Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»



Сторінка54/59
Дата конвертації01.12.2016
Розмір15.5 Mb.
1   ...   51   52   53   54   55   56   57   58   59

УКРАЇНСЬКА РОСІЙСЬКОМОВНА ПОЕЗІЯ (ОГЛЯД). УКРАЇНСЬКА ТЕМАТИКА У ТВОРАХ МИКОЛИ УШАКОВА («СТИХИ О ШЕВЧЕНКО», «СТАРЫЙ КИЕВ», «П. Г. ТЫЧИНЕ»), ЛЕОНІДА ВИШЕСЛАВСЬКОГО («ЭТО УКРАИНСКОЕ СЕЛО...», «ПЕСНЯ НАД ПОЛЕМ ПЛЫВЕТ,

И ВЗДЫХАЕТ.», «МОВА»), БОРИСА ЧИЧИБАБІНА («ПРИГОТОВЛЕНИЕ БОРЩА», «ПРОКЛЯТИЕ ПЕТРУ»,

«С УКРАИНОЙ В КРОВИ.», «ТАРАС») ТА ЛЕОНІДА КИСЕЛЬОВА («В ПЯТЬДЕСЯТ ВТОРОМ, ХОЛОДНОМ, ТРУДНОМ.», «Я ПОЗАБУДУ ВСЕ ОБИДЫ.», «ЦАРИ», «СТИХИ О ТАРАСЕ ШЕВЧЕНКО», «ЛУНА ПОЗОЛОТИЛА ИНЕЙ.», «ДОМ ШЕВЧЕНКО», «ЯЗЫК НЕ МОЖЕТ СРАЗУ УМЕРЕТЬ.»)

Мета: познайомити учнів з українською російськомовною поезію, проаналізувати українську тематику у творах представників пропонованої групи поетів; розвивати навички аналізу поетичних творів, виразного читання, емоційність; виховувати інтерес до творчості російськомовних поетів України.

Теорія літератури: інвектива.

Обладнання: комп'ютерна презентація, присвячена творчості Миколи Ушакова, Леоніда Вишеславського, Бориса Чичибабіна, та Леоніда Кисельова.

Тип уроку: комбінований.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

  1. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Фронтальна бесіда

  • Дайте визначення постмодернізму.

  • Назвіть його характерні ознаки.

  • Дайте стислу характеристику української постмодерністської

літератури. У чому її особливість?

  • Назвіть найяскравіших представників українського постмодернізму.

  • Визначте тенденції розвитку літературного процесу в Україні.

  1. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ УРОКУ.

МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

  • Поезія цікава тим, що передає почуття, близькі і зрозумілі всім, в тому числі народам, які розмовляють різними мовами. Наша країна унікальна: вона багатонаціональна, різнолика. Це — наша родзинка. Українці розповідають про свої почуття і про життя різними мовами, і ця опоетизована розповідь зрозуміла всім.

Так сталося, що у Харкові та ще декількох містах України жили і живуть митці, муза яких говорить російською. Ми познайомимося саме з цими поетами, які, у чому ми переконаємося сьогодні, були палкими патріотами країни і талановитими митцями.

!V. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

  1. Слово вчителя

  • Творчість російськомовних поетів — М. Ушакова, Л. Више- славського, Б. Чичибабіна, Л. Кисельова ще недостатньо досліджена. Але, безумовно, цікава тим, що віддзеркалила і намагалася осмислити певний період української історії, розвитку культури в іншомовному — російськомовному культурному просторі. Їхня творчість, без сумніву, частка українського літературного процесу, адже поети — родом з України, і почуття патріотизму, любові до рідної природи, турботи про подальший розвиток батьківщини породжені в них також Україною. За допомогою учнів-біографів, ми дізнаємося про російськомовних поетів України, послухаємо їх вірші і спроби їх аналізу.

Коментар для вчителя. Урок минає у такому порядку: демонстрування презентації учнів. Бажано, щоб на слайді була фотографія поета. Між показом слайдів відбувається виразне читання віршів поетів та аналіз окремих поезій, зроблений заздалегідь підготовленими учнями. У разі потреби вчитель доповнює повідомлення учнів.

  1. Презентація слайдів

Слайд 1. Микола Ушаков (1899-1973). Поет, перекладач творів відомих українських поетів російською мовою. Один з найбільш помітних російськомовних поетів в Україні. Друкувався в російськомовних виданнях УРСР. Крім ряду збірок віршів і прозових творів в офіційному дусі, перекладав на російську І. Франка, Лесю Українку, М. Коцюбинського та інших українських авторів; редагував російські видання творів Т. Шевченка (1939, 1949-1956), М. Коцюбинського (1951).

1973 року отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка зі збірки віршів «Мої очі», «Я рими не боюся дієслівної» і багаторічну плідну діяльність у галузі перекладу з української літератури. Національна спілка письменників України нагороджує російськомовних поетів України премією ім. М. М. Ушакова.

Виразне читання вірша М. Ушакова

СТАРЫЙ КИЕВ Мы ничего не забываем,

И хорошо знакомы нам - в овраге улица кривая и колокольни по холмам.

Чем был черней в овраге вечер, чем ночь в ярах была страшней,— тем ярче разгорались свечи нагорных золотых церквей.

Их золоченые громады пылали жаром сквозь стекло.

Ведь даже и слепому надо, чтоб было где-нибудь светло.

1936

Аналіз вірша М. Ушакова «Старый Киев»

Миколу Ушакова привіз до Києва його дідусь, Яків Панасович, коли хлопчик осиротів. Миколці виповнилося тоді 9 років.

Дідусь віддав онука до Першої київської гімназії, яка ще не раз після М. Ушакова уславиться своїми вихованцями: М. Зеровим, М. Булгаковим, К. Паустовським та ін.

Перші поетичні спроби і дебюти також відбулися в Києві: поет друкує свої перші поезії у київській газеті «Пролетарська правда». М. Ушаков захоплювався творами поетів-новаторів — М. Маяков- ського, П. Тичини, М. Семенка та ін.. Свої ранні твори поет публікує в футуристичних виданнях Києва, наприклад, в «Авангард- альманасі» (1930 р.)

Отже, Київ був свідком перших поетичних спроб, життєвих випробувань і досягнень. Помер поет також у Києві 1973 р. Тому не дивно, що це місто стало особливим у долі поета, стало натхненником його віршів: йому він присвятив збірку поезій «Киев» (1936 р.), книгу ліричних нарисів у прозі «Повесть быстротекущих лет».

Поезія «Старый Киев» була створена 1936 р.

М. Ушаков цікавився історією міста, досконало знав київські вулиці і провулки. За часи радянської влади місто дещо змінилося, тому у вірші поет помічає, перш за все, прикмети старого Києва: «в овраге улицу кривую», «и колокольни по холмам», і «свечи нагорных золотых церквей, і їх «золоченые громады».

У перших рядках вірша поет вживає займенник «ми», які нічого не забувають і зберігають у пам’яті облік міста з тисячолітньою історією, непідвладний часу та соціальним катаклізмам. Поет належить до покоління тих, кому заборонили задовольняти духовні потреби у золотих церквах, і тому його вірш є не просто зізнанням у любові до міста, а й обіцянкою зберігати у пам’ті його історію.

Учитель. Останні рядки вірша «Старый Киев» перегукуються з поемою Павла Тичини «Золотий гомін». Вперше М. Ушаков познайомився з творчістю цього поета на засіданні літературного угрупу- вання «Майна» 1923 р. Разом з цікавістю поетичними новаціями, М. Ушакова приваблювала і творчість Павла Тичини. 1961 р. Ушаков присвятив вірш «П. Г. Тычине» цьому видатному українському поету. У ньому Ушаков із зіркістю справжнього поета відмітив одну з основних ознак лірики Тичини — музикальність і життєву правду: «Восторженный Ваш ученик — не первый меж учениками,пытаюсь следовать за Вами, но тайны Вашей не постиг. И мне порою только снится недосягаемая высь, неуловимая граница, где музыка и жизнь слились».

Другим поетом, творчістю якого захоплювався Ушаков, був Т. Г. Шевченко. Він перекладав його твори, як відмічають дослідники, дуже вдало. Шевченкові поет також присвятив вірш — «Стихи о Шевченко» (1939). У поезії поет стверджує, що всеросійський імператор залишає чорний слід у біографії геніального Шевченка, щоб прославитися.

Слайд 2. Леонід Вишеславський (1914-2002). Закінчив філфак Київського університету. Під час Великої Вітчизняної війни був військовим кореспондентом. Кандидат філологічних наук. Тривалий час був редактором журналу «Райдуга». Автор численних поетичних збірок: «Здравствуй, солнце», «Щедрість» та ін. Перекладав російською твори видатних українських поетів від Т. Шевченка до М. Ба-

жана та П. Тичини. Автор літературознавчих досліджень творчості В. Маяковського, статей з питань сучасного літературного процесу, передмов до збірок поезій молодих поетів.

Леонід Миколайович лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, лауреат літературної премії України імені П. Г. Тичини «Чуття єдиної родини» та міжнародної премії «Дружба», член правління Спілки письменників України.

Виразне читання вірша Леоніда Вишеславського «Мова»

Дрімає соняшник. Смачніше пахне м’ята.

Гусине на луці біліється перо.

Співають, ідучи в вечірній млі, дівчата.

Широкі їх пісні, як степ наш, як Дніпро.

В піснях тих, що люблю і знаю я з колиски, я — росіянин — чув биття народних дум, зойк чайки на Дніпрі і скрип ялин бескидських, шабель козацьких дзвін і Ненаситця шум.

Краси земної зміст у слові був розкритий, співучі звуки ті, і ніжні, й голосні, допомогли мені минуле зрозуміти і глибше полюбить прекрасні наші дні...

В кривбаських рудниках, при вишках Борислава, в розоранім степу край юного ліска прийдешнє славить нам і проста, й величава ця мова осяйна Шевченка і Франка.

Вона підпорою була мені в походах, я чути звик її на життьовій весні.

І хочеться сказать на весь російський подих, чим українська була і є мені.

Переклав з російської Максим Рильський

Аналіз вірша «Мова»

В останні роки життя Л. Вишеславський почав писати вірші українською мовою. Вони увійшли до збірки «Українська сповідь» (2004). У них поет зізнавався у своїй любові до України, її міст і сіл, мови і поезії. Невипадковим у творчості здається вірш Вишеславського «Мова», перекладений українською іншим видатним поетом — Максимом Рильским.

У вірші «Мова» поет зізнається, що в українських піснях він, росіянин, відчуває «биття народних дум, зойк чайки на Дніпрі і скрип ялин бескидських, шабель козацьких дзвін і Ненаситця шум». Українська мова — це душа народу. Саме вона допомагає поету «минуле зрозуміти і глибше полюбить прекрасні наші дні.». Ця мова осяйна й величава. «Вона підпорою була» поетові «в походах», він «чути звик її на життьовій весні». Це мова «Шевченка і Франка».

Учитель. Багато віршів, присвячених Україні, міститься в збірці «Сковородиновский круг» (1981). Це поезії «Это украинское село.», «Песня над полем плывёт и вздыхает». Це вірші про «многострунный песенный язык, про «сельских дней обыденный обряд», «щедрый праздник» жнив, про Всесвіт, який слухає пісню «Місяць на небі.» — песню земной любви.

У вірші «Это украинское село.» поет згадує про село, де він вчився. «Подумать только: еду в Павливку! Долго же я туда собирался. А теперь она так далека от меня во времени, что едва ли я ее найду.Она находится там, неподалеку от города, который называется Богодухов. Именно там до сих пор стоит срубленная из сосновых колод школа, где я учился.»,— писав поет.

Это украинское село, полузанесенное песками, для меня в единый круг свело ценности, взращенные веками.

(Из сборника «Сковородиновский круг»)

Слайд 3. Борис Чичибабін (1923-1994). Поет-шістдесятник, лауреат Державної премії СРСР (1990). Справжнє прізвище — Полушин. Пройшов крізь війну та радянські табори. Громадянська лірика 50-тих змінилася творами у дусі апофеозу, що привело поета до духовної кризи. З 1973 року — новий етап у творчості поезія Чичиба- біна стає відомою за межами Харкова. Поет не прийняв результати перебудови, не змирився з розпадом Радянського Союзу. Одна з вулиць Харкова носить його ім’я.

Будь проклят, император Петр, стеливший душу, как солому!

За боль текущего былому пора устроить пересмотр.

От крови пролитой горяч, будь проклят, плотник саардамский, мешок с дерьмом, угодник дамский, печали певческой палач!

Сам брады стриг? Сам главы сек!

Будь проклят, царь-христоубийца, за то, что кровию упиться ни разу досыта не смог!

А Русь ушла с лица земли в тайнохранительные срубы, где никакие душегубы её обидеть не могли.

Будь проклят, ратник сатаны, смотритель каменной мертвецкой, кто от нелепицы стрелецкой натряс в немецкие штаны.

Будь проклят, нравственный урод, ревнитель дел, громада плоти!

А я служу иной заботе, а ты мне затыкаешь рот.

Будь проклят тот, кто проклял Русь — сию морозную Элладу!

Руби мне голову в награду за то, что с ней не покорюсь.

1972

Учень-літературознавець. Відомі два вірша Чичибабіна, присвячених Петру І. Вірш «Проклятие Петру» написаний 1972 р.

Ставлення поета до царя було вкрай негативним. Поет відчуває відразу до російського імператора через його надмірну жорстокість: «Палач», «Сам главы сек!», «от крови пролитой горяч», «кровию упиться ни разу досыта не смог».

В одному зі своїх листів поет зізнавався: «А по-моему, все, что сделал Петр как «полководец и герой, и мореплаватель, и плотник», и Петербург, и военные победы, и ум, и обаяние, и дерзость — все зачеркивается тем, что он своими руками рубил головы осужденным стрельцам и сам присутствовал при пытках, в том числе, говорят, и собственного сына. Этого никаким гением не перекроешь. Роль в истории этого палача и самодура, по моему невежественному мнению, несколько преувеличена. Во всяком случае, если не все, то какая-то значительная часть его дел после смерти пошла прахом, как и следовало ожидать от дел самодура». У своїх листах Чічібабін у чомусь «розуміє» Петра, враховує час, коли «жестокость была нормой», але у вірші немає жодного слова ані про позитивні риси першого російського імператора, ані про обставини, які б пом’якшили ставлення поета до царя. Чичібабін звинувачує його в тому, що він «крушитель вер, угодник дамский», «нравственный урод» і навіть у тому, що він боягуз, який «от нелепицы стрелецкой натряс в немецкие штаны».

Цей вірш можна визначити як інвективу.

Гостроту цьому звинуваченню надає анафора «Будь проклят.», як у вірші повторюється шість разів: чотирі рази нею починаються строфи, двічі — вона на початку другого рідка строфи. Поет переконаний, що Петро І проклятий за своє ставлення до людей, за те, що стелив «души, как солому», «за то, что кровию упиться ни разу досыта не смог».

Поет переконаний, що є незримий зв’язок між епохами: «За боль текущего былому пора устроить пересмотр»,— заявляє поет у першій строфі твору, а в останніх двічі рішуче стверджує, що і сам він — жертва Петра: «А я служу иной заботе, а ты мне затыкаешь рот», «руби мне голову в награду за то, что с ней не покорюсь».

Так Чичибабін заявив про свої переконання, ставлення до тоталітарного режиму країни, у якій жив.

Учитель. Ще одним доказом патріотизму російськомовних поетів України звучить вірш Б. Чичибабіна «С Украиной в крови я живу на земле Украины». Поет зізнається у любові до країни, на землі якої він живе. Називає джерела життєдайної сили — творчість Г. С. Сковороди, «Солов’ї запородских времён». Поет переконаний. Що історія склалася б інакше, якби «городом престольным» став би Києв, а не північне місто — Санкт-Петербург.

Вірш «Приготовление борща» часто називають гімном цій українській національній страві. Поет уважно стежить за кожним етапом приготування борщу, милується рухами рук коханої, розмірковує над сутністю поезії.

У вірші «Тарас» поет називає творчість Шевченка взірцем для себе, «образом и примером». Поет пише, що збірка «Кобзар» стала для українців своєрідною Біблією. А сам він схиляється перед автором цієї збірки тому, що ця людина готова «за край свій родной» віддати на розп’яття душу. Поет пише про світове значення творчості великого українського поета:

Светом его сердца вся земля повита, жаром его мысли мир весь озарен, слышат все народы строфы «Заповита», головы склоняя перед Кобзарем.

Слайд 4. Леонід Кисельов (1946-1968). Писати вірші Леонід почав в 11 років. Ще будучи школярем, опублікував добірку віршів в «Новом мире» (1963, № 3). Закінчив Київський університет, факультет іноземних мов (англійська мова). Помер від раку крові. Посмертно вийшли збірки «Стихи-Вірші» (1970), «Последняя песня — Остання пісня» (1979), «Только дважды живем.» (1991). 24 роки по смерті став лауреатом Державної премії імені П. Тичини, ім’я поета носить молодіжний фестиваль.

Еще мальчишкой удивлялся дико:

Раз все цари плохие, почему Царя Петра зовут Петром Великим И в Ленинграде памятник ему?

Зачем он нам, державный этот конник?

Взорвать бы, чтоб копыта в небеса!

Шевченко, говорят, односторонне Отнесся. Нет, он правильно писал:

Це то первий, що розпинав Нашу Україну.

Не Петр, а те голодные, босые В болоте основали Петроград.

За долгую историю России —

Ни одного хорошего царя.

Учень-літературознавець. Л. Кисельов почав писати вірші 1959 року російською мовою. 1963 року його перша добірка з’явилася друком в авторитетному радянському журналі «Новый мир», редактором якого був тоді О. Твардовський. До віршів була примітка: «Леонид Киселёв, ученик 10 класса школы 37, Киев». «Первые стихи». Серед надрукованого були поезії «Цари», «Стихи о Тарасе Шевченко», «Я позабуду все обиды.». Перші вірші настільки вразили читачів, що молодого поета вважали майбутнім Лермонтовим, Пушкіним або Шевченком.

1963 року в журналі «Радуга» надрукували два коротких вірша Кисельова, серед них була поезія «Цари». Вірш викликав обурення серед російської інтелігенції й академічних колах. Після цього Ки- сельова перестали друкувати в російській періодиці.

У вірші «Цари» поет стверджував, що за всю історію Росії у неї не було жодного гарного царя. А Петро Перший не відповідає визначенню «Великий», адже, за Шевченком, «Це той первий, що розпинав Нашу Україну». Однією з величних справ Петра вважають заснування ним Петербурга. З притаманним юнакові максималізмом Кисельов цю заслугу приписує тим голодним, босим, які «В болоте основали Петроград». Посилаючись на Шевченка, юний поет продемонстрував свою зневагу до Петра І і навіть мріяв про те, щоб «Взорвать бы, чтоб копыта в небеса» цього «державного конника».

Учитель. Леонід Кисельов помер зовсім молодим, таким, який не втратив юнацького максималізму, уважного й проникливого погляду на життя.

Вірш «Я позабуду все обиды.» присвячений українській пісні. У ньому поет говорить про українську мову, як про напівзабуту, хоча й милу. Це — трагедія його батьківщини радянських часів: на стінах кімнат «Чужие лица без конца», чужа мова, чужа політика — продовження чужих думок. Але справжньою цінністю є ота напівзабута українська пісня — основа духовності народу:

Я постою у края бездны И вдруг пойму, сломясь в тоске,

Что все на свете — только песня На украинском языке.

Прекрасна поезія «Луна позолотила иней» написана під впливом вірша П. Тичини «О панно Інно.». У ній сум поета по справжній красі, спроби піднятися над буденністю і фантазії про те, якою б стала та дівчина, за якою сумував Тичина, в літах.

Вірш «Язык не может сразу умереть» знов згадує ім’я Павла Тичини. Саме в його віршах українська мова «вспыхивает пламенем». І це дає надію поетові, що мова не може померти. Але повинна бути й активна життєва позиція кожного щодо збереження рідної мови: щоб не було «самих себя ... стыдно», кожен повинен протистояти спробам «забросить язык».

V. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

«Мозковий штурм»

Завдання для груп:

  • Доведіть, що всі згадані на уроці російськомовні поети були справжніми патріотами України.

  • Визначте мотиви творчості російськомовних поетів України. Наведіть приклади з вивчених творів.

  • Порівняйте тематику та головну думку віршів Л. Кисельова та Б. Чичибабіна про російських царів. Визначте спільне, різне.

VL ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  • Опрацювати матеріал уроку за допомогою конспекту (тез, плану).

Індивідуальні завдання:

  • Підготувати виразне читання віршів Б. Чичибабіна «С Украиной в крови я живу на земле Украины», «Тарас», «Приготовление борща».

  • Підготувати повідомлення про життя і творчість поета.

VN. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ Рефлексія

Продовжте речення:

  • Після цього уроку я переконався (переконалася) у тому, що ...

  • Я вважав, що російськомовна поезія не для мене, але ...

Я зрозумів (-а), що успіх віршів у читачів залежить від ...

ДОДАТОК

Я позабуду все обиды,

И вдруг напомнят песню мне На милом и полузабытом,

На украинском языке.

И в комнате, где, как батоны,

Чужие лица без конца,

Взорвутся черные бутоны — Окаменевшие сердца.

Я постою у края бездны И вдруг пойму, сломясь в тоске,

Что все на свете — только песня На украинском языке.

О панно Інно, панно Інно.

Я сам, вікно, сніги.

Л. Кисельов

Луна позолотила иней,

Налипший на моем окне.

Красивое девичье имя Звучало в тишине.

И было имя необычным,

И долетало, словно стих,

Сквозь стук ирпенской электрички, Сквозь смех товарищей моих.

И три протяжных, чистых звука В меня бросала мгла.

Она, должно быть, нянчит внуков.

А, может, умерла.

Но тосковал о ней Тычина И вспоминал, и постигал.

О Инна, дорогая Инна.

Я здесь один. Снега.

П. Г. Тичина

Язык не может сразу умереть, Скоропостижно люди умирают,

Но медленно озера высыхают,

И тихо высыхают русла рек.

Язык заброшен, но ни днесь, ни впредь Своей вины ничем не искупить нам.

В ночной тиши за горло схватит бред,

И днем самих себя нам будет стыдно.

Он бьется перепелкою в сетях, Расставленных вечернею газетой, И вспыхивает пламенем в стихах Тычины — гениального поэта.

Язык не может сразу умереть.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   51   52   53   54   55   56   57   58   59


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал