Управління освіти первомайської міської ради міський методичний кабінет




Сторінка7/8
Дата конвертації23.12.2016
Розмір2.56 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8
відповідальності. Ось деякі з них:
1. Обмежуйте рівень шуму та візуальної стимуляції. У класі повинні бути місця, де діти могли б гратися і працювати подалі від надмірно гамірливих і жвавих центрів. Деякі гіперактивні малята занадто збуджу- ються від візуальної та звукової стимуляції, і для концентрації уваги їм потрібне затишне, структуроване середовище. Іншим же активним дітям необхідна додаткова стимуляція, інакше вони швидко втрачають
інтерес.
2. Давайте чіткі вказівки. Діти повинні розуміти, чого ви від них очікуєте. У класі треба вивісити розпорядок дня, чітко позначити і розташувати у відповідних міс- цях матеріали. Деякі малята бажають мати своє визначене місце у класі. Правила поведінки в школі повинні бути всім відомі та зрозумілі. На агресивну поведінку слід реагувати негайно. Використовуйте

104 короткі «тайм-аути», щоб заспокоїти занадто стиму- льованих дітей.
3. Учіть дітей контролювати свої дії. Коли малята починають відчувати себе відповідальними особами, у них зменшується потреба в негативній поведінці.
4. Дотримуйтеся встановленого розпорядку дня. Дітям легше переходити від одного заняття до іншого, коли вони знають їхню послідовність і можуть відповідно підготуватися.
Для успішного залучення дітей із вадами необхідне позитивне ставлення до цього процесу педагогічного колективу, ефективна взаємодія вчителів з іншими фахівцями і відповідними організаціями, а також їхня готовність співпрацювати з дітьми. Зокрема, вчителям
рекомендують дотирмуватися таких принципів:
1. Відверто обговорюйте відмінності дітей.
2. Робіть наголос саме на процесі навчання, обирайте реалістичні цілі.
3. Плануйте заняття так, щоб була можливість проводити оцінювання та індивідуалізоване навчання кожного учня.
4. Надавайте дітям змогу діяти самостійно.
5. Заохочуйте колективні види діяльності, щоб сприяти соціальному розвитку всіх дітей.
6. Залучайте батьків до занять у класі.
На завершення слід сказати, що не існує чітко встановленої методики залучення дітей з особливими соціальними та емоційними потребами до звичайних класів. У цій справі вчителі мають спиратися на свої знання і досвід, а також використовувати сучасні ефективні педагогічні підходи, зокрема, збирати щонайбільше відомостей про дітей, створювати

105 можливості для практичного навчання, враховувати сильні риси і потреби кожного, спостерігати, оцінювати і планувати навчання дитини, працювати спільно з іншими членами колективу тощо.
Методи навчання дітей самоконтролю і позитивної
взаємодії:
1. Учіть дітей дотримуватися правил і встановленого порядку дій.
2. Стежте за тим, щоб у класі завжди висів зрозумілий дітям розпорядок дня у вигляді тексту з малюнками.
3. Допоможіть малятам зробити книжечки з малюнками, в яких зображено послідовності дій у звичних щоденних ситуаціях.
4. Залучайте дітей до розробки правил поведінки у класі. Викладайте ці правила у позитивній манері, наприклад: «Ми турбуємося про наш клас і матеріали».
5. Під час рольових ігор демонструйте, що відбувається, коли хтось не дотримується правил.
6. Запропонуйте малятам написати власні імена на переліку правил поведінки у класі і таким чином продемонструвати своє розуміння, згоду
і відповідальність.
Учіть дітей висловлювати власні емоції. у
прийнятний спосіб:
1. Демонструйте способи висловлення емоцій за допомогою слів. Приміром: «Я засмучена, оскільки одну з наших книжок сьогодні розірвали під час самостійних занять».
2. Розробіть настільну гру на основі малюнків із зображеннями різних видів емоцій. Коли під час гри випадає той чи інший малюнок, дитина має визначити

106 вид емоцій, сказати, що їх може викликати, або розповісти, що викликає у неї такі почуття.
3. Спілкуючись із дітьми, використовуйте ляльок.
Малята часто охочіше розповідають про свої почуття
іграшкам.
4. Демонструйте прийнятні способи висловлення емоцій за допомогою ляльок. Наприклад: «Остап сьогодні радий, оскільки Женя читала йому книжку».
5. Зробіть із паперу «емоційних ляльок». Коли малята не здатні висловлювати емоції словами, вони можуть дібрати ляльку з обличчям, вираз якого відповідає
їхнім почуттям.
6. Прикріплюйте до свого одягу картки з назвами емоцій і розповідайте дітям про свої почуття. Якщо учень не здатен висловити емоції, він може взяти необхідну картку і повісити її на шию. Це дає вчителеві змогу зрозуміти, чи необхідне його втручання.
7. Запропонуйте учням гру «Чий голос»: одна дитина ховається, а інша намагається за голосом установити, хто саме зник. Давайте малятам вказівки щодо
інтонацій голосу. Він може бути щасливим, засмученим, переляканим тощо.
8. Виготовте з дітьми індивідуальні книжечки або класний альбом, присвячений темі емоцій.
Організовуйте ігри, що відповідають віку дітей:
1. Пропонуйте ігри та заняття, що відповідають рівню розвитку малят. Наймолодші діти зазвичай граються на самоті або паралельно з іншими без взаємодії з ними.
Подорослішавши, вони починають брати участь у колективних іграх із розподілом ролей.
2. Пропонуйте дітям маніпулятивні іграшки та види діяльності, що відповідають рівню розвитку та

107 схильностям малят, а також регулярно змінюйте їх
(конструктори «Лего» на «Дапло», групові танці на танці з партнерами тощо).
Заохочуйте співпрацю під час ігор і взаємодію з
ровесниками:
1. Ігри та заняття мають відповідати рівню розвитку дітей. Найменші можуть іще не вміти спілкуватися за допомогою мови, а старші повинні висловлювати свої бажання і почуття словами.
2. Треба мати достатню кількість «реквізиту» для ігор маленьких дітей (наприклад, по одній ляльці або по одній касці пожежника для кожного). Старші ж повинні вміти співпрацювати і ділитися ігровими матеріалами.
3. Якщо малюк грається наодинці і в нього виникають труднощі з приєднанням до групи, запитайте його: «З ким би ти хотів сьогодні погратися?». Потім підведіть його до іншого хлопчика і скажіть: «Іван хоче, щоб ти був його другом сьогодні. Він хотів би гратися разом із тобою. Будь ласка, поясни йому свою гру, щоб він міг приєднатися».
4. Якщо діти не хочуть ділитися іграшками, нагадайте
їм детально весь процес гри та поділу іграшками.
Скажіть Борису: «Зараз Толік грається з автомобілем.
Коли він закінчить, то передасть іграшку тобі».
Пізніше нагадайте Борисові, що він уже досить погрався, і час передати машинку комусь іншому.
5. Заохочуйте малят працювати разом (наприклад, читати вдвох, а не по черзі), вчіть їх за потреби змінювати правила гри (приміром: «У сьогоднішній рольовій грі буде дві мами»).


108
Методи заохочення соціальної поведінки:
1. Учіть дітей співчувати і допомагати іншим.
2. Запровадьте у класі посаду «помічника на день».
Можна призначати й кількох помічників для виконання різних робіт. Одним із завдань може бути допомога другові, який потребує підтримки та співчуття.
3. Щоразу, коли хтось із учнів допомагає іншому без нагадування вчителя, кладіть монетку чи кульку до склянки. Коли склянка наповниться, група отримує винагороду (цукерки, нові іграшки, вивчає нову гру тощо). Учіть дітей розуміти і поважати людей, не схожих на інших.
4. Організовуйте групові ігри, що потребують співпраці партнерів.
5. На заняттях використовуйте книжки, малюнки та маніпулятивні іграшки із зображеннями людей різної зовнішності.
6. Обговоріть із дітьми, як люди святкують урочисті події, скажімо, дні народження. Розпитайте малят, як дні народження відбуваються в їхніх родинах.
Запропонуйте також розповісти, як вони вкладаються спати. Такі обговорення допомагають малятам зрозуміти, що в кожної сім'ї — своя культура і звички.
7. Проведіть заняття, присвячені визначенню подібних
і відмінних рис дітей. Намалюйте з учнями плакат, на якому зображені їхні улюблені страви, кольори, книжки, іграшки тощо.
8. На початку ранкових загальних зборів роздайте дітям картки з кольорового паперу. Потім давайте їм завдання на зразок: «Якщо ти отримаєш червону картку, встань і поміняйся місцем із товаришем, у якого також червона картка». Коли всі кольори вичер-

109 пані, діти вітають одне одного й обирають партнерів для наступних ігор.
9. Покладіть у коробку аркушики паперу з іменами учнів і запропонуйте дітям витягнути по одному аркушику або просто обрати когось із товаришів. Потім вони мають сказати щось позитивне про свого обранця.
При цьому увагу треба звертати не на зовнішній вигляд, а на риси характеру, здібності чи таланти учня.
10. Коментуйте і пояснюйте свої дії. Наприклад: «Я поставлю біля столу ще один стілець, щоб моя подруга
Олена могла взяти участі у грі». Нагадуйте дітям, що всі присутні у класі повинні бути залучені до ігор та занять.
Учіть дітей ділитися:
1. Щоб малята знали, коли треба чергуватися, використовуйте таймер.
2. Пропонуйте дітям кілька різних іграшок, з яких вони могли б обирати.
Учіть дітей відповідальності:
1. Хваліть дітей, коли вони поводяться відповідально.
Наприклад: «Дякую, що ти не забув зачинити двері, тепер ми не змерзнемо».
2. Коли є потреба, подовжуйте процедуру прибирання, щоб усі учні виконали свої обов'язки.
3. Призначайте помічників для роботи в різних групах.
4. Розігруйте під час рольових ігор ситуації, що відбуваються у класі. При цьому запитуйте дітей: «Що буде, якщо іграшок не прибирати, а просто залишати їх на підлозі?», «Що буде, якщо іграшок не класти на місце?», «Що буде, якщо не закрити ковпачків?».

110 5. Пояснюйте словами свої дії. Приміром: «Я облаштовую стіл для наукових досліджень, щоб усі могли ознайомитися з властивостями магнітів».
6. Стежте за тим, щоб було місце для всіх іграшок і матеріалів, а також особистих речей малят.
Учіть дітей шукати компроміси і розв'язувати
проблеми шляхом обговорення:
1. Пояснюйте свої думки та дії, коли розв'язуєте проблеми у класі.
2. Ставте запитання, щоб допомогти дитині сформулювати проблему. Наприклад: «Як ти гадаєш, чому він це зробив? А як краще було діяти у тій ситуації?».
3. Допомагайте знайти можливі розв'язання проблеми до того, як ситуація знову повториться. Наприклад: «А що б ти міг зробити наступного разу, коли це трапить- ся?».
4. Нагадуйте дітям правила поведінки у класі та їхні наслідки.
5. Розігруйте з дітьми проблемні ситуації. Інколи доцільно, щоб роль малюка з поганою поведінкою грав учитель. Демонструючи учневі його дії та реакції, педагог може допомогти зрозуміти
їхню неприпустимість.
Специфічні прийоми роботи з дітьми
1. Безпосереднє фізичне скеровування (ви можете керувати дитиною, наприклад, тримаючи її за руку або утримуючи її тіло в рівновазі).
2. Чергування занять (більш і менш цікаві для дітей вправи мають чергуватися).
3. Під час залучення дітей до різних ігор та інших видів діяльності треба враховувати не лише знання та

111 вміння учнів, а й визначати необхідний рівень свого втручання. Роль учителів у цьому процесі — ключова.
Треба планувати уроки для класу загалом, а потім
індивідуалізувати їх таким чином, щоб максимально оптимізувати потенціал кожної дитини.
Ось іще кілька специфічних педагогічних прийомів,
які можуть використовувати вчителі:
1. Розробка еквівалентних вправ. Щоб діти не нудьгували від повторення тих самих занять, учителі повинні постійно видозмінювати завдання і матеріали.
Еквівалентні завдання мають однаковий рівень складності й однакове спрямування.
2. Поширення. За такого методу дорослі перефразовують, розвивають і продовжують дитячі вислови. Наприклад, коли Андрій сказав: «М'яч»,
Владислав підтвердив: «Так, у тебе є синій м'яч».
Добираючи
й
систематизовуючи
матеріали,
дотримуйтесь таких принципів:
1. Обмежуйте кількість матеріалів. Пропонуйте дітям лише ті іграшки й матеріали, які потрібні для виконання завдання.
2. Готуйте необхідні матеріали до початку заняття, щоб дітям не доводилося чекати (інакше вони можуть втратити інтерес до справи).
3. Перевіряйте, чи можуть малята дістати всі матеріали та іграшки.
4. Зберігайте іграшки і матеріали в контейнерах, щоб не відволікати уваги дітей.
5. Використовуйте різні види візуальних підказок
(наприклад, картки і переліки з малюнками), щоб допомогти дітям зрозуміти систему розміщення і систематизації матеріалів у класі/

112
Розвиток уміння розв'язувати проблеми
Для опанування вміння розв'язувати проблеми потрібен певний рівень інтелектуального розвитку. Це досить
індивідуальний процес, і кожній дитині притаманні свої підходи до цієї справи. Учителі можуть ефективно допомагати малятам опановувати мистецтво розв'язувати проблеми у класі, однак для цього необхідні певні умови:
1. Відсутність страху невдачі. Це одна з найважливіших умов для успішного навчання. Вона передбачає розвиток у дітей здатності до ризику.
2. Можливості для встановлення причин і наслідків через дослідження та експерименти. Уважно слухайте запитання дітей і стежте за їхньою поведінкою, щоб визначити рівень розуміння малятами різних ситуацій.
Створюйте дітям безпечні умови і надавайте різноманітні іграшки та матеріали для експериментів.
3. Заохочення і підтримка. Якщо діти побоюються покарання або вчителі не використовують природного потенціалу до навчання, когнітивний розвиток малят порушується. Під час роботи з учнями у класі варто застосовувати різні натяки і підказки, заохочувати допитливість і експерименти. Усе це сприяє розвитку в малят необхідних умінь.
Під час розв'язання проблем загальноприйнятою є
така послідовність дій:
1. З'ясування ситуації. Наприклад, ми кажемо: «У нас виникла проблема. Що ми можемо зробити?».
2. Аналіз чинників, які стосуються справи (увага дітей концентрується на відповідних чинниках).

113 3. Пошук можливих рішень (інтенсивний творчий пошук, можливості для розвитку дивергентного мислення).
4. Вибір оптимальних рішень (обговорення оптимальних варіантів, що сприяє розвитку мовних і когнітивних навичок).
5. Оцінювання результатів (з'ясуйте, чи досягнуто мети; якщо результат незадовільний, повернення до пошуку рішень).
Від уміння розв'язувати проблеми великою мірою залежать гнучкість і незалежність людей. Слід мати на увазі, що певні види поведінки дорослих негативно від- биваються на вмінні дітей розв'язувати проблеми.

ПОРАДИ БАТЬКАМ, УЧИТЕЛЯМ, ЯКІ
ВИХОВУЮТЬ ДИТИНУ ІЗ ПСИХОФІЗИЧНИМИ
ВАДАМИ
Створіть сприятливу, доброзичливу атмосферу в класі, сім'ї. Заохочуйте і підтримуйте позитивний прояв уваги і хорошого ставлення до особливої дитини.
Підкреслюйте найменші досягнення, не концентруйте уваги на невдачах і помилках.
Індивідуальна допомога дорослого має виражатися у стимуляції, підбадьорюванні, частковій підказці тощо. Пояснення та інструкції повинні мати чітку і зрозумілу форму. Під час занять уникайте багатослівних і абстрактних пояснень, використовуйте наочність. Для розуміння образних висловів, метафор доцільно використовувати метод установлення асоціативних зв'язків із конкретними предметами, що лежать в основі порівняння. При постановці запитань уникайте механічних відтворень.

114
Підводьте дітей до таких ситуацій, коли вони мають розказувати про ту чи іншу подію. Ставте запитання, давайте завдання, що активізують мислення.
Для розвитку психічних процесів корисно давати завдання з обмеженим часом на виконання чи поділене на окремі частини. Якнайчастіше використовуйте у корекційно-виховній роботі, в повсякденному житті рольові ігри.
Сприймайте не дефект, а особистість дитини!
























115
5. Психолого-медико-педагогічна консультація –
осередок вирішення освітніх проблем дитини.
Вимоги до оформлення документації для ПМПК
Важливим напрямком роботи психолого-медико- педагогічної консультації є консультування батьків з питань корекційно-реабілітаційної допомоги дітям з порушенням психофізичного розвитку та консультативно-педагогічної підтримки сімей.
Значна частина батьків відмовляються віддавати дитину, яка потребує корекційного навчання, в спеціальний дошкільний заклад компенсуючого типу або спецшколу-інтернат, які, як правило, віддалені від місця проживання.
Проте, дошкільні заклади загального розвитку та загальноосвітні школи поки-що неспроможні по-справжньому забезпечити
інтегрування дитини з особливими освітніми потребами і її фахове корекційне навчання та виховання.
За таких умов зростає роль ПМПК в забезпеченні консультативної допомоги як педагогам, вихователям, так
і батькам.
У консультації батьки ознайомлюються з:
- нормативними документами, які гарантують матеріальну допомогу і соціальний захист сім’ї і дитини;
- різними типами закладів системи освіти, охорони здоров’я та соціального захисту.
Консультування може бути одноразовим у випадках, коли дитина відповідного віку і з порушеннями, які не є перешкодою для скерування її у спеціальний дошкільний заклад, групу або спеціальну школу-інтернат і батьки на це дають згоду.

116
Багаторазовим – коли батьки прагнуть отримати спеціальні знання для корекційної роботи з дитиною в родині.
Крім отриманих знань з питань ранньої корекції порушень розвитку дитини, батьки навчаються міркувати, роблять несподівані відкриття, позбавляються суб’єктивізму, вчаться любити дитину такою, якою вона є.
Модель ранньої корекції дітей з вадами у розвитку будується як багаторівнева система психічних утворень, що забезпечують безболісне входження дитини у світ предметів та людських стосунків через включення її у доступну діяльність. Базовим положенням при цьому є вчення про особливу пластичність та гнучкість центральної нервової системи в ранньому віці, про значення сензитивних періодів у розвитку різних психічних процесів, їх стадіальний, багаторівневий характер.
Під час консультування батьків, виробленні
індивідуально орієнтованої програми корекційного, розвивального навчання дитини, враховуються показники інтелектуального розвитку, досягнень, потенційних можливостей, виявлення прогалин, невикористаних резервів педагогічного впливу на дитину.
Особлива увага приділяється консультуванню родини, якщо дитина виховується в домашніх умовах.
Консультанти ПМПК дають рекомендації батькам, як правильно, відповідно до вікових особливостей, встановленого діагнозу, побудувати спеціальні заняття, що не обтяжують дітей, а викликають цікавість.


117
Основні завдання ПМПК
1. Своєчасне виявлення, облік дітей з вадами розвитку (як тих, які перебувають на обліку в дитячих медичних закладах, так і з числа дітей із труднощами у навчанні в дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах), визначення для них адекватних форм соціально-педагогічної чи медичної допомоги.
2. Попередній збір даних про стан здоров'я та розвиток дитини з метою направлення її на діагностичне вивчення в ПМПК.
3. Здійснення психолого-медико-педагогічного обстеження дітей з метою виявлення порушень їхнього розвитку, установлення діагнозу і визначення умов реабілітації, корекційного навчання, виховання, лікування, соціально-трудової адаптації.
4. Направлення дітей із складними для діагностики порушеннями психофізичного розвитку на обстеження обласною ПМПК для встановлення остаточного діагнозу і визначення адекватних умов навчання, виховання, лікування, соціально-трудової адаптації.
5. Консультативно-методична допомога батькам
(особам, які їх замінюють), педагогам, лікарям, працівникам соціально-психологічних служб з питань виховання, навчання і лікування дітей з відхиленнями в розвитку, з девіантною поведінкою, у тому числі тих, які не підлягають направлення до спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів.

118 6. Проведення роз'яснювальної роботи серед населення, працівників закладів освіти, охорони здоров'я, установ та закладів системи праці та соціального захисту населення тощо про необхідність раннього виявлення та організації своєчасної допомоги дітям з відхиленнями в розвитку.
Психолого-медико-педагогічного обстеження дітей здійснюється на підставі карти здоров'я та розвитку з результатами медичного огляду дитини лікарями, з характеристиками педагога та психолога. На основі даних обстеження дитини робиться висновок про характер відхилень у її розвитку, приймається колегіальне рішення про форму організації корекційного навчання, виховання і лікування дитини з урахуванням її психофізичних можливостей та індивідуальних особливостей; при необхідності даються рекомендації щодо реабілітації, соціальної та трудової адаптації дітей.
У разі, якщо остаточний діагноз може бути встановлений лише в процесі навчання, ПМПК дає рекомендацію про направлення дитини до відповідного навчального закладу на пробне навчання терміном на один навчальний рік і стежить за динамікою її розвитку з наступним переглядом попереднього діагнозу.
Лише за умови спільної, добре організованої роботи батьків та фахівців, відкриваються широкі можливості для розвитку дитини з особливими освітніми потребами.

119
Висновок ПМПК – документ подвійного значення: він з’ясовує рівень розвитку дитини і одночасно є підставою для направлення дитини в спеціальний загальноосвітній навчальний (дошкільний чи шкільний) заклад системи освіти, а при встановленні інвалідності – в заклад соціального захисту
(дитячі будинки-інтернати відповідного профілю, реабілітаційні центри).
ОСНОВНІ ПОКАЗАННЯ ДО НАПРАВЛЕННЯ
ДИТИНИ НА ДІАГНОСТИЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ

-
Тривалі та виражені труднощі періоду адаптації дитини до умов дитячого коллективу.
-
Труднощі у спілкуванні з однолітками, явища
ізольованості від колективу, відмова від спілкування..
-
Труднощі формування та автоматизації навчальних умінь, знань та навичок відповідно до освітніх стандартів, характерних для конкретного вікового етапу дитини.
-
Підозра на відставання дитини в
інтелектуальному розвитку.
-
Явна своєрідність, нав’язливість ідей та інші прояви з боку інтересів та здібностей дитини, що призводять до ускладнень соціальної адаптації в традиційних умовах.
-
Явні прояви рухової розгальмованості та порушень уваги, загальні проблеми довільної регуляції діяльності.
-
Наявність мовленнєвих порушень

120
-
Відставання у розвитку загальної та дрібної моторики.
-
Підозра на зниження слуху та зору.
-
Недоречність, неадекватність поведінки дитини.
-
Підвищена емоційна збудливість, агресивність, асоціальні тенденції в поведінці.
-
Тривала надмірна пригніченість, що ускладнює соціальну адаптацію дитини.

ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ
ДІАГНОСТИЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал