Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»



Сторінка5/59
Дата конвертації01.12.2016
Розмір15.5 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   59

ОБРАЗ МАРІЇ, ЇЇ СИМВОЛІЧНИЙ ЗМІСТ ТА СПОРІДНЕНІСТЬ ІЗ БІБЛІЙНИМИ ОБРАЗАМИ. МАЙСТЕРНІСТЬ ПИСЬМЕННИКА У РОЗКРИТТІ ПСИХОЛОГІЇ ГЕРОЇВ,

ПОБУДОВІ ДРАМАТИЧНОГО СЮЖЕТУ. ПЕЙЗАЖНІ КАРТИНИ ТА ХУДОЖНІ ДЕТАЛІ,

ЇХНЯ РОЛЬ У ТВОРІ

Мета: розкрити символічний зміст образу Марії, її спорідненість із біблійними образами, художньою майстерністю письменника у розкритті психології героїв, використанні пейзажних картин та художньої деталі; розвивати вміння аналізувати текст, зв'язне мовлення, критичне ставлення до поведінки і вчинків героїв; виховувати вміння бачити причиново-наслідкові зв'язки між вчинками та їх наслідками.

Теорія літератури: поглиблення поняття про роман (роман-хроніка, епопея).

Обладнання: текст твору.

Тип уроку: комбінований.

ПЕРЕБІГ УРОКУ



  1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

  2. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Фронтальне опитування

  • Визначте тему роману-хроніки «Марія».

  • Коли був написаний роман?

  • Кому присвячено твір?

  • З яких частин складається роман?

  • Чи можна сказати, що дія окреслена точними, хронологічними рамками? (26258 днів життя Марії, 71 рік 11 місяців)

  • Чому жанр твору дослідники визначають як хроніку?

  • Які історичні події лягли в його основу?

  • Як письменник зображує голодомор 32-33 років?

  • Що і кого засуджує письменник у творі?

Які кращі риси народної моралі, на думку письменника, зберегли герої твору, отже, й український народ?

ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Слово вчителя



Цікаво, що ім’я «Марія» в перекладі з грецької означає «піднесена» і «гірка». Недарма це ім’я носила Богородиця-страдниця, і свою героїню Самчук так назвав невипадково.

Про гіркоту життя Марії ви вже дізналися, коли прочитали роман та коментували його минулого уроку. Сьогодні спробуємо дізнатися, чи скористався автор другим перекладом цього імені?

Автор, зображуючи героїв, аж ніяк не ідеалізує їх. Саме через це і образ Марії має як позитивні, так і негативні риси. Задача уроку не тільки дати характеристику образу головної героїні, а й довести, що ъ навіть погані вчинки завжди вмотивовані і продиктовані самою логікою життя.

!V. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ



  1. Бесіда за змістом твору

  • Як минуло дитинство Марії? Знайдіть у тексті слова про початок життя Марії.

  • Як дівчинка ставилася до землі? Хто її навчив цього? Чи скористалася вона цією наукою у своєму господарстві?

  • Доведіть, що в Марії було прагнення до науки, знань. Чи вдалося Марії дати освіту своїм дітям?

  • Чому Марія виходить заміж за Гната? Чому цей шлюб не міг бути щасливим?

  • У чому вбачала Марія щастя? Про що мріяла? Як боролася за своє щастя та мрію?

  • Дайте характеристику Марії матері. У чому виявилася материнська любов Марії?

  • Чи можна назвати героїню берегинею домашнього вогнища?

  • Як Марія ставилася до революції та приходу до влади більшовиків? Як вона оцінювала їхні дії?

  • Що принесла нова влада в дім Марії?

  • Як жила родина Марії у дні голоду? (V і VIрозділи ІІІ книги)

  • Доведіть, що Марія — жінка з сильним характером? Наведіть приклади, які підтверджують вашу позицію.

  • У чому типовість образу Марії?

  • Назвіть героїнь української літератури, яких за силою духу і волі можна поставити поряд із Марією.

  • У чому оригінальність цього образу?

  • Як вписується життя Марії в хроніку життя тогочасного селянства?

  1. Робота в групах. Формулювання висновків про образ Марії. (результати роботи узагальнюють після оголошення результатів роботи груп (3-4 — не більше)

Орієнтовний зміст висновків

Головна героїня твору Марія, як і Матір Божа, пройшла складний життєвий шлях.

Ця сильна жінка своїм життям схожа на тисячі сільських жінок: важка праця біля землі, мрії про створення міцної сім’ї, про добробут.

Вражає сила характеру Марії. Вона точно знає, що їй потрібно для того, щоб стати щасливою. Жінка цілеспрямована, вперта, здатна наполегливою працею змінити свою долю.

Марія була бажаною дитиною в батьків, про неї дбали і любили. Тому перші роки її життя можна назвати світлими. Після смерті батьків Марія швидко звикає до важкої роботи, бо заробляти для себе мусить сама.

Природа щедро наділила Марію красою. Перше і єдине кохання дає надію на щасливий шлюб, але Корнія забирають на службу. Коли від нього довго немає звісток, Марія, за порадами людей, виходить заміж за порядного і хорошого господаря Гната. Та їхній шлюб позбавлений основи — взаємного кохання. А без нього щастя для Марії неможливе.

Коли Корній повертається, жінка кидає чоловіка, не звертаючи уваги на осуд селян, вона знов починає боротьбу за своє щастя, за саму себе. Поступово її кохання та праця біля землі змінила грубого матроса Корнія на турботливого чоловіка, дбайливого господаря, мудрого батька. У шлюбі з коханою людиною народилися такі бажані для Марії діти, важка праця принесла добробут й повагу людей.

Але нова влада, яка перетворює їх із заможних господарів на жебраків, знищує весь рід Марії. Вона помирає самотньою. Життя підносило її до вершин щастя, кидала в безодню горя, але не зламало її, не змусило змінити ані ставлення до праці, ні вміння любити і вибачати. Усе можна вважати піднесеним у цьому образі.

Образ головної героїні за силою узагальнення підноситься до рівня образу-символу, втілюючи в собі страждання всіх матерів України.

  1. Вирішення проблемних питань, пов'язаних з образом Марії

Чи згодні ви з тим, що Марія чинила зле, коли виходила заміж за Гната без любові, навіть на весіллі «внутрішньо ячала, тужила за Корнієм»?

  • Після розлучення «весело їй. Здається, тільки родилася, тільки зачинає свобідно, по-своєму жити і справедливо дивитися на великий Божий світ». Як ви ставитеся до того, що Марія знехтувала церковним шлюбом?

  • Чи розділяєте ви думку сельчан щодо поведінки Марії після розлучення з Гнатом?

  • Чому Марія терпіла лайку, стусани Корнія, смерть ще не народженої дитини?

  • Прокоментуйте епізод, у якому Марії здається, що її син Максим «не образ, а її розстріляв».

Формулювання висновків

Марія змальована не як ідеальний образ, а як звичайна, типова сільська жінка. Вона здатна робити помилки, але й здатна визнати їх і не дорікати долі. Марія терпить стусани від Корнія, тому що вважає це покаранням за те, що «забула обіцянку, не чекала. Не вірила в любов, захотіла багатства». Жінка не видає Гната, коли її допитують після того, як хтось підпалив її хату, хоча здогадується, що це зробив саме він. Усі її вчинки, навіть ті, що викликають осуд, психологічно вмотивовані. Вони продиктовані жагою щастя, добробуту, міцної родини та любові.

Марія помирає на руках у Гната, свого законного чоловіка, з яким взяла церковний шлюб, перед смертю вона уявляє рай, де їх чекають ангелочки — Роман і Надійка. Отже, Маріїна душа прагне раю. Бог простив їй гріхи, які вона спокутувала все життя.

  1. Створення грона «Риси характеру Марії»

(Орієнтовний матеріал для створення грона: цілеспрямована, наполеглива, любляча, працьовита, стійка, вперта, терпляча, самовіддана, оптимістична, обдарована, емоційна, вміє прощати, не нарікати на свою долю, гарна мати, вольова, нескорена).

  1. Творче завдання: спробуйте намалювати ілюстрацію до твору, у центрі уваги якої буде Марія

  2. Повідомлення учня «Пейзажні картини та художні деталі, їхня роль у творі»

У зображенні пейзажу Самчук виступає справжнім поетом, за- любленим у красу рідної землі, хоча та краса існувала більше у спогадах, аніж спостерігалася письменником у дійсності.

Картини природи дуже важливі для розуміння ідейно-художнього змісту роману. Вони супроводжують важливі етапи життя героїв, створюють відповідний настрій, допомагають зрозуміти зміст психологічних змін, переломних моментів їхнього життя.

Ось, наприклад, пейзаж, зображений автором на початку твору, коли життя Марії було щасливим і світлим: «Була весна, цвіли дерева, кричали птахи, і парувала пітна чорна земля. Пізніше щодня сходило сонце і щодня заходило. Цвіт опадав, сіявся легким пухом, торкався землі й стлівав. На гілках зав’язувалися зелепухи, обтрушували ознаки зародження, більшали і квапилися дозріти.

Сонце весь час працювало. Засилало зливу, наганяло пелехаті хмари, бризкало, грюкотіло та ставило від краю до краю семибарвну веселку.

Зелений лист тоді обтяжений прозорими краплями, китяхи недоспілих яблук оздоблені рубінами, топазами, аметистами. Похилені лани пшениці зводять спини, ніби ченці по довгій молитві.

Земля повертає боки. Вишні, черешні набули властивих барв, барв крові та сонячного променя. Вони прозорі хрустально. Яблука, сливи й виноград налилися соками і також прозорі. Пити й п’яніти хочеться. Ліси загорілись пожежею, горіли не стліваючи. Полум’яні язики відривалися від гілок, поволі спадали до землі й кричали під ногами.

А після озивалася північ. Великий Віз скочувався далеко вниз, зорі чітко хрусталіли на сталевому небозводі. Курчилася сердитим кулаком земля і натягала м’яку білу рукавицю».

Коли Корній з бруального матроса перетворюється на почесного чоловіка в громаді, ці зміни також увиразнює пейзаж: «Недільним ранком по весняній сівбі, коли підростає і починає хвилювати жито й пшениця, Корній замість до церкви йде в поле. Для нього й тут повно Бога. Стань навколішки і молися. Сонце величне і вічне, сонце поля і села, звелося з-за далеких обріїв і підноситься у височінь. Широкою твердою ходою йде Корній польовою доріжкою поміж пашнями, дивиться на повільні, ніби котячі, сіро-зелені хвилювання розлогих піль, слухає невтомні видзвони жартівливих со- няшних птахів над собою, сильними мужицькими грудьми вдихає міцний, хрусталево-прозорий і пахучий воздух. Нема тут кінця. Немає краю. Вітер теплий і м’який пливе і топче по ланах, білі хмаринки, ніби лілеї блакитного велетенського ставу, підбарвлені легко сонцем, пливуть і десь там западають за чорну стіну далекого дубового лісу. I як не йти в таку годину в поле? Як не любити його?»

Мабуть, найнапруженішим місцем роману є смерть героїні. Вона подається як протиприродне явище, тому що на дворі панує весна: «Надворі цвітуть сади. І вдень дихає пареним... вітром...».

Художня деталь відіграє в романі особливу роль. Вона відзначає особливі моменту життя героїв. Наприклад, розглянемо таку

художню деталь, як образ Божої Матері. У. Самчук суміщає образ Марії з біблійним персонажем — Марією, матір’ю Ісуса Христа. Їхня подібність, звісно, незначна: вже в присвяті У. Самчук пов’язує велич героїні, у першу чергу, з материнством. Зустріч Марії з Богородицею відбувається в церкві. Саме Божої Матері героїня черпає спокій, радість і силу. Уже згодом, коли Марія виходить заміж за Гната, у життя героїні знов входить Богородиця: «Благословляли шлюб непаристими образами. Не було часу поїхати та купити паристі. Один образ — Мати Божа Молошна (знову натяк на материнство), другий — Ісус Христос, менший розміром, а це недобрий знак». Вона, очевидно, стає певним попередженням про уникнення фатальної помилки і, напевно, першого знайомства з бідою. Невдовзі помирає Романьо — перша Маріїна дитина. Незважаючи на це, священник радить жінці перейняти від Святої Матері уміння витримати горе. Згодом, йдучи від Гната, вона забирає із собою ту шлюбну ікону. Після пожежі з усього Маріїного майна були врятовані діти, Гнатова мати та ікона Богоматері. Ту ж саму ікону розстрілює Максим, а його мати почувається так, начебто вбили саме її.

  1. «Мозковий штурм»

Доведіть, що образ Марії є символічним образом України. (Україна, як і Марія, багатостраждальна, терпляча, працьовита.)

  1. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Узагальнювальна бесіда

  • Що уособлює образ Марії? (Це символ материнства, України, матерів, що загинули під час голодомору, уособлення долі роду.)

  • У чому особливість зображення образу Марії? (Це образ і піднесений, і земний: образ-символ і в той же час образ типової селянської жінки.)

  • Які етапи становлення цього образу ви можете виділити? (Етапи її становлення збігаються з частинами книги: перший — щасливий етап життя, коли є надії кохання, на щасливий шлюб. Перший шлюб з Гнатом. Цестановлення Марії-жінки. Другий етапце боротьба Марії за своє щастя, виховання дітей. Цестановлення Марії-матері. Третій етапборотьба за виживання за часів «нової влади». Цеетап формування національно-самобутнього характеру Марії — багатостраждальної, нескореної.)

VL ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  • Опрацювати матеріал уроку за допомогою конспекту.

  • Скласти анкету Марії.

  • Індивідуальні випереджувальні завдання.

Підготувати реферати на теми:

  1. «Друга світова війна і участь у ній українських письменників».

  2. «Активізація патріотичної тематики, героїчного пафосу».

  3. «Збагачення літератури новими жанрами».

  4. «Українська література в еміграції».

  5. «Засилля соцреалізму в мистецтві повоєнного періоду».

  6. «Продовження репресій проти українських письменників».

VL ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Рефлексія

  • Чим вас вразив образ Марії?

  • Чи можна сказати, що він типовий і для нашого часу?

Які риси цієї жінки потрібно виховати у собі обов’язково? Чому?

Українська література 1940-1950 рр

УРОК № 70



ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА І УЧАСТЬ У НІЙ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ. АКТИВІЗАЦІЯ ПАТРІОТИЧНОЇ ТЕМАТИКИ, ГЕРОЇЧНОГО ПАФОСУ. ЗБАГАЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ НОВИМИ ЖАНРАМИ. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В ЕМІГРАЦІЇ. ЗАСИЛЛЯ СОЦРЕАЛІЗМУ В МИСТЕЦТВІ ПОВОЄННОГО ПЕРІОДУ. ПРОДОВЖЕННЯ РЕПРЕСІЙ ПРОТИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Мета: ознайомити одинадцятикласників із літературним процесом 4050-х років ХХ ст.; розвивати навички роботи з джерелами, уміння систематизувати зібраний матеріал, вміння виступати перед аудиторією, усне мовлення школярів; виховувати любов до Батьківщини і відповідальність за долю народу.

Обладнання: портретна галерея письменників, які брали участь у Великій Вітчизняній війні; книжкова виставка їхніх творів.

Тип уроку: комбінований.

ПЕРЕБІГ УРОКУ



  1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

  2. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ.

ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

  1. Бесіда

  • Символом чого є образ Марії в романі? (Цесимвол материнства, України, матерів, що загинули під час голодомору, уособлення долі роду.)

  • У чому особливість зображення образу Марії? (Це образ і піднесений, і земний: образ-символ і в той же час образ типової селянської жінки.)

Назвіть етапи формування образу Марії. (Першийщасливий, коли є надії кохання, на щасливий шлюб. Цестановлення Марії-жінки. Другий етапце боротьба Марії за своє щастя, виховання дітей. Цестановлення Марії-матері. Третій етапборотьба за виживання за часів «нової влади». Цеетап формування національно-самобутнього характеру Маріїбагатостраждальної, нескореної.)

  1. Зачитування складених учнями анкет Марії

ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Слово вчителя

Унаслідок репресій 30-х pp. українська література зазнала величезних втрат, тому в 40-і роки вона увійшла морально розгубленою й фізично знекровленою. Але випробування не скінчилися. Україна опинилась в епіцентрі Другої світової війни, на її території точилися жорстокі бої, вона несла тяжкі людські та матеріальні втрати. «Вогненні сорокові» — так закарбувалося в пам’яті поколінь воєнне лихоліття.

Черги добровольців біля військкоматів — це вражаюча реальність тієї грізної доби. Ворожа навала здійняла могутню хвилю патріотичного поривання. А чи розвивалася в той грізний час література? Як сказав хтось із великих: «Під час війни музи мовчать». Чи справді це так? Про це ми дізнаємося сьогодні на уроці.

!V. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Орієнтовний зміст повідомлень. (Бажано, щоб зміст учнівських рефератів охопив запропоновану нижче інформацію.)

  1. й учень. Українські письменники й поети взяли активну участь у боротьбі проти фашизму. Вони були в перших лавах захисників Вітчизни. Через кілька днів після початку війни в приміщенні штабу Київського військового округу добровільно з’явилися Андрій Головко, Іван Ле, Семен Скляренко, Яків Качура, Леонід Первомай- ський, Павло Усенко, Сава Голованівський та ін. Семен Скляренко у своїх творах згадував: «Ніхто їм не казав, що письменник мусить іти на фронт. Навпаки, їм пропонували «броню» для творчої роботи в тилу. Але вони просили відрядити їх на фронт, бо так наказувало серце, совість, непохитна віра в перемогу

7 липня 1941 р. в Києві відбулися збори Спілки письменників України, на яких було організовано три бригади з 50 письменників для роботи у військових частинах, шпиталях, на оборонних підприємствах.

Під час оборони столиці України поет П. Усенко створив «Пісню київських ополченців», яка підіймала бойовий дух захисників Києва. 109 із 200 членів Спілки письменників перебували на фронті. За час війни українські письменники написали понад 120 книжок, збірок, брошур. В основному вони працювали військовими кореспондентами, редакторами дивізійних видань у редакціях майже 50 газет фронтів і армій. Наприклад, у Києві 22 червня 1941 р. вже діяла редакція газети Південно-Західного фронту «Красная Армия», у якій працювали письменники М. Бажан, С. Голованівський, В. Кондратенко, І. Ле, А. Малишко, Л. Первомайський.

31 липня 1941 р. вийшов перший номер газети «За Радянську Україну!», призначену для партизанів. До редколегії газети входили М. Бажан, В. Василевська, О. Корнійчук.

Військовим кореспондентом газети «Красная Армия», потім — «Известий», був письменник і режисер О. Довженко, який добровільно прибув на Південно-Західний фронт. О. Довженко за воєнні заслуги був нагороджений орденом бойового Червоного Прапора.

Реалії того часу по-своєму розпорядилися долями українських митців: Ю. Збанацький і П. Вершигора стали партизанськими командирами, П. Воронько був мінером партизанського з’єднання; Олена Теліга, О. Ольжич, У. Самчук, В. Бирчак активно діяли в русі опору; А. Патрус-Карпатський став офіцером Чехословацького корпусу, І. Багряний, Остап Вишня, Зінаїда Тулуб, Б. Антоненко- Давидович перебували в політичному ув’язненні.

Війна забрала життя багатьох письменників. У перший же день нападу ворога під час бомбардування Львова загинули С. Тудор та О. Гаврилюк. Дужчав терор проти українських діячів на окупованій території. Українські видання в Києві («Українське слово», «Литаври») були закриті, а їхні організатори, зокрема О. Теліга, І. Ірлявський, знищені гестапо. У концентраційному таборі загинув Олег Ольжич. Енкаведисти в Києві позбавили життя письменницю Л. Старицьку-Черняхівську.

Смертю хоробрих загинули члени Союзу письменників України (СПУ) М. Трублаїні, О. Десняк, К. Герасименко та інші. За рідну землю життя віддав кожен четвертий письменник-фронтовик. Посмертно прийняті до СПУ молоді поети-воїни В. Булаєнко, Л. Ле- вицький, М. Шуть та ін.

Тему війни, подвигу й страждань мистецьки освоювали насамперед мобільні художні жанри, насамперед — поезія.

Вся Україна слухала натхненне звучання поетичної «Клятви» М. Бажана. Пружні слова, карбований ритм віршованих рядків, заклична суворість рефрену: «Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою німецьких катів»,— були почуті й сприйняті людськими серцями. Актуальність твору, його художня цінність виявилися тривкими. 1941 року «Клятва» стала піснею композитора Г. Верьовки, кантатою Ю. Мейтуса.

Патріотичні твори українських літераторів з’явилися на шпальтах газет уже 23-24 червня 1941 р. У «Правді» було вміщено мовою оригіналу «Ми йдемо на бій» Павла Тичини. Звучали поезії М. Рильського і Л. Первомайського.

Зміцнюються психологічні та епічні основи лірики, ширшає масштаб узагальнень, з’являються народнопісенні, романтичні, символічні образи. У добу лихоліття і героїчного подвигу народу Тичина проголосив: «Перемагать і жить!» Поезія Тичини теж воювала, мстила, ненавиділа, мобілізовувала, окриляла. Назва книги «Перемагать і жить!» (1943) — влучне визначення помислів і дій народу в роки війни: подолати ненависного ворога, жити й процвітати нашій Батьківщині!

Гнів і ненависть, ніжність і ліричність, філософська заглибленість у проблеми життя і смерті, наступальна сила слова — ознаки творчості П. Тичини періоду війни.У вірші «Весна» (1942) контрастно зіставляється краса весняного квітування і страхіття ворожої окупації: «лащиться трава, квіт-ласкавчик, цвітуть луги — і ручки дітей, яких тевтон вдавив у землю». Погойдування березових хрусталиків нагадує повішених, живцем прибитих на хрест людей. Жертви фашизму кличуть до помсти над ворогом. Смерті й руїні поет протиставляє життєву активність творця. Завжди треба пам’ятати про свій обов’язок перед Вітчизною, перед історією.

Поет повинен наново родитись.

Не тихо догорять, як та свіча,— не тільки мудрістю в піснях світитись,— а й буть свідомим свойого меча.

Як наказ сприймається поетове: «Вдар словом так, щоб аж дзвеніло міддю!» Ворог буде переможений, життя здолає смерть: «А нам перемагать і жить!» Високопатріотичний вірш «Матері забуть не можу» (1942) побудований як переклик сина з матір’ю Україною, яку фашистські «душать... удави, гнуть к землі, як коло- сину». Але Вітчизна не здається. Крізь відстань поетові з’являється образ Батьківщини. Звертаючись до метафоричних образів («грозою переплавлюсь, сталлю блиску насталюся!»), автор відтворює психологічний стан людини сміливої, сильної духом, людини, яка готова стати до бою за честь Вітчизни.

Вершиною творчих досягнень Тичини періоду Другої світової війни стали поема «Похорон друга» та вірш «Я утверждаюсь».

«Похорон друга» (1942) — філософська поема, поема-реквієм, явище в літературі незвичайне і формою, і змістом. Своєрідна побудова її дала змогу поетові поєднати індивідуальне із загальнонародним, широкий філософський розмах думки з конкретними реалістичними описами. Це монументальний твір, у якому було синтезовано найсокровенніші почуття, що переповняли кожного патріота. Багатоплановість, поліфонічність звучання оповіді про захисника Вітчизни, котрий недожив, недолюбив, філософські роздуми про смерть та безсмертя, майстерність зображення, ритмічна розмаїтість — ці якості забезпечили невмирущість твору.

Поема «Похорон друга» наснажена високим гуманістичним пафосом, у ній на повний голос звучить мотив унікальної цінності життя кожної людини і водночас підноситься гімн безсмертю народу. Народ безсмертний, і безсмертні герої, що впали за його свободу. В поемі утверджується ідея невмирущості народу, вічного торжества життя:

Усе підводиться, встає, росте й сміється.

Усе в нові на світі форми переходить.

І мертвому тобі — живих нас не убить.

Важко знайти в українській літературі твір, у якому так різнобічно і повно було б висловлено почуття людей тієї епохи, ту глибоку скорботу за жертвами війни разом з непохитною вірою в перемогу і те захоплення, яке, подібно до блискавки, часом проймає нас, коли ми думаємо про те, що буде після перемоги.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була,—

такими словами Павло Тичина починає мужній вірш «Я утверждаюсь» (1943). Поетове Я воєдино зливається з мільйоннодужим народним Я. Вірш став своєрідним маніфестом героїчного народу, який на вікових історичних роздоріжжях перебув не одне лихоліття. Вислови «Щоб жить, ні в кого права не питаюсь. Щоб жить,— я всі кайдани розірву» підкреслюють незламний дух народу.

Вірш звучить як гімн безсмертній силі й величі народу. Цю головну думку поезії підкреслює рефрен «Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу», повторений шість разів, та метафоричні вислови: «Я сіяю, крильми розгортаюсь», «Я життям багатим розсвітаюсь», «Я розвертаюсь». Характеризуючи ворогів, поет, ідучи за фольклорними джерелами, вживає слова зниженого плану («злодюг злодійських», «фашистська гидь», «тобі ж кладу я дошку гробову»).

Однорідні присудки «скликаю», «кличу», «зву» підкреслюють емоційну наснагу поетичного заклику до всіх народів бити фашиста нещадно.

Поезія «Я утверждаюсь» сповнена синівської любові до Вітчизни, ненависті до ворога, непохитної віри в перемогу над гітлерівськими розбійниками.

Переживши глибоку душевну кризу, коли Тичина у 20-30 роках боровся із власним талантом, точніше намагався пристосувати його до драматичних умов того часу, поет зігнувся під ворожою тоталітарною системою. І за образним висловом Євгена Маланюка «від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась». Проте ще були окремі спалахи генія поета. У період смертельної боротьби проти фашизму талант поета знову засяяв, бо з’явилася змога виявити справжні почуття. У збірці віршів «Я утвержаюсь», створеній у ці буремні роки, читачі знову пізнавали генія. Цим Тичина довів, що поет може творити тільки тоді, коли вільний.

  1. й учень. Глибинно національні, що торкають найсокро- венніші струни душі, переживання сповнюють цикл А. Малишка «Україно моя»:

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,

Польова моя мрійнице.

Крапля у сонці з весла.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.

Історична тема висвітлена в епічному творі «Данило Галицький» М. Бажана, де ідея єдності народу України перед лицем воєнної небезпеки стає визначальною.

Особливості літературного процесу воєнних літ цілковито залежали від екстремальних умов часу. В українській літературі цього періоду головною стає тема Батьківщини, проте трактована вона була в дусі тогочасної тоталітарної ідеології. Хоча характерними були і спалахи інтимної лірики, яка за силою, щирістю, проникливістю відтворення почуттів, таких як кохання, вірність, жертовність материнської, синівської, подружньої любові, тривога й чекання, по суті, не має собі рівних в поезії як довоєнних, так і повоєнних років.

Зрештою, у багатьох українських поетів є написаний у ті роки бодай один твір, що ввійшов золотим рядком у скарбницю української поезії.

  1. й учень. Слідом за фронтовою лірикою з’являлися й епічні полотна. У роки війни фактично народився як письменник — прозаїк і публіцист О. Довженко. Його пристрасні яскраві оповідання на воєнну тему («Ніч перед боєм», «Стій, смерть, зупинись!», «Відступник», «На колючому дроті», «Мати») здобули широку популярність. Вони друкувались у пресі і читались по радіо. Сповненим драматизму був твір «Україна в огні» (1943 р.) та ін. Саме ця кіноповість викликала незадоволення Й. Сталіна.

Виступаючи на засіданні Політбюро ЦК ВКП (б) із доповіддю «Про антиленінські помилки та націоналістичні викривлення в кіноповісті О. Довженка «Україна в огні» (31 січня 1944 р.) Сталін сказав: «Тов. Довженко написав кіноповість під назвою “Україна в огні”». Насамперед дуже дивно те, що в кіноповісті Довженка., яка мала б показати повне торжество ленінізму, під прапором якого Червона Армія успішно визволяє нині Україну від німецьких загарбників, немає жодного слова про нашого вчителя — великого Леніна.

Кіноповість є антирадянською, яскравим виявом націоналізму, вузької національної обмеженості».

Об’ємніше висвітлення героїчного подвигу народу здійснювалося й іншими письменниками, хоча творів «великої» прози (романів та повістей) упродовж 1941-1945 pp. створено й опубліковано було небагато.

З надзвичайною силою література воєнних років піднесла образ Матері, поєднавши в ньому і тему жінки-матері з її болями, стражданнями, вболіваннями за долю дітей, і тему матері-України, яка чекає своїх синів-визволителів. Цей величний образ відтворено в поезії М. Рильського («Слово про рідну матір»), П. Тичини («Матері забуть не можу»), А. Малишка (цикл «Україно моя»), оповідань О. Довженка («Мати»), Ю. Яновського («Син»), П. Панча («Мати»), В. Козаченка («В дорозі») та творів багатьох інших письменників.

Творчість письменників воєнних літ спиралася на традиції вітчизняних класиків XIX століття, на досвід полум’яних гуманістів попередніх епох. Письменники зверталися до народних джерел, фольклору, возвеличували героїчні традиції, утверджували національну гордість.

Література періоду війни піддала осудові всіляку агресію і мілітаризм, затаврувала людиноненависницьку суть фашизму. Вистояти і перемогти — головна об’єднавча ідея народу в той час, вона й сформувала особливу ментальність цієї доби. Для художньої літератури провідною темою стала українська людина на війні, у широкому розумінні — людина і зброя, трагедія і жертовний подвиг, варварство нищення і місія гуманізму й людяності.

Починаючи з другої половини війни, відбувається тематично- проблемне, жанрово-стильове і в цілому реалістичне збагачення художньої творчості, її героя. Література воєнних років здебільшого зосередила свою увагу не на новаторстві та експерименті. Передусім змінилася роль автора, який перетворювався зі спостерігача на свідка та учасника подій.

  1. й учень. У повоєнний період на звільненій від ворога території посилились цензурні утиски та ідеологічний нагляд за літераторами. Посилилась боротьба радянської влади з «українським буржуазним націоналізмом».

Зросли і зміцніли молоді письменники воєнного й повоєнного періоду. 1948 p. відбувся II з’їзд письменників України. Проте значно жорстокішим ставав ідеологічний тиск майже на всіх талановитих українських митців. Розгромні постанови ЦК КП(б)У стосувались «Нарисів історії української літератури» та журналів «Вітчизна» та «Перець». Утисків зазнали такі українські письменники, як Яновський, Сенченко, Панч, Сосюра, Голованівський, оскільки у своїх творах вони начебто виявляли ворожу ідеологію. Фінальні роки сталінського режиму характеризувались реакційними утисками літератури й мистецтва.

Всієї правди тогочасного життя письменники розповісти не могли. Заборонено було висвітлювати правду війни, що мільйони людей не повернулися з фронтів, багато стали інвалідами. Усе лежало в руїнах, в усьому відчувалася нестача — нестача хліба, палива, транспорту, шкіл і підручників. У центрі уваги тогочасної літератури було парадне зображення війни, радісне уславлення перемоги. Мажорні нотки звучали й у творах на сучасну тему. Тогочасна література характеризується схематизмом і декларативністю. У суспільстві панувала атмосфера доносів і переслідувань, партійної регламентації духовного, особистого життя людини. Колишні полонені, мільйони людей, котрі перебували на окупованій території, зазнавали утисків і репресій. Естетика соціалістичного реалізму була зорієнтована на «оспівування» світлої радянської дійсності. Літературній критиці була відведена роль ідеологічного цензора, вироки якого часто бували нещадними. Вульгарні трактування стосувалися не лише сучасної літератури, а й класичної спадщини.

У 40-х й першій половині 50-х pp. з’явилося тяжіння до роману- епопеї, творення широкої панорами життя народу. В українській прозі саме в цей час публікують свої романи-епопеї М. Стельмах («Велика рідня»), О. Гончар («Таврія»), А. Головко («Артем Гармаш»), Ю. Смолич («Світанок над морем»), П. Козланюк («Юрко Крук»).

У цих творах тема «людина і народ» розглядалася глибше, ніж у попередні роки. Література повоєнного періоду поповнюється новими жанрами. Поезія поповнилась ліро-епічною поемою, героїчною баладою, віршованою повістю, ліричним циклом і чималою кількістю різновидів лірики, зокрема філософсько-медитативної. У прозі розвиваються як оповідання, так і епопея, набувають поширення історичний роман, художня документалістика, «підліткова» повість, з’являється нове в пригодницькому жанрі. Проте, хоча й були зрушення й окремі досягнення, загальна картина літератури першого повоєнного десятиліття була малояскравою і схематичною. Великій кількості творів літератури повоєнного часу бракувало активної уваги до людської особистості, не розкривалась у них достатньою мірою й авторська особистість.

У грудні 1954 р. на II Всесоюзному з’їзді радянських письменників у виступах М. Рильського, О. Довженка, О. Гончара, деяких російських письменників було засуджено концепцію «ідеального героя» та прояви лакування дійсності.

Проте панування соціалістичного реалізму й надалі сковували українських митців. Реабілітація торкнулася лише частини репресованих письменників. М. Хвильовий, М. Семенко, М. Йогансен,

В. Підмогильний, В. Винниченко та багато інших залишалися забороненими. Замовчувалася й творчість представників української діаспори.

Зміни в літературному процесі України з’являються лише на кінець 50-х pp. у зв’язку з потеплінням суспільної атмосфери після смерті Сталіна та викриттям культу його особи. У літературі того періоду з’явились гуманістичні тенденції, аналітика та людинознавчий пафос.

Особливістю української прози періоду ІІ світової війни та післявоєнних часів стало співіснування творчості письменників-емі- грантів і письменників Радянської України, що впливало і на характер тематики, проблематики прозових творів. Основною була тема воєнної та повоєнної дійсності, що по-різному інтерпретувалася в українській прозі 40-50-х рр.

Популярними жанрами стають оповідання й новела, ознаками яких є документальність, а героями — учорашні робітники, колгоспники, інтелігенти і сьогоднішні захисники Вітчизни: П. Панч (зб. оповідань «Гнів матері»), Ю. Яновський (зб. оповідань «Земля батьків»), М. Стельмах (зб. оповідань «Березовий сік»).

Особливою сторінкою у прозовому літописі війни стають повісті («Повість полум’яних літ» і «Україна в огні»), оповідання («Ніч перед боєм», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись!», «На колючому дроті») О. Довженка. Воєнний доробок письменника — це прозова хроніка героїчних подвигів народу, його трагедії й перемоги. Як справжній людинознавець, він бачить не тільки героїзм людини, справедливість помсти за народне горе, а й досліджує вплив війни на психологію людини. Всебічний аналіз української ментальності подає О. Довженко в автобіографічній повісті «Зачарована Десна», де виразно окреслює національні характери, створюючи узагальнений портрет українця.

В іншій стильовій манері осмислював цю тему Олесь Гончар у своїх перших новелах «Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», романі «Прапороносці». Воєнні мотиви звучать у повісті кінця 40-х — початку 50-х рр. «Земля гуде», кіноповісті «Партизанська іскра». Їм властивий тонкий ліризм, романтизація героїв у поєднанні з суворою реалістичністю відтворюваних подій.

1943 р. збіркою «Березовий сік» дебютує в українській прозі Михайло Стельмах, майже одночасно стаючи визнаним майстром жанру. Його роман-хроніка «Велика рідня» відповідав основним канонам «соцреалізму», але разом з тим являв собою глибоке дослідження українського менталітету, відновлював перервану традицію жанру роману-хроніки, започатковану прозою ХІХ ст.

Мовотворчість М. Стельмаха є самодостатнім художньо-естетичним явищем в історії української літературної мови, а народно- пісенність — її важливим джерелом. Саме м’який ліризм, генетично закладений в українській народній пісні, надає епічній оповіді романів М. Стельмаха особливої ліро-епічної тональності.

  1. й учень. Помітним явищем в українській літературі того періоду стала творчість письменників-емігрантів завдяки новим темам, проблемам, способу художнього зображення. Їм удалося сказати правду про тоталітарну систему, наслідки колективізації. Серед них — Іван Багряний (І. Лозов’ягін), «український Солже- ніцин». Його романи «Тигролови», «Сад Гетсиманський», повісті «Морітурі», «Людина біжить над прірвою» присвячені людині, яка протистоїть жахливій тоталітарній системі і залишається Людиною. Новаторськими виявились пошуки нової форми для втілення ідеї сильної особистості, що відстоює національне «я», у жанрі пригодницької прози. Документальна вірогідність у поєднанні з емоційністю й експресивністю викладу сприяли світовому визнанню Багряного як письменника-гуманіста. Романи «Тигролови», «Сад Гетсиманський» були перекладені англійською, німецькою, французькою, італійською мовами і знайомили світову громадськість із жахливою дійсністю в СРСР.

Безкомпромісним борцем з комуністичним режимом виявляє себе Улас Самчук. Заявивши про себе модерновими за формою і за змістом оповіданнями з життя еміграції, зокрема «На старих стежках», він по-справжньому розкрив свій художньо-психологічний талант у повістях «Марія», «Кулак», трилогії «Волинь», «Ост». Тематика його творів різноманітна: голодомор, насильницька колективізація українського села, боротьба закарпатських українців за незалежність (роман «Гори говорять»). У центрі уваги митця — українець, хазяїн-хлібороб, інтелігент-націоналіст, люди, які обстоюють своє право на людське життя, власний національний світоустрій.

Отже, порівняно з творами цих авторів «радянська» проза, яка постійно була зорієнтована на заклики партії, втрачала і в ідейному, і в художньому плані. Творчість «на замовлення» не сприяла розвиткові таланту (напр., творчість А. Головка). Проте вже тоді в українській прозі з’явилася генерація письменників, які спрямовували свій талант на осмислення заборонених раніше тем (Олесь Гончар,

І. Сенченко, С. Журахович, А. Дімаров, С. Скляренко, О. Ільченко, Гр. Тютюнник).

Представники української інтелігенції в еміграції намагалися згуртувати всі мистецькі сили навколо єдиного центру. Найяскравішою сторінкою українського літературного процесу 40-50-х pp. було заснування восени 1945 р. мистецького українського руху (МУРу), який об’єднав письменників-емігрантів. МУР вважав, що вся українська література в еміграції має спільне ідеологічне підґрунтя. До МУРу увійшла плеяда талановитих українських письменників — У. Самчук, І. Багряний, В. Барка, Т. Осьмачка, К. Гриневичева, Ю. Клен, О. Лятуринська, Є. Маланюк, М. Орест,

С. Гординський, Ю. Шевельов та ін. Об’єднання налагодило видавничу діяльність, у 1946 р. виходив друком альманах «МУР». Але через фінансові проблеми всі його видання були неперіодичними.

Поставлена МУРом проблема «великої літератури» (таку назву мала доповідь Уласа Самчука на першому з’їзді) закликала письменників служити національній ідеї. МУР об’єднав письменників різних світоглядних естетичних орієнтацій. Усе це спричинило постійну боротьбу різних течій та груп, а надалі й розкол.

Першим виявом такого розпаду стало утворення групи «Світання», яка почала видавати однойменний літературний альманах. Полеміка між МУРом та «Світанням» та їхніми редакторами тривала близько року. Незабаром масова еміграція за океан спричинила згортання творчої активності, занепад видавництв (тут позначилась і тогочасна грошова реформа в Німеччині).

За океаном 1949 р. українські митці об’єднались навколо Українського літературно-мистецького клубу. А 1954 р. відбулися установчі збори Об’єднання українських письменників «Слово», яке об’єднало всі мистецькі сили в еміграції. В 50-х pp. почала активно діяти Українська вільна Академія наук. За перші десять років її існування вийшло понад двадцять книжок українською мовою, були проведені наукові конференції, диспути, започаткована архівно- пошукова робота.

  1. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Бесіда

  • Хто з письменників є яскравими представниками української прози 40-50-х років?

  • Які літературні жанри були найбільш поширеними в літературі воєнних років?

  • Охарактеризуйте тематику української літератури повоєнного періоду.

  • Які проблеми ставили перед собою українські літератори 4050-х рр. в еміграції?

  • Як естетика соціалістичного реалізму вплинула на літературний процес повоєнного періоду в Україні?

  1. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  • Повторити матеріал уроку.

  • Дати розгорнуту відповідь на питання: «У чому полягають особливості розвитку прозових жанрів у літературі воєнного періоду?»

  • Творча робота «Українська література періоду Другої світової війни — це художня хроніка великої трагедії».

  1. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Рефлексія

  • Найбільше мене вразило ...

  • Хочу більше дізнатися ...

Мені ця тема цікава (не цікава), тому що ...

УРОК № 71




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   59


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал