Уроки до курсу «людина І світ»



Сторінка8/21
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.84 Mb.
ТипУрок
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   21
Тема X. ДЕМОКРАТІЯ УРОК 11

Поняття, форми та принципи демократії. Вибори як інструмент демократії

Мета: розкрити сутність демократичного політичного режиму; визначити основні компоненти та різновиди, проаналізувати рівень свободи особистості за демократичного політичного режиму; розвивати комунікативні здібності учнів, вміння аналізувати тексти навчальних посібників, виконувати завдання; виховувати творчі здібності та критичне мислення учнів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: лекція з елементами бесіди.

Епіграф: Демократія — це ім’я, яке дають народу, коли потребують його. Робер де Флер

ХІД УРОКУ



  1. Організаційний момент уроку

  2. Мотивація навчальної діяльності

Ще у VI ст. до н. е. у Стародавній Греції відбулася розмова між рабом і рабовласником: «Чи знаєш ти, раб, що я можу вчинити з тобою так, як захочу?». «Так, — відповів раб, — я обплутаний кайданами рабства, але думки мої не знають пут». Історія не зберегла імені рабовласника, ім’я ж мудрого раба знають всі — Езоп.

Запитання

  • Що мав на увазі Езоп?

Повідомлення теми та мети уроку.

  1. Вивчення нового матеріалу

►► Історія виникнення демократії

Поняття демократія в дослівному перекладі означає «влада народу».



Запитання

  1. Чи добре, коли всі керують?

  2. Якщо в машині кожен буде намагатися виконати роль шофера, це може призвести до катастрофи?

Виникнення демократії, за загальноприйнятою у науці думкою, пов’язано з появою античного полісу. Поліс поєднував у собі елемент цивільної самоврядної громади і був частиною міської структури з розвиненою приватною власністю. «Батько історії» Геродот (484-425 рр. до н. е.) був родоначальником поняття «демократія» і виділяв два основні принципи афінської демократії: свободу слова і рівність всіх громадян перед законом.

Фукідід (460-395 рр. до н. е.) записав відому «Промову на панахиді» афінського державного діяча Перікла, у якій той, віддаючи шану загиблим у перший рік Пелопоннеської війни (між Афінами і Спартою), говорить про особливості афінської демократії.

«...Наша конституція називає нашу державу демократією тому, що влада перебуває в руках народу, а не меншини. Коли йдеться про розв’язання приватних конфліктів, усі рівні перед законом; коли йдеться про те, щоб покласти на когось велику відповідальність перед суспільством, для нас важлива не приналежність людини до певного класу, а її реальні здібності. І якщо людина здатна служити державі, вона не може бути позбавлена цієї можливості через свою бідність... У нашому приватному житті ми вільні і терпимі, проте в суспільних відносинах ми дотримуємо закону.

Ми добровільно підкоряємося тим, кого обрали до органів управління, а також суворо дотримуємо законів, особливо тих, що захищають права пригноблених, і тих неписаних законів, порушувати які вважається ганьбою. Після роботи ми насолоджуємося всіма видами відпочинку, що приносять користь нашому духу. Круглий рік проводимо безліч різноманітних змагань і жертвоприношень; у наших домівках панують краса і гарний смак, які щодня дарують нам радість і допомагають забути про проблеми.

Наша любов до прекрасного не спонукає нас до екстравагантності, а наша любов до духовного не робить нас більш піддатливими. Ми вважаємо, що багатство повинно використовуватися розумно, а не служити об’єктом для вихваляння. У нашій країні кожного турбують не тільки свої власні проблеми, а й проблеми держави в цілому: навіть ті, хто опікується виключно своїми справами, прекрасно поінформовані в галузі політики — і в цьому наша особливість, ми не вважаємо, що той, хто не цікавиться політикою, зайнятий своїми справами, ми вважаємо, що вона взагалі не справ...»



Платон (427-347 рр. до н. е.) виділяв п’ять форм правління: аристократію (правління кращих, благородних); тимократію (правління честолюбних); олігархію (правління нечисленної групи сильних і заможних); тиранію (різновид монархії) і демократію (результат заколоту бідняків, що знищують і виганяють багатих і знатних). Згодом він звів типологію до двох форм: монархії та демократії. На його думку, монархія небезпечна надлишком влади, а демократія — надлишком свободи, тому треба дотримувати середини між цими крайнощами.

Арістотель (384-322 рр. до н. е.) виділяв «правильні» і «неправильні» форми державного устрою. До перших він відносив царську владу, аристократію і політику) (змішаний державний устрій); а до других — тиранію, олігархію і демократію (він ставив знак рівності між демократією і охлократією — «владою натовпу»). Арістотель розробив головні принципи правильного демократичного правління: багаті і бідні беруть участь в управлінні на рівних умовах; обіймання посад обмежене майновим, хоча і невисоким, цензом; посісти посаду можуть всі громадяни, за винятком тих, хто був підданий судовому переслідуванню або атімії (позбавлення громадянської честі); основою демократичного правління є панування закону.

Середньовіччя не внесло суттєвих змін у розуміння демократії. Лише наприкінці середніх віків виникла ідея поділу влади: законодавча має належати народу, а виконавча — монархові (Марсилій Падуанський, XIV ст.).

Новий час ознаменувався сплеском інтересу до поняття «демократія» . Це поняття набуває форми вимог до обмеження державної влади щодо громадянина: свобода віросповідання (В. Пені), свобода особистості і власності (Ш. Монтеск’є), участь народу в державотворенні (Ж.-Ж. Руссо), свобода торгівлі та промислової діяльності (А. Сміт), право на легальний і ненасильницький спротив владі (І. Кант), можливість революційної і бунтівної боротьби (І. Фіхте). Проте єдності в розумінні демократії не було і в цей період. Англійський філософ Дж. Мілль бачив у ній тиранію більшості. Американський президент А. Лінкольн вважав її правлінням, що походить від народу, здійснюваним народом і для народу.

У. Черчілль говорив: «У демократії багато недоліків, але поки що не знайдено нічого кращого».



►► Демократичний політичний режим

У сучасній політології виділяють три політичні режими: демократичний, авторитарний, тоталітарний.



Політичний режим — це система методів, способів і засобів здійснення політичної влади.

Демократія (від грецьк. (іетоз — народ + кгаіоз — влада) — політичний режим, заснований на визнанні верховенства законів і народовладдя.

Гасло демократичного політичного режиму: «Дозволено все, що не заборонено законом».



Характерні ознаки демократичного режиму:

  • народ — джерело влади;

  • поділ влади (законодавча, виконавча, судова);

  • правова держава; права особистості закріплені законом і гарантовані; громадянське суспільство;

  • демократичні вибори до органів державної влади;

  • політичний плюралізм;

  • конкурентна багатопартійна система; легальна опозиція;

  • ЗМІ, вільні від цензури;

  • дії армії і спецслужб регулюються й обмежені законом; підтримання правопорядку — функції міліції та суду;

  • відсутність офіційної ідеології;

  • церква відокремлена від держави.

►► Політичний статус особистості

У політичному житті беруть участь різні люди, соціальні групи і т. ін. У цій сфері суспільства особистість набуває прав та обов’язків, що відтворені у правових актах і характеризують правове становище особи в суспільстві.



Завдання

  1. Назвіть політичні права і свободи громадянина.

  1. Право обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування.

  2. Об’єднуватися в громадські організації, у тому числі і в політичні партії.

  3. Проводити мітинги, вуличні ходи, демонстрації, пікетування за умови попереднього повідомлення влади.

  4. Спрямовувати особисті та колективні звернення (петиції) до державних органів та посадових осіб.

  1. Крім прав, у людини з’являються й політичні ролі. Назвіть їх.

(Виборець, депутат, член партії, учасник мітингу і т. ін.)

  1. Яким чином нормативні документи гарантують політичні права?

Робота з Декларацією і Конституцією України Опрацювавши нормативні документи, дайте відповіді на запитання.

  1. Які посади є виборними в Україні?

(В Україні обирають президента, Верховну Раду, органи місцевого самоврядування.)

  1. Хто володіє виборчим правом?

(Виборче право (активне — з 18 років, пасивне — під час виборів на пост президента — з 35 років, до Верховної Ради — з 21 року) мають всі громадяни країни, за винятком тих, кого за рішенням суду визнано недієздатним, а також осіб, яких утримують у місцях позбавлення волі за вироком суду.)

►► Політична участь і політична культура



Політична участь — це дії громадян, які впливають на прийняття і реалізацію державних рішень, вибір представників до інститутів влади.

Політична участь буває опосередкованою (представницькою) і безпосередньою (прямою).

Опосередковану участь здійснюють через обраних представників.

Безпосередня:



  • участь у діяльності політичних партій;

  • звернення та листи, зустрічі з політичними діячами;

  • участь у мітингах; участь у виборах.

Висновок. Поняття «народний суверенітет» передбачає, що народ виражає свою волю через вибори, референдуми тощо, є вищою владою і джерелом будь-якої влади в державі.

Для виконання різноманітних політичних ролей потрібні знання, певна система цінностей і оволодіння способами політичної діяльності. Названі умови в сукупності характеризують демократичну політичну культуру.



Політичні знання — це знання людини про політику, політичну систему, про різні політичні ідеології, а також про ті інститути та процедури, за допомогою яких забезпечується участь громадян у політичному процесі.

Політичні ціннісні орієнтації — це уявлення людини про ідеали і цінності розумного чи бажаного суспільного устрою.

Способи практичних політичних дій — це зразки і правила політичної поведінки, що визначають, як можна і як слід чинити.

/\ • і ••• • ••

Основні функції політичної культури



  1. Ідентифікація — розкриває постійну потребу людини в розумінні своєї групової приналежності і прагненні визначити прийнятні для себе способи участі у вираженні та відстоюванні інтересів даної спільності.

  2. Орієнтація — характеризує прагнення людини до змістового відображення політичних явищ, розуміння суспільних можливостей під час реалізації прав і свобод у конкретній політичній системі.

  3. Адаптація — висловлює потребу людини у пристосуванні до мінливого політичного життя.

  4. Соціалізація — характеризує набуття людиною певних навичок і властивостей, що дозволяють реалізувати в тій чи іншій системі влади свої громадянські права, політичні функції та інтереси.

  5. Інтеграція — забезпечує різним групам можливість співіснувати в рамках певної політичної системи, зберігаючи цілісність держави та її взаємовідносини із суспільством в цілому.

  6. Комунікація — пов’язана із взаємодією всіх суб’єктів та інститутів влади на базі використання загальноприйнятих понять, символів, стереотипів та інших засобів інформації та мови спілкування.

Зазначені функції характеризують політичну участь.

Політична участь — дії громадянина, що мають на меті вплинути на прийняття і реалізацію державних рішень, вибір представників до інститутів влади, залучення членів суспільства в політичний процес.

►► Вибори як інструмент демократії



Вибори — передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування).

В історії відомі різні шляхи здійснення безпосередньої демократії. Найдавніший — народні збори, де кожен міг висловлювати свою думку. Це було ще за часів первісного ладу, де на загальних зборах роду обирали старійшин (пізніше — і воєначальників). Для прийняття рішень під час народних зборів різні народи використовували різні способи голосування. В античних Греції та Римі громадяни голосували підняттям рук або кидали у величезний глек чорні і білі боби. У Великому Новгороді голосували криком. Звідси походить саме поняття «голосувати» — подавати голос, кричати. Перемагав на виборах той кандидат, за якого голосніше кричали. На Запорозькій Січі, голосуючи, козаки кидали шапки на купи, висловлюючи громадою «за» і «проти». Із часом процедура виборів ускладнилась.

Громадяни держави, що мають право брати участь у виборах, є виборцями. Коло виборців, що збираються голосувати чи голосують за певну політичну партію на парламентських, президентських чи місцевих виборах, називається електоратом (лат. еіесіог — виборець).

Громадяни беруть участь у виборах на основі виборчого права. Виборче право — це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади та місцевого управління (самоврядування).

Завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії.

Запитання


  • Чому в демократичній державі потрібні вибори?

Історично склалося, що в демократичних країнах діють 2 типи виборчих систем, кожна з яких має переваги і недоліки. Склалися вони природним шляхом внаслідок найбільш раціонального поєднання державних інтересів, інтересів виборців та інтересів кандидатів.

За. мажоритарною системою (від франц. тадогііе — більшість) обраним вважається кандидат, який одержав більшість (абсолютне або відносне число) голосів виборців. Причому тут все залежить від закону, за яким проводять дані вибори. Закон може прямо визначати відносну більшість, тобто перемагає той кандидат, який отримав більше голосів, ніж його суперники. Абсолютна більшість передбачає, що кандидат повинен набрати 50 % + 1 голос.

Кваліфікована більшість — 2/3, 3/4 від загальної кількості поданих голосів.



Пропорційна система передбачає розподіл депутатських мандатів від політичних партій залежно від поданих за них голосів.

Законодавець додатково встановлює ще й бар’єр до 5 %, який потрібно подолати, щоб взяти участь у розподілі депутатських мандатів.

Приклади систем виборів:


  • мажоритарна система відносної більшості (наприклад, США, Великобританія, Канада, Індія);

  • мажоритарна система абсолютної більшості (наприклад, Франція), іноді у формі альтернативного голосування (наприклад, Австралія);

  • пропорційна система (наприклад, Ізраїль, більшість країн Західної Європи, деякі країни Південної Америки);

  • система з додатковим членством (наприклад, Німеччина);

  • обмежене голосування (наприклад, Японія).

Запитання

  • Чи завжди проведення виборів свідчить про наявність демократії в державі?

Робота в малих групах

Кожна група пропонує свої критерії демократичності виборів і доводить, чому ті чи інші принципи або умови проведення виборів свідчать про демократичність державного устрою.



  1. Вибори повинні бути загальними.

  2. Вибори повинні бути рівними.

  3. Вибори проводять за таємного голосування.

  4. Періодичність.

  5. Конкурентність.

  6. Остаточність (легітимність).

  7. Представництво.

  8. Фактична участь громадян у виборах.

►► Стадії виборчого процесу

Виборчий процес зазвичай визначають як врегульовану законом та іншими соціальними нормами діяльність індивідів, органів, організацій і груп з підготовки і проведення виборів державних і самоврядних органів.



Колективна робота

  • Уявіть себе членами Центральної виборчої комісії, яка має затвердити план проведення виборів.

  1. Призначення дати виборів.

  2. Утворення виборчих округів.

  3. Створення виборчих органів.

  4. Реєстрація виборців.

  5. Висування кандидатів.

Агітаційна кампанія (виступи з програмними заявами, відкриті дебати, між кандидатами, використання ЗМІ і т. ін.).

  1. Голосування.

  2. Підрахунок голосів і підсумків голосування.

  3. Повторні вибори.

  4. Кінцеве визначення та опублікування результатів виборів.

  1. Підсумок уроку

Учитель. На цьому уроці я ставила за мету активізувати вашу громадянську позицію, переконати всіх у необхідності виконувати свій громадянський обов’язок, голосуючи на виборах. Уже за рік ви станете повноправними громадянами своєї країни і зможете реалізувати виборче право. Ви маєте усвідомити, що від позиції кожної людини залежить збереження й розвиток демократичних процесів в Україні. Чим більше виборців прийдуть на вибори і добровільно віддадуть свої голоси за будь-якого з кандидатів, тим менше буде можливостей для фальсифікації та обману.

Потрібно пам’ятати, що ваш голос можуть використати інші для недобросовісних підтасовок результатів виборів. Ваша громадянська позиція — це відповідальність за все, що відбувається у твоїй країні.



Бесіда

  1. Чи завжди вибори є демократичними?

  2. Чому важливо брати участь у голосуванні?

  3. Чи можна людину примусити голосувати?

  4. Чи можна притягнути до відповідальності за неучасть у виборах?

  5. Чому паспорт людина отримує в 16 років, а право обирати — лише у 18?

  6. Що таке політичний режим?

  7. Які форми політичних режимів ви знаєте?

  8. Які політичні режими існували в Україні протягом минулого століття?

  9. Як можна охарактеризувати стан демократії в сучасній Україні?

Завдання

Написати сенкан до слів «вибори» та «виборець».



  1. Домашнє завдання

  1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

  2. Написати твір-есе до епіграфа уроку: «Демократія — це ім’я, яке дають народу, коли він потрібен» (Робер де Флер)

УРОК 12

Поняття громади. Територіальне громадське та місцеве самоврядування. Участь громадян в управлінні суспільством

Мета: розкрити структуру й діяльність органів місцевого самоврядування; навчити учнів розрізняти повноваження центральної та місцевої влади, органів місцевого самоврядування, оцінювати рівень відповідності діяльності органів влади основним завданням місцевого самоврядування й ознакам демократії.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ


  1. Організаційний момент уроку

  2. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Виступ учнів з творами-есе до епіграфа попереднього уроку: «Демократія — це ім’я, яке дають народу, коли він потрібен» (Ро- бер де Флер).



  1. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

  1. Спробуйте дати визначення терміна « самоврядування ».

  2. Наведіть приклад з історії місцевого самоврядування в українській історії. (Магдебурзьке право, земства)

  3. Як ви розумієте словосполучення «територіальні громади»?

  1. Вивчення нового матеріалу ►Місцеве самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під керівництвом органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на засадах:

народовладдя;

законності;

гласності;

колегіальності;

поєднання місцевих і державних інтересів; виборності;

правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Структура місцевого самоврядування включає:

територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який водночас є головою її виконавчого комітету.

Первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста, обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

►► Повноваження органів місцевого самоврядування

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад стосуються таких сфер діяльності:



  • соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку;

  • в галузі бюджету, фінансів і цін;

  • управління комунальною власністю;

  • житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку;

  • будівництва;

  • освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту;

  • регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища;

  • соціального захисту населення;

  • зовнішньоекономічної діяльності;

  • оборонної роботи;

  • щодо розв’язання питань адміністративно-територіального устрою;

  • забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян тощо.

►► Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсує держава.

Органам місцевого самоврядування закон може надавати окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету в установленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.

Діяльність органів місцевої влади спрямована на задоволення суспільних потреб громадян, у першу чергу пов’язаних з отриманням життєво необхідних послуг.

Місцеві бюджети є фінансовою базою місцевого самоврядування, і від обсягу ресурсів, що акумулюються в цих бюджетах, залежить, наскільки результативно місцеві органи влади будуть виконувати покладені на них повноваження.

►► Вибори

Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об’єдналися у сільську громаду), селища.

Вибори депутатів міських рад проводяться за пропорційною системою: депутатів обирають за виборчими списками кандидатів у депутати (далі — виборчі списки) від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.

Вибори депутатів районних у містах рад проводять за пропорційною системою: депутатів обирають за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району у місті.

Вибори сільських, селищних, міських голів проводять за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному окрузі, межі якого збігаються з межами села (кількох сіл, жителі яких добровільно об’єдналися у сільську громаду), селища, міста, згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.



Громадяни України, які належать до відповідної територіальної громади і мають право голосу, можуть шляхом самовисування або через республіканські (в Автономній Республіці Крим), обласні, районні, районні у містах, міські організації політичних партій та їх виборчі об’єднання — блоки брати участь у висуванні кандидатів у депутати, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, у роботі виборчих комісій, проведенні передвиборчої агітації, спостереженні за проведенням виборів та в інших заходах у порядку, визначеному цим та іншими законами України.

  1. Підсумок уроку

Виконання практичних завдань

  1. Оберіть характеристики, притаманні лише місцевому самоврядуванню.

  1. Має особливий суб’єкт, яким є населення, громадяни.

  2. Забезпечення прав і свобод громадян.

  3. Це форма здійснення публічної влади, влади народу.

  4. Муніципальна влада і влада державна — це форми публічної влади, влади народу.

  5. Розвиток парламентаризму.

  6. Узгодження інтересів всіх соціальних груп.

  7. Має особливий об’єкт управління: питання місцевого значення.

  8. Самостійність як форма організації і здійснення влади.

  9. Власна відповідальність муніципальних утворень.

  1. Яка з наведених функцій місцевого самоврядування не відповідає місцевому самоврядуванню?

  1. Забезпечення участі населення у розв’язанні питань місцевих справ.

Управління муніципальної власністю, фінансових коштів муніципального управління.

  1. Забезпечення розвитку території муніципального освіти.

  2. Забезпечення виконання законів та інших актів законодавчої влади України.

  3. Забезпечення потреби населення в соціально-, культурно-, комунально-побутових та інших життєво важливих послугах.

  4. Охорона громадського порядку, забезпечення режиму законності.

  5. Захист інтересів та прав місцевого самоврядування, гарантованих Конституцією України.

  6. Самоорганізація громадян шляхом використання форм територіального громадського самоврядування.

  1. Позначте «+» відмінності місцевого самоврядування і державного управління.

  1. Влада — суверенна, верховна;

  2. влада — підзаконна;

  3. обмеженість кола повноважень і справ;

  4. обмежені території;

  5. вся територія держави;

  6. обов’язковий виборний принцип організації влади;

  7. забезпечення прав і свобод громадян.

  1. У чому полягає значення місцевого самоврядування для суспільства? Доповніть запропонований перелік.

  1. Близькість потреб і проблем громадян.

  2. Підтримка самостійності, енергії та підприємливості громадян.

  3. Громадське життя розподіляється рівномірно по всій державі, а не зосереджується в центрі.

  4. Пов’язує адміністрацію з народом.

  5. Надає громадянам можливість ближче і на практиці познайомитись з громадськими справами.

  1. Домашнє завдання

  1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

  2. Знайти і записати у вигляді плану чи схеми таку інформацію:

  1. Як організоване місцеве самоврядування у вашому населеному пункті?

  2. Як називається його глава? Хто зараз очолює органи самоврядування (назвіть конкретне ім’я).

  3. Які органи самоврядування створено?

  4. Чи є на вашій вулиці, у будинку, у школі органи самоврядування?



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал