Уроки до курсу «людина І світ»



Сторінка9/21
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.84 Mb.
ТипУрок
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21
Тема XI. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ УРОК 13

Засоби масової інформації та їх роль у суспільному житті

Мета: розкрити сутність понять «інформація», «ЗМІ», «інформаційна революція»; визначити основні види і функції ЗМІ; розкрити роль ЗМІ у сучасному суспільному житті; продовжити формування вмінь аналізувати навчальний матеріал, робити висновки на основі отриманих знань, збирати, накопичувати, зберігати, обробляти й передавати отриману інформацію.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ


  1. Організаційний момент уроку

  2. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Учні звітують про виконання завдання, отриманого на попередньому уроці.



  1. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

  1. Що означає термін «засоби масової інформації»?

  2. Наведіть приклади відомих інформаційних програм. Як ви їх оцінюєте?

  3. Які ще засоби поширення інформації вам відомі?

  4. Чи насправді ЗМІ сьогодні незалежні? Аргументуйте свою відповідь.

  5. Наведіть приклади із історії, коли ЗМІ перебували під наглядом держави.

  1. Вивчення нового матеріалу

Сьогодні, коли якість інформаційних технологій та їх використання значною мірою визначають характер життя суспільства, питання про відносини між суспільством і ЗМІ, ступінь незалежності ЗМІ від суспільства, влади і держави (особливо держави, що претендує на демократичний статус) набуває особливого значення. Засоби масової інформації, будучи важливою складовою частиною масової комунікації суспільства, виконують різні соціально- політичні ролі залежно від певного числа типових соціально- політичних ситуацій і набувають особливого значення в суспільстві. Це можуть бути ролі організатора, консолідуючої сили суспільства, його просвітителя. Але вони можуть відіграти й дезорганізаційну, дезінтеграційну роль.

►► 3 історії розвитку ЗМІ

Як свідчить еволюція журналістики, одним із головних напрямків її розвитку було найбільш повне задоволення потреб людини в комунікації, тобто необхідній і соціально важливій інформації. Уже в доісторичні часи людина виступала як засіб комунікації, поширюючи певну інформацію серед найближчого оточення. Частково цю роль виконували шамани, провісники і оракули, а засобом її консервації був наскельний живопис, пергамент, глиняні дощечки.

До сьогодні більшість дослідників дотримують думки, що поява преси припадає на V ст. до н. е., коли в Римі виходили перші газети, які уже за часів Юлія Цезаря нагадували сучасні. Найбільш відомим був щоденний бюлетень «Асіа сііигпа» («Події дня»). В Азії також існували подібні видання (наприклад, у Китаї в VIII ст. н. е. виходила «Диба» — «Придворна газета», «Кібелчжі» — «хронікальна газета», а в Японії на глиняних дошках зберігали «Іоміурі каварабан» — «Читати і передавати»), що були, по суті, прадавніми газетами.

За часів Середньовіччя були поширені так звані «летючі листки» (серед них — реляції, ревю, куранти та ін.), які мали яскраво виражений інформаційно-прикладний характер. Винайдення 1440 р. І. Гутенбергом процесу друку за допомогою рухомих літер дало поштовх для розвитку преси і журналістики. Батьківщиною преси як соціального інституту можна вважати територію Західної Європи. Першою газетою у сучасному розумінні цього слова зазвичай вважають бельгійську «№.єчує Тус1іп£еп» («Всі новини»), яка з’явилася в Антверпені приблизно з 1605 року в друкарні Авраама Вергевена. Із 11 березня 1702 р. в Англії, в Лондоні, почали друкувати першу щоденну газету «Баііу Соигапі» («Щоденний вісник»).

У стародавні часи поточна інформація фіксувалася в літописах, хроніках, анналах, життєписах, історіях, подорожніх записках, різноманітних епістолярних формах — від особистого листа до офіційних послань, від повчань і наказів до булл, рескриптів, прокламацій. А вже після виникнення друкованої журналістики починається формування системи журналістських жанрів. Серед найдавніших варто назвати інформацію-хроніку, репортаж, памфлети. Згодом виникають інші газетно-журнальні жанри.

Прийнято виділяти такі типи журналістики: релігійно-клерикальна (ХУ-ХУІ ст.), феодально-монархічна (ХУІ-ХУІІІ ст.), буржуазна (ХІХ-ХХ ст.), соціалістична (XX ст.);

загальногуманістична (кінець XX ст. — початок III тисячоліття).

У Середньовіччі, за часів панування релігійно-клерикального світогляду, діапазон творчості був досить обмежений. Це пояснювалося не стільки незначною кількістю письменних людей, скільки впливом релігії на всі сфери життя. Феодально-монархічний тип журналістики відображав невисоку економічну розвиненість суспільства і завсідчив перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Розвиток торгівлі вимагав обміну інформацією про товари, прибуття кораблів, ціни.

У XIX ст. журналістика перетворилась на найважливішу частину суспільно-політичного життя і господарювання. Вона виконувала роль знаряддя політичної боротьби — 80 % преси мали яскраво виражений політичний і суспільно-політичний характер. Стався класичний поділ преси на якісну (елітарну) і популярну (масову). До кінця XX ст. до неї додався тип проміжних ЗМІ.

Соціалістична журналістика цілком була орієнтована на ідеологічну залежність, головною константою в якій була партійність. На сьогодні ми можемо говорити про формування загальногуманіс- тичної журналістики.

Основні етапи розвитку ЗМІ:


  1. до початку нашої ери — прагазетні явища;

  2. із початку нашої ери до XV ст. н. е. — епоха рукописних видань;

  3. із XV ст. до XVII ст. — винайдення і розвиток друкарства, становлення газетно-журнальної справи;

  4. із XVIII ст. до початку XX ст. — розвиток журналістики як суспільного інституту, вдосконалення поліграфічної бази, становлення преси як основи демократії;

  5. із 1900 р. по 1945 р. — набуття пресою функцій «четвертої влади»;

  6. із 1945 р. по 1955 р. — процес концентрації та монополізації ЗМІ;

  7. із 1955 р. по 1990 р. — епоха становлення електронних засобів комунікації;

  8. із 1990 р. по теперішній час — становлення нового інформаційного порядку у світі.

►► Види засобів масової інформації (ЗМІ)

Засоби масової інформації — це інститути та форми публічного і відкритого поширення інформації для широкого кола користувачів, що здійснюється за допомогою технічних засобів.

ЗМІ становлять складну систему, у якій виділяють два головні їх типи: друковані (преса) та електронні (радіомовлення, телебачення, кінопродукція, аудіопродукція).

Сучасні ЗМІ представляють собою установи, створені для відкритого, публічного передання за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам. Це відносно самостійна система, що характеризується множинністю складових елементів: змістом, властивостями, формами, методами і певними рівнями організації (у країні, регіоні, на виробництві). Відмінні ознаки ЗМІ — це публічність, тобто необмежене коло користувачів, наявність спеціальних технічних приладів, апаратури; непостійний склад аудиторії, що змінюється залежно від виявленого інтересу до тієї чи іншої передачі, повідомлення або статті.

Поняття «засоби масової інформації» не слід ототожнювати з поняттям «засоби масової комунікації» (ЗМК). Це не зовсім правильно, оскільки останнє поняття характеризує більш широкий спектр масових засобів. До ЗМК належать кіно, театр, цирк і т. ін., всі видовищні вистави, які визначає регулярність звернення до масової аудиторії, а також такі технічні засоби масової комунікації, як телефон, телеграф, телетайп і т. ін.

Власне журналістика прямо пов’язана з використанням розвинених технічних засобів комунікації — преси (засоби поширення інформації за допомогою друкованого відтворення тексту та зображення), радіо (передання звукової інформації за допомогою електромагнітних хвиль) і телебачення (передання звукової і відеоінформації також за допомогою електромагнітних хвиль; для радіо і телебачення обов’язковим є використання відповідного приймача).

Завдяки використанню цих комунікаційних засобів виникли три підсистеми ЗМІ: преса, радіо і телебачення, кожна з яких складається з величезної кількості каналів — окремих газет, журналів, альманахів, книжкової продукції, програм радіо і телебачення, здатних поширюватися як по всьому світові, так і в невеликих регіонах (областях, районах, округах). Кожна підсистема виконує свою частку функцій журналістики на основі специфічних особливостей.

Преса (газети, тижневики, журнали, альманахи, книжки) посідає особливе місце в системі ЗМІ. Друкована продукція несе інформацію у вигляді надрукованого буквеного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, графіків та інших зображально- графічних форм, які читач-глядач сприймає без допомоги яких-небудь додаткових засобів (тоді як для отримання радіотелевізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магнітофон і т. ін.).

►► Функції ЗМІ

Розгляд та аналіз функцій будь-якої системи соціальної діяльності — найважливіший момент її теорії. Це пов’язано з тим, що процеси, які відбуваються в кожній системі соціальної діяльності, визначаються, зрештою, тим, що вона здійснює певну функцію в більш широкому загалі.

Взагалі, у ЗМІ величезна кількість функцій в абсолютно різних сферах.



  1. Комунікативна — функція спілкування, налагодження контакту.

  2. Організаторська, у якій найбільш наочно проявляється роль журналістики як «четвертої влади» в суспільстві.

  3. Ідеологічна (соціально орієнтовна), пов’язана з прагненням впливати на світоглядні основи та ціннісні орієнтації аудиторії, самосвідомість людей, їх ідеали та прагнення, включаючи мотивацію поведінки.

  4. Культурно-освітня, яка полягає в тому, щоб, будучи одним з інститутів культури суспільства, беручи участь у пропаганді та поширенні в суспільстві високих культурних цінностей, виховувати людей на зразках загальносвітової культури, тим самим сприяючи всебічному розвиткові людини.

  5. Рекламно-довідкова, спрямована на задоволення утилітарних запитів, пов’язаних зі світом захоплень різних верств аудиторії (сад, город, туризм, колекціонування, шахи тощо).

  6. Рекреативна (розваги, зняття напруженості, отримання задоволення).

У кожній із цих сфер ЗМІ виконують свої соціальні ролі:

  • виробничо-економічну,

  • регулювальну,

  • духовно-ідеологічну,

  • інформаційно-комунікативну.

Так, в економічній галузі преса стає елементом системи виробництва, набуває якості товару. У соціальному вимірі головним є збирання, накопичення, зберігання, опрацювання та поширення інформації.

У духовній сфері преса виконує пізнавальну, освітню, виховну функції, притаманні всім ідеологічним інститутам.

Генеральним суб’єктом щодо журналістики є суспільство. На задоволення потреб усього суспільства спрямовані функції інтеграції пізнання, які виконує журналістика. Окремі соціальні структури як суб’єкти своїми потребами в завоюванні й утриманні влади визначають такі функції журналістики, як пропаганда, агітація, організація. Особистість визначає функції орієнтації, морально- психологічного задоволення.

Для такого специфічного виду соціальних суб’єктів, як журналісти, журналістика виконує службово-професійну і творчу функції.

Проте викликає сумнів власне розподіл суб’єктів, оскільки журналіст може виконувати не тільки творчу і професійні функції, але й використовувати пресу в особистих інтересах.

►► ЗМІ та політика. ЗМІ як засіб формування громадської думки

ЗМІ відіграють у політичному житті суспільства суттєву роль, безпосередньо стосуючись його життєдіяльності і виконуючи репродуктивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (творчу) функції, тому вони тією ж мірою, що і творці політики, несуть відповідальність за те, що відбувається в суспільстві.

Об’єднання націй у сильні централізовані держави часто ставало можливим завдяки появі преси, яка створила новий вид соціальної спільноти — публіку окремо взятої газети. Члени цієї агрегації розділені відстанями, але об’єднані інформацією, яку вони споживають. Преса прискорила і поставила на «потік» вироблення єдиних символів і значень у національному масштабі. Сьогодні ЗМІ не тільки безупинно відтворюють цей процес, але й виводять його на глобальний рівень. Хоч мас-медіа покликані вирішувати певні завдання в політичній системі та суспільстві, у реальному житті вони досить самостійні, мають власні цілі діяльності, що часом не збігаються з потребами суспільства, і використовують для їх досягнення різні методи.

У демократичних державах явно переважає раціональна модель масових комунікацій, розрахована на переконання людей за допомогою інформування та аргументації, побудованою у відповідності із законами логіки. Ця модель відповідає сформованому типу менталітету і політичної культури людей. Вона пропонує змагальність різних ЗМІ у боротьбі за увагу і довіру аудиторії. У цих державах законом заборонено використання ЗМІ для розпалювання расової, національної, класової та релігійної ненависті і ворожнечі. Проте різні політичні сили широко застосовують методи переважно емоційного впливу для пропагування своїх ідей і цінностей, що особливо яскраво проявляється в період виборчих кампаній. Цими можливостями широко користуються тоталітарні, авторитарні і особливо етнократичні режими, надаючи своїй політичній пропаганді емоційності. Тут ЗМІ широко використовують методи психологічного навіювання, засновані на страху й вірі, для розпалювання фанатизму, недовіри або ненависті до політичних опонентів, осіб інших національностей.



Незважаючи на важливість емоційного впливу, головний вплив на політику ЗМІ здійснюють через інформаційний процес, основними етапами якого є одержання, відбір, препарування, коментування відомостей. Від того, яку інформацію, у якій формі та з якими коментарями отримують суб’єкти політики, багато в чому залежать їхні подальші дії. Вони не тільки відбирають відомості, які постачають інформаційні агентства, але й самі видобувають та оформляють їх, виступають їх коментаторами і поширювачами. Потік інформації у сучасному світі настільки різноманітний і суперечливий, що самостійно розібратися в ньому окремій людині чи навіть групі фахівців несила. Тому відбір найбільш важливої інформації та її подання у доступній масовій аудиторії формі і коментування — важливе завдання всієї системи ЗМІ. Інформованість громадян, у тому числі політиків, прямо залежить від того, як, з якими цілями і за якими критеріями добирають інформацію, наскільки глибоко вона відображає реальні факти після її препарування та

редукції, здійснених газетами, радіо, телебаченням, а також від способу і форм подання інформації.

Роль ЗМІ в політиці не можна оцінювати однозначно. Це складний багатогранний інститут, що складається з безлічі органів та елементів, які інформують населення про те, що відбувається в кожній конкретній країні і в усьому світі.


  1. Підсумок уроку

Бесіда

  1. Проаналізуйте особливості інформаційної ситуації в Україні.

  2. Яку роль відіграють ЗМІ у формуванні громадської думки й демократизації українського суспільства?

  3. Чи можна за допомогою ЗМІ захистити права людини в Україні? Наведіть відомі вам приклади.

  4. Чи потрібен «Моральний кодекс журналіста»?

У сучасний період розвитку українського суспільства успішне розв’язання політичних, економічних і соціальних завдань дедалі більше залежить від дії такого суб’єктивного чинника, як соціальна активність особистості. Важливу роль у формуванні цієї активності, а також громадської думки відіграють засоби масової інформації. Про зростаючу роль преси, радіо і телебачення в суспільному житті країни свідчать їхній бурхливий ріст, поширеність і доступність масової інформації. Друковане й усне слово, телевізійне зображення здатні в найкоротші терміни досягти найбільш віддалених районів, проникнути в будь-яке соціальне середовище.

Засоби масової інформації — потужний засіб оперативного донесення інформації в різні куточки світу, впливу на емоції людини, здатний ефективно переконувати реципієнта. Особливо чітко це виявляється щодо електронних ЗМІ. У міру розширення технічних можливостей їх роль зростає. А за емоційним впливом на почуття і свідомість людей вони залишаються неперевершеними і збирають найбільш масову аудиторію. У засобах масової інформації, а особливо на телебаченні питання про підвищення ефективності виступів тісно пов’язані з рівнем організації творчого процесу, форм і засобів соціально-політичного виховання журналістського, художнього і технічного персоналу. Перш за все це відбір проблем, розв’язання яких може підтримати і підказати аудиторія.



  1. Домашнє завдання

  1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

  2. Скласти «Моральний кодекс журналіста».

Тема XII. НАЦІЯ УРОК 14

Поняття нації. Нація і націоналізм. Нація етнічна і політична

Мета: поглибити й систематизувати знання учнів про історично сформовані спільноти людей; сформувати в учнів розуміння розмаїття спільнот людей, що живуть на Землі; ознайомити учнів з розвитком національного питання і форм міжнаціональної інтеграції в Україні; показати позитивні і негативні явища націоналізму; виховувати негативне ставлення молоді до національних і міжнаціональних конфліктів, формувати толерантне ставлення молоді до людей іншої нації, релігії, поглядів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ


  1. Організаційний момент уроку

  2. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Учні зачитують свій варіант «Морального кодексу журналіста».



  1. Мотивація навчальної діяльності

Учням пропонується пригадати з курсу історії визначення поняття «нація», «міжнаціональні відносини», «міжнаціональні конфлікти», «націоналізм», приклади з історії прояву крайнього націоналізму (фашизм, шовінізм, расизм, геноцид).

Проблемне питання

  • Чи існують в Україні міжнаціональні конфлікти і в який спосіб їх можна подолати?

  1. Вивчення нового матеріалу

►► Етнос: його основні ознаки та особливості

У сучасному світі існують різні соціальні спільноти.



Соціальні спільноти — це відносно стійка сукупність людей, що мають більш-менш однакові умови і спосіб життя, вирізняються масовою свідомістю, певною мірою спільністю соціальних норм, ціннісних систем та інтересів.

Види спільнот: сім’я, рід, плем’я, класи, соціальна група, народності, нації, професійні спільноти, трудові колективи.



Етнос — стійка сукупність людей, що історично склалася на певній території, має загальні, відносно стабільні особливості мови, культури і психіки, а також усвідомлює свою єдність і відмінність від інших подібних утворень.


c:\users\8bad~1\appdata\local\temp\finereader11\media\image11.png


Нація — певна форма існування етносу, характерна для певного етапу історичного розвитку.



Нація — історично сформована спільнота людей, якій притаманні спільні економічне життя, мова, територія, певні психологічні ознаки, які виявляються в особливостях її культури, мистецтва та побуту.


c:\users\8bad~1\appdata\local\temp\finereader11\media\image12.png


►► Національна самосвідомість



Національна самосвідомість — сукупність соціальних, моральних, політичних, економічних, естетичних, релігійних, філософських поглядів, що характеризують зміст, рівень і особливості духовного розвитку націй.

Національний інтерес — сукупність потреб і прагнень народів тієї чи іншої держави до створення необхідних для себе життєвих умов, усвідомлення свого суверенітету, встановлення взаємних відносин з народами інших країн.

Запитання

  • Наведіть приклади національного інтересу українців.

Вивчаючи історію розвитку націй і народностей, виділяють такі процеси, як міжнаціональна диференціація і міжнаціональна інтеграція.

Міжнаціональна диференціація — це процес роз’єднання, розділення, протистояння різних націй, етносів, народів у різних планах.

Міжнаціональна інтеграція — це процес поступового об’єднання різних етносів, народів і націй через сфери суспільного життя.


c:\users\8bad~1\appdata\local\temp\finereader11\media\image13.png

■ ■ • • •• • •••



Причини міжнаціональної інтеграції

  1. Неможливість держав жити ізольовано, що пов’язано з конкретними змінами в економіці практично всіх сучасних країн.

  2. Економічний та політичний взаємозв’язок держав.


Прикладом міжнаціональної інтеграції в сучасному світі є країни Європи, об’єднані в Європейський Союз (ЄС).



Завдання

  • Наведіть інші приклади міжнаціональної інтеграції, які ви знаєте.

►► Розвиток міжнаціональних відносин в Україні

Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою титульної нації — українців. За даними перепису населення 2001 р., українці становили понад 77,82 % усіх жителів України. До того ж значна кількість українців проживають у близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на території України проживають представники понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни — понад 17,28 % усього населення країни.

Далі йдуть, білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї та вірмени. Крім цих національностей, в Україні проживають греки, цигани, азербайджанці, німці, грузини, гагаузи та ін.

Протягом історичного періоду національний склад населення України змінювався, тож сучасні державні кордони країни суттєво відрізняються від етнічних меж проживання українців. Українці проживають не лише на суміжних з Україною територіях, а й у багатьох віддалених від неї країнах світу. Але найбільша кількість українців проживає в Росії — понад 4,4 млн осіб. Це друга за чисельністю нація, що проживає в Росії. Значна частина українців постійно проживає в Польщі, Білорусі, Словаччині, Молдові, СІНА, Канаді, Аргентині, Австралії, Німеччині та багатьох інших країнах світу.

Національний склад населення України постійно змінюється також під впливом міграції. За останні роки з України виїжджало більше населення, ніж поверталось. Серед національностей, що виїжджають з України, найбільш численну групу становлять росіяни, євреї, молдавани. Населення України зростало також за рахунок татар, азербайджанців, білорусів, вірмен, болгар, грузинів.

Зміни у національному складі населення України зумовлені й поверненням на її територію примусово виселених раніше в Росію та інші республіки колишнього Союзу кримських татар і німців. Вони проживають переважно в Криму та на півдні України. У складі населення Автономної Республіки Крим кримські татари становлять вже 12,1 %. Упродовж майже 60 років депортації радянська влада розвивала та підтримувала негативні стереотипи щодо кримських татар як «народу зрадника», стереотипи, що їх продукували ще за часів царської Росії починаючи від анексії території Криму російською імператрицею Катериною II.

Поліетнічність населення, яка утворилася в Україні, має виразну специфіку: з усіх етнічних неукраїнців понад 80 % становили етнічні росіяни. Іншим аспектом української поліетнічності є питання визначення мовної ідентичності. Зокрема, 5 544 729 етнічних українців, згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, вважають рідною російську мову. Сьогодні в Україні існує 3 мегамовні групи — україномовні українці, російськомовні українці та російськомовні росіяни.

Окремо потрібно звернути увагу на взаємини «більшості» з ромами та основні проблеми, які існують у цього народу в Україні. За даними Всеукраїнського перепису населення на 2001 рік, громада ромів України налічувала близько 47,6 тис. осіб, з яких близько 14 тис. проживає на Закарпатті і понад 4 тис. у Донецькій, Дніпропетровській та Одеській областях. Проте, на думку деяких науковців, чисельність ромів, що проживають в Україні, значно більша.

Актуальності набувають міжнаціональні взаємини, пов’язані з міграцією до України представників тих громад, які традиційно не проживали на її теренах. Внаслідок міграційних процесів за останні роки в Україні зросла кількість азербайджанців. Численність більшості інших національних груп, зокрема болгар, молдаван, білорусів, євреїв, татар, циган, німців, скоротилася. Навіть порівняно з офіційними даними Всесоюзного перепису населення 1989 року, заданими Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні вдвічі збільшилася кількість вірмен — вона сягнула 100 тисяч громадян, азербайджанців тут нині проживає 45 тисяч (ця етнічна група демонструє 20 % зростання). Збільшилася кількість корейців: в Україні їх нараховується 13 тисяч, тобто зростання сягнуло 50 %. Збільшилась кількість арабів: якщо під час Всесоюзного перепису населення 1989 р. їх було зафіксовано 1 240 осіб, то 2001 року — 6 575 осіб. Зросло число в’єтнамців і вихідців з Індії, Пакистану, країн Південно-Східної Азії.

Актуальною для України є проблема нелегальної міграції. Кількість нелегальних мігрантів, які перетинають кордон України, постійно зростає. Більшість нелегалів прагнуть потрапити до країн Західної Європи і розглядають Україну як транзитну територію, принаймні про це свідчать українські прикордонники. Проте реальні міграційні наміри цієї категорії осіб ще тільки комплексно досліджуються. Сьогодні існують свідчення про створення в Україні новітніх етнічних компактів. За різними даними, в Україні кількість мігрантів коливається від 100 тисяч до 6 млн осіб. Це здебільшого вихідці з країн Азії та Африки. В Одеській області вказують на наявність індійської, в’єтнамської та китайської громад. Відповідні свідчення про збільшення кількості громад — вихідців з країн південної Азії, Китаю — з’являються в інших українських регіонах. Отже, це свідчить, що у складі населення України фактично зростає кількість представників тих етносів, які мігрують до України з несприятливих у соціальному і міжетнічному сенсі країн, тобто з тих держав, де вирують міжетнічні конфлікти і де низький рівень життя. Це, за свідченнями експертів, демонструє не тільки те, що Україна є транзитною територією, але й те, що країна розглядається новітніми мігрантами як відносно стабільна держава у сфері міжнаціональних взаємин.

Стабільність життя представників різних національностей неможлива без шанобливого ставлення і поваги кожного народу до іншого. Це стосується як українців, так і національних меншин, які є жителями однієї держави — України.

Важлива роль у збереженні міжетнічної злагоди в усіх регіонах України належить створенню державою сприятливих умов для національно-культурного розвитку як національних меншин в Україні, так і українців, які проживають у країнах близького і далекого зарубіжжя. Ці питання повинні бути предметом розвитку міждержавних відносин і розв’язуватися на користь народів усіх країн.

►► Націоналізм. Міжнаціональні конфлікти та шляхи їх подолання

Націоналізм — ідеологія і політика, основу якої складають ідеї національної винятковості і переваги, прагнення до національної замкнутості, місництва, недовіра до інших націй.

Яскравий прояв націоналізму в сучасному світі продемонстрував німецький фашизм, що призвів світ до Другої світової війни 1939-1945 рр. Синонімами фашизму стали терміни «расизм», «нацизм», «шовінізм», «геноцид», «голокост».



Запитання

  • Як на вашу думку, чи можна вважати національне питання однією з причин розпаду СРСР?

Міжнаціональний конфлікт — одна із форм відносин між національними спільнотами, що характеризується станом взаємних претензій, відкритим протистоянням етносів, народів і націй, що мають тенденцію до наростання протистояння аж до збройних зіткнень.

Завдання

  • Назвіть причини міжнаціональних конфліктів.

  1. Ускладнення соціально-економічного розвитку країн світу, відчутне відставання багатьох з них.

  2. Непродумана або відверто екстремістська політика низки державних діячів.

  3. Колонізація населення інших країн.

  4. Помилки і прорахунки керівництва ряду країн у розв’язанні національних питань.

Види міжнаціональних конфліктів

  1. З приводу спірних територій.

  2. Через вигнання народу зі своєї території і повернення депортованого народу на свою історичну батьківщину.

  3. Через довільну зміну адміністративних кордонів.

  4. Через насильницьке включення території народу до сусідньої держави.

  5. Між етнічною більшістю і компактною меншістю (корінна національність).

  6. З приводу відсутності у народу власної держави або розподіл його території між іншими державами.

Типи міжнаціональних конфліктів

  1. Державно-правові (незадоволення правовим становищем нації, прагнення власної державності, конфлікт з владними органами держави, у складі якої перебуває нація).

  2. Етнотериторіальні (визначення кордонів нації).

  3. Етнодемографічні (захист прав корінної національності).

  4. Соціально-психологічні (зміна способу життя, порушення прав людини).

Шляхи розв’язання міжнаціональних конфліктів

  1. Усвідомлення усіма людьми неприйнятності насильства, формування поваги до національних почуттів всіх етнічних груп.

  2. Провадження лояльної, продуманої політики з урахуванням інтересів усіх народів і народностей.

  3. Створення ефективно діючих міжнародних комісій, рад, інших організацій для мирного розв’язання національних суперечок.

  4. Надання національно-культурної автономії усім бажаючим національним меншинам, що дозволить їм зберегти свою мову, культуру, релігію і традиції.

Шляхи врегулювання міжнаціональних конфліктів

  1. Визнання міжнаціональних проблем і розв’язання їх шляхом продуманої національної політики.

  2. Використання економічних важелів для нормалізації ситуації.

  3. Створення культурної інфраструктури консенсусу, дотримання принципу паритетності, коли йдеться про призначення людей різних національностей на державні посади, підтримка національної культури.

►► Формування української політичної нації

Аналіз історико-політичного контексту формування української національної ідентичності дозволяє розглянути специфіку сучасної національної ідентичності та перспективи поширення загальнонаціональної ідентичності на громадян України, що мають різні етнічні, мовно-культурні, регіональні, конфесійні ідентичності тощо. Особливу увагу приділено потребам формування української загальнонаціональної ідентичності виходячи з вимог забезпечення національних інтересів України: зміцнення державної і національної єдності, забезпечення міжетнічного миру, суспільної інтеграції представників етнічних спільнот, розвитку унікальних етнічних ідентичностей в контексті цілісної загальноукраїнської ідентичності, ліквідації загрози сепаратизму.

Проблема становлення єдиної національної ідентичності громадян України є однією з визначальних для українського суспільства та для подальшого формування його як повноцінної нації. Політичний контекст проблематики (необхідність збереження цілісності держави та її зміцнення, становлення громадянського суспільства, з’ясування місця країни у системі культурних і геополітичних координат тощо) зумовлює необхідність вироблення адекватної політики щодо кризових явищ в українській національній ідентичності. Теоретичні та практичні дослідження безпосередньо стосуються проблем зменшення потенціалу сепаратизму, залучення до державотворчого процесу представників усіх етнічних груп, зміцнення можливостей держави у справі протистояння зовнішньому тискові.

Складовою частиною політичної діяльності держави, покликаної врегулювати міжнаціональні відносини в різних сферах життя суспільства, є національна політика.

Українська національна ідентичність проходить складний і суперечливий процес становлення. Нині її ознаками є амбівалентність суспільної свідомості, брак консенсусу стосовно базових цінностей, етнопсихологічні та мовно-культурні деформації у свідомості.

Таку ситуацію ускладнюють:

розриви у загальнодержавному комунікативному просторі внаслідок суперечностей у мовній, ідеологічній сферах; брак історичних знань або їх викривлене тлумачення і, як наслідок, слабкість ідеологічної основи для формування національної ідентичності;

деформації національної і громадянської свідомості, соціальної структури суспільства та невиразність соціальної ідентифікації в умовах ослаблення суспільства.

Висновок. Отже, на сьогодні в Україні ресурси для формування і зміцнення сприятливої для суспільства, держави цілісної національної ідентичності використано не повністю. Це відбувається, по-перше, через недооцінювання з боку державної влади цінності цього явища; по-друге, через надмірний вплив в Україні тих політичних сил, які виступають за консервацію наявного «постколоні- ального» стану ідентичностей.

Серед фундаментальних інтересів української держави і політичної нації мають бути:

збереження територіальної цілісності;

розвиток власної національної, культурної, мовної тощо самобутності;

подальша консолідація всередині суспільства і нації; рівноправні і повноцінні відносини з іншими державами і націями.

Таким чином, визрівання єдиної національної ідентичності за збереження і розвитку етнічних, культурних тощо ідентичностей усіх спільнот здатне суттєво сприяти зміцненню державної єдності країни, суспільства, істотно посилити державу. Це, у свою чергу, дозволить посилити сприйняття української держави представниками різних етнічних груп як «своєї»; зменшити або нівелювати можливість виникнення сепаратистських тенденцій серед етнічних груп компактного розселення в Україні; залучити повною мірою потенціал усіх громадян України. Досягнення таких цілей повністю відповідає інтересам України.



  1. Підсумок уроку

Робота з текстом

Прочитайте фрагмент казки Є. Шварца «Дракон» і сформулюйте свою думку щодо описаної ситуації.

«Отже, коли лицар Ланцелот прибув до міста, поневолений жорстоким Драконом, він, на свій подив, почув про доброту Дракона. По-перше, під час епідемії холери Дракон, дихнувши на озеро, скип’ятив в ньому воду. По-друге, він позбавив місто від циган. «Але ж цигани дуже милі люди», — здивувався Ланцелот. «Що ви! Який жах! — вигукнув архіваріус Шарлемань. — Я, правда, в житті не бачив жодного цигана. Але я ще в школі проходив, що це жахливі люди. Це волоцюги за своєю природою, по крові. Вони вороги будь-якої панівної системи, інакше вони жили б де-небудь, а не вештались туди-сюди. їх пісні позбавлені мужності, а ідеї руйнівні. Вони крадуть людей. Вони проникають всюди».

Висловлювання учнів.

Коментар. Зверніть увагу, що хоч архіваріус ніколи сам не бачив циган, але він не сумнівається в їх негативних якостях. Для нього навіть реальний Дракон краще міфологічних циган. Але найважливіше те, що джерелом інформації про «циганську загрозу» став сам Дракон. Саме таким чином і складаються негативні стереотипи в масовій свідомості.



Тестування

  1. Розташуйте етнічні спільноти у порядку їх історичного розвитку.

А Народність;

Б рід;


В клан;

Г плем’я;

Д нація.


  1. За якими ознаками можна визначити сучасну націю?

А Єдина територія;

Б спільна мова;

В специфіка господарської діяльності;

Г духовна єдність;

Д кровно-родинна спорідненість.


  1. До історично сформованих груп людей належать:

А народності;

Б класи;


В держави.

Відповіді: 1 Б, В, Г, А, Д; 2 Д; З А.

  1. Домашнє завдання

  1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

  2. Підготувати електронну презентацію «Національні проблеми України».



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал