що й Q
1
. Однак у тривалому періоді можливо треба провести реконструкцію підприємства, якщо перенести його розміщення в інше місце, орієнтуючись на збільшення потужності до середнього рівня, що дозволить випускати Q
2
з меншими витратами.
Таким чином, плануючи розвиток, підприємство орієнтується на досягнення мінімальних середніх витрат при кожному даному рівні випуску.
Крива довгострокових витрат являє собою криву, що огинає, сімейства кривих
SATC. Уздовж цієї кривої здійснюється вибір виробничої потужності в тривалому періоді.
Крива LATC має таку ж U-подібну конфігурацію, що й криві SATC, але з меншою стрімчастістю. Це означає, що середні довгострокові витрати, як і короткострокові, спочатку знижуються, досягають мінімуму, а потім зростають.
Ліва гілка LATC, що знижується, характеризує економічність від масштабу, права - неекономічність від масштабу, при цьому симетрична конфігурація кривої LATC необов'язкова.
У галузях, для яких характерна економічність від масштабу, переважають порівняно великі підприємства. У галузях, для яких характерна неекономічність, переважають порівняно дрібні підприємства. Нарешті, у низці галузей крива LATC має блюдцеподібну форму із широким неглибоким дном.
Тут середні довгострокові витрати майже не змінюються.
Мінімально ефективний масштаб виробництва визначає максимально можлива кількість ефективно функціонуючих підприємств, необхідне для задоволення попиту на ту або іншу продукцію на національному, регіональному або місцевому ринку.
Традиційно підприємства при розрахунку витрат зважають тільки на те як середня вартість продукту змінюється залежно від випуску, при цьому передбачається що розміщення підприємства задане. Дійсно, витрати на переміщення підприємства в інше місце, якщо воно пов'язане з виробництвом, як правило, настільки великі, що підприємство не переміщується слідом за просторовими змінами вартості.
В процесі пошуку місця розміщення підприємства з заданими мінімальними витратами на виробництво й транспортування сировини й готової продукції, ігнорувати просторову варіацію витрат не можна, тому до аналізу уводиться поняття просторової кривої витрат, яка показує, як
витрати підприємства залежать від простору (замість звичайної, де вони
залежать від обсягу виробництва).
Оцінити ефект просторового впливу на витрати можна двома способами.
Перший спосіб полягає в наступному. Можна визначити просторову криву як криву для однакових обсягів випуску у можливих пунктах розміщення, у цьому випадку потрібно побудувати відповідні криві для всіх рівнів виробництва.
Інший спосіб - можна припустити, що кожна точка на просторовій кривій показує середню вартість будь-якого випуску в цьому місці, це означає, що

- 17 - витрати зовсім еластичні пропозиції. Таке припущення обмежує можливості просторового аналізу, оскільки просторові розходження в пропозиції виробничих ресурсів є однією з головних причин вибору місця розміщення.
Для того, щоб зрозуміти основну ідею побудови просторових кривих витрат, ми обмежимося аналізом просторової кривої для деякого фіксованого обсягу випуску.
За аналогією із залежністю кривої витрат від обсягу випуску (постійні й змінні витрати) просторова крива також може бути розбита на два компоненти: базові витрати й середні локаційні витрати.
Під базовими витратами ми розуміємо мінімальні витрати на виробництво даного випуску не залежно від місця розміщення підприємства
(наприклад, вартість сировини й витрат на робочу силу в найдешевшій точці).
Локаційні витрати відображають просторову диференціацію вартості виробничих факторів. Вони включають географічну різницю у вартості однорідної робочої сили понад мінімальний рівень, варіацію в капітальних витратах між територіями, різницю у витратах на сировину, устаткування, енергію в різних місцях і т.д.
Базові витрати являють собою мінімальну вартість виробництва, коли всі витрати оцінюються за їх мінімальною вартістю, отже, ці постійні витрати не залежать від місця виробництва. Локаційні витрати являють собою доповнення до цих мінімальних витрат, які змінюються залежно від місця розміщення. У цьому сенсі вони аналогічні постійним і змінним витратам з тією різницею, що співвідносяться з простором, а не з рівнем випуску.
Отже, просторова крива витрат є найбільш загальним видом кривої витрат, оскільки враховує й місце розміщення.
Форма просторової кривої більш невизначена ніж традиційна крива витрат
її U-подібною формою. Для просторової кривої безперервне зростання з обох сторін від мінімальної точки необов'язкове, оскільки може бути безліч просторово розділених пунктів розміщення з мінімальною вартістю.
Існує безліч причин того, що просторова крива не буде змінюватися рівномірно залежно від відстані: нерівномірна концентрація населення, розміщення джерел сировини, різна вартість ресурсів у кожній можливій точці розміщення тощо, тому мінімальна вартість комбінації ресурсів, необхідних для виробництва даного рівня випуску, також буде змінюватися залежно від місця розміщення.
Опишемо гіпотетичну просторову криву витрат, виходячи з найпростішого набору припущень.
Розглянемо безліч можливих точок розміщення виробництва уздовж прямої лінії. Припустимо, що всі виробничі ресурси однаково розподілені уздовж цієї лінії й доступні в кожному пункті по однаковій вартості, за винятком одного виду сировини, пункт виробництва якої перебуває в Z. Якщо виробництво розміщується в будь-якому пункті, крім Z, то для нього потрібно транспортувати сировину.
Нехай транспортні витрати рівні t на один тонно-кілометр, величина t характеризує нахил лінії FH (FG) на рис.4.6.

- 18 -
Рис.4.6. Просторова крива витрат підприємства (13,с.118).
Чим більше транспортні витрати, тим швидше збільшується вартість продукції в місці її споживання. Припустимо, що CZ - середні базові витрати виробництва одиниці товару, FC відображає величину локаційних витрат, вони мінімальні в пункті Z і збільшуються пропорційно відстані від Z.
Приймемо ще одне спрощення - припущення про досконалу конкуренцію на ринку товарів, коли транспортні витрати на кінцевий продукт в усіх можливих пунктах розміщення однакові, тоді середня крива доходу (попиту) буде горизонтальною лінією AR.
При цих припущеннях просторова крива являє собою шлях, на якому вартість одиниці виробництва даного обсягу випуску змінюється з відстанню від джерела сировини. CZ = DM
x
= EM
y
– середні базові витрати, які постійні безвідносно місця розміщення. Локаційні витрати мінімальні в точці Z = FC.
Для даної горизонтальної кривої попиту AR граничними пунктами розміщення є M
x
, M
y
, де середні витрати дорівнюють ціні, а розміщення в більш віддалених точках призводить до втрат. Пункт розміщення з мінімальними витратами - Z, де сукупні витрати (базові й локаційні) найменші.
Мінімальні витрати на розміщення дають максимум прибутку на одиницю випуску, що дорівнює економії на витратах на транспортування сировини, необхідних на одиницю випуску, на відстань ZM
x
(ZM
y
).
В процесі розгляду найпростішої просторової кривої випливають два висновки:

просторова варіація середніх витрат на виробництво визначає межі для місць розміщення, у яких виробництво може здійснюватися із прибутком
(на рис.4.6. – між М
х
і М
у
);

чим більше нахил градієнта кривої витрат (чим більше транспортні витрати), тим більше підприємство локалізоване. Якщо градієнт кривої витрат похилий, то витрати істотно не розрізняються й пункти розміщення можуть бути розсіяні.

- 19 -
Якщо піти від припущення про U- подібність просторової кривої, то форма
її може бути складною, оскільки факторів безліч, мінімум по кожному з них може бути досягнутий в різних місцях.
Просторова крива розглядалася для одного рівня випуску. Якщо випуск змінюється, то може змінюватися й місце розміщення, у міру того як змінюються локаційні витрати. Якщо є економія на масштабі виробництва, то просторова крива для більш високого рівня випуску була б зрушена вниз, при цьому просторова межа прибутковості збільшиться. Це може призвести або не призвести до зміни пункту з мінімальною вартістю. Для заводів різного розміру мінімальні витрати можуть виявитися в різних пунктах.
Таким чином, положення й форма просторової кривої визначають оптимальне місце для розміщення фірми. У свою чергу, просторова крива витрат перебуває під впливом стандартного набору факторів: вартості факторів і
їхнього сполучення, які використовуються у виробництві, обумовленого технічним процесом, і зовнішніх умов функціонування підприємства, наприклад, величини податків у кожному з можливих пунктів розміщення підприємства.
Ми розглянемо, яким чином діють на вибір оптимального пункту розміщення регулюючі заходи органів управління, націлені на залучення або заборону розміщення того або іншого підприємства в тому або іншому пункті розміщення. Основними економічними інструментами впливу місцевої влади на розміщення є податки й субсидії, що впливають на рівень прибутковості виробництва.
На рис.4.7. наведений приклад дії податків на привабливі пункти розміщення й субсидій для непривабливих пунктів. Припустимо, що АС – просторова крива витрат (у середніх витратах на одиницю) для підприємства з одним оптимальним пунктом розміщення в пункті Z, M
x
, M
y
– просторові межі прибутковості. Виходячи з розглянутих вище побудов, підприємство може прибутково розмістити своє виробництво в ареалі М
х
, М
у
Рис. 4.7. Вплив економічної політики на вибір пункту розміщення
(13,с.120).
Метою економічної політики, яку проводять регіональні органи управління в даному просторовому ареалі, виходячи з деяких своїх міркувань,

- 20 - наприклад, збільшення зайнятості населення, може бути залучення підприємства до ареалу DE, який перебуває за межею прибутковості. За інших рівних умов підприємство не буде розміщувати там виробництво, оскільки він перебуває за межами ареалу Мх Му. Цей ареал може бути прибутковим тільки в тому випадку, якщо уряд надасть в ареалі DE субсидії, які будуть діяти у бік зрушення кривої витрат D´Е´ униз під лінію ціни до положення D‖Е‖. Величина
D´D‖ показує необхідну величину субсидії, якщо надана субсидія виявиться менше зазначеного рівня, то підприємство до ареалу DE не переміститися [18].
Інший варіант економічної політики виникає, якщо органи управління ставлять за мету обмежити доступ підприємства до ареалу ВС навколо зони з мінімальними витратами. Якщо ввести податки, які піднімуть криву витрат у цьому ареалі від В'С' до B''С'', то пунктами з мінімальними витратами стануть В и С.
Вплив та розподіл попиту на продукцію різних підприємств визначається просторовими факторами: попит концентрується тільки в населених пунктах, які розділені деякою відстанню, він залежить від чисельності населення в тому або
іншому місці, доходів і віддавання переваги більшою часткою населення. Для того щоб визначити, яким чином попит впливає на вибір місця для розміщення підприємства, зафіксуємо фактори, пов'язані з визначенням просторових витрат підприємства. Для цього приймемо наступні припущення.
Припустимо, що немає просторової різниці у вартості ресурсів, включаючи працю й капітал. Якщо при цьому припустити, що щільність населення однакова, воно має однакові смаки, а агрегований попит є сумою кривих попиту
індивідуумів, тобто якщо ігнорувати просторові розходження в доходах, то попит на продукцію даного підприємства змінюється залежно від відстані, на яку споживачі віддалені від пункту розміщення підприємства.
Крім цього, припустимо, що підприємства, які приймають рішення щодо розміщення, так географічно розподілені в ринковому просторі, що попит на
їхню продукцію не залежить від розміщення підприємств-конкурентів. Це припущення справедливо для підприємств у нових галузях або в не
індустріалізованих регіонах, але не дуже підходить для розвинених
індустріальних регіонів, де підприємство змушене враховувати вже існуючі в передбачуваному місці розміщення фірми-конкуренти. Однак у цьому випадку ми не будемо розглядати розміщення підприємств-конкурентів.
При прийнятих припущеннях попит на товари є зворотною функцією від заданої ціни його виробництва і транспортних витрат.
Якщо крива попиту є нескінченно нееластичною, тобто є два шляхи, якими підприємство, знижуючи ціни, може підвищити попит: підняти попит кожного індивідуального покупця або розширити межі ринкового ареалу.
Розглянемо виробництво одного з товарів (припустимо х). Індивідуальна крива попиту на товар х – DD

. Припустимо, що ОА - ціна виробника на підприємстві, що розташовано в пункті А (рис.4.8). Споживач, який проживає в пункті розміщення підприємства А, буде купувати АВ одиниць. У міру видалення від пункту А попит буде падати, оскільки ціни будуть перевищувати ціну виробництва на величину транспортних витрат. У пункті С, де транспортні

- 21 - витрати рівні АС, попит падає до нуля, АС є крайньою точкою, у якій товар х, зроблений у пункті А, буде продаватися. Так визначається межа ринкового ареалу для підприємства, розташованого в пункті А.
Якщо припустити, що транспортні витрати в усі сторони від пункту розміщення підприємства збільшуються рівномірно, то загальний обсяг продажів визначається конусом, отриманим від обертання трикутника АВС навколо осі
АВ, помноженим на задану щільність населення. Конус попиту показує, як попит розподілений у просторі, отриманий результат множення буде характеризувати загальний попит D за умови ціни виробництва ОА.
Якщо продаж у кожному пункті перемножити на заводську ціну, то ми одержимо криву доходів, одержуваних підприємством в кожній точці простору.
Будемо вимірювати доходи, одержувані в кожному пункті, по вертикальній осі, відстань - по горизонтальній (рис 4.9.).
Загальний дохід, одержуваний у місці розміщення підприємства й інших місцях ринкового ареалу до його межі, де продаж падає до нуля, залежить від:

ціни виробництва в пункті виготовлення продукції;
Ціни Р
Q- обсяг продажу
Рис. 4.8. Крива попиту
Рис.4.9. Просторовий конус попиту (13,с.123)

еластичності кривої попиту всіх споживачів усередині ринкового ареалу;

транспортного тарифу, особливо якщо він змінюється залежно від відстані перевезення;

факторів, які визначають розходження кривих попиту споживачів у різних місцях, особливо рівня доходів, щільності населення і його розподілу в просторі.

- 22 -
На рис.4.9. представлений типовий просторовий конус, що відбиває деякі
із цих змінних. Він показує, як одержувані доходи знижуються залежно від відстані від місця розміщення підприємства Z до межі ринкового ареалу М
х
М
у
Ми припускали, що криві попиту споживачів у різних точках простору приблизно однакові, тому форма конуса пояснюється щільністю населення, просторовим розподілом середніх доходів і структурою транспортних тарифів.
Максимум доходу досягається в пункті Z, місці виробництва, де транспортні витрати нульові. Потім дохід незначно скорочується в міру збільшення транспортних витрат у зоні АВ, це можуть бути межі міста, тому зона має найбільш високу щільність населення. Якщо припустити, що за межами зони АВ щільність населення різко зменшується, то разом з нею, за межами цієї зони, доходи також різко падають. межами ж ринкового ареалу є
М
х
і М
у
У нашому прикладі ми розглядали тільки одну точку можливого розміщення виробництва - Z. Для оцінки безлічі можливих пунктів розміщення ми повинні побудувати просторовий конус попиту для кожної точки простору.
Ці конуси будуть розрізнятися за обсягом залежно від величини попиту в кожній точці. Форми конусів також будуть розрізнятися, піки конусів будуть різної висоти залежно від різниці в населенні й доходах. Нахил конуса буде визначатися щільністю населення, розходженнями в транспортних тарифах, розвитком транспортної мережі й т.д.
Якщо метою підприємства є максимізація доходу, то точка, пов'язана з конусом попиту найбільшого обсягу, дасть оптимальне розміщення.
Просторову криву доходу можна одержати, якщо зібрати й оцінити величину загальних доходів у великій кількості точок, ця крива дає можливість визначити пункти з високим і низьким попитом. Піки на кривій попиту виникають у великих містах або районах з високою щільністю населення й доходами. Приклад такої кривої попиту при припущенні, що ціна виробника дорівнює Р, наведений на рис. 4.10, де є три піки, які відповідають трьом населеним пунктам з високою щільністю населення. Ця крива дає можливість визначити місце з максимальним попитом.
На практиці при ухваленні рішення про розміщення підприємство бере до уваги всі перераховані вище фактори, пов'язані із просторовими витратами й попитом: вид просторової кривої витрат, потенційну оцінку попиту, наявність
інших підприємств і їхню можливу реакцію на появу конкурента.
Для максимізації прибутку підприємства необхідно розглянути співвідношення просторової кривої попиту й просторової кривої витрат (рис.
4.10.)
Проведемо через пункти Z
1
, Z
2
, Z
3
, які відповідають максимальним обсягам валового доходу у
1
Р, у
2
Р, у
3
Р, криві витрат ТС (у
1
), ТС (у
2
), ТС (у
3
).
Прибуток у кожній із точок Z
1
, Z
2
, Z
3
буде визначатися як у
1
(р-С
z
1
), у
2
(р-
С
z
2
), у
3
(р-С
z
3
). На малюнку величина прибутку визначається різницею між величиною доходу уР і величиною витрат ТС(у). У нашому випадку максимальний розмір прибутку фірма одержить у пункті z
3

- 23 -
Просторові криві були визначені для різних обсягів виробництва, тому у
3
є й оптимальним розміром випуску підприємства.
Рис.4.10. Вибір місця розміщення фірми.(13,с.120)
Вище ми вказували, що істотний вплив на вибір місця розміщення має специфіка конкретного виробництва. Для галузей, орієнтованих на споживчий попит, розмір населення усередині ринкового ареалу, щільність населення, еластичність кривої попиту є основними факторами визначення розміщення.
Чим менше еластичний попит на продукцію, що випускається, тим більше тенденція до конкуренції, чим більше еластичність, тим більше тенденція до розсіювання.
При високій еластичності попиту, коли розмір попиту істотно убуває в міру віддалення від пункту виробництва, мінімізація транспортних витрат стає більш важливим фактором пошуку пункту розміщення, у якому прибуток досягає максимуму. У цьому випадку виявляється вигідним розосередження в просторі пунктів розміщення і їхнє максимальне наближення до споживача.
Наприклад, може виявитися вигідним навіть заплатити вже наявному в даному пункті монополістові, ніж розміщувати підприємство в іншім місці.
Різні співвідношення, які складаються між транспортним тарифом і продажною ціною, також ведуть до концентрації виробництва або його розсіюванню. Чим нижче транспортні тарифи, тим більше тенденція до агломерації за інших рівних умов.
Важливим фактором концентрації або розсіювання розміщення є реакція на поводження конкурентів. Невизначеність політики розміщення, яку можуть проводити конкуренти, веде до того, що підприємство не хоче ризикувати й віддалятися від центру ринкового ареалу.
При нерівномірному розселенні підприємства будуть концентруватися в пунктах з високою щільністю попиту. Нарешті, персональні контакти між підприємствами і їхніми споживачами, постачальниками й фінансовими організаціями можуть вести або до концентрації, або до розсіювання.

- 24 -
У загальному виді, рішення завдання розміщення підприємства являє по суті сукупність трьох типів рішень, які повинні бути прийняті, а саме вибір:

масштабу операцій (включаючи обсяг виробленої продукції й ціну, по якій продукт буде запропонований споживачам);

технології, що обумовлює набір факторів виробництва, які впливають на розміщення;

місця розташування підприємства.
Ми визначали місце розміщення підприємства, припускаючи, що воно максимізує прибуток, але це не єдиний критерій підприємства.
Рішення про розміщення носять довгостроковий характер, вони повинні враховувати майбутню динаміку попиту, витрат і т.д. Тому сучасним є підхід з позиції динамічної оптимізації, коли порівнюються ймовірні витрати й результати в майбутньому. Але на практиці підприємства не виконують таких розрахунків у силу їхньої складності, замість цього вони вибирають місце для розміщення, що здається прийнятним з довгострокових позицій і дає підвищення ефективності. Ще більш складним є ухвалення рішення про переміщення
існуючих підприємств, тому вони так рідко приймаються.
Важливим фактором вибору місця розміщення з погляду врахування довгострокових аспектів є безпека, у тому числі екологічна, але підприємства враховують цей фактор індивідуально, так само як і ризики.
Преференції відносно вибору місця розміщення, також як і місця проживання, визначаються багатьма не економічними факторами, які можуть бути вирішальними при виборі конкретного пункту розміщення.
Контрольні запитання
1. Що таке фактори РПС, регіонального розвитку, які існують групи факторів?
2. Для чого слід ділити фактори регіонального розвитку на консервативні та прогресивні?
3. Чи можна враховувати тільки одну з груп факторів?
4. Від яких дій держави залежить регіональний розвиток?
5. Дайте загальну характеристику природно-ресурсним факторам, їх складу, сутності, формам дії.
6. Чому демографічний фактор відіграє одну з найважливіших ролей у регіональному розвитку? Яка його сутність, склад, форми та дії?
7. Дайте визначення людського капіталу та людського розвитку.
8. Наведіть формули розрахунку ІЛР.
9. За якими показниками розраховується індекс людського розвитку регіонів?
10. Чому адміністративно-територіальний устрій можна розглядати як фактор регіонального розвитку?
11. Як впливає фактор науково-технічного прогресу на розвиток всіх регіонів і в тому числі екстремальних?
12. Що означає фактор інновацій у РЕ?

- 25 -
13. Дайте визначення інфраструктури і її складових.
14. Чому треба враховувати фактор бізнес-інфраструктури?
15. З чого складається енергетичний фактор?
16. Від яких факторів залежить реалізація мети ринкової трансформації?
17. Від яких факторів залежить реалізація принципу державності в
Україні?
18. Що показує і що враховує просторова крива витрат?
19. На які компоненти може бути розбита просторова крива витрат?
20. Від чого залежить загальний дохід, що одержується у місці розміщення підприємства й інших місцях ринкового ареалу?
21. Який набір факторів виробництва обумовлює місце розташування підприємства?
ЛІТЕРАТУРА
1. Вериан Х.Р. Мікроекономіка. Проміжний рівень. Сучасний підхід. - М.:
ЮНИТИ, 1997 2. Градов А. П. Региональная экономика. – СПб.: Питер, 2003. – 222 с.
3. Гранберг А. Г. Основы региональной экономики. – М.: ГУ ВШЭ, 2004.
– 495 с.
4. Грішнова О. А. Людський розвиток. – К.: КНЕУ, 2006. – 308 с.
5. Дорогунцов С. Е, Данилишин Б. М., Лібанова Е. М, Шевчук В. Я.
Україна: проблеми сталого розвитку: Наукова доповідь. - К.: РВПС України
НАН України, 1997. - С. 5 - 96.
6. Заболоцький Б. Ф. Розміщення продуктивних сил України. - К.:
Академвидав, 2002. - 368 с.
7. Игнатов В. Г., Бутов В. И. Регионоведение. – Ростов н/Д., 1998.-398с.
8. Изард У. Методи регіонального аналізу. - М.: Прогрес, 1966.-236с.
9. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи). - К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. - С.
11-30.
10. Кравців В. С. Економічний розвиток і екологічна безпека: шлях
України // Регіональна економіка. - 1997. -№ 3. - С. 97-105.
11. Маршалова Л. С. Новоселов А. С. Основы теории регионального воспроизводства. Курс лекций. – М.: Экономика, 1998.-236с.
12. Мезенцев К.В. Суспільно-географічне прогнозування регіонального розвитку:
Монографія.-К.:Видавничо-поліграфічний центр
«Київський університет»,2005-253с.
13.Михеєва Н.Н. Региональная экономика и управление. Учебное пособие для вузов.-Москва,РИОТИП,2000.-400с.
14. Регіональна экономика / Н. П. Кетова. - Ростов н/Д., 1998.-398с.
15. Регіональна экономика / Под ред. Т. Г. Морозовой. - М.: Наука, 1998. -
310с.

- 26 -
16. Розміщення продуктивних сил: Підручник // В. В. Ковалевський, О. Л.
Михайлюк, В. Ф. Семенов. - К.: Знання, 2006 - С. 385.
17. Семенов В. Ф., Стеценко С. В. Теорії та концепції регіональної економіки. Методичні вказівки. – Одеса: ОДЕУ, 2003. – 57 с.
18. Суховірський Б. І. Регіональна стратегія економічного розвитку
України. – К.: КНЕУ, 2000. – 154 с.
19.Томпсон А., Формби В. Економіка фірми. - М.: ЗАТ «Вид. БІНОМ»,
1998.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал