В. Ф. Семенов регіональна економіка навчальний посібник




Сторінка3/40
Дата конвертації02.04.2017
Розмір6.95 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40
Тема 2. РЕГІОН У СИСТЕМІ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПОДІЛУ
ПРАЦІ. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ.
План
2.1. Об‘єктивні основи просторової організації економіки.
2.2. Основні теоретичні уявлення про регіон. Термінування регіонів.
2.3.Основи класичних теорій регіону і регіональної економіки.
2.4.Теорії регіональної спеціалізації і міжрегіональної торгівлі.
2.5. Теорія ринкових потенціалів і просторової взаємодії.
2.6. Теорія центральних місць.

2.7. Концепція геомаркетингу та інституціональна концепція.
2.8. Сучасні теорії регіональної економіки.
2.9. Теорія територіальних кластерів.
2.1. Об’єктивні основи просторової організації економіки

Наукові засади регіональної економіки – це теорії суспільного поділу праці і регіонального розвитку.
Суспільний поділ праці – це об‘єктивний процес розвитку продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація виробничих одиниць і обмін між ними продуктами своєї діяльності.
Територіальний поділ праці це об‘єктивний процес виробничої спеціалізації, відокремлення економічних районів, розвитку міжрайонної кооперації, обміну продукцією і послугами.
Матеріальними елементами поділу праці між регіонами і країнами є промислові, сільськогосподарські, торгівельні та інші підприємства і організації,
індустріальні торгівельні центри, вузли, райони, сільськогосподарські зони, населені пункти, комунікаційна мережа (транспорт, зв‘язок), територіально-виробничі комплекси, економічні райони та зони. Між ними складаються економічні відносини просторового процесу відтворення – виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту і виробничих ресурсів.
Суспільний територіальний розподіл праці закріплює певні галузі за конкретними районами. Він проявляється не тільки у розміщенні окремих галузей господарства, утворенні їх виробничих та збутових зон, а й в спеціалізації країн та регіонів, особливому сполучені і зв‘язках їх галузей, а також в міждержавному та міжрайонному господарському обміні, в формуванні всієї регіональної структури національної економіки – системи територіальних пропорцій і зв‘язків. Тим самим територіальна організація господарства виступає в двох нерозривно пов‘язаних між собою формах – розміщення- галузевої та регіонально-комплексної.
Прогресивна роль як територіального, так і галузевого поділу праці, полягає в тому, що вона сприяє задоволенню різноманітних матеріальних потреб суспільства і призводить до неухильного підвищення продуктивності суспільної праці.
Теорія просторового (територіального) розподілу праці, його економічні закони – це методологічна база регіональної економіки. Вплив територіального розподілу суспільного виробництва на формування виробничих сил та економічних відносин різних країн і регіонів аналізували різні вчені: економісти, географи, суспільні діячі. Поглиблене вивчення процесу регіонального відтворення пропорцій та взаємозв‘язків регіонально- економічних систем розпочалося з 70-х років ХХ століття, чому сприяла розробка міжгалузевих балансів регіонів. Поряд з територіальним розподілом суспільної праці регіональне відтворення проміжного і кінцевого продукту
складає об‘єктивну основу територіальної організації економіки. Та безпосередньо територіальний розподіл праці визначає основні особливості
економіки регіону, включаючи специфіку поширеного відтворення в ньому і, як правило, незавершеність останнього.
Територіальний поділ праці являє собою просторовий прояв суспільного поділу праці, обумовлений природними, економічними, соціальними і національно-історичними особливостями регіонів. У результаті галузі і виробництва, що виділилися в процесі суспільного поділу праці розміщуються в районах з найбільш сприятливими передумовами для їхнього розвитку. Тому територіальний поділ праці відкриває додаткові можливості підвищення ефективності регіонального розвитку як за рахунок переваг галузевої спеціалізації, так і завдяки природно-ресурсним і соціально-економічним можливостям регіонів.
Об‘єктивною передумовою територіального поділу праці служать розходження у природнокліматичних умовах, ресурсному, економічному, науково-технічному, демографічному потенціалі. Від просторового розміщення продуктивних сил залежать ефективність розвитку економіки і рівень добробуту людей у регіоні. Однак територіальний поділ праці обумовлює не тільки спеціалізацію регіонів на виробництві певних видів продукції, але і служить об‘єктивною і надійною основою економічної інтеграції та взаємодії регіонів. Просторова схема розвитку регіональної економіки може змінюватися під впливом вирішення реально існуючих протиріч:
– між розміщенням природних ресурсів і розміщенням суспільного виробництва;
– між розселенням населення і розміщенням нових робочих місць;
– між спеціалізацією регіонів і комплексним розвиток регіональних систем;
– між географією виробництва національного доходу і географією його використання;
– між інтересами поточного розвитку і інтересами майбутніх поколінь.
Внутрішньо-регіональний аспект регіонального відтворення охоплює проблеми комплексного розвитку регіону, забезпечення гідного рівня життя населення. Організація регіонального відтворювального процесу повинна відповідати інтересам населення регіону і бути спрямована на досягнення сприятливих умов життєдіяльності, збереження і відтворення природних систем.
Економічні цілі регіонального відтворення пов‘язані з зацікавленістю в зростанні економічного потенціалу як основи зростання добробуту.
Регіональний відтворювальний процес аж ніяк не припускає замкнутості регіональної економіки і не має нічого спільного з автаркією регіону, оскільки кожен регіон займає цілком визначене місце в системі суспільного поділу праці
і цілісність його господарського комплексу є відносною. У формуванні ресурсів, що забезпечують процес відтворення в регіоні, значну роль відіграють міжрайонні економічні і соціальні зв'язки. Обмін продуктами праці, територіальний перерозподіл матеріальних і фінансових ресурсів, міжрайонна
міграція населення, інформаційні потоки – усе це обумовлює відкритий характер економіки регіону. Територіальний поділ праці безпосередньо пов‘язаний з територіальною організацією виробництва.
Територіальна організація виробництва - це динамічний стан
розміщення виробництва по регіонах, зв’язаних у єдину систему
національної економіки, відповідно до природних, соціальних і
економічних умов регіонів і обумовлений особливостями територіального
поділу праці.
Територіальний поділ праці визначає основні закономірності і форми територіальної організації виробництва. Форми територіальної організації
виробництва являють собою стійкі просторово-територіальні утворення, що характеризуються масштабністю території, щільністю
і взаємним розташуванням структурних елементів, рівнем спеціалізації і комплексністю розвитку господарства.
Територіальна організація виробництва як система просторово- територіальних сполучень різних галузей економіки неможлива без високого рівня розвитку територіального поділу праці. На основі територіального поділу праці формуються і розвиваються регіональні системи, що характеризуються певною територіально-виробничою спеціалізацією, комплексом галузей і рівнем їхнього взаємозв‘язку і територіальної концентрації.
Взаємозв‘язок територіального поділу праці і територіальної організації виробництва виявляється через територіальну спеціалізацію, концентрацію і
внутрішньорайонні та міжрайонні зв'язки. Територіальний поділ праці призводить до певного зосередження виробництва на конкретних територіях.
Збільшення такого зосередження й обсягу виробництва в розрахунку на одиницю території є територіальна концентрація виробництва. Однак
територіальна концентрація характеризує зосередження не усіх видів виробництва, а його окремих галузей у залежності від природно - кліматичних, національно-історичних, економічних факторів, наявності сировинних, водних, енергетичних ресурсів, транспортних умов, демографічної і кваліфікаційної структури трудових ресурсів та ін. Оскільки кожен район має певний набір факторів і умові розвитку, він спеціалізується на виробництві відповідних видів продукції і послуг. Таким чином, територіальний поділ праці і концентрація виробництва визначають
територіальну
спеціалізацію
господарства.
У свою чергу, територіальна спеціалізація призводить до посилення економічних взаємозв‘язків і взаємозалежностей між суб‘єктами регіонального відтворювального процесу усередині регіону та з іншими регіонами, а також до розвитку виробничо-територіального кооперування
і комбінування виробництва, що відіграють активну роль у системі територіальної організації виробництва. Територіальне виробниче кооперування в широкому змісті означає обмін діяльністю між різними регіонами, а у більш вузькому – обмін готовою продукцією, послугами, сировиною, напівфабрикатами та ін.
Іншою формою прояву міжрегіональних і внутрішніх регіональних зв‘язків служить комбінування, засноване на спільній послідовній переробці
сировини по стадіях технологічного процесу. Таким чином, обумовлені територіальним поділом праці територіальна спеціалізація, концентрація і внутрішньорегіональні та міжрегіональні зв‘язки, що виявляються у формі кооперування і комбінування, а також комплексність розвитку господарства регіону – суть одного й того ж процесу територіальної організації виробництва.

2.2. Основні теоретичні уявлення про регіон. Термінування регіонів

Під регіоном розуміється будь-яка частина національної економіки, що відрізняється від національної економіки характером економічних операцій і місцем у територіальному розподілі праці, а саме:

регіон не має національних меж;

у регіоні не здійснюються деякі види економічної діяльності, властиві тільки національній економіці (витрати на оборону, немає національного банку, національної грошової системи і т.д.). Крім цього на території регіону можна виділити три типи інституційних одиниць:
регіональні одиниці, центр інтересів яких знаходиться в даному регіоні, і більшість їх діяльності відбуваються в цьому регіоні. Серед регіональних одиниць знаходяться: домашні господарства, корпорації, розташовані в даному регіоні, місцева і центральна влада, в тій частині її діяльності, де чітко може бути виділена регіональна складова (система державного соціального страхування, наприклад);
мультирегіональні одиниці, центром інтересів яких є більше ніж один регіон або навіть національна економіка. У такому положенні знаходиться безліч корпорацій і некомерційних організацій;
національні утворення, центр інтересів яких розташований за межами навіть міжрегіонального ареалу, хоча їх діяльність істотно впливає на економічну активність в регіоні. Це відноситься до центрального уряду в тій частині діяльності, яка має національний, надрегіональний характер (система національної оборони, наприклад) і не піддається регіональному розподілу, і загальнонаціональним і міжнародним корпораціям, сфера інтересів яких набагато ширше за конкретний регіон або навіть окремої національної економіки.
Розглядаючи методологічні аспекти, важливо визначитися з понятійним
інструментарієм, і в першу чергу з поняттям ―регіон‖. Справа в тому, що й у нашій, і в закордонній науковій літературі немає чіткого визначення даного поняття, що є однією з причин різноманіття напрямків і методологічних концепцій у сучасних регіональних дослідженнях в Україні і за рубежем. Дуже різноманітними і інколи суперечливими є визначення поняття ―регіон‖ як у науковій, так і у навчальній літературі.
В економічній літературі найчастіше присутні два поняття регіону, причому досить часто між поняттями ―регіон‖ і ―район‖ ставиться знак рівності. Так, окремі автори під регіоном мають на увазі певну територіальну
частину економіки країни, яка відрізняється географічними умовами і природно-ресурсною спеціалізацією. Ці райони є відносно замкнутими як у виробничо-технічному, так і в економічному відношеннях. Інші під регіоном розуміють одиницю адміністративного розподілу країни: область, місто, адміністративний район.
Про неоднозначність та різноманітність напрямків та методологічних концепцій у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі щодо визначення предмета регіональної економіки говорить той факт, що в сучасних регіональних дослідженнях існує біля 100 тлумачень понять "регіон" та "район". При цьому з одного боку існують визначення "регіон" без чіткого наукового обґрунтування, а з іншого боку – надто складні.
Поняття "регіон" більш еластичне і зручніше для вживання. Досить сказати, що в країнах Заходу майже виключно вживається термін "регіон". І все ж багато дослідників сходиться на думку про те, що термін "район" та "регіон" слід вважати синонімами. Завдяки терміну "регіон" в сучасній науці з'явилося поняття "регіоналізація".
Регіоналізація – це поділ території на рівнозначні або ієрархічно підпорядковані супідрядні територіальні осередки на базі одного або сукупності критеріїв. Отже, слово "регіон" стало родовим для багатьох наукових понять. Воно вживається не тільки як синонім терміну "район", звідки регіональний, тобто такий що відноситься до району, районів. Термін "регіон" вживається також для визначення будь-яких територій, які не дозволяють визначити їх якимись іншими термінами.
Поняття "ареал" має широкий вжиток у наукових напрямках переважно природничого характеру і використовується головним чином по відношенню до області розповсюдження якихось видів рослин або тварин. Вживається також в медицині для визначення території розповсюдження хвороби, епідемії захворювання. Останнім часом слово ареал застосовується в політиці, економіці, соціології для характеристики розповсюдження тих чи інших явищ.
Наприклад, в економіці сільського господарства за допомогою такого поняття з'ясовується розповсюдження тих чи інших насаджень сільськогосподарських культур, розведення тварин. Отже, ареал – це територія, в межах якої спостерігається соціально-економічне явище, не характерне для інших територій.
Поняття "зона" вживається в економічних дослідженнях досить широко і являє собою територію, в межах якої має місце однозначність показників за їх
інтенсивністю. Особливе значення термін "зона" має для визначення природно- ресурсного потенціалу території. Має власну ієрархічну структуру: зона, підзона. Якщо поняття "ареал" може застосовуватись для визначення якогось одного явища і при цьому не обов'язкове існування будь-якого іншого ареалу, то поняття "зона" передбачає існування, як мінімум, хоча б ще однієї зони з
іншою інтенсивністю даного явища.
Що стосується ареалу, то на відміну від нього існує анти поняття анти
ареал – територія, на якій явище, що спостерігається на суміжних територіях, відсутнє.

Вважається, що елементи, які створюють ареал чи зону взаємопов'язані між собою, але ознака взаємозв'язку для цих понять не обов'язкова. Будь-які території: ареал, зона, район, регіон мають переважно цілісну будову. Але мають місце випадки, коли вони територіально роз'єднані. Така їхня відокремлена ділянка має назву "анклав" по відношенню до оточуючої території і "ексклав" по відношенню до материнського таксону.
Іншими різновидами соціально-економічного простору є "полігон",
"осередок", "місце". За визначенням Є.Б.Алаєва "полігон" – це територія, що не залежить від її таксономічної структури. "Осередки" – найдрібніші, неподільні об'єкти просторового аналізу, з яких потім будуть складатись ареали, зони, регіони і інші територіальні утворення. "Місце" – це без ранговий таксон, будь- яка ділянка території, який характеризується економіко-географічним положенням і який протиставляється усій іншій поверхні Землі. (Е.Б. Алаєв, с.70-72).
В дослідженнях з регіональної економіки для характеристики структури соціально-економічного простору вживаються поняття "точка", "центр",
"фокус", "ядро", "полюс", "анти полюс", "лінія", "вузол", "периферія" та ін. Усі ці поняття вживають, коли характеризують структурні особливості регіону.
Якщо регіоноутворюючі ознаки убувають від центру до периферії, то регіон називають вузловим, або поляризованим. В таких регіонах чітко визначений центр, який є також для регіону полюсом, ядром, вузлом. Якщо ці явища в регіоні не присутні, тобто коли убування регіоноутворюючих ознак від центру до периферії не спостерігаються, коли ці ознаки у хорологічному відношенні майже не змінюються – такий регіон називають рівномірним, або гомогенним.
Поняття "точка" на відміну від математики в регіональній економіці означає будь-який економічний об'єкт, ділянка регіону, внутрішніми розмірами якої можна знехтувати. Поняття "центр" – це теж точка, але її зв'язки з територією регіону мають функціональний характер. В регіональній економіці поняття центр не слід ототожнювати з математичною його інтерпретацією. В математиці центр рівновіддалений від кордонів тієї математичної фігури, центром якої він є і при цьому зв'язки його з будь-якою точкою цієї фігури не передбачаються. В економіці центр може бути у будь-якій точці території, навіть інколи на її периферії, але функції у нього центральні. Поняття "фокус – це різновид центру тяжіння і, як правило, застосовується в літературі для підсилення терміну "центр". Під "ядром" регіону слід розуміти частину території, де ознаки, властивості, характерні для даного регіону проявляються з найбільшою щільністю та інтенсивністю. Знаючи ядро регіону, можна сміливо характеризувати його економічну сутність. Протистоїть, доповнює центр, фокус, ядро регіону "периферія", тобто вся інша частина території регіону.
Як відмічено вище, поняття "регіон", його сутність і статус є предметом дискусії в науковій літературі протягом тривалого часу.
Різноманіття підходів до визначення регіону, його функцій, методів регіоналізації викликають необхідність його термінування та класифікації.

Існують різні підходи до термінування регіонів. Визначають термін
(ранг) регіону на основі класифікації. До критеріїв класифікації належать такі ознаки:

єдність і цілісність регіону;

спільність і єдність економіки;

комплексність господарства;

рівень економічного розвитку;

темпи економічного розвитку;

тип територіальної структури господарства;

спеціалізація галузей економіки, їх рівень;

концентрація виробництва;

щільність населення; демографічний потенціал регіону;

можливості виходу на ринок з використанням наявних ресурсів, таких як праця, земля і капітал;

керованість, тобто наявність політико-адміністративних органів управління.
Виходячи з цих критеріїв, в індустріально розвинених країнах визначають такі регіони: 1) депресивні – регіони, що колись мали відносно високі темпи розвитку, а тепер з року в рік не можуть підвищити показники економічного зростання; 2) стагнуючі, тобто такі, що знаходяться у приреченому стані.
Економіка таких регіонів має дуже незначні, або "нульові" темпи зростання; 3)
піонерні або регіони нового освоєння. Це перспективні регіони. Їх економіка молода, приваблива для вкладення інвестицій; 4) програмні регіони – це регіони, на які розповсюджуються цільові програми розвитку. Такі регіони можуть бути створені з частин інших регіонів; 5) унікальні регіони (можуть бути в будь-яких, не тільки розвинутих країнах). Вони пов'язані або з реалізацією великих новобудов, або характеризуються дуже низьким рівнем розвитку. Такі регіони називають або проблемними або проектними.
Усі ці класи регіонів безумовно мають територіальні масштаби. Тому їх відносять до двох типів:
1)
мікрорегіони, або первинні, найменші економічні регіони, де зберігаються ознаки власне регіону. Якщо такий регіон поділити, то його частини не будуть мати ознак регіонів.
2)
економічні регіони найвищого рангу, які власне й утворюють генеральну схему регіонального поділу країни і є в ній макроелементами.
В Україні існують наступні визначення регіону:
Просторово-організована форма життєдіяльності населення, до якої входять сфери проживання, професійно-трудової діяльності, і яка керована з
єдиного політико-адміністративного центру і поєднувана реальними і різноманітними зв'язками (виробничо-трудовими, політичними, соціально- економічними, етнічними, культурно-побутовими) на основі самоврядування і повної реалізації своїх прав як суб'єкта соціально-політичного життя.
Велика таксономічна одиниця виробничо-територіального устрою країни
і форма організації виробничо-суспільного життя населення, що відрізняється
економічними, політичними, виробничо-господарськими, культурно- етнічними, динамічними характеристиками.
Область (регіон) – територія, що характеризується наступними основними рисами: комплексністю, цілісністю, спеціалізацією і керованістю, тобто наявністю політико-адміністративних органів керування.
Закордонні вчені-регіонознавці трактують поняття ―регіон‖ по-своєму.
Визнаючи існуючу плутанину у визначенні понять ―регіон‖ і ―район‖, американці П. Джеймс і Дж. Мартін у своєму капітальному дослідженні ―Усі можливі світи‖ пишуть: ―Звичайно під словом ―регіон‖ розуміється цілісна ділянка території, що відрізняється деякою однорідністю у своїй основі, але не має чітких меж. Більш того, це слово часто вживають для позначення дуже великих територій, що утворюють головні підрозділи континентів. Але в професійній мові географів слово ―регіон‖ чи ―район‖, використовують стосовно територій різноманітної властивості, що характеризуються певною однорідністю, яка має специфічні властивості і слугує підставою для того, щоб виділити ці території‖.
У роботах американських учених, утім, як і у вітчизняних дослідженнях, зустрічаються різні визначення і поняття ―район‖. Так у Гарвардському університеті вважають: ―Можна визначити державу. Вона має організацію, кордони і назву. Вона має записану історію. Але що таке район? Звичайно, це не політична і не адміністративна одиниця. Ми можемо сказати лише, що це територія, яка відрізняється досить характерними ознаками для того, щоб відокремити її від сусідів‖ [13, с.18].Ось думки різних американських наукових центрів, які займаються проблемами регіонознавства й економічного районування, щодо терміну «район»:
— Чикагський університет, професор В. Джонс: ―Район — це однорідна в одному чи декількох відношеннях територія‖.
— Північна Кароліна, професор Вуфтер: ―Район — це територія, у межах якої сполучення природних і економічних факторів створило однорідність економічної і соціальної структури‖.
— Міннесотський університет, професор Р. Хартшорн: ―Район — це територія, у межах якої спостерігається деяка міра однорідності у загальному
(природному і культурному) ландшафті‖.
Ще один учений з Чикаго — Р. Платт сказав, що поняття ―район‖ — це
―територія, виділена на основі загальної однорідності характеру землі і загальної однорідності її використання‖ [13, с.21].
На підставі отриманих визначень, а також виходячи з власних поглядів
Комітет з районування США дав таке тлумачення: ―Під районом взагалі варто розуміти територію, що характеризується однорідністю в одному чи декількох відношеннях (аспектах)‖ [14, с. 14].
Вітчизняні дослідники районів США підкреслюють, що при виділенні районів США самі американці звертали увагу на розмаїтість фізико- географічних умов, особливості заселення в різні періоди історії Америки, на традиції, а також на економічні і соціальні розходження. Регіональна самосвідомість американців — це не тільки ототожнення громадян з певною
територією, районом, штатом, але і протиставлення себе жителям інших регіонів, у яких інші звички і традиції, інші економічні і соціальні, а нерідко й
інші політико-національні інтереси.
З роками за рубежем мінялися погляди на регіональний процес. На думку американського вченого Е. Куклінски, регіональний розвиток, регіональні проблеми довгий час ―розглядалися з точки зору матеріального підходу.
Будівництво нових фізичних об'єктів, таких як фабрики і дороги, визнавалося найважливішим внеском у розвиток даного регіону. Нині найбільш значимим є нематеріальний підхід. Концепція регіонального розвитку, орієнтована на знання й інновації, домінує не тільки в науковій, але також і в практичній сфері у зростаючій кількості‖ [13, с. 13].
У сучасній зарубіжній літературі регіони розглядаються як складові частини просторової економічної системи, де панують сили конкуренції.
Конкурентоздатні регіони залучають значну частку вітчизняного і закордонного ринку і, таким чином, ці регіони можна в принципі розглядати як острови інновацій і духу підприємництва у більш широкому контексті просторової мережі.
Багато уваги до вивчення регіонів приділяється в Росії. Відомий фахівець в області регіональної економіки Н. Н. Некрасов розглядав регіон з соціально- економічної позиції, не приймаючи до уваги таку категорію, як
―самоврядування‖, тобто адміністративно-територіальний поділ. ―Під регіоном,
– вказував Н. Н. Некрасов, – розуміється велика територія країни з більш-менш однорідними природними умовами і характерною спрямованістю розвитку продуктивних сил на основі сполучення комплексу природних ресурсів з відповідною сформованою і перспективною матеріально-технічною базою, промисловою і соціальною інфраструктурами‖ [8, с. 29].
У деяких визначеннях підкреслюється значимість саме фактора керованості регіонального розвитку: ―регіон – це соціально-економічна просторова цілісність, що характеризується структурою виробництва усіх форм власності, концентрацією населення, робочих місць, духовного життя людини у розрахунку на одиницю простору і часу, що має місцеві органи управління своєю територією‖ [5, с. 10].
У більш широкому і розповсюдженому змісті ―регіоном‖ називають будь- яку самостійну у господарсько-економічному й адміністративному відношенні територію, від сільського району до великих територіальних комплексів‖ [3, с. 11]. На наш погляд, таке тлумачення поняття ―регіон‖ не має чіткого наукового обґрунтування. Існують й такі думки: ―регіон у сучасному розумінні
– це складний територіально-економічний комплекс, що має обмежені внутрішні ресурси, свою структуру виробництва, визначені потреби в зв‘язку з зовнішнім середовищем‖ [3, с. 12],―регіон є не тільки підсистемою соціально- економічного комплексу країни, але і самостійною його частиною з закінченим циклом відтворення, особливими формами прояву стадій відтворення і специфічних особливостей протікання соціальних і економічних процесів‖ [5, с.
66].Ми не згодні з такою позицією , адже регіональна економічна система не є самодостатньою- вона є складовою частиною національної економіки.

Деякі автори поділяють регіони по функціональній ролі і соціально- економічному змісту на адміністративно-господарські і виробничо-економічні
[5, с. 25, 27]. До адміністративно-господарських, на їхню думку, відносяться утворення, що мають власні державні органи управління і відносно розвинуте народне господарство. Що стосується виробничо-економічних регіонів, то зазначені автори визначають, що ―економічний район (регіон) – це не просто територія. Це, насамперед, економічна категорія, одна з форм територіальної організації продуктивних сил і об‘єкт довгострокового територіального планування і прогнозування, розробки генеральних схем розміщення і розвитку продуктивних сил країни. Це велика територія з більш-менш однорідними природними ресурсами, характерною спрямованістю розвитку продуктивних сил на основі сполучення комплексу природних ресурсів зі сформованим господарством, виробничою і соціальною інфраструктурою, досить високим рівнем внутрірегіональних виробничо-економічних зв‘язків‖.
Необхідно підкреслити, що інтерес до регіонознавства, до соціально- економічного районування своїх територій характерний не тільки для США,
Росії, України але і для Канади, Франції, Великобританії, Німеччини, Китаю.
Особливо активізувалися ―регіональні ідеї‖ у Європі. 4 грудня 1996 р. більше
300 європейських регіонів з різними територією, політико-адміністративним устроєм, що представляли інтереси понад 400 млн. своїх громадян, прийняли
Декларацію про регіоналізм у Європі. Головний мотив прийняття Декларації — прагнення до подальшої регіоналізації в інституційних межах своїх країн.
Ініціатором прийняття Декларації була Асамблея регіонів Європи, що у своїй програмі дій прагне до визнання регіоналізму не тільки в Європейському
Союзі, але і за його межами.
У Декларації записано, що поняття ―регіон‖ ―являє собою вираження власної політичної самобутності, що може приймати всілякі політичні форми, що відображають демократичну волю кожного регіону приймати ту форму політичної організації, яку він вважає кращою. Регіон сам обирає своє керівництво і встановлює знаки відмінності його представництва‖.
В Європі існує Номенклатура статистичних територіальних одиниць
(NUTS) де регіони поділяються на два типи: нормативні (адміністративні) та аналітичні (або функціональні). До перших відносяться регіони з чітко визначеними кордонами та історичним підгрунтям, до других – регіони, виділені за географічними, економічними чи соціальними критеріями.Система
NUTS сприяє макроекономічному аналізу просторових одиниць.
В Україні поняття «регіон» вживається досить широко в залежності від причини, специфіки та критеріїв. Так в залежності від масштабів території виділяють макрорегіони (групи областей, економічні райони), мезорегіони
(області) та мікрорегіони ( райони області). За природними та історичними ознаками виділяють регіони без урахування адміністративних кордонів, що затрудняє їх статистичне обрахування. Регіонами можна вважати також міста, особливо великі. Останнім часом усе більше число фахівців в області регіональної науки й особливо безпосередніх керівників областей, великих міст сходяться в одному: регіонами в Україні необхідно вважати адміністративні
одиниці першого рівня (АР Крим , області м. Київ, м. Севастополь) та другого рівня (адміністративні райони регіонів першого рівня).Подібне тлумачення регіону наведено і в Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів».
Поняттю ―регіон‖ приділяється багато уваги й у сучасній економічній, географічній і містобудівній літературі. Найбільше часто уживаними критеріями для формування поняття ―регіон‖ є:
• географічні (розташування, величина території і кількість населення);
• виробничо-функціональні (специфіка переважних видів діяльності);
• містобудівні (характер забудови об'єктів виробничої діяльності, житла й обслуговування);
• соціологічні (норми спілкування, поводження).
Така розмаїтість критеріїв утруднює повне розкриття сутності регіону в одному визначенні. Адже регіон повинний розглядатися одночасно і як елемент територіальної організації національного господарства, і як елемент системи розселення, і як елемент соціальної організації суспільства — місця всіх сфер життєзабезпечення і життєдіяльності людини.
Регіон — цілісна система зі своїми структурою, функціями, зв'язками з зовнішнім середовищем, історією, культурою, умовами життя населення. Її характеризують: висока розмірність; велика кількість взаємозалежних підсистем різних типів з локальними цілями; багатоконтурність, управління;
ієрархічність структури; значне запізнювання координуючих впливів при високій динамічності елементів; неповна визначеність станів елементів. У функціонуванні регіону визначальну роль відіграє населення, трудові колективи.Важливим фактором при визначенні регіону є можливість використання даних регіональної статистики.
Отже, ґрунтуючись на вищесказаному, для вживання в Україні можна взяти за основу наступне визначення регіону.
Регіон — це територія різного адміністративного рівня( області,
району), що характеризується: комплексністю, цілісністю, спеціалізацією і
управлінням, наявністю політико-адміністративних органів управління,
статистичною узгодженістю.
Одним з основних ознак визначення регіону виступає цілісність. Вона означає цілком раціональне використання природно-ресурсного потенціалу регіону, пропорційне сполучення різних галузей, формування стійких внутрішньорегіональних і міжрегіональних виробничих і технологічних зв'язків, наявність особливого співтовариства людей з певними традиціями і способом життя.
Комплексність господарства регіону означає збалансованість, пропорційний погоджений розвиток продуктивних сил регіону. Це такий взаємозв'язок між елементами господарства, коли ефективно виконується основна народногосподарська функція — спеціалізація регіону, коли не спостерігається значних внутрішньорегіональних диспропорцій і зберігається здатність регіону здійснювати у своїх межах розширене відтворення на основі наявних ресурсів.

Показниками комплексності регіонального господарства можуть бути: відсоток продукції усередині регіонального виробництва, споживаний у самому регіоні; питома вага продукції міжгалузевого застосування; ступінь використання регіональних ресурсів. Комплексність і цілісність служать передумовами відносного відокремлення регіонів у рамках національного господарства. Вони проявляються в тім, що частина відтворювальних зв'язків обмежується даною територією і на цій основі утвориться відносна самостійність.
Можна виділити і таке поняття, як ―регіональний поділ праці‖ — спеціалізація регіонів на виробництві тих чи інших видів товарів і послуг і наступному обміні ними. Для визначення регіональної спеціалізації, на думку регіонознавців, найбільш істотними показниками є:
• індекс рівня спеціалізації регіону по галузях (відношення питомої ваги регіону в Україні з виробництва продукції даної галузі до питомої ваги регіону в країні по усій промисловості і сільському господарстві);
• індекс ефективності спеціалізації (відношення обсягу виробництва до одиниці витрат у регіоні до такого ж показника по Україні);
• загальний індекс спеціалізації (добуток попередніх власних індексів).
Як відзначалося вище, важливою ознакою регіону є управління, безпосередньо пов'язане з адміністративно-територіальним розподілом країни. І тут важливо підкреслити, що управлінню деякою мірою сприяє цілісність регіону, через те що адміністративно-територіальні органи повинні забезпечувати координацію (управління) усіх елементів суспільного господарства: матеріального виробництва, природно-ресурсних потенціалів,
інфраструктури, трудових ресурсів, а також різноманіття зв'язків — торгових, фінансових, соціальних, екологічних, виробничих, котрі мають певну стійкість у просторі і часі.
Економічна самостійність регіону виражає ступінь забезпеченості його економічними (у першу чергу фінансовими) ресурсами для самостійного, зацікавленого і відповідального вирішення соціально-економічних питань, що входять у компетенцію регіонального рівня господарювання.
Є декілька понять, які використовуються в економічній літературі з регіональних проблем. Це такий термін, як ―національно-територіальний устрій‖. У ньому одним з критеріїв членування території виступає національний склад населення, перевага однієї з національностей може додати національно-територіальним утворенням елементів державності (наприклад, АР
Крим).
Безпосередньо з регіоном пов'язане й інше поняття — ―територіальна організація суспільства‖. У широкому розумінні цього слова це поняття охоплює всі питання, що стосуються: територіального поділу праці; розміщення продуктивних сил; регіональних розходжень у виробничих відносинах; розселення людей; взаємин суспільства і навколишнього середовища; регіональної соціально-економічної політики; місця регіону в міжнародному і загальнодержавному поділі праці.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал