Узагальнення причин скасування та зміни Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних І кримінальних справ судових рішень Апеляційного суду м



Скачати 298.17 Kb.
Дата конвертації03.03.2017
Розмір298.17 Kb.
Узагальнення причин скасування та зміни Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ судових рішень Апеляційного суду м. Києва у першому півріччі 2013 року

Узагальнення

причин скасування та зміни Вищим  спеціалізованим судом України  з  розгляду  цивільних  і кримінальних справ  (далі ВССУ) судових  рішень Апеляційного суду  м. Києва у першому півріччі 2013 року

В.М.Бовтрук,

суддя судової палати з розгляду кримінальних справ

Апеляційного суду міста Києва

План

1. Норми, що регламентують порядок перевірки рішень касаційною інстанцією.

2. Статистичні дані.

3. Причини скасування судових  рішень Апеляційного суду  м. Києва у порядку касаційної перевірки.

4. Причини зміни судових  рішень Апеляційного суду  м. Києва у порядку касаційної перевірки.

5. Висновки.

 

1. Норми, що регламентують порядок перевірки рішень касаційною інстанцією

Відповідно до Плану роботи Апеляційного суду міста Києва на перше півріччя 2013 року проведено узагальнення практики причин скасування та зміни касаційною інстанцією рішень Апеляційного суду міста Києва в першому півріччі 2013 року.

Однією з гарантій судового захисту в кримінальних справах є право на касаційне оскарження судових рішень, яке відповідно до ст. 64 Конституції України не може бути обмеженим.

Підставами   скасування касаційним  судом  вироку,  ухвали  чи постанови   згідно ст. 398 Кримінально-процесуального кодексу України (в редакції 1960 року) є:

1)   істотне порушення  кримінально-процесуального  закону;

2)   неправильне  застосування  кримінального  закону

3) невідповідність призначеного покарання  тяжкості   злочину та  особі  засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції керується статтями 370-372 цього Кодексу.

Статтею 370 КПК України регламентовано, що істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Вирок (постанову) в усякому разі належить скасувати, якщо: за наявності підстав для закриття справи її не було закрито; вирок винесено незаконним складом суду; порушено право обвинуваченого на захист; порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача; розслідування справи провадили особа, яка підлягала відводу; справу розглянуто у відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого частиною другою статті 232 цього Кодексу; порушено правила підсудності; порушено таємницю наради суддів; вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів; у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу у передбачених цим Кодексом випадках не фіксувався технічними засобами; порушено вимоги статей цього Кодексу про обов´язковість пред´явленого обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення; обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи він не був вручений обвинуваченому; порушено вимоги статей цього Кодексу, які встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступати в дебатах і з останнім словом.

Неправильне застосування кримінального закону, згідно ст. 371 КПК України полягає в незастосуванні судом кримінального закону, який підлягає застосуванню; застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Згідно зі ст. 65 КК України, що визначає загальні принципи призначення покарання, суд призначає покарання:

1) у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини КК України;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом´якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас, суди мають враховувати й вимоги КПК України щодо призначення покарання.

Згідно ст. 372 КПК України невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.

Відповідно до ст. 396 КПК України у результаті касаційного розгляду справи суд приймає одне з таких рішень:

- залишає вирок, ухвалу без зміни, а касаційні скарги без задоволення;

- скасовує вирок чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або на новий судовий або апеляційний розгляд;

- скасовує вирок чи ухвалу і закриває справу;

- змінює вирок чи ухвалу

 

2. Статистичні дані

Проаналізувавши   ухвали Вищого спеціалізованого суду   України  з   розгляду    цивільних   і кримінальних  справ,  за  результатами    касаційного  перегляду   рішень   Апеляційного суду м.  Києва,  слід   відмітити,  що    за  перше півріччя   2013 року   судом  касаційної   інстанції  було  скасовано та змінено  26  рішення Апеляційного суду міста Києва, які переглядалися в апеляційному порядку (за нарядом копій ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ),  з  них:

- вироки скасовано по 2 справам:  - з направленням на новий апеляційний розгляд.

- скасовано ухвали по 19 справам: 2 з направленням на нове розслідування; 8 на  новий апеляційний розгляд, 8 на новий судовий розгляд; 1-окрема ухвала.

- вироки змінено по 2 справам;

- змінено ухвали по 3 справам.

 

3. Причини скасування судових  рішень Апеляційного суду  м. Києва у порядку касаційної перевірки

Так,  основними причинами направлення    справи  на  новий  апеляційний  розгляд  стало   істотне  порушення   кримінально - процесуального  закону.

Наприклад, порушення вимог ст. 377 КПК України (1960р.), згідно якої в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені докладні мотиви постановленого рішення, усі доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані та жоден з них не повинен залишатися без відповіді. У разі залишення апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які її визнано необґрунтованою.

Так, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2012 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2011 року відносно Здрок В.А. залишено без змін (доповідач Полтавцева Г.А.)

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2011 року Здрок Валентину Андріївну засуджено за ч. 3 ст.307 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного на праві власності майна.

Ухвалою ВССУ  від 11 квітня 2013 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2012 року, якою вирок місцевого суду залишено без зміни,  щодо Здрок Валентини Андріївни скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

При скасуванні судового рішення ВССУ вказав на те, що по даній справі не були дотримані вимоги ст.377 КПК України. Так, апеляційний суд при розгляді справи суті усіх зазначених в апеляції доводів не навів, ретельно їх не перевірив і не проаналізував, переконливої відповіді на них не дав, а лише обмежився наведенням в ухвалі тих самих доказів, на які послався суд першої інстанції у вироку, вважаючи вину Здрок В.А. у вчиненні злочину доведеною.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2012 року апеляцію прокурора залишено без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 28 серпня 2012 року щодо Кущенка О.Л. - без зміни (доповідач Лашевич В.М..).

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 28 серпня 2012 року Кущенка Олександра Леонідовича засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі; за ч. 4 ст. 296 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки. На підставі ст. 75 КК України Кущенка О.Л. звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки, з покладенням обов´язків передбачених ст. 76 КК України.

Ухвалою ВССУ  від 28 березня 2013 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2012 року щодо засудженого за ч. 1 ст. 187, ч. 4 ст. 296 КК України Кущенка Олександра Леонідовича скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. При цьому колегія суддів виходила з вимог ст. 377 КПК України, згідно яких в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено суть апеляції та докладні мотиви прийнятого рішення. Разом з тим, переглядаючи справу, апеляційний суд в ухвалі вказав про зміст апеляції на вирок, проте належним чином доводів про неправильне застосування кримінального закону - ст. 75 КК України, не проаналізував і переконливих мотивів відмови у задоволенні апеляції прокурора в ухвалі не навів.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва 19 липня 2012 року залишено без зміни вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 6 квітня 2012 року, яким Консевич Анну Юріївну засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України на 3 роки позбавлення волі (Боголюбська Л.Б.)

Ухвалою ВССУ від 14 березня 2013 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2012 року щодо Консевич Анни Юріївни скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. При цьому колегія суддів вказала, що апеляційний суд, розглядаючи справу щодо Консевич А.Ю. за апеляцією прокурора щодо м´якості призначеного засудженій покарання, зазначив в резолютивній частині, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню, але всупереч вимогам ст. 377 КПК України, не навів в ухвалі підстав прийняття такого рішення, не дав вичерпної відповіді на доводи апеляції.

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року, залишеним без зміни апеляційним судом (доповідач Ноздряков В.М.), Єгорова Ігоря Володимировича засуджено за  ч. 2 ст. 364 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України Єгорова І.В. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та на нього покладено обов'язки згідно п.п. 3,4 ст. 76 КК України; Коломійця Сергія Вікторовича засуджено за ч. 2 ст. 364 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України Коломійця С.В. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та на нього покладено обов'язки згідно п.п. 3,4 ст. 76 КК України.

Ухвалою ВССУ від 12 березня 2013 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від   24 вересня 2012 року щодо Єгорова Ігоря Володимировича та Коломійця Сергія Вікторовича скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. При цьому колегія суддів вказала на порушення  вимог ст. 377 КПК України 1960 року, зазначивши, що викладені в апеляції прокурора доводи суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином і не дав на них обґрунтованої відповіді. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про правильність кваліфікації дій Єгорова І.В. та Коломійця С.В. за ч.2 ст. 364 КК України, не врахувавши внесені 15.11.2011 року до данного закону зміни. А тому, колегія суддів прийшла до висновку,  що при розгляді і вирішенні справи в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва істотно порушила вимоги кримінально-процесуального законодавства.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 10 травня 2012 року Дивного Віктора Олексійовича засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України Дивний В.О. звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

 Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 20 липня 2012 року вирок районного суду залишено без зміни (доповідач Васильєва М.А.).

Ухвалою ВССУ від 14 лютого 2013 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2012 року щодо Дивного Віктора Олексійовича скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції колегія суддів вказала, що апеляційний суд при розгляді справи щодо Дивного В.О. не дотримався вимог ст. 377 КПК України, і, залишивши апеляцію без задоволення, не дав належної оцінки доводам прокурора та не навів у своїй ухвалі достатніх підстав, через які визнав його доводи необґрунтованими.

Ухвалою ВССУ від 21 березня 2013 року вирок Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року щодо Янковенка Володимира Васильовича скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. Зазначеним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом, Янковенка Володимира Васильовича засуджено за ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 190, ч. 5 ст. 191 КК України. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено 8 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, пов'язаною з наданням послуг по веденню бухгалтерського обліку, строком на 2 роки, та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції ВССУ вказав, що згідно з положеннями ст. 62 Конституції України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а у судових рішеннях викладені такі обставини вчинених злочинів, за яких висновок суду про доведеність вини Янковенка В.В. у вчиненні шахрайства та розтрати ввіреного чужого майна є не належним чином умотивованим. Тому цей висновок підлягає належній перевірці та оцінці, відповідно до вимог діючого законодавства (доповідач Присяжнюк О.Б.)

Також, було скасовано вирок Апеляційного суду у зв´язку з невідповідністю вимогам  ст. 335 КПК України.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2013 року за наслідками розгляду апеляції прокурора скасовано вирок місцевого суду в частині призначення засудженому покарання згідно зі ст. 71 КК України та Оганесяна Д.О. засуджено за ч.1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п´ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків повністю приєднано не відбуту частину покарання за попереднім вироком і остаточно Оганесяну Д.О. призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та штрафу в розмірі 850 грн.

Згідно ст. 75 КК України Оганесяна Д.О. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та з покладенням на нього обов´язків, передбачених п.п.2, 4 ч.1 ст. 76 КК України, із самостійним виконанням вироку від 23 листопада 2007 року (доповідач Кияшко О.А.)

Ухвалою ВССУ від 14 травня 2013 року вирок Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2013 року скасовано і направлено справу на новий апеляційний розгляд.

Скасовуючи вирок, ВССУ вказав на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону апеляційним судом, а саме невідповідність його  ст. 335 КПК України 1960 року, відповідно до якої в резолютивній частині обвинувального вироку, крім іншого, слід зазначати кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточну міру покарання, обрану судом. Згідно з ч. 6 цієї статті міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо вини і розміру покарання, призначеного судом.

Апеляційним судом вирок місцевого суду скасоване лише  частині призначення Оганесяну Д.О. покарання за правилами ст. 71 КК України, тоді як в апеляції прокурора фактично ставилося питання про безпідставність звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, рішення щодо чого апеляційний суд не прийняв.  Крім того, постановляючи свій вирок, суд апеляційної інстанції мав би вказати покарання, призначене Оганесяну Д.О. за ч.1 ст. 185 КК України (чого не зробив), а вже потім призначити остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України.

Порушення  вимог КПК України  щодо   безпосередності   дослідження доказів  при  проведенні  судового слідства  апеляційним судом.

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 29 травня 2012 року    Сардаряна Е.Л. засуджено за ч.3 ст. 309 КК України до  покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2012 року вирок суду щодо Сардаряна Е.Л. в частині кваліфікації його дій та призначеного йому покарання скасовано, Сардаряна Е.Л. визнано винним за ч. 3 ст. 307 КК України і призначено покарання  у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна (доповідач Корнієнко Т.Ю.).

Ухвалою ВССУ від 23 квітня 2013 року вирок апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд через істотне порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, оскільки апеляційним судом доказам, якими суд першої інстанції спростував обвинувачення Сардаряна Е.Л., надано іншу оцінку, хоча вони не були предметом перевірки у судовому засіданні.

Порушення права на захист.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2012 року Чугая Віталія Вікторовича засуджено за ч. 3 ст. 153 КК України (в редакції від 05.04.2001 року) на 9 років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 152 КК України на 15 років позбавлення волі. Відповідно до ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання Чугаю В. В. у виді позбавлення волі строком 15 років.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2012 року вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2012 року залишено без зміни (доповідач Паленик І.Г.)

Ухвалою ВССУ  від 21 березня 2013 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. Скасовуючи судове рішення ВССУ вказав, що залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, апеляційний суд в ухвалі не навів мотивів прийнятого рішення, зокрема, щодо твердження про засудження Чугая В.В. за неконкретним обвинуваченням, яке порушує його право на захист, що є істотним порушенням апеляційним судом вимог кримінально-процесуального закону.

Крім того,  були скасовані  вироки місцевого суду та ухвали  Апеляційного  суду у зв′язку із неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого.

 Так, ухвалою ВССУ від 09 лютого 2012 року вирок Подільського районного суду м. Києва від 06 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2011 року щодо Ботвиненка Олександра Борисовича - скасовано, а кримінальну справу щодо нього направлено на новий судовий розгляд (доповідач Кияшко О.А.). Зазначеним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом, Ботвиненка Олександра Борисовича, засуджено за ст.187 ч.2 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що є його власністю. При скасуванні судового рішення ВССУ вказав на те, що по даній справі не були дотримані вимоги ч.1 ст. 71, ч.4 ст. 81  КК України. Так, новий злочин, передбачений ст.187 ч.2 КК України, Ботвиненко О.Б. вчинив 21 січня 2010 року, у період умовно-дострокового звільнення. Разом з тим суд, першої інстанції при призначенні засудженому покарання цих вимог та вказаних обставини не врахував і остаточне покарання відповідно до вимог ст.71 КК України засудженому не призначив, чим допустив неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок м'якості.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 3 квітня 2012 року вирок Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2011 року змінено. Ухвалено на підставі ст. 75 КК України звільнити засуджених Кочегуру О.П. та Васильченка C.B. від призначеного основного покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку 3 роки для Васильченка C.B. та 2 роки для Кочегури О.П. і покладенням на них обов»язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України. На підставі ст. 77 КК України виключено з вироку посилання на призначення засудженим додаткового покарання у виді конфіскації майна. На підставі ст. 365 КПК України з мотивувальної частини вироку виключено висновок суду про наявність у діях Васильченка C.B. та Кочегури О.П. кваліфікуючої ознаки одержання хабара - вимагання хабара. В решті вирок залишено без зміни (доповідач Фрич Т.В.)

Ухвалою ВССУ від 07 лютого 2013 року ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 3 квітня 2012 року, якою змінено вирок Подільського районного суду міста Києва від 30 листопада 2011 року щодо засуджених Васильченка Сергія Васильовича та Кочегури Олега Петровича скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. При цьому колегія суддів вказала, що апеляційний суд, змінюючи вирок суду першої інстанції та звільняючи засуджених Васильченка C.B. та Кочегуру О.П. від відбування покарання з випробуванням, хоча і послався на врахування характеру і ступеню тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини справи та дані про осіб винних, але належним чином цих обставин не врахував і не навів в ухвалі докладних мотивів прийнятого рішення, які б переконливо спростовували висновки суду першої інстанції, а посилання апеляційного суду на врахування молодого віку засуджених, їх  позитивної характеристики та їх критичне відношення до скоєного є безпідставними, оскільки суд першої інстанції зазначені дані врахував і призначив засудженим мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 368 КК України. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про неправильність застосування кримінального закону, у зв'язку з чим ухвала апеляційного суду щодо Кочегури О.П. та Васильченка C.B.  скасувана, а справа - направлена на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою ВССУ від 14 березня 2013 року вирок Дарницького районного суду м. Києва від 25 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 жовня 2012 року щодо Доріченка  Володимира Вікторовича скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд у той же місцевий суд. Зазначеним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом, Доріченка Володимира Вікторовича засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 296, 70 КК України на 7 років позбавлення волі.(доповідач Корнієнко Т.Ю.)

При скасуванні судових рішень ВССУ вказав на те, що суд, призначаючи Доріченку В.В. покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, належним чином не врахував ступінь тяжкості вчинених засудженим злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких та особливо тяжких, не в повній мірі взяв до уваги усі обставини справи, а саме, що Доріченко В.В., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в один і той же день, через деякий проміжок часу скоїв злочини із застосуванням вогнепальної зброї та його дії створювали реальну загрозу для життя й здоров'я громадян. Крім того, судом не встановлено пом'якшуючих покарання обставин та залишено поза увагою, що засуджений вини у вчиненні злочинів не визнав. Також, колегія суддів зазначила, що перебування на утриманні Доріченка В.В. неповнолітньої дитини є сумнівним, оскільки із матеріалів справи вбачається, що засуджений ніде не працював, суспільно-корисною працею не займався. Пославшись, що Доріченко В.В. позитивно характеризувався, суд не вказав у чому полягає його позитивність.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва 24 жовтня 2012 року змінено вирок Солом´янського районного суду м. Києва від 20 липня 2010 року щодо Кононенка П.В. в частині призначеного покарання, виключено з призначеного покарання за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України, та на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов´язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов´язків(доповідач Фрич Т.В.)

Вироком Солом´янського районного суду м. Києва від 20 липня 2010 року Кононенка П.В. засуджено за ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 212 КК України на 5 років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади, пов´язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов´язків на строк 2 роки, за ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 205  КК України на 2 роки обмеження волі, за ч.3 ст. 357 КК України на 2 роки обмеження волі, за ч. 5 ст. 27, ч.2 ст. 358 КК України на 2 роки 3 місяці позбавлення волі, за ч.3 ст. 358 КК України на 1 рік обмеження волі та на підставі ст. 70 КК України остаточно визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади, пов´язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов´язків. На підставі ст. 75 КК України Кононенка П.В. звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та покладенням на нього обов´язків, передбачених ч.1 ст. 76 КК України.

Ухвалою ВССУ від 21 травня 2013 року ухвалу апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд у зв´язку із неправильним застосуванням кримінального закону, а саме при призначенні засудженому покарання за ч. 5 ст. 27, ч.3 ст. 212 та ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 205 КК України, апеляційним судом не враховано положення ст. 4, ч.3 ст. 5, ст. 53 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2012 року змінено вирок Солом´янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2012 року щодо Зубка Ю.І.: перекваліфіковано дії Зубка Ю.І. з ч.3 на ч.2 ст. 185 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців та на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків 1 рік 9 місяців (доповідач Полтавцева Г.А.)

Вироком Солом´янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2012 року Зубка Ю.І. засуджено за  ч.3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 71 КК України 3 роки 3 місяці.

Ухвалою ВССУ від 28 травня 2013 року ухвалу апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Скасовуючи ухвалу у зв´язку із неправильним застосуванням кримінального закону, ВССУ вказав на те, що апеляційний суд, не врахувавши всіх обставин справи і не навівши в ухвалі достатніх мотивів прийнятого рішення, без належного обґрунтування визнав, що Зубко Ю.І. заволодів чужим майном без проникнення у сховище, відкривши ящик, призначений для зберігання речей та матеріальних цінностей на законних підставах.

Порушення вимог  ч.4 ст. 87 КПК України,  якою передбачено повне фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи або за ініціативою суду у суді першої чи апеляційної інстанції  стало підставою скасування вироку районного суду та ухвали апеляційного суду.

Так, вироком Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 22 травня 2012 року (доповідач Глиняний В.П.), Гринів Роман Михайлович засуджений за ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України на 7 (сім) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в усіх установах, підприємствах, організаціях, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на строк 3 (три) роки з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Ухвалою ВССУ від 14 лютого 2013 року вирок Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2012 року щодо Гриніва Романа Михайловича (доповідач Глиняний В.П.) - скасовано і справу направлено на новий судовий розгляд.

При скасуванні судових рішень ВССУ вказав на те, що всупереч вимогам ч.4 с. 87 КПК України, після задоволення головуючим суддею в судовому засіданні заяву захисника про повне фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального засобу, в подальшому перебіг судового процесу фіксувався лише протоколом судового засідання, а задоволене клопотання про фіксування судового розгляду справи з допомогою звукозаписувального засобу залишилось не виконане судом та, таким чином, було допущено істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, в зв´язку з яким, відповідно до вимог ст. 370 КПК України 1960 року вирок суду першої інстанції  підлягав безумовному скасуванню і оскільки зазначений недолік залишився поза увагою апеляційного суду, його ухвала також підлягає скасуванню.

Порушення вимог ст. 23-2 КПК України 1960 року, яка передбачає підстави та  порядок винесення  окремих ухвал, стало підставою для скасування окремих ухвал, постановлених Апеляційним судом м. Києва.

Так, ухвалою ВССУ від 28 березня лютого 2013 року скасовано окремі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року щодо прокурора Рибалка І.А., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, судді Солом'янського районного суду міста Києва Криворот О.О. та адвоката Мельник О.В. (доповідач Гриненко О.І.) При цьому, скасовуючи вищезазначені рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначила, що незважаючи на те, що справа по суті не розглядалась і апеляційний суд не проводив дослідження матеріалів справи, під час якого міг би виявити дані, які б свідчили про наявність підстав для винесення окремих ухвал, разом з тим  прийняв рішення про винесення трьох окремих ухвал. Крім того, виносячи окремі ухвали щодо судді, прокурора та адвоката, апеляційний суд не навів конкретних даних про умисне порушення закону чи недбале ставлення до своїх службових обов'язків осіб, щодо яких винесені окремі ухвали, свого рішення з цього приводу не мотивував належним чином, а тому колегія суддів прийшла до висновку, що окремі ухвали, винесені на адресу прокурора, судді та адвоката, згідно з вимогами ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, підлягають скасуванню у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

У зв´язку з допущеними органами досудового слідства істотними порушеннями кримінально процесуального закону і неповнотою досудового слідства, ВССУ були скасовані вироки місцевих суддів та ухвали апеляційного суду, з направленням справи на додаткове розслідування.

Так, ухвалою ВССУ від  02 квітня 2013 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2012 року щодо Дишканта Сергія Сергійовича та Швеця Володимира Володимировича скасовано, а справу направлено на нове розслідування.

Вказаним вироком Дишканта Сергія Сергійовича засуджено за ч. 4 ст. 187 КК на 8 років 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією майна, яке є його власністю. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком від 20 жовтня 2003 року та остаточно призначено Дишканту С. С. покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна, яке є його власністю Швеця Володимира Володимировича засуджено за ч. 4 ст. 187 КК на 9 років позбавлення волі із конфіскацією майна, яке є його власністю.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо Дишканта С. С. та Швеця В. В. залишено без зміни  (доповідач Дмитренко Г.М.).

Скасовуючи зазначені вище судові рішення  ВССУ вказав на те, що по даній справі вимоги ст. ст. 22, 323 КПК України при її досудовому розслідуванні та розгляді судами не дотримано, обставини, які мають істотне значення для вирішення справи, належно не були з'ясовані. Зокрема, протиріччя у доказах,  які мають істотне значення для вирішення справи, судом належним чином не перевірені і не спростовані (не з'ясовано, хто саме знайшов прикраси і за яких конкретно обставин). Необхідність з'ясування та ретельна перевірка цих обставин були обумовлені ще й тим, що підсудний Швець В.В. категорично заперечував свою участь у скоєнні розбійного нападу, та стверджував що прикраси потерпілої йому підкинули працівники міліції. Крім того, матеріали справи не містили будь яких об'єктивних доказів на підтвердження заяв потерпілих щодо кількості та вартості викрадених золотих прикрас, як не містили і висновку експерта щодо їх вартості, хоча саме розмір завданої злочином шкоди впливає на кваліфікацію вчиненого і підлягає обов'язковій перевірці та доказуванню під час досудового слідства, чого не було зроблено. Оскільки органи досудового слідства допустили істотну неповноту дослідження обставин справи, яка не може бути усунута в судовому засіданні, а тому постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — направленню на нове розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 липня 2012 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 13 грудня 2011року, яким  Трикозу Василя Васильовича засуджено за ч. 2 ст. 365 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки. На підставі ст. 54 КК України Трикозу В.В. позбавлено спеціального звання капітан міліції; Зубченка Володимира Миколайовича засуджено за ч. 2 ст. 365 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 3 роки. На підставі ст. 54 КК України Зубченка В.М. позбавлено спеціального звання капітан міліції, змінено в порядку ст. 365 КПК України: у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, слова та цифри «16 листопада 2003 року» замінено на слова та цифри «6 листопада 2003 року»; в решті вирок суду залишено без зміни (доповідач Осіпова Л.О.)

 Ухвалою ВССУ від 24 січня 2013 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 липня 2012 року щодо Трикози Василя Васильовича та Зубченка Володимира Миколайовича скасовано і направлено справу прокурору Солом'янського району м. Києва на нове розслідування. Обраний Зубченку В.М. та Трикозі В.В. запобіжний захід змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд та звільнено їх з-під варти в залі суду.  При цьому, колегія суддів зазначила, що Зубченку В.М. і Трикозі В.В. було пред'явлено обвинувачення і проводилися інші слідчі дії поза межами строків досудового слідства, що є істотним порушенням кримінально-процесуального закону й тягне за собою недійсність як зазначених, так і подальших слідчих дій і процесуальних рішень, оскільки пред'явлення обвинувачення є основою для виникнення функцій кримінального переслідування, а висновки судів про те, що вказані порушення не перешкоджали прийняттю у справі остаточного рішення, не відповідають вимогам кримінально - процесуального закону. Також, колегія суддів вказала, що на досудовому слідстві були порушені вимоги ст. ст. 206, 207 КПК України. Крім того, всупереч вимогам ч.1 ст. 334 КПК України, та ст. 365 КК України суд, формулюючи визнане  доведеним обвинувачення Зубченка В.М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, не вказав коло його службових повноважень.

 

4. Підстави зміни вироків та ухвал Апеляційного суду міста Києва у порядку касаційної перевірки 

Так, вироком Дарницького районного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року Мазничка Рустама Васильовича  засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України Мазничка Р.В. звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2013 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано. Постановлено новий вирок, яким Мазничку Р.В. призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни доповідач Новов С.О.).

 Ухвалою ВССУ від  16 квітня 2013 року вирок Апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2013 року щодо Мазничка Рустама Васильовича змінено. На підставі ст. 75 КК України Мазничка Р.В звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки, з покладенням обов´язків, передбачених ст. 76 КК України

 Змінюючи рішення суду апеляційної інстанції ВССУ вказав на те, що при вирішенні питання про можливість звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, місцевий суд урахував ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого ним злочину у сфері безпеки руху, конкретні обставини скоєного, дані про особу Мазничка Р.В., який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, свою вину визнав повністю, щиро розкаявся та давав правдиві й послідовні показання, чим активно сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував завдані збитки потерпілому, що є обставинами, які пом'якшують покарання. Обставиною, що обтяжує покарання, місцевий суд визнав і врахував вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння. Тобто,  суд першої інстанції урахував тяжкість вчиненого злочину та обставину, що обтяжує покарання, на що вказував прокурор в апеляції. Попри наведене, апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 365 КПК України 1960 року, вийшов за межі доводів, які наводив прокурор в апеляції. А тому з огляду на допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, враховуючи конкретні обставини справи, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про можливість звільнення Мазничка Р.В. від відбування основного покарання з випробуванням.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 26 березня 2012 року вирок Дніпровського районного суду м.Києва від 20 квітня 2011 року щодо Лозінського В.О. та Перепелиці В.М. змінено в частині засудження їх за ч. 1 ст. 263 КК України та виключено посилання на ч. 2 ст. 28 КК України. Крім того, в порядку ст. 365 КК України виключено з резолютивної частини вироку рішення: про позбавлення Горбенка Є.О. класного чину - радника юстиції, та на підставі ч. 2 ст. 59 КК України - про призначення йому покарання у виді конфіскації майна, яке є його власністю; про позбавлення Ковальського М.І. спеціального звання - підполковника міліції. Цей же вирок щодо Лозінського В.О. змінено: з його мотивувальної частини виключено рішення суду про визнання обставинами, що обтяжують покарання, - вчинення злочину з особливою жорстокістю, загально небезпечним способом, настання тяжких наслідків, завданих злочином, та пом'якшено призначене йому покарання за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України до 14 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно призначено Лозінському В.О. покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років. Цей же вирок щодо Перепелиці В.М. скасовано: на підставі ст. 44 КК України ( в ред. 2001 р.), п. «є» ст. 1, ст. 6 Закону України «Про амністію в 2011 році» звільнено його від кримінальної відповідальності, а справу закрито. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни (доповідач Боголюбська Л.Б.)

Ухвалою ВССУ від 01 березня 2013 року вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2012 року змінено: перекваліфіковано дії Лозінського В.О. з п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 122 ( в редакції 2001 року), ч. 2 ст. 121 (в редакції 2001 року) КК України та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 296 КК України - у виді обмеження волі на строк 4 роки, на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України від призначеного за цим законом покарання звільнити за закінченням строку давності, за ч. 1 ст. 122 КК України ( в редакції 2001 року ) - у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 121 КК України ( в редакції 2001 року) - у виді позбавлення волі на строк 10 років. Вважати його засудженим за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити Лозінському Віктору Олександровичу покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. Ці ж вирок і ухвалу скасовані в частині засудження Горбенка Є.О. та Ковальського М.І. за ч. 2 ст. 384 КК України, а справу в цій частині закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України ( в редакції 1960 року). Пом'якшено призначене Горбенку Євгену Олександровичу за ч. З ст. 364 КК України ( в редакції 2001 року ) основне покарання до 6 років позбавлення волі. Вважати його засудженим за ч. З ст. 364 КК України ( в редакції 2001 року ) до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати атестовані посади в правоохоронних органах та посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади, строком на 3 роки. Вважати засудженим Ковальського Михайла Ігоровича за ч. З ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України ( в редакції 2001 року ) до покарання, призначеного судом, та на підставі ст. 75 КК України звільненого від його відбування з випробуванням і іспитовим строком 3 роки. У решті вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без зміни.

При зміні судового рішення ВССУ вказав, що суд, з достатньою повнотою встановивши фактичні обставини справи, дав неправильну юридичну оцінку діям засудженого Лозінського В.О. Так, визнаючи Лозінського В.О. винним в умисному вбивстві з хуліганських спонукань, суд виходив у першу чергу зі знаряддя злочину, кількості та локалізації виявлених на трупі Олійника В.А. тяжких тілесних ушкоджень, які потягли за собою смерть потерпілого. Разом із тим, одні тільки ці обставини не свідчили про наявність у Лозінського В.О. умислу саме на вбивство Олійника В.А. Зазначив, що поза увагою суду залишилось те, що Лозінський В.Ю., будучи досвідченим мисливцем  (як встановив орган досудового слідства), з незначної віддалі з двох пострілів  (прицільних - за версією слідства) - в першому випадку схибив, а в другому - влучив лише в нижню частину ноги, а також те, що саме Лозінський В.О. викликав правоохоронців і медичних працівників як для фізичного затримання Олійника В.А., так і надання йому медичної допомоги. Також, на думку колегії суддів, судом не достатньо враховано поведінку самого потерпілого та наявність у нього пістолетів і ножа, а тому, проаналізувавши зібрані докази, колегія суддів дійшла висновку, що в даному конкретному випадку умисел Лозінського В.О. був спочатку направлений на хуліганство, оскільки він умисно, використовуючи малозначний привід, показуючи свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, необґрунтовано зупинив Олійника В.А., почав задавати безпідставні питання, а потім наніс йому умисно безпричинно удари руками та ногами по тулубу, заподіявши в процесі хуліганства тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. Оскільки потерпілий на вимоги засудженого не прореагував, пістолети, які демонстрував, не передав, а, на думку засудженого, повівся агресивно, чим розлютив його, у останнього виник умисел на заподіяння Олійнику В.АГ тяжких тілесних ушкоджень шляхом здійснення пострілів з наявної рушниці. А тому ВССУ вказав, що  сукупність наведених доказів свідчить про те, що при здійсненні пострілів в Олійника В.А. Лозінський В.О. не передбачав настання смерті потерпілого, хоч свідомо їх допускав. Тому його дії мають бути кваліфіковані за наслідками, які настали,  а їх необхідно перекваліфікувати з п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 121 КК України.

Крім того, колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування кримінального закону, а саме ч. 2 ст. 384 КК України, щодо Горбенка Є.О. і Ковальського М.І., оскільки вказані особи хоча й допитувались як свідки, проте фактично давали показання про свої злочинні дії та дії свого співучасника Лозінського В.О., а оскільки  причетна до злочину особа в разі дачі завідомо неправдивих показань про дії інших осіб, якщо при цьому вона змушена була говорити й про свої злочинні дії, не може нести відповідальності за ст. 384 КК України. А тому, ВССУ вказав, що вирок суду першої інстанції та ухвала  апеляційного суду підлягають скасуванню в частині засудження Горбенка Є.О. та Ковальського М.І. за ч.2 ст. 384 КК України, а справа в цій частині - закриттю за відсутністю в їх діях складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року змінено  вирок Святошинського районного суду м. Києва від 02 серпня 2012 року щодо Плевака Г.В., якого засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України на 7 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов´язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, на підставі ст. 54 КК України позбавлено 9 рангу 5 категорії державного службовця (доповідач Журавель О.О.). 

З мотивувальної частини вироку виключено кваліфікуючі ознаки злочину повторність та вимагання хабара. Призначене Плеваку Г.В. основне покарання за ч. 3      ст. 368 КК України пом´якшено із застосуванням ст. 69 КК України, до обмеження волі на 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов´язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Ухвалою ВССУ від 11 квітня 2013 року вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду змінено: на підставі ст. 75 КК України Плевака Г.В. звільнено від відбування основного покарання у виді обмеження волі з випробуванням із іспитовим строком на 3 роки та покладенням на нього деяких обов´язків, передбачених ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року вирок Дарницького районного суду м.Києва від 06 серпня 2012 року, яким  Міхальова О.Б. засуджено за ч.1 ст. 263, ч. 1 ст. 115 КК України, на підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, змінено. В порядку ст. 365 КПК України 1960 року виключено посилання суду на альтернативність умислу засудженого та посилання на те, що Міхальов О.Б, свідомо припускав настання наслідку у вигляді смерті потерпілого. В решті вирок залишено без зміни.( доповідач Полтавцева Г.А.)

Ухвалою ВССУ від 18 квітня 2013 року вирок Дарницького районного суду м. Києва від 06 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року змінено: виключено із вироку та ухвали посилання на наявність у засудженого вини у формі прямого умислу. 

 

5. Висновки 

Провадження в касаційній інстанції є однією зі стадій кримінального процесу, в якій перевіряється правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і надану ними правову оцінку обставин.

Дане узагальнення показало, що кількість скасованих та змінених ВССУ судових рішень Апеляційного суду міста Києва є незначною, що є безумовним свідченням законності, обґрунтованості та справедливості прийнятих суддями апеляційного суду рішень, що ґрунтуються на всебічному, повному та об´єктивному розгляді кожної справи.

Разом з тим, проаналізувавши матеріали, які  були використані  під  час узагальнення, можна  зробити висновок, що основною причиною скасування касаційною інстанцією рішень Апеляційного суду міста Києва стало істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, зокрема, невідповідність ухвал апеляційного суду вимогам ст. 377 КПК України, які до неї ставляться, а також неправильне застосування кримінального закону. Як правило, в таких випадках, апеляційний суд в повній мірі доводів апеляції не наводив, ретельно їх не перевіряв та не аналізував, переконливої відповіді на них не давав, а лише обмежувався  наведенням в ухвалі тих самих доказів, на які послався суд першої інстанції у вироку.

Основною причиною зміни рішень апеляційного суду стала невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок суворості, недотримання вимог ст. 65 КК України (випадки, коли апеляційний суд залишав без зміни вироки районних судів), неправильне застосування кримінального закону, зокрема, щодо додаткового покарання, а також неправильна кваліфікація дій засуджених.



Таким чином, аналіз вивчених процесуальних документів дає підстави для висновку, що суддям необхідно постійно вдосконалювати знання матеріального та процесуального законодавства, оскільки однією з умов прийняття законного та обґрунтованого судового рішення є неухильне дотримання судом вимог  закону.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал