Урок як основна традиційна форма навчання Навчальне заняття



Скачати 163.54 Kb.
Дата конвертації17.01.2017
Розмір163.54 Kb.
ТипУрок
І. Урок – як основна традиційна форма навчання

  1. Навчальне заняття (важливий компонент системи навчання)– обмежена в часі, здійснюється в певному місці з певною кількістю учнів, окрема ланка навчального процесу, в межах якої досягається завершення або часткова дидактична мета.

  2. Форми навчальних занять: колективна, групова, індивідуальна

Колективні: урок, екскурсія, лекція, конференція, семінар тощо.

Групові: гурток, факультатив.

Індивідуальні: консультація, додаткові заняття.

  1. Урок – організаційна форма навчальної роботи, при якій педагог в межах точно визначеного часу з постійним складом учнів приблизно однакового віку і розвитку та за постійним розкладом навчальних занять вирішує певні навчально-виховні завдання згідно з навчальними планами і програмами.

  2. Компоненти процесу навчання на уроці:

  • мета навчання як соціально визначена навчальною програмою модель результату засвоєння змісту освіти, мета уроку є конкретною і досяжною за 45 хвилин.

  • зміст навчання – сукупність певних конкретних знань про навколишній світ, сучасне виробництво, культуру, суспільство, професію, тощо;

  • принципи навчання – система вихідних дидактичних вимог до процесу навчання;

  • методи навчання – способи спільної діяльності педагога і учнів, спрямованої на досягнення навчальної мети;

  • реальний результат навчання учня, виражений сукупністю набутих знань, умінь і навичок, визначені шляхом моніторингу.

  1. Підготовка уроку – вибір такої організації навчально-виховного процесу, яка в даних конкретних умовах забезпеченість найвищий кінцевий результат.

Три етапи підготовки до уроку: діагностика, прогнозування, планування.

Діагностика – уточнення всіх обставин проведення уроків: можливостей учнів, їх інтересів, здібностей, рівня підготовки, характер навчального матеріалу тощо.

Прогнозування – оцінка різних варіантів проведення майбутнього уроку і вибір з них найоптимальнішого.

Планування – завершальна стадія підготовки, в ході якої створюється план управління пізнавальною діяльністю учнів.

  1. Загальні вимоги до уроку:

    1. Згідно до програми

  • Оптимальне поєднання і реалізація всіх дидактичних принципів і правил.

  • Забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їхніх інтересів, нахилів і потреб.

  • Встановлення між предметних зв’язків.

  • Зв'язок з життям, особистим досвідом учнів.

  • Зв'язок з раніше засвоєними знаннями і уміннями, опора на досягнутий рівень розвитку учня.

  • Ефективне використання педагогічних технологій, форм, методів, засобів навчання.

  • Мотивація навчальної діяльності учнів.

  • Досягнення мети уроку.

    1. Дидактичні, розвиваючі, виховні вимоги.

  1. План уроку – завчасно спланована модель методичної структури уроку, яка спрямована на виконання мети і завдання уроку і передбачає діяльність педагога і учнів на кожному етапі уроку, тобто реалізація дидактичної структури.

    1. Загальна форма плану-конспекту:

    • Дата проведення уроку

    • Номер уроку (згідно поурочно-тематичного планування)

    • Тема уроку (згідно з навчальною програмою)

    • Мета уроку (конкретна, досяжна за 45 хв.)

    • Тип уроку (згідно з типологією)

    • Вид уроку (якщо урок не традиційний)

    • Методи проведення уроку

    • КМЗ (перераховуються всі необхідні для уроку засоби)

Хід уроку

(структура згідно обраного типу уроку)

Домашнє завдання (бажано диференційоване)

Використана література (список)



    1. Розширений план-конспект – деталізована розробка кожного етапу уроку (особливо для молодих спеціалістів)

Стислий план-конспект – тези розширеного плану, структурно-логічна схема, але з розписом методів, прийомів роботи (можна для педагогів з категоріями і званнями)

Обов'язкове внесення змін і доповнень. (Досвідчені педагоги з дозволу адміністрації можуть користуватися поурочними планами, складеними в минулі роки (за умовою якщо незмінні попередні навчальні програми та підручники), вносячи доповнення і корективи).



  1. Вимоги до плану-конспекту уроку:

  • детальна розробка методів роботи;

  • при словесних методах наводиться розширений план монологу (тези);

  • тези доповнюються цитатами, прикладами, статистичними даними;

  • при діалозі (бесіді) – послідовна система запитань;

  • при практичних методах – послідовність виконання – перелік вправ, завдань, види робіт, із розв'язками, коментарями, зауваженнями;

  • при перевірці і контролі знань вказується які знання перевіряються і якими методами.

  • передбачається час на кожен етап.

    1. Після розробки плану-конспекту уроку підготовка КМЗ уроку.

    2. Дозволяється коректувати план, приводити у відповідність до реальних умов, імпровізувати, створювати нову методичну структуру.

  1. Дидактична і методична структура уроку.

    1. Дидактична структура – послідовність етапів уроку, які вирішують певні дидактичні завдання, це макроструктура навчального заняття. Кожен тип уроку має свою власну дидактичну структуру. Дидактична структура – план-завдання уроку, технологічна схема процесу навчання.

    2. Методична структура уроку – сукупність методів і прийомів навчання, за допомогою яких вирішуються дидактичні завдання кожного з етапів уроку, ця мікроструктура уроку відображає реалізм навчальної роботи педагога і учнів у конкретному вигляді.

ІІ. Типологія і структури уроків теоретичного і виробничого навчання.

1.1 Урок – основна організаційна форма навчально-виховної роботи в закладах освіти різного типу.

Проводиться з постійним складом учнів, у межах точно встановленого часу, за сталим розкладом і чітко визначеним змістом навчання. Характеризується єдністю дидактичної мети, завершеністю структури і логіки її досягнення характерне органічне поєднання колективних, групових та різноманітних форм індивідуальної діяльності учнів.

Уроки теоретичного та виробничого навчання.



Заняття – форма організації навчального процесу, обмежена в часі, здійснювана в певному місці з певною групою учнів (або з окремим учнем), в межах якої досягається завершена або часткова дидактична мета.

Навчально-практичне заняття – вид заняття, під час якого учні самостійно, в умовах спрямовуючого керівництва й періодичного контролю педагога, майстра виконують певні види робіт, що передбачають формування вмінь і навичок навчально-пізнавальної діяльності, а також розширення, поглиблення та узагальнення знань.

1.2 Типи уроків теоретичного навчання

- урок засвоєння нових знань;

- урок формування нових умінь і навичок;

- урок узагальнення і систематизації;

- урок практичного застосування знань, умінь і навичок;

- урок контролю і корекції знань, умінь і навичок;

- комбінований.



Структура уроку – побудова уроку: елементи а бо етапи будови уроку, їх послідовність, взаємозв’язки між ними.

Характер елементів структури визначається завданнями, які вирішуються на уроках певного типу з метою досягнення тих чи інших дидактичних завдань.

Кожний тип уроку має власну структуру. Педагог вільно вибирає структуру уроку, не порушуючи закономірностей пізнавальної діяльності та враховуючи її ефективність.

Структура (основні елементи, етапи) уроків теоретичного навчання:


  • Організаційний момент – перевірка присутності учнів, готовності їх до уроку;

  • Відтворення і корекція опорних знань – перевірка домашнього завдання, словесне відтворення вивченого матеріалу (усне індивідуальне фронтальне ущільнене опитування), письмові відповіді (тести, вправи, завдання різнорівневі, задачі тощо);

  • Повідомлення теми і мети уроку – чітке формулювання теми, визначення завдань уроку та основних питань, які учні повинні засвоїти;

  • Мотивація навчальної діяльності учнів – система мотивів праці, які спонукають їх до активної пізнавальної діяльності, спрямована на засвоєння і успішне застосування знань, умінь і навичок (позитивне ставлення до навчання). Способи мотивації: повідомлення практичної, теоретичної чи соціальної значущості виучуваного матеріалу, створення проблемної ситуації, ситуації успіху. (Для чого це потрібно?) Мотивація учіння ведеться протягом усього року.

  • Актуалізація навчального матеріалу – один із принципів зв’язку науки з життям. Може виступати як порівняння історичних подій із сучасними; знань добутих із книжок з актуальними проблемами життя

(Чи актуально це сьогодні?)

  • Сприймання, засвоєння і осмислення нового матеріалу.

Сприймання – правильне поєднання викладу матеріалу, наочних посібників, самостійної роботи учнів з підручником.

Осмислення і засвоєння – заглиблення в суть явищ, процесів. (відповіді на питання підручника, усне складання тез матеріалу, відтворення правил, формул, інших теоретичних положень тощо);



  • Активізація навчальної діяльності – застосування педагогом різних форм, методів, засобів навчання з метою активізації інтелектуальних, моральних, фізичних сил учнів на досягнення конкретної мети уроку;

  • Узагальнення і систематизація – визначення послідовності і підпорядкованості вивчених на уроці і засвоєних раніше споріднених понять на основі встановлених між ними істотних зв’язків і взаємозалежностей, визначення місця виучуваного поняття в системі відповідних знань

Процес узагальнення – осмислений перехід від одиничних понять до узагальнених;

  • Підсумки уроку – повідомлення якими знаннями учні оволоділи, чи досягнута мета уроку, оцінювання знань та мотивація оцінок;

  • Домашнє завдання – пояснення змісту роботи, способи і послідовність її виконання.

1.3. Типи уроків виробничого навчання:

- урок формування первинних умінь;

- урок формування складних умінь;

- урок вдосконалення умінь та формування навичок;

- урок комплексного застосування знань, умінь і навичок (при виконанні НВР);

- контрольно-перевірний урок.



Структура (основні елементи, етапи) уроків в/н:

  • Організаційний момент – перевірка присутності учнів, наявності спецодягу, первинний інструктаж з охорони праці;

  • Вступний інструктаж:

    • Повідомлення теми і мети;

    • Перевірка знань учнів теоретичного матеріалу та на попередніх уроках в/н;

    • Пояснення характеру і призначення запланованої роботи. Порядок виконання вправ чи самостійної роботи

    • Розбір креслень, схем, технічних вимог, демонстрування зразків навчально-виробничих робіт;

    • Ознайомлення з матеріалами, інструментами, приладами, пристроями та іншими засобами, які будуть застосовуватись на уроці;

    • Пояснення і показ найраціональніших прийомів, способів і послідовності виконання завдань;

    • Розгляд типових помилок, способів їх запобігання і усунення;

    • Пояснення і показ способів раціональної організації робочих місць;

    • Розгляд правил безпеки праці учнів;

    • Закріплення і перевірка засвоєння учнями вступного інструктажу, додаткове пояснення і показ прийомів і способів роботи;

    • Видача завдань і розподіл учнів по робочих місцях.

  • Основна частина

    • Вправи на формування (відпрацювання) нових способів дій;

    • Вправи на виконання трудових прийомів;

    • Вправи на виконання трудових операцій;

    • Вправи на виконання комплексних робіт;

    • Вправи на застосування (закріплення, розвиток, поглиблення) основних способів дій;

    • Поточний інструктаж (цільові обходи);

    • Самостійна робота учнів. Контроль за навчально-виробничою діяльністю учнів;

    • Приймання навчально-виробничих робіт;

  • Заключний інструктаж. Підсумок уроку

    • Аналіз виконання навчально-виробничих робіт;

    • Корегування вмінь і навичок;

    • Оцінювання. Комплексні оцінки. Мотивація оцінок;

    • Зміст домашнього завдання.



ІІІ. Практичні форми та методи організації уроків професійного навчання.
1. Методи виробничого навчання – основні способи спільної діяльності майстра та учнів професійно-технічних навчальних закладів, завдяки яким учні оволодівають знаннями, уміннями і навичками, професійною майстерністю, розвивають творчі здібності, розумові і фізичні сили.

Класифікація методів:

  • словесні (розповідь, пояснення, бесіда, інструктаж);

  • наочні (демонстрація природних об’єктів і наочного приладдя, показ операцій і процесів майстром, спостереження учнів);

  • практичні (вправи, розв’язання виробничих завдань, лабораторно-практичні роботи).

2. Метод вправ – багаторазове виконання однакових трудових дій з метою формування вмінь і навичок.

Класифікація вправ:

- тренувальні (операції, прийоми);

- навчально-виробничі (практичні роботи);

- робочі (виробнича практика);

- спеціальні (лабораторні роботи, лабораторно-практичні роботи).

3. Лабораторна робота – метод навчання, який полягає у проведенні учнями за завданнями педагога дослідів з використанням приладів, застосуванням інструментів та інших технічних пристроїв. Під час лабораторних робіт проводяться спостереження, здійснюється аналіз і зіставлення даних спостережень, робляться висновки.

4. Практична роботаметод проведення уроку, який формує основні професійні навики та вміння, передбачає виконання під наглядом педагога, виконується в основному після вивчення тами чи розділу курсу. Учні не змінюють хід явищ, параметрів, не досліджують і не аналізують можливі варіанти, а виконують тренувальні навчально-виробничі, робочі вправи.

5. Лабораторно-практична робота (ЛПР) – це метод навчання у ПТНЗ, що передбачає оволодіння учнями навичками і уміннями потрібними для трудової діяльності в певній галузі промисловості.

ЛПР – це метод проведення уроків професійного навчання з відпрацюванням спеціальних вправ. Тривалість ЛПР в межах уроку, під час будь-якого його структурного елементу.

ЛПР – зв’язуючи ланка між теорією і практикою.

ЛПР відрізняються за змістом і методикою в залежності від того, в системі якого навчання (теоретичного чи практичного) вони проводяться.

5.1 Особливі ознаки ЛПР:

- наявність спеціальних лабораторій та експериментального обладнання;

- досліджуючий характер роботи: експеримент, розрахунок, аналіз, регулювання;

- набуття спеціальних навиків та умінь, необхідних для конкретної професії, якщо ЛПР під час виробничого навчання.



5.2 Структура ЛПР:

1. Повідомлення теми і мети роботи.

2. Актуалізація навчального матеріалу і корекція опорних уявлень.

3. Мотивація навчальної діяльності.

4. Пояснення порядку проведення, подання форми звіту.

5. Поділ учнів на підгрупи (бригадний метод).

6. Пояснення правил користування інструментами, пристроями, механізмами.

7. Показ прийомів виконання робіт.

8. Ознайомлення з правилами безпеки праці.

9. Усвідомлення змісту.

10. Самостійне виконання роботи, фіксування висновків у зошиті.

11. Узагальнення і систематизація результатів.

12. Підбиття підсумків, оцінювання робіт, мотивація оцінок.
5.3 Найхарактерніші види ЛПР:

- практичне вивчення побудови і роботи обладнання;

- вивчення способів вимірювання контрольно-вимірювальних засобів;

- дослідження кількісних і якісних залежностей між технічними величинами, параметрами, характеристиками;

- діагностика несправностей, регулювання, наладка обладнання, приладів, механізмів тощо.

6. Лабораторно-практичне заняття (ЛПЗ) – форма організації навчання, яка має структуру схожу на урок виробничого навчання і триває до 6 годин (270 хвилин), проте зберігає ознаки теоретичного навчання.

6.1 Вимоги до проведення ЛПЗ:

- проводиться лише у спеціальній лабораторії;

- наявність спеціального устаткування: контрольно-випробувальні та регулювальні стенди, діагностичне обладнання, сучасний інструмент;

- навчальна група поділяється на підгрупи;



- проводять викладачі спеціальних дисциплін або майстри виробничого навчання.

6.2 Структура ЛПЗ

  1. Повідомлення теми і мети.

  2. Мотивація навчальної діяльності.

  3. Повторення основних теоретичних положень, зв’язаних з темою ЛПЗ (бесіда).

  4. Вступний інструктаж.

    1. Інструктаж з техніки безпеки.

    2. Комплектування підгруп учнів

    3. Видача інструкційних завдань на виконання роботи, спеціальної літератури, спецодягу, інструменту, приладів.

    4. Ознайомлення учнів з графіком переміщення по робочих місцях.

  1. Виконання завдань, запис даних.

  2. Поточний інструктаж.

    1. Обхід майстром робочих місць учнів, перевірка засвоєння мети даної роботи, послідовності її виконання і правильності, корегування помилок.

  1. Заключний інструктаж.

    1. Узагальнення і систематизація роботи.

    2. Пояснення форми звіту, її зміст, оголошення терміну його подачі

  1. Підведення підсумків. Визначення наступної теми ЛПЗ.

ІV. Принципи, форми, методи, засоби навчання
Принципи навчання
Дидактичні принципи – положення, які визначають зміст, форми і методи навчального процесу.

  • спрямованості на реалізацію мети;

  • зв'язок теорії з практикою;

  • науковості;

  • свідомості і активності;

  • доступності;

  • наочності;

  • систематичності і послідовності;

  • міцності знань;

  • гуманізації;

  • оптимізації;

  • спрямованості на професію;

  • індивідуалізації та диференціації;

  • політехнізму, полі культурності.


Форми навчання


  • за кількістю учнів: індивідуальні, колективні, групові, масові.

  • за місцем навчання: урок, робота в майстерні, лабораторії, на підприємстві, екскурсія.

  • за часом навчання: урочні і позаурочні – факультативи, конкурси, олімпіади, гуртки, консультації.

  • за дидактичною метою:

    • форми теоретичного навчання (лекція, конференція, урок, семінар),

    • форми професійного навчання (виробниче навчання, виробнича практика,екскурсії на виробництво, практичні заняття, курсовий проект, дипломний проект).


Методи навчання
– шлях дослідження, спосіб досягнення навчальної мети, це шлях навчально-пізнавальної діяльності учнів до результатів, спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності учнів, викладача, направленої на вирішення завдань навчання і виховання

І. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності:

- словесні: розповідь, лекція, бесіда, пояснення, інструктаж;

- наочні: демонстрація, ілюстрація, самостійне спостереження;

- практичні: вправи, завдання, тести (контрольні), лабораторні роботи, практичні роботи, графічні роботи, дослідні роботи;

- робота з книгою;

- відео метод (кодоскопи, проектори, телебачення, комп’ютери, програвачі).



ІІ. За логікою сприймання і передачі навчальної інформації:

  • індуктивний (від одиничного до загального висновку);

  • дедуктивний (від загального до окремого).

ІІІ. За рівнем самостійності:

  • репродуктивний (відтворення готових зразків);

  • проблемний виклад;

  • частково-пошуковий;

  • дослідницький.

IV. За ступенем керівництва навчальною роботою:

  • навчальна робота (твори, письмові роботи під керівництвом педагога);

  • самостійна робота (домашня робота).

V. Стимулювання і мотивація учіння:

- пізнавальні ігри;

- навчальна дискусія, бесіди, лекції.

VІ. Контролю і самоконтролю:


  • усний контроль;

  • письмовий контроль;

  • лабораторний контроль;

  • тестовий контроль;

  • комп’ютерний контроль;

  • самоконтроль;

  • фронтальне, ущільнене опитування.

VІІ. Бінарні методи:

  • словесні + наочні + практичні.

VІІІ. Ситуаційний метод:

  • комбінується з багатьма у одній ситуації.

ІХ. Інноваційні методи:

  • моделювання виробничих ситуацій;

  • проекти;

  • професійне спрямування.

Х. Інтерактивне:

- робота в парах;

- робота в групах.
Засоби навчання
– це матеріали і знаряддя навчального процесу:


  • прості:

    • словесні: підручники і посібники;

    • прості візуальні: предмети, моделі, картини;

  • складні:

    • механічні візуальні: кодоскоп, мікроскоп, станки, обладнання;

    • аудіальні: програвач, магнітофон, радіо;

    • аудіовізуальні: фільм, телебачення, відео;

    • автоматизовані, інформаційно-комунікаційні: комп’ютери, лінгвістичні кабінет, телекомунікаційні мережі, web-сторінки, обладнання;

    • реальні об’єкти: виробництво, споруди;

    • мультимедійні: мультимедійна дошка, пристрої.



5. Індивідуалізація та диференціація процесу навчання.

1. Індивідуалізація процесу навчання – організація навчально-виховного процесу, за якого вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їхніх здібностей до навчання.

Мета – забезпечення максимальної продуктивної роботи всіх учнів на різних етапах навчання і здебільшого під час засвоєння нових знань.

Індивідуальність – яскраво виражена сукупність ознак, властивих окремій людині, які закладені природою або набуті нею в індивідуальному досвіді.

Індивідуальні особливості – інтелектуальні, вольові, моральні, соціальні та інші (сприймання, мислення, пам'ять, уява, інтереси, нахили, здібності тощо).

Індивідуалізація – підтримка і розвиток одиничного, особливого, своєрідного як потенціалу особистості.

Індивідуальна форма організації роботи на уроці і самостійне виконання учнем однакових для всіх завдань без контакту з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі (вправа, задача, дослід, реферат, доповідь, робота з підручником, довідником, словником, картою).

Одна з сучасних форм – програмоване навчання (комп’ютерні технології).

Переваги індивідуальних форм роботи: кожен учень поглиблює і закріплює знання, виробляє необхідні вміння, навички, досвід пізнавальної творчої діяльності.

Недоліки: учень ізольовано сприймає, осмислює і засвоює навчальний матеріал, його зусилля не узгоджуються з зусиллями інших.

2. Диференціація процесу навчання – форма індивідуалізації, коли учні, схожі за певними індивідуальними особливостями, об’єднуються в групи для окремого навчання.

"Зовнішня диференціація" – поділ на спеціальні профільні класи.

"Внутрішня диференціація" – здійснюється під час уроків і навчання, погоджується з можливостями різних груп учнів.



Передбачає:

  • забезпечення потреб і можливостей учнів при вивченні конкретного предмета;

  • реалізацію принципу відповідності рівня знань, умінь і навичок вимогам вищих закладів освіти;

  • чітку градацію рівнів складності навчального матеріалу;

  • діагностування рівня знань та готовності до опанування нової теми.

Важливі напрями диференціації:

  • навчання обдарованих, талановитих учнів;

  • організація навчання учнів, які мають відставання у навчання або слабку підготовку (компенсаційне навчання).

Диференційовані завдання – завдання, які враховують особливості індивідуальності учня (різнорівневі завдання, але не нижче загальнообов’язкового базового рівня).

Здійснення диференціації у формі додаткових занять, факультативів, конкурсів.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал