Урок №66 Експресивні можливості звуків української мови. Асимілятивні, дисимілятивні процеси, подовження



Скачати 12.15 Mb.
Сторінка25/61
Дата конвертації16.12.2016
Розмір12.15 Mb.
ТипУрок
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   61

І. І. Шишкін, написали поезії О. В. Кольцов, М. О. Некрасов, В. Г. Короленко, музичні твори — й. Штраус.

Отже, художня література відрізняється від інших видів мистецтва тим, що єдиним матеріалом тут є слово. Та відмінність не лише в цьому. Важливо підкреслити, що виражальні й зображувальні можливості словесного мистецтва винятково великі й широкі. Художня мова, звертаючись безпосередньо до уяви читача, здатна відтворити і рухи, і їх пластику, і звуки, і психологію героя, і його філософське світосприймання, тобто всю складність життя і людських почуттів у найрізноманітніших формах їх вияву. Саме в цьому специфіка й сила художнього малювання словом. Тому художню літературу нерідко ще називають мистецтвом мистецтва. Художнє слово здатне творити ілюзію живого, повнокровного життя. І завдання читача — навчитися якнайповніше сприймати все те, що передає йому письменник художнім словом.

Однією з найістотніших відмінних рис художнього стилю від інших (наукового, ділового, публіцистичного) є образний характер відтворення життя. У мові науковій, діловій на першому місці думка, логічне мислення, у мові художній — образне, картинне зображення дійсності.

Щоб розуміти, сприймати художній твір, треба володіти образним мисленням. Тому говорять, що розвиток образного мислення — одна з найважливіших умов формування людини, гармонійно розвиненого громадянина.

Образне мислення розвивається порід із логічним. Людина росте, формується завжди — щодня, щогодини. Перед нею безмежний світ, який потрібно пізнати, зрозуміти, навіть змінити у своїх інтересах. Ось тут і потрібна наука, яка допомагає пізнати нагромаджений досвід, встановлені закони і теорії, гіпотези, орієнтуватися в методах дослідження життєвих явищ. Наука допомагає людині спостерігати, узагальнювати, робити висновки, відкривати нове, передбачувати майбутнє. Але, пізнаючи світ, його закони, людина ще переживає пізнане, відчуває радість, розчарування, горе, захоплення тощо. Отже, світ пізнається не лише розумом, а й серцем людини. Тому філософія визначає два шляхи пізнання — науковий і художній, указує на необхідність завжди дбати про розвиток як логічного, наукового, так і художнього, образного мислення.

Про минуле свого народу ми дізнаємося з різних джерел: читаємо підручники з історії, слухаємо розповіді очевидців, знайомимося з матеріалами численних музеїв та архівів. Але цього мало. Чи було б таким багатим наше уявлення про історичне минуле, якби ми не прочитали «Гайдамаків» Т. Г. Шевченка, «Інститутки» Марка Вовчка, «Захара Беркута» І. Я. Франка, «Матері» О. П. Довженка? Звичайно, ні. Наука розкрила перед нами причини, закономірності подій. Твори ж мистецтва перенесли нас у попередні епохи, дали можливість пережити, наприклад, подвиг людини-борця в дні Великої Вітчизняної війни. Згадайте, яке хвилювання охопило вас, коли ви читали про воїна Василя (оповідання О. П. Довженка «Мати»), що, звільнивши рідне село, біжить до своєї хати, до матері. «Спинивсь Василь коло хати, а хати немає. Василь у двір — нема двору. Тільки одна стара груша, а на груші мати. О тихий жах.

  1. незабутній смутку.».

Письменник не стільки пояснює, скільки показує життя, і в цьому показі розкриває його сутність, його закономірності. Отже, щоб зрозуміти життя через художню літературу, треба навчитися бачити його в словесному мистецтві. І чим складнішим показує життя автор, чим важливішими є проблеми, порушені у творі, тим розвине- нішим має бути наше образне мислення.

Образно мислити — значить сприймати й оцінювати світ у конкретних картинах. У мистецтві художньої літератури важливе місце посідають зорові картини: письменники створюють і пейзаж,

  1. інтер’єр, і образи конкретних предметів, яскравих речей. Під час творення таких образів чи не найбільше уваги приділяється передачі світло-тіньових картин — схід і захід сонця, вечірня та ранкова зоря, світло місяця, блиск вогню, гра світла й мороку.

У поезіях Т. Г. Шевченка, особливо ранніх, романтично забарвлених, нерідко трапляється народнопісенний образ місяця:

У гаю, гаю Вітру немає;

Місяць високо,

Зіроньки сяють.

Щоб сприйняти зміст переданого автором, потрібно не лише прочитати ці рядки, а й побачити і гай, і місяць, і зорі, треба відчути нічну тишу.

Нерідко місяць виступає як жива істота, до якої звертається, з якою ділиться своїми думами автор:

Місяцю мій ясний! з високого неба Сховайся за гору, бо світу не треба.

І від того місяць для автора і для читача стає ще конкретнішим, ще реальнішим, від того посилюється глибина образності твору.

Не менше значення в художній літературі мають і слухові образи, у яких словом передається розмаїття звукового вияву життя. І тут видатні майстри слова досягають неперевершеної точності, художньої виразності. Пригадаймо звукові картини з відомих нам творів. Ось морозяна вітряна ніч в оповіданні Панаса Мирного «Морозенко»: «Надворі ревла сердита буря, стугоніла в стіни, стрибала по оселі, вила в димарі, гуркотіла у вікна».

Звукові картини допомагають письменникові розкрити свій задум, передати настрій чи почуття героя.

Художнім словом можна створити звукову картину, передати динаміку якоїсь події, передати людські почуття, переживання, погляди героя чи автора на життя.

Чим же зумовлюється образність словесного мистецтва? Як створюється сам образ? Давайте трохи пофантазуємо. Припустимо, що техніка дала можливість людині фотографувати не лише навколишній світ, а й її уяву. Прочитавши будь-який уривок, потім «сфотографуємо» те, що ми побачили, і «фотокартки» уявлення кожного з нас порівняємо. Чи всі вони будуть однакові, ідентичні, як копії? Ні. Навпаки, усі будуть різними. Бо в кожного з нас будуть різні уявлення. Кожна картина (ваша особиста «фотографія») буде складена з деталей, які однаково називаються, але мають різний вигляд. Візьмемо деталь «село»: «За селом.». А яке село ви побачите? Для одних це буде їхнє рідне село, а для інших — чуже село, яке колись і чимось їх вразило й від того запам’яталося. Ще для інших (які, може, і не бачили «живого» села) це буде образ, сприйнятий з іншого художнього полотна. Тобто художня картина, художній образ у кожного читача завжди складається з його «власних» елементів, його «власних» деталей, з того, що раніше вже було сприйнято читачем. Отже, сприйняття художнього твору весь час спирається на життєвий досвід читача.

Неважко зрозуміти, що багатство, яскравість сприйманої картини, образу будуть тим сильнішими, чим багатшим буде отой життєвий досвід самого читача. Ви не помічали такого: під час читання художнього твору одні до сліз регочуть чи, навпаки, плачуть, а інші — досить байдужі, їх твір не хвилює. А причина, мабуть, у тому, що отим іншим просто ні з чого будувати, створювати художній образ, ні з чого відтворювати оту життєву сцену, психологічну ситуацію, яку хоче донести до них автор.

У художньому пізнанні світу існує така закономірність: більше одержує той, хто більше має, хто естетично, духовно багатий.

Тому порада юним читачам: не марнуйте часу, більше слухайте музику, відвідуйте музеї, глибше проникайте у світ різних видів мистецтва, — для духовного й естетичного збагачення є можливості скрізь і щодня (За І. Бацієм).



  1. АУДІЮВАННЯ ТЕКСТУ

► Прослухайте текст. Намагайтеся запам’ятати якомога більше деталей.

ДВАНАДЦЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА Виріс у лісах Кіферону Геракл і став могутнім юнаком. Він був на цілу голову вищий від усіх на зріст, а сила його далеко перевищувала силу людини. З першого погляду можна було впізнати в ньому сина Зевса, особливо по очах, які світились якимсь незвичайним божественним світлом. Не було рівного Гераклові спритністю у військових вправах, а луком і списом володів він так досконало, що ніколи не давав промаху. Бувши ще юнаком, Геракл убив грізного кіферонського лева, що жив на верхів’ях гір. Юний Геракл напав на нього, вбив і здер з нього шкуру. Цю шкуру одяг він на себе, накинувши її, як плащ, на свої могутні плечі. Лапами зав’язав її у себе на грудях, а шкура з лев’ячої голови була йому шоломом. Геракл зробив собі величезну палицю з вирваного ним з корінням у Немейському гаю твердого, як залізо, ясена. Меч Гераклові подарував Гермес, лук і стріли — Аполлон, золотий панцир зробив йому Гефест, а Афіна сама виткала для нього одяг.

Щасливо жив Геракл у семибрамних Фівах. Але богиня Гера, як і раніш, палала ненавистю до сина Зевса. Вона наслала на Геракла жахливу хворобу. Втратив розум великий герой, божевілля опанувало ним. У припадку нестямності Геракл убив усіх своїх дітей і дітей свого брата Іфікла. Коли ж минув припадок, глибока скорбота пройняла Геракла. Очистившись від гріха вчиненого ним мимовільного вбивства, Геракл покинув Фіви й вирушив у священні Дельфи запитати бога Аполлона, що йому робити. Аполлон звелів Гераклові вирушити на батьківщину його предків у Тірінф і дванадцять років служити Еврисфеєві. Устами піфії син Латони провістив Гераклові, що він дістане безсмертя, якщо зробить за наказом Еврисфея дванадцять великих подвигів.

Найважчим подвигом Геракла на службі в Еврисфея був його останній, дванадцятий, подвиг. Він повинен був піти до великого титана Атласа, який держить на плечах небозвід, і дістати з його садів, за якими доглядають дочки Атласа, Гесперіди, троє золотих яблук. Яблука ці росли на золотому дереві, вирощеному богинею землі Геєю як подарунок великій Гері в день її весілля із Зевсом. Щоб вчинити цей подвиг, треба було насамперед дізнатися про шляхи до садів Гесперід, що охоронялися драконом, який ніколи не склепляв очей своїх сном.



Ніхто не знав шляху до Гесперід і Атласа. Довго блукав Геракл по Азії і Європі, пройшов він і всі країні; усюди Геракл розпитував про шлях, але ніхто не знав його. У своїх шуканнях зайшов він на крайню північ, до ріки Ерідану, що вічно котить свої бурхливі безмежні води.

На берегах Ерідану з пошаною зустріли великого сина Зевса прекрасні німфи й дали йому пораду, як знайти шлях до садів Гесперід. Геракл повинен був напасти несподівано на морського віщого старця Нерея, коли той вийде на берег із моря, і дізнатись від нього шлях до Гесперід. Крім Нерея, ніхто не знав цього шляху.

Геракл довго шукав Нерея. Нарешті, вдалося йому знайти старця на березі моря. Геракл напав на морського бога. Важка була боротьба. Нарешті, він зв’язав стомленого Нерея, і морському богові довелося, щоб вернутися на волю, відкрити Гераклові таємницю шляху до садів Гесперід. Дізнавшись про цю таємницю, син Зевса відпустив старця й вирушив у далеку путь.

Знову довелося йому йти через Лівію. Тут зустрів він велетня Антея, сина Посейдона, бога морів і богині землі Геї, яка його породила, вигодувала й виховала. Антей примушував усіх подорожніх битися з ним і всіх, кого перемагав у боротьбі, немилосердно вбивав. Велетень зажадав, щоб і Геракл боровся з ним. Ніхто не міг перемогти Антея в єдиноборстві, не знавши таємниці. А таємниця була така: коли Антей почував, що починає втрачати силу, від доторкався до землі, своєї матері, і поновлювалися його сили; він черпав їх у своєї матері, великої богині землі. Але треба було тільки відірвати Антея від землі й підняти його в повітря, як зникали його сили. Довго боровся Геракл з Антеєм, кілька разів він валив його на землі, але тільки прибавлялося сили в Антея. Раптом під час боротьби підняв могутній Геракл Антея високо в повітря, виснажилися сили в сина Геї, і Геракл задушив його.

Далі пішов Геракл і прийшов у Єгипет. Там, стомлений довгою дорогою, заснув він у затінку невеликого гаю на березі Нілу. Побачив сплячого Геракла цар Єгипту, син Посейдона Бусіріс, і звелів зв’язати сплячого героя. Він хотів принести Геракла в жертву батькові його Зевсу. Дев’ять років був неврожай у Єгипті; провістив прибулий із Кіпру, віщун Фрасій, що припиниться неврожай тільки тоді, якщо буде Бусіріс щороку приносити в жертву Зевсові чужоземця. Бусіріс наказав схопити провісника Фрасій і першого приніс його в жертву. З того часу жорстокий цар приносив у жертву громовержцеві всіх чужоземців, які приходили в Єгипет. Привели до жертовника й Геракла, але розірвав великий герой вірьовки, якими він був зв’язаний, і вбив біля жертовника самого Бусіріса й сина його. Так був покараний жорстокий цар Єгипту.

Багато ще довелося зустріти Гераклові на своєму шляху небезпек, поки дійшов він до краю землі, де стояв великий титан Атлас. З подивом дивився герой на могутнього титана, який тримав на своїх широких плечах увесь небозвід.

  • О великий титане Атлас! — звернувся до нього Геракл. —Я син Зевса, Геракл. Мене прислав до тебе Еврисфей, цар багатих золотом Мікен. Еврисфей звелів мені дістати в тебе троє золотих яблук із золотого дерева в садах Гесперід.

  • Я дам тобі три золотих яблука, сину Зевса, — відповів Атлас, — а ти, поки я ходитиму по них, повинен стати на моє місце й тримати на плечах своїх небозвід.

Геракл погодився. Він став на місце Атласа. Неймовірний тягар спустився на плечі Зевсового сина. Він напружив усі свої сили й вдержав небозвід. Страшенно давив тягар на могутні плечі Геракла. Він зігнувся під тягарем неба, його м’язи здулися, мов гори, піт укрив усе його тіло від напруження, але нелюдськи сили й допомога богині Афіни дали йому змогу тримати небозвід, поки вернувся Атлас із трьома золотими яблуками. Повернувшись, Атлас сказав героєві:

  • Ось три яблука, Геракле; якщо хочеш, я сам віднесу їх у Мі- кени, а ти потримай до мого повернення небозвід, потім я стану на твоє місце.

Геракл зрозумів хитрість Атласа, він зрозумів, що хоче титан зовсім позбутися своєї тяжкої праці, і на хитрощі відповів хитрощами.

  • Добре, Атласе, я згоден! — відповів Геракл. —Тільки дозволь мені перше зробити собі подушку, я покладу її на плечі, щоб не давив їх так жахливо небозвід.

Атлас став знову на своє місце й звалив на плечі тягар неба. А Геракл підняв лук свій і сагайдак із стрілами, узяв свою палицю й золоті яблука й сказав:

  • Прощай, Атласе! Я держав небозвід, поки ти ходив по яблука Гесперід, а вічно нести на плечах своїх увесь тягар неба я не хочу.

З цими словами Геракл пішов від титана, і знову довелось Атласові тримати, як і раніш, на могутніх плечах своїх небозвід. А Геракл повернувся до Еврисфея й віддав йому золоті яблука. Еврисфей подарував їх Гераклові, а він подарував яблука своїй покровительці, великій дочці Зевсовій Афіні Палладі. Афіна повернула яблука Гес- перідам, щоб вічно залишалися вони в їхніх садах.

Після свого дванадцятого подвигу Геракл звільнився від служби в Еврисфея. Тепер він міг повернутися до семибрамних Фів. Але недовго залишався там син Зевса. Чекали його нові подвиги (За Вергілієм).

виконання тестових завдань Варіант 1



  1. Геракл жив у.

А Фівах; Б Єгипті;

В Лівії; Г Мікенах.

  1. Геракл вимушений був служити Еврисфею, бо.

А хотів прославитися;

Б такою була воля його батька — Зевса;

В він хотів здобути чарівні яблука із саду Гесперід;

Г він спокутував гріх убивства.

  1. Гесперіди — це.

А сад, де росли чарівні яблука;

Б сорт яблук;

В доньки титана Атласа;

Г потвори, яких переміг Геракл.

  1. Сила Антея була в тому, що він.

А черпав сили від землі;

Б був сином богині;

В з’їв яблука Гесперід;

Г був титаном.

  1. Цар Єгипту хотів принести Геракла в жертву, бо.

А таким був закон цієї країни;

Б він не любив чужоземців;

В так наказав йому вчинити Посейдон;

Г жертва мала б сприяти гарному врожаю.

  1. Хворобу на Геракла було наслано.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   61


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал