Управління освіти, молоді та спорту Городоцької рда, Районний методичний кабінет



Сторінка4/5
Дата конвертації16.01.2017
Розмір0.95 Mb.
1   2   3   4   5

Практичне заняття з вихователем і психологом

Гра — не просто забава.

Мета. Ознайомити батьків із значенням гри у дошкільному віці, із видами ігор, із загальними правилами проведення ігор, роллю дорослих у розвитку ігрової діяльності дітей. Вправляти батьків у практичному засвоєнні деяких дитячих ігор та забав.

Хід заняття

I. Виступ вихователя.

У дитячому віці гра має предметно-маніпулятивний характер і є способом пізнання довкілля і встановлення емоційного контакту з дорослими.

У період раннього дитинства гра стає сюжетно-відображаючою. У ній дитина відтворює добре знайомі дії і сюжети з власного досвіду (годування, купання, сон тощо).

Дошкільне дитинство — час розквіту гри. Основний її вид сюжетно-рольовий. Завдяки грі дитина освоює дорослий світ. Крім сюжетно-рольової гри, у житті дитини з 4—5 років виникають нові ігри на спритність, кмітливість, швидкість, ігри з правилами, у яких вона вчиться нової поведінки, стримувати безпосередні поривання і бажання. Вони активізують творчі здібності, формують практичні навички, словом, усе те, що буде потрібно дитині у подальшому житті.

Однак гра теж має важливе значення. З її допомогою розвивається розум, вправність, творчість, комунікативні здібності, мислення, уява. Гра допомагає малюку включитися у різноманітний оточуючий світ. Крім того, спільна гра з малюком має ще один важливий аспект: лише через спілкування з дитиною дорослий проникає у її душу, сприяє виникненню довіри і взаєморозуміння.

Ви можете гратися з дітьми тоді, коли відпочиваєте чи готуєте вечерю, йдете по вулиці або їдете у машині.



II. Виступ вихователя.

Ось приклади, деяких таких ігор з дітьми.



«Яке слово довше?»

Зараз ми з тобою будемо порівнювати слова. Я назву два слова, а ти визнач, яке з них довше. Запам'ятай: порівнювати треба самі слова, а не ті речі, які ними називаються.

Хвіст, хвостик, черв'ячок, змія, кіт, кошеня, ніж, голка, річка, стрічка.

«Знайди зайвий малюнок»

Дуб, сосна, бузок, ялина. Капуста, слива, картопля, морква.



«Що я задумала?»

Я задумала якийсь предмет. Відгадай, що я задумала. Але для цього постав мені кілька запитань, які допоможуть тобі дізнатися про це. «Хто більше скаже?» Позмагайтеся, хто з вас поставить більше запитань до одного і того ж об'єкта.



«Назви предмет»

Назви 5 предметів жовтого (або іншого) кольору; 5 предметів з дерева; 5 предметів, однакових за формою.



III. Загальні правила ігор.

1. Гра повинна приносити радість і дитині, і дорослому.

2. Зацікавте дитину, але не примушуйте її гратися, не викликайте перенасичення грою.

3. Всі завдання діти повинні виконувати самостійно.

4. Завдання мусять бути посильними для дітей.

5. Більше хваліть за успіхи.

6. Не стримуйте рухову активність дитини, створюйте у грі невимушену обстановку.

IV. Роль дорослих у розвитку ігрової діяльності дітей. Виступ психолога.

Втручання дорослого у дитячу гру позитивно впливає у тому випадку, якщо він користується авторитетом, довірою і повагою у дітей, володіє необхідними знаннями та вміннями. Без знань внутрішніх законів гри спроби керувати нею можуть тільки нашкодити.

Згідно результатів психологічних досліджень можна виділити такі професійно важливі якості дорослих у ставленні до ігрової діяльності дітей:

— уміння спостерігати за грою, аналізувати її, оцінювати рівень розвитку ігрової діяльності;

— збагачувати враження дітей з метою розвитку їхніх ігор;

— уміти організувати початок гри;

— активізувати психічні процеси дитини, її досвід, проблемні ігрові ситуації (запитання, поради, нагадування та ін.);

— створювати сприятливі умови для переходу гри на більш високий рівень;

— вміти самому включатися у гру на головних або другорядних ролях; встановлювати ігрові стосунки з дітьми;

— уміти навчати гри прямими способами (показ, пояснення);

— пропонувати з метою розвитку гри нові ролі, ігрові ситуації, ігрові дії;

— регулювати взаємовідносини, розв'язувати конфлікти, які виникають у процесі гри, включати у ігрову діяльність малоактивних, невпевнених дітей;

— вчити дітей обговорювати гру і оцінювати її.

Складність керівництва грою пов'язана з тим, що вона є вільною діяльністю дітей. Важливо зберегти цю свободу і ненав'язливість. Продуктивне спілкування дорослих з дітьми в умовах гри виникає частіше всього у випадку прийняття дорослим на себе однієї із ролей, звернення до дітей через свою роль.



V. Ігри-забави з батьками.

1. «Шукати кольорову точку».

Батьки сидять у колі із заплющеними очима. Вихователь прикріплює на чоло кольорову точку (можна використовувати 4 різні кольори). Кольори треба перемішати, щоб батьки не сиділи поруч з однаковим кольором. У якийсь момент усі розплющують очі та формують групи з однакових кольорів. Робити все треба мовчки. Ця гра виробляє безслівну комунікацію, співпрацю з іншими.



2. «Дивне звірятко».

Формуються групи з 4 батьків. Кожна група отримує папір, що складений учетверо. Перший учасник малює голову звірятка і передає другому, який не бачачи першого малюнка, малює тулуб, третій гравець малює ноги, четвертий — хвіст. Потім аркуш розгортають і виходить дивне звірятко. Тут кожен гравець виявляє свою фантазію, малюючи різні частини звірятка.



3. «Подвір'я».

Із заплющеними очима гравці стоять у колі, кожен отримує номер. Наприклад, свинка — 1, корова — 2, кінь — 3. За знаком усі починають ходити і повторювати звуки тих звірят, чиї номери вони мають, шукаючи такий самий звук. Знайшовши, гравці беруться за руки і утворюють коло.



4. «Рухливі кола».

Формується зовнішнє і внутрішнє коло, щоб учасники з внутрішнього кола стали обличчям до учасників із зовнішнього кола. Потім починають розмову на різні теми. Або суперечку.

Час для дискусії — 2 хвилини. Тоді до розмови залучають нового партнера.

VI. Підсумок заняття.

Робота у групах.

Скласти речення з деформованих частин. У дружній атмосфері; що світ — це гарне місце; вона вчиться; любити й бути любимою; якщо дитина зростає; щоб жити.

Пояснити значення вислову.

Якщо дитина зростає у дружній атмосфері, вона вчиться, що світ — це гарне місце, щоб жити, любити й бути любимою.



Тренінг

Вчимося розуміти дітей

Мета. Надати батькам інформацію про правила дипломатичного спілкування з дітьми. Ознайомити із методами підтримки дитини шляхом підвищення самоповаги. Через групову роботу забезпечити активну участь і взаємодію батьків між собою та з вихователем.

Хід тренінгу

І. Вправа «Емоція по колу».

Учасники сідають у коло, кожен по черзі за допомогою міміки передає якусь емоцію, усі інші один за одним її повторюють. Вправа закінчується, коли всі учасники передадуть свої емоції.

Запитання для обговорення:

— Чи легко було придумати та передати власну емоцію?

— Чи важко було відтворювати чужі емоції?

— Що ви відчували, коли передавали позитивну емоцію?

— А коли негативну чи нейтральну?

П. Вправа «Згода, незгода, оцінка».

Учасники об'єднуються у три групи. Кожній групі дається аркуш паперу та картка з варіантом завдання.

1. Складіть перелік слів та виразів, за допомогою яких ви висловлюєте згоду до дій вашої дитини.

2. Складіть перелік слів та виразів, за допомогою яких ви висловлюєте незгоду з діями вашої дитини.

3. Складіть перелік слів та виразів, за допомогою яких ви висловлюєте оцінку дій або вчинків дитини.

На виконання завдання виділяється 5 хв. Після цього кожна група по черзі демонструє результати своєї роботи.



Висновок.

— Які вирази можна використати, спілкуючись дипломатично з дитиною?



Тест «Що ви відчуваєте?»

1. Як часто ви себе хвалите?

2. Чи подобається вам, коли вас хвалять?

3. За що можна хвалити?

4. Чи легко вам себе хвалити?

5. Що ви відчуваєте, коли вас хвалять?

— Згадайте свої будь-які досягнення, навіть скромні заслуги.

— Кожну зроблену справу, якою ви можете пишатися.

— Людей, яким ви допомогли.

— Згадайте події, які без вашої участі отримали б інший вигляд.

Що ви відчуваєте?

IV. Робота з деформованими висловами.

а) Завдання для двох груп.

На картках поділені на дві частини речення-вислови. Ваше завдання правильно сполучити початок і кінець речення та прочитати їх.

1. Якщо дитина відчуває заохочення, вона пізнає свою вартість.

2. Якщо дитина живе серед похвал, вона пізнає вартість інших.

3. Якщо дитина знаходить визнання, вона буде задоволена собою.

4. Якщо дитина, живе у довірі і приязні, вона знайде в житті любов.



б) Розкажіть про своє ставлення до висловів, підтвердіть прикладами із життя.

V. Ознайомлення із методами підтримки дитини шляхом підвищення самоповаги.

Схема для орієнтиру




Що говорить батько

Що чує дитина

Сприйняття


Увага

Повага

Теплі почуття


Ти хороший (розумний і т.д.)

Я бачу тебе (відчуваю)

Дякую тобі за…

Я тебе люблю.

Я хороший (розумний).

Я щось значу.

Мої зусилля помічені

Я комусь потрібен.


VI. Вправа «Ярлики».

Батьки об'єднуються у три групи. Кожному вихователь одягає на голову «корону» з написами: «Усміхайся мені», «Будь похмурим», «Корчи мені гримаси», «Розмовляй зі мною так, ніби мені 5 років», «Підбадьорюй мене», «Кажи, що я нічого не вмію», «Жалій мене», так, щоб батьки не бачили, що на ній написано. Після цього кожній групі дається завдання скласти цілу картину з розрізаних шматочків, але звертатися під час роботи до учасника своєї груші потрібно так, як написано на його «короні».

Через 7—10 хвилин усі, не знімаючи «корони», відповідають на запитання:

— Чи сподобалося вам, коли з вами спілкувалися таким чином?

Після того, як усі бажаючі висловилися, вчитель пропонує зняти «корони» і вийти зі своїх ролей.

Завдання для обговорення.

— Чим у реальному житті можуть бути «корони»?

— Як впливає наявність подібних ярликів на спілкування?

— Як часто ми зустрічаємося із ситуаціями навішування ярликів?

— Як дитина реагує на ярлик?

— Як можна змінити уявлення людини про вас?

— Чи легко позбутися ярлика? Як це зробити?

VII. Ситуативні вправи.

а) Батьки об'єднуються у 3 підгрупи. Кожна підгрупа отримує одну картку із проблемною ситуацією.

1. Ваша дитина просить піти з нею у парк, а ви не у настрої.

2. Ваша дитина спілкується з друзями, які вам не подобаються.

3. Дитина просить купити їй щось, що ви не в змозі.



б) Обговорення у групах.

в) Загальне обговорення.

VIII. Вправа «Емоційний ланцюжок».

Усі батьки стають у коло, кладуть ліву руку на плече сусіда і по черзі один за одним дякують сусідові зліва за гарну роботу, позитивні емоції, висловлюють побажання.



IX. Підсумок.

Колись давно у стародавньому Китаї жив дуже розумний, але дуже пихатий Мандарин. Весь день його складався з примірок багатого вбрання та розмов з підданими про власний розум і спогадів про минулу зустріч з імператором. Так ішли дні за днями, роки за роками... Аж ось пройшов усією країною розголос, що неподалік од кордону з'явився чернець, розумніший за всіх на світі. Дійшов той розголос і до нашого Мандарина. Дуже розлютився він: хто може називати якогось там ченця найрозумнішою людиною на світі!? Але вигляду нікому про своє обурення не подав, а запросив ченця до себе у палац. Сам же задумав обдурити його: «Я візьму у руки метелика, сховаю його за спиною і запитаю, що у мене у руках — живе чи мертве? І якщо чернець скаже, що живе, я роздушу метелика, а якщо мертве, випущу його...». І ось настав день зустрічі. У розкішній залі зібралося багато людей, усім хотілося подивитися двобій найрозумніших людей на світі. Мандарин сидів на високому троні, тримав за спиною метелика і з нетерпінням чекав приходу ченця. Аж ось двері відчинилися, і до зали ввійшов невеличкий худорлявий чоловік. Він підійшов до Мандарина, привітався і сказав, що готовий відповісти на будь-яке його запитання. І тоді, зло всміхаючись, Мандарин проказав: «Скажи-но мені, що я тримаю у руках, — живе чи мертве?». Мудрець трохи подумав, усміхнувся і відповів: «Все у твоїх руках!». Збентежений Мандарин випустив метелика з рук, і той полетів на волю, радісно тріпочучи своїми яскравими крильцями.

Отже, лише від вас залежить, чи буде взаємодія з вашими дітьми яскравою, плідною, чи навпаки.

Круглий стіл

Що необхідно знати батькам про темперамент?

Мета. Ознайомити батьків із основними характеристиками типів нервової системи за І.П. Павловим. Визначити тип темпераменту дитини за підготовленою картою. Дати конкретні поради батькам щодо виховання дітей з різним темпераментом.

Хід заняття

І. Виступ

Темперамент — це індивідуальні особливості людини, що визначають динаміку перебігу її психічних процесів та поведінки. Під динамікою розуміють темп, ритм, тривалість, інтенсивність психічних процесів, зокрема, емоційних, а також деякі зовнішні особливості поведінки людини: рухливість, активність, швидкість або сповільненість реакцій і т. ін.

Темперамент — це те, з чим людина народжується, і те, що протягом життя у основі своїй не змінюється. Темперамент проявляється у дії, поведінці, вчинках людини й має зовнішнє вираження.

Вчення про темперамент існує вже 2,5 тис. років. Старогрецький лікар Гіппократ, який жив у V ст. до н. е., описав чотири види темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний. Через брак необхідних знань у той час не можна було дати справді наукову основу вченню про темпераменти, і тільки дослідження вищої нервової діяльності тварин і людини, проведені І.П. Павловим, встановили, що фізіологічною основою темпераменту є поєднання основних властивостей нервових процесів. Виділені І.П. Павловим типи нервової системи за основними характеристиками відповідають класичним типам темпераменту.

Сильний, урівноважений, рухливий тип — сангвінік. Його нервова система відрізняється великою силою нервових процесів, їх рівновагою та значною рухливістю. Тому сангвінік — людина швидка, легко пристосовується до мінливих умов життя. Його характеризує висока опірність труднощам життя.

Сильний, урівноважений, інертний тип — флегматик. Його нервова система також характеризується значною силою та рівновагою нервових процесів поряд з малою рухливістю. Будучи, з точки зору рухливості, протилежністю сангвініка, флегматик реагує спокійно та повільно, не схильний до змін свого оточення, але подібно до сангвініка, добре опирається сильним та тривалим подразненням.

Сильний, неврівноважений тип з перевагою збудження — холерик. Відзначаючись сильною нервовою системою, він характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів, переважанням процесів збудження над процесами гальмування. Відрізняється великою життєвою енергією, але йому не вистачає самоволодіння; він запальний та нестриманий.

Слабкий тип — меланхолік. Представники цього типу нервової системи не можуть витримати сильні та тривалі подразники. Слабкими є процеси гальмування та збудження. При дії сильних подразників затримується вироблення умовних рефлексів. Тому меланхоліки часто пасивні, загальмовані.

Якщо врахувати, що:

— темперамент є істотним фактором розвитку здібностей індивіда, формування його особистісних рис та впливає на рівень досягнень і стиль діяльності дитини;

— існують значні індивідуальні відмінності за типом темпераменту, то можемо дійти висновку, що специфіку темпераменту слід враховувати у процесі навчання та виховання.

II. Поради батькам.

1. Швидкість та інтенсивність у будь-якому виді діяльності не мають бути однаковими для всіх дітей, бо перебувають у прямій залежності від будови організму і у багатьох випадках не можуть прискорюватися ніякими зовнішніми впливами.

2. Досягнення бажаних виховних чи навчальних результатів під час роботи з дітьми представниками різних темпераментів неможливе шляхом зміни темпераменту дитини, тому необхідно добирати педагогічні прийоми і методи.

3. Не слід підходити до розгляду особливостей кожного темпераменту з позиції створення умов для розвитку позитивних рис темпераменту і прагнення ліквідувати інші риси, бо саме шкідливі, на перший погляд, властивості можуть виявитися єдиним можливим засобом пристосування індивіда до фізичного виживання у сучасному світі. Метою має стати не ліквідація, а спрямування розвитку кожної риси у корисному для дитини і суспільства напрямку.



III. Поради

На що потрібно звернути увагу батькам сангвініків?

Небезпека у тому, що діти-сангвініки намагаються займатися тільки легкою, приємною і цікавою для них діяльністю й уникати складного, неприємного, нецікавого. Тому необхідно з раннього віку виробляти у них стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати і завжди завершувати розпочату справу. Батьки повинні слідкувати за тим, щоб компромісність, оптимізм, життєрадісність, товариськість сангвініка за неправильного виховання чи неконтрольованості не стали джерелом таких негативних рис характеру, як легковажність, поверховість, непостійність та егоїзм.



Які поради можна дати батькам холерика?

Найбільше тривог і неприємностей завдають холерики. Їхня невтомність, енергійність, схильність до ризику, впертість, пустотливість, задерикуватість, нетерплячість і висока конфліктність стають причиною бійок з однолітками, травм та ін. Холерика важливо виховувати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип уже схильний до агресивності. Холерика потрібно вчити ввічливості, вмінню стримувати емоції, застосовуючи не стільки пояснення, як «програвання» з ним можливих ситуацій. Використовувати цікаві для дитини види діяльності, поступово формувати посидючість, наполегливість, ретельність і точність у виконанні завдань. Організовувати життя дитини так, щоб вона, по можливості, не перезбуджувалась. Застосування фізичних покарань, крику до холерика абсолютно не ефективні. Вони остаточно розхитують нервову систему дитини, у якої процеси збудження домінують над процесами гальмування. Відтак досягається ефект, протилежний бажаному. Якщо холерик неякісно виконав завдання, його не треба сварити, карати, а потрібно пояснити, чому так не можна, і вимагати повторного сумлінного виконання. Якщо така дитина когось образила, без покарань і нотацій, навчіть її вибачитися, обговоріть, як наступного разу слід вчинити в аналогічній ситуації.



Які вимоги можна поставити перед батьками флегматиків?

У наш час, можливо, найскладніше жити флегматикам. Шалені ритми сучасності для них незрозумілі й надзвичайно виснажливі. Саме діти-флегматики найбільше ризикують втратити свою індивідуальність у оточенні дорослих холериків і сангвініків. Дорослі позитивно реагують на вміння флегматиків тривалий час самостійно займатися якоюсь справою, не турбуючи дорослих, на неконфліктність, поступливість, розсудливість цих дітей. Варто ж дитині-флегматику розпочати діяльність, продиктовану повсякденною необхідністю (їсти, вдягатися), як дорослі з іншим темпераментом нерідко доходять до найвищої стадії роздратування.

Звинувачення дитини-флегматика у некмітливості, постійні покарання за повільність можуть призвести до формування комплексу неповноцінності і навіть неврозів. Щоб дитина виросла ініціативною, дорослі мають вітати кожен вияв її самостійності, непомітно допомагати у складних справах, не дратуватися повільними темпами дитини. Із флегматиками корисно грати у нетривалі за часом ігри, у яких необхідна швидкість і точність рухів, кмітливість.

Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому часто їх вважають байдужими. Насправді почуття цих дітей вирізняються глибиною і постійністю. Флегматики болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, розлучення з близькими людьми. Вони стомлюються від тривалого спілкування, перебування у багатолюдних гамірних колективах, і втома ця має фізіологічну основу. Тому намагання усамітнитися — своєрідна захисна реакція організму.

Завдання дорослих полягає у тому, щоб допомогти флегматикам увійти у дитячий колектив, виявити себе у ньому як особистість, здобути авторитет, знайти друзів.

Як виховувати меланхоліків?

Успішне виховання меланхоліків потребує створення фактично оранжерейних умов. Головні особливості цих дітей: лякливість, нерішучість, бачення подій у темних тонах. Ці особистісні якості неможливо ліквідувати. Покарання, демонстрування дорослими постійного невдоволення тільки поглиблюють їх, розладнуючи надзвичайно чутливу нервову систему меланхоліків. Дорослі повинні виявляти співчуття і повне розуміння почуттів дитини.

Меланхоліка швидко втомлює будь-яка діяльність, навіть легка і приємна. Як наслідок, меланхолік виконує кожну роботу приблизно вдвічі повільніше за сангвініка. Меланхоліка потрібно змалку навчати планувати свою діяльність, розумно розподіляти час і збалансувати добову і тижневу тривалість праці й відпочинку, інакше можливе нервове і фізичне виснаження організму дитини.

Слід пам'ятати, що поділ людей на чотири групи за типом темпераменту дуже умовний. Існують перехідні, змішані, проміжні типи темпераменту. «Чисті» темпераменти трапляються відносно рідко.



IV. Практична робота батьків із визначення типу темпераменту дитини.

(Див. карту визначення типу темпераменту дитини).



V. Обговорення педагогічних ситуацій.

1. У другому класі вчилися дві сестрички. Одна вчилася на відмінно, а у іншої успішність була дуже низькою. Батьки звернулися до школи за порадою та допомогою. У школі на невстигаючу ученицю була складена характеристика: до навчання дівчинка ставиться байдуже, безініціативна, замкнута. У класі ні з ким особливо не дружить, хоч і не викликає неприязного ставлення з боку товаришів.

Ця характеристика не давала відповіді, чому сестри такі різні, і, зрозуміло, не дуже зарадила батькам. Але варто було вчительці протягом якогось часу уважніше поспостерігати за дівчинкою, відвідати її кілька разів удома, ознайомитися з тим, як організовані праця і дозвілля сестер, — і багато чого з'ясувалося. Вдома до дівчаток ставили цілком однакові вимоги. Відмінницю ставили в усьому за приклад слабшій, а слабшу примушували працювати у ті самі години і стільки часу, як і сильнішу. Вона ніяк не могла встигнути за сестрою, швидко втомлювалася, нервувала. Від перевтоми у неї починала боліти голова. Батьки ж убачали у цьому привід, щоб ухилятися від роботи. У школі дівчинці також натякали на лінощі, докоряли небажанням працювати. Внаслідок цього була ослаблена нервова система дитини, це й спричинилося до стількох прикростей і переживань дівчинки.

— Чому сестри виявилися такими різними?

— Що ви можете порадити батькам дівчаток?

2. Дівчинка іде перший раз до садочку. У руках у неї великий букет гладіолусів у папері. Вітер задирає папір, дівчинці важко йти.

— Мамо! — просить вона допомогти.

Мама іде поруч і говорить:

— Та неси ти, з квітами не можеш упоратися, безтолкова!

Принесе дівчинка квіти виховательці, усе буде добре. Але у перший раз до неї заговорять, і вона буде мовчати, тому що їй уже 4 роки твердили, що вона нетямуща.

— Чи притаманний вам подібний стиль виховання?

— Чому дуже важливо, щоб діти відчували доброзичливе ставлення батьків до свого виховання, впевненість у власних силах?

— У чому полягає вимогливість до дитини? Як необхідно ставити вимоги дітям?



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал