Уроки до курсу «людина І світ»



Сторінка10/21
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.84 Mb.
ТипУрок
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   21
Тема XIII. ПОЛІКУЛЬТУРНІСТЬ УРОК 15

Поняття полі культурності як добросусідства культур. Шляхи розв’язання міжнаціональних, міжконфесійних конфліктів

Мета: ознайомити учнів з тлумаченням понять «культура», «національна культура», «загальнолюдськакультура», «полікультур- ність», визначити основні шляхи розв’язання міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів; розвивати вміння самостійно мислити; виховувати активну життєву позицію; розвивати міжпредметні зв’язки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ


  1. Організаційний момент уроку

  2. Мотивація навчальної діяльності

Учитель формулює тему та мету уроку.

Бесіда

  1. Що таке культура?

  2. На що впливає рівень культури особистості та рівень культури в суспільстві?

  3. Яка роль соціальних явищ та процесів для формування культури?

  4. Чи можливе співіснування декількох культур?

  5. Чому важливо поважати культуру інших народів?

  6. Як повага до культури іншого народу пов’язана з міжнаціональними та міжконфесійними конфліктами?

Перевірка домашнього завдання

Виступ учнів з електронною презентацією «Національні проблеми України».



  1. Вивчення нового матеріалу ►► Поняття «культура»

Культура (від лат. сиііига — обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Поняття «культура» вживається для характеристики певних історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, народностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності або життя (культура праці, політична культура, художня культура); у більш вузькому сенсі — сфера духовного життя людей.

Сучасне людство налічує тисячі народів, майже 200 держав, понад 6 млрд населення. Серед усієї маси людей немає двох однакових, кожен має свої особливості. Окрім індивідуальних відмінностей, існують і групові: сімейні, статеві, вікові, професійні, національні і т. ін. Будь-яка нація, соціальна група бере із системи загальнокультурних людських цінностей тільки те, що відповідає їхньому духовному настрою, рівневі розвитку й можливостей. Регіональні і національні культури пов’язані між собою, впливаючи одна на одну. Разом з тим відчутною є потужна тенденція до збереження власної ідентичності національної культури.

►► Національна культура та її основні компоненти

Поняття «нація» (від лат. паііо — плем’я, народ) зазвичай розглядають як історичну спільноту людей, що постає в процесі формування спільності їхньої території, економічних зв’язків, літературної мови, етнічних особливостей культури і характеру. Складається з різних племен і народностей. Говорячи про національну культуру, зазвичай застосовують термін «цивілізація». Цей термін часто вживають як синонім культури або на позначення рівня, ступеня суспільного розвитку, матеріальної і духовної культури (антична цивілізація, сучасна цивілізація).

Більшість учених визначають цивілізацію «як соціокультур- ну спільність, що має якісну специфіку», «як цілісне конкретно- історичне утворення, що вирізняється характером свого ставлення до світу природи і внутрішніми особливостями самобутньої культури».

Основними компонентами національної культури є національна мова, традиції, звичаї, релігія.

Існують різні типи національних культур. Якщо класифікувати культури на окремі типи, то можна виділити західноєвропейську культуру, північноамериканську, південноазійську. Характеризуючи кожний із цих видів, можна виявити їх загальні та індивідуальні ознаки.



Західноєвропейська культура успадкувала 7 попередніх циві- лізаційних досягнень і культуру декількох імперій. Єдиного культурного простору в Європі немає, вона розділена на Західну і Східну. У Західній Європі культури народів, наприклад, Скандинавії та Середземномор’я значно різняться між собою. Машинна (техногенна) цивілізація Заходу виникла як традиційний шлях розвитку. Людина Заходу — володар природи. «Екологізація» сучасної моделі техногенної цивілізації, заснованої на ідеї панування людини над природою, призвела до активного пошуку «точок дотикання» з національними культурами в різних регіонах планети. Але європейська культура прагне перетворити світ, а китайська, наприклад, вважає світ «кращим з можливих» і панівною є ідея пристосуватися до нього.

Французи схильні уявляти картину світу за схемами розуму, вони не вдаються до колективних спогадів, на відміну від німців. Скандинавія через пуританську етику з її прагматизмом для слов’ян є незбагненною.

Незважаючи на те, що Європу і Америку об’єднують деякі загальні проблеми, між їхніми культурами існують значні відмінності. У США існує культ сили й успіху, там відчутна потреба в учителі, наставнику. Характерною ознакою північноамериканської культури є культ речей. Цей культ був створений переселенцями, які починали життя на порожньому місці. Ще однією ознакою американської культури є шанування професіоналізму, майстерності в будь-якій справі. В основі «великої американської мрії» лежить надія кожного американця виграти мільйон, а кожного чистильника взуття стати президентом. У 70-80-х рр. XX ст. принципи індивідуалізму, незалежності і самостійності були обов’язковим атрибутом успішної реалізації «американської мрії». Спосіб дій і навіть думок у американця не такий, як у європейця. Для американця як носія англосаксонської цивілізаційної традиції загальними цінностями є свобода і демократія, плюралізм, власність та ринкова економіка. Європейця турбує інший суб’єкт історії — народ, нація, національна меншина і т. ін. Американець віддає перевагу кар’єрі, а не родинним стосункам. У розумінні європейця в основі концепції нації лежить цілісність етносу. Європейцям увесь час треба відчувати себе в історії — історії сім’ї, народу, нації. Американцям як молодій нації не притаманне почуття історії.

Країни Стародавнього Сходу: Межиріччя, (Месопотамія), Індія, Китай — вважають колискою цивілізації. Ще у XII ст. Європа знала, що вся влада і мудрість людини беруть початок на Сході. Традиційне, або східне, суспільство може вести один і той же спосіб життя століттями і навіть тисячоліттями. Але і на Сході існує кілька культур. Надзвичайна стабільність соціальних умов Сходу йде на користь ефективності цивілізації. Прямою протилежністю йому є цивілізація Заходу. Характерною її ознакою є рухливість, різноманітність, мінливість. Південноазійський вид культури існує на густонаселених територіях і містах. Тут культивується володіння своїм тілом і волею, що об’єднується з масовою схильністю до задоволень. Загибель одних східних культур і виникнення інших не змінює власне типу культури. Види діяльності, їх способи та цілі на Сході консервативні. Її основною культурною ідеєю є традиційні міфи, канонізовані стилі мислення. Для людини Сходу важливе взаєморозуміння людини і природи, рівновага між людиною та її землею. Східна людина вважає себе частиною природи і ніколи не виокремлює себе з неї. Китайській культурі притаманний оптимістичний світогляд, спокійне ставлення до життя і смерті. Людина живе в єдиному Всесвіті, де між живими і мертвими наявний тісний зв’язок. Це єдиний світ, де небуття і буття взаємно переходять і взаємно обумовлюють одне одного. На рівні повсякденної свідомості ця філософська мудрість виражається у різного роду обрядах, культі предків, вірі в існування померлих серед живих. Звідси і дивні, на думку європейця, звичаї, наприклад дарування труни небезпечно хворій людині. У Китаї так роблять на знак поваги і доброго ставлення. Смерть треба сприймати без страху, із задоволенням. Помираючий подібний до людини, що вирушає в далеку подорож. Звідси і характерне для китайської культури уявлення про одвічну єдність світу.

►► Принципи формування загальнолюдської культури

Сучасне людство є лише одним із майже двох мільйонів видів рослин і тварин. Біомаса людства становить одну п’ятитисячну від загальної маси усіх живих істот. За час існування роду людського змінилося близько тисячі поколінь (якщо тривалість життя кожного з них становить приблизно 60 років). Що ж об’єднує таких різних людей в єдину спільноту? Насамперед єдина загальнолюдська культура, що виникає на основі цілісного світу. Цілісність світу — це взаємозв’язок і взаємозалежність людей і народів, що з’явився як наслідок розвитку виробництва у світовому масштабі і виникнення глобальних проблем. Цілісність світу послужила основою для становлення сучасного людства і єдиної загальнолюдської культури.

Сучасна культура, що поєднує людство, заснована на загальнолюдських цінностях, русі захисту прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку особистості, поширенні наукового знання і передових технологій, взаємозбагаченні національних культур, екологічному ставленні до життя й навколишнього середовища.

Рух до загальнолюдської культури, що знімає первісне протиставлення «ми — вони», процес не простий. Суперечності ці не можна вирішити, просто знехтувавши іншими поглядами, точкою зору, культурною позицією. Такий шлях є безперспективним, він повертає людство до часів варварства. Загальнолюдська культура — це найкращі форми, зразки художньо-поетичної, наукової, виробничої діяльності, єдині способи світовідчуття і світосприйняття дійсності, вироблені різними народами, поколіннями, на основі яких людство зараз будує єдину цивілізацію Землі, де немає місця класовій і расовій ненависті, нехтуванню правами людини і народів, убозтву і неграмотності, економічному і культурному колоніалізму.

В основі формування єдиної планетарної цивілізації лежить зростаюча інтенсивність різного роду зв’язків — комунікаційних, політичних, економічних, культурних. У результаті виникає нова системна якість — загальнолюдська культура, посилюється взаємозв’язок різних країн, народів. Кризові й антикультурні явища, що відбуваються в одному секторі єдиної цивілізації, відбиваються і на інших регіонах. Водночас спостерігається більш інтенсивний глобальний взаємозв’язок, коли культурні зразки, наукові досягнення, твори мистецтва, нові форми соціального або політичного життя транслюються і засвоюються протягом досить нетривалого часу в усьому цивілізованому просторі.

Розвиток культури як цілісності — суперечливий процес. Становлення світової культури в XX ст. супроводжувалося потужним ростом національних культур. Саме наш час продемонстрував обмеженість європоцентристського погляду на культуру, коли техногенна європейська культура стала провідною, базисною щодо усіх інших, регіональних і національних. Так, східні країни цілком змогли адаптувати цінності західної культури до своїх систем виробництва й освіти. Країни Тихоокеанського регіону перетворилися на один з локомотивів науково-технічного прогресу. При цьому культурні засади їхнього життя залишились специфічними, особливими.

Розв’язання проблеми співвідношення національного і загальнолюдського в культурі залежить від конкретної філософської інтерпретації багатьох інших проблем, зокрема єдності та розмаїття світової історії, сутності суспільного прогресу, природи національного, співвідношення змісту і форми в культурі.

Відповідно до такої інтерпретації культури національне та загальнолюдське у ній розглядаються як діалектична єдність. Власне національна культура трактується ширше і не зводиться до національно-особливого, тобто етнічної неповторності. Тому визначити співвідношення національного і загальнолюдського можна лише за допомогою поняття «національна культура». Її слід вважати «процесом становлення і розкриття сутності людської цивілізації у конкретному народі (нації) упродовж усієї цієї історії», а також «сукупністю матеріальних і духовних цінностей, створених як самим народом, так і запозичених в інших і використовуваних народом у своєму розвитку».

Таким чином, національна культура — це поєднання загальнолюдського та етнічно неповторного (національно-особливого).

Загальнолюдське характеризує не лише загальне в культурі різних народів, а насамперед соціальність людини та її буття.

►► Міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти та шляхи їх розв’язання

Міжетнічні (міжнаціональні) відносини — відносини між етносами (народами), що охоплюють усі сфери суспільного життя.

Рівні міжетнічних взаємин:



  1. взаємодія народів у різних сферах суспільного життя;

  2. міжособистісні відносини людей різної етнічної приналежності.

У сучасному світі відбувається економічне, культурне і навіть політичне зближення (інтеграція) націй (ЄС — Європейський Союз).

Європейський Союз, утворений 1993 р. відповідно до Маастрихтського договору 1992 р. на базі Європейського Співтовариства, об’єднує: Бельгію, Великобританію, Німеччину, Грецію, Данію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, Францію, Ірландію, Австрію, Швецію, Фінляндію, Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Естонію, Латвію, Литву, Словенію, Кіпр, Мальту, Болгарію і Румунію.

У червні 2004 р. була прийнята Європейська конституція. Її було розкритиковано з боку Ватикану через відсутність згадки про «християнське коріння» європейської цивілізації. До того ж Іспанія і Польща спробували переглянути порядок прийняття рішень в ЄС (замість нинішнього, коли враховується «питома вага» економік країн-членів, перейти до процедури, за якої кількість голосів від кожної країни була б пропорційною до її населення). Проте після приходу до влади в Іспанії уряду соціалістів ця країна відмовилася від своїх намірів. Нова Конституція була підписана 29 жовтня 2004 р. у Римі. Для того щоб вона набула чинності, її мали ратифікувати парламенти усіх країн-членів. У деяких країнах цей процес відбувався шляхом всенародних референдумів. 2005 р. референдуми у Франції та Нідерландах відкинули Конституцію. 2009 р. Конституцію нарешті (з деякими застереженнями — заборона на аборти) підтримали Ірландія та Польща.

Інший шлях міжнаціональної інтеграції здійснювався в СІЛА (стратегія «плавильного котла»).



«Плавильний котел» (пгеШп§ рої) — концепція, згідно з якою СІЛА являють собою своєрідний «плавильний котел» (тигель), що перетворює представників різних етнічних груп на американців.

Етнічна міксація — змішування різних етнічних груп і поява нового етносу (Латинська Америка).

Асиміляція (від лат. аззітіїаііо — злиття, уподібнення, засвоєння) — в етнографії злиття одного народу з іншим, що супроводжується втратою одним з них власної мови, культури, національної самосвідомості. Розрізняють природну асиміляцію, що виникає через контакт етнічно різнорідних груп населення, змішані шлюби і т. ін., і насильницьку асиміляцію, характерну для країн, де національності нерівноправні.

Аккультурація (від лат. асситиіаге — накопичувати + сиііига — обробіток) — взаємне уподібнення і пристосування різних культур народів і окремих явищ цих культур за умов домінування більш високорозвиненої культури народу.

З іншого боку, зростає прагнення народів знайти національну самостійність (диференціація), протистояти експансії наддержав.



Мультикультуралізм — політика, спрямована на розвиток і збереження в окремо взятій країні та у світі загалом культурних відмінностей, а обґрунтовує таку політику теорія або ідеологія.

Мультикультуралізм протиставлений концепції «плавильного казана» (англ. теШп£ роі), де передбачено злиття всіх культур в одну.



Націоналізм — ідеологія, політика, психологія і соціальна практика відокремлення і протиставлення однієї нації іншим, пропаганда національної винятковості окремої нації.

Види націоналізму: етнічний, державно-державний, побутовий.



Шовінізм — за ім’ям солдата Н. Шовена, палкого прихильника завойовницької політики Наполеона — крайня, агресивна форма націоналізму.

Дискримінація (від лат. (Іівсгітіпаііо — розрізнення) — обмеження (фактично чи юридично) прав будь-якої групи громадян за національною, расовою, статевою, релігійною ознаками. У галузі міжнародних відносин — надання громадянам і організаціям будь-якої держави менших прав і привілеїв, ніж громадянам і організаціям інших держав.

Сегрегація (від пізньо лат. зе§ге§аііо — відділення) — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення за расовою чи етнічною ознакою, одна з форм расової дискримінації.

Апартеїд (апартхейда)(мовоюафрикаансарагіНеШ — роздільне проживання) — крайня форма расової дискримінації. Означає позбавлення певних груп населення, залежно від їх расової приналежності, політичних, соціально-економічних і громадянських прав, аж до територіальної ізоляції. Сучасне міжнародне право вважає апартеїд злочином проти людства.

Геноцид (від грец. §епоз — рід, плем’я і лат. саейо — вбиваю) — один із найтяжчих злочинів проти людства, винищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними ознаками, а також навмисне створення умов існування, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення цих груп, так само як і заходи щодо запобігання дітонародженню в їх середовищі (біологічний геноцид).

Геноцид у масових масштабах вчиняли гітлерівці під час Другої світової війни, особливо проти слов’янського та єврейського населення.

У гітлерівській Німеччині було знищено в таборах смерті (Тре- блінка, Освенцім) близько 6 млн євреїв. Цю трагедію називають грецьким словом «холокост» (загальне знищення через спалення).

Голокост (холокауст) (англ. Ноіосаизі — від грец. Ноіо- каизіоз — спалений цілком) — загибель значної частини єврейського населення Європи внаслідок систематичного переслідування і знищення його нацистами та їхніми посібниками у Німеччині і на захоплених нею територіях протягом 1933-1945 рр.

Сепаратизм (франц. зерагаШте від лат. зерагаіиз — окремий) — прагнення відокремлення, відособлення; рух за відокремлення частини держави і створення нового державного утворення (сікхи, баски, таміли) або за надання частині країни автономії.

Іредентизм (від італ. іггейепіо — незвільнені) — 1) ідея возз’єднання з основним ядром нації (ірландці в Ольстері),


  1. політичний і суспільний рух в Італії наприкінці XIX — на початку XX ст. за приєднання до Італії прикордонних земель Австро-Угорщини з італійським населенням — Трієста, Трентіно та ін.

Міжнаціональні конфлікти (у вузькому сенсі) відбуваються між державами або всередині конфедерації, яку складає низка політично самостійних країн, населених різними етносами. Міжетнічні конфлікти виникають всередині держави.

Міжнаціональний конфлікт (у широкому сенсі) — це будь-яка конкуренція (суперництво) між групами — від протиборства за володіння обмеженими ресурсами до соціальної конкуренції в усіх тих випадках, коли протистояння зумовлено етнічною приналежністю її членів.

Причини міжнаціональних конфліктів



  1. Економічні причини — боротьба етносів за володіння власністю, матеріальними ресурсами (земля, надра).

  2. Соціальні причини — вимоги цивільного рівноправ’я, рівності перед законом в освіті, оплаті праці, під час прийому на роботу, особливо на престижні місця в органах влади.

  3. Культурно-мовні причини — вимоги збереження чи відродження, розвитку рідної мови, об’єднання етносу в єдине ціле.

  4. Конфесійні, релігійні відмінності.

  5. Історичне минуле взаємин народів.

Етнодемографічні — швидка зміна співвідношення чисельності контактуючих народів внаслідок міграції та відмінностей у рівні природного приросту населення.

Типи міжнаціональних конфліктів



  1. Конфлікти стереотипів (етнічні групи чітко не усвідомлюють причини суперечностей, але щодо опонента створюють негативний образ «небажаного сусіда», наприклад вірмено- азербайджанський конфлікт).

  2. Конфлікт ідей: висунення тих чи інших домагань, обґрунтування «історичного права» на державність, на територію (Естонія, Литва, Татарстан).

  3. Конфлікт дій: мітинги, демонстрації, пікети, прийняття інсти- туціональних рішень, відкриті зіткнення.

Способи розв’язання конфліктів:

  1. Відкинути найбільш радикальні елементи або групи і підтримати сили, більш схильні до компромісів; важливо виключити будь-які чинники, що сприяють консолідації конфліктуючих сторін (загроза застосування сили, наприклад).

  2. Застосувати широкий спектр санкцій — від символічних до військових. Слід враховувати, що санкції можуть спрацювати на екстремістські сили, призвести до посилення конфлікту. Збройне втручання можливе лише в разі, якщо конфлікт, який набув форми збройних зіткнень, призвів до масових порушень прав людини.

  3. Поділити глобальні цілей на ряд послідовних завдань, які розв’язують послідовно — від простих до складних.

  4. Запобігти конфліктам, докладаючи максимум зусиль, щоб не допустити подій, що призводять до конфліктів.

  1. Підсумок уроку

Культура будь-якого народу розвивається не ізольовано, поза культурою інших народів, а закономірно перебуває в контексті світового культурного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, запозичуючи й творчо осмислюючи надбання інших народів.

Одним із найважливіших факторів, що сприяє успішному розвиткові національних культур, є засвоєння художнього досвіду інших народів. Інтенсивність і плодотворність цього процесу забезпечуються соціально-економічними зв’язками, зумовленими прагненням народів до порозуміння і взаємозбагачення.

Так формується загальнолюдська культура, до складу якої входять автономні культури усіх народів. Проте кожен окремий індивід, кожен творець оперує конкретними поняттями, творить конкретною мовою, перебуває під впливом свого середовища. Тобто він належить до національної культури, без якої немає культури загальнолюдської, так само як неможлива національна культура без індивідуального творця.

Становлення світового ринку планетарного типу та стрімке розгортання інформаційної революції свідчить про те, що людство вступає в нову глобальну планетарну еру, переходить до нової універсальної технічної та інформаційної цивілізації.

Сьогодні постає проблема, пов’язана з формуванням єдності етнокультурного розмаїття, яке є головною умовою існування світової культури як цілісного феномена.

«Полікультурність» — це такий принцип функціонування та співіснування в певному соціумі різноманітних етнокультурних спільнот з притаманним їм усвідомленням власної ідентичності, що забезпечує їх рівноправність, толерантність та органічність зв’язку з широкою кроскультурною спільнотою, взаємозбагачення культур, а також наявність та визначення спільної загальнодержавної системи норм і цінностей, які становлять основу громадянської свідомості кожного члена соціуму.

Здатність людини розвиватися на мультикультурній основі, засвоювати нові культурні цінності стає дедалі більш соціально значущою. Це один з ефективних механізмів соціокультурної динаміки, власне процесу культуротворчості.

У процесі інтеркультурної освіти і виховання здійснюється формування кроскультурної свідомості як прояву комунікативної раціональності. Вона є цілісним стійким соціально-психологічним утворенням, що включає толерантність, повагу до інших поглядів, культур, релігій, уміння спілкуватися й адаптуватися в полікуль- турному середовищі.


  1. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Тема XIV. УКРАЇНА І СВІТ УРОК 16

Місце України в інтеграційних процесах в Європі та у світі

Мета: визначити сутність понять «інтеграція», «інтегрційні процеси»; визначити місце України в інтеграційних процесах Європи. Тип уроку: вивчення нового матеріалу.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал