Уроках української мови та літератури Методичний посібник




Сторінка2/3
Дата конвертації23.01.2017
Розмір0.54 Mb.
ТипУрок
1   2   3
Тема. Дорога в нікуди.... й у безсмертя (Життя і творчість М.Хвильового)
Мета. Допомогти учням осягнути складну бунтівну особистість М.
Хвильового, його непростий життєвий і творчий шлях, визначити роль його в розвитку та становленні української літератури; удосконалювати вміння учнів самостійно робити висновки про особистість митця, аналізувати і синтезувати факти, вчинки, давати оцінку певним явищам; розвивати усне та зв'язне мовлення учнів; сприяти зацікавленню особистістю Миколи Хвильового.
Тип уроку. Вивчення особи письменника.
Методи і прийоми. Художня оповідь, учнівські повідомлення, інсцені- зація.
Обладнання. Оформлення дошки: в центрі - портрет М. Хвильового, нижче написана тема уроку; епіграфи: «М. Хвильовий - «... основоположник справжньої української прози». О. Білецький;
«Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і не- покоїть, дратує, знесилює і полонить». В. Коряк; виставка творів.
I. Вступне слово вчителя (з метою мотивації навчальної діяльності).
Хто це він, цей Микола Хвильовий, який ще не поцінований достойно, не реабілітований, майже не видрукуваний, який довго був затаврований?
Складний він і як людина, і як творець.
Микола Хвильовий увійшов у літературу як витончений лірик і агресивний публіцист, захоплений романтик і похмурий скептик, пафосний оспівувач і ядучий сатирик. Він уміє подати кожне слово «як на тарілці», і може бути в словах напрочуд неохайний. І все це - водночас.
Сучасник Миколи Хвильового, спочатку соратник, а потім недруг, літературний критик Володимир Коряк у 1928 р. писав: «Істинно: Хвильовий, хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорсткий до себе і до інших, хворобливо вразливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом - ніжний і сором'язливий, химерник і характерник, залюблений у мовосирійних». Цікава постать, чи не так?
II. Повідомлення теми, мети і завдання уроку.
Багатогранна творчість, незвичайна постать М. Хвильового мали величезне значення в літературному процесі 20-х років, справивши значний вплив на розвиток української літератури, суспільно-політичної думки XX ст. Він ішов дорогою життя, що вела в нікуди, а привела у безсмертя.
Отже, запишіть у зошити тему нашого заняття, яка звучатиме так: «Дорога в нікуди... й у безсмертя» (Життя і творчість М. Хвильового).
Епіграфом до уроку я обрала вислови двох сучасників нашого митця: О.
Білецького «М. Хвильовий - «...основоположник справжньої нової української прози» та В. Коряка «Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить».
(Епіграфи записані на дошці)

22
Вони характеризують Хвильового з однієї сторони як особистість, а з
іншої - як літературного діяча. В кінці уроку ми спробуємо визначити наскільки вдало, на ваш погляд, підібрано епіграфи.
Метою нашого заняття є осягнути постать Хвильового як складну, бунтівну особистість і визначити його роль в становленні української літератури.
Перш ніж ми розпочнемо роботу, маю вам повідомити, що сьогодні ви будете працювати за таблицею, а в кінці уроку перевіримо ваші записи. Ця таблиця допоможе вам у подальшому вивченні творчості М. Хвильового.
Події, вчинки, враження
Висновки
Наприклад: автопортрет Талановитий письменник, ніжний
М. Хвильового серед сучасників. лірик, улюбленець молоді.
III. Сприйняття учнями нового матеріалу.
Розповідь учителя.
Микола Хвильовий. Його ім'я більше п'ятдесяти років або замовчувалося, або називалося серед найзапекліших ворогів лише тому, що він «безумно любив Україну», смертельно хотів «вивести нашу хохляндію на великий
історичний тракт», зруйнувати рабську психологію цієї країни, розбудити українську інтелігенцію та поставити її попереду нації, аби не брела вона манівцями.
Іван Дніпровський називає Миколу Хвильового «геніальним самородком».
Із спогадів і роздумів Дніпровського перед нами постає, як живий, один із організаторів літературного процесу, бунтар, полеміст, талановитий письменник, справжній друг, ніжний лірик і улюбленець молоді, невгамовний, невтомний трудівник, який сам хвилювався і хвилював усіх навколо себе.
Це спогади сучасника, очевидця і активного діяча літературного процесу
20-х-початку 30-х років.
Авторитет Хвильового в ті часи був великим. Так, 19 лютого 1925 року газета
«Культура і побут» опублікували наслідки анкетування серед 30-ти харківських літераторів. На запитання: «Хто ваш улюблений письменник?» 28 літераторів назвали з-поміж прозаїків Миколу Хвильового.
Хвильовий був політиком і застерігав, що між ідеалізмом митця і політика
є велика різниця. Звичайно, він міг помилятися і помилявся, але робив це щиро, сподіваючись, що йому повірять і зрозуміють усі: комуністи, товариші- літератори, читачі сучасні й майбутні! Він відверто розповідає про себе, про своє дитинство, про свої політичні орієнтири в «Автобіографії».
М. Хвильовий у своїй збірці «Сині етюди» писав: «... Я до безумства люблю небо, трави, зорі, задумливі вечори, ніжні осінні ранки, коли десь летять вальдшнепи - все те, чим так пахне сумно-веселий край нашого строкатого життя. Я до безумства люблю ніжних жінок з добрими, розумними очима, і я страшенно шкодую, що мені не судилося родитись таким шикарним, як леопард. І ще люблю я до безумства наші українські степи, де промчалась синя буря громадянської баталії, люблю вишневі садки... і знаю, як пахнуть майбутні городи нашої миргородської країни. Я вірю в «загірну комуну», і вірю так божевільно, що можна вмерти. Я мрійник, і з висоти свого

23 незрівнянного нахабства плюю на слинявий скепсис нашого скептичного віку... словом, хай живе життя! Хай живе безсмертне слово. Я - вірю».
З вірою так і пішов у небуття через 12 років після написання цих рядків...
—Любі мої, що ви встигли занотувати?
—Яким постає митець у вашій уяві?
Повідомлення учнів (індивідуальна самостійна робота, виконана з
допомогою вчителя).
Виступ 1.
Роки дитинства та навчання (1893-1914 р.)
Народився Микола Григорович Фітільов 13 грудня 1893 року в селищі
Тростянець на Харківщині (тепер райцентр Сумської області) в родині вчителів.
Великий вплив на формування світогляду мали батьки та оточення. У листі до М. Зерова Хвильовий згадує: «Батько ніколи не говорив по- українськи. Зате бабуся не тільки говорила, айв глухі слобожанські вечори розказувала мені багато казок про домовиків, лісовиків. Од бабусі - українська мова, від батька - народницький «душок»... Дякуючи батькові, я радо перечитав російських класиків, добре ознайомився з Діккенсом, Гюго, Фло- бером, Гофманом...».
Хлопчик змалечку мав неспокійний характер, любив полемізувати, вступати в суперечки. Життя, здається, гнало його ледве не від самого наро- дження «в бунт» - проти батька, який, напившись, знущався з матері.
У 1904 році батьки розлучились, Микола залишився з матір'ю Єлизаветою
Тарасенко - донькою Івана Тарасенка, бухгалтера маєтків власника великих
ґуралень Кеніга, який у буремні дні 1905 року викликав кінноту для втихомирення місцевих робітників і селян.
Хлопчик закінчив початкову школу, продовжив навчання в Богодухівській гімназії. Та за вільнодумство через чотири роки його виключили з гімназії.
Пізніше екстерном склав іспит та одержав атестат. З цим багажем знань і пішов у життя. Працював у поміщика в економії, мандрував по селах,
«шалопайнічав» по заводах цегельних, був серед шахтарів Донбасу.
Начитавшись М. Горького перейнявся «філософією босяків», помандрував на південь.
Запитання до бесіди
—В яких умовах формувався характер майбутнього письменника?
—Які нові записи в зошитах з'явилися?
Події, вчинки, враження
Висновки
Наприклад: дитинство: вплив бабусі (українська мова) і батька
(народницький «душок» і світова класика)
Характер неспокійний, бунтівливий
Навчання у початковій школі, гімназії
За вільнодумство був виключений з гімназії
Екстерном склав іспити і одержав атестат.
Цілеспрямований, здібний

24
Виступ 2.
Роки становлення (1914-1921)
Письменник згадує: «Майже до оголошення війни я працював на півдні вантажником, підвожчиком, різноробочим. Війна і мобілізація мене протве- резили. Тоді мені виповнилось 21 рік - рік призову. Я повинен іти на військову службу». Служив на Волині, Галичині, пройшов землями Буковини, Польщі,
Румунії.
У «Автобіографії» написав: «Цей період свого життя я можу характери- зувати як період свого повного духовного занепаду. Ні про яку ідейну роботу я вже не міг мріяти, тому що бачив я тільки одну Батьківщину, «походную» дорогу, на якій підстерігало мене безхліб'я, гарматний гул і сіра маса безликих людей».
Перелом настає лише 1916-го року. Хвильовий включається в активну політичну боротьбу, веде агітацію проти війни. «Фронт зробив з мене біль- шовика: принаймні вже в 1916 році я вважав за свій обов'язок агітувати за війну проти свого тилу і за кінець війни проти німців та інших «ворогів» вроді галичан чи то буковинців».
У 1917 році після шпиталю на недовгий час повертається додому. І знову - вир політичних подій. У цьому ж році починає літературну діяльність:
«Спочатку я писав агітки для плакатів і газет у стилі Дем'яна Бєдного. Потім, коли агітаційний період революції закінчився, я перейшов до художньої тво- рчості». Це в літературі, а в житті будучи переконаним більшовиком, восени очолив загін повстанців проти гетьманського режиму, пізніше воював проти військ УНР, проти Денікіна. 1919 року вступив до комуністичної партії. По закінченні громадянської війни переїхав до Харкова, де працював робітником
і одночасно почав писати вірші.
Запитання до бесіди
—Як вплинули на світогляд молодого юнака війна і мобілізація?
—Які події вплинули на розвиток літературної діяльності М. Хвильового?
—З чого саме почав свою діяльність письменник?
—Які враження про М. Хвильового з'явилися у вашій таблиці?
Виступ 3.
У вирі життя (1921-1926)
Отже в літературу М. Хвильовий увійшов як поет, як представник про- летарського крила радянських поетів. У цей час він проводив політичну ро- боту, наполегливо займався самоосвітою. Дебютував енергійними, бадьорими віршами, що цілком відповідали віковому максималізмові юного суспільства, коли багатьом співцям нового життя прагнулося не просто нового, а щоб було воно «зовсім нове», на іншому місці і в іншій ері, не обтяжене зв'язками з минулим. 1921 року з'явилися перші збірки віршів «Молодість» та поема «В електричний вік». 1922 року - «Досвітні симфонії». Проте літературну славу
Хвильовому принесла перша збірка новел «Сині етюди» (1923 р.).
Природжений лідер, людина величезної енергії, Хвильовий стає одним із керівників мистецької організації «Гарт», однак уже в 1925 році, невдоволений

25 курсом «Гарту» на «масовізм», разом із групою провідних письменників
Харкова (М. Яловим, О. Досвітнім) утворює ВАПНІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури). Письменники виступали за вільний розвиток різ- номанітних стильових течій, за високу професійну майстерність, за форму- вання духовної потреби народу за найвищими етичними та ідейно- естетичними критеріями. Своєрідним маніфестом ВАПНІТЕ стали памфлети
Хвильового «Камо грядеши», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», з якими він виступив у літературній дискусії 1925-1928 рр. А нові збірки оповідань та повістей «Осінь» (1924 р.), «Злочин» (1927 р.) остаточно утвер- дили за школою Хвильового репутацію українського прозаїка номер один.
Та участь у літературній дискусії памфлети Хвильового наробили скандалу й назавжди попсували взаємини письменника-більшовика з більшовицькою владою.
Запитання до бесіди
—Як поєдналися у Хвильовому письменник і людина?
—Яка збірка принесла Хвильовому літературну славу?
—Чому письменник створює нову організацію?
Виступ 4.
Останні роки (1926-1923)
Крапкою у цій справі був лист І. Сталіна до Л. Кагановича 1926 р.: «В той час як західноєвропейський пролетаріат із захопленням дивиться на прапор, що майоріє над Москвою, український комуніст Хвильовий не має нічого сказати на користь «Москви», як тільки закликати українських діячів тікати якомога швидше геть від Москви...».
Звинувачення летіли з усіх боків. Почалися нападки в пресі. Номер жу- рналу В АПЛІТЕ з романом «Вальдшнепи» (1927 р.) повністю пішов «під ніж», а невдовзі, в січні 1923 року, була фактично розігнана й сама ВАПЛІТЕ.
Не допомогли ні лист-спокута Хвильового, Досвітнього та Ялового, ні поступки Хвильового режимові. У 1923 році більшовики знищили і журнал
«Літературний ярмарок», випущений колишніми «ваплітянами».
Микола Хвильовий давно відчував, як деградують революційні завою- вання. Проаналізувавши події останніх років, М. Хвильовий вжахнувся, зро- зумівши, що вимріяні ним «нові люди», народжені в битвах громадянської війни, скручують в'язи українському національному відродженню. Ці «нові люди» та культура - речі несумісні.
Настає моральний злам. Хвильового звинуватили у прагненні відірвати українську культуру від російської, протиставити два народи один одному.
Почались репресії.
Запитання до бесіди

Що призвело до морального занепаду Хвильового?
Учитель.
Микола Хвильовий будучи барометрично чутливим, не міг не побачити, не відчути разючу несхожість 1923-1927-го років з роками 1931—1933-м. Він побачив те, що осмислити не зміг - голод на Україні! Трупи селян на околицях та на центральних вулицях столиці УРСР Харкова. Дізнався про сотні тисяч,

26 про мільйони трупів трударів, жінок, дітей на широких просторах «житниці
Європи» - України. Він почув розмови, що знову будуть тюрми, щоб карати людей, та ще й з козирками на вікнах, аби світло не потрапило в камеру.
Дізнався Хвильовий про численні арешти діячів культури, друзів-комуністів....
Це було тяжким ударом для М. Хвильового.
Вранці 13 травня 1933 року М. Хвильовий збирає в себе на квартирі найближчих друзів: Миколу Куліша, Олексу Досвітнього, Григорія Епіка,
Михайла Йогансена - жартує, грає на гітарі, декламує «Бесы» Пушкіна, частує чаєм... Через деякий час виходить до своєї робочої кімнати. Інсценізація останніх хвилин М. Хвильового
До класу входить хлопець, сідає за учительський стіл, кладе перед собою аркуші паперу. Починає писати і одночасно читати в голос передсмертні записки М. Хвильового. (Додатки 1, 2). Закінчує писати. Виходить з класу. За дверима луна постріл. Одночасно на центр класу виходить дівчина, одягнена в чорний одяг і читає вірш «Відлуння» Олекси Ющенка. (Додаток 3)
Учитель.
У некролозі писали, що пішов з життя «один із видатних радянських письменників, який вніс значні скарби в радянську літературу».
А за кілька тижнів уже шматували це чесне ім'я.
IV. Узагальнення і систематизація матеріалу.
Зачитування висновків із зошита.
Запитання до бесіди
1.Чи вдало, на вашу думку, підібрано епіграфи до теми? Чому?
2.Які риси вдачі й характеру спонукали письменника до різких вчинків
і дій?
3.Трагічний кінець Хвильового як митця і людини - випадковість чи закономірність?
4. У чому сила і слабкість письменника?
Підсумок вчителя
Хвильовий - письменник, народжений революцією, нею покликаний до творчості. Він був романтиком. Романтиком і бунтарем проти всього, що не вкладалося в його розуміння ідеального образу революції, яка має діяти за гуманними і справедливими законами, не лише проголошувати і нести на своїх знаменах ідеї справедливості, рівності, братства, а й творити добро.
Уперше в українській літературі М. Хвильовий показав, як деформуються
ідеали революції, як більшовицька партія зраджує своїм ідеалам і поступово перероджується, як руйнується людська мораль, вмирає духовність.
Треба ж було химерній долі так жорстоко обійтися з цим талантом! Ре- волюція, яка його народила й безтямно закохала в себе, згодом зрадила свого обранця, і він із розлуки, відчаю, з безнадії і безвиході своєю смертю спробує
її закликати до милосердя, змилостивитися над своїми фанатичними лицарями.
V. Домашнє завдання.
— Не все ми сказали й прочитали про Миколу Хвильового. Це й немо- жливо.

27
Краще ніж твори, ніхто і ніщо не скаже про письменника. Тож, прочитавши новелу «Я (Романтика)» вдома, скажете свою думку про письменника.


Додаток 1
Передсмертне послання до пасербиці Любові Уманцевої
Золотий мій Любисток, пробач мене, моя голубонько сизокрила, за все. Свій нескінченний роман, між іншим, вчора я знищив не тому, що не хотів, щоб він був надрукований, а тому, що треба було себе переконати: знищив - значить уже знайшов в собі силу волі зробити те, що я сьогодні роблю.
Прощай, мій золотий
Любисток.
Твій батько
М. Хвильовий
13/У-1933р.
Харків

Додаток 2
Передсмертне послання до друзів-письменників
Арешт ЯЛОВОГО — це розстріл цілої Генерації... За що?
За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію.
За генерацію ЯЛОВОГО відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий.
«Отже», як говорить Семенко... ясно.
Сьогодні прекрасний сонячний день.
Як я люблю життя - ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам'ятаєте, як я був закоханий в це число?
Страшно боляче.
Хай живе комунізм.
Хай живе соціалістичне будівництво.
Хай живе комуністична партія.
Р. 8. Все, в тому числі й авторські права, передаю Любові Уманцевій.
Дуже прошу товаришів допомогти їй і моїй матері.
Микола Хвильовий
ІЗ/V -1933 р.

Додаток З
Відлуння
Пам'яті Миколи Хвильового
Той постріл травня в серці громом,
— Він став провісником тривог

28
І не лишився невідомим
Трагедій багатьох пролог.
Тепер ми зрозуміти можем
Таємні підступи катів.
Поставить крапку їх загрозам
Тим пострілом співець хотів.
Хотів усіх він сповістити
Про помах чорного крила,
Бажав братам творити, жити...
Епоха їх не вберегла.
Вони прийшли на поклик ранній,
На чай і на гітари дзвін.
Вони прийшли на спів прощальний
-Востаннє їм співає він.
«В поле бес нас водит, видно,
Да кружит по сторонам...»
Хоч побратимам буде кривдно,
Та попрощатись треба ж нам...
Прощався з піснею і з ними,
Навік прощався з усіма. ..
І вдарив постріл за дверима...
Судилась іншим Колима...
У таборах співці закутії
По Соловках та по Якутії.
Давно було та не забуто,
Давно було та закипа
В душі як грім - поріг Славути
Душа народу — не сліпа.
Ти нас не кидаєш, тривого,
І не простити нам повік
Життя розбите Хвильового,
Сосюриного серця крик.
Олекса Ющенко

29
3. Оглядове вивчення великих прозових творів на спарених
уроках

Тема. Роман «Марія» У. Самчука — перший в українській літературі художній твір про насильницьку колективізацію, страждання трудівників села, страшний Голодомор 1933 р. Побудова роману. Образ Марії в романі.
Мета. З'ясувати історію написання роману, розкрити через художній твір трагедію одного села у часи страшного голодомору, розкрити тему та
ідею твору; розвивати творчі здібності учнів, формувати вміння висловлювати свою думку й самостійно аргументувати її; виховувати співчуття і любов до рідного народу, ідеали добра й милосердя.
Обладнання: плакат з епіграфом уроку, магнітофонний запис пісні «A
VE
Маria», свічка, тексти.
Тип уроку: комбінований.
-.
Хід уроку
Земля без імені!
Земля забута!





Земля голодна!
Земля на краю світу!
Африка в центрі Європи.
Іван Ольбрахт
I. Організаційний момент.
Перевірка готовності класу до уроку, наявність текстів.
II. Актуалізація опорних знань.
- Перегорнені останні сторінки роману У. Самчука «Марія». Про які події в житті України цей твір?
—А який ще твір ми вивчали оглядово про ці ж події? (Роман «Жовтий
князь» В. Барки.)
—Коли цей роман було написано? (В. Барка написав свій роман
1963 р.)
—Що ж об'єднує ці два твори? (Обидва твори є романами, у них спільна
тема.)
—Пригадаймо зразу ж визначення роману. (Складний за побудовою
великий за розміром епічний твір, у якому широко охоплені життєві події
певної епохи та багатогранно й у розвитку змальовані персонажі, кількість
яких переважно значна. У романах переважно буває кілька сюжетних лінії
які перехрещуються і переплітаються між; собою.)
—Чи наявні ці ознаки у «Марії»? (Так, тут зображено життя Марії
аж до її смерті, сюжетні лінії Марія Гнат, потім Марія Корній, їхні
діти.)
—Тема голодомору є актуальною і болючою й досі. Чимало письменників висвітлювало її, вона відгукувалася у їхніх душах гірким болем, а вони виливали його на папір. Тему голодомору порушували: Юрій Клен — поеми

30
«Прокляті роки», «Україна», «Попіл імперії»; Михайло Стельмах — «Чотири броди»; Євген Гуцало — «Голодомор»; Микола Руденко — «Хрест»; Федір
Потушняк — «Голод» тощо.
Але всі ці твори були видані пізніше від роману Уласа Самчука, який він написав у 1933 році.
Отож, це перший в нашій літературі твір про голодомор в Україні 1932-
1933 рр.
III. Оголошення теми й мотивація навчальної діяльності.
Сьогодні на уроці ми повинні розглянути сюжет роману, пройнятися трагедією однієї селянської родини як трагедією всієї держави; охарактеризувати образ Марії, на прикладі її життя вчитися просити прощення і прощати інших, вирощувати у власних серцях добро і милосердя, співчуття до свого народу; висловлюватимемо власні думки і погляди, розвиватимемо зв'язне мовлення.
IV. Вивчення нового матеріалу.
—Прочитаємо епіграф нашого уроку.
—Як ви розумієте ці рядки?
—Ви прочитали роман У. Самчука «Марія». Цей твір — складний для сприйняття, він трагічний, і нам важко усвідомити події, описані в ньому. За читаймо вислови про цей роман, записані на дошці:
«Роман-спалах «Марія» найбільш сенсаційний з усіх творів
У.Самчука».
(Степан Пінчук)
«Марія» Уласа Самчука це історія боротьби зла із добром і добра зі злом,
що відбувається в душах волинських селян».
(Є. Оланський)
—Це справді роман-спалах, роман-біль, роман-заклик. То ж сформулюймо тему цього твору і запишімо це формулювання в зошити.
(Це твір про примусову колективізацію, так зване розкуркулення справжніх
господарів землі, трудівників-хліборобів, про страшний голод 1932-у1933р.,
штучно створений в Україні)
—А зараз невелика історична довідка про страшні 1932-1933 рр.
• Учень виступає з повідомленням з історії про голодомор.
• Коментар учителя.
Катастрофічна кількість загиблих від голоду — це лише один показник.
Другий, можливо, значно жахливіший — це психологічні зміни, які відбулися в становому хребті нації, бо ж геноцидові були піддані всі — і ті, що померли,
і ті, що залишилися живими. Зранену психіку живі передавали своїм нащадкам навіть тоді, коли їм цього не хотілося. І хто знає, які зміни відбулися в духовності українців після 1933 року.
Саме ці події лягли в основу написання роману. Але герої твору — цілком реальні люди, з якими був знайомий У. Самчук. Прототипом героїні стала дерманська красуня Мотря, весела, привітна, працелюбна сирота; прототипом

31
Гната — рідний дядько письменника; Мартин Заруба теж мав життєвий прототип. І одруження Марії з Гнатом, розлучення, життя з Корнієм — це життя Мотрі. Не було в Мотрі дорослих дітей — вони, як і в Марії, повмирали маленькими. Тільки картини більшовицького господарювання, голоду це вже з розповідей утікачів з «соціалістичного раю».
Твір видавався всього тричі: уперше — у Львові в 1934 р., потім у 1941 р. і в
1991 р.
—Як ви вважаєте, чому роман видавався лише 3 рази, а вперше був виданий у Львові?
(На Східній Україні видати цей твір було неможливо, бо сама тема надовго
була закрита для народу, а 1991 р це рік проголошення Незалежності
України, коли всі табу були зняті.)
—Визначимо жанр твору.
(Як вказав сам автор, це хроніка одного життя жінки-селянки, яка мимохіть
підноситься до символу України.)
—А який роман-хроніку ви вже вивчали в 9 класі? («Чорна рада»
II. Куліша.)
—Які проблеми порушує У. Самчук у романі?
(Батьків і дітей; вірності і зради; мови; духовності народу; добра і зла;
геноциду; виродження нації тощо.)
-Хоч який політично та інформаційно актуальний був роман «Марія», однак він залишиться в літературі надовго ще й як неабияке художнє явище.
Екстремальна тема вимагала особливої художньої форми. Отож, роман написаний у вигляді суворого опису життя Марії протягом усіх днів її
існування. Твір витлумачений у високому стилі художньої агіографії, що надає образу Марії вищого, надпобутового сенсу.
—Як побудований роман?
(Твір складається з трьох частин: «Книга про народження «Книга днів
Марії», «Книга про хліб».)
—Як бачимо, кожна частина роману розпочинається словом «книга»|
Що це вам нагадує?
(Це слово пов'язує наш роман з біблійними оповіданнями.)
—Так, у цьому є біблійний підтекст. А як ви вважаєте, звідки це ім'я
Марія? Чи випадково вибрав автор саме його?
(Автор вибрав це ім'я не випадково, подихом біблійних героїнь віє є цього
імені. Так називалась Матір Ісуса Христа.)
Марія — ім'я, яке з прийняттям християнства стало традиційним в українській культурі. У вузькому значенні ім'я Марія виступає як особистий символ для кожної людини, а в ширшому — як символ «покрови цілого народу Для нашого народу це ім'я має здатність символізувати Україну. В українській літературі не раз образ матері пов'язувався з іменем Марія. Не в кожному творі ім'я ставало символом, але сама його присутність, називання когось Марією вносило у твір щось святе, величне.
—Згадаймо, у яких вивчених нами творах вживається це ім'я.

32
(Т. Шевченко «Марія», «Неофіти», М. Хвильовий «Я (Романтика)”
В.Стефаник «Марія», І. Драч «Чорнобильська мадонна», це ім'я часто,
трапляється у поезіях В. Сосюри та Є. Маланюка.)
—Якою є Марія у Шевченка, у Хвильового?
— Послухаймо, як звертається Великий Кобзар до Пречистої Матері поемі «Марія». (Учень читає уривок напам'ять.)
• Перевірка випереджувального завдання.
А тепер звернемось до ваших робіт. Удома окремі учні мали написати твір-мініатюру «Образ матері Марії у художній літературі». Зачитаймо свої роботи. (Зачитування 2-3 творів.)
— Отож, кожен по-своєму бачить Марію в літературі, уявляє її в житті.
А героїня У. Самчука втрачає усіх своїх дітей, а потім згасає сама. Марія, немов трагічна постать матері України, яка теж втрачає своїх дітей у роки голодомору. І тому недарма роман має присвяту. Зачитайте її:
— Мабуть, саме тому роман названо ім'ям головної героїні. Хоч герої твору мали своїх прототипів, чи можемо ми сказати, що Марія, наприклад, конкретна особа чи, може, це узагальнення?
(Доля Марії це доля сотень-тисяч українських матерів, усі герої втілюють
у собі риси українського національного характеру, їхній шлях
шлях українця загалом.)
Порівняльний аналіз художнього твору та ілюстрацій.
—А тепер розгляньмо обкладинку роману. Література — це мистецтво слова, а перед нами витвір іншого мистецтва, образотворчого. Зверніть увагу на кольори, якими намальована обкладинка. Якісь вони темні, глухі й уже налаштовують на сум. Опишіть вираз обличчя цієї жінки. Чи не нагадує вона нам ікону? (Відповіді учнів.) Погляньмо на нижні боки, на візерунок з боків.
Що вам нагадують ці листки і квіти?
(Вони схожі на руки з покарлюченими пальцями, що тягнуться до образу в
проханні якоїсь милостині.)
—Зверніть увагу на те, як зроблено напис, назви твору. З букви «і» по стає свіча, немов запалена за душі померлих.
А тепер перегорнімо сторінки книги життя Марії від перших днів до останніх.
(Учитель запалює свічку.) Кажуть, коли народжується людина, десь на небесах загоряється свічечка, яка гасне, коли закінчується буття цієї ж людини.
Погляньте, полум'я свічки таке тендітне, його так легко погасити, так і людське життя, його може «погасити» навіть необережне слово, чиясь нена- висть чи злоба.
•Виразне читання напам'ять поезії «Бринить свіча» Л.Табачука.
Горить свіча...
І наче весни, — мрії.
І щастя вибруньковує у цвіт.
Іде в життя малесенька
Марія,
В такий чудовий,

33 неповторний світ.
Дитячий сміх з дерев пелюстки ловить,
Бо щастя — зав'язь шостий раз в плодах...
Горить свіча так рівно,
І воскова
На ній тремка спинилася сльоза.
Ой тату, тату!
—тихий плач Оксани.
Ой мамо, ма...,
—кричить мале дитя.
Горить свіча, ятрять дитячі рани...
Брунькується Маріїне життя.
Л. Табачук
Проблемна ситуація.
—Як ви вважаєте, чому ця свічечка біла?
(Душа Марії була чистою і світлою, ті страждання, які випали на долю
цієї жінки, очистили її, вона спокутувала усі гріхи своїм подальшим праведним
життям, своєю мученицькою смертю.)
—Чи всі згодні із цією думкою, можливо, хтось хоче заперечити?
(Марія грішниця, і такий кінець життя це розплата за гріхи її
молодості.)
—У нас є два протилежних твердження, нам потрібно знайти істину, а це буде лише тоді, коли ми ступатимемо разом з Марією по її життю, коли пропустимо через себе усі її болі й страждання.
Робота з текстом.
Розгорнімо книгу життя Марії.
—Зачитайте початок твору, перший абзац. Про що ми дізнаємося із цього абзацу?
(Ми дізнаємося, скільки прожила Марія, тобто автор уже налаштовує
читача на завершення земного буття жінки.)
—Отож, композиція твору має своєрідне кільцеве обрамлення: на початку твору ми вже дізнаємось про його закінчення, налаштовуємось на такий фінал.
Усе життя Марії (а це, за підрахунками, 71 рік 11 місяців) умістилось на
170 сторінках невеликої книжки. Чому?
—Як ми відчуваємо невблаганний перебіг часу? Знайдіть і зачитайте.
(Автор уміло ущільнює час. У тексті його перебіг показано нагнітанням
дієслівних форм. «Була весна, цвіли дерева, кричали птахи, і парувала пітна
чорна земля.

34
Пізніше щодня сходило сонце і щодня заходило. Цвіт опадав, сіявся легким
пухом, торкався землі й стлівав. На гілках зав'язувались зелепухи,
обтрушували ознаки зародження, більшали і квапилися дозріти.
Сонце весь час працювало. Засилало зливу, наганяло пелехаті хмари,
бризкало, грюкало та ставило від краю до краю семибарвну веселку».)
—А де ще це відчувається?
(У тексті постійно трапляються такі вислови: «Минуло багато днів»,
«Дні, дні, дні...», «Марія йде, співає, працює, спить...», «Поорали, посіяли,
зняли яблука й сливи, викопали буряки, бараболі, порубали капусти...», «Дні,
мов краплини крові, капали з пораненого життя...»)
—Марія уже народилась, і життя її бігло невблаганними днями. Знайдіть портрет малої Марії і зачитайте.
Характерно, що навіть маленькою дівчинку звуть тільки Марією,
іменем, яке перекладається «гірка» і постійно вносить гіркоту в долю. Ім'я роковане Марія, немов запрограмувало їй майбутнє. І оце слово «голод» незримо переслідує Марію протягом усього життя, провісники страшного лиха раз по раз вриваються в її долю. Пригадайте і розкажіть про це.
Відповіді учнів.
Учень. Перші згадки про голод читач помічає у дні похорону батьків Марії.
На похороні батька «Марія була злякана, гукала тата і дуже хотіла їсти». На похороні матері «...а вдень знову у хаті повно люду, знов Марія перелякані й голодна у запічку».
Учень. Сирітське дитинство теж було напівголодним. «І тоді Марія відчула своє сирітство... їсти? Що мала їсти Марія? їла шматок чорного сухого хліба,
їла недоспілу овоч, їла бараболі, ті самі черстві, водяні, які варилися для веприка і курей. Мала великий набубнявілий животик».
Учень. Життя з Корнієм починала теж напівголодне. «Марія має під очима синці, чує сильний голод, але не почуває смутку».
Учень. Від голоду гине в полоні її син Демко. «Люди кажуть:
—Не дай Бог, щоб десь там з голоду загинув. Краще вже хай від кульки, ніж від голоду...
—О, то правда. Найстрашніша смерть — це смерть від голоду. Не дай
Бог, навіть ворогові вмирати такою смертю».
—Учитель. Не знала Марія, що така жахлива смерть чекала на неї, на всю її сім'ю, цілу Україну. Звернемося до ще одного дуже символічного епізоду, на який ви, можливо, не звернули особливої уваги. Пригадуєте, коли розпочалась революція, обозники покидали коней у полі? «А за селом, по безкрайніх снігових полях снували кістяки вибраних киргизьких коней».
Знайдіть і зачитайте цей епізод.
(«Вам навіть не дозволено наближатися до села. Ви ходите по снігових
завіях, шукаєте сухі стебла билин, огризаєте, як знайдете, якісь дерева. Ви
голодні, і кожний день наближує вас до безславного кінця...
Лишився невеликий сніговий горбик. Один, другий, багато горбиків. То
лежать і спочивають вічним сном незнані воїни великої війни...»)

35
Чи не можна провести якусь паралель між цими живими істотами, які вмирали голодною смертю недалеко від людських осель, де був хоч якийсь харч, і самими ж людьми, що згодом пухли від голоду в той час, як зерно проростало і гнило, будучи зсипаним у церкві. До хліба було зовсім близько, але хто отримував цей хліб, той втрачав життя.
Але повертаймось до Марії. Як проходило її сирітське дитинство і юність?
—Якою була Марія в Мартина?
—Знайти і зачитати портрет Марії.
—Чому автор вживає вислів «співоча картина»?
Літературознавча робота.
—Погляньте, як описує Маріїн голос У. Самчук. Які засоби тут використовуються?
(«Голос в'ється і обнімається з зорями»метафора;«пісня... чайкою
в'ється» порівняння; «лунами дзвонотонними» авторський неологізм)
—Але чи все Марія співала?
—Тут автор ніби звертається до своєї героїні, співчуває їй, жаліє її. Такі звертання трапляються в тексті неодноразово, хоча автор не стає ні на чию сторону, спостерігає за подіями відсторонено, бо кожен правий і винен по- своєму. Але автор часто у звертаннях до Марії використовує питальні речення.
З якою метою він каже: «Спала ти, Маріє, минулої ночі? Добре спала?
Чому ж ти, дівчино, не спала?... Мовчиш, Маріє?»
{Марія для У. Самчука як реальна жива людина, він співчуває їй, розмовляє з
нею, утішає.)
—А кого ж полюбила Марія? І чи довго була вона щасливою?
—Чому ж Марія незабаром виходить заміж?
—Як ставився Гнат до Марії? Знайдіть і зачитайте ці уривки.
(«Дивлюся на тебе, Маріє, і стає страшно. Страшно за твою таку
красу. Тобі треба сидіти в світлиці, накинути царську одіж і бути чиєюсь
царицею. Ні, ні... Тобі тільки царицею бути. Ти надто хороша, у тебе ж пісня
яка, яка пісня!» Гнат боготворив Марію і свого ставлення до неї не змінив
ніколи».)
—А як ставилася Марія до Гната?
(Вона не любила його, цуралась. І коли повертались разом з вечірні, то більше
мовчали. «Він мучився над тим, що має сказати, вона щоб часом не
заговорив. Принаймні хай мовчить».)
Проблемне запитання.
—Хтозна, чи вийшла би Марія за Гната, якби від Корнія приходили листи.
Знайдіть епізод, у якому автор зображує очікування Марією листів.
(«Ночі! Ох ви, ночі дівочі! Пришли, подай вістку, не покинь!... Чи чуєш ти? Не
чуєш і не бачиш! Гуляєш у далеких краях, забув, перестав навік думати».
Автор використовує невласне пряму мову (тобто автор передає переживання
Марії від себе).)
—Що видавалось Марії, коли вона виходила заміж за Гната?
(«Марія чує співи, і видається їй, що її ховають, що виряджають на
смерть».)

36
—А що було недобрим знаком під час шлюбу молодих?
(їх благословляли на шлюб непаристими образами, а сусіди потроху шепотіли,
що це не є добре.)
—Про що думала Марія під час весілля? Чого вона боялася?
(Боялася вона кари за зламану присягу бути вірною до смерті. В душі
через це чула неспокій.)
—Знайдіть у тексті, як Марія подумки порівнювала Корнія з Гнатом.
—Гнат кохає Марію, і в цьому теж його сила. На весіллі він був найщасливішою людиною, він милувався, дивився на Марію, як на святу. Що йому здавалось? Зачитайте цитату.
(«Здається, що це янгол злетів з небес, сів у нього за столом і виспівує
тужливу, але чарівну пісню. Підійти до неї, стати прилюдно на коліна і
поклонитися до землі».)
Проблемна ситуація.
—Як ви розцінюєте, хлопці, таке ставлення до жінки?
—Яким було життя Марії з Гнатом?
(Це були буденні дні. Марії було важко від надмірної Гнатової любові. “Коли б
хоч не так докучливо і не так нагально любив».)
—Гнат доглядав Марію, як малу дитину, читав їй вечорами книжки. але Маріїне серце було порожнім. Чим вона заповнила ту порожнечу, і чому її не заповнив Гнат?
(Маріїне серце не належало Гнатові, вона його ніколи не кохала. Порожнину в
серці заповнив син Романко. Гнат тішився, був щасливий, що з очей Марії
зник вічний смуток, який не сходив у неї й тоді, коли сміялася.)
—Якою матір'ю була Марія?
(Це була надзвичайно любляча, ніжна мати. Вона захоплювалась усім, чого
вчився її син, називала його найніжнішими словами. Боялася, щоб, бува, впав
на нього злий погляд і щоб не наврочив хтось. А обнімала й обціловувала його
так, що він аж пручався і кричав.)
—Дуже мало прожив Романко. Як ви вважаєте, що є найбільшим горем для кожної матері? Як пережила Марія смерть сина?
(Найбільше і найгостріше горе для кожної матері це смерть її дитини.
Адже світ побудований так, що цілком закономірним є те, що діти хоронять
батьків. А коли це відбувається у зворотному порядку, то це є жахливою
трагедією. Коли хлопчик помирав, то складалося враження, що Марія
збожеволіє. Після похорону вона не бажала повертатись додому, вона хотіла
залишитись там, біля могили. її забрали силою. Тиждень Марія не вставала,
майже нічого не їла, а тільки звелась на ноги, знову пішла на могилку. У
смерті сина звинуватила Гната, а це було дуже жорстоко з її боку.)
—Знайдіть і зачитайте звернення священика до Марії на похороні.
Проблемне запитання.
—А потім Марія втратила ще одну дитину. У цей час у відпустку прийшов
Корній. Що відчувала Марія, коли бачила його в церкві, коли він проводжав
іншу дівчину? Розкажіть, що ви відчували б у такій ситуації: з одного боку нелюб — Гнат, з другого — Корній, якого важко забути?

37
(Відповіді учнів.)
—«І забула Марія про Романа, забула всю себе, повернулася у далекі царства минулого дівоцтва і от, вільна, з тисячами сердечних болів, вичікує ранньої зірниці».
Під впливом яких емоцій Марія заплела косу й почала знову дівувати? (Це
була злість, почуття помсти Гнатові за втрачене дівоцтво.)
Проблемна ситуація.
—Як ви оцінюєте цей вчинок, дівчата? Чи мала Марія моральне право на такі дії?
(«Марія кинула виклик усім: Гнатові, людям, високій моральності, які
найдовше зберігалася саме в селах. Людина живе серед людей, і тому вона
повинна перш за все зважати на інших, поводитися гідно в будь-якій
ситуації, жити за моральними законами, не нехтувати заповідями
Божими».)
—А Гнат терпів, у цьому, як ми казали, була його сила. Як він урятував
Марію від остаточного безчестя?
(Гнат прочитав їй книжечку про те, що людську душу врятувати
ніколи не пізно.)
—Марія опам'яталась. Гнат простив усе. Чи змогли б ви, хлопці, простити, а потім врятувати душу такої жінки?
(Відповіді хлопців.)
—Бог учив людей прощати, бо усі ми грішні, усі помиляємося і, може, нам теж колись буде потрібне чиєсь прощення.
Марія змінилася, а незабаром у неї народилася донечка Надія. Але, видно, не судилося Марії бути щасливою з Гнатом. Знову страшна біда — смерть
Надії, а потім каліцтво Гната. А потім ще одне випробування — зі служби повертається Корній.
—Чому Марія прийняла Корнія до себе? Чи тільки тому, що їй потрібна була допомога? І як ставився Корній до Марії?
(Марія кохала Корнія усе своє життя, мріяла про нього, а тепер і
поєдналася з ним. Але Корній ставився до неї погано. «Кпини, лайки, стусани,
плакати не смій. Чого ж їй плакати? Не для того рвалася, не того шукала!
Сама винна, обіцяла і забула обіцянку, не чекала. Не вірила в любов, захотіла
багатства. Покутуй».)
—Як вважаєте, чи була б Марія щасливою, якби одразу вийшла заміж за Корнія?
(Мабуть, ні. Навряд чи терпіла б вона, якби сама не почувалася
зрадницею перед милим.)
—Можна подивуватись силі духу та витривалості Марії, яка кидає законного чоловіка назавжди, причому робить це холоднокровно й жорстоко, якщо уявити собі, що у XIX ст. селянка зважується на розлучення, створює
іншу сім'ю і добивається визнання в громаді, то, поза сумнівом, таке під силу не багатьом. Це був винятковий, особливий, сильний характер.
—Як ви оцінюєте те, що Марія позбулася дитини?
(Запитання до хлопців, а потім до дівчат.)

38
(Вона пішла на страшний гріх дітовбивство, втративши до того трьох
дітей.)
—Які почуття заволоділи Марією, коли вона добилася розлучення з
Гнатом?
—На цьому закінчується «Книга про життя Марії». Власне, йдеться про
і народження жінки, особистості, її формування і змужніння. Бо у «Книзі днів
Марії» — уже інша людина, яка знайшла себе, нарешті стала вільною в почуттях і діях. Та вона була не сама, з нею був Корній.
Час минав. Корній змінювався.
—Яка ваша думка, що змінило Корнія?
(Змінила Корнія Марія і праця біля землі. Він узяв шлюб з Марією.
“...Марія впертою працею, самовідреченням добивалася нарешті права бути
законною власністю свого чоловіка». Терплячістю, любов'ю і покорою взяла
Марія Корнія.)
—Чи була Марія в цей період щасливою? Чому?
(Так, саме щастям можна назвати почуття, що опанувало цією жінкою
і той період. Вона була разом з коханим, Бог подарував їм дитину,
господарство розросталось, вони стали добрими господарями, і село це
визнало:
«Марія бігає, руки мліють від утоми, але лагідна усмішка не сходить з
уст».
Так почувається Марія у цей, мабуть, найщасливіший період її життя.
Господь простив її, подарувавши щасливі роки. Урятувавши душу Корнія, вона
спокутує свій гріх. Душа її оновлена й чиста, попереду ще стільки років
спільного життя.)
—Знайдіть і зачитайте роздуми Марії на Святий вечір.
—Бог подарував їм ще дочку й сина, нову хату. Але щастя було недовгим.
Корнія забирають на війну. Марія залишається з малими дітьми. Як почувається вона у цей час?
—Знайдіть і зачитайте портрет Марії.
—І знову випробування для Марії. Яка страшна подія відбулася на
Великдень?
—Чому Марія не звинуватила у підпалі Гната, хоч у душі відчувала його вину?
(Марія відчувала й завжди знала, що скривдила Гната, тому підпал її
садиби був вирівнянням кривди, отже, актом справедливості, вона
переконувала сама себе: «Вона не вірить, вона не може вірити».)
—Чому ж Марія не взяла гроші від Гната?
Роздуми учнів.
У Марії була гордість, вона не хотіла залежати від Гната. Якби вона
взяла гроші, це було б схоже на те, що вона отримала гроші за мовчання, що
не звинуватила Гната у підпалі свого будинку.)
—Чому Марія не хоче більше бачити Гната?
(Мабуть, тому, що він постійно нагадує про втрачених дітей, нелегкі
роки спільного життя, яке вона хоче забути, зараз у неї цілком інше життя

39
і вона теж цілком інша. Гнат розуміє її: «Добре, Маріє... там ми вже більше
не будемо бачитися. Я піду собі, а ти підеш також... Підемо різними
далекими шляхами і чи зійдемося ще коли! Хто знає... життя буде тяжке
дуже й дуже тяжке...».)
—Повертається
Корній.
Життя знову починає налагоджуватись.
Народжується Лаврін. Роки минають. Діти підростають. Настав 1914 р., а згодом прийшло повідомлення про загибель Демка. Марія знову починає втрачати дітей. Розкажіть, що привиділось Марії, коли вона пішла до льоху?
—Не думала і не знала Марія, що голодна смерть уже наближається.
Пропав у чужих землях Демко, але повернувся звідкілясь Максим. Що він зробив насамперед, зайшовши до хати? Як зреагувала на це Марія?
—Чому Марія сховала скалки образа від Корнія?
{Вона боялася реакції Корнія, боялася налаштувати батька проти
Максима, А ще вона знала, «...а все-таки воно так не пройде. Бог не прийде
києм карати... Від того дня більше клякала перед образами, тепліше молилася
Ходила навшпиньки, боязко. Голос тихшав, а очі таїли неспокій». А згодом
Корній прогнав Максима.)
—І, як пише У. Самчук, «Бацила розладу родини натрапила на свій
ґрунт. Настав початок кінця. Дні Марії скінчилися. Сонце так само заходило і сходило. Але знаки на сході все більше і більше вказували наближення.
Йшов, ступав і перемагав жорстокий дух руїни, і не було йому спину, бо ані
Корній, ні Марія, ні сотні тисячі Корніїв і Марій не знали і не могли знати, що близиться їх занепад, їх кінець...»
«Книга про хліб» — найважчий розділ роману.
—Нові страждання випадають у старості Марії. Нема спокою, нема затишку й задоволення.
(«Марія і молилася, і думала... Ніколи стільки не думала, як тепер. Десь
ті думи бралися, як чорні хмари восени. І було їх так багато, і нема з ким
слова промовити».)
—Яка єдина надія ще гріла душу Марії?
(«Трохи надії ще є. Марія має ту дитину, Лавріна. Чує її серце, що це ні
Максим і що матірного образу той з хати не вижене і не скаже геть».)
—Як поводиться мати під час сварки двох синів?
—Чому Марія з Корнієм перейшли у чужу хату, і як вони там почувалися?
—А голод вже стукав у двері.
«Марія стоїть, дивиться у вікно і мовчить. У неї тісно затиснуті вуста,
у неї погляд залитий болем. Маріє, Маріє! Ну, що? Чого плачеш?» Як може, допомагає дочці й маленькій онучці.
—А вже знову біда, з Лавріном. Чому його заарештували?
(За доносом Максима був заарештований Лаврін, а мати йшла багаті
верств до міста, щоб передати їсти. «Коли б треба було йти безконечно, на
край світу, і тоді йшла б. Там же, люди, сина Ті під землю дали. Єдиного...
Єдину і останню надію».)
—А голод уже в хаті. «Гинуть матері. Зникають з лиця землі щирі й
добрі жінки, які родилися і внесли в життя щастя, радість, несли працю і

40 несли сміх молодий. Гинуть діти сонця і великої нашої землі».
—Людина перед лицем смерті може змінитись до невпізнання. Як по водиться Марія?
(«Марія пекла з останнього. Спала, кашляла, брала останнього коржика,
ламала наполовину і йшла до Надії... Вона стоїть над дитиною і думає:
“Вмреш, дитино. На широкому світі немає вже для тебе трішечки хліба...
зовсім трішечки хліба...»)
(«Лягала кожен день і, лягаючи, була переконана, що вже не встане. Але
завжди пригадувала Надію... її маленьку Христусю і вставала знов... Треба
вставати. Не можна ж дати загинути живій дитинці. Мертвий мусить
відчути біль її і встати».)
«Йшла поволі, голосно сапала, часто зупинялася, щоб відсапнутися,
оглядалася навкруги, ніби прощалася кожний день з полями, з садами, з
небом».
—Марія боролась, доки жила онучка, а потім злягла. Знайдіть портрет
Марії, коли Гнат побачив її востаннє, за кілька днів до смерті.
Вона востаннє тішиться сонцем, дивиться рівно й широко.
—Чому Гнат цілує Марії руку?
(Він возвеличує ї славить її «Цілую руку матері! Цілую святість велику.
Цілую працю! Маріє! Маріє!»)
—Гнат висповідався у Марії за свій гріх і просив прощення. Чи могла
Марія не простити?
(Ні. Марія вміла прощати, саме він її цього навчив. А тут за крок до
смерті, вона почала переглядати розгорнену Гнатом книгу свого життя.
Вона залишилась сама, вона втомилась жити, вона втратила всіх і хотіла
з’єднатись з ними в іншому світі.)
Учень зачитує уривок (учитель вмикає запис метронома, який відраховує останні хвилі життя героїні).
«26258-й день... день останній, день кінця. Тридцять днів гаснула сама
Марія покинута, одинока...
Довго, довго виривалася з життя Марія. Перетинається окремо кожний
нерв. Мідяне холодне сяйво місяця облило холодом роздуті з розчепіреними
пальцями ноги... З напруженням рветься останній нерв. Гасне поволі місяць,
зникають одна за одною з голови думки, зливаються у чорну пляму, без
початку і кінця... Плющаться і грузнуть очі, холонуть засохлі уста,
западають груди, серце робить останній удар... (виключається метроном,
гасне свічка). Марії не стаю». (Пісня «А
VE
M
ARIA
».)
—Як ви вважаєте, чому після такого трагічного закінчення твору ми увімкнули мелодію пісні «Радуйся, Маріє»?
—Що ви відчували, коли слухали пісню?
(Музика теж може возвеличити людину, уславити. Це був гімн жінці, гімн
Матері, гімн Марії.)

V. Підсумок уроку.
Висновку доходять самі учні:

41
Героїня У. Самчука своїм духом може рівнятися до М. Богуславки чи
Роксолани, тільки доля випала їй звичайна, буденна і складна. Сам автор на цьому не раз наголошує, показує величезний потенціал духовної та фізичної сили героїні, її прагнення жити й радіти всупереч усім труднощам, якими так щедро наділила її доля.
Життя цієї жінки пройшло кількома руслами. По-перше, це праця, як зробила з неї заможну селянку. По-друге, це любов, яка впустила у Маріїне серце умиротворення, всепрощення, ніжність до всього світу, енергію і силу По- третє, це страждання, яке очистило її душу, а його було значно більше, ніж радості. По-четверте, це молитва, яка була завжди з Марією.
Тож повернімось до того запитання, яке ми поставили раніше перед собою — грішниця Марія чи страдниця?
Відповіді учнів.
Мабуть, це страдницька душа, яка очистилась ще за життя на землі.
—Весь Маріїн рід вимер. Нікого не залишилося з її роду. А хто ж відродить колишню, Маріїну Україну? Діти Максимів-відступників? Таким німим запитанням завершується роман. Трагічне завершення роману — наслідок глибокого болю письменника за майбутнє України, бо він знає, що життя без майбутнього втрачає сенс.
VI. Домашнє завдання.
Самостійно охарактеризувати один із чоловічих образів роману.
VII. Виставлення оцінок, їх мотивація.

42
4.
Форми самостійної роботи учнів на уроках розвитку
зв’язного мовлення (українська мова)




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал