Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»



Сторінка35/59
Дата конвертації01.12.2016
Розмір15.5 Mb.
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   59

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Мета: узагальнити знання учнів із теми, виявити рівень знань, умінь та навичок із метою корекції, розвивати вміння висловлювати власні думки, логічне мислення, навички раціонального використання навчального часу; виховувати інтерес до наслідків власної праці, пунктуальність. Обладнання: різнорівневі тестові завдання і питання до контролю за темою у двох варіантах.

Теорія літератури: поглиблення поняття про верлібр, екзистенційні ідеї в художньому творі, метафора.

Тип уроку: контроль, корекція знань та вмінь.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

  1. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

І варіант

І. Початковий рівень (кожна правильна відповідь на питання № 1-60,5 бала)

  1. Перша збірка В. Стуса мала назву:

А «Палімпсести»; Б «Зимові дерева»;

В «Свіча в свічаді»; Г «Круговерть»;

Д «Веселий цвинтар».

  1. За жанром вірш В. Стуса «Мені зоря сіяла нині вранці»:

А елегія; Б медитація;

В верлібр; Г сонет;

Д лірична мініатюра.

  1. Який термін є синонімом до терміна «верлібр»?

А Білий вірш; Б строфа;

В сонет; Г античний вірш;

Д вільний вірш.

  1. Укажіть поетів-представників «Київської школи»:

А Василь Махно; Б Василь Голобородько;

В Віктор Кордун; Г Василь Рубан;

Д В’ячеслав Медвідь; Е Микола Воробйов;

Є Оксана Забужко; Ж Ігор Калинець.

  1. Із якого твору взято ці рядки: «Минуле, озовися, де ти?»

А В. Стуса «Мені зоря сіяла вранці»;

Б В. Голобородька «Самовбивці»;

В І. Калинця «Калинова сопілка»;

Г В. Стуса «О земле втрачена, явися»;

Д В. Стуса «Господи, гніву пречистого.».

  1. У назві збірки «Веселий цвинтар» В. Стуса використано троп:

А метонімію; Б синекдоху;

В оксиморон; Г метафору;

Д епітет.

  1. Середній рівень (кожна правильна відповідь1 бал)

  1. Продовжте речення.

  1. Основним проявом екзистенції є ... (свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору).

  2. У ліриці поетів «Київської школи» відбився. (справжній драматизм народного буття, екзистенціальний дух нації).

  3. Виступ В. Стуса під час прем’єри кінофільму «Тіні забутих предків» С. Параджанова свідчить про ...

  1. Достатній рівень (правильна відповідь2 бали)

  1. Установіть відповідність між темою твору та його назвою:

  1. Рідна земля — рятівниця зболеної душі.

  2. Денаціоналізація українців.

  3. Болісні роздуми ліричного героя над долею людини на чужині, над трагічною долею України.

  4. Філософські роздуми про сенс людського життя.

А В. Стус «На колимськім морозі калина».

Б В. Стус «О земле втрачена, явися».

В В. Голобородько «Самовбивці».

Г В. Стус «Як добре те, що смерті не боюсь я».

Д В. Стус «Мені зоря сіяла нині вранці».

Ключ. 1 Б; 2 В; 3 А; 4 Д.

  1. Високий рівень (правильна, змістовна, грамотно оформлена відповідь 4 бали)

  1. Проаналізуйте поезію Є. Плужника «Для вас, історики майбутні».

  2. Дайте відповіді на такі запитання:

  1. Визначте ідею твору.

  2. Назвіть стильову течію, якій відповідає образно-настроєвий характер поезії. Укажіть жанрову форму вірша.

  3. Назвіть домінантні образи поезії. Яку роль вони відіграють у розкритті її лейтмотиву?

ІІ варіант

І початковий рівень (кожна правильна відповідь на питання № 1-60,5 бала)

  1. В. Стус відбував покарання у таборах:

А на Соловках; Б на Колимі;

В у Мордовії; Г у Карелії;

Д у Сибіру.

  1. Укажіть улюблений жанр поетів «Київської школи»:

А медитація; Б верлібр;

В балада; Г сонет;

Д лірична мініатюра.

  1. З появою в українському літературному процесі І. Калинця почалися дискусії про:

А стоїцизм; Б екзистенціалізм;

В архетипи; Г необароко;

Д неоромантизм.

  1. Із якого твору взято ці рядки: «Нам немає місця на своїй землі, / нам нікуди подітись в цьому світі»?

А В. Стуса «Мені зоря сіяла вранці»;

Б В. Голобородька «Самовбивці»;

В І. Калинця «Калинова сопілка»;

Г В. Стуса «О земле втрачена, явися»;

Д В. Стуса «Господи, гніву пречистого.».

  1. Укажіть мотиви, характерні для поезії В. Стуса:

А утвердження людського «я»;

Б бунту особистості проти системи;

В мужнього страждання, нерозкаяності;

Г християнського смирення;

Д осмислення уроків української історії, трагічних помилок предків;

Е самоти, самовипробування, уміння дивитися правді у вічі.

  1. Образ зорі у вірші В. Стуса «Мені зоря сіяла нині вранці» асоціюється з:

А народженням нового дня; Б дружини;

В народженням Ісуса Христа; Г життєвої дороги;

Д Україною.

ІІ. Середній рівень



  1. Продовжте речення.

  1. Стоїцизм — це .

  2. Особливості поетичного стилю В. Стуса:.

  3. Вершиною творчого доробку В. Стуса стала збірка ... назва якої символізує .

ІІ. Достатній рівень (правильна відповідь2 бали)

  1. Установіть відповідність між темою твору та його назвою:

  1. Утвердження думки, що антигуманний світ виявився безсилим перед стоїцизмом поета.

  2. Міркування ліричного героя над своєю долею, вираження своєрідної поетичної декларації митця.

  3. Утвердження впевненості ліричного героя в тому, що він зможе вистояти, не зрадити себе й своїх переконань.

  4. Зображення тяжких переживань та невтішного горя дружини, яка поділила долю свого чоловіка.

А В. Стус «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе».

Б В. Стус «У порожній кімнаті».

В В. Голобородько «Самовбивці».

Г В. Стус «Як добре те, що смерті не боюсь я».

Д В. Стус «Господи, гніву пречистого.

Ключ. 1 Д; 2 А; 3 Г; 4 Б.

V. Високий рівень (правильна, змістовна, грамотно оформлена відповідь4 бали)

  1. Доведіть або спростуйте тезу: «Поет повинен бути людиною» (В. Стус). Як цю тезу поет розкривав у своїх творах?

ІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Завдання для всіх учнів: повторити матеріал з теорії літератури: роман, історичний роман, «химерна проза», українське бароко.

Завдання для груп: підготувати повідомлення на тему: «Розвиток малої прози 1960-1990-х pp. ХХ ст. (твори В. Дрозда, Є. Гуцала, В. Шевчука, Гр. Тютюнника, А. Дімарова та ін.)»; «Розвиток роману 1960-1990-х pp. ХХ ст. (Григорій Тютюнник,

О. Гончар, М. Стельмах)»; «Історична романістика 60-90-х pp. ХХ ст (П. Загребельний, Ю. Мушкетик та ін.)»; «Продовження традицій «химерної прози» 1960-1990-х pp. ХХ ст. (В. Земляк) та українського бароко (Валерій Шевчук); «Еміграційна література 1960-1990-х pp. ХХ ст. Творчість В. Барки».

Методичний коментар. Наступний урок (№ 111) проводять у вигляді конкурсу повідомлень. Учні об’єднуються в групи, кожна з яких готує повідомлення на задану тему. Учні знайомляться з вимогами до повідомлення заздалегідь. На уроці шляхом жеребкування визначається той учень, що виступає з повідомленням. Решта членів групи слідкують за змістом його виступу і доповнюють його. У кожної групи є лист оцінювання, складений згідно вимог до виступу. Члени групп оцінюють повідомлення кожного виступаючого, враховуючі доповнення інших учнів групи. Так визначається краще повідомлення.

ІІІ. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Заключна бесіда з учнями

  • Чи задоволені ви якістю виконання своєї роботи?

  • Які теми видалися вам найскладнішими?

Чи виникла потреба повторити якийсь матеріал ще раз?

Проза 1960-1990-х pp

УРОК № 111



ІНТЕНСИВНИЙ РОЗВИТОК МАЛОЇ ПРОЗИ 1960-1990-Х pp. ХХ ст. (ТВОРИ В. ДРОЗДА, Є. ГУЦАЛА, В. ШЕВЧУКА, ГР. ТЮТЮННИКА, А. ДІМАРОВА ТА ІН.).

ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК РОМАНУ (ГРИГОРІЙ ТЮТЮННИК, О. ГОНЧАР, М. СТЕЛЬМАХ). ІСТОРИЧНА РОМАНІСТИКА (П. ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ, Ю. МУШКЕТИК ТА ІН.). ПРОДОВЖЕННЯ ТРАДИЦІЙ «ХИМЕРНОЇ ПРОЗИ» (В. ЗЕМЛЯК) ТА УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО (ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК). ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА ЦЬОГО ПЕРІОДУ (В. БАРКА ТА ІН.)

Мета: дати загальну характеристику малої прози 60-90 років, визначити, у чому полягає новаторство «молодих» прозаїків поч. 60-х років, проаналізувати подальший розвиток роману цього періоду, познайомити учнів із досягненнями історичної романістики, «химерної прози» та українського бароко; дізнатися про еміграційну літературу ІІ половини ХХ століття; розвивати навички роботи з додатковими джерелами інформації, виділення головного, систематизації та узагальнення, оцінювання, вміння виступати перед аудиторією; збагачувати словниковий запас учнів, фонові знання, розвивати усне мовлення школярів; виховувати інтерес до історії вітчизняної культури.

Обладнання: портрети письменників В. Дрозда, Є. Гуцала, В. Шевчука, Гр. Тютюнника, А. Дімарова, Григорія Тютюнника, О. Гончара, М. Стельмаха, П. Загребельного, Ю. Мушкетика, В. Земляка, Валерія Шевчука, В. Барки та примірники їхніх творів.

Теорія літератури: роман, історичний роман, «химерна проза», українське бароко (повторення).

Тип уроку: комбінований.

ПЕРЕБІГ УРОКУ



  1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

  2. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

  1. Аналіз контрольної роботи

  2. Повторення понять теорії літератури: роман, історичний

роман, «химерна проза», українське бароко

  1. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ УРОКУ.

МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

Українська проза кінця 60-х — 90-х рр. ХХ ст.— цікаве літературне явище: суперечливе і розмаїте за своїми темами та жанрами, стилістичними напрямами. Українська проза 60-х — 90-х рр. сповнена ідейно-проблемних пошуків, які минали в складних умовах державного, бюрократичного тиску на художню інтелігенцію, що прийшов на зміну короткочасний «відлизі» початку 60-х рр.

Знайомству з цим цікавим періодом розвитку вітчизняної літератури ми присвятимо урок.

!V. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

  1. Лекція вчителя «Історичні умови розвитку української

літератури 60-90 рр. ХХ століття». (Учні складають план лекції,

тези лекції або конспект (на вибір))

1956 р. на XX з’їзді партії М. Хрущов виголосив промову, яка стала сигналом до десталінізації. За нею почали відбуватися помітні позитивні зміни в житті країни. Так було ослаблено ідеологічні настанови, що стало початком «відлиги» в культурному житті. Нетривале послаблення режимного тиску в першій половині 60-х років спричинило загальне позитивне зрушення в культурному житті України. Українська культурна еліта в цих умовах вдається до нових спроб розширити межі творчого самовираження.

Письменники старшого покоління продовжують вимагати реабілітації своїх репресованих колег. Олександр Корнійчук закликав опублікувати «Бібліотеку великих 20-х» для популяризації творів Блакитного, Куліша, Курбаса та ін. Дехто прагнув добитися реабілітації тих, хто став жертвами в 40-х роках.

Але особливо визначною подією стала поява покоління письменників, критиків і поетів, таких як Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Іван Драч, Микола

Вінграновський, Дмитро Павличко, котрі вимагали виправити «помилки», яких у минулому припустився Сталін, і надати гарантій того, що культурний розвиток народу надалі не душитимуть.

Спостерігаючи за непослідовністю десталінізації, вони вимагали припинити втручання комуністичної партії в справи літератури й мистецтва, визначити право експериментувати з різноманітними стилями, забезпечити центральну роль української мови в освітній і культурній діяльності в республіці. На початку 60-х років представники цього нового покоління в літературі, яке почали називати «шістдесятниками», не лише відкидали втручання партійних чиновників, а й викривали лицемірство, опортунізм і надмірну обережність своїх старших колег.

Довідка

Опортунізм (від англ. opportunity — можливість, нагода) — політичний курс, який характеризується пристосуванством, безпринципністю, запопадливістю, зрадою інтересів певної політичної сили чи ідеології.

У менталітеті 60-х років, незважаючи на панування офіційної фразеології, формуються ідеї і символи, котрі позв’язують сучасність з бурхливим культурним життям 20-х років.

Навесні 1963 р. в Україні розпочинається новий наступ офіційних властей проти «незрілих елементів» в українській літературі. Першими піддалися критиці такі літературознавці, як Є. Сверстюк,

І. Світличний, І. Дзюба. У Києві розпочалися нові арешти: було схоплено близько двох десятків осіб, які особливо гостро критикували існуючу систему. У травні 1964 р. вщент згорів відділ бібліотеки Академії наук України, у якому зберігалися тисячі безцінних книжок і документів з української історії та культури. Усе це свідчило про закінчення «відлиги» в стилі радянського керівництва суспільним життям і, в першу чергу, культурою.

70-ті роки дістали назву «застійних часів». Для української культури цей період вельми несприятливий, хоч і не зовсім однорідний: перша його половина прикметна значно дужчим ідеологічним пресингом, який поступово слабшав до наступного десятиліття. Найбільш шкідливою для культури і літератури України була теза про єднання, зближення, злиття народів усіх республік СРСР і утворення «нової історичної спільності» — радянського народу. Саме слово «національний» (не кажучи вже «український») стало підозрілим, замість «українці», «Україна» вживалося «трудящі УРСР». Національна специфіка літератури послідовно нівелювалася, що вело до притлумлення інтересу до національної історії, отже,

відчутного послаблення позицій історичної прози, над авторами якої часто зависало звинувачення в «антиісторизмі», «ідеалізації старовини» (Р. Іваничук, Р. Федорів, Р. Іванченко, І. Білик), відсування на далеку культурну периферію традиційної народознавчої проблематики, сільської теми тощо. У культурному житті під тиском партійного диктату визначилося невелике коло «магістральних тем», сформульованих у низці партійних постанов та «основоположних» статтях вищих літературних сановників. До цих тем віднесли розвінчування ворожого й антигуманного «буржуазного способу життя», розкриття досягнень НТР, тему інтернаціоналізму, «ленінську тему», «міську тему» тощо. Вихід за їхні рамки, відхилення од «генеральної лінії» нерідко приводили до репресій. У цей час активно функціонують «чорні списки», у яких фігурують імена допущених і недопущених до ефіру, екрану, преси, відбуваються виключення з партії, пониження в посадах і звільнення з роботи, «тихі репресії» (Л. Махновець, Михайлина Коцюбинська, Б. Антоненко-Давидович, Г. Аврахов, В. Іванисенко, С. Колесник, М. Сиваченко та ін.). Котиться нова хвиля арештів, зокрема й повторних; друкуються «покаянні листи» критикованих. Наслідком цієї політики стали самогубства Гр. Тютюнника (1980), В. Близнеця (1981).

Проте українська література продовжує розвиватись. 1968 р. було надруковано роман «Собор» Олеся Гончара, у якому письменник одним з перших у радянській літературі порушив питання про гуманістичне розуміння вітчизняної історії, збереження духовної спадщини народу.

З’явилися видання літераторів-політв’язнів: Миколи Руденка, Василя Стуса, Михайла Осадчого, Валерія Марченка та ін.

Роман Іваничук, Юрій Мушкетик, Роман Федорів розвивають жанр історичної романістики.

«Відпруження» культурного життя в Україні стає дедалі відчутнішим уже наприкінці 70-х років, одразу після «маланчуків- щини». Це наочно ілюструють тогочасні Шевченківські премії. 1978 р. відзначено (посмертно) роман «Лебедина зграя» В. Земляка (хоч по виході довкола нього не розсіювався туман підозріливості). У 1980 р. — роман М. Стельмаха «Чотири броди», видання якого чотири роки штучно затримувалося, 1981 р. — роман А. Дімарова «Біль і гнів», 1984 р. — дитячі твори М. Вінграновського та ін.

Довідка

«Маланчуківщина» — нова хвиля русифікації в XX ст., яка почалась після короткої «відлиги» середини 50-х років. Дістала назву завдяки В. Маланчуку — партійному ідеологу, який зробив кар’єру як «борець з українським буржуазним націоналізмом», з 1972 р. став секретарем ЦК КПУ і головним русифікатором республіки.

Штучні рамки соцреалістичних формул дедалі більше руйнуються, доки не зазнають остаточного краху в середині 80-х років під тиском процесів демократизації, гласності, наростаючого національного відродження.

З кінця 80-х років письменники України, як і завжди у вирішальні моменти історії, беруть активну участь у розгортанні політичної і культурної боротьби за державну незалежність.

«Перебудова» прикметна передусім поступовим зняттям найрізноманітніших табу — від нерішучої реабілітації М. Хвильового, В. Винниченка на початку 80-х років — до повного розкриття спец- сховів, зняття будь-яких заборон з історичних постатей, національно- духовної проблематики, закордонних зв’язків. Цей процес розгорнувся на повну силу з проголошенням незалежності України.

80-ті роки, зокрема друга половина, і початок 90-х — це час появи на українських літературних обріях вельми помітної й оригінальної когорти дебютантів, яка щодалі дужчала на силі, засвідчувала в більшості своїй переваги самодостатньої, духовно здорової, не заідеологізованої творчості (М. Воробйов, В. Кордун, І. Римарук, В. Герасим’юк, І. Малкович, Ю. Андрухович, В. Неборак, О. Ірва- нець, В. Діброва, Л. Пономаренко, Є. Пашковський, О. Лишега, К. Москалець, М. Кучеренко). Всіляко розширюється загально- художній, жанровий, стильовий, інтонаційний спектр української прози, у яких оживає й діє традиція, є і «перегляд» традицій, є модерн, є постмодерністські віяння. Молоде покоління вже зробило свій внесок у художнє збагачення української літератури XX століття.

  1. Заслуховування та оцінювання повідомлень учнів


Лист оцінювання повідомлень учнів




Вимога

Оцінка (за 12-бальною шкалою оцінювання)

1

Відповідність повідомлення заданій темі




2

Змістовність (загальні тенденції розвитку прози, її особливості, імена письменників, назви творів, внесок окремих літераторів у розвиток жанру)




3

Мова доповідача




4

Змістова цінність доповнень членів групи




5

Використання наочності (портрети письменників, їхні книги тощо)







  1. й учень. Розвиток малої прози у 1960-1990-х pp. ХХ ст. (твори В. Дрозда, Є. Гуцала, В. Шевчука, Гр. Тютюнника, А. Ді- марова та ін.).

Проза 60-90-х пройнята увагою до проблем людини, її духовних і моральних цінностей. Епіка розвивалася у річищі суспільно- філософського аналізу й синтезу дійсності. Художній світ набув поліфонічного виміру, герої зображувалися баагатовимірно. У багатьох прозаїків майстерно змодельовані складні людські взаємини і глибини душі особи.

Основним жанром прозаїків-шістдесятників на початку їхньої творчості була новелістика, і вона в 60-х роках справді підносилася на вищий ідейно-художній, інтелектуально-психологічний рівень, ставав помітним її вплив на інші прозові жанри.

Наприкінці 50-х — у 60-х рр. в літературі активно виступили такі прозаїки, як Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Ірина Вільде, Анатолій Дімаров, Роман Іваничук, Віктор Міняйло, Валерій Шевчук, Євген Гуцало, Володимир Дрозд, Григір Тютюнник, Роман Андріяшик, С. Пушик та ін.

Для їхньої прози характерні багатопроблемність, поглиблений психологізм, відхід від однолінійного змалювання героя, зображення багатогранних і суперечливих характерів. У цей час краща українська проза стає «багатоформною» і багатовимірною, прозові жанри зазнають значної еволюції, про що скажемо нижче.

З кінця 50-х і впродовж 60-х рр. помітно розвивалась «мала проза» (оповідання, новели та їхні різновиди), жанри якої в українській літературі були сформовані набагато раніше, а початки взагалі сягали часів Київської Русі.

Період «шістдесятництва», «відлиги» був новим етапом у розвиткові «малої прози», що відзначався протистоянням новелістики бездуховності, змалюванням болючих проблем сучасності, плеканням надії на прозріння народу, відродження країн.

Сміливо торкаючись цих проблем, мала за формою проза стала за великою за своїм змістом у творчості таких майстрів, як Олесь Гончар, Павло Загребельний, Євген Гуцало, пізніше — Григір Тютюнник, Юрій Логвин, Борис Харчук, Степан Пушик, Валерій Шевчук, Анатолій Конельський.

Особливостями малої прози означеного були: злободенні теми та проблеми, змалювання реального життя сучасників — без «ура- патріотизму»; увага до простої людини, зображення національних характерів; культивування багатьох різновидів жанру оповідання та новели, прямування до філософських узагальнень, циклічність розвитку, довершений стиль кращих творів, сильний ліричний струмінь.

Упродовж 60-70-х рр. нового злету набув жанр повісті, представлений такими авторами, як О. Довженко, О. Гончар, П. Гуріненко, Ю. Щербак, Б. Харчук, Ю. Мушкетик, С. Пушик, Д. Герасимчук та ін. Серед різноманітних тем повістевої літератури провідною була тема Великої Вітчизняної війни. Наприклад, повість П. Гуріненка «Дві доби мовчання».

  1. й учень. Розвиток роману 1960-1990-х pp. ХХ ст. (Григорій Тютюнник, О. Гончар, М. Стельмах).

Найпомітнішим явищем у період 60-70-80 рр. був розвиток українського роману. До цього жанру звернулись О. Гончар, М. Стельмах, Г. Тютюнник, А. Дімаров, П. Загребельний, Ю. Муш- кетик, І. Чендей, В. Земляк, В. Дрозд, Вал. Шевчук, Р. Андріяшик та ін.

У цей період розвиваються такі різновиди романного жанру, як роман у новелах, роман-притча, роман-біографія, роман-епопея тощо), а також стильові тенденції: романтико-реалістична, химерна проза тощо) в романістиці кінця 50-х — 80-х років ХХ ст.

У прозі 60-х рр. багато уваги приділяли темам страшної війни й важкого голодного повоєння, відбудові країни, яка вже понад 10 років зачитувалась «Прапороносцями» О. Гончара. Тепер він виступив з романом «Людина і зброя» (І960). Раніше літературні критики аналізували ці твори з ідеологічних позицій, надто їх по- літизували. Сьогодні вони більше уваги звертають на їхній романтичний пафос, життєствердність, оспівування неминучих цінностей — вірності, відданості, любові. О. Гончар, автори інших творів на воєнну тематику, ті, які пережили страхіття війни, самі у своїх творах сподівались і передавали загальні прагнення народу (віра, сподівання на краще, бажання мирного життя, яким багато в чому вимірюється щастя). Та вже в романі «Людина і зброя» й інших повістях і романах 60-70-х рр.— «Гнівний Стратіон» (В. Земляк, 1960), «Дикий мед» (Л. Первомайський, 1963), «Батальйон не обмундированих» (Д. Міщенко, 1964), «Київські ночі» (С. Журахович, 1964), «Дві доби мовчання» (П. Гуріненко, І965), «Мертва зона» (Є. Гуцало, 1967), «Жорстоке милосердя» (Ю. Мушкетик, 1972), «Земля під копитами» (В. Дрозд, 1980) — бринить думка й про те, що в бажанні й навіть у гонитві за добробутом після війни людина може втратити людське в собі, здичавіти, знехтувати своїм і правом інших людей на життя, «вільне од рабського страху послуху» (В. Дончик).

Інший аспект «воєнної» теми у великій прозі розкрито в романах (Г. Тютюнника, О. Гончара, Л. Первомайського, М. Стельмаха, В. Земляка, А. Дімарова, Б. Харчука), які своїм змістом нищили «один за одним ідеологічні рецепти вікопомної Перемоги, ставлячи

на їх місце трагедійну її реальність — життя людини у зґвалтованому тоталітарними амбіціями світі. Притому людини знову ж таки з народу, а отже, людини історичної.» (Г. Штонь).

Трагічні чорнобильські події стали темою великої прози. Роман В. Яворівського «Марія з полином в кінці століття» (1987) стали першими прозовими творами на цю тему. Оприсутнення знаку смерті в усій сучасній українській літературі започаткувало міф про апокаліптичний народ, смертеіснування якого підтримує життєіснування світу: В’ячеслав Медвідь «Кров у мисці під ліжком» — зразок містичної прози; Микола Закусило — «Прибутна вода», «Плачі за птахом», «Грамотка скорблячих», «Чорнобильський щоденник» — літопис національного буття, враженого таємною катастрофою, коли люди, носячи реальну страшну звістку про кінець світу, живуть ніби після смерті; Євген Пашковський — «Вовча зоря», «Безодня», «Осінь для ангела» — трагічний світ страждань приреченої у «позачассі» людини, романи покладені на біблійну апокаліптичну символіку, домінують мотиви поминальної скорботи й просторової німоти. «Чорнобиль — це та маска смерті, якою завершується похмура драма комуністичного режиму. Чорнобиль перевертає наші поняття про відчуження, про заложників, навіть про смерть. У цій зоні відбувається також мутація людських вартостей: вони розсипаються.» (Є. Сверстюк)

  1. й учень. Історична романістика 60-90-х pp. ХХ ст (П. За- гребельний, Ю. Мушкетик та ін.).

На 1982 і 1989 рр. припадає «бум» історичної прози. Це явище було пов’язане насамперед з відзначенням 1500-річчя Києва і 1000-річного ювілею хрещення Київської Русі. Історична романістика намагалася художньо відтворити давноминулі історичні події, історичну пам’ять. Тому не все, що було видано в той час, мало високу художню цінність. Однак у багатьох прозаїків інтерес до історичної теми був стійким, некон’юнктурним. Це стосується творчості О. Гончара («Собор»); П. Загребельного («Диво», «Перво- міст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан»); Р. Іваничука («Мальви», «Четвертий вимір», «Журавлиний крик», «Орда», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Шрами на скалі», «Бо війна війною»); Ю. Федоріва («Отчий світильник», «Кам’яне поле», «Жорна», «Ворожба людська») Ю. Мушкетика (романи «Семен Палій», «Гайдамаки», «Яса», оповідання «Смерть Сократа», пов. «Суд над Сенекою»); С. Скляренка («Святослав», «Володимир»); Д. Міщенка («Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата»); Івана Білика («Похорон богів», «Дикі білі коні») та ін.

Особливостями кращих зразків цієї літератури були: утвердження духовних зв’язків, значущості моральних цінностей минулих поколінь для поколінь сучасних (Р. Федорів, «Отчий світильник», «Кам’яне поле», «Жорна», «Ворожба людська», Р. Іваничук «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі», «Журавлиний крик», «Бо війна війною»; П. Загребельний «Диво», О. Гончар «Собор); осягнення уроків минулого «Четвертий вимір» Р. Іваничука, «На полі смиренному» В. Шевчука; пошук відповіді на болючі питання сьогодення (О. Гончар, «Собор»), розв’язання сучасної проблеми етико-естетичних ідеалів; філософське осмислення минулого, а через минуле — й сьогодення, з’ясування сенсу життя (П. Загребельний «Диво»).

Багато романістів у своїх темах торкалися життя села років війни та повоєння. Чи не найвідомішим, епохальним у цьому плані став роман Г. Тютюнника «Вир». Цим твором українська проза, по суті, розпочинала найновіші здобутки в царині народознавства, органічно змикаючись із реалістичною романістикою дореволюційного минулого, художньо досліджуючи життя селянина. Його турботи постали не ілюстрацією до тих чи інших етапів історії, а «мінливо живим її дзеркалом» (Л. Дончик).

До теми села звернулись також О. Гончар («Собор»), М. Стельмах («Чотири броди», «Правда і кривда», «Кров людська не водиця»), В. Земляк («Лебедина зграя», «Зелені млини»), А. Дімаров («І будуть люди» та ін. твори) тощо. Ці письменники йшли від «оголеного» народознавства, етнографії до осмислення долі народу, усвідомлення його історичного розвитку.

Узагалі думки про сенс життя, непересічні цінності людини звучали в більшості творів, які торкалися будь-якої теми, тому для всієї української прози 60-х і пізніших років характерні філософічність і сильний психологічний струмінь.

  1. й учень. Продовження традицій «химерної прози» 19601990-х pp. ХХ ст. (В. Земляк) та українського бароко (Валерій Шевчук).

У другій половині 70-х поширюється проза умовно-алегоричного спрямування («химерна»). Спільним для неї є: засвоєння різних форм розвинутого психологічного аналізу, посилення ролі філософської думки, інтелектуального начала, застосування різноманітних комбінацій суб’єктивно-об’єктивних розповідей, використання ар- хетипів, умовно-символічних прийомів, алегорії, гротеску, закладених у глибинах національної свідомості.

Яскравими представниками химерної прози є Володимир Дрозд, Валерій Шевчук, В. Земляк. Творами цього напрямку, які набули найбільшого разголосу, були романи В. Земляка «Лебедина зграя»,

В. Яворівського «Оглянься з осені», Є. Гуцала «Позичений чоловік.»; повісті В. Дрозда «Ирій», та «Самотній вовк».

Роман-балада «Дім на горі» В. Шевчука написано під впливом та на основі народнопоетичних традицій з метою розкрити людину через психо-інтуїтивне пізнання її долі.

Автор художньо досліджує сутність добра і зла (новели «Відьма», «Чорна кума»). Особливу увагу звертає на відповідальність кожного за свої вчинки на цій землі («Свічення»). Про спробу людини подолати самотність і смерть йдеться в «Джумі». У новелі «Панна сотниківна» автор застерігає від душевної роздвоєності. Таким чином, у творі спостерігається протиборство двох світів, двох сил: добра і зла, краси й потворності, ніжності й жорстокості — реальності й містики.

Василь Сидорович Вацик (літературний псевдонім Земляк) залишив невелику творчу спадщину: декілька повістей («Рідна сторона», «Кам’яний брід», «Гнівний Стратіон», «Підполковник Ши- манський») та роман «Лебедина зграя». Роман належить до так званої химерної прози і зображує характери в соціально-історичній конкретності, погляд на життя людини з позицій світової концепції, загальнолюдської моралі. Твір незвичайний і самобутній. У романі присутній дотепний оповідач, настроєний на філософський лад, зі своєю концепцією і своїми поглядами на життя. У цьому оповідачеві читач впізнає Василя Земляка, людину, великого патріота, закоханого в свою землю.

  1. й учень. Еміграційна література у 1960-1990-х pp. ХХ ст. Творчість В. Барки.

24 червня 1954 року було створене об’єднання українських письменників-емігрантів «Слово», одним з ініціаторів його створення був В. Барка. Задачею «Слова» була організація видавничої справи, налагодження творчих контактів між українськими письменниками, розкиданими по всьому світу. Члени об’єднання намагалися синтезувати традиції та новаторство. В. Барка розглядав цей процес як запоруку саморуху літератури.

Цей митець відзначився як поет, прозаїк та літературознавець. У романі «Рай» (1953) письменник відтворив картини українського побуту під більшовицьким режимом. У романі «Жовтий князь» (1963) прозаїк розповів про жахи голодомору 1932-1933 років.

Матеріалом для твору послужили спогади очевидців і власні враження письменника, який 1933 року відвідав родину свого брата на Полтавщині, а потім і сам пережив голодомор на Кубані. Літературознавці вважають твір романом, хоча його можна було б назвати сімейною хронікою, адже в ньому розповідається про життя Мирона Катранника і його родини від осені 1932 до жнив 1933 року.

Дійові особи роману — люди однієї епохи, одного часу, здебільшого одного соціального класу. Але в кожного з них — своя мета в житті, свої цінності та ідеали: у Мирона Катранника — глибока християнська віра в Бога, у Григорія Отроходіна — фанатична партійно-більшовицька віра в Сталіна, який здатний винищити цілий народ заради «світлого майбутнього». До того ж всі образи твору можна поділити на три групи: носії зла (Григорій Отроходін, хліботруси, хлібохапи, хлібобери, хлібокради), жертви (родина Ка- транників, селяни-гречкосії, хліботруди), образи-символи (місяць, хліб, церква, церковна чаша, жовтий князь).

Роман цікавий не тільки своєю історичною правдивістю, але й глибиною морально-етичних і філософських проблем: наприклад, чи всі дії людини можна виправдати екстремальністю ситуації (забрати хліб у мертвої людини, вбити й з’їсти ховраха, шпака, горобців, собаку, відігнати слабшого), ведуть ці вчинки до зруйнування своєї внутрішньої сутності? Автор не моралізує, не дає буквальних відповідей, він примушує думати самостійно, просто описуючи події.

В. Барку бентежить питання: чому Україну спіткало таке страшне лихо? Пояснення він дає в традиційному для себе християнському ключі: велика гріховність українського народу потребує обов’язкової спокути. Автор нагадує біблійну оповідь про перший гріх на землі — братовбивство, проводячи чітку паралель із сучасністю: місяць горів кров’ю тоді, коли Каїн мав убити Авеля, як і в той час, коли починалося голодне лихоліття в Україні. Кров, за Біблією і Василем Баркою,— це правда, яка обов’язково стане відомою, це також помста й спокута.

  1. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ 1. Визначення кращого повідомлення

  1. «Мозковий штурм»

Завдання. Ознайомившись з основними тенденціями, які спостерігалися в українській прозі останніх десятиліть, визначте принципові, на ваш погляд, зміни, які відбулись в українській літературі наприкінці ХХ ст. Сформулюйте власну оцінку окремих зразків української прози 90-х рр. ХХ ст. (за вибором).

VL ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  • Схарактеризувати стильові течії в українській прозі 60-90-х років (усно).

  • Підготувати виступ із повідомленням про життєвий і творчий

шлях Григорія Тютюнника.

VN. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ Рефлексія

Продовжте речення:

  • Після цього уроку я дізнався нового ...

  • Найбільш важким я вважаю такий період розвитку літератури ХХ століття.

  • Мені б хотілося докладніше дізнатися про.

УРОК № 112


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   59


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал