Урок№65 євген маланюк. Життєвий І творчий шлях поета й літературознавця, яскравого представника «празької школи»



Сторінка21/59
Дата конвертації01.12.2016
Розмір15.5 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   59

МАЙСТЕРНІСТЬ І ОРИГІНАЛЬНІСТЬ ПЕЙЗАЖНОЇ ЛІРИКИ (ЦИКЛИ «ОСІННІ КАРНАВАЛИ», «НЕВИДИМІ ПРИЧАЛИ»). ЗОРОВІ І СЛУХОВІ ОБРАЗИ («ДВОРИ СТОЯТЬ У ХУРТОВИНІ АЙСТР.», «ТІ ЖУРАВЛІ І ЇХ ПРОЩАЛЬНІ СУРМИ.»). МАЙСТЕРНІСТЬ ПОЕТИЧНОЇ МІНІАТЮРИ («Я ВРАНЦІ ГОЛОС ГОРЛИЦІ ЛЮБЛЮ.»), ОБРАМЛЕННЯ В ПОЕЗІЇ. ІНТИМНА ЛІРИКА ПОЕТЕСИ. ГЛИБИНА І ЩИРІСТЬ ПОЧУТТІВ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ («СВІТЛИЙ СОНЕТ»). АСОЦІАТИВНІ РОЗДУМИ ПРО КОХАННЯ У ЦИКЛІ «ЛЕТЮЧІ КАТРЕНИ» (ПОЕТИЧНІ МІНІАТЮРИ «ХАЙ БУДЕ ЛЕГКО. ДОТИКОМ ПЕРА.», «НЕДУМАНО, НЕГАДАНО.»). ОБРАЗОТВОРЧІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ПОЧУТТІВ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ

Мета: ознайомити учнів із пейзажною та інтимною лірикою Ліни Костенко, допомогти усвідомити ідейно-художнє багатство, естетичність, філософічність її поезії, дати учням можливість заглибитись у художній світ лірики поетеси, пройнятись його ошляхетнювальним впливом, зрозуміти красу поетичної форми віршів Ліни Костенко; розвивати усне зв'язне мовлення, асоціативне мислення, уміння аналізувати ліричні твори, чітко й відверто висловлювати свої думки, уміння виразно читати поезії, соціальну, комунікативну, творчу компетентність.

Теорія літератури: обрамлення в поезії; пейзажна лірика, архетипні образи, поетична мініатюра, катрен (повторення).

Обладнання: портрет Ліни Костенко, збірки поезій «Вибране» та «Сад нетанучих скульптур».

Тип уроку: комбінований.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

  1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

  2. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

  1. Фронтальне опитування

  • Визначте основні мотиви лірики Ліни Костенко.

Поясніть зміст назви «Пастораль XX сторіччя». Чому поезію названо саме так?

  • Визначте жанрову особливість пасторалі як жанру.

  • Що протиставлено в поезії «Вже почалось, мабуть, майбутнє.»?

  • Які цінності, на думку поетеси, є найважливішими в нашому житті (поезії «Життя іде і все без коректур.», «Вже почалось, мабуть, майбутнє.»)?

  • Як розкрито мотив сенсу життя в поезії «Життя іде і все без коректур.»?

  • Яким є значення слова та мистецтва в житті людини (за поезією «Страшні слова, коли вони мовчать.»)?

  1. Повторення понять теорії літератури: поетична мініатюра

Мініатюра (лат. міпіит — «червона фарба», «кіновар») — невеликий за обсягом, цілком довершений художній твір, який узагальнює чи типізує картини. Лірична мініатюра присвячується подіям життя письменника та віддзеркалює його емоційний відгук на них. Катрен — строфа з чотирьох рядків, чотиривірш.

  1. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Слово вчителя

«Творчість Ліни Костенко — приклад шляхетного служіння поезії. І докір тим, хто свою іскру божу послідовно глушив марнослів’ям кон’юнктури»,— сказав В. Базилевський, український письменник, літературний критик, перекладач. Такою творчість поетеси була завжди. І зовсім неважливо, про що писала Ліна Костенко: їй завжди вдавалося торкнутися найважливіших проблем буття та гострих питань часу. У цьому ми переконаємося, знайомлячись з пейзажною та інтимною лірикою видатної поетеси.

  1. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

  1. Загальна характеристика пейзажної лірики поетеси

Що таке пейзаж в літературному творі? Нині в літературознавстві відсутнє однозначне, чітке, всебічне його визначення. Більшість наукових джерел коментують його по-різному. Узагальнене визначення цього поняття може бути таким: «Літературний пейзаж — це образ живої і неживої (створеної людськими руками) природи у творі, що є змістовим і композиційним елементом, виконує зображувально-виражальні та емоційно-естетичні функції і підпорядкований ідейно-художньому задуму твору». До цього слід додати, що через картини природи поет осмислює сутність людського буття, передає свій душевний стан, свій погляд на життя та світобудову.

Яку ж роль виконує пейзаж у ліриці Ліни Костенко?

  1. й учень. Говорячи про пейзаж у ліричних творах Ліни Костенко, літературознавці відзначають, що у поезіях цього автора дуже міцна змістова основа, що є характеристикою швидше епічного, аніж ліричного твору.

Поезії Ліни Костенко характеризує повне злиття єства ліричної героїні з природою. Але поетеса не відсторонюється від реалій дійсності, природа тісно переплітається в її поезії із сучасним життям: «Душа підіймається до вищої. Душа обчислює суму площ: минуле — майбутнє — живі і знищені — правда — поезія — атомний дощ. Дракон — Атлант — телефон — калина — віра — вірус — мільярди — нулі».

Природа є в її поезії виразником душевного притулку людини, джерелом наснаги і творчого натхнення: «Отут я стою під замисленим небом на чорних вітрах світових веремій, і в сутичці вічній святого з ганебним світлішає розум зацькований мій»; «Обступи мене, ліс, як в легенді про князя Хетага.»; «Щасливиця, я маю трохи неба і дві сосни в туманному вікні». Циклічність змін у природі суголосна змінам у людському житті, а ліричний герой поезії споріднений із природою завдяки своєму ментальному світовідчуттю.

Через образи природи Ліна Костенко порушує інші важливі проблеми: минущість людського життя («Мені відкрилась істина печальна: життя зникає, як ріка Почайна»), поет і сучасність («Але поет природний, як природа. Од фальші в нього слово заболить»), суспільні проблеми («Всі ми яблуні, облиті купоросом», історична пам’ять («Давай попливемо у ніч коротку назад по ріці незворотньо- го часу»), екологічна криза («Ластівки тікають із Європи») тощо.

  1. й учень. Для Ліни Костенко тема природи завжди на чільному місці, вона допомагає поетесі художньо осягнути складні взаємостосунки між природою і людиною. Природу поетеса сприймає надзвичайно тонко, розуміє її. Ось як пише Ліна Костенко про своє сприйняття природи:

Мене ізмалку люблять всі дерева, і розуміє бузиновий Пан, чому верба, від крапель кришталева, мені сказала «Здрастуй!» — крізь туман.

Чому ліси чекають мене знову,

На щит піднявши сонце і зорю.

Я їх люблю. Я знаю їхню мову.

Я з ними теж мовчанням говорю.

(«Мене ізмалку люблять всі дерева»)

Поетеса здатна відчувати свою єдність з природою, навіть якусь розчиненість у ній:

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

І, може, це і є моя найвища сутність.

(«Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить»)

Лірична герїня заглиблена в таємниці того первісного стану буття, коли два світи взаємозбагачувалися, взаємопроникали, а людина практично розчинялася в природі.

  1. й учень. Чільне місце в поезії Ліни Костенко серед образів природи посідає ліс. Поезія «Цей ліс живий» ще раз підтверджує здатність поетеси розуміти природу. Ліс у вірші — жива істота. Все, що автор бачить у лісі, все, що відбувається у ньому, олюднюється:

Старезні пні, кошлаті поторочі,

Літопис тиші пишуть у траві.

Дубовий Нестор дивиться крізь пальці На білі вальси радісних беріз.

І сонний гриб в смарагдовій куфайці Дощу напився і за день підріс.

Багряне сонце сутінню лісною У просвіт хмар показує кіно,

І десь на пні під сивою сосною Ведмеді забивають доміно.

Образ старого лісу сприймається поетесою саме так, як він, мабуть, сприймався далекими пращурами-слов’янами, які в кожному дереві і в кожній рослинці бачили живу істоту.

Поетеса тонко реагує на всі «стани» і «зміни настрою» природи:

Два перші рядки поезії «Пекучий день. лісів солодка млява.» змальовують спекотний літній день, а потім подається картина грози:

Тремтіння віт, і жах, і насолода,

Шаленство злив у білому вогні!

У останніх двох рядках показана повна відповідність духовного стану ліричної героїні і природи (поетичний паралелізм):

Ну, от і все. Одплачеться природа.

Їй стане легше, певно. Як мені.

  1. й учень. Образи лісу і дерев у образній системі лірики Ліни Костенко не є статичними, вони постійно еволюціонують, подаються автором з різних точок зору.

Наприклад, змальовуючи осінній ліс у поезії «Сосновий ліс перебирає струни», поетеса говорить:

Це сивий лірник. Він багато знає.

Його послухать сходяться віки.

У поезії «Самі на себе дивляться ліси» осінній ліс захоплює красою природи, багатством осінніх фарб:

Самі на себе дивляться ліси, розгублені од власної краси.

Немов пройшов незримий Левітан? то там торкнув їх пензликом, то там.

Осіній вітер одгуляв, затих.

Стоїть берізонька — як в іскрах золотих.

Осінні пейзажі посідають важливе місце в ліриці Ліни Костенко. Але кожен твір, присвячений осені,— особливий. Витонченим шедевром поетичного мистецтва є поезія «Осінній день, осінній день, осінній»:

Осінні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем. Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.

І плаче коник серед трав — нема мелодій.

Інколи природа у ліричних творах Ліни Костенка стає співрозмовником ліричної героїні. Наприклад, у поезії «Виходжу в сад, він чорний і худий». Тут природа веде такий діалог з ліричною героїнею:

І він спитав: — Чого ж ти не прийшла у іншу пору, в час мого цвітіння?

А я сказала: — Ти мені один о цій порі од нині і довіку.

  1. й учень. «Костенко має глибинний зв’язок з природою,— зазначає австралійська дослідниця творчості поетеси Галина Ко- шарська.— Вона постійно оживає в її спогадах, даруючи душевну рівновагу та велику втіху. Для неї природа завжди жива; вона дає задоволення на естетичному та емоційному рівнях». Природа, за Ліною Костенко, не тільки жива, а ще й наділена розумом і почуттями. Поетеса інколи зіставляє людину і природу, віддаючи перевагу останній:

Поїдемо поговорити з лісом,

А вже тоді я можу і з людьми.

  1. й учень. Актуальною у творчості поетеси є тема екологічної кризи.

У творчості Ліни Костенко є кілька поезій, присвячених власне екологічній проблемі. Одна з них «Ще назва є, а річки вже немає». Перші два катрени — це дві самостійні картини, які увиразнюють одна одну. Кожен наступний мікрообраз є наслідком тієї причини,

що річка загинула — від неї залишилася тільки назва, яка нагадує: вона все-таки була, живила своєю благодаттю довкілля. А зараз «усохли верби, вижовкли рови, і дика качка тоскно обминає рудиментарні залишки багви». Степ став особливо спекотним без річки. У небі — «зморений лелека». Земля потріскалась без води: «У берегів потріскались вуста». Міст «світить ребрами» — він втратив свою одвічну функцію. Створений пейзаж змушує відчути, що цей занепад стосується кожного і задуматись про наслідки.

Ще трагічніше ця тема звучить у поезії «Жоржини на чорнобильській дорозі», але тут не з’ясовуються причини і наслідки. Опис забрудненої природи є констатацією факту:

Роса — як смертний піт на травах,

на горіхах.

Але найбільше стронцію у стріхах.

Хто це казав, що стріхи традиційні?

У нас і стріхи вже радіаційні.

Тема Чорнобильської трагедії поглиблюється у наступній поезії, з того ж таки циклу «Інрустації»:

Атомний Вій опустив бетонні повіки.

Коло окреслив навколо себе страшне.

Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?!

Хто сіяв цю біду і хто її пожне?

Загидили ліси і землю занедбали.

Поезії Ліни Костенко на екологічну тему змушують пройнятися тривогою за долю нашої природи. Найважливіший висновок, який читач повинен зробити після знайомства з пейзажною поезією Ліни Костенко, такий: природа — це не просто буденні степ, трава, річка, ліс, сонце, дощ і вітер, а дарований Богом дивосвіт, у якому ти знаходиш красу, спокій, взаєморозуміння, відновлюєш свої сили, заражаєшся радістю існування.

У спілкуванні з травами й деревами, птахами й небом, сонцем і вітром лірична героїня відкритіша й органічніше, ніж у розмові з людьми. Тільки на одинці з природою можна до кінця бути самим собою, нікого не боятися, не лицемірити, не шукати компромісів.

  1. Огляд циклів «Осінні карнавали», «Невидимі причали»

1-й учень. У творчості Л. Костенко є особливий цикл «Осінні карнавали». Він складається з 27 віршів і входить до збірки «Вибране» (1989).

Центральним у циклі є образ осені. Вона показана різною: то ранньою, сповненою, мов жінка, гарячої жагучості («Осінь жагуча»), то пізньою, яка ось-ось має перейти в зиму («Осінь убога»). Осінь буває й осяяною сонцем, і оповитою туманами.

Осінь, за Ліною Костенко,— це не тільки пора збирання плодів чи пора «відлітання радості, птиць». Осінь змушує замислилися над минулим і майбутнім.

Для Ліни Костенко — осінь не тільки пора духовної зрілості, це ще й осінь життя. Осінь у більшості поезій змальовується не як час, а стан душі, настрій: «Так думки печаль пролоскотала, Що, як сад під зливою, живу». Лірична героїня порівнює своє життя із садом під зливою, бо її «думки печаль прополоскала», а життя впівголо- лосу, впівсили не лишає місця для щастя. Для відтворення стану душі ліричної героїні поетесв використовує не лише архетипний образ осені, а й инший образ-архетип — сад. Образ саду майстерно відтворює надає можливість зрозуміти емоційний настрій ліричної героїні, відчути її смуток і тривогу: «Скільки цвіту з мене обтрусили. Скільки яблук з мене продали!»

У вірші «Марнували літечко, марнували» гостро відчувається усвідомлення «осені» життя, наближення до межі переходу за грань буття: «Марнували літечко, марнували. А тепер осінні карнавали. Душа задивиться в туман і марить обрисами літа».

У вірші «Пробачте, осінь, я вас не впущу» можна зрозуміти, що лірична героїня відчуває панічний страх перед скороминущістю людського життя. «Мороз на скронях» ототожнюється із сивиною у волоссі.

Коли життя добігає кінця, потрібно поспішати збирати плоди, які дозрівали упродовж усього життя, «Бо вже пливе Левіафан, і треба поспішати». Поетеса в образі осені виражає сутність людського життя, зокрема його плинність і проминальність.

Мотив туги прощання з літом звучить у поезіях «Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль», «Ті журавлі, і їх прощальні сурми.», «Розвиднилось траві — упали такі роси!» «Стриптизи осені» тощо.

Поетичний образ осені формується через слово, колір, звук. Особливо часто зустрічається в поезіях Ліни Костенко жовтий або золотий (гнітючий) колір, адже саме жовтий колір є еквівалентом душевного болю, смутку, страждання, супутником смерті та незмінним атрибутом загибелі. Кольорова гама Л. Костенко складається з таких барв: жовтої, янтарної, золотої, червоної, рожевої, срібної, зеленої, синьо-голубої, сірої. («Жовтий падолист», «жовта раса груш», «Строката хустка — жовте і багряне», «Яка рожева й синя хуртовина!» Наскрізною гамою в циклі є золота, за допомогою якої створюються метафори: «Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль»; «Стоїть берізонька — як в іскрах золотих»; «І молодик над смужкою лісів поставить позолочений апостроф» тощо.

Часто в Л. Костенко є осінні пейзажі, у яких «збігаються» різні барви, і кожна має самостійний сенс, хоча усі разом вони створюють картину осені:

Близнята-зерна туляться в покоси, біжить юрба червонощоких руж, сплять солодко черкуси-негритоси, біляві яблука і жовта раса груш.

(«Осінь жагуча»)

Інколи до фарб осені додається зелена фарба, яка є символом живої природи літньої пори:

Красива осінь вишиває клени червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: — Виший нас зеленим Ми ще побудем, ще не облетим.

(«Красива осінь вишиває клени...»)

Кожен вірш циклу має, крім осені, ще й другу — інтимну тему, яка вирішується у співпричетності до осені й взагалі — до природи. Спогади, сердечний «щем» — це не тільки зовнішня метафоричність, а ще й щось, що сховане в підтексті:

Це так природно — музика, і час, і Ваша скрізь присутність невловима.

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка сумна й красива хуртовина.

(«Двори стоять у хуртовині айстр»)

У пейзажній ліриці Ліни Костенко часто ідейною домінантою стає філософський мотив: осінь у природі — це підсумок життя, коли час пожинати плоди свого труду, озирнутися й оцінити пройдений шлях: «Оце і є усі мої права. Уже й зникає сонце за горбами — сад шепотів пошерхлими губами якісь прощальні золоті слова.».

Фактично кожний твір, присвячений осені, має своє, притаманне тільки йому, технічне вирішення.

  1. Виразне читання вірша «Осінній день, осінній день, осінній!»

  2. Словникова робота

Осанна в перекладі з івриту — урочистий молитовний вигук (коротка молитва), що первісно була хвалебним вигуком.

***

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна.

Невже це осінь, осінь, о! — та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген, килим, витканий із птиць, летить над полем.

Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.

І плаче коник серед трав — нема мелодій.

  1. Аналіз вірша «Осінній день, осінній день, осінній!»

Бесіда

  • Визначте особливості поетичного синтаксису вірша. (Алітерація, що надає тексту якоїсь магічності.)

  • Визначте настрій вірша. (Захоплення осінню та легкий відтінок суму: «Осанна осені, о сум!»)

  • Назвіть образи — ознаки осені. (Айстри, що уже вражені першими морозами, вервечки птахів над полем, коник серед трав, у якого скінчилися мелодії.)

  • Який колір використано для змалювання картини осені? Чому саме він? (Цей колір синій замість традиційного жовтого, золотого, червоного. Два перших рядки навіюють враження сонячного осіннього дня, залитого теплом та золотом, але синій, холодний колір нагадує, що осінь уже прийшла.)

  • Який, на вашу думку, троп є найбільш уживаним у поезії? Наведіть приклади. (Метафора. Останні айстри горілиць зайшлися болем; килим, витканий із птиць.)

1-й учень. Цикл «Невидимі причали»

«І засміялась провесінь: — Пора! — за Чорним Шляхом, за Великим Лугом — дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра — усі ідуть за часом, як за плугом».

Так починається книжка Ліни Костенко «Сад нетанучих скульптур», так починається ліричний цикл «Невидимі причали», яким відкривається збірка.

У вищезгаданому вірші Л. Костенко зосереджує увагу саме на життєдайній функції часу, на трактуванні прогресу як ненастанного творчого розвитку; епіфора, трохи видозмінюючись, ви- яскравлює ідею зв’язку поколінь, зв’язку епох:

І що зорю? Який засію лан?

За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.

Невже і я в тумані — як туман —

І я вже йду за часом, як за плугом?..

Вірші Ліни Костенко звертаються до людини, до її сумління, не дають йому спокою, поетеса весь час примушує його працювати: співпереживати з людьми і світом, жити болями рідного куточка землі й Всесвіту, відчувати біль покинутої хати, пересохлої й замовклої криниці, закляклих рук шовковиці, забитих вікон. Замок

на покинутій хаті у вірші «Затінок, сутінок, день золотий.» — конкретний образ, символ спустошення, самотності, наче болить і волає про біль безлюдної пустки, біль самоти, про трагедію вмирання колись живого, багатобарвного й багатозвукого, повнокровного світу, на зміну якому прийшло оце холодне й німе залізо.

Л. Костенко спонукає сучасників шукати свої розтрачені, занедбані, замулені джерела: вона як про найглибшу трагедію говорить про втрату цих джерел, отже, про втрату людського начала. Нагнітаючи трагедійно забарвлені образи, трагедійні запитання, вона справді мучить ними душу свого адресата — читача, прагне пробудити в ньому сором, прагнення очистити душу, адже пам’ять, до якої закликає поетеса,— це біль, провина й в одночас очищення, облагородження. І від тих нещадних, відверто трагічних образів вона веде нас у світ, хай не досягнутої сьогодні, але бажаної гармонії, тієї гармонії, що робить нас людьми, вириваючи з темряви манкуртівського безпам’ятства.

Білий причілок оббила сльота.

Хто там квилить у цій хаті ночами?

Може, живе там сама самота, соває пустку у піч рогачами?

Може, це біль наш, а може, вина, може, бальзам на занедбані душі — спогад криниці, і спогад вікна, спогад стежини і дикої груші.

Цей спогад — вияв любові до «малої» батьківщини, з якої виростає (і без якої не може вирости) любов до всієї Вітчизни, нарешті, до Землі, планети нашої, до людства, до життя. Бездумно-бадьорі, пафосні заклики до перетворення природи, в якої треба взяти все, не чекаючи від неї милості, виховували не активних громадян, не гуманістів, а диких нищителів, бездумних і бездушних споживачів. Отож спогад, який пробуджує в душах сучасників Ліна Костенко,— то спогад олюднюючий, спогад, що пробуджує й патріотичні, й інтернаціональні, й загальнолюдські почуття.

«Акварелі дитинства» — здавалось би, зразок «тихої» суб’єктивно-психологічної, пейзажно-філософської лірики, але, сповнений глибинно патріотичного почуття, шаноби до загальнолюдських цінностей, цей вірш є могутнім виховним зарядом. Л. Костенко — майстер деталі, метафоричного і предметно точного образу, відчутного на дотик, зримого, пластичного, що створює настрій, дає відчути аромат часу й місця дії.

Вслухаючись у музику народного слова, в музику ще язичницьких імен, у прадавні назви наших міст і річок (Чернігів, Купава,

Дніпро, Трипілля), вдивляючись у плин вічної ріки, поетеса чує ходу історії, відчуває й розгадує її трагічні і прекрасні таємниці; вона розуміє і вчить нас розуміти мінливість часу й те вічне, стійке начало, що живе в ньому, ті вічні й стійкі істини, які мають жити в нашій історичній пам’яті: краса, любов, вірність. їхню ціну здатний пізнати лише той, хто знає ціну «своїх», дорогих із дитинства образів «малої» батьківщини, через які розкривається світ у всій його багатогранності. І ті корчі, і те коріння, розмите повінню з весни, і золотаве звечоріння в зелених кучерях сосни.

І ті роки, що так промчали, і пароплав той,і гора.

Це вже невидимі причали в глибокій пам’яті Дніпра.

«Невидимі причали в глибокій пам’яті Дніпра» не є безбарвними; вони освітлені спогадами ліричної героїні, постають на обрії душі яскравими кольоровими образами.

У вірші «Дзвенять у відрах крижані кружальця.» через реалії побуту розкривається висока поезія почуттів — суму, туги й любові: суму й туги за молодістю, за життям не лише конкретної людини, а й природи, рідного тобі середовища й цілого світу; любові до цього прекрасного світу, минущого у своїх конкретних виявах і водночас вічного своєю незнищенною спроможністю оживати, оновлюватись. Побутовий образ у Ліни Костенко — це справді поетичний образ вітчизни, життя, світу. І саме краса цього світу викликає такий гострий біль розлуки з ним. Але і про розлуку поетеса говорить без надриву, благородно стримано, чим посилюється внутрішня драматичність:

І хата, й тин, і груша серед двору,

і кияшиння, чорне де-не-де,

все згадує себе в свою найкращу пору.

І стежка, по якій вже тільки сніг іде.

Останній рядок, обірване, недомовлене речення — наче тихий стогін, притамоване ридання. І скільки благородства, людяності, справжньої мужності в цих стриманих словах, у цій реалістичній оцінці сьогоднішнього дня й у надії на те, що «найкраща пора» знов прийде на зміну сніговиці. Хай ця надія приглушена останнім акордом смутку й навіть трагічної туги — людина не може в кожній ситуації життя свого бути бадьорою, стопроцентно оптимістичною. Але справжній гуманіст (а поет і гуманіст — синонімічні поняття) володіє почуттям історичного оптимізму, почуттям перспективи. Це почуття постійно живе в поезії Л. Костенко.

  1. Виразне читання підготовленим учнем вірша «Українське альфреско»

Над шляхом, при долині, біля старого граба, де біла-біла хатка стоїть на самоті, живе там дід та баба, і курочка в них ряба, вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів.

Хитаються патлашки уздовж всії стежини, і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.

А потім довго-довго на призьбі ще сидять.

Я знаю, дід та баба — це коли є онуки, а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.

І хтось до когось їде тим шляхом золотим.

Остання в світі казка сидить під образами.

Навшпиньки виглядають жоржини через тин.

  1. Словникова робота

Альфреско — настінний живопис водяними фарбами по штукатурці.

Архетипні образи — первинні образи-символи, які існують у підсвідомості кожної людини і передаються з покоління до покоління як особливо значущі. Архетипними образами для українців є мати, дитя, родина, лелека, біла хата, рідна земля, соловейко, жайворонок, зозуля.

  1. Евристична бесіда

  • Наведіть приклади використання архетипних образів в українській літературі. (Наприклад, у вірші Т.Г. Шевченка «Садок вишневий коло хати» архетипними образами є вишневий садок, старенька мати, дочка на виданні, втомлені плугарі, селянська сім’я, мирна родинна вечеря, тьохкання соловейка, вечірні пісні дівчат.)

  • Назвіть образи архетипи з поезії «Українське альфреско». (Біла- біла хатка, дід та баба, любисток, вишні чорноокі, лелека, дитя, дорога, образи, жоржини, що виглядають через тин.)

  • Розкажіть про героїв вірша, використовуючи для аргументації думки художні деталі вірша. (Це дід та баба, які живуть у достатку («курочка в них ряба, вона, мабуть, несе їм яєчка золоті», працьовиті (живуть у доглянутій білій-білій хатці, оточеній тином, через який виглядають жоржини), добрі та людяні («Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки», «в них сусідські діти шовковицю їдять», але самотні («дід та бабаце коли є онуки», і хатка їхня стоїть на самоті.)

  • Визначте мету використання архетипних образів у творі. (Ар- хетипні образи використані насамперед для створення образу України. Вони покликані впливати на читача, на його історичну пам’ять, нагадучи про моральні, етичні та естетичні цінності українців.)

  • Чи відомі з вірша причини самотності старих, згасанні їхнього роду? (Ні, поетеса не називає цих причин, невідомо й те, чи мають старі дітей.)

  • Чи вважає авторка долю старих трагічною? (Хоч вірш є сумним, поетеса не вважає долю старих трагічною, адже вони зберегли у собі людяність, до них тягнуться діти, вони до останніх днів працюють. Вони відкриті для світу, для людей, воничастка нації, різноманітної, різнобарвної України.)

  • Якою є, на вашу думку, ідея твору? (Головне для людинипрожити гідне життя, сповнене працею і добром. Не важливо, чи залишив хтось після себе нащадків — своїх дітей. Нащадком може стати будь-хто, якщо йому передасться доброта, людяність, працьовитість, патріотизмті моральні цінності, на яких тримається нація. Можливо, у цьому розумінні, нащадками старих стануть ті діти, яких вони беруть на руки, і ті, хто їсть шовковицю з саду діда та баби.)

  1. Зорові і слухові образи у віршах «Двори стоять у хуртовині айстр...», «Ті журавлі і їх прощальні сурми...». Майстерність поетичної мініатюри («Я вранці голос горлиці люблю.»), обрамлення в поезії.

Слово вчителя

Євген Гуцало писав: «Світ жіночої поезії Ліни Костенко дуже різноманітний, тут є і любов, є зачарування й розчарування, є така зрозуміла ностальгічна залюбленість у рідну землю. Наскрізне почуття любові, що проходить через її поезії,— це почуття драматичне й трагедійне». Добираючи епітети до творів любовної лірики поетеси, Григорій Клочек зупиняється на слові «красиві» і вказує на те, що у «художній манері Ліни Костенко домінує така риса, як власне краса мистецького виконання».

Однією з особливостей інтимної лірики є те, що поетеса уміло пов’язала прояви почуття кохання з явищами природи. У любовній

ліриці природа часто персоніфікується письменницею, але не існує самостійно, а у взаємозв’язку із внутрішнім світом ліричної героїні.

Інтимна тема Ліни Костенко вирішується узагалі — до природи та у співпричетності до осені. Спогади, сердечний «щем» — це не тільки зовнішня метафоричність, а ще й щось, що сховано у підтексті.

  1. Виразне читання учителем вірша «Двори стоять у хуртовині айстр.»

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

Але чому я думаю про Вас?

Я Вас давно забути вже повинна.

Це так природно — відстані і час.

Я вже забула. Не моя провина,— то музика нагадує про Вас, то раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно — музика і час, і Ваша скрізь присутність невловима.

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка сумна й красива хуртовина!

Евристична бесіда

  • Назвіть зорові образи, які становлять картину осені. (Рожеві та сині айстриквіти осені.)

  • Чому в читача виникає почуття впевненості, що кохання ліричної героїні у минулому? («Яка сумна й красива хуртовина». Така психологія людини: коли людина сумна і невесела, то й все навкруги здається теж сумним і невеселим.)

  • Які слухові та зорові образи створюють відчуття присутності коханого для героїні? («Музика нагадує про Вас, то раптом ця осіння хуртовина», отже, квіти.)

  • Чому саме в саду, в час буяння осінніх квітів лірична героїня згадує про кохання, що минуло? (Можливо, цей сад був місцем зустрічі двох закоханих, можливо, на цьому місці, серед цих квітів вони повідали один одному таїнство свого кохання, або, навпаки, мусили попрощатись назавжди. Але тепер ані сад, ані квіти не тішать ліричну героїню, бо вона не може бути щасливою в коханні.)

  • Чому айстри нагадують героїні хуртовину, хоча їхні кольори — рожевий і синій — не відповідають кольорам заметілі? (Хуртовина — це стихійне лихо, яке часто несе біду, небезпечне для людини, а для героїні втрата кохання — це біда.)

  • Про кого згадує лірична героїня? (Свого милого, з яким вона вже розсталася.)

  • Зробіть висновок про роль зорових та слухових образів у поезії. (Зорові та слухові образи є метафорами, які навіюють певний настрій та розкривають почуття, які відчуває лірична героїня.)

  1. Виразне читання учителем вірша «Ті журавлі, і їх прощальні сурми.»

* * *

Ті журавлі, і їх прощальні сурми.

Тих відлітань сюїта голуба.

Натягне дощ свої осінні струни, торкне ті струни пальчиком верба.

Сумна арфістко — рученьки вербові! — по самі плечі вкутана в туман.

Зіграй мені мелодію любові, ту, без котрої холодно словам.

Зіграй мені осінній плач калини.

Зіграй усе, що я тебе прошу.

Я не скрипковий ключ, а журавлиний тобі над полем в небі напишу.

Евристична бесіда



  • Який художньо-зоровий образ викликає метафора «верба- арфістка»? («Верба-арфістка», «по самі плечі вкутана в туман» створює образ дівчини, що грає мелодію осені, мелодію не- розділеної любові, «ту, без котрої холодно словам».)

  • За допомогою яких зорових образів створено картину осені? (Журавлі, що відлітають, дощ, кущ калини, яка дозрівае восені.)

  • Які слухові та зорові образи створюють настрій вірша? (Прощальні сурми журавлів, тих відлітань сюїта (музичний жанр) голуба, осінній плач калини, сумна арфісткаверба.)

  • Доведіть, що у вірші розповідається про нерозділене кохання. (Використовується зоровий образ дівчини, що грає мелодію осені (слуховий образ), мелодію нерозділеної любові, «ту, без котрої холодно словам» і самій дівчині, яка «по самі плечі вкутана в туман».)

  • Яку стилістичну фігуру використовує поетеса, щоби передати тугу ліричної героїні? (Авторка знаходить спосіб передати тугу через анафору «зіграй». Звертається до сумної арфістки з проханням: Зіграй мені мелодію любові... / Зіграй мені осінній плач калини. / Зіграй усе, що я тебе прошу)

Зробіть висновок про роль зорових та слухових образів у поезії.

(Зорові та слухові створюють певний настрій поезії та розкривають емоційний стан ліричної героїні.)

  1. Робота з поняттями теорії літератури

Обрамлення в поезії — вид композиції літературного твору, коли поетичні строфи об’єднуються за допомогою або початкової строфи, або початкового рядка, який виконує роль своєрідної рамки.

Я вранці голос горлиці люблю.

Скрипучі гальма першого трамваю

я забуваю, зовсім забуваю.

Я вранці голос горлиці люблю.

Чи, може, це ввижається мені

той несказанний камертон природи,

де зорі ясні і де тихі води? —

Я вранці голос горлиці люблю!

Я скучила за дивним зойком слова.

Мого народу гілочка тернова.

Гарячий лоб до шибки притулю.

Я вранці голос горлиці люблю.

  1. Словникова робота

Камертон — невеличкий пристрій, який точно та ясно відтворює звук певної висоти.

  1. «Мозковий штурм»

Завдання. Доведіть, що поетична мініатюра «Я вранці голос горлиці люблю.» вирізняється поетичною майстерністю.

Поетичну мініатюру можна віднести до зразків урбаністичної поезії. У творі розповідається про тугу мешканки мегаполісу за тим предковічним образом країни, у якому вранці можна почути голос горлиці на фоні природи, «де зорі ясні і де тихі води». Ця туга настільки сильна, що уявний голос горлиці змушує забути навіть звуки «скрипучих гальм першого трамваю». Саме природа та голос горлиці, а не велич великого міста стають для ліричної героїні поштовхом для творчості: «Я скучила за дивним зойком слова. Мого народу гілочка тернова. Гарячий лоб до шибки притулю».

У творі використане кільцеве обрамлення — ознака романсової поезії, притаманній урбаністичній культурі. Але рядок, який обрамлює кожну строфу, має різні розділові знаки: після першої строфи — у кінці рядка «Я вранці голос горлиці люблю...» стоїть крапка. Отже, лірична героїня просто повідомляє про факт любові до голосу горлиці. Після другого рядка рядок обрамлення закінчується знаком оклику, виражаючи радість, здивування, захоплення. Після третьої строфи наприкінці рядка стоїть трикрапка. Отже, лірична героїня знаходиться в стані глибокої задуми, світлої печалі, умиротворення.

Обрамлення відіграє роль своєрідного камертону, який налаштовує читача на ті почуття та емоції, які відчуває лірична героїня.

  1. Лекція вчителя про інтимну лірику Ліни Костенко

Кохання є проявом внутрішнього життя людини, її духовного світу, невичерпного та різноманітного. Через те її тема кохання є невичерпною.

Кажуть, що здатність до любові є мірилом людської душі. Закохана людина потребує співбесідника, прагне висловитися. Для поета таку можливість надають вірші.

Інтимна лірика Ліни Костенко, яка становила великий пласт її творчості, пронизана мотивом любові як прекрасної стихії ніжності й осяяння душі, прекрасної стихії ніжності й осяяння душі, відзначається емоційним багатством. У книзі «Вибраного» вона складає розділ «Безсмертним рухом скрипаля». Люблю до оніміння, до стогону, до сліз.

Коли читаєш любовну лірику Л. Костенко, образ ліричної героїні якось підсвідомо асоціюється з образом самої авторки, такі ці твори відверті й щирі.

Дослідники творчості видатної поетеси і просто читачі часто помічають, що лірична героїня любовної лірики Ліни Костенко — немовби з минулого чи навіть позаминулого сторіччя. До коханого звертається на Ви, для неї любов — явище духовно піднесене. У творах відсутня еротика, фізіологічні мотиви. Причиною цього є, мабуть, глибока повага до цього почуття, розуміння його святості, унікальності.

Кохання лірична героїня сприймає як стан душі. Вона часто переживає діаметрально протилежні почуття. Вона то радісна, то сумна, то палка, то стримана. Це чутлива, ніжна, зболена душа.

Під впливом кохання лірична героїня перестає керуватися розумом і логікою, від чого страждає: «Любов підкралась тихо, як Далі- ла, а розум спав, довірливий Самсон». Але в багатьох віршах можна побачити намагання проаналізувати свій стан, усвідомити його:

Хай буде так, як я собі велю,

Свій будень серця будемо творити.

Я Вас люблю, о як я Вас люблю!

Але про це не треба говорити.

Ліна Костенко пише про кохання так, що її розуміє кожна закохана людина: «Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є. Моя душа й від цього вже світає».

Поезії Ліни Костенко є, безперечно, класикою української любовної лірики. З деякими поезіями ми познайомимося на уроці.

  1. Виразне читання учнем поезії «Світлий сонет»

Як пощастило дівчині в сімнадцять, в сімнадцять гарних, неповторних літ!

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Вона ридає, але все як слід.

Вона росте ще, завтра буде вищенька.

Але печаль приходить завчасу.

Це ще не сльози — це квітуча вишенька, що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємністю: хлопчина їй не відповів взаємністю.

І то чому: бо любить іншу дівчину, а вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

Евристична бесіда

  • Прокоментуйте назву поезії. (Сонети зазвичай присвячували саме коханню. У Ліни Костенко він світлий, тому що загальний настрій твору оптимістичний. Світлоце ранок життя, юність, це пробудження першого кохання, хоча воно для молодої героїні виявилося непростим, без взаємності.)

  • З якою метою у творі використано прийом обрамлення? (Автор підкреслює головну думку твору: зустріч з коханням, навіть нерозділеним,— щастя. Нерозділене кохання супроводжують щастя і печаль водночас. Поетеса по-іншому, з висоти життєвого досвіду, оцінює нерозділене кохання: вона певна, що душа дівчинки стала багатшою. Попереду в неї справжні випробування, тривоги, розчарування і кохання.)

  • У чому парадоксальність твердження поетеси? (Парадоксальність лише на перший погляд: насправді немає причини для туги, адже дівчина, по-перше, торкнулася найвеличнішого з почуттів; по-друге, молодість здатна швидко емоційно відновлюватися, по-третє, це почуття перше, це, скоріше, лише навчання кохати, а не саме кохання. У дівчини справжнє кохання ще попереду.)

  • Як ставиться поетеса до своєї героїні? (Вона і співчуває дівчині, і вірить, що для неї навіть нерозділене коханнящастя.)

  • Про яке кохання розповідається у вірші? (Нерозділене, драматичне)

  • Визначте настрій вірша. (Оптимістичний, попри драматичний стан молодої героїні.)

  • Чи дорікає авторка хлопчині, що не відповів взаємністю? (Ні, адже він кохає іншу і вірний їй. Вірність у коханніодна зі складників справжності, щирості, серйозності почуття.)

  1. Лекція вчителя про цикл «Летючі катрени»

У збірці «Сад нетанучих скульптур» цикл становлять дванадцять «летючих катренів».

У циклі багато тем: поет, його сутність, роль мистецтва слова в житті суспільства; призначення людини в світі, в космосі, прогрес і людство; душа і духовність; мораль як філософська категорія для всіх людей, на всі віки; майбутнє людства; історія і батьківщина; природа; світова культура; слава і свобода.

У циклі «Летючі катрени» багато строф, у яких авторка розкриває тему поета, його сутності, ролі мистецтва слова в житті суспільства. Ліричному героєві огидне користолюбство — «Все більше рук, що тягнуть все у пельку», цивілізація і бездуховний прогрес вбиває душу, все краще, що колись було:

Який був світ античний і готичний!

Це снилось людству чи таки було —

світ робиться сухий і прагматичний,

Вже ледве б’є кастальське джерело.

Тема поета, поезії — наскрізна в циклі, вона час від часу виникає серед інших тем морального характеру: слави, свободи, мистецтва, долі. Про митця, його моральні якості авторка говорить то від себе, то від ліричного «я» узагальнено:

Що за поет як піввіку лякався?

Звикли до правди мої вуста.

Нащо їм чорне вино лукавства?

Розкриття теми поета завершується сумним висновком: забагато у нас поетів-кон’юнктурників і майже немає поборників правди. Катрен із цим гірким резюме починається іронічно. Іронія переходить у саркастичну інтонацію, гірку насмішку, а завершується глибокою афористичною думкою, вистражданою, перевіреною біографіями багатьох поетів-народних співців:

Ви думали — поет

ні за холодну воду Сидить собі поет пописує «стишка»

Поети — це біографи народу а в нього біографія тяжка.

Ліна Костенко на власному житті спізнала таку неспростовну істину: «.хто не має власного таланту, того присутність генія гнітить», однак драматичну долю митця в суспільстві розглядає насамперед як драму ідей доби, бо ж поет завжди виходить за рамки звичного, руйнує стереотипи, намагаючись «будити мисль затуркану і кволу», прозираючи не тільки углиб століть, а й у майбутнє, провіщаючи його якщо не на рівні реалій, то ідеалів, бо « ще не було епохи для поетів, але були поети для епох!» У це поняття «поет» Ліна Костенко вкладає глибоко драматичний зміст: « Мені довелося бачити / найвидатніших поетів світу — всі вони були не естрадники, а страдники». Саме такою постає доля митця, покликаного служити своєму народові.

  1. Аналіз вірша «Хай буде легко. Дотиком пера.»

Хай буде легко. Дотиком пера.

Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.

Цей білий світ — березова кора, по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

Хай буде гірко. Спогадом про Вас.

Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.

Нехай печаль не зрушиться листами.

Хай буде легко. Це був тільки сон, що ледь торкнувся пам’яті вустами.

Евристична бесіда

  • Про який етап любовної історії ідеться у творі? (Це прелюдія кохання. Мить народження почуттів, закоханості. Героїня ще не здатна чітко визначати свої почуття вони ефемерні, як сон: «Це був тільки сон, що ледь торкнувся пам’яті вустами».)

  • З якою метою авторка використовує психологічний паралелізм? (Паралелі її настрою з картинами природи увиразнюють почуття закоханої жінки.)

  • Як характеризує ліричну героїню звертання на «Ви» до коханої людини? (Це свідчить про усвідомлення героїнею святості, шляхетності почуття кохання, про шляхетність самої героїні.)

  • Які засоби вираження почуттів ліричної героїні нагадують засоби образотворчого мистецтва? (Картина розвитку почуття, намальована поетесою, нагадує акварель: почуття ніжні, неяскраві, прозорі. Майстерно створюється весняний пейзаж: Цей білий світберезова кора, по чорних днях побілена десь звідтам; Сьогодні сніг іти вже поривавсь.Сьогодні осінь похлинулась димом. Його можна легко уявити, начебто після того, як побачив все описане на полотні.)

  • Спробуйте визначити вік ліричної героїні. (Вона вже зріла, адже має життєвий досвід, що дозволяє їй розуміти те, що відбувається, і дати правильну оцінку почуттям: Хай буде легко. Це був тільки сон, що ледь торкнувся пам’яті вустами.)

  1. Аналіз вірша «Недумано, негадано»

Недумано, негадано забігла в глухомань, де сосни пахнуть ладаном в кадильницях світань.

Де вечір пахне м’ятою, аж холодно джмелю.

А я тебе, а я тебе, а я тебе люблю!

Ловлю твоє проміння крізь музику беріз.

Люблю,

до стогону, до сліз.

Без коньяку й шампана, і вже без вороття,— я п’яна, п’яна, п’яна на все своє життя!

Евристична бесіда

Дайте характеристику силі почуття ліричної героїні. (Коханнявсепоглинаюче, всеохоплююче, глибоке почуття,— «до оніміння, до стогону, до сліз». «Без коньяку й шампана, і вже без вороття,я п’яна, п’яна, п’яна на все своє життя! «Ловлю твое проміння крізь музику беріз».)

  • Про який етап любовної історії йдеться у цьому творі? (Вірш «Недумано, негадано...»кульмінація почуттяосвідчення в коханні.)

  • З якою метою авторка використовує психологічний паралелізм? («Сосни пахнуть ладаном в кадильнцях світань». Для ліричної героїні місце, де вона переживає п’янке відчуття кохання, є храмом. Це ще раз підкреслює її відчуття святості кохання, урочистості події. Рядки «вечір пахне м’ятою, аж холодно джмелю», які змальовують картину природи, контрастують з відчуттями героїні, яка гріється завдяки теплу, що випромінює «крізь музику беріз» її обранець. Світлий колір стовбуру беріз як маяк для героїні, адже за ними — коханий.)

  1. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Інтерактивний прийом гронування

Проблемне питання: яка ж лірична героїня поезії Ліни Костенко? (Учні малюють «гроно» своїх думок.) Лірична героїня має такі риси вдачі: вірність собі, своїм принципам, благородство, витонченість душі, максималізм, смуток за чоловічою шляхетністю.

  1. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  • Завдання для всього класу: опрацювати матеріал уроку за допомогою конспекту; вивчити напам’ять вірш «Українське альфреско»; перечитати роман Ліни Костенко «Маруся Чурай».

  • Індивідуальні завдання: підготувати повідомлення: «Фольклорна та історична основа твору (доба козаччини за Хмельниччини)».

  • Міні-проект «Наочність». Виготовити наочний матеріал із теми «Композиція твору» (Роман «Маруся Чурай»). (Таблицяна папері, в електронному вигляді в тому числі, схеми тощовсе залежить від здібностей учнів.)

  1. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Рефлексія

  • Коли я покохаю вперше, то.

  • Для мене урок літератури став уроком життя, тому що.

  • Я обов’язково вивчу напам’ять вірш.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   59


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал