Узагальнення практики застосування місцевими судами м. Києва та Апеляційним судом м. Києва законодавства про звільнення від покарання або від його подальшого відбування осіб, які після вчинення злочину або постановлення вироку захворіли на тяжку



Скачати 171.18 Kb.
Дата конвертації17.03.2017
Розмір171.18 Kb.
Узагальнення 

 практики застосування місцевими судами м. Києва та Апеляційним судом м. Києва законодавства про звільнення від покарання або від його подальшого відбування осіб, які після вчинення злочину або постановлення вироку захворіли на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, при здійсненні судочинства у кримінальних справах у 2011 році та першому півріччі 2012 року

 

 С.В.Гладій,



cуддя судової палати з розгляду кримінальних справ

Апеляційного суду міста Києва 

Л.Б. Боголюбська,

суддя судової палати з розгляду кримінальних справ

Апеляційного суду міста Києва  

Відповідно до завдання Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України Апеляційним судом м. Києва вивчено практику застосування місцевими судами м. Києва законодавства про звільнення від покарання або від його подальшого відбування осіб, які після вчинення злочину або постановлення вироку захворіли на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання.

Згідно до статистичних даних встановлено, що протягом 2011 року та першого півріччя 2012 року в провадженні місцевих судів м. Києва перебувало три матеріали цієї категорії: матеріали розглядалися Дарницьким, Подільським та Шевченківським районними судами міста Києва.

Два матеріали розглядалися за поданням органів, які відають виконанням покарання, один за заявою засудженого.

По всім матеріалам прийнято рішення про задоволення подання та заяви.

Протягом зазначеного періоду не приймалось рішень про відмову в задоволенні подання щодо звільнення осіб від покарання або від його подальшого відбування і відсутні дані про повторне звернення з поданнями про звільнення таких осіб, а тому немає можливості висвітлити питання про підстави для відмови в задоволенні подання про звільнення від покарання або від подальшого його відбування за хворобою та про повторний розгляд подань.

Ні одне із вказаних судових рішень в апеляційному порядку не оскаржувалося і не розглядалося.

Відсутні також дані про застосування у вказаний період часу примусових заходів медичного характеру та примусового лікування до осіб, яких звільнено від подальшого відбування покарання у зв´язку із захворюванням на хронічну душевну хворобу та проведенням з цього приводу судово психіатричних експертиз.

Чинним кримінально процесуальним законом не встановлено строків розгляду судом подання про звільнення від дальшого відбування покарання засудженого, який захворів на тяжку хворобу, проте такі питання повинні вирішуватися у розумні строки. Найоптимальнішим строком розгляду  матеріалів за поданнями про звільнення осіб, що захворіли на тяжку хворобу, від відбування покарання або від подальшого його відбування , враховуючи те, що йдеться про тяжкі хвороби, які можуть призвести до серйозного погіршення здоров´я, або інших тяжких наслідків, було б доцільним визнати десятиденний термін розгляду таких матеріалів.

Лише один із наведених матеріалів (Шевченківський районний суд м. Києва) розглянуто місцевим судом в межах саме такого строку, а два інших матеріали в строк більший як десять днів.

Так, подання Подільського районного відділу кримінально виконавчої інспекції м. Києва про звільнення від додаткового покарання Пінчука Михайла Олександровича, 19.02.1929 року народження, засудженого вироком Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2011 року за ч.2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки і звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням строком 1 рік,   надійшло до Подільського районного суду м. Києва 10 квітня 2012 року.

І лише 4 травня 2012 року за розглядом даного подання Подільським районним судом м. Києва прийнято відповідне рішення.

Порядок вирішення питань, пов´язаних з виконанням вироку, в тому числі і про звільнення від покарання за хворобою, передбачене ст.408 КПК України, регламентується ст. 411 КПК України.

Відповідно до вимог цієї статті такі питання вирішуються судом у судовому засіданні з участю прокурора; в судове засідання, як правило, викликається засуджений, а за його клопотанням і захисник, хоч їх неявка не зупиняє розгляду справи; в разі вирішення питання про звільнення від відбуття покарання в зв´язку з хворобою обов´язкова присутність представника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров´я засудженого.

З наданих Апеляційному суду м. Києва матеріалів убачається, що про розгляд подань щодо звільнення від подальшого відбування покарання повідомлялися прокурор, начальник установи та органу виконання покарань щодо забезпечення явки в судове засідання представника адміністрації установи та представника комісії, що дала висновок про стан здоров´я засудженого; засуджені та їх захисники.

Всі три матеріали розглядалися з участю прокурора; представників  установи виконання покарання, при розгляді матеріалу щодо Ярмоленка С.М. був присутній і представник спеціальної лікарської комісії, і лише при розгляді питання про звільнення від відбування покарання за заявою засудженого Гавалешка С.М. в судовому засіданні приймали участь засуджений та його захисник.  

З наданої місцевими судами м. Києва інформації по кожному із розглянутих матеріалів постанова суду, ухвалена за результатами розгляду зазначених питань, направлялася для приєднання до кримінальної справи, прокурору за місцем розгляду справи, органу виконання покарання та засудженим для ознайомлення.

Як зазначено у повідомленнях районних судів, враховуючи незначну кількість матеріалів за поданнями про звільнення засуджених від покарання або від подальшого його відбування, проблемних чи спірних питань по цій категорії не виникало.

Вивчивши надану місцевими судами інформацію, слід зазначити наступне.

З наданих для вивчення копій матеріалів даної категорії справ убачається, що лише Шевченківським районним судом м. Києва при розгляді подання начальника Київського СІЗО про звільнення від відбуття покарання засудженого Ярмоленка Сергія Володимировича було дотримано вимог матеріального та процесуального законодавства.

Так, 2 лютого 2012 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшло подання начальника Київського слідчого ізолятора Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області, в якому зазначено відомості  про особу засудженого Ярмоленка Сергія Володимировича, 02 березня 1981 року народження, в тому числі місце його народження, громадянство, освіта, сімейний стан, місце проживання, дані про попередні судимості, та вказано яким судом, коли, за яким законом його було засуджено, міра покарання, час його перебування в слідчому ізоляторі з моменту початку строку відбування покарання, хвороба, якою він страждає та сформульовано прохання про звільнення засудженого від подальшого відбування покарання за хворобою.

До подання додано копії вироків щодо Ярмоленка С.В., характеристика за період утримання в установі, довідка про його заохочення і стягнення, висновок спеціальної лікарської комісії про медичний огляд засудженого, щодо наявності захворювання, визначеного переліком захворювань, які є підставою для подання матеріалів в суд про звільнення засудженого від подальшого відбування покарання.

Як убачається з протоколу судового засідання, матеріали розглядалися за участю прокурора, представника пенітенціарної служби, члена спеціальної лікарської комісії, яка дала висновок про стан здоров´я засудженого.

Приймаючи постанову за результатами розгляду матеріалів, судом враховано тяжкість вчиненого Ярмоленком С.В. злочину ( ч.3 ст. 186 КК України), дані про його поведінку під час відбуття покарання ( позитивна характеристика, наявність двох заохочень), висновки про стан здоров´я засудженого ( тяжкий з тенденцією до погіршення).

Захворювання на тяжку хворобу є підставою для звільнення особи від покарання або від подальшого його відбування у випадку, якщо ця хвороба не лише за своєю тяжкістю, а й за характером перешкоджає відбуванню покарання, тобто коли подальше відбування покарання загрожує життю особи або може призвести до серйозного погіршення стану здоров´я чи інших тяжких наслідків.

Таким чином, можна відзначити, що суд розглянув даний матеріал у відповідності до вимог ст. 84 КК України, ст.ст. 408, 411 КПК України.

З наданої для вивчення копії матеріалу, який надійшов до Подільського районного суду м. Києва 10 квітня 2012 року, убачається наступне.

10 квітня 2012 року до Подільського районного суду м. Києва надійшла особова справа за № 9/11 на громадянина Пінчука М.О., 1929 року народження для вирішення питання по суті.

В місцевому суді була сформована справа, яка названа « Подання».

В поданні начальника Подільського районного відділу кримінально виконавчої інспекції м. Києва від 9 квітня 2012 року, яке долучене до особової справи громадянина Пінчука М.О., ставиться питання про звільнення Пінчука Михайла Олександровича  від додаткової міри покарання, призначеної вироком Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2011 року у відповідності з ч.2 ст. 84 КК України, ч.1 ст. 408 КПК України, ч.5 ст. 154 КВК України.

Зі змісту подання убачається, що в ньому викладені дані про особу засудженого, в тому числі рік народження, громадянство, освіта, дані про інвалідність ( інвалід 1-ї групи), місце реєстрації та проживання, яким судом, коли та за яким законом він засуджений, хвороба, якою він страждає ( втрата зору), дані про його поведінку під час іспитового строку.

В матеріалах судової справи відсутні: копія вироку, висновок лікарської комісії, копія постанови про звільнення Пінчука М.О. від відбування основного покарання на підставі п. «г» ст. 1 Закону України « Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 року.

Про день та час розгляду даного подання повідомлялися прокурор, інспектор Подільського районного ВКВІ м. Києва, до справи долучена розписка про повістку на ім´я Пінчука М.О., але без будь яких відміток про її вручення адресату.

 З протоколу судового засідання від 4 травня 2012 року слідує, що подання розглядалося суддею Подільського районного суду м. Києва при секретарі судового засідання за участю прокурора та представника Подільського районного відділу КВІ м. Києва. В судове засідання не викликався та не був присутній представник медико соціальної експертної комісії, за висновками якої Пінчуку М.О. була встановлена група інвалідності по патології органів зору.

Своє рішення про звільнення Пінчука Михайла Олександровича, 19 лютого 1929 року народження від подальшого відбуття додаткового покарання, призначеного вироком Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2011 року, на підставі ч.2 ст. 84 КК України, як убачається з постанови суду від 4 травня 2012 року, суддя обґрунтував посиланнями на те, що згідно наданих до матеріалів особової справи документів з Київського міського центру медико соціальної експертизи Спеціалізованої нейроофтальмологічної МСЕК, а також пенсійного посвідчення встановлено, що Пінчук М.О. після винесення вироку суду і в період відбування покарання захворів на хворобу ( втрата зору), що перешкоджає відбуванню покарання, є інвалідом 1-ї групи.

При цьому із наданої особової справи засудженого убачається, що в ній наявна лише відповідь голови спеціалізованої нейроофтальмологічної МСЕК Київського міського центру медико соціальної експертизи на запит Подільського районного ВКВІ м. Києва про те, що Пінчук М.О. 1 червня 2011 року був оглянутий МСЕК і по патології органів зору був визнаний інвалідом 1-ї групи загального захворювання, безстроково, а висновок МСЕК про характер захворювання, його тяжкість та тенденції розвитку в матеріалах відсутній.

Згідно вироку Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2011 року Пінчук М.О. був засуджений за ч.2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України, як зазначено у вироку, Пінчук М.О. звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та на нього покладено виконання обов´язків, передбачених пп.2, 3, 4 ст. 76 КК України.

Відповідно до постанови Подільського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2011 року Пінчук М.О. на підставі п. «г» ст.1 Закону України « Про амністію в 2011 році» від 8 липня 2011 року звільнений від відбування основного покарання у виді трьох років позбавлення волі, призначеного за вироком Святошинського районного суду м. Києва.

На думку авторів узагальнення, при розгляді даного подання суддя допустив спрощення процесу всупереч вимогам ст. 411 КПК України, прийняв подання до розгляду без необхідних документів для формування судових матеріалів, не з´ясував належно всі обставини, які мають значення для прийняття правильного рішення, що є неприпустимим.

Проте, дана постанова в апеляційному порядку не оскаржувалася.

Натомість, вирішення питання про звільнення засудженої особи від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами за хворобою, на думку авторів узагальнення, є спірним.    

Згідно до вимог ч.2 ст. 84 КК України особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу ( крім психічної) тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування.

Зі змісту вказаної норми матеріального права слідує, що  звільнення особи від покарання або від подальшого його відбування за хворобою можливе незалежно від виду покарання, за умови, що хвороба є тяжкою і, як уже зазначалося, за своїм характером ця хвороба перешкоджає відбуванню покарання, тобто коли подальше відбування покарання загрожує життю особи або може призвести до серйозного погіршення стану здоров´я чи інших тяжких наслідків.

Відповідно до вимог ст. 52 КК України додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна, а штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

Згідно санкції ч.2 ст. 286 КК України позбавлення права керувати транспортними засобами як спеціальний вид додаткового покарання позбавлення права займатися певною діяльністю, і його відбування ніяким чином не загрожує життю особи і не може призвести до серйозного погіршення стану його здоров´я.

Аналіз  положень ч.2 ст. 84 КК України, а також зміст роз´яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 28.09.1973 року № 8 з наступними змінами « Про практику застосування законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу»  свідчить про те, що в них відображається в основному порядок та підстави звільнення осіб, які засуджені до позбавлення волі і відбувають це покарання, оскільки цей вид покарання поєднаний з істотним обмеженням прав громадян.

Частиною 3 ст. 408 КПК України передбачено, що якщо на психічну чи іншу хворобу захворів засуджений до виправних чи громадських робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від дальшого відбування покарання.

Таким чином, було б доцільно внести зміни в ст. 84 КК України щодо видів покарання, від подальшого  відбування яких може бути звільнена засуджена особа, яка захворіла на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, або надати відповідні роз´яснення.

На деяку проблематику теоретичного характеру, пов´язану із застосуванням положень ч.2 ст. 84 КК України, яка потребує чіткої регламентації, звертають увагу судді Печерського районного суду м. Києва.

Зокрема, відповідно до положень ч.2 ст. 84 КК України, на їх думку, законодавець безпосередньо пов´язує можливість звільнення від покарання за відповідних підстав лише особи, яка захворіла саме після вчинення злочину або постановлення вироку, а тому суди, розглядаючи питання про звільнення від покарання за тяжкою хворобою, мають встановити момент набуття особою хвороби та визнавати його обставиною, що дозволяє чи не дозволяє ухвалити рішення про звільнення особи від покарання чи його відбування. Проте на практиці у багатьох випадках висновки медичних спеціалістів можуть не надавати чітких даних щодо часу виникнення хвороби, тоді як можливість її появи ще до вчинення злочину є доволі реальною.

З огляду на вказане, час виникнення хвороби не повинен впливати на можливість звільнення особи від покарання, оскільки  наявність відповідного критерію у конструкції правової норми ч.2 ст. 84 КК України, прямо суперечить принципу гуманізму, рівності всіх перед законом і при цьому не досягається мета покарання, так як відбування покарання особою, яка хоч і захворіла до моменту вчинення злочину, але на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, навряд чи буде дієвим, а тому, незважаючи на час виникнення тяжкої хвороби, що несе загрозу для життя, може спричинити інші тяжкі наслідки, особа, що вчинила злочин, повинна мати право на звільнення від покарання чи його відбування, що зумовлює необхідність внесення змін до ч.2 ст. 84 КК України.

Потребує регламентації і інше питання.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 84 КК України у разі одужання осіб, зазначених у частині першій та другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодексу, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині п´ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Граматичний аналіз вказаної норми свідчить про те, що при вирішенні питання про звільнення особи від подальшого відбування покарання за хворобою має бути визначений строк невідбутого нею покарання на момент її звільнення, який вона повинна відбувати в разі одужання.

Проте, це питання ні нормами матеріального права, ні нормами процесуального права не регламентовано.

Разом з тим, відповідно до роз´яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 з наступними змінами « Про практику призначення судами кримінального покарання» невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати:

- покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням ( статті 75, 79, 104 КК), за винятком часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медичному закладі, тощо;

- частину покарання, від відбування якого особу звільнено умовно достроково ( статті 81, 107 КК);

- невідбуту частину більш м´якого покарання, призначеного судом особі в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м´яким ( статті 82, ч.3 ст. 86 КК);

- частину покарання, від відбування якого звільнено вагітну жінку або жінку, яка має дитину ( дітей) віком до трьох років ( ст. 83 КК);

- невідбуту частину певного строку позбавлення волі, яким замінено довічне позбавлення волі ( ст. 87 КК);

- невідбуту частину будь якого основного покарання;

- додаткове покарання ( або його невідбуту частину) за попереднім вироком;

- покарання, від відбування якого звільнено неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру ( стаття 105 КК України).

Зазначений у вказаних роз´ясненнях порядок та підстави визнання невідбутою частини покарання за попереднім вироком при призначенні покарання за правилами ст. 71 КК України не містить посилання на положення статті 84 КК України, а тому, на думку авторів узагальнення, потребує відповідного роз´яснення тим більше, що в статті 84 КК України відсутня вказівка на те, що в разі вчинення особою в період лікування захворювання, яке стало підставою для її звільнення від подальшого відбування покарання, нового злочину покарання їй повинно бути призначено за новим вироком на підставі ст.ст. 71, 72 КК України.

Проблемним та неврегульованим є питання і про механізм та порядок направлення особи, яка видужала, для відбування покарання, яке їй призначено за вироком суду і від відбування якого вона звільнення за хворобою.

Так ст.ст. 408 2, 408 3 КПК України передбачено порядок скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням та порядок скасування звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Відповідно до положень цих статей питання про скасування звільнення від відбування покарання та направлення засуджених осіб для відбування покарання, призначеного за вироком, вирішується суддею районного ( міського) суду за місцем проживання засудженого за поданням органу виконання покарання кримінально виконавчої інспекції, а щодо неповнолітніх за спільним поданням органу, який відає виконання покарання та службою у справах неповнолітніх.

В разі застосування положень ст. 84 КК України звільнена від відбування покарання особа направляється за місцем свого проживання для проходження лікування від захворювання, на яке вона захворіла, і не є особою відповідно до вимог ст. 13 КВК України, за якою здійснює контроль кримінально виконавча інспекція.

Відповідно до практики, яка склалася копії постанов суду про звільнення засудженого від покарання або від подальшого його відбування направляється до установ виконання покарання, які звернулися з відповідним поданням про звільнення, до суду, який постановив вирок, та вручається засудженому для відома.

Враховуючи, що питання про направлення особи, звільненої від відбування покарання, вирішується тільки судом і лише на законних підставах, тобто в разі надходження до суду подання відповідного органу уповноваженого на вчинення такої дії, то порядок і механізм його вирішення, органи, на які можуть бути покладені функції контролю, повинен бути регламентований законодавчо.

В 2011 році Дарницьким районним судом м. Києва була розглянута справа в порядку, передбаченому ч.3 ст. 84 КК України, положеннями якої визначено порядок і підстави звільнення від покарання спеціальних суб´єктів військовослужбовців, засуджених до певних видів покарання, а саме: службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні.

Так, 5 жовтня 2011 року до Дарницького районного суду м. Києва із заявою про звільнення від покарання за хворобою засуджений вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 1 липня 2011 року за чт.3 ст. 296, ч.1 ст. 345 КК України до покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком два роки із відрахуванням в дохід держави 10% із суми його грошового забезпечення Гавалешко Сергій Миронович та його захисник адвокат Шевкун О.А.

До заяви було додано копію вироку, свідоцтва про хворобу № 3091 з постановою Центральної військово лікарської комісії міністерства оборони України від 15 червня 2011 року та копія виписки з історії хвороби № 22873, витяги з наказів начальника 27 управління по фінансуванню військових частин та установ центрального підпорядкування № 69 від 22.06.2011 року про виключення Гавалешка С.М. зі списків особового складу цього управління та Міністра оборони України № 468 від 17.05.2011 року про звільнення Гавалешка С.М. з військової служби у запас за пунктом «б» ч.6 ст. 26 Закону України « Про військовий обов´язок і військову службу» ( за станом здоров´я ).

Про час і місце розгляду даної заяви були повідомлені прокурор військової прокуратури Дарницького гарнізону, засуджений та його захисник і заява розглядалася за їх участю.

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 15 грудня 2011 року заява була задоволена, а Гавалешко С.М. був звільнений від відбування покарання призначеного вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.07.2011 року за хворобою.

Відповідно до вимог п.5 ст. 47 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військово лікарською комісією непридатними за станом здоров´я до військової служби із зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира військової частини і висновком військово лікарської комісії.

Проте, як убачається з долученого до матеріалів справи листа начальника 27 управління по фінансуванню військових частин та установ центрального підпорядкування від 29.09.2011 року вирок суду був повернутий до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області без прийняття до виконання 12 серпня 2011 року, оскільки полковник Гавалешко С.М. був виключений із списків особового складу 27 управління з 5 серпня 2011 року, а вирок суду надійшов до управління для виконання 8 серпня 2011 року.

Таким чином, вирок суду не був прийнятий до виконання командиром військової частини, а тому ним не виконувалися вимоги ч. 2 та ч. 3 ст. 47 КВК України про видання відповідного наказу.

З огляду на викладене, враховуючи, що вирок суду не був прийнятий до виконання командиром частини, він не мав повноважень для звернення до суду з поданням про звільнення Гавалешка С.М. від покарання.

Оскільки відповідно до положень ч.3 ст. 84 КК України звільнення від покарання військовослужбовця, засудженого до службового обмеження, в разі визнання його непридатним до військової служби за станом здоров´я, є обов´язковим, то розгляд даного матеріалу, хоч і з порушенням вимог ч.5 ст. 47 КВК України,  за заявою засудженого та його захисника можливо визнати обґрунтованим.

Проте, і ці положення закону потребують відповідних роз´яснень.

Висновки та пропозиції.

1) Узагальнення обговорити на нараді суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва.



2) Направити узагальнення з додатками до нього до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

3) Провести семінар з суддями місцевих судів з питань застосування законодавства про звільнення від покарання або від подальшого його відбування осіб, які після вчинення злочину або постановлення вироку захворіли на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал