В. Ф. Семенов регіональна економіка навчальний посібник



Pdf просмотр
Сторінка14/40
Дата конвертації02.04.2017
Розмір6.95 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   40
Тема 9. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ,
ЙОГО СТРУКТУРА І ТРАНСФОРМАЦІЯ В РИНКОВИХ УМОВАХ
План
9.1. Сутність господарського комплексу, структура суспільного виробництва.
9.2. Економічна взаємодія інституціональних одиниць та їх фіксація у регіоні через систему національних та регіональних рахунків.
9.3. Регіональні ринки як елементи господарського комплексу.
9.4. Суспільні форми організації виробництва та роль концентрації у розбудові господарського комплексу України.
9.5.Стан та стратегія розвитку господарського комплексу України.
9.1. Сутність господарського комплексу, структура суспільного
виробництва
Ця тема тісно пов‘язана з регіональною економікою – вона дає уявлення та теоретичні знання про функціонування національної економіки в цілому.
Національна економіка розглядається як складний господарський комплекс з певною логікою побудови та функціонування, який характеризується як динамічна, цілісна система виробництва, обміну, розподілу і споживання. Його цілісність визначається наявністю каркасу у вигляді системи розселення
інфраструктури, державного та місцевого управління, інформаційної мережі.
Головна характеристика господарського комплексу – це розвиток у
історичній динаміці галузевої та територіальної структури суспільного виробництва. Суспільне виробництво розглядається як об‘ємна проекція
інноваційних технологічних і соціальних циклів на території країни, або будь- якого з її регіонів. Кожний етап розвитку національної економіки відзначається появою групи лідируючих галузей економіки, яка у майбутньому створювала навколо себе специфічну сферу.
Динаміка розвитку господарського комплексу України, як складової частини світової економіки, поділяється на низку великих соціально-економіко- технологічних періодів: доаграрний, аграрний,
індустріальний, постіндустріальний. На цих етапах принципово змінюються взаємовідносини між людьми та природою, між економікою та природою, між людьми поміж собою. Змінюються також галузеві пропорції господарства та стан суспільного і територіального поділу праці.
Не вдаючись до подробиць давно минулих двох перших періодів, які породили первинну сферу (сільське господарство), зазначимо, що більшість сучасних економік світу знаходяться на індустріальному етапі розвитку. У розвинутих країнах, принаймні на локальному рівні йде активний процес

- 4 - перетворення індустріального суспільного виробництва в постіндустріальний.
Якщо для індустріального суспільства лідируючими є галузі промисловості та будівництва (вторинна сфера), то для постіндустріальної епохи галуззю - лідером стає сфера послуг, яка опирається на нагромаджене національне багатство. Національною перевагою сфери послуг є те, що вона в межах виробничого сектора дозволяє поступово перетворити ресурсоспоживаючу національну економіку (господарський комплекс) в ресурсовідтворювальну.
Наявність трьох сфер у структурі світової економіки дозволяє поділити країни світу саме за цією ознакою. Багато країн знаходяться на етапах, де первинна сфера є динамічною, тобто у цих країнах лідерами є галузі сільського та лісного господарства. Інші країни (до них належить і Україна) знаходяться у зоні вторинної сфери, де лідирують промисловість і будівництво. Третя група країн (США, Японія, Німеччина та інші) практично вступили у постіндустріальний період з домінуючою галуззю „сфера послуг‖.
Аналіз тенденцій розвитку світової економіки вказує на те, що в глибині вторинної і третинної сфер відбувається поступове формування четвертинної сфери національних економік – інформаційної індустрії, як галузі-лідера нової
(інформаційної) технологічної хвилі. Особливістю цієї індустрії є її багатофункціональність, яка полягає в тому, що вона одночасно є
інфраструктурною галуззю (зв‘язок), сукупністю найновіших наукомістких галузей промисловості (галузі високих технологій) та сферою інтелектуальної праці і специфічних, інформаційних послуг.
Суспільне виробництво України характеризується співвідношеннями та структурними відмінностями, що відображають галузевий та територіальний поділ праці.
В результаті взаємовідносин галузевих та територіальних складових національної економіки сформувалися її соціально-економічна, організаційно- економічна, виробничо-технологічна, науково-технічна, фінансово-економічна, територіально-галузева структура.
Традиційно господарський комплекс розглядають, по-перше, як систему
галузей господарювання (галузева структура, галузь – це сукупність
підприємств та організацій об’єднаних спільністю функцій, які вони
виконують у системі суспільного поділу праці) і, по-друге, як систему
територіально-виробничих комплексів (територіальна структура).
Згідно з існуючими теоріями розвитку продуктивних сил галузі мають різні функції і за цією ознакою поділяються на основні (профілюючі) та обслуговуючі.
До
основних
(головних)
галузей
відносяться
районоутворюючі галузі спеціалізації, які мають високу питому вагу у
виробництві району та найбільший економічний ефект. Ці галузі є
визначальними у функціональній характеристиці регіону.
Обслуговуючі галузі забезпечують потреби основних галузей та населення регіонів у електроенергії, теплі, воді, будівельних матеріалах, перевезеннях, послугах зв‘язку, торгівлі, фінансах, послугах науки, культури, житлово- комунального обслуговуванні тощо.

- 5 -
Існують також локальні галузі промисловості та сільського господарства, які для регіонів мають місцеве значення і задовольняють їх потреби у певній кількості.
У структурі господарського комплексу розрізняють не тільки галузі спеціалізації та обслуговування, але й супутні та паралельні галузі .
Супутні галузі тісно пов‘язані між собою технологічно (гірничодобувні), доповнюють одна одну, наприклад, за використанням чоловічої та жіночої праці (легка та важка). З розвитком науково-технічного прогресу кількість та значення цих галузей зростає.
Паралельні галузі розвиваються дещо ізольовано на базі спільних природних і економічних умов (ресурсів). Ці галузі не мають між собою тісних виробничих зв‘язків, але вони паралельно використовують спільні міжгалузеві ресурси: землю, робочу силу, паливо, воду тощо. Паралельні галузі можуть бути як спеціалізованими, так і обслуговуючими. Усе залежить від їх ефективності. Використання землі під розміщення машинобудівного заводу чи під сільськогосподарське виробництво впливає на коефіцієнт локалізації відповідної галузі у регіоні, а, значить, і на її статус – профілюючий чи обслуговуючий.
Господарський комплекс розглядається і як динамічна комплексна система, у якій складовими частинами є чіткі сполучення галузей в межах територій певного масштабу. Такі сполучення отримали назву комплексів.
Комплексний характер розвитку національної економіки є стратегічною концепцією соціально-економічного розвитку нашої держави. Це зумовлено тим, що територіально-виробниче комплексоутворення є однією з найбільш продуктивних сфер організації виробництва і соціально-економічного розвитку взагалі. Існує багато видів комплексів.
Простий комплекс – це сполука паралельних галузей спеціалізації, які майже не пов‘язані між собою та галузей, що обслуговують цю сполуку.
Ключовою ознакою є розміщення цих галузей в одному регіоні, їх взаємовплив
і комплексність розвитку полягає у використанні місцевих природних багатств, спільної виробничої бази, інфраструктури.
Складний комплекс – це праці, безпосередні виробничі зв‘язки між галузями. Ці зв‘язки здійснюються як по вертикалі, тобто від сировини до готової продукції, так і горизонталі, тобто поміж вертикальними гілками.
Ефект комплексоутворення досягається вже на етапі створення простого комплексу: розвиваються ефективні виробництва на основі використання спільних сприятливих умов. При цьому, по-перше, реалізуються як галузеві, так
і загальнорегіональні вигоди, тобто, наприклад, територія або ЕГП регіону використовується одночасно і для промисловості, і для сільського господарства. По-друге, з‘являється можливість створити спільне обслуговуюче господарську, виробничу, ринкову, соціальну інфраструктуру чим досягається так званий агломераційний ефект.
При формуванні складного комплексу національна економіка отримує додатковий виграш за рахунок комбінування і територіального наближення

- 6 - кооперованих виробництв, наближення їх до джерел палива, сировини, споживачів готової продукції. Ефект наступає також за рахунок скорочення транспортних витрат, комбіноване використання електроенергії і палива, суміщення графіків споживання підприємств, утилізації різних виробничих відходів. Ефект досягається також в результаті першого залучення жіночої праці, пом‘якшення безробіття, доскональної системи управління.
Прості та складні комплекси виступають основою формування
різноманітних типів територіально-виробничих комплексів (ТВК). ТВК –
це об’єднання підприємств певної спеціалізації на певній території з метою
отримання найкращого ефекту завдяки комплексному використанню
природних, економічних умов та трудових ресурсів.
В України за територіальними розмірами, спеціалізацією та іншими ознаками виділяють ТВК економічних районів і адміністративних областей, промислові, сільськогосподарські, промислово-транспортні, агропромислові, портово-промислові, море господарські, рекреаційні.
У свою чергу кожен з цих типів ТВК має свою типізацію. Наприклад, промислові ТВК підрозділяються на промислові центри, вузли, райони. А спеціалізовані промислові
ТВК
є монопродуктові, субпродуктові, поліпродуктові.
Функціонально господарський комплекс України поділяють на
низку міжгалузевих комплексів (МК). МК – це система економічно
взаємопов’язаних галузей виробничої або невиробничої сфер, який
сформовано внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій,
установ та галузей. Приклади МК: паливно-енергетичний, металургійний,
машинобудівний,
хіміко-лісовий,
агропромисловий,
транспортний,
будівельний.
На сучасному етапі розвитку господарського комплексу України набувають особливого значення його нові структурні утворення – виробничо- технологічні комплекси. Ці комплекси виникають на базі не стільки місцевих ресурсів, скільки на основі досягнень науково-технічного прогресу, перспективних технологій, раціональних виробничо-технологічних та організаційних зв‘язків. Найбільш наочними є приклади кластерів, технополісів, технопарків тощо.
9.2. Економічна взаємодія інституціональних одиниць та їх фіксація
у регіонах через
систему національних та регіональних рахунків

Розвиток господарського комплексу багато в чому залежить від
інституціональної структури національної економіки та економіки регіонів, представлених різноманітними господарськими суб‘єктами різних форм власності: державними, муніципальними, приватними підприємствами,
іноземними, спільними підприємствами тощо.

- 7 -
Значну роль в господарському комплексі відіграють державні
підприємства. Поки що державні підприємства в умовах ринку, як самостійний суб‘єкт регіональної економіки, виробляють і реалізують продукцію, діючи в
інтересах членів трудових колективів та інтересів власника – держави.
Управління державним підприємством об‘єднує принципи самоврядування трудового колективу і право власника (держави) щодо господарського використання майна.
Підприємство самостійно планує свою діяльність, визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту та пропозиції на регіональних ринках, укладає договори з покупцями продукції і продавцями матеріально-технічних ресурсів, виконує постачання для державних нестатків на договірний основі. Державне підприємство, як суб‘єкт ринкових відносин, інтегрується в систему ринкових структур регіону. На основі вивчення кон‘юнктури ринку, можливостей потенційних партнерів, інформації про ціни воно здобуває ресурси на ринку засобів виробництва, взаємодіючи з ринковою інфраструктурою – оптовими посередницькими фірмами, торговими домами і т.п.
Державний сектор об‘єктивно необхідний у сферах, пов‘язаних із забезпеченням обороноздатності держави, безперебійної роботи транспорту, зв‘язку, енергопостачання. У районах зі складною демографічною й екологічно. ситуацією, також доцільно підсилити роль державного сектора.
Державні підприємства на етапі трансформації економіки потерпають перетворення, пов‘язані зі структурою управління, реорганізації міністерських і відомчих структур та створенням компаній, що включають комплекс виробництв від видобутку природних ресурсів до виробництва кінцевого продукту. Таким чином, створюються державні корпорації в нафтовій, газовій, машинобудівній промисловості. Вони не обмежують права приватних підприємств, які входять до них. Корпораціям делегуються певні функції державного управління, насамперед, володіння природними ресурсами,
інфраструктурного забезпечення, акумуляції фінансових ресурсів. Корпорації можуть мати холдингові компанії для залучення додаткового акціонерного капіталу.
Економічну базу місцевого самоврядування складають муніципальні
підприємства. Вони служать джерелом одержання доходів місцевих бюджетів і задоволення соціально-економічних потреб населення регіону.
До муніципальних підприємств, як правило, відносяться промислові підприємства місцевого значення, об‘єкти виробничої і соціальної інфраструктури регіону, безпосередньо пов‘язані з обслуговуванням населення.
Підприємства приватної власності можуть бути різних правових форм:
індивідуально-приватні підприємства (коли засновник і власник виступають у
єдиній особі, а інші працівники є найманими); товариства (з повною, змішаною або обмеженою відповідальністю) і акціонерні товариства (відкритого або закритого типу).
Акціонерні
товариства створюються юридичними особами
і громадянами шляхом об‘єднання їхніх внесків з метою здійснення

- 8 - господарської діяльності. Акціонерне товариство самостійно визначає основні напрямки своєї діяльності, порядок розподілу прибутку і покриття збитків, створює філії та представництва, вирішує питання про придбання акцій, визначає умови оплати праці посадових осіб тощо. Акціонерна форма організації виробництва відкриває нові можливості взаємодії підприємств і регіональної адміністрації. Володіючи акціями, регіональна адміністрація може безпосередньо брати участь у створенні різних підприємств об‘єднань та управління ними.
На початку 90-х років в усіх регіонах країни бурхливо створювалися нові організаційні форми суб‘єктів ринкових відносин – концерни, консорціуми, асоціації холдингові компанії та ін.
Концерни, консорціуми, асоціації являють собою добровільні об‘єднання виробничих підприємств, науково-технічних, фінансово-кредитних структур, торговельних фірм, що делегують частину своєї комерційної самостійності органам управління.
Концерни можуть створюватися на основі перехресного володіння акціями.
Учасники об‘єднання, залишаючись юридично вільними організаціями, здійснюють координацію господарської діяльності,
інвестиційної, науково-технічної і технологічної політики, маркетингової стратегії. Концерн дозволяє забезпечити не тільки конкурентноздатність продукції вхідних у нього підприємств, але і дає їм можливість ефективно вирішувати галузеві і регіональні проблеми. Концерни дозволяють забезпечити підтримку і дрібний бізнес за допомогою субконтрактних відносин, науково- технічної і фінансової допомоги.
Асоціації і консорціуми – більш гнучкі форми об‘єднань. Вони дозволяють підприємствам швидше адаптуватися до умов ринкової економіки.
Асоціації і консорціуми поєднують підприємства по видах діяльності, виходячи з економічної доцільності і вигоди. Асоціації можуть бути формою взаємодії підприємств різних галузей, об‘єднаних спільністю господарських інтересів.
Так, у окремих регіонах створюються асоціації з виробництва споживчих товарів на базі використання місцевих ресурсів сировини та ін.
Утворення об‘єднань може йти також шляхом створення холдингових компанії і інвестиційних фондів. Ці фінансові інститути відіграють важливу роль у координації та фінансуванні науково-технічних і комерційних проектів, забезпечують фінансову підтримку структурної перебудови економіки і переливу капіталу в ефективні сфери діяльності в регіоні.
З метою залучення регіонів України до світових господарських зв‘язків, більш повного задоволення потреб країни в продукції і послугах, залучення матеріальних та фінансових ресурсів, нових технологій і управлінського досвіду законодавством передбачені різні організаційні форми для залучення
іноземного капіталу.
Підприємства з іноземними інвестиціями можуть створюватися в будь- яких формах, передбачених законодавством України. Інвестори можуть створювати на території країни підприємства, в яких іноземні інвестиції

- 9 - складають 100% майна. Прибутки іноземних інвесторів, отримані в українській валюті, можуть вільно реінвестуватися і використовуватися на території
України відповідно до законодавства, а також переводитися за кордон.
Важливим чинником формування регіональної економіки, насичення ринку необхідними товарами, послугами та підвищення рівня життя населення
є розвиток малого та середнього бізнесу. Розвиток малих підприємств дозволяє прискорити структурну перебудову господарського комплексу та економіки регіону, перебороти галузевий і регіональний монополізм, надати додаткові робочі місця для працівників, які звільняються з неефективно діючих підприємств. Малі підприємства можуть включатись до сфери економічного обороту невикористані виробничі потужності, машини та устаткування, законсервовані, недобудовані об‘єкти і споруди.
Малі підприємства створюються у всіх галузях як громадянами, так і різними підприємствами ї організаціями на основі будь-яких форм власності, включаючи змішані, і здійснюють усі види господарської діяльності.
Основну частину малих підприємств складають об‘єкти ринкової
інфраструктури: у торгівлі, постачанні, збуті і заготівлях; у сфері загальної комерційної діяльності по забезпеченню функціонування ринку, де переважає недержавна форма власності.
Малі підприємства значною мірою орієнтовані на надання різноманітних побутових, соціально-культурних, наукових, посередницьких послуг, виконання робіт у будівництві, сервісному обслуговуванні. У промисловості вони виникають на базі окремих ділянок, цехів, тяжіючи переважно до допоміжного виробництва, де зосереджена основна частка ручної праці. Малі підприємства займають ніші, які для них залишають великі індустріальні виробництва. Мале підприємство не є якоюсь особливою організаційно- правовою формою суб‘єкта, що хазяює, а відрізняється від інших тільки меншими розмірами за численністю працюючих.
Критерії чисельності малих підприємств диференційовані: в промисловості число працюючих на малому підприємстві не повинно перевищувати 100 осіб; в будівництві і на транспорті – 50; в науці – 60; в оптовій торгівлі – 60; в роздрібній торгівлі – 15; в сільському господарстві – 60; в інших галузях – 30 осіб.
Зазначена чисельність може змінюватись залежно від регіональних особливостей. Виділення цієї групи підприємств необхідне для того, щоб вони могли користуватися певними пільгами і перевагами.
Малі підприємства можуть здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до діючого законодавства, при цьому з боку міністерств, відомств і регіональних зовнішньоекономічних організацій малим підприємствам надається всебічна підтримка, у тому числі по забезпеченню їхнього доступу до
єдиної системи зовнішньоекономічної інформації. Малі підприємства, які створюються на території країни за участю вітчизняних та іноземних юридичних осіб і громадян, керуються законодавством про спільні підприємства.

- 10 -
Поряд з малими підприємствами з виробництва продукції і послуг в
Україні діє велика кількість малих підприємств-посередників. Це пов‘язано, по- перше, з необхідністю ресурсного забезпечення виробничих процесів і, по- друге, з необхідністю пріоритетного розвитку ринкової інфраструктури.
Частково посередницькі функції беруть на себе різні союзи й асоціації малих підприємств. Так, з їх ініціативи і підтримці можлива організація центрів оптової та дрібнооптової торгівлі, з залученням кошт малих підприємств, страхових (ризикових) фондів, спілок взаємного кредитування.
З метою розвитку малих підприємств передбачається як примусове, так і
ініціативне розукрупнення монопольних виробництв, виділення (за умови
їхньої технологічної незалежності) самостійних виробничо-господарських блоків зі складу великих підприємств, створення дочірніх підприємств х
ініціативи асоціацій.
Економічні взаємодії інституціональних одиниць у процесі відтворення
на території регіону фіксуються через систему регіональних рахунків ( СРР), що охоплює опис економічних операцій на усіх фазах відтворювального циклу
(виробництва, первинного розподілу доходів, подальшого
їхнього перерозподілу і використання на кінцеве споживання і нагромадження). В економічному аналізі регіональні рахунки виконують ті ж функції, що і національні: вони є інформацією для вироблення регіональної політики на національному рівні, дають можливість оцінки впливу національної політики на економічну активність на регіональному рівні.
Розглянемо основні поняття, методологічні принципи і правила, які використовуються в системі національних та регіональних рахунків. За концепцією системи національних рахунків (СНР) практично усі види діяльності зі створення товарів і послуг віднесені до економічної діяльності.
Товари - це результати праці, що мають матеріально-речовинну форму.
Послуги - це результати багатьох видів виробничої діяльності, які не мають матеріально-речовинної форми і які задовольняють особисті і суспільні потреби як матеріального, так і нематеріального характеру.
У
СНР проводиться чітке розмежування між внутрішньою
(національною) економікою і «іншим світом». Для розуміння розмежування між цими категоріями необхідно розглянути наступні поняття: «економічна територія», «центр економічного інтересу», «резидент», «нерезидент».
Під економічною територією (простором) розуміється, географічна територія, усередині якої люди, товари і гроші можуть вільно переміщатися. До неї також відносяться національний повітряний простір, територіальні води і континентальний шельф у міжнародних водах, на які країна має виключні права, і територіальні анклави в інших країнах (території, на яких розташовуються посольства, консульства, військові бази, наукові бази і т.д.). У той же час частини власної географічної території країни, які використовуються
іншими країнами, не входять до її економічної території,
Субєкт економіки має центр економічного інтересу на економічній території країни, де він володіє приміщенням чи землею , здійснює чи має

- 11 - намір здійснювати економічні операції протягом тривалого періоду часу
(звичайно не менше одного року).
Резиденти - субєкти, які мають центр економічного інтересу на економічній території країни. Резидентами країни вважаються іноземні компанії і банки, які знаходяться на її економічній території тривалий час, а також філії і представництва нерезидентів, які не є самостійними юридичними особами. Внутрішня ( національна) економіка охоплює діяльність резидентів як на економічній території даної країни, так і за її межами.
Нерезидентами є співробітники іноземних посольств (крім місцевого персоналу, який працює за наймом), іноземні студенти, іноземні військовослужбовці, які обслуговують військові бази на території даної країни, а також особи, що проходять курс лікування, незалежно від терміну перебування на економічній території даної країни .
Важливими поняттями СНР є поняття потоки і запаси. Показники потоків характеризують величини економічних процесів за період часу
(наприклад, виробництво товарів і послуг, виплати заробітної плати і т.п.).
Показники запасів характеризують стан об'єкта на визначену дату - чи початок кінець розглянутого періоду часу (наприклад, наявність основних фондів на початок року, число безробітних на кінець року і т.п.).
Потоки викликають зміни в запасах. Між показниками потоків і запасів
існує наступний взаємозв'язок: величина запасу на кінець періоду дорівнює величині запасу на початок періоду плюс (чи мінус) потік. Наприклад, величина запасу капіталу наприкінці року може бути розрахована як сума його величини на початок року і потоку чистих інвестицій за рік.
Взаємозв'язок запасів і потоків складає основу вихідної макроекономічної моделі кругових потоків, чи кругообігу продукції, доходів і витрат, застосовуваної в описі й аналізі макроекономічних процесів.
Одним з основних понять СНР є поняття економічна операція, під якою розуміється взаємодія між економічними суб'єктами, що здійснюється за взаємною згодою (наприклад, купівля і продаж товарів і послуг). Дії, що починаються однією економічною одиницею в однобічному порядку і впливають на інші одиниці без їхньої згоди, не є операціями і відносяться в
СНР до інших потоків.
Валовий внутрішній продукт, що являє собою вартість кінцевих товарів і послуг, оцінюється в цінах кінцевого споживача. Випуск товарів і послуг оцінюється в цінах виробника чи в основних цінах. Ціни виробника на відміну від цін кінцевого споживача не містять торгово-транспортні націнки і податок на додану вартість. Основні ціни на відміну від ціни виробника не включають ніяких податків на продукти, але включають субсидії на продукти.
Результати економічної діяльності оцінюються на всіх рівнях економіки, тобто на рівні окремого виробника, галузі, сектора, регіону, а також економіки в цілому. Для одержання цілісного уявлення про функціонування економіки країни використовується сукупність взаємозалежних між собою показників, що характеризують результати економічної діяльності на мікро-, мезо- і макрорівні

- 12 - економіки.
Результати економічної діяльності на рівні окремого виробника називаються мікроекономічними. Показники, що характеризують діяльність сектора, галузі економіки, регіону - це мезоекономічні показники. Показники результатів функціонування національної економіки в цілому прийнято називати макроекономічними.
Побудова системи показників результатів економічної діяльності на основі єдиних методологічних принципів дозволяє порівнювати результати діяльності окремих елементів економіки, визначати роль окремого виробника, галузі, сектора у формуванні показників, що характеризують економіку в цілому.
Показники результатів економічної діяльності в СНР підрозділяються на показники валових і кінцевих (чистих) результатів. Валові показники відрізняються від чистих на величину споживання основного капіталу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   40


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал