Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»



Сторінка3/59
Дата конвертації01.12.2016
Розмір15.5 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   59

УЛАС САМЧУК. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПИСЬМЕННИКА, ВТІЛЕННЯ В ЙОГО ТВОРАХ ТРАГІЧНОЇ ДОЛІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В ХХ ст.

УЧАСТЬ В ОРГАНІЗАЦІЇ МУРУ (МИСТЕЦЬКОГО УКРАЇНСЬКОГО РУХУ)

Мета: познайомити учнів з основними датами життя та творчості письменника: зупинитися докладніше на його участі в організації МУРу (Мистецького Українського Руху), автобіографічній основі роману «Юність Василя Шеремети», публіцистиці У. Самчука (стаття «Нарід чи чернь?», мемуарних творах: «На білому коні», «На коні вороному», трилогіях «Ост» (зображення тривалого шляху українського народу до свого визволення) та «Волинь» (роман-хроніка, широке епічне полотно про долю українського селянства в першій третині ХХ ст.); дати характеристику образу Матвія Довбенка як символу справжнього сина українського народу та Володька, на прикладі якого письменник показує формування національної самосвідомості, розширити знання учнів про роман; розвивати вмінні виступати перед аудиторією з самостійно підготовленими повідомленнями, сприймати матеріал на слух і занотовувати його у формі конспекту, тез, плану; виховувати інтерес до вивчення української літератури, почуття патріотизму.

Теорія літератури: автобіографічна, мемуарна література, роман-хроніка, роман-трилогія.

Обладнання: портрет письменника, примірники його творів, словник літературознавчих термінів.

Тип уроку: комбінований.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

  1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

  2. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ.

ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

  1. Прослуховування повідомлення на тему: «Оцінка творчості Є. Маланюка різними літературно-критичними джерелами»

  2. Перевірка творчої роботи — твору на тему:

«Мій ярий крик, мій біль тужавий,

Випалюючи ржу і гріх,

Ввійде у складники держави,

Як криця й камінь слів моїх».

Є. Маланюк

  1. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Слово вчителя

«Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив в мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного».

Ці слова У. Самчука можна назвати його життєвим кредо. Доброю і потрібною справою його життя стало зображення страшних сторінок історії українського народу, які радянські історики намагалися викреслити із людської пам’яті. Завдяки таким письменникам, як У. Самчук, до нас доходить історична правда, втілена у переконливих образах та яскравих описах фактів історії.

На уроці ми спробуємо створити загальну картину життя цієї людини і зупинимося на характеристиці окремих творів письменника.

VL СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ 1. Слово вчителя



Цей письменник мав велику кількість псевдонімів та криптонімів. Його літературні псевдоніми — В. Данильчук і В. Перебендя, псевдоніми, якими письменник користувався в публіцистиці

  1. 40-х років,— Іван Влодко, Ольга Волинянка, Кай, Ф. Грак; криптоніми, якими письменник користувався в публіцистиці 193040-х років — УС, М. П., П. Б., Б. П., В. Р., М. К., Ф. Н.

Упродовж життя митець цілком офіційно мав два прізвища — Самчук і Данильчук (метричний запис про народження в церковній книзі зроблений на прізвище Самчук, а паспорт громадянина Канади 1975 р. виписаний на Данильчука).

Зараз ми прослухаємо повідомлення групи учнів про життєвий шлях письменника. (Учні «ланцюжком» розповідають про Уласа Самука).

  1. Повідомлення групи учнів

Народився Улас Самчук 20 лютого 1905 р. у с. Дермань на Волині теперішньої Рівненської області в порівняно заможній селянській сім’ї.

Навчання Улас розпочав 1913 року, коли сім’я в пошуках землі переїхала в Тилявці Кременецького повіту. Цікаво, що ані цієї початкової школи, ані початкової в Дермані, ані української гімназії в Крем’янці, ані вищих шкіл — Бреславльського та Українського вільного в Празі університетів — він так і не скінчив: у перших двох випадках завадили Перша світова війна й польська окупація, потім — арешт і мобілізація до польського війська, згодом — літературна діяльність.

Літературну працю Самчук розпочав ще в роки навчання: у Кременецькій гімназії він редагував рукописні журнали «Юнацтво» і «Хвиля», був головою літературного гуртка «Юнацтво», яке видавало однойменний журнал. Саме тоді хлопець почав писати малі оповідання, три романи, вірші та публіцистичні твори. 1922 р. в журналі «Юнацтво» Самчук помістив вірш «Не любити не можу свою я країну.». 1923 р. він вступив до кременецької організації «Просвіта».

1924 року Самчук зробив спробу переходу польсько-радянського кордону, яка скінчилась ув’язненням до польської в’язниці. Улас хотів «стати письменником», а це, на думку 19-річного Самчука, могло статися тільки в Києві. 1926 p. в с. Дермані Самчук організував школу «українського національного танку», кваліфікацію для чого отримав перед тим на курсах митця народного танцю В. Авра- менка.

1926 р. у варшавському журналі «Наша бесіда» Улас Самчук опублікував перше оповідання «На старих стежках». За політичними мотивами він залишив Польщу та переїхав до Німеччини, а згодом до Праги.

Прага привела Самчука у велику літературу і велику політику; упродовж 1929-1930 років Самчук навчався в Бреславському університеті та в Українському вільному університеті в Празі.

  1. 1935 роках у нелегальних революційио-пропагандистських журналах УВО-ОУН «Сурма» і «Український націоналіст» Самчук помістив 25 політичних «фейлетонів», частина яких була 1932 року видана пропагандистським відділом УВО (українська військова організація) окремою книжкою під псевдонімом Ольга Волинянка (ОУН — організація українських націоналістів, політична партія, яка виникла у Відні 1929 р. УВО фактично стала її бойовим підрозділом).

1932 р. написаний роман «Кулак» — перша частина трилогії «Волинь» («Куди тече та річка»), наступного року — «Марія» — твір, що висвітлює події страшного голодомору в Україні 1932-1933 рр. 1936 р. Самчук видає збірку ранніх оповідань «Віднайдений рай» і роман «Гори горять», що був присвячений боротьбі закарпатських українців за незалежність.

1937 р. була створена Культурна референтура Проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Її центром стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, де головував Улас Самчук. 1938-1939 рр. письменник їздив Закарпаттям, агітуючи за проголошення незалежності Карпатської України, був референтом пропаганди УНО (українське національне об’єднання) в Хусті.

1941-1942 рр. У. Самчук редагував газету «Волинь», згодом працював у німецькому пресовому бюро. У березні 1942 р. його заарештувала німецька влада за звинуваченням у тому, що він надав редагованій ним газеті небажаного для окупантів самостійницького характеру. Проте незабаром Самчука випустили.

1943 р. письменник повертається до Львова, але наступного року знову опиняється в Німеччині, рятуючись від радянської влади.

Тут включається в роботу, присвячену згуртуванню письменницьких сил, яким належало творити в еміграції «велику літературу». Саме так називалася і доповідь Уласа Самчука на відкритті першого з’їзду МУРу, головою правління якого він був обраний 22 грудня

  1. року.

1944-1987 роки — період «другої еміграції» письменника.

  1. р. під час перебування Самчука в таборах для переміщених осіб виходить друком його повість «Юність Василя Шеремета». 1948 року він переїздить до Торонто (Канада).

Після переїзду основна частина творчих зусиль Самчука припадає на написання спогадів: «На білому коні» (1955), «Чого не гоїть огонь» (1959), «На коні вороному» (1975), «Планета Ді-Пі» (1979).

1980 року вийшов останній із розпочатих за океаном романів Самчука «Слідами піонерів», присвячений життю заокеанської української еміграції.

Роман «Втеча від себе» (остання частина трилогії «Ост»), у якому Іван Мороз знаходить свою другу домівку — канадську, виходить 1982 року.

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 року.

  1. Слово вчителя

Твори У. Самчука написані в кращих традиціях європейської реалістичної прози, для яких характерні масштабність і багато- аспектність охоплення дійсності, глибоке розкриття психології персонажів. Письменнику вдається поєднати публіцистичність оповіді з поетизацією селянського життя.

Знайомство з творчістю письменника ми почнемо з мемуарної літератури.

  1. Робота зі словником літературознавчих термінів:

з'ясовування змісту поняття «мемуарна література»

Довідка

Що ж таке мемуари? На жаль, досі в науковій літературі немає єдиного підходу до їх визначення. Часто мемуари називають жанром, інколи ставлять в один ряд зі щоденниками, спогадами тощо, зовсім не враховуючи, що мемуари — це метажанрове утворення, що складається з великої розгалуженої системи жанрів, починаючи від роману і повісті й кінчаючи щоденниками, листами, і навіть некрологами. До того ж, мемуарні твори, нерідко взаємодіючи з іншими жанрами художньої прози (перш за все романом), прокладають їм дорогу в майбутнє. Тобто, змінюючись у ході історичного розвитку самі, мемуари мають суттєвий вплив і на інші жанри.

Отже, мемуарна література (від фр. memoire — «пам’ять», memoires — «спогади») — оповідь у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був.

  1. Повідомлення учня «Мемуарні твори У. Самчука «На білому коні», «На коні вороному»

Про свій рід і своє життя Улас Самчук розповів у книгах спогадів «На білому коні» (1956) та «На коні вороному» (1974), що охоплюють період Другої світової війни. Цими та іншими книгами мемуарного характеру — «П’ять по дванадцятій» (1954), «Пляне- та Ді-Пі» та романі-хроніці «Чого не гоїть огонь» — Улас Самчук здобув собі в літературі тривке місце талановитого письменника- мемуариста.

Книги «На білому коні» та «На коні вороному» — одне з небагатьох свідчень того, наскільки складно було представникам української інтелігенції перебувати в умовах окупації. Улас Самчук, як видно зі споминів, прагнув будь-якою ціною зберегти свою людську і національну гідність і, будучи далеко за кордоном, зумів передати настрої земляків та неповторний менталітет свого краю. У цих творах автор обґрунтовує свої думки з приводу німецького режиму, а також свої дії як редактора в Рівному у той страшний час воєнного лихоліття.

Персонажі та події невигадані. Тут читач знайде багато знайомих імен: Олена Теліга, Євген Маланюк, Олег Ольжич...

Ці автобіографічні твори відомого українского прозаїка вперше видані на теренах України. Раніше «На білому коні» «На коні вороному» видавалися ще за життя письменника в Канаді.

  1. Повідомлення учня «Трилогія "Волинь" — роман-хроніка, широке епічне полотно про долю українського селянства

в першій третині ХХ ст.» Образ Матвія Довбенка як символу справжнього сина українського народу. Показ формування національної самосвідомості на прикладі Володька. Найвідомішим твором письменника є трилогія «Волинь». Письменник працював над ним упродовж 1931-1937 років — у час розгулу репресій у Радянському Союзі.

Роман-трилогія складається з трьох частин: «Куди тече та річка» (1934), «Війна і революція» (1935), «Батько та син» (1937).

У трилогії «Волинь» виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-х — початку 1930-х pp., що прагне знайти місце України у світі й шляхи її національно-культурного і державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу.

«.Я ставив і зараз ставлю,— писав Самчук,— собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю». «Волинь» — розлоге епічне полотно, що унаочнює шлях сільського хлопченяти, а потім юнака Володьки Довбенка (в образі якого яскраво простежуються автобіографічні мотиви) крізь війни, революції до себе самого. Образи повісті розширюються до загальнонаціональних і загальнолюдських масштабів. Україна, якою та постає зі сторінок «Волині», безперечно ж, не нагадує приналежні різним державам клапті етносу, який, за твердим переконанням Самчука, уже побачив себе в дзеркалах різноспрямованого (імперіалізм-комунізм) прогресу і рано чи пізно, але почне — зобов’язаний почати! — пошук порятунку власним, так би мовити, духовним ресурсам. Рівнозначним остаточній смерті був би для нього впокорений послух порядкові, котрий робить розбій соціальною нормою, як то бачимо в епізоді, де заблукалий чужинець забирає у селянина найцінніше — його коня.

Фраза грабіжника («Падайді только, кулацкая морда! Ето тебе не старий режім.») надає акту вандалізму ідейне виправдання, яким усе ставиться з ніг на голову: людська праця, право на її результат. Так утверджувався світоустрій, де хліборобська душа не має умов для повноцінного самовияву і де слово «хазяїн» є лише синонімом або владно сполітизованої, або напханої грішми сили. Зміст трилогії цим далеко не вичерпується, про що свідчать назви окремих її частин: «Куди тече та річка» (1928-1933), «Війна і революція» (1929-1938), «Батько і син» (1935-1937), кожну з яких можна вважати своєрідною сходинкою до остаточної і художньо доказової переконаності автора в спромозі українського селянина закласти своєю працею і Духом фундамент рідної держави.

Лейтмотивом роману «Волинь» є пробудження національної свідомості в надрах селянства як основи української нації. Він стає яскравішим завдяки розвитку найбільш значимих мотивів (землі, духовного життя нації, формування людини нового типу, війни й революції). У своєму звучанні лейтмотив піднімається до рівня провідної теми.

У центрі роману — панорама селянського життя, побуту, тяжкої праці біля землі. Письменник простежує долю великої родини Довбенків. Твір, власне, хроніка одного роду, хроніка волинського краю. Роман цінний глибоким проникненням у психологію селянина Волинщини.

Своє морально-естетичне кредо У. Самчук декларує в роздумах Володька, героя роману «Волинь»: «У слові сила. Воно має безліч вібрацій, безліч тонів. І коли автор має більший слух на слово, так само, як композитор на тон, тоді він може витворити більшу гаму».

Володька любить землю, допомагає батькові, не цурається праці на землі. Але у хлопця інший шлях: він не хоче жити так. Як жили його батько, дяді. Він прагне навчатися, піти інший, широкий світ.

В образі Володька Довбенка автор реалізує концепцію «нової людини». Цей тип еволюціонує у творах У. Самчука, набуваючи чіткіших обрисів у романах «Юність Василя Шеремети», «Чого не гоїть огонь», трилогії «Ост». Риси, які можуть стати визначальними в характері нової людини, закладені, на думку автора, у ментальності селянина: антеїзм, вітаїзм, стійкість у вірі, дотримання традицій, ідеалів, серед яких — патріотизм, ушанування пам’яті предків, збереження історичної пам’яті, повага до науки та книжного слова, потреба реалізувати себе в праці — творчому акті.

Письменник простежує становлення характеру Володька, формування його світогляду, пробудження в ньому почуття національної гідності. Автор показує, як хлопець стає сильною особистістю.

Кульмінацією трилогії є третя книжка «Батько і син».

Батько Володька — Матвій — сильна особистість, людина, — яка міцно стоїть на своїй землі.

Він дає дітям повну свободу вибору, тому згодний з тим, щоб володька навчався. Але Матвій переконаний, що основа усього — Земля. Він впевнений, що мусить бути біля землі — як «сторож її непохітний».

В його уста автор вкладає слова справжнього сина українського народу, господаря своєї землі: «.кожний господар хай тямить: коли ми біля плуга там на горі сидять вужі — нема нам щастя. Ми мусимо виповнити собою все! Ми, чесні люди, що родилися тут, і тут наше місце!»

  1. Робота зі словником літературознавчих термінів:

з'ясовування змісту поняття «роман-трилогія», «хроніка»

Довідка

Трилогія — три самостійні твори одного автора, пов’язані єдністю задуму, сюжету тощо.

Хроніка (грецьк. chronikos — «зв’язаний із часом») — різновид історичної літератури, зібрання записів з викладом найважливіших подій того чи іншого періоду в хронологічному порядку. На Русі хроніки називали літописами.

Хроніками називають також художні літературні твори, у яких послідовно розкривається історія суспільних чи родинних подій за тривалий проміжок часу.

  1. Повідомлення учня: «Трилогія «Ост» — зображення

тривалого шляху українського народу до свого

визволення»

До кінця свого життя У. Самчук працював над проблемним романом «Ost». Перша книга трилогії «Морозів хутір» (1948), наступні книги «Темнота» (1957) і «Втеча від себе» (1982).

Роман «Ost» був висунутий співробітниками російського емігрантського журналу «Современник», з яким активно співпрацював

У. Самчук, на Нобелівську премію. Одержати цю премію він не міг, оскільки положенням про премію вимагається, щоб письменник жив зі своїм народом, на рідній землі, у своїй державі.

Дія трилогії відбувається в Україні, у третій книзі — у Німеччині та Канаді.

У центрі твору — родина Морозів, яка була учасницею подій в Україні, починаючи з 1917 року до 60-х років. Дослідник творчості Самчука С. Пінчук уважає цю трилогію особливо значущою у творчості Самчука та пропонує «закцентувати не лише на просторовому розмахові, а на посутності самого ідейно-творчого задуму: Україна як складна етнополітична реальність планети Земля зі своєю надмірно трагічною історією у найжорстокішому за все існування людства XX столітті».

У першій частині трилогії автор розповідає про революцію 1917 року, розпад Російської імперії, постання й поступове утвердження України як держави, як культурно-історичної цілісності. Велику увагу приділяє автор питанню формування нового типу української людини та її ролі в нових обставинах. Це тема першого тому трилогії. Про цю частину трилогії в щоденникових записах автора мовиться: «Про революцію. Про родину Морозів, їх, над Дніпром, хутір. До України з півночі зближаються більшовики, їх тут бояться, але нема сили їх зупинити. Україна до цього не готова. Моїм завданням — шукати в цьому глузд і причину. Чому? Для кого? Пощо?»

Після створення СРСР настала темна доба свавілля й терору. Місце й роль у цих обставинах української людини — тема другого тому «Ост» — «Темнота». Таким чином, якщо перший том трилогії відтворює в живих образах надзвичайно складну ситуацію (у психологічному, соціальному й національному аспектах) на всіх теренах колишньої Російської імперії, але ще в неозначеному стані, сповненому великих надій на щось добре та справедливе, то другий том — це вже пройдений етап усіх романтичних, національних сподівань», Це доба зловісних експериментів, безоглядної диктатури, суворої регламентації життя суспільного й особистого. Це грандіозна панорама людського існування в Україні та в цілому Союзі трагічних тридцятих років.

Зміст третього тому — спроба розгадки й синтезу доби революції й терору та накреслення ідей і шляхів виходу з трагічної доби «Темноти».

  1. Повторення поняття «автобіографічний твір»

Довідка

Автобіографічнимгрецьк. — «сам», «життя», «пишу») називають твір, головним героєм якого є сам автор.

  1. Повідомлення учня: Автобіографічна основа роману

«Юність Василя Шеремети»

Роман «Юність Василя Шеремети» (1943) написано під час поневірянь автора дорогами зруйнованої війною Європи. Твір — автобіографічний. Про це ми дізнаємося ще до знайомства зі змістом твору — з його передмови, написаної автором: «Я ставив, і зараз ставлю, собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю. Для цього маю свою вироблену концепцію, свою ідеологічну підмурівку і виконую своє завдання з послідовною черговістю.

Мені хотілося б в художньому вислові передати головніші етапи нашої, багатої на драматичні моменти, доби. Нам судилось бачити, чути і переживати більше, ніж можна було сподіватися упродовж одного життя людини. Ми були свідками подій виняткових. Виняткових не тільки для нашого часу, але й для часу писаної історії взагалі. Не зашкодить також бути свідомим, що в сумі причин, що зумовили повстання цих великанських подій, велике місце займає наявність такого простого факту, як поява на кону історичної сцени нас, українців. Нас, як окремої історично діючої духовости, та всього, що з цим поняттям пов’язується.

Ця книга порушує невелику частину проблеми нашого українського сектора. Це низка питань з середовища молоді перших років після першої світової війни одної з наших провінцій. Я хотів насвітлити їх такими, якими бачили їх мої очі і якими чула їх моя душа. Без особливих окрас, без спеціальних «виховних тенденцій», без «за» і без «проти». Єдиною моєю тенденцією було — бачити все, навіть моїх незначних героїв з далекого провінціального містечка, співтворцями їх епохи. Я хотів показати людей, які пізніше творили зміст того, що ми недавно пережили, в їх первопочатку. Не змушую читача і критика «бути вдоволеним». Мені імпонувало б більше «бути правдивим».

Роман «Юність Василя Шеремети» є, значною мірою, автобіографічним твором. У образі Василя Шеремети не важко впізнати самого Уласа Самчука, який деталізує етапи своєї еволюції в національному і літературно-творчому житті. Перед читачами постають незабутні роки навчання сільської молоді в Кременецькій українській гімназії в 20-х роках ХХ сторіччя, де закладалися підвалини українського духу, у горнилі національно-визвольних змагань визрівали нові людські якості, що впливали на становлення української інтелігенції. Але даний твір — це також і розповідь про особисті переживання.

Долю головного героя Василя Шеремети можна розглядати і як продовження біографії Володька Довбенка з «Волині». Говорячи, що бачить у ньому «мішанину Байрона і селюка», сам автор вказує на романтичну вдачу героя, а, використовуючи алюзію до шекспі- рівського Гамлета, розкриває роздвоєність його душі. Герой ставить перед собою одвічне гамлетівське питання: «Бути чи не бути».

Василь є носієм заповіту предків-хліборобів: «Не зрадь основного, що маєш ти, що мав і має твій міцний батько і що, напевне, мали багато предків твоїх — бажання вічно бути». Автор навмисне моделює ситуацію, за якою герой не може більше зволікати із самовизначенням. Наприкінці повісті Василь набуває відносної душевної рівноваги, що прийшла на зміну стану роздвоєності. Віднайденню рівноваги, цілісності деякою мірою сприяє спілкування героя з Настею Мединською.

Роман вперше був в Україні перевиданий 2005 року в Рівному видавництвом «Волинські обереги» накладом всього лишень 600 примірників.

  1. Знайомство з проблематикою статті У. Самчука

«Нарід чи чернь?» Стислий переказ змісту

На кожному кроці наших трагічних буднів в першу чергу бачимо чорним по білому писане: Хто ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса? Організована, свідома, вигранена збірна одиниця чи юрба без’язикових і безликих постатей?»

Що ж таке народ? Чому Улас Самчук не відповідає одразу на поставлені питання? Тому що вважає: не кожна людська маса заслуговує називатися народом. «Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову, оцінюємо вчинки і, з потрясаючим душу жалем, стверджуємо, що величезна маса живих людиноподібних істот 1941 року по народженні Христа не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і основних елементів: людську гідність і національну свідомість». Що ж таке національна свідомість? Чи не можна обійтися без неї? Адже це «не мішок картоплі чи порвані чоботи», за словами автора статті. Існують же людські громади, які живуть споконвіку первісним життям, існує ж, наприклад, суспільність, що складається з рабської раси. «Наша душа приготовлена для сприйняття лише таких суспільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гідність. Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках — ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь — значить зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це значить перекреслити своє моральне обличчя». Здавалося б, більшовики так багато говорили про свідомість. Але йшлося про свідомість класову, а це далеко не те саме: «Основою життя є не клас, а людина. Неважно, до якого класу належить порядна творча людина. Важно, щоб вона такою була. Бо коли привілейований той чи інший клас складається з юрби бандитів чи людського шумовиння, то будь він тричі пролетарський чи буржуазний — він сам по собі не має найменшої вартості. Не в пролетаріаті і не в буржуазії справа. А в людині. І тільки в людині».

Питання про національну свідомість видається для багатьох справою туманною. Це й не дивно: «Не торкати національної свідомості бути національною протоплазмою — ось ідеал національного несвідомого осібняка». Народ наш пережив процес денаціоналізації. «І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його історія — перманентне намагання когось зробити з нас не те, чим призначила нас природа. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту. Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі,— російська чи польська, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми — не ми, щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас». Диктували все, навіть, як нам вимовляти букви, як ставитися до того, що нам вороже. І в результаті — «величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду являє собою не що інше, як юрбу, що не належить ні до якого народу, що не має нічого святого, що не говорить ні одною мовою. Це не є нарід. Це — чернь, це — безлика, без’язика юрба». Відчувати це принизливо для національної гордості, це принижує націю, особливо в очах чужинців.

«Тому — не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно.

А коли все одно, то це значить, що все одно для нас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна збірна історична сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена, без всяких ідеалів чернь».

  1. Евристична бесіда з учнями

  • Визначте головні проблеми статті. (Проблеми національної самосвідомості народу, його власного ставлення до цього, пошук причин та шляхів подолання культурної, історичної, національної «амнезії» своїх співвітчизників.)

  • Як автор визначає поняття «нарід» і «чернь»?

  • Чому, на думку Самчука, українство є саме черню і юрбою? (Більшість людей втратили два найголовніші елементи, які могли б зробити їх саме нацією, народом. За Самчуком, ці найважливіші елементице людська гідність і національна свідомість.)

  • Що призвело до таких руйнівних, страшних наслідків? (Влада, яка панувала в Україні, чи то польська, чи то російська, чи то радянська, проводила не лише певне економічне, а йщо найстрашнішеідеологічне, духовне насилля. «Всяка влада... лиш доводила нам, що мине ми, а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас»,— говорить Улас Самчук.)

  • Як пов’язує Самчук причини занепаду людської гідності із більшовицькою ідеологією? (Під час панування більшовицької ідеології викорінювалися власне людські, вічні цінності, все духовне замінювалося матеріальним, «класовим». Зі свідомості українців поступово витісняли віру в Бога, відчуття власної землі, власного господарства, відповідальності за свою працю — все це викорінювалося шляхом встановлення системи колгоспів. Улас Самчук висловлює дуже важливу думку: «Основою життя є не клас, а людина». Отже, «одиницею виміру» життя є саме людина, особистість, незалежна у поглядах та думках, сповнена духовності і краси. )

  • Які шляхи розв’язання поставленої проблеми бачить Улас Самчук? (Викорінити глобальну байдужість людей, боротися з денаціоналізацією, яку треба «вирвати з корнем». «...не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст... Не все одно, ...кого ми вчимо у школі... А коливсе одно, то це значить, що все одно для нас, хто є ми самі».)

  1. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

  1. «Мозковий штурм»

Степан Пінчук називає Уласа Самчука українським Гомером XX ст. На основі вивченого на уроці спробуйте пояснити чому.

  1. Доповнення вчителя

Степан Пінчук називає Уласа Самчука українським Гомером XX ст. і наголошує на тому, що обидва митці є унікальними у світовій літературі саме тому, що тільки вони мають у творчій спадщині по два епопейні звершення («Іліада» й «Одіссея» Гомера та «Волинь» і «Ост» Самчука). На думку дослідника, в епічних творах Уласа Самчука «наче нічого такого не відбувається, чим перекраюється географічна карта бодай цього вузького регіону, письменник тут нітрохи не погрішив проти правди життя. Але ще важливіше: у своїй, здавалось би, сонній Волині письменник побачив значно більшу, глибиннішу правду — пробудження її у велику соціальну систему української нації».

  1. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  • Вивчити матеріал уроку за допомогою конспекту.

  • Прочитати роман У. Самчука «Марія».

  • Творче завдання: створити психологічний портрет У. Самчука.

  1. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Рефлексія

  • Що вас вразило в біографії митця?

  • Які риси, на вашу думку, повинна мати людина, щоб витримати те, що судилося письменникові, і не зламатися?

  • Чи виникло в вас бажання прочитати один з тих творів, що обговорювали на уроці? Якщо «так» або «ні», то поясніть причину.

УРОК № 68


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   59


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал