Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»



Сторінка30/59
Дата конвертації01.12.2016
Розмір15.5 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   59
УРОК № 103

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Мета: узагальнити знання учнів із теми, виявити рівень знань, умінь та навичок із метою корекції, розвивати вміння висловлювати власні думки, логічне мислення, навички раціонального використання навчального часу; виховувати інтерес до наслідків власної праці, пунктуальність.

Обладнання: різнорівневі тестові завдання і питання до контролю за темою у двох варіантах.

Теорія літератури: постмодернізм, соцреалізм, модернізм, віршові розміри, поглиблення поняття про сонет, баладу та літературні жанри (катрен, пастораль, роман у віршах), образи-архетипи, оксиморон.

Тип уроку: контроль, корекція знань та вмінь.

ПЕРЕБІГ УРОКУ



I. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Інструктаж щодо виконання тестових завдань І варіант

І. Початковий рівень (кожна правильна відповідь на питання № 1-60,5 бала)

  1. Літературне об’єднання українських письменників у еміграції, що діяло після Другої світової війни:

А МУР; Б «МАРС»;

В «Празька школа»; Г ВАПЛІТЕ;

Д ВУСПП.

  1. У творі М. Вінграновського «Чорна райдуга» використано художній засіб:

А тавтологію; Б метафору;

В оксиморон; Г персоніфікацію;

Д епітет.

  1. З-поміж перелічених творів сонетом є:

А «Чорна райдуга»;

Б «Лебеді материнства»;

В «Коли помер кривавий Торквемада.»;

Г «Зимовий мотив з візитом пічника»;

Д «Вже почалось, мабуть, майбутнє».

  1. В уривку

«Під Берестечком бився ти сміливо.

Під Зборовом також і над Пилявою своє ім’я ти не покрив неславою.

І тільки у домашньому бою сміливість раптом втратив ти свою»

схарактеризовано:

А Івана Іскру;

Б Леська Черкеса;

В Богдана Хмельницького;

Г Гордія Чурая;

Д Грицька Бобренка.

  1. Рядки:

«Мене водило в безвісті життя,

Та я вертався на свої пороги».

належать:

А Іванові Драчу;

Б Василеві Симоненку;

В Дмитрові Павличку;

Г Володимирові Сосюрі;

Д А. Малишкові.

  1. Яскравий поет, прозаїк, актор, режисер, кіносценарист. Це:

А І. Драч; Б М. Вінграновський;

В Б. Олійник; Г В. Симоненко.

Д Д. Павличко.

  1. Середній рівень (кожна правильна відповідь1 бал)

  1. Продовжте речення.

  1. Роман у віршах — це .

  2. Як митець Іван Драч формувався під впливом .

  3. За кордоном Ліну Костенко відзначено премією .

  1. Достатній рівень (правильна відповідь2 бали)

  1. Установіть відповідність між віршем та віршовим розміром, яким він написаний.

  1. Задивляюсь у твої зіниці (В. Симо- А Ямб

ненко) Б Анапест

  1. Не стала навколішки гордість моя В Хорей

(В. Симоненко) Г Амфібрахій

  1. Страшні слова, коли вони мовчать (Ліна Костенко)

Ключ. 1 В; 2 Г; 3 А.

  1. Високий рівень (правильна, змістовна, грамотно оформлена відповідь4 бали)

  1. Проаналізуйте поезію Б. Олійника «Пісня про матір». Дайте відповіді на такі запитання.

  1. Визначте ідею твору.

  2. Укажіть архетипні образи твору.

  3. Вкажіть, які проблеми порушує автор у поезії.

  4. Які думки і почуття викликає у вас твір?

II варіант

І. Початковий рівень (кожна правильна відповідь на питання № 1-60,5 бала)

  1. У рядках поезії «Балада про соняшник»

В соняшника були руки і ноги,

Було тіло, шорстке і зелене,

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці.

використано:

А тавтологію; Б метафору;

В оксиморон; Г персоніфікацію;

Д епітет.

  1. У творі «Маруся Чурай» характеристика персонажа Ще не старий. І славу мав, і силу. (Про нього потім думу іскладуть. Мине сім літі голову цю сиву Виговському на списі подадуть) стосується: А Северина Наливайка; Б Гордія Чурая;

В Мартина Пушкаря; Г Івана Іскри;

Д Леська Черкеса.

  1. Прислів’я «Із щастя та горя склалася доля» ілюструє основну думку твору:

А «Лебеді материнства» В. Симоненка;

Б «Пісня про рушник» А. Малишка;

В «Два кольори» Д. Павличка;

Г «Сеньйорито акаціє, добрий вечір» М. Вінграновського;

Д «За золотими вікнами зірок» І. Жиленко.

  1. Прижиттєва збірка творів В. Симоненка називалася:

А «Земне тяжіння»; Б «Тиша і грім»;

В «Лебеді материнства»; Г «Поезії»;

Д «Вино з троянд».

  1. Слова «Можна все на світі вибирати, сину, / Вибрати не можна тільки Батьківщину» є у творі:

А «Балада про соняшник»; Б «Лебеді материнства»;

В «Ти знаєш, що ти — людина?»; Г «Казка про Дурила»;

Д «Лист до калини».

  1. Вся його творчість — то відчайдушний крик, це біль його душі, яка не сприймає жорстокості, фарисейства, бездуховності, аморальності своєї доби. Йдеться про творчість:

А І. Драча; Б М. Вінграновського;

В Б. Олійника; Г В. Симоненка;

Д Д. Павличка.

  1. Середній рівень (кожна правильна відповідь1 бал)

  1. Продовжте речення.

  1. Оксиморон — це ...

  2. Шістдесятники — це ...

  3. 2012 року І. Жиленко нагороджено премією ...

  1. Достатній рівень (правильна відповідь2 бали)

  1. Установіть відповідність між віршем та віршовим розміром, яким він написаний.


1

Куди це ви, мамо, сполохано кинулись

А

Ямб




діти (Б. Олійник)

Б

Анапест

2

Так Кирило з сокирою ріс (І. Драч)

В

Хорей

3

Коли помер кривавий Торквемада

Г

Амфібрахій




(Д. Павличко)







Ключ.
1 Г; 2 Б; 3 А.




  1. Високий рівень (правильна, змістовна, грамотно оформлена відповідь4 бали)

  1. Проаналізуйте поезію Л. Костенко «Українське альфреско». Дайте відповіді на такі запитання:

  1. Визначте ідею твору.

  2. Укажіть архетипні образи твору.

  3. Вкажіть, які проблеми порушує автор у поезії.

  4. Які думки і почуття викликає у вас твір?

  1. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  • Завдання для всіх учнів: повторити матеріал з теорії літератури.

  • Творче завдання: скласти кросворд до теми (за бажанням).

VL ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

  • Чи задоволені ви якістю виконання своєї роботи?

  • Які теми видалися вам найскладнішими?

Чи виникла потреба повторити певний матеріал ще раз?

Постшістдесятництво

УРОК № 104

ІДЕЙНО-ЕСТЕТИЧНІ ПОШУКИ СЕРЕД МОЛОДИХ ПОЕТІВ-ПОСТШІСТДЕСЯТНИКІВ. «КИЇВСЬКА ШКОЛА» ПОЕТІВ (ОГЛЯД)



Мета: дати поняття про «Київську школу» поетів; прокоментувати ідейно- стильові особливості їхніх творів, визначити провідні мотиви та теми творчості; розвивати вміння аналізувати та порівнювати, оформляти матеріал у вигляді узагальнювальної таблиці; виховувати бажання дізнатися більше про розвиток української літератури періоду постшіст- десятництва та її представників.

Обладнання: портрети письменників, які входили до «Київської школи», збірки їхніх творів, портрет І. Калинця, роздавальний матеріал (вірші). Теорія літератури: постшістдесятники.

Тип уроку: круглий стіл.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

  1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Оголошення результатів контрольної роботи, аналіз виконання учнями завдань, коментар учителя.

  1. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ.

МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

На арену літературно-мистецького життя вони вийшли в середині 60-х років ХХ століття. Але їхня творчість не стала органічним продовженням естетичних шукань шістдесятників. У велику літературу вони увійшли своїм шляхом, нелегким і повним випробувань. Оскільки митці не співпрацювали з чинним режимом і не визнавали методу соцреалізму як єдиноправильного, то тоталітарна система жорстоко розправилася з ними. Частина з них відбула покарання в місцях «не надто віддалених», їх було вилучено з літературного процесу аж до кінця 80-х, коли їхні твори чи не вперше офіційно прийшли до читача. Хто ж вони? Це представники «Київської школи» поетів, з життям і діяльністю яких ми будемо знайомитися.

ІІІ. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Питання, винесені на розгляд «круглого столу»

  1. Київська поетична школа: історія створення, основні принципи

творчості.

  1. Представники Київської школи: В. Голобородько.

  2. Поетичні світи Миколи Воробйова.

  3. «Диво Віктора Кордуна».

  4. Творчість поетів-естетів. І. Калинець.

Матеріал для вчителя

Поява «Київської школи» в українській літературі припадає на 1964-1965 роки ХХ століття, коли на філологічний факультет Київського університету вступили В. Голобородько, В. Кордун, В. Рубан, на філософський — М. Воробйов, а в 1967-1968 роках до них приєдналися М. Григорів, І. Семененко, ще пізніше С. Вишенський та В. Ілля. Назва групи виникла 1969 року і походить від того, що її членами були студенти філологічного та філософського факультетів Київського університету. Багатьох поетів було виключено з університету. Василь Голобородько, Микола Воробйов, Віктор Кордун та Михайло Григорів згодом відділилися від групи і часто саме цих чотирьох поетів називають «Київською школою». Найбільша творча активність цих митців припадає на сімдесяті роки XX століття.

Сучасне літературознавство, крім назви «Київська школа», послуговуються також і термінами «ліве крило шістдесятників», «постшістдесятники», «сімдесятники», «нешістдесятники». Іван Андрусяк наводить термін «поети витісненого покоління».

Поширенню терміну посприяла антологія «Поети витісненого покоління», впорядкована Іваном Андрусяком і видана видавництвом «Ранок» 2009 р. На думку Івана Андрусяка, поетів «Київської школи» не слід розглядати ізольовано, оскільки стилістично й тематично вони споріднені з львівськими «підпільними сімдесятника- ми» (Григорій Чубай), та деякими іншими авторами, яких зазвичай не зараховують до «Київської школи» (Олег Лишега).

На думку критика Володимира Моренця, поети «витісненого покоління», на відміну від шістдесятників, не вдосконалювали соцреалізм, а творили нову для української літератури поетику. Їхня творчість «прямо кореспондує з домінантами європейьскої поетичної традиції типу Аполлінера, Еліота, Сен-Жон Перса, Пшибо- ся, Незвала, Неруди».

Яка ж спільна естетична платформа об’єднала поетів з різних регіонів України?

Насамперед — це свобода поетичного творення, в основі якої лежав естетизм та поетизація зображуваного. Абсолютна творча воля сприяла довільному моделюванню поетичних текстів із посиленим естетичним звучанням. Учасники угруповання створили зразки міфопоезії, яка являла собою поєднання сучасного та прадавнього мислення. Причому прадавнє мислення давало можливість під іншим кутом зору поглянути на навколишню дійсність, у якій чимало місця відводилося таємничим і незбагненним до кінця силам; містило асоціації, які в поетичному тексті творила сюрреалістичні видива. А сучасне мислення з його розрізненням символу й явищ довколишньої дійсності давало усвідомлення оманливості поетичного світу, в якому емоції набували ілюзорної «правди». Отож, поети «Київської школи» використовували позитивні моменти обох типів мислення у творенні своїх художніх полотен. Підтвердженням може бути такий факт: Василь Голобородько одну зі своїх поетичних збірок назвав «Слова у вишиваних сорочках». За визнанням поета, він прагнув виразити ідею, що поезія — це свято мови. На думку учасників угруповання, звернення до незамулених джерел своєї культури, до власних традицій виробляло імунітет до різних ідеологічних вірусів тоталітарного суспільства, давало шанс віднайти себе справжнього.

Творення певної недомовленості було розраховане на духовну співтворчість читача з метою активізувати читацьку уяву. Отож, поети навмисно втягали читача в процес смислового «досотворю- вання» тексту. Читач мимоволі ставав ніби співавтором, другим автором, який довершував те, що залишив зумисне незавершеним властивий автор.

«Кияни» своїми текстами наче випробовували читачів на кмітливість, оригінальність, творчу здібність. Вони пропонували загадки, які передбачали кілька відгадок, але ці відгадки мали бути оригінальними, такого ж рівня, що і загадки;

Поети широко використовували метафори, завдяки чому ніби відривалися від навколишнього реального світу й будували свій образний всесвіт. Метафора була для них призмою, яка своєрідно фокусувала й переломлювала певні уявлення автора та проектувала модель нового світу. Цей вид тропу витворював нові аналогії та зіставлення (евристична сила метафори). Метафора була основним творчим началом твору, основним художнім засобом тексту. Вона давала оптимальні можливості розгорнутись авторському комбінуванню, на свій кшталт розбудувати свій уявний світ. Недарма В. Голобородь- ко стверджує, що метафора для членів угруповання була «богом».

Для поетичної реалізації складного мовного утворення — метафори — поети вибрали верлібр, який, як вільна художня форма, дає змогу розширити свої «кордони» настільки, наскільки цього вимагає метафорична структура. Тут не треба було втискати метафору в прокрустове ложе ритму та рими. До переваг верлібру можна віднести авторську можливість використовувати різні синтагматичні розміри (малі й великі рядки).

На думку «киян», силабо-тонічне римоване віршування на час входу їх у літературу було уже «зужитим».

Події, про які розповідають поети Київської школи, начебто відбуваються не на землі, де існує чимало випадковостей. Вони постають неначе в прозорому чистому небі («високому й синьому», за словами М. Рильського), в ідеалізованому світі, де речі набувають абсолютного статусу.

«Кияни» не ставили завданням вплинути на емоції читача. Творчість цих поетів схилялася в бік інтелектуальності, логіки. Емоційний елемент виникав опосередковано, переважно як радість від співтворення тексту.

Представники групи не намагалися у творі проявити своє власне «я», вони насамперед брали до уваги той аспект, які асоціації може викликати слово. Київська школа дала, за словами Т. Адорно, вдалий зразок «модерного конструктивного мистецтва».

Для творчості «киян» характерна складна асоціативність, що організовує як тропи (метафору, епітет, порівняння тощо), так і поетичну оповідь. Асоціації в текстах «киян» виникають, зокрема, на межі свідомого та підсвідомого сприйняття. На відміну від шістдесятників, вони відкидали риторичність і не намагалися щось довести чи в чомусь переконати.

Чи були твори «киян» заідеологізованими? На глибокому під- текстовому рівні так. Їхні тексти навчали органічної та природної українськості, виявляли певні ідеї (зокрема, незалежної України). Київська школа мала свою філософію, але вона не прагнула переконати читача у власних філософських чи суспільних доктринах. Це, на погляд учасників школи, не збігається із призначенням самої поезії. Відтак теза про суспільне призначення мистецтва відкидалася, натомість сповідувався де-прагматизм.

Поети «Київської школи» розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні

літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси, створювали петиції на захист української культури. До маніфестів «Київська школа» не вдавалася. Представники групи намагалися відновити традиції класичної дореволюційної інтелігенції, їй були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість. Вони відстоювали ідеали громадянського суспільства та служіння народу. На компроміси із владою поети «Київської школи» не йшли, тому й належать до «витісненого покоління».

Василь Голобородько

Василь Іванович Голобородько — член Національної спілки письменників України з 1988 р.— народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині.

1963 р. закінчив середню школу-інтернат. 1964 р. вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, але 1965 р. був змушений кинути університет. 1966 р. Голобородьку вдалося відновитися на навчання в Донецькому університеті, звідки на початку 1967 року він був відрахований за наказом ректора з формулюванням мотиву «за дії, несумісні зі званням радянського студента». Василь Голобородько поширював у Донецькому університеті серед студентів роботу І. М. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», яка тогочасною владою вважалася націоналістичною та антирадянською.

1968-1970 рр. перебував на військовій службі у будівельних загонах Далекого Сходу. Потім працював на шахті та в радгоспі села Адріанополь.

1963 р. почав друкуватися в республіканській пресі. Перші добірки В. Голобородька, зокрема цикл «Золоті глечики груш» («Жовтень», 1965, № 12), сприймалися як неординарна подія, як явище, несподіване навіть у суцвітті небуденних дебютів. М. Ільницький спостеріг у поезії молодого автора «психологічний прояв народності», позбавлений вторинного стилізатора під фольклор. Першою ґрунтовною спробою висвітлити феномен В. Голобородька була стаття Івана Дзюби, де критик підкреслював незвичні для тогочасного віршування аспекти відновлення анімістичних уявлень, «високо- наївну натурфілософську діалектику», «стихію доброго бога перевтілень і перероджень».

Але перша його поетична збірка «Летюче віконце» була знищена органами державної безпеки колишнього СРСР. 1969-1986 роках твори Василя Голобородька не з’являлися в Україні через офіційну заборону влади на друкування його творів та публічне згадування прізвища поета в засобах масової інформації.

1970 року у видавництві «Смолоскип» (Париж-Балтимор) вийшла друком книжка віршів поета під назвою «Летюче віконце», яка складалася із чотирьох окремих збірок.

В Україні перша збірка поета «Зелен день» надрукована київським видавництвом «Радянський письменник» лише 1988 року. За неї В. Голобородько був відзначений літературною премією імені Василя Симоненка.

1990 р. виходить збірка «Ікар на метеликових крилах», у 1992 р.— збірка «Калина об Різдві». За ці дві збірки 1994 р. В. Го- лобородька відзначено найвищою в Україні літературною нагородою — Національною премією ім. Тараса Шевченка.

1999 року з друку вийшла поетична книжка під назвою «Слова у вишиваних сорочках». Через три роки в харківському науковому видавництві «Акта» вийшла друком книжка «Українські птахи в українському краєвиді», а видавництвом «Альма-матер» ЛНПУ імені Тараса Шевченка підготовлена до друку книга «Посівальник».

До 2001 р. Василь Голобородько проживав у селі Адріанополі, нині живе в м. Луганську. Вищу освіту здобув у Луганському національному педагогічному університеті ім. Тараса Шевченка. 2002 р. отримав звання магістра за дослідження семантики українських казок.

Микола Воробйов

Одним із яскравих і цікавих представників «Київської школи» є Микола Воробйов — надзвичайно самодостатній поет.

Народився 12 жовтня 1941 року в селі Мельниківка Смілян- ського району Черкаської області. 1968 р. закінчив філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка.

Перші твори поета з’явилися в київському «Самвидаві», збірки «Букініст» (1966) і «Без кори» (1967). В офіційних видавництвах твори письменника вперше видрукувані з початком горбачовської перебудови: «Пригадай на дорогу мені» (1985), «Місяць шипшини»

  1. , «Ожина обрію» (1988), «Прогулянка одинцем» (1990).

Його творчість відзначена рядом премій: імені Павла Тичини (1992), «Благовіст» (1993), від «Приятелів Руху» (1994), імені Тараса Шевченка (2005).

Автор збірок «Верховний голос» (1991), «Іскри в слідах» (1993), «Човен» (1999), «Срібна рука» (2000), «Слуга півонії» (2003), «Оманливий оркестр» (2006), «Без кори. Вибране» (2007).

Твори перекладені англійською (збірка «Місяць шипшини», 1992, Канада), іспанську (збірка Signos, 1994, Бразилія), португальською, німецькою, сербсько-хорватською, румунською, вірменською, польською, російською, грузинською мовами.

Як зазначає І. Андрусяк, його вірші несподівані й глибокі, їх слід читати й перечитувати, розмірковуючи, думаючи над змістом, повертаючись до ключових рядків. При цьому треба пам’ятати одне обов’язкове правило: не намагайтеся текст зрозуміти! Його треба відчути, перейнятися ним, пропустити крізь власну душу, домислити, стати співтворцем вірша. Від читача вимагається тільки одне: розслабитися, забути про метушню й дрібниці, згадати про те, ким ми є насправді — маленькою часточкою великої таємничої природи, яка безсила щось змінити в її законах. Людина може тільки спостерігати за тим, що відбувається навколо неї, і відзначати, як ці природні зміни відлунюються в її душі. Або ж навпаки: можна ловити тоненьку, ледь чутну зміну в собі й спостерігати за тим, як вона відлунює в природі.

Наскрізна тема творчості М. Воробйова — життя природи в її самочинному русі. Його художнє враження не апелює до об’єктивного досвіду і знання, воно самодостатнє. Головний для поета жанр — верлібр.

Для Миколи Воробйова ключовими є зорові образи. Складається враження, що він не пише поезію, а малює її. Вірші Миколи Вороб- йова ілюструють, яким має бути символізм. У віршуванні поет тяжіє до медитативно-образних методів розповіді, близьких до японської школи «гайку» та китайської поетики епохи Тан. Поетика Воробйо- ва насичена кольором, символічними парадоксами, характерними для ранніх (art nouveau) періодів модерністського дискурсу. Метод та образні ряди Воробйова стали своєрідним фундаментом для деяких феноменів сучасного НМ-дискурсу в українській літературі, зокрема для поезії В. Герасим’юка, Я. Довгана, «Нової деґенерації».

Із творчого доробку Миколи Воробйова

ЛІС

Ходив ліс золотий до міста.

Підійде до скляної стіни, підструже золотого олівця, малює на скляній стіні.

А вчора ліс не прийшов.

Лежить золотий олівець у яру.

Забрав у місто чорний ліс.

Віктор Кордун

Найвпливовішим представником «Київської школи поезії» називають Віктора Кордуна.

Народився він 20 серпня 1946 р. в с. Васьковичі Коростенського району Житомирської області. Дебютував на сторінках «Літературної України» 1967 року, після чого одразу ж був заборонений до друку. Вчився в Київському університеті імені Тараса Шевченка, з якого був виключений, потрапивши до списку політично неблаго- надійних. Згодом закінчив Київський інститут театрального мистецтва. Знову публікувати свої вірші Віктор Кордун зміг аж на початку 80-х років. У 1990-х роках працював головним редактором літературного журналу Світо-Вид. Був заступником Голови президії Національної Спілки письменників України.

Помер у Києві 3 вересня 2005 року внаслідок серцевого нападу. Похований у місті Вишневому Київської області.

Автор збірок: «Земля натхненна» (1984), «Пісеньки з маминого напрестка» (1985), «Славія» (1987), «Кущ вогню» (1990), «Сонцестояння» (1992). Видавалися книги в перекладі німецькою мовою — Kryptogramme (1996) та Weisse Psalmen (1999), а окремі збірки — багатьма мовами світу.

Лауреат премій ім. П. Тичини та ім. В. Сосюри, а також премії Міжнародної фундації Антоновичів (США).

Поезія Віктора Кордуна так само, як і Воробйова, обстоює природність буття, органічність світовідчування і співжиття у світі, але з однією суттєвою різницею — не власним прикладом того, як має бути, а висвітлюванням гострих кутів, разючих невідповідностей того, що вже є, пошуком відповідей на одвічне запитання: чому так і як зробити, аби було інакше — природніше?

Свою передмову до дебютної публікації В. Кордуна 1967 року

І. Драч назвав «Диво Віктора Кордуна». Саме таке відчуття з’являється під час читання його поезій. На думку поета, існування людини у світі, існування світу в людині має сприйматися не як здійснений факт, а як постійно триваюче диво, як майже магічний обряд буття в космічному просторі. Він вірить, що можливо змінити навколишній світ, якщо привідкрити людині очі на дійсність. У цьому полягає одна з характерних особливостей світосприйняття В. Кордуна.

Еволюція Кордуна-поета напрочуд цікава — від апокаліптичних поезій до релігійної лірики.

Для популяризації «Київської школи поезії» Віктор Кодрун зробив багато, зокрема, сформував її творчі принципи.

Із творчого доробку В. Кордуна

ВЕСНОЮ ПОВЕРТАЮТЬСЯ З ВИРІЮ

Весною повертаються з вирію спершу дими зі шпаками і сідають на пробуджену землю,

а за ними приходять до нас

їхні зелені образи

у смолистих бруньках та цвітінні:

чи ці дими зі шпаками

тільки повторюють ще раз

проминулі видива

самітніх дерев і лячного листя?

ПОДАЙ МЕНІ РУКУ Подай мені руку і проведи по стежині — поміж наших смертей.

Як не буде іншої ради, проведи мене через смерть:

я боюся сам у ній заблукати — і не вийти на світло, я боюся забути

про сьогоднішній сонячний день.

Вабить мене і відстрашує словосполучення: важка вода,—

як тут застерегтися, щоб вона не витіснила всієї пам’яті?

ДЕСЬ ПІШОВ ДОЩ Десь

а можливо й тут

пішов такий дощ

дощ пішов такий

що стало нікому й нікуди

витягати

допіру втонулого

від самого ранку я сиджу

за своїм хистким столом і ніяк не зважуся доторкнутися до власного тіла

Творчість поетів-естетів. І. Калинець

Оригінальна елітарна поезія І. Калинця є вагомим художнім явищем української літератури ХХ століття. Значення його творчості для української та світової літератур важко переоцінити, для читачів та дослідників цікаво простежити постійні творчі шукання автора.

Ігор Калинець — багатогранна і загадкова постать в українській літературі, такий самий неоднозначний, як і час, коли були написані його твори. Творчість Ігоря Калинця ввійшла в український літературний масив та широкий читацький загал в 90-х роках ХХ століття, хоча переважна більшість творчого доробку автора була написана в 70-х рр. ХХ ст. Його поезія лишається мистецтвом слова, і цим немовби знімає непримиренність із суперечок щодо першозавдань літератури: служити народові чи лишатися вірним мистецькому покликанню.

Народився Ігор Калинець 9 липня 1939 р. в м. Ходорові на Львівщині. Виховувався у віруючій родині, яка свято зберігала українські національні традиції. У дитинстві йому довелося стати свідком масових репресій комуністичного режиму в Західній Україні. Зі шкільних років читав заборонених українських письменників і рано помітив, що його світогляд несумісний з офіційною ідеологією. Роздвоєння, за якого доводилося мати одне обличчя для родини і близьких друзів, а інше — для школи, університету та ін., долалося в поетичній творчості. 1956 р. отримав атестат за середню школу й вступив до Львівського університету ім. І. Франка. 1962 р. після закінчення українського відділення філологічного факультету Львівського університету почав працювати в обласному архіві: спочатку архіваріусом, а згодом — старшим науковим співробітником. Працював у Львівському обласному архіві аж до арешту в серпні 1972 року.

Коли він потрапив у поле зору партійних органів? Імовірно, десь 1963 чи 1964 року, коли вперше виступив прилюдно в музеї українського мистецтва, читав вірші «Ікона», «Церква», «Вітражі» та схожі до них твори. Наступного дня його викликали до обкому партії й запитали, чому читає такі поезії. Відповів, що пише про обряди, народне мистецтво, які пов’язані з церквою, релігійною лексикою, атрибутикою, символікою. Так і опинився в чорному списку.

Коли у серпні 1965 р. Україною прокотилася хвиля арештів, Ігор Калинець з дружиною Іриною дивом їх уникнули, хоча їх раз за разом викликали на допити. Так, 15 вересня Ігоря Калинця допитували у справі Зваричевської, 10 листопада — у справі Горинів, 12 листопада — стосовно знайомства з аспірантом Київського університету, українцем з Польщі Степаном Козаком, 26 листопада — щодо статті «“Радянізація” Павла Тичини», 29 листопада — у справі передруку та розповсюдження самвидаву.

1967 р. Ігоря Калинця навіть збиралися за книжку «Вогонь Купала» прийняти до Спілки письменників України. Рекомендації дали Григорій Кочур, Віктор Іванисенко та Микола Петренко.

У призначений день члени Спілки прийшли на збори. Але з обкому партії надійшла вказівка: Калинця до письменницької організації не приймати. І засідання відмінили.

1968 року до видавництва «Радянський письменник» він подав чергову збірку — «Відчинення вертепу». Схвальні слова про неї написав рецензент Віктор Іванисенко: «Творчість І. Калинця — явище талановите і зовсім оригінальне в українській (мабуть, не тільки в українській) сучасній поезії. Хіба що ранній П. Тичина, автор «Сонячних кларнетів», а більше — І. Антонич вгадуються як духовні вчителі і попередники цього молодого і поки що маловідомого поета».

Але за поданням КДБ та дзвінком зі Львівського обкому партії збірку «Відчинення вертепу» з тематичного плану було вилучено, а подальшу офіційну дорогу до читача перекрито. Ця збірка, а потім і пізніші почали з’являтися «самвидавом», спершу звичайними зшитками, а згодом ілюстровані світлинами Ярослава Лемика, графікою Богдана Сороки, Романа Петрука чи Ярослава Музики. 1970 року книжка «Відчинення вертепу» під назвою «Поезії з України» з’явилася за кордоном.

17 вересня 1971 р. в архіві, де працював Ігор Калинець, відбулося спільне засідання правління і партбюро Львівської організації СПУ. Від письменника вимагали публічно, тобто в пресі, засудити факт появи книжки та відмежуватися від видавців. Він категорично відмовився.

У січні 1972 р., в період масових арештів в Україні, була заарештована дружина Ігоря Калинця Ірина, 11.08.72 заарештовано його. КДБ намагався схилити письменника чи до співпраці, чи до прилюдного каяття. За це обіцяли звільнити дружину і дати спокій родині («Тоді маленька Звенислава мала б батьків дома, а не десь по таборах»).

На суді Калинцю інкримінували видання книг за кордоном, контакти з неблагонадійними людьми та іноземцями. Суд скористався також літературознавчою експертизою п’ятьох збірок поета, проведеною на замовлення КДБ низкою радянських літераторів. Вирок: 6 р. таборів і 3 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР («антиря- дянська агітація і пропаганда»).

Ув’язнення відбував спочатку в 35-му таборі, ст. Всехсвятська Пермської області, де працював токарем, потім був переведений у 36-й табір, сел. Кучино, де набивав якимось шкідливим піском трубки для прасок. Брав активну участь у табірному русі опору: складання й підписання заяв і листів, голодівки, створення хронік 35-го і 36-го таборів. Коли на побачення приїхала на Урал мати з маленькою донькою, а йому не дозволили побачення, оголосив тривалу голодівку, яку підтримали інші в’язні.

Тим часом у Нью-Йорку 1972 і 1975 рр. вийшли книги письменника, він став членом Міжнародного ПЕН-клубу, а 1977 р.— лауреатом премії імени І. Франка (Чикаго).

Заслання відбував разом з дружиною в Читинській області, працював у колгоспі кочегаром на фермі.

Повернувся до Львова у 1981 році. Улаштуватися на роботу бібліотекарем спочатку в одній з районних бібліотек, а з 1983 до 1990 р. працював у Науковій бібліотеці АН України.

З 1987 Ігор Калинець разом із дружиною Іриною організовували масові акції пам’яті забороненого за комуністичного режиму видатного поета Богдана-Ігоря Антонича, а також композитора Василя Барвінського, в’язня сталінських таборів. Брали участь у виданні неофіційного культурологічного журнала «Євшан-зілля», у створенні Товариства української мови імени Т. Шевченка, в організації панахиди на могилах жертв, закатованих НКВС у Львівській в’язниці в червні 1941 року.

  1. обраний депутатом Львівської обласної ради.

  2. в Києві видана збірка «Тринадцять алогій», яка була відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка. У цьому ж році став лауреатом премії імени Василя Стуса. З тих пір в Україні вийшло ще декілька збірок, багато збірок побачили світ за кордоном: поезії Ігоря Калинця перекладені практично всіма європейськими мовами. Великі збірки вийшли англійською, французькою, німецькою мовами.

Лауреат Міжнародної премії Антоновичів (1998), Міжнародної премії Де Кальвір (2003, Франція). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ст. (03. 2008).

Автор 50 книг поезії, перекладів, видань для дітей.

За заслуги в утвердженні національної ідеї, широку пропаганду українського слова 2005 року калинцю було присвоєно звання почесного громадянина Львова.

«Мозковий штурм»

Завдання. На основі почутого матеріалу створіть гроно «Основні принципи творчості поетів «Київської школи».

  • Свобода поетичного творення;

  • трансформація давнього міфологічного мислення в образах новітньої поезії;

  • повернення у поетичному творенні до лексичних прапервнів;

  • творення певної недомовленості, яка розрахована на духовну

співтворчість читача;

  • активне використання метафори;

  • вибір верлібру;

  • інтелектуалізм та емоціогенність образних картин;

  • примат конструктивних методів над суб’єктивною уявою в образному моделюванні;

  • складна асоціативність, що організовує як тропи (метафору, епітет, порівняння тощо), так і поетичну оповідь.

  1. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Завдання. Створіть порівняльну узагальнювальну таблицю схожих та відмінних ознак у творчості шістдесятників та поетів «Київської школи».





Шістдесятники

«Київська школа» поетів

Час виникнення

Після 1956 року. Пік розвитку 1961-1962 рр.

1964-1965 рр.

Представ

ники

Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Василь Симоненко, Борис Олійник, Григір Тютюнник, Микола Лукаш та ін.

Василь Голобородько, Микола Воробйов, Віктор Кордун, Михайло Григорів та ін.

Хто підтримав

Підтримало старше покоління митців: П. За- гребельний, М. Рильський, О. Гончар

Підтримали шістдесятники: І. Драч, І. Дзюба

Світоглядні засади

Духовний лібералізм, гуманізм, естетичний та етичний максималізм, моральність, інтелектуалізм, активний патріотизм, дисиденство або конформізм

Духовний лібералізм, гуманізм, вимогливість до себе, інтелектуалізм, опозиційність до влади, позаідеологічність, уникнення соціальної за- ангажованості, внутрішня еміграція

Культурно-

історичні

витоки

Світова культура (особливо модернові література та малярство XX століття); українська література (як класична, так і доби «розстріляного відродження»); народна творчість (фольклор та міфологія)

Міфологізм, зарубіжна література і культура











Шістдесятники

«Київська школа» поетів

Характерні ознаки творчості

Поєднання романтизму і реалізму, домінування народної традиції (фольклор), експериментаторство у віршуванні, жанровому плані, інтелектуальність, філософічність

Міфологізм, архетипність образів, асоціативність, філософічність, максимальне виявлення символічних можливостей поетичного слова, використання верлібру як універсальної форми

Жанрова

система

Лірична поезія, балади, притчі, етюди, поеми, сонети, рубаї, ліричні новели, історичні романи, роман у віршах, химерна проза

Верлібр, верлібр-притча, верлібр-алегорія, лірична поезія







  1. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  • Повторити матеріал уроку. Знайти відомості про те, як склалася в подальшому доля поетів «Київської школи».

  • Висловити власне ставлення до творчості поетів «Київської школи». Які риси характеру, на вашу думку, були притаманні цим митцям?

  • Творча робота. Написати твір-роздум на тему: «Чи були представники «Київської школи» поетів патріотами своєї Батьківщини?»

  • Завдання для допитливих. Дібрали музичний ряд, який, на вашу думку, гармоніює із творчістю поетів «Київської школи».

VL ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ Рефлексія

Продовжте речення.

  • Сьогодні я дізнався ...

  • Складно було ...



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   59


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал