Утвердження національної ідентичності у словотворенні



Скачати 138.39 Kb.
Дата конвертації11.05.2017
Розмір138.39 Kb.
УТВЕРДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У СЛОВОТВОРЕННІ

Олександр СТИШОВ, доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Київського університету імені Бориса Грінченка

Загальновідомо, що культура мови – рівень володіння нормами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Вона також виробляє наукові критерії в оцінці мовних явищ, зокрема й відроджених та нових.

Питання культури мови в Україні були й залишаються надзвичайно актуальними в усі періоди розвитку літературної мови. Незважаючи на відродження української мови, набуття нею державного статусу, вона, на жаль, нині розвивається й функціонує ще не належним чином. Передусім це стосується її якості – чистоти і правильності, вживання в усіх сферах життя української спільноти (хоч і кількісний бік справи також має важливе значення – зменшилося число накладів україномовних видань, ефірного часу на телебаченні й у радіоефірі, більшість високопосадовців і чиновників різних рангів продовжує послуговуватися російською мовою). Проте на сучасному етапі розвитку українська мова вже не зазнає утисків і заборон, розвивається вільніше, більш демократично, відроджує свої питомі слова та фразеологічні одиниці, особливості структурної побудови, семантики, стильового й стилістичного використання тощо.

Спостереження за мовою публіцистичних текстів (україномовних програм і передач національного радіо й телебачення, газет, журналів, публічних виступів), їх аналіз засвідчили, що в кінці ХХ – на початку ХХІ ст. почастішали не лише лексичні, фонетичні, орфоепічні, правописні та ін. помилки, а й словотвірні недоречності та невправності (особливо при творенні нових слів). Тому вважаємо, що ця важлива проблема нині назріла й потребує розв’язання.

В україністиці теоретичних і практичних питань доречного, правильного словотворення з погляду нормативності й культури мови частково (більшою чи меншою мірою) торкалися в своїх роботах І. Ковалик, А. Коваль, Д. Баранник, В. Русанівський, М. Пилинський, С. Єрмоленко, О. Тараненко, О. Пономарів, О. Сербенська, Л. Струганець, Г. Віняр, Г.Сюта, Т. Коць, І.Заліпська та ін. Незважаючи на певні досягнення в цій сфері, маємо ряд нагальних питань і проблем, що вимагають негайного розв’язання й опрацювання. Українська громадськість і саме повсякденне життя ставлять їх на порядок денний. У своїй статті ми будемо спиратися на мову сучасних засобів масової інформації, які є «виразним репрезентантом сучасної української літературної мови» [1, 6].

Сучасному пересічному мовцеві буває важко у величезному потоці мас-медійної інформації зорієнтуватися і визначити, яке нове або відроджене слово з погляду новітніх норм утворене правильно, а яке є помилковим, невдалим чи навіть шкідливим і не вартим наслідування й тиражування. Тому, як нам видається, варто докладніше спинитися на особливостях словотвірних помилок і невправностей, розглянути найтиповіші з них, з’ясувати причини їх появи, дати практичні рекомендації щодо усунення останніх, висловити певні роздуми і міркування над окремими спірними й проблемними питаннями сучасного українського словотвору тощо.



В останні десятиліття на тлі глобалізацій них процесів і зросійщення спостерігаємо посилення дії тенденції до національної ідентичності не тільки в лексиці та фразеології (як у найбільш рухливих і змінних підсистемах), а й у словотворі – прагнення до обмеження або й відмови від використання не властивих структурі української мови дериваційних засобів, словотворчих типів і моделей. Це один із важливих і невід’ємних складників загальної і досить потужної тенденції до відродження як свого питомого, прадавнього, так і виразно національного, своєрідного (мовознавці тут використовують термін автохтонізація).

Серед відроджених національних особливостей, за нашими спостереженнями, переважають саме ті, що зумовлені тривалим впливом російської дериваційної системи на структурні особливості української мови, зокрема словотвірні. Названі вище прагнення й намагання започатковано ще з другої половини 80-х років ХХ століття, а в наступні десятиліття вони значно посилилися. Це тенденція до заміни невластивих українській мові форм, формантів, твірних основ її питомими структурними елементами. Так, у кінці ХХ – на початку ХХІ століть виходять з ужитку або набувають стилістичних обмежень (зокрема як розмовні) запозичені чи скальковані з російської мови іменники на позначення осіб за діяльністю, фахом, посадою та ін. із суфіксами -щик (барабанщик, рекламщик, донощик, алілуйщик, крановщик, піарщик), -чик (апаратчик, збутчик, цукрозаводчик, графітчик), -тель (вимагатель, усиновитель), які в радянську добу пропагували як нормативні та вводили до словників і граматик. Останнє стосується також колишніх активних дієприкметників теперішнього часу із суфіксом -уч-/-юч-, що перейшли в іменники. За будовою вони дуже близькі до відповідних російських форм, пор.: укр. завідуючий – рос. заведующий, укр. головнокомандуючий – рос. главнокомандующий, укр. нападаючий рос. нападающий). Замість наведених вище одиниць у сучасній українській мові активно функціонують нові й відроджені давні слова, утворені за допомогою національних словотворчих засобів – суфіксів -ник, -ик (барабанник, рекламник, доносник, алілуйник, кранівник, піарник, апаратник, цукрозаводник, нападник), -ач (збувач, вимагач, всиновлювач, завідувач, головнокомандувач), -ар (графітяр «той, хто робить графіті», бавовняр). Пор.: Гості та учасники пройдуть по «зірковій» червоній доріжці до театру, а їх вітатиме ансамбль барабанників (газ. «День», 16.03, 2007); Увесь цей архітектурний комплекс будувався відомим українським цукрозаводником Харитоненком за проектом визначного архітектора Щусєва за безпосередньої участі не менш відомого скульптора Коненкова (газ. «Доба», 24.10, 2003); Доля чотирьох уродженців тернопільської землі, які живуть в інших штатах, така ж сама. Консульство підтримує з родинами всиновлювачів постійні зв’язки (газ. «Київські відомості», 06.06, 1997, с. 16). Це ж стосується і лексем із суфіксоїдом -вод, однакових або дуже схожих із російськими відповідниками, які плекали й активно поширювали в 40-ві – у першій половині 80-х років ХХ століття: кукурудзовод (пор. із рос. кукурузовод), садовод (пор. із рос. садовод), бавовновод (пор. із рос. хлопковод) та ін. Власне українські форми до названих одиниць були відомі й раніше, проте в сучасній мовній практиці вони стали поверненими номінаціями з відповідними питомими суфіксами (кукурудзівник, садівник, бавовняр). Названа вище тенденція особливо помітна у відродженні відомих і творенні нових національних термінів із різних галузей: лісівник (зам. лісовод), псаломник (зам. псаломщик), наладник (зам. наладчик), розпасувальник (зам. розпасовщик), газівник (зам. газовщик) тощо. Напр. у контексті: А треба сказати, що доля кидала Івана Дібрівного то туди, то сюди, а він нічого не боїться. Серед найголовніших районних начальників був. Комусь не вгодив. Думаєте пороги оббивав, кума, брата, свата кликав на поміч? Нічого подібного. Краватку, костюм, у шафу, робу на себе – і на родовище слюсарем-наладником (газ. «Молодь України», 02.06. 2000, с. 2); Литвиненко — чудовий розпасувальник: головне — відкритися, а Віталій уже знайде можливість віддати передачу (газ. «Україна молода», 05.12, 2007). Характерно, що за аналогією до наведених слів в останні роки виникли зовсім нові українські відповідники: страусівник (пор. рос. страусовод), хурмівник (пор. рос. хурмовод), устрицівник (пор. рос. устрицевод). Ілюстрації з мови ЗМІ переконливо засвідчують це: Ще одна стаття доходів ясногородських страусівників — продаж маткового поголів’я (самка після двох років і самець після трьох) і страусенят (газ. «Дзеркало тижня», 15.01, 2005); Поради хурмівникам від Валерія Черняєва (заголовок статті) (газ. «Україна молода», 12.12, 2002, с. 7). Поки що в українській мові нормативним, активно вживаним і вже узвичаєним виступає тільки одне слово з -водекскурсовод. Але воно утворене не за допомогою суфіксоїда (як попередні одиниці), а кореневої твірної основи, що походить від дієслова водити.

Значних функціонально-стилістичний і семантичних видозмін зазнала лексема ляльковод. Ця калька із російського кукловод у радянську добу виступала синонімом до слова ляльковик, вважалася нормативною і була кодифікованою із значенням “артист, який керує ляльками у ляльковому театрі”. На сучасному етапі розвитку української мови, за нашими спостереженнями, таку семантику передають лексичні одиниці ляльковик та ляльківник, що є словотвірними варіантами. Напр.: У сезоні, що минув, волинські ляльковики удостоєні головного призу маршалка воєводства у місті Ломжа сусідньої Польщі на фестивалі, що там відбувся (газ. «Волинь», 31.05, 2005); Пам’ятаєте, тоді, у середині 80-х, повсюдно виникали театральні підвали й студії. Не обійшло це і Чернігів. Містом поповзли чутки: «Ляльківники вийшли із-за ширми!» (газ. «Голос України», 26.11, 2010). А форма ляльковод, як і ляльківник, спочатку в мовній практиці електронних і друкованих ЗМІ (переважно у матеріалах, присвячених проблемам і питанням політики), а з часом і загальнонародній мові набула переносного значення “той, хто керує чиїми-небудь діями”. Пор.: У народу й залишилася лише одна надія на доброго, але не царя, а Президента. З великої літери! Царі незамінні. А вони бувають і дурні, й жорстокі... Адже за вашою схемою майбутній лідер — постать суто номінальна, а країною правлять ляльководи... (газ. «День», 24.07, 1999); Водночас оці приховані суперечності між різними провладними групами і прагнуть використовувати «агенти впливу», а точніше, ляльководи, які і втілюють за їхньою допомогою сценарії всіх, на перший погляд, не пов’язаних між собою подій. (газ. «Голос України», 17.03, 2011); До того ж, керманич «регіоналів» щоразу озирається на Кремль, ніби його пов’язують міцні невидимі нитки, якими керують тамтешні ляльковики (газ. «Буковина», 05.06, 2009).

Незважаючи на активізацію питомих словотвірних форм і зразків мова сучасних ЗМІ іноді демонструє неприйнятні, штучні або кальковані утворення на позначення осіб, які не відповідають структурі національної мови, порушують закони українського словотворення: клейщик (оголошень), детективщик, графітчик, тракторогонщик, маковод та ін. Пор. у контексті: На полицях книгарень міста з'явилася книга початківця-детективщика (заголовок статті) vsim.ua; І хоча графіті офіційно заборонено, вуличних художників у столиці більшає. Кожен мріє самовиразитись, створити щось грандіозне і виставити на суд людства. Самі графітчики переконані: на їхні роботи набагато приємніше дивитись, аніж споглядати понурі облізлі стіни (газ. «Україна молода», 03.04, 2009). Тому журналістам і авторам публіцистичних матеріалів варто бути уважними, утворюючи такі неологізми, адже їх сприймають мільйони респондентів, які будуть вважати помилкові одиниці нормативними та послуговуватися ними. Ми пропонуємо замість наведених слів-покручів використовувати як нормативні відповідники: розклеювальник, детективник, графітяр, трактороперегонець, маківник.

Також у сучасній українській мові існують деякі лексеми в невластивих нашій мові формах. На нашу думку, вже настала пора виправити помилки в таких словах і передавати їх у повній відповідності із фонетичними, орфоепічними, словотвірними законами української мови (другий варіант виступає правильним): прапорщик – прапорник, банщик – банник, паркурщик – паркурник, системщик – системник та ін.

Серед іменників-неосіб аналізованих змін зазнала також значна кількість утворень. Передусім це стосується віддієслівних іменників на позначення здебільшого певних дій, виробничих процесів. Так, нині замість однакових або схожих із російськими віддієслівних утворень із суфіксом -к(а), які функціонували в радянську добу, на зразок: заточка (від заточувати), зачистка (від зачистити), заливка (від заливати), парковка (від паркувати) та ін. варто надавати перевагу кодифікованим утворенням із афіксами -анн(я),нн(я): заточування, зачищання/зачищення (від зачищати), заливання, паркування тощо. Звичайно, деякі з аналізованих радянізмів із суфіксом -к(а) ще побутують у сучасній українській мові, але більшість із них уже набули стилістичних позначок розмовне або рідко (напр.: зачистка, заливка, паркова, вирубка). Окремі ж є зовсім небажаними з погляду культури мови (розпасовка (м’яча), заточка (інструмента)). Однак варто зазначити, що існує частина слів із суфіксом -к(а) стилістично нейтральних, апробованих багатовіковою практикою вживання, а тому усталених у використанні. Прикладами можуть слугувати лексична одиниці: закваска 1. Речовина, що викликає кисле бродіння. 2. тільки одн., перен. Основа характеру, риси вдачі, поведінки, закладені в людині та виховані з дитинства; відписка 1. Письмова відповідь, у якій обминається головне, суть справи. 2. заст. Письмова відповідь на лист, звернення і т. ін.

На сучасному етапі розвитку української мови помітне витіснення (зазвичай, де це можливо і має сенс) з ужитку дієприкметників активного стану теперішнього часу із суфіксом -уч- (-юч-), -ач- (-яч-) (ближчих за формою до російських відповідників) прикметниками з афіксами -льн-, -ов-, -н-: знеболюючийзнеболювальний, літаючий – літальний, атакуючий – атакувальний, уточнюючий – уточнювальний, розвиваючий – розвивальний, випереджуючий – випереджувальний, енергозберігаючий – енергозберігальний, випускаюча – випускова [кафедра], миючий – мийний [засіб] тощо. Характерно, що ця тенденція в українській мові початку ХХІ ст., як відзначають лінгвісти, досить стрімко активізується [2, 68]. Мова мас-медіа демонструє функціонування словотвірних варіантів нової лексики, напр.: зомбувальнийзомбуючий, спонсорувальний – спонсоруючий. Пор.: Необхідно апелювати до свідомості громадян, адже дуже часто надмірна кількість реклами медичних препаратів має майже зомбувальний вплив (газ. «Поступ», 08.04, 2004); Також негативно впливає на людину одноманітно-зомбуюча музика (Телканал «Інтер», 08.12, 2011). Проте перевагу маємо надавати і з часом унормувати та кодифікувати одиниці, названі першими.

Засвідчено також активізування власне національних прикметникових форм із суфіксами -ов-, -н- замість утворень, однакових або схожих із російськими дериватами, яким властиві форманти -очн-, -ичн-/-ічн- (посадковий – посадочний [майданчик, смуга на аеродромі, картопля], виставковийвиставочний, протитиповий – протитипічний, діахронний/діахронійний – діахронічний). Нині мова електронних і друкованих ЗМІ засвідчує інтенсивніше використання правильних питомих одиниць: До складу гелікоптерного майданчика входять, зокрема, посадковий майданчик, одноповерховий пасажирський термінал, контрольно-пропускний пункт, місця для зупинки автотранспорту та інше (газ. «Дзеркало тижня», 19.09, 2011); Свій новий виставковий сезон арт-центр «Я галерея» відкрив виставкою відомого українського скульптора Олександра Сухоліта (газ. «День», 17.09, 2008).

В аналізований період поширилося використання твірного компонента -гін замість характерного для російської мови -провод (від проводить) у складних словах водогін, нафтогін, газогін (зам. водопровід, нафтопровід, газопровід) і т. ін. Саме таким утворенням нині варто надавати перевагу, що й демонструє більшість сучасних українських засобів масової інформації: Спеціалісти стверджують: є чимало способів вирішення проблем доступу до якісної питної води в селах. Можна відремонтувати водогін та встановити систему локальної доочистки води, відремонтувати громадський колодязь, яким користується більшість населення, почистити колодязі й обладнати нову свердловину, можна провести знезараження води за допомогою ропи чи прокласти нову гілку водогону (газ. "День", 21.07, 2010); Нагадаємо, що нині нафтогін Одеса Броди працює у реверсному напрямку. Тобто прокачує нафту не в Європу, а до Чорного моря (газ. "Голос України", 14.11. 2006); А потім, 1955 року, український магістральний газогін ДашаваКиїв продовжили до Брянська і Москви, і дуже скоро родовище спорожніло. Так само сталося й з іншим потужним українським газовим родовищем — Шебелинським (газ. "Дзеркало тижня", 27.09, 2008 ).

Позитивною тенденцію, яку спостерігаємо в мові мас-медіа кінця ХХ ст., є формування деяких власне українських абревіатур. Вони починають активніше вживатися замість колишніх складноскорочених слів, що спершу з’явилися на ґрунті російської мови. Прикладом цього можуть слугувати утворення на зразок ВНЗ (вищий навчальний заклад), ВЗО (вищий заклад освіти) замість запозиченої з російської мови назви вуз (із рос. высшее учебное заведение), ЗМОП (загін міліції особливого призначення) замість ОМОН (із рос. отряд милиции особого назначения): У всіх ВНЗ України оприлюднили списки зарахованих на навчання за кошти державного бюджету. www.dipsm.org.ua; Ядумаю, що прямої вказівки закривати приватні ВЗО не буде (газ. «Поступ», 20.04, 2004); Бійців смоленського ЗМОП підозрюються у знятті грошей із банківського рахунку загиблого польського чиновника Анджея Пшевозника. tyzhden.ua. Відрадно, що на початку третього тисячоліття повернулася до вжитку абревіатура, яка функціонувала в мові 20-30-х років ХХ ст., – виш (навчальний заклад вищої школи), а також похідні утворення вишівець, вишівський. Напр.: Два волинських університети потрапили у рейтинг 200 найкращих вишів України. www.volynpost.com.

Отже, якщо в мові мас-медіа і в лексикографічних працях радянського періоду існувала тенденція наводити так звані радянізми, а також лексеми, що своєю семантикою і структурою виявляли близькість до “мови міжнаціонального спілкування” – російської, то у другій половині 80-их рр. ХХ – на початку ХХІ ст. діє активний процес дистанціювання, віддалення від російської мови, пошуки таких слів, які б несли в своїй структурі характерні ознаки словотвірної системи української мови. Це переконливо засвідчено в посиленні прагнення до заміни невластивих українській мові форм, афіксів і твірних основ її питомими елементами. У періоди докорінних соціальних зрушень мова повною мірою розвиває потенційні можливості.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Заліпська І. Я. Комунікативні ознаки української мови у прямому радіо- і телеефірі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 “Українська мова” / / Ірина Ярославівна Заліпська. – К., 2013. – 20 с.

  2. Тараненко О. О. Дієслово в контексті сучасних тенденцій до перегляду нормативних засад української літературної мови /О. О. Тараненко // Мовознавство. – 2006. – № 2-3. – С. 55-77.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал