В. Ф. Семенов регіональна економіка навчальний посібник



Pdf просмотр
Сторінка2/40
Дата конвертації02.04.2017
Розмір6.95 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40
Предмет
Регіональна економіка, як дисципліна, що вивчає просторові форми прояву економічних законів, або територіально-функціональні аспекти
територіальних відносин, передбачає наявність об'єкту та предмету.
Об’єктами дослідження регіональної економіки, як і регіональної науки в
цілому, є регіони.
Регіональну економіку ми розуміємо як цілісну систему закономірностей, зв‘язків і пропорцій, здійснення виробничих процесів суб‘єктами господарської діяльності різних форм власності на адміністративно окресленій
території.Разом з тим, регіональна економіка вивчає регіональний розвиток
України в цілому, тому що економіка кожного регіону розглядається, насамперед, як частина єдиної економіки держави. А також вивчає природно- ресурсний потенціал України і її регіонів, місце України у світовій господарській системі, населення, трудові ресурси і сучасні демографічні проблеми, аналізує стартовий рівень економіки країни та її регіонів у період становлення і розвитку ринкових відносин.
При визначенні предмета регіональної економіки слід виходити з таких позицій: людська діяльність здійснюється у просторі. Ресурси, ринки, продукти виробництва розміщуються у певних місцях; ресурси, їх виробництво та споживання розподілені у просторі нерівномірно, деякі ресурси не мобільні, що створює просторову диференціацію факторів та умов розвитку; ресурси обмежені і мають багатоцільове призначення, а, отже, існує проблема розподілу та ефективного використання обмежених ресурсів.
Таким чином, основним предметом регіональної економіки є
економічні аспекти просторової диференціації розвитку і взаємовідносин
територій в умовах нерівномірності розподілу та обмеженої мобільності
ресурсів. У загальному вигляді предметом регіональної економіки є вивчення окремих регіонів і їх систем, економічних звязків між регіонами, розвиток продуктивних сил. До цього слід додати, що регіональна економіка зорієнтована не тільки на аналіз проблем, але і на пошуки шляхів і методів їх вирішення.
Проблемами дослідження регіональної економіки є:

розгляд економіки регіонів через систему взаємодіючих суб‘єктів підприємств і організацій різних форм власності, між якими
існують матеріальні, фінансові та інформаційні зв‘язки;

визначення особливих галузей та їх груп, здатних ефективно розвиватися в регіоні;

дослідження закономірностей і принципів розвитку усіх елементів продуктивних сил та соціальної інфраструктури регіону;

аналіз, прогнозування і обґрунтування напрямів розвитку продуктивних сил з урахуванням загальної стратегії соціально- економічного розвитку регіонів;

дослідження регіональних пропорцій (співвідношень) різних видів економічної діяльності;


вивчення економіки регіонів, регіональних ринків
і міжрегіональних економічних зв‘язків, а також територіальної організації господарства;

дослідження шляхів підвищення добробуту населення в регіонах;

дослідження регіональних фаз виробництва, розподілу, обміну і споживання;

визначення змін відносин власності, структури управління, сфер господарських взаємовідносин, системи вертикальних і горизонтальних зв‘язків, внаслідок яких трансформуються економічні інтереси суб‘єктів регіональної економіки;

оцінку ефективності функціонування суб‘єктів господарювання на даній території та визначення шляхів диверсифікації регіонального господарства, використання обмежених ресурсів;

обґрунтування методів і організаційних засобів дослідження регіональної економіки.
В нових економічних умовах предмет регіональної економіки має тенденцію до розширення за рахунок включення до його сфери нових чинників.
Новими для регіональної економіки є дослідження і прогнозування процесів формування регіональних ринків, фінансових проблем територій, створення в регіонах економічного середовища, сприятливого для розвитку товарно- грошових і кредитних відносин, включаючи процеси приватизації і формування ринкової інфраструктури.
Зміна предмета регіональної економіки породжує ланцюгову реакцію: змінюється система господарюючих суб‘єктів. Якщо раніше суб‘єктами економіки регіону виступали лише державні структури, то тепер формується багатоукладне господарство. Поряд з державними підприємствами та організаціями як суб‘єкти виступають акціонерні товариства, орендні підприємства, приватні фірми, іноземні компанії, спільні підприємства, а також комерційні банки, біржі, фінансові групи, економічні зони, страхові компанії, зовнішньоторговельні фірми тощо.
До предмету регіональної економіки слід додати регіональну
конкурентноздатність. З досліджень М.Е.Портера виходить, що в конкуренції та конкурентоспроможності країн, регіонів роль місцезнаходження, тобто розміщення, майже не враховувалась. Конкурентна боротьба уявлялась статистичною, такою, що ґрунтувалася на мінімізації витрат у порівняно близьких галузях. У цьому разі вирішальними є перевага у факторах виробництва (робоча сила і капітал) або економія, обумовлена зростанням масштабів виробництва.
За думкою М.Е.Портера, це не є картиною реальної конкуренції, бо остання є динамічною і ґрунтується на оновленні і пошуку стратегічних розбіжностей. У цьому разі розміщення визначає конкурентні переваги через свій вплив на продуктивність і особливо на зростання продуктивності.
Добробут, таким чином, залежить "від продуктивності, з якою фактори використовуються і удосконалюються у певному розміщенні" (М.Е.Портер, с.216-218). Це підтверджує думку про те, що рівень розвитку регіону або країни
залежить не від того у яких галузях конкурують фірми, а від того, як вони конкурують. Підприємства з високою продуктивністю праці лише тоді будуть конкурентоспроможними, коли будуть користуватись сучасними методами, прогресивною технологією, надавати товари і послуги високої якості. Цілком ймовірно, що розміщення в майбутньому будуть визначати технології високих можливостей. Але сама присутність високих технологій ще не гарантує оптимального ефекту від розміщення підприємств.
Сучасні дослідження ставлять під сумнів такі традиційні фактори, які мають вплив на розміщення, як відмінності між галузями, як високі чи низькі технології, виробництво або надання послуг, ресурсномісткі та наукомісткі галузі. Важливо, щоб усі ці галузі були високопродуктивними, щоб підвищення продуктивності одних галузей призводило до підвищення продуктивності у всіх
інших галузях.
Добробут тієї чи іншої території залежить від рівня продуктивності тих підприємств, що знаходяться на даній території. В ринкових умовах на територіях регіонів діють не тільки вітчизняні, а й іноземні фірми. Від продуктивності цих фірм, від їх впливу на вітчизняні фірми теж залежить добробут регіону. Сьогодні мова йде також про якість економічного середовища (М.Е.Портер, с.214) того чи іншого регіону, як чинника регіонального розвитку.
До якості економічного середовища відноситься не тільки наявність та якість робочої сили, транспортної інфраструктури, природних ресурсів, географічного положення, але й такі, породжені сучасною реальністю чинники, як законодавчий клімат, оподаткування підприємств, присутність в регіоні певних типів постачальників, наявність відповідних факультетів, університетів, вірніше їх дослідницькі можливості та системи післядипломної освіти. До якості економічного середовища слід віднести також місцеві явища, які впливають на регіональну економіку, на економічну політику компаній і фірм, розміщених на цій території.
1.3. Основні методи

Загальні питання методології і методів дослідження регіональної
економіки. Методологія дослідження економічного і соціального розвитку регіонів єдина з методологією дослідження розвитку господарства країни.
Разом з тим вона має низку особливостей, які витікають з сутності регіонального середовища, регіонального розвитку. В основі методології регіонального дослідження знаходиться пізнання і використання тих законів, які діють не тільки на рівні державної соціально-економічної системи, а й на її регіональних рівнях.
Методом є спосіб (засіб) досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання, методикою – сукупність методів практичного чи теоретичного пізнання дійсності. У свою чергу, методика є частиною
методології, яка забезпечує вивчення певної наукової проблеми [Заболоцький,
2002]. Свідоме застосування наукою методів дослідження регіональної
економіки у складі методології є важливою умовою отримання нових знань про досліджуваний об‘єкт.
Методи дослідження чи методи пізнання – це способи досягнення поставленої мети. Сукупність методів пізнання дозволяє різнобічно розглянути всі об‘єкти та явища реального світу у взаємозв‘язку та розвитку. Основу, базис людського пізнання складають загальнонаукові методи. Поруч з ними, утворені спеціальні методи, які також являють собою способи й прийоми пізнання дійсності. Якщо перші використовуються у всіх науках, то другі – тільки в конкретній науковій дисципліні.
Для наукового обґрунтування регіональної економіки використовуються як загальнонаукові, так і спеціальні наукові методи пізнання. Чим ширше сукупність використовуваних методів, тим глибше пізнання об‘єкту і предмету дослідження, тим більш обґрунтоване те рішення, що приймається.
Вибір методів залежить від рівня організації і характеру функціонування господарської системи та цілей її дослідження. Завдання аналізу завжди пов‘язане з оцінкою стану економічної системи, виявлення причин певного явища та пошуком методів, засобів і ресурсів для поліпшення (за потребою) соціально-економічної ситуації. Для визначення стану або встановлення діагнозу територіальної економічної системи використовують кілька економічних методів.
Порівняльно-географічний (територіальний) метод . Різноманітні порівняння завжди були властиві всім людям. В загальному розумінні порівняння – це встановлення загального і різниці в об‘єктах пізнання. Мова йде про об‘єкти, утворенні природою і перетворенні в процесі господарської діяльності, а також про економіко-технічні системи, створені людиною і функціонуючі в природному оточенні. Всі ці об‘єкти можна порівнювати, зіставляти у ході так званих візуальних досліджень, тобто без приладів, без статистичних даних.
При цьому методі підкреслюється загальне і залишається поза увагою деякі відмінні риси. Наприклад, порівнюючи промислові підприємства за структурою виробництва, об‘ємами випуску продукції, кількістю ВВП не враховують особливості забезпечення їх транспортними шляхами, наявністю
інфраструктурних елементів тощо. Та при порівнянні умов забезпеченості, наприклад, целюлозно-паперових комбінатів сировиною, обов‘язково враховуються транспортні умови, стан шляхів, різні можливості доставки сировини.
Метод еталонів – це різновид порівняльного методу. Для порівняння об‘єктів обирається низка ознак, але вони поєднуються в одну групу чи тип, тобто проводять типізацію об‘єктів. При типізації об‘єктів з‘являється можливість виділення еталонів, з якими можна зіставляти інші об‘єкти.
Метод аналогії . В комплексних регіональних дослідженнях достатньо складним є поділ на типи чи класи об‘єктів, згідно обраних ознак. Це обумовлено тісним зв‘язком і більшим взаємовпливом всіх середовищ життєдіяльності. При неспроможності достатнього вивчення кожної з них використовують метод аналогії. Зміст його полягає у зіставленні однієї

регіональної складової з іншою, яка знаходиться в подібних природних і
соціально-економічних умовах. Найчастіше цей метод використовується для вибору стратегії розвитку регіонів нового освоєння на основі зіставлення з досвідом розвитку вже освоєних територій.
Метод польових досліджень. Дослідження економічного характеру базуються головним чином на статистичних методах. Однак цієї інформації буває недостатньо, тому дослідник вимушений проводити збір матеріалів безпосередньо на ―місцях‖ – на підприємствах, фірмах та ін. У такому випадку використовується метод польових досліджень. Він допомагає зіставляти такі характеристики, як планувальна структура і межі досліджуваного об‘єкту, територіальні різниці в умовах, образі і якості життя населення, ступінь господарського освоєння території, специфіка взаємодії виробництва і населення з оточуючим середовищем.
Метод джерел. Якщо ж немає змоги використовувати метод польових досліджень, в межах регіону проводять вибіркові спостереження типових об‘єктів, тобто використовують метод джерел. Його зміст полягає у виборі найбільш типових об‘єктів, ―джерел‖, подальшому їх дослідженні комплексно і детально. Отриманні результати розповсюджують на типові цілісні явища і процеси.
Системний метод – є одним із методів комплексного вивчення економіки як єдиного цілого з позицій системного аналізу. Територіальна економічна система як сукупність продуктивних сил і виробничих відносин є відкритою системою:
Вхід економічної системи характеризується сукупністю природних, трудових, виробничих та інформаційних ресурсів. Переробка – перетворення сировини, матеріалів, ресурсів на готовий продукт. Вихід – сукупність матеріальних благ та послуг, необхідних для задоволення потреб суспільства.
Мета цього методу випливає з вимог законів виробництва і відтворення населення.
Особливості системного підходу полягають у переході від поточного управління процесами до стратегічного і перспективного, від відокремлених, часткових підсистем до комплексної системи, до підвищення гнучкості й оперативності при освоюванні нових виробів і процесів, від аналізу окремих випадків до системного аналізу варіантів рішень, від підрахунку окремих елементів ефективності до комплексної оцінки всіх факторів, від використання вибіркових матеріалів бухгалтерії до застосування потокового контролю на основі використання економіко-математичних методів і засобів обчислювальної техніки. Системний аналіз дає змогу всебічно оцінювати раціональність нових капіталовкладень, інновацій, комплексно враховувати фактори розвитку виробництва, вдосконалювати інформаційні потоки та гарантує оптимізацію прийнятих рішень.
Вхід
Переробка
Вихід

Статистичний метод полягає у обробці, систематизації одібраних даних, наданні кількісної характеристики факторам, що впливають на стан об‘єктів, порівнянні між собою самих об‘єктів за конкретними кількісними і якісними показниками.
У арсеналі статистики є багато методів та підходів до вивчення регіональної економіки.
При характеристиці регіонів широко використовується метод визначення
середніх
величин.
Використання цих величин дозволяє точніше охарактеризувати специфіку регіону, зробити відповідні висновки. Середні величини розраховуються при розміщенні і територіальній організації виробництва, плануванні населених пунктів, адміністративно-територіальному устрої та ін.
Розрізняють декілька видів середніх величин: середню арифметичну, середню гармонічну, середню геометричну і середню квадратичну. Середню гармонічну використовують в тих випадках, коли відомі індивідуальні значення явища, але не відома частота, повторність даного явища. Середня геометрична необхідна для визначення коефіцієнту зростання якогось явища, вираженого одиницею часу на певний простір. Середню квадратичну використовують для накладання показників на площу, що вимірюється квадратними величинами, тобто квадратними кілометрами. Сама ж конфігурація об‘єкта може бути подана у вигляді неправильного багатокутника, кола, трапеції, трикутника.
Метод дисперсного аналізу характеризує відхилення індивідуальних величин від їх середньої. Дисперсія доповнює показник середньої арифметичної, тому що остання не достатньо характеризує динамічну низку.
Ступінь впливу на формування об‘єкту одного фактора вивчається на основі однофакторного дисперсного аналізу, а двох факторів – на основі двофакторного дисперсного аналізу.
Одним з головних методів пізнання організації регіональної системи є
порівняльний аналіз. Встановлення регіональних відмінностей здійснюється шляхом співставлення природних передумов (природно-ресурсного потенціалу)
і економічних факторів розвитку. Основним показником порівняльного аналізу виступає показник концентрації. Він відбивається через щільність явищ на певній території, вимірювання відстаней між об‘єктами чи населеними пунктами.
Кількісна оцінка впливу того чи іншого фактора на формування і розвиток об‘єкту виконується на основі кореляційно-регресійного аналізу. Зміст його полягає в тому, що з багатьох факторів виділяють генеруючий, а вплив другорядних штучно затушовується, розглядаючи як випадкове явище.
Взаємозв‘язок між фактором і об‘єктом простежується у вигляді функціональної залежності.
Балансовий метод – метод оброблення й аналізу статистичних даних підприємства, галузі, регіону. Він дає змогу взаємопов‘язувати ресурси та їх використання, виявляти пропорції та взаємозв‘язки, які утворюються в процесі відтворення. У територіально-економічному аналізі використовують різні баланси, які можна згрупувати:

1) баланси, які характеризують ресурси окремих продуктів, розподіл та використання їх у національній економіці і в регіонах (баланси різних видів металів, палива, хімікатів, будівельних матеріалів, машин та ін.); їх складають переважно в натуральних показниках;
2) баланси праці – баланс працездатного населення, баланс зайнятості та використання праці зайнятих та ін.;
3) баланси, які характеризують утворення грошових ресурсів і використання їх у національній та регіональній економіках, в окремих галузях населенням (баланс державного чи регіонального бюджету, баланс доходів і видатків галузі, баланс доходів і видатків населення та ін.);
4) баланс виробництва і розподілу валового внутрішнього продукту, платіжний баланс, міжгалузевий баланс виробництва та розподілу продуктів.
Суттєво розширюється застосування балансового методу в зв‘язку з необхідністю використання фінансових балансів, розробленням балансів зайнятості населення, підвищенням вимог до територіальних балансів виробництва та споживання продукції. Складання регіональних балансів дає змогу встановити рівень комплексності розвитку регіону, наявність у ньому диспропорцій.
Нормативний метод передбачає врахування нормативів – розрахункових величин затрат живої та уречевленої праці на виробництво одиниці продукції або окремі види робіт і послуги.
Нормативи є вихідними даними для встановлення техніко-економічних норм на підприємствах. З огляду на сферу застосування вирізняються такі основні групи нормативів:
– нормативи використання матеріальних ресурсів (сировини, палива, матеріалів, електроенергії);
– нормативи продуктивності устаткування (машин, механізмів, агрегатів);
– нормативи витрат праці (єдині, типові, галузеві норми часу, норми виробітку, нормативи обслуговування або нормативи чисельності за категоріями працюючих).
Метод енерговиробничих циклів. Цей метод поєднує в собі декілька різновидів:
1) метод енероговиробничих циклів, запропонований в 30- 40-х рр. ХХ ст.
М. М. Колосовським. З його допомогою визначається технологічна послідовність відтворюючих процесів в регіоні, починаючи з сировини і енергії й закінчуючи готовою продукцією;
2) метод природно-ресурсних циклів (запропонований І. В. Комаром), який дозволяє дослідити обмін речовин і енергії в системі ―природа – суспільство‖;
3) метод природно-суспільних чи географічних циклів обміну речовин і енергії (запропонований Ю. Г. Саушкіним);
4) метод циклів етногенезу (запропонований Л. М. Гумільовим).
Достатньо відомі дослідження циклічності, проведені М. Д.
Кондратьєвим, О. Л. Чижевським та іншими вченими. Взагалі циклічність
властива всім просторово-часовим структурам, тому й циклічний метод стає все більш розповсюдженим.
Метод ―витрати – випуск‖. Метод розробки регіонального
міжгалузевого балансу або метод ―витрати – випуск‖ займає проміжне місце між статистичним методом і методом математичного моделювання. Він знаходить використання при аналізі і прогнозуванні процесу розвитку регіону – діагностики його економіки з подальшим виходом на динаміку найважливіших загальноекономічних показників. Такі дослідження засновуються на міжгалузевому балансі виробництва і розподілу продукції. У світовій практиці модель цього балансу відома під назвою ―витрати – випуск‖. Вона була запропонована В. Леонтьєвим. Пізніше подібні моделі були розроблені В. В.
Новожиловим та Л. В. Канторовичем в 30-х рр. ХХ ст. балансові моделі досить добре інтегруються з іншими видами економіко-математичних моделей та використовуються для короткотермінового і довгострокового прогнозування.
Головна мета міжгалузевого балансу – відображення процесу утворення і розподілу суспільного продукту в межах регіону. Аналіз міжгалузевого балансу дозволяє дати комплексну характеристику процесу формування і використання сукупного суспільного продукту в галузевому розтині. В основу вартісного балансу покладений розподіл сукупного продукту на дві частини, які відіграють різну роль в процесі суспільного відтворення – проміжного і кінцевого продукту.
Методи моделювання досліджують об‘єкти, процеси і явища, які відбуваються у відмінних від природних умов. Для регіональної економіки з більшості моделей особливе значення мають інформаційні моделі, які розробляються засобами математичного і логічного апарату.
Методи моделювання поділяються на математичні і логічні. Математичні моделі відносяться до числа формалізованих методів моделювання, логічне моделювання основане на вербальних і графічних моделях.
В моделюванні регіональних систем повинна знайти своє відображення вся складність взаємопов‘язаних явищ і процесів, що відбуваються в просторі і часі. Разом з тим модель повинна бути максимально придатна для практичного застосування, тобто повинна бути зрозуміла особі, що приймає остаточне рішення.
Загальновідомими є два прийому побудови моделей. Зміст першого полягає у поступовому переході від знаходження найпростіших залежностей, які описують окремі сторони системи, що вивчається, до залежностей, які характеризують її з достатньою повнотою. Спочатку, на основі емпіричних досліджень знаходять прості залежності, а потім, на основі синтезу отримують більш вірогідну і цільну картину. Сутність другого прийому полягає у поступовому переході від узагальненої моделі, що враховує тільки основні характеристики, до моделі, що розкриває у повному обсязі предмет дослідження.
В умовах ринку проблеми розвитку господарства регіону стають дедалі складнішими, а галузеві і територіальні зв‘язки є більш керованими. Тому виникає потреба в розробці й застосуванні економіко-математичних моделей.

Можна виділити такі основні напрями економіко-математичного моделювання територіальних економічних процесів:
– моделювання регіональних пропорцій розвитку економіки;
– моделювання розміщення підприємств;
– моделювання формування господарських комплексів регіону.
В регіональних дослідженнях використовуються наступні математичні моделі:
1) стохастичні детерміновані, основані на теорії поля, методах лінійного і нелінійного програмування, балансових і матричних моделях;
2) статистичні стохастичні (моделі міграції, моделі взаємодії, моделі розміщення та ін.);
3) динамічні детерміновані (моделі розселення, моделі розміщення об‘єктів в умовах конкуренції та ін.);
4) детерміновані стохастичні (моделі відтворення населення, моделі використання природних ресурсів та ін.).
Головна особливість моделювання регіональних процесів полягає в необхідності забезпечення прямого і зворотного зв‘язків з об‘єктами, явищами і процесами більш високого ієрархічного рангу. Прямий зв‘язок означає, що розвиток нижчого (мікро-) рівня залежить від розвитку вище розташованих рівнів – мезо- і макросистем. І навпаки, при зворотному зв‘язку моделювання розвитку регіональних систем здійснюється на основі узагальненої місцевої
інформації.
Логічний вид моделювання базується на описових і картографічних моделях. Перший тип моделі – первинна формалізація на рівні поставленої мети, другий – образне уявлення об‘єкту в картографічній формі, включаючи графічну, блокову, блокосхемну моделі. Прикладом описового моделювання виступають розглянуті вище методи еталонів, аналогії, циклів та ін.
Картографічний метод і ГІС-технології можна віднести до моделювання, але цей метод виступає і як відносно самостійний метод. Кожна карта являє собою обмірковану, ідеальну картину. Вона виступає як певна система більшої чи меншої складності, яка зображає той чи інший бік об‘єкту, як джерело нових знань про нього. Розроблені та застосовуються карти розміщення і просторово-часової зміни явищ і процесів, з‘явились прогнозні карти, карти взаємозв‘язків і відносин. Широко впроваджуються нові методи картографування: цифрові, автоматизовані та ін.
Нові напрямки розвитку і удосконалення картографічного методу проявляються в результаті сполучення його з аерокосмічною фотозйомкою.
Висока ступінь синтетичності, комплексності надає можливість представити регіони як просторовочасові чи генетичні цінності.
Потужним інтелектуальним продуктом сучасної епохи є геоінформаційні системи (ГІС). ГІС-технології вже знайшли широке використання у плануванні, проектуванні, управлінні, створенні інформаційно-довідкових банків даних, автоматизованому картографуванні, побудові земельних кадастрів, на транспорті, у бізнесі, освіті, туризмі. ГІС-технології беруть початок від автоматизованих картографічних систем 60-х років минулого століття. З
появою комп‘ютерних технологій виникло нове покоління ГІС, яке тепер широко використовується в глобальних проектах, а також в окремих країнах і регіонах. Основною метою регіональних ГІС є розроблення технології
інформаційно-аналітичного забезпечення управління (регулювання) в області, районі, місті.
Програмно-цільовий метод. Останнім часом зростає роль програмно- цільового методу. Цільові програми стають одним з центральних засобів управління регіональним розвитком. Програмно-цільовий метод спрямований на вирішення складних проблем, пов‘язаний з розробкою довгострокових прогнозів соціально-економічного розвитку країни та її регіонів. Він заснований на формуванні цілей соціально-економічного розвитку, їх поділу на цілі більш дрібного характеру і виявлення ресурсів, необхідних для їх узгодженої реалізації.
Логіка програмно-цільового методу побудована на такій послідовності: проблема – ціль – ресурси – організація – вирішення (реалізація).
Кожний з розглянутих методів регіональних досліджень використовується при вирішенні конкретних завдань регіональної економіки.
При розгляданні шляхів їх вирішення галузі використання методів необхідно конкретизувати.
Економічний аналіз дослідження регіональної економіки не обмежується переліком загальних методів. Дослідження розвитку і розміщення продуктивних сил у регіонах потребує творчого підходу і застосування методів з урахуванням вимог часу та поставлених цілей і завдань, зокрема в сучасних умовах при інтенсивному використанні комп‘ютерної техніки і комп‘ютерних технологій. На практиці для вирішення конкретних завдань застосовуються методи регіонального аналізу (Тема 4).
1.4. Мета і завдання регіональної економіки

Кожна наука розвивається і міцніє у тісному взаємозв'язку з практичними потребами суспільства. Практичне значення наукових досліджень у галузі регіональної науки полягає у вирішенні актуальних проблем територіального планування, регіонального менеджменту, розвитку підприємницької діяльності.
За роки існування науки регіональна економіка визначились її проблеми, мета і основні задачі. В нових економічних умовах набувають особливої актуальності питання про активні перетворення територіальної структури суспільного виробництва, здійснення нових прогресивних зрушень в регіональній економіці і політиці. Сьогодні питання регіонального розвитку, як
і питання розвитку всієї національної економіки, ставляться у якісно іншій площині, ніж раніше, їх вирішення залежить від докорінного удосконалення розміщення продуктивних сил в кожному регіоні. Над цими проблемами працюють вчені багатьох наукових установ та вищих навчальних закладів
України, зокрема Ради по вивченню продуктивних сил України, Інституту регіональних досліджень, які функціонують у системі Національної Академії

Наук України та які досить фундаментально з'ясовують актуальні проблеми розміщення продуктивних сил та регіональної економіки.
Особливої актуальності набуває проблема повної перебудови територіально-галузевої структури народного господарства України. В нашій країні повинна бути створена конкурентоспроможна економіка, здатна продукувати високоякісну продукцію, яка має у своєму арсеналі гнучку організаційно-управлінську систему, сучасний менеджмент та кваліфіковані кадри.
Продуктивні сили України розвивались відповідно до пануючої в радянські часи доктрини: першочерговий і динамічний розвиток важкої промисловості, виробництво засобів виробництва і тільки потім виробництво товарів для населення. Завдяки цьому у нас склалася спотворена галузева структура економіки. А через те, що природні умови сприяли розвитку важкої промисловості лише в окремих регіонах, то, нехтуючи на ділі діалектичним підходом, командно-адміністративна система створила не менш потворну й територіальну структуру економіки. Таким чином, сьогодні споживчий сектор економіки та соціальна інфраструктура не відповідають реальним потребам суспільства. Підприємства важкої промисловості, як головний постачальник валютних надходжень в економіку нещадно експлуатуються і поступово перетворюються у екологічно небезпечні об'єкти з низькими показниками якості та високими показниками споживання ресурсів.
Головні завдання практики регіональної економіки зводяться до
вирішення, принаймі п’яти проблем. Першою актуальною проблемою є структурна трансформація господарських комплексів регіонів через регіональний розвиток, встановлення оптимальних галузевих і територіальних пропорцій виробництва. У зв'язку з цим загальним є вирішення низки соціальних проблем: перепідготовки кадрів, працевлаштування, інших видів соціальної підтримки населення.
Друга актуальна проблема – це неспроможність нашої економіки зберегти потужний потенціал обробної промисловості, її окремих галузей і комплексів, які зазнали нищівної руйнації. Їх реструктуризація, модернізація повернення до лав діючих потребує велетенських витрат матеріальних і фінансових ресурсів.
Третьою актуальною проблемою є поступовий перехід на шляхи сталого розвитку, покращення якості життя населення. За часи переходу до ринкових відносин нераціональне розміщення продуктивних сил стало ще більш нераціональним. Неспроможність державного регулювання підтримки нових форм господарювання призвели до значного погіршення демографічної ситуації в
Україні.
Держава, нація щорічно витрачає велику кількість висококваліфікованих спеціалістів.
Порушена система підготовки
і перепідготовки професійних кадрів. Відплив людських ресурсів за кордон, висока смертність, низька народжуваність в Україні, зниження рівня платоспроможності населення стримують економічний розвиток регіонів.
Наступною четвертою актуальною проблемою є низька якість регіональних проектів і програм.

П'ятою актуальною проблемою є збільшення внеску регіонів України у розвиток міжнародного економічного співробітництва, розширення всього спектра зовнішньоекономічних зв'язків. Це потребує розвитку принципово нових напрямків і форм регіонального розвитку регіональної економіки.
Розміщення об'єктів економіки в регіонах повинно відповідати вимогам ринкової економіки, зниженню залежності від імпорту, вдосконаленню структури експорту, переорієнтації підприємств на випуск конкурентоспроможної продукції.
Вирішення названих проблем і є мета науки регіональна економіка.
У зв'язку з необхідністю вирішення цих проблем перед регіональною економікою постають досить складні завдання:
1) визначення шляхів оптимізації регіональної економіки відповідно до певних факторів з урахуванням закономірностей і принципів, що обумовлюють спеціалізацію регіонів і їх окремих галузей;
2) досягнення збалансованого і сталого розвитку України та її регіонів;
3) створення сприятливих умов життя нації шляхом збалансованої економічної розбудови регіонів;
4) розширення міжнародного співробітництва регіонів;
5) здійснення адміністративно-територіальної реформи;
6) ліквідація диспропорції у розвитку регіональних економік;
7) першочерговий розвиток інфраструктури регіонів;
8) розробка загальнодержавної регіональної політики України, всебічних планів регіонального розвитку, досягнення територіальної справедливості, і субсидарності.
Велике значення має також вивчення теоретичних, методичних і прикладних основ формування і розвитку системи ринків у регіоні: від цього залежить швидкість і ефективність становлення ринкових відносин в регіонах
України. Тому метою курсу є також вивчення основ функціонування системи регіональних ринків з урахуванням нового економічного механізму в умовах переходу до розвинутих ринкових відносин. Для цього необхідно:
– розкрити економічну сутність поняття системи регіональних ринків;
– вивчити об‘єктивні умови, передумови і закономірності формування і розвитку регіональних ринків в умовах трансформації економіки;
– охарактеризувати методологічні принципи економічної діагностики процесів формування регіональних ринків;
– знати класифікацію елементів ринкової системи на регіональному рівні
і специфічні критерії виділення різних типів регіональних ринків;
– вивчити вплив регіональних ринків на регіональний відтворювальний процес, оцінити сучасний рівень розвитку економічного потенціалу регіональних ринків;
– вивчити основні закономірності взаємодії суб‘єктів економіки, що хазяюють в регіоні на різних регіональних ринках;
– розглянути методологічні основи концепції формування і розвитку регіональних ринків з виділенням етапу перехідного періоду;

– охарактеризувати організаційно-економічну модель функціонування регіональних ринків у рамках регіонального відтворювального процесу;
– вивчити методи економічного регулювання процесів формування і розвитку регіональних ринків;
– розглянути основні положення програми розвитку регіональних ринків і методичні рекомендації з регулювання процесів її формування.
Регіональна економіка належить до динамічних систем, їй притаманний саморозвиток. Докорінні зміни у виробничих відносинах, пов'язані з реальним поворотом економіки до потреб населення, розвиток місцевого самоврядування, економічна самостійність підприємств, нові форми організації на місцях об'єктивно спонукають до перегляду пріоритетів у системі складових регіональної економіки. При цьому центр ваги переноситься з питань розміщення виробництва на проблеми соціального та економічного розвитку територій, а директивне встановлення виробничих завдань поступається місцем варіантній розробці можливих сценаріїв розвитку.
У перехідний до ринку період виникають відповідні модифікації і в методології дослідження регіональної економіки. Насамперед, змінюються підходи до формування регіональних цілей розвитку. Замість забезпечення додаткового економічного ефекту за рахунок оптимізації організації господарства на перше місце виходить створення сприятливих умов для життя та соціального забезпечення населення регіонів. Конкретизація цілей виступає у формі інтересів регіонів, доступних для регіонального управління, якими є:
– відповідність рівня та способу життя населення, його окремих про- шарків та груп світовим стандартам;
– наявність регіональних бюджетно-фінансових та інших економічних засобів регулювання економіки;
– існування можливостей для використання трудових (виробничих,
інтелектуальних) потенцій населення, тобто місць застосування праці;
– функціонування інфраструктурна забезпечених внутрі- та міжре- гіональних зв'язків (господарських, соціальних, інших);
– стабільність суспільно-політичної та національно-етнічної системи.
Зміна інтересів приводить до зміни критеріїв раціоналізації розміщення продуктивних сил регіону. Замість жорсткої орієнтації на задоволення державних інтересів для різних регіонів критеріями виступають:
– підвищення рівня життя, соціальної захищеності регіону;
– величина економічного ефекту для даної території, яка вимірюється у вигляді приросту фінансових або матеріальних ресурсів;
– ступінь екологічної безпеки та дотримання рівноваги системи.
Очевидно, що й робота регіональних економічних органів у нових умовах набуває нового цільового напряму. До недавнього часу вони, головним чином, виконували функцію розробки перед планових документів, які потім використовувалися для обґрунтування директивних рішень. Тепер результати досліджень регіональних економічних органів перетворюються в наукові прогнози, які використовуються місцевими органами, а також підприємствами й організаціями як орієнтири для регулювання економічного розвитку.

Таким чином, найважливішими напрямами еволюції методології регі- ональної економіки в умовах ринку є розширення поля врахованих факторів, повне врахування регіональних особливостей, інтересів населення, а також багатокритеріальний підхід до оцінки регіонального розвитку.
Контрольні запитання
1. Що таке регіональна економіка? У чому полягає відмінність між поняттями ―регіональна економіка‖ і ―розміщення продуктивних сил‖?
2. Що виступає об‘єктом і предметом дослідження регіональної економіки?
3. У чому полягає мета регіональної економіки?
4. Які основні завдання вирішує регіональна економіка?
5. Назвіть актуальні проблеми регіональної економіки.
6. Що таке методологія і методика дослідження? У чому полягає їх суттєва відмінність?
7. Дайте визначення методу дослідження. Які загальнонаукові та спеціальні методи використовуються для наукового обґрунтування регіональної економіки?
8. Охарактеризуйте порівняльно-географічний метод.
9. Обґрунтуйте необхідність використання методу еталонів, методу джерел і методу польових досліджень для регіональної економіки.
10. Охарактеризуйте метод аналогії.
11. Які особливості балансового методу полягли в основу досліджень регіональної економіки?
12. Обґрунтуйте необхідність статистичних методів.
13. Дайте визначення нормативного методу.
14. Порівняйте метод ―витрати – випуск‖ і системний метод.
15. Обґрунтуйте необхідність впровадження методу енерговиробничих циклів.
16. У чому полягає практична необхідність застосування методів моделювання?
17. Які особливості існують при використанні картографічного методу при дослідженнях в регіональній економіці?
18. Дайте характеристику програмно-цільового методу.
19. Які сучасні методи використовуються в регіональній економіці?
ЛІТЕРАТУРА
1. Алаев Е. Б. Социально-экономическая география: Понятийно- терминологический справочник. – М., 1993.-342с.
2. Гаврилов А.И. Региональная экономика и управление.-М.:ЮНИТИ-
ДАНА,2002.-239 с.
3. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики. - М.:ГУ ВШЭ, 2004. -
495 с.

4. Долішній М.І. та ін. Управління регіональними науково-технічними проблемами. - К.: Наукова думка,1999.-174с.
5. Заболоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України.-К.:Ака- демвидав,2002.-368 с.
6. Колосовский Н. Н. Теория экономического районирования. – М.:
Мысль, 1969. – 335 с.
7. Лексин В. Н., Шевцов А. Н. Государство и регионы: теория и практика государственного регулирования территориального развития. – М.: ФРСС,
1997. – 256 с.
8. Манів З.О., Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка:
Навчальний посібник.- Львів:»Магнолія 2006», 2007.-С.562.
9. Маршалова А. С., Новоселов А. С. Основные теории регионального воспроизводства. – М.: Экономика, 1998. – 356 с.
10. Михасюк І.Державне управління в ринковій економіці. - Львів-
Жешув,2003.-28с.
11. Некрасов Н. Н. Региональная экономика. – М.: Экономика, 1978. – 344 с.
12. Портер М. Конкуренция. – М.: Изд. дом «Вильямс», 2001. – 495 с.
13. Пробст А. Е. Региональная экономика и экономическая география. –
Л., 1975.
14. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник/
Ковалевський В.В., Михайлюк О.Л., Семенов В.Ф. та ін. -К.: Знання. 2007.-
472с.
15. Светличный А., Андерсон В., Алотницкий С. Географические информационные системы: технологии и приложения.-О.:Астропринт,1997.-
196с.
16. Симоненко В. К. Регіони України: проблеми розвитку. – К.: Наукова думка, 1997. – 262 с.
17.Суховірський Б.І. Регіональна стратегія економічного розвитку
України.-К.:КНЕУ,2000.-154 с.
18. Тимчук М. Ф. Регіональна економіка. – К.: УММБ, 1998. – 56 с.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал