Управління освіти і науки України Хмельницької обласноїдержавної адміністрації




Сторінка5/5
Дата конвертації01.12.2016
Розмір0.68 Mb.
1   2   3   4   5
Через хрест до воскресіння
(Виховна година)
( Лунає пісня «Під хрест твій стаю»).
1-й ведучий. Перед нами хрест... Його рамена обіймають світ, кожне людське серце... Його чоло сягає неба. Цей хрест стоїть на дорозі, яку мусиш перейти. Торкнешся його - може впаде на тебе тягарем і нестимеш його...
Стане в серці твоєму тисячею турбот.
Наближся і дивись, прагни зрозуміти.
Він багато тебе навчить.
(Чути голос Ісуса).
Ви називаєте мене Учителем ,а не питаєте мене.
Ви називаєте мене Світлом, а не бачите мене.
Ви називаєте мене Правдою, а не вірите мені.
Ви називаєте мене Дорогою, а не крокуєте по ній.
Ви називаєте мене Життям, а не прагнете до мене.
Ви називаєте мене Мудрим, а не йдете за мною.

36
Ви називаєте мене Красивим, а не любите мене.
Ви називаєте мене Багатим, а не просите мене.
Ви називаєте мене Споконвічним, а не шукаєте мене
Ви називаєте мене Милосердним, а не довіряєте мені.
Ви називаєте мене Всемогутнім, а не покладаєтесь на мене.
Ви називаєте мене Справедливим, а не боїтеся мене.
2-й ведучий. Так, це гірка правда нашої теперішньої дійсності. Цих Ісусових слів не заперечиш, вони стосуються багатьох із нас. Але ми здатні потішити терпляче серце Ісуса, ставши ревними християнами.
Господь чекає!
Інсценізація поезії «Молитва Матері»
Автор.
З доріг, які давно в житті обрані,
Лише одна веде нас до Христа.
Цей шлях - молитва, що нас вчила мати,
Стежина ця терниста й непроста.
Одної долі плутана дорога Губилась вже у прірві небуття.
І лиш молитва матері до Бога Вернула хлопцеві і душу, і життя.
Батьки йому частенько говорили:
Мати.
Лицем до Бога, сину, повернись,
Забудь вино, не трать даремно сили,
І будь таким, як ми - щодня молись.
Автор.
Але вино, компанії, розваги
Йому були милішими завжди.
Батьківських слів не брав він до уваги,
Цурався неба й церкви, як біди.
Молитися він просто ненавидів,
Про Бога навіть чути не хотів.
Та час пройшов на сірих крилах злиднів.
Він не лічив одноманітних днів.
Та не забуде день один навіки,
Цей день страшний - бо батько помирав.
Закрили сльози мамині повіки,
А він стояв і п'яно реготав:
Син.
Ну, де ж твій Бог, чому не допоможе?
Де твій зцілитель, чом ти не встаєш?
Загнешся ти, як всі, на смертній ложі
І як усі в сирій землі згниєш/
Автор.
Всміхнувся і промовив тихо батько.
Батько.
Я ще живий, а ти давно мертвець.
Та вже недовго, скінчиться це лихо.
Й мене до себе забере Творець.
Автор.
По смерті батьковій молилась мати
За душі їхні - батькову й його.
Ці сльози мамині він буде пам'ятати
До самого кінця життя свого.
Але тоді ці сльози викликали
У нього злість і ненависть страшну.

37
І от якось, як нерви його здали,
Він кинув дім й пішов в пітьму нічну.
Син.
Я пірнув в «свободу» просто з мосту,
Тепер я вільний в думці і в ділах.
Я ще не знав тоді життя -
Як легко можна заблудитись у гріхах.
Автор.
Життя його, як тріску, закрутило
У вирій суєти, гріхів і зла.
Він пив, як всі, допоки були сили
І на плечах трималась голова.
Вино — це зло і джерело розпусти,
Не одного згубило вже давно.
Життя для нього стало наче пустка
Він з джерела життя не пив, а пив вино.
В його душі розпуста так розквітла,
Що він, немов сліпий, в болото йшов,
Й не помічав, що поруч було світло.
Він падав, піднімався, далі йшов.
Він чув себе, як звірина в капкані
Від розпачі він мало не ревів.
Та ось якось у тім жахливім стані
Краянина неждано він зустрів.
І він згадав село, і батька, й маму,
Ті печальні очі у сльозах.
Налив собі він в склянку двісті грамів
Й спитав його з бравадою в словах:
Син.
Ну що? Мене ще мама пам'ятає,
Чи, може, вже навіки прокляла?
Хотів навідатись, та часу все не маю,
Завжди затримують якісь діла.
Краянин.
Твої діла я добре розумію,
Не гірше, ніж про це ти знаєш сам.
Не вухом слухай, серцем, якщо вмієш,
Чи може мати сина проклясти?
Коли ти втік, твоя матуся бідна
Аж посивіла вся від горя і біди,
І кожен день допізна, доки видно,
Все виглядала, чи не повернешся ти.
До неба руки мати простягала,
Молилася за тебе знов і знов,
В очах її надія не вгасала,
А в серці тліла віра і любов.
Коли ж в ногах не стало сил останніх,
То решту сил черпнула з серця дна,
І добровільним ланцюгом чекання
Вона мене за тебе прийняла.
Автор.
Від слів його зірвалася куртина,
Що віддаляла світло від пітьми.

38
Відкрились очі - жде матуся сина,
А він з чужими бавиться людьми.
Він обірвав розмову на півслові,
Лише коротке кинув: «Прощавай».
Не було більше вести про що мову,
Кричало серце: «Швидше, поспішай!»
Неначе молот бив його по скронях,
Коли він скочив в поїзд на ходу,
Він задихався в темному вагоні,
Що стріне вдома - радість чи біду?
І ось зупинка, станція знайома,
Веде дорога від села.
Син.
Колись по ній мене малого з дому
За руку мама в білий світ вела.
Тепер вертаюсь я, мов божевільний.
Чого ж цей білий світ мене навчив?
Я мав свободу, гроші. Я був вільний,
Та долю я свою в вині втопив.
Автор.
Дорога повз мовчазний цвинтар вела,
Він пригадав: тож батько тут лежить.
Він відшукав закинуту могилу.
Згадавши ту страшну останню мить.
В гіркім риданні впав він на коліна
Й поцілував холодний, мокрий хрест.
Син.
Прокинься батьку, встань із домовини.
Ти був правий, прогнив, мов труп, я весь.
Але тепер тебе я закликаю
Повірити в останній раз мені,
З минулого я назавжди вертаю
Хай згине есе, як у жахливім сні.
Спокутуюсь турботою про маму,
Тепер вона не знатиме біди.
Поверну борг своїми я руками
І спрагненим устам подам води.
Автор.
Тут скрізь сльози він побачив раптом
Ще один хрест і свіжий горб землі.
І зрозумів з холодним в серці жахом.
Що вже ніхто не жде його в селі.
Лиш синє небо свідком того було,
Як він безсило на могилу впав,
В якій навіки матінка заснула,
І замість мами землю цілував.
Син.
Мамо! Моя єдина!
Чому ж ти сина не діждалась!
Де порятунок я тепер знайду?
Твоє життя так рано обірвалось,
Я ж, сирота, без тебе пропаду.
Автор.

39
Раптово вітер подихом осіннім
Приніс слова, що серцем він почув.
Голос.
В молитві, синку, знайдеш ти спасіння.
Автор.
Він до неба руки простягнув.
З тих пір живе він з Господом Ісусом,
І відчуває мир в душі своїй.
Хто би колись його повірить змусив,
Що це і є вершина його мрій.
Син.
Сторінки життя його подерті,
Молитва матері перемогла,
В ній чудодійна сила після смерті.
Бо з серця мати черпала слова,
Та пам'ять цю, що наскрізь пропіка.
Не руште навіть добрими руками.
На серці камінь - ноша нелегка,
Але чи легше, коли серце - камінь.
1-й ведучий. Подумай над своїми вчинками. Задумайся над своїми гріхами, поки ще не пізно. Подумай...
На цьому хресті розп'ята Людина -Бог. Людина, яка лякалася терпінь, як лякався ти, як кожен із нас. Чи знаєш? Може, так молився Ісус в Оливному городі.
Голос Ісуса. Отче, боюся людським страхом і сумую людським смутком. Благаю, відійми від мене цю годину хреста, але не моя нехай буде воля, а Твоя. Благає Тебе про це моє змучене і стражденне тіло.
Благають Тебе про це мої потріскані вуста, благають Тебе про це мої опухлі ноги. Але хоч благаю Тебе, не вислухай молитви мого тіла, не вислухай молитви моїх уст, не вислухай молитви мого кривавого поту. Адже я знаю: не може бути змарнований плач псалмів, не може бути змарнована мова пророків, не може бути змарноване існування людини - брата моїх терпінь і вбивці моєї крові. Для того нехай надійде година хреста.
І нехай сповниться воля Твоя, тому що вона є моєю волею, Боже.
(Лунає пісня «Хрест на плечі накладають» ).
(Виходять учні).
1 -й учень.
То ж не була вузесенька стежина,
Там цілі юрми сунули туди, гакала Марія Магдалина,
Що не подав ніхто йому води,
Спішили верхи, їхали возами,
Похід розтягся на дванадцять верств,
І Божа Мати плакала сльозами –
Та поможіть нести ж йому той хрест!
2-й учень.
Чи ви не люди? Що за чудасія,
Дають старцям, підсаджують калік,
А тут же йде, ну добре не Месія, -
Людина просто, просто чоловік!
Юрма гуде і кожен пнеться ближче.
Вже он Голгофа, он Череповище!
Хрущали під ногами черепи.
3-й учень.
Сказати б, зброя, це хіба єдине?
Так, щоб зробили стражники юрбі?
А в юрмах тих малесенька людина
Тягла хреста важкого на собі.
І хоч би хто, кому було до того?

40
Всі поспішали місце захопить.
Воно ж видніше з пагорба крутого,
Як він конає, як він хоче пить.
4-й учень.
І він упав. І руки аж посиніли.
Тоді знайшовся добрий чоловік,
Наморений, ідучий з поля Симеон,
Що йшов додому в протилежний бік
Коли ж звершилась вся ця чорна справа
І люди порозходилися ті,
От парадокс, заплакав лиш Варава, розбійник, не розп'ятий не хресті.
Чи пожалів, чи вдячен був Пілату,
Чи втямив темний раптом щось нове.
Що Божий Син таки іде на страту,
А він, розбійник, він таки живе.
5-й учень.
І сталося так.
Звідси самотність, хрест, відкуплення,
Восресіння і слава.
6-й учень
Під хрестом стояло багато: одні доводили йому свою любов тим, що не залишили Його. Хтось просив пробачення. Інший подав губку з оцтом.
7-й учень.
Ще інші стояли мовчки, соромлячись виявляти йому співчуття. Кожен із нас може знайти себе серед цього гурту. Ми є заплаканими митарями і Магдалинами, що чинять покуту. Є серед нас Вероніки та
Симеони з Киринеї, безліч Петрів, багато невірних Томів. Є, можливо, святий Іван, особливо улюблений.
(Лунає пісня «Чи ти був на Голгофі?»).
Голос сучасника. Хоч я не був серед натовпу, домагався Твоєї смерті, моя відсутність була лише умовною. Я ж бо народився на 2000 років пізніше. Якби я жив за Твоїх часів у Єрусалимі, напевно би кричав:
«Кров його на :а дітях наших», ще «Зійди з хреста». А потім вернувся, о Боже, додому. Додому моєї безнадії, несучи на ременах Твій вовняний хітон.
Голос Пілата.
Я умив руки, коли Його було засуджено.
Я умив руки, коли було підписано вирок.
Я умив руки, коли насміхалися з Нього в колі підпитих приятелів.
І ще багато разів я умивав руки, коли не мав відваги явно стати на Його бік. Навіть тепер, змішаний із натовпом, що хулить Його, мовчу і ухиляюся від осудження зла і підтримки для Нього, вважаючи, що те, що я про Нього думаю, є моєю особистою справою. Я був Пілатом.
Голос Вероніки. Я зустріла Його на хресній дорозі. Подумала: «Добре було б обтерти Йому лице від крові і поту». Квапливо виходжу Йому назустріч, готова до милосердної послуги. Простягаю Йому свою білу хустину. Ісус витирає нею своє скривавлене обличчя і на знак вдячності залишає на ній свій дорогоцінний образ.
...А ось я бачу, як несуть Його, обмитого, намащеного і сповитого в полотно, щоб зложити Його в гробі.
Я була Веронікою.
Голос Магдалини. Прийшла за ним на Голгофу і стала неподалік від хреста, повна страху, бо була там
Його Мати, котра могла сказати: «Твоє місце серед тих, що віддали Його на смерть». Я зустріла її погляд, без тіні докору, і трохи перемістилась, щоб наблизитись. Подивилась на Нього і вичитала в погасаючому погляді не жаль, не осуд, не докори, тільки слова подяки: «Дякую Тобі, Маріє, за те, що для Тебе я не вмираю на- марне». Я була Марією Магдалиною.
Голос Матері Божої. Бачиш, Синку, я казала, люди є добрі. Підняли Тебе, Синку, вгору на високому- високому дереві. Коли Ти очима впираєшся в землю, то вони зупиняються на мені... Пам'ятаю Тебе малою дитиною. Я хотіла Тебе мати для себе, але Ти виріс і тепер царюєш у терновій короні. Люди підняли Тебе і

41 коронували. Коли Ти загубився нам в дорозі й знайшли ми Тебе між священиками і книжками в синагозі, я думала: «Безсердечна дитина». А це Твій бік пробито списом і видно, як серце Твоє кровоточить. Не дивуйся сину, що Мати Твоя благословить катів. Якби люди були грішні, нічого не сталося б на небі, не зачала б я і не народила б Тебе і не пізнала б, що таке материнська радість і біль.
Голос Юди. Я продав Його дешево - за якихось 30 чи 40 хвилин щастя. А потім хотів Його відкупити словами, вичитаними з молитовника, визнанням вини, відмовлянням покутних псалмів. Але віднайшов Його лише завдяки погляду, погляду повного жалю, на колінах під хрестом (кидає торбинку з грошима). Я був
Юдою.
(Лунає пісня «По шовковім полі»).
2-й ведучий. Визнаний за людину, понизив самого себе, ставши послушним аж до смерті, Христос помер згідно з писанням за наші гріхи, був похоронений і воскрес у третій день...
Тож молімося Йому і Він простить і прийме нас. Молімся у радісну мить і в годину нещастя, і тоді наш
Всемогутній Бог візьме нас під свою опіку.
(Лунає пісня-молитва).

ДУШІ ЛЮДСЬКОЇ ДОБРОТА
(виховна година)
Ведуча
Криниця без джерела — це не криниця.
І колос — це не колос без зерна.
Без доброти душа — то є безкрила птиця,
Не заспіває жайвором вона.
Ведучий. Тема нашої сьогоднішньої зустрічі — «Душі людської доброта». Ми часто чуємо ці слова: доброта, сердечність, людяність, милосердя. Ще з часів давньоруських благодійств були вони в традиціях нашого народу. Цілком природнім і закономірним вважається допомогти знедоленому, нещасному, поділитись шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість, порятувати хворого, заступитися за беззахисного.
Ведуча. На зустріч до нас сьогодні прийшли цікаві люди: представник Червоного Хреста і опікун пристарілих.
Ведучий (на фоні мелодії)
Запаліть же свічку...
Знай палає!
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Пісня й слово хай єднають нас.
(Запалюють свічку)
Ведуча. Доброта й чуйність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину — в характері нашого народу.
Ведучий. Саме таким був безкорисливий порив мільйонів людей, і прийшли на допомогу багатостраждальному народові Вірменії після землетрусу, України, Білорусії—після аварії на
Чорнобильській атомній, водна стихія в Карпатах, трагедія в Таджикистані.
Не говори про доброту,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли у радощах вітаєш,
Забувши про чужу біду,
Бо доброта не тільки те.
Що обіймає тепле слово
В цім почутті така основа,
Яка з глибин душі росте
Коли її не маєш ти,
То раниш людяне в люд
Не має вищої святині,

42
Ніж чисте сяйво доброти.
Ведуча. Доброта, милосердя — багатоликі. Потреба в них — повсякчасна. Навіть там, де гори спокійні, й твердь земельна не хитається під ногами.
Ведучий. Сьогодні в нас у гостях Наталія Миколаївна. Так доля розпорядилася, що і на роботі вона має справу з милосердям. Тиха, ніжна й лагідна. На іншій роботі ми її не уявляємо. Вона наша випускниця.
Ведуча. Мудрі французи кажуть: «От якби-то молодість знала, якби-то старість могла...» Ніхто не жде старості, вона сама приходить, вона підкрадається несподівано, раптово впаде, як сніг на скроні. Добре, коли за життєвої зими звив тепле родинне гніздечко, коли довкола променяться рідні усмішки, дзвенить дитячий сміх. А як цього немає?...
Сьогодні нам розкажуть не просто про сім'ю, а як живуть у нас люди, і що робиться для їх соціального захисту.
(Виступ.)
Ведучий. Для Вас прозвучить пісня «Одинокі матері» та вірш «Біля Володимирського собору».
Ведуча. Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібен землетрус? Чи
Чорнобильська катастрофа? Хіба без них не можна бути милосердними? '
Ведучий. Сьогодні ми запросили на зустріч сестру милосердя, призначену сільвиконкомом для престарілих, яка лікує людські душі. Вона завжди серед людей з мудрим словом, допомагає немічним людям.
(Виступ.)
Для Вас звучить пісня «Хата моя, біла хата».
Ведуча. Важко уявити, люди страждають не від того, що на кожен день не мають свіжого хліба, а через те, що не чують вкрай необхідного! «Добрий день».
Кажімо більше добрих слів.
Знайомим, друзям і коханим!
Нехай комусь тепліше стане
Від зливи наших почуттів
Нехай тих слів солодкий мед
Чиюсь загоїть рану,
Чи перший біль, чи то останній,
Коли б то знати наперед
Кажімо більше ніжних слів!
Комусь всміхаймось ненароком,
То не життя людське коротке.
Короткі в нас слова черстві.
Кажімо більше ніжних слів.
Ведучий. Поспішайте пізнати світ, поспішайте обійняти маленьку часточку вічного буття. Серця людей повинні випромінювати доброту, примушувати частіше битися серце, коли бачиш поряд немічну людину.
Кажімо один одному хороші слова.
Ведуча. Лікування добротою потребують не тільки хворі й самітні, ,і й цілком благополучні і здорові люди. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди й болю. «Треба, щоб за дверима кожної задоволеної щасливої людини стояв хто-небудь з молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасний...» - так писав письменник-гуманіст А. П. Чехов.
(Б'ють дзвони. На фоні дзвонів ведучий говорить слова.)
Ведучий. З давніх-давен дзвони, окрім богослужіння, повсюдно використовувались як набат, для сповіщення про якесь лихо, біль, на сполох під час пожежі, ворожого нашестя.
(Звучить пісня «Летять журавлі на Чорнобиль».)
Ведучи й. Сьогодні дзвони б'ють на сполох, закликаючи нас до милосердя, до доброти, бо тільки доброта робить нас справжніми людьми.
Читець
Нам би про душу хоч не забути,
Нам би хоч трохи добрішими бути!
Ми лише раз — так уже повелося —
Живемо на цій грішній землі.

43
Хай прокинуться сплячі душі,
Щоб як квіти у квітнику,
Що потребують дощу і суші
На довгім життєвім шляху.
Хай романтика Віри й Любові,
Слово людського тепла й доброти.
Нам порожнини в душах заповнити,
Куди вже війнули ранкові вітри.
І душі наші хай піснею повняться!
Скиньмо із лиць своїх черствості маску,
Нехай зігрівають нас промені сонячні,
Зробім Україну щасливу, як казку.
Нам милосердя, Господи, подай,
До всіх страждущих і незахищених,
Ми ще від страху і злі, і сліпі,
В душах у нас ще багато що знищено.
Благослови рід людський на Добро!
Душі відкрий для злагоди й миру!
Щоб на Вкраїні незгод не було Нас сохрани. І спаси! І помилуй!
(Звучить мелодія, ведучі встають.)
Ведуча. Будьмо милосердними!
В е д у ч и й. Бо суд немилосердний до тих, хто не вчинив милосердя, бо милосердя ставиться вище за суд.
(Звучить пісня «Маленькая планета».)
Життя людини – найвища цінність
( виховна година )
Обладнання : плакат з висловами видатних людей про життя та його сенс; книга І. Мали шевського
«Міст через три життя »; збірка О. Стовби «Мама, я вернусь»; книга М. Островського «Как закалялась сталь».
Учитель : З глибокої давнини люди шукають відповідь на питання, що таке життя на Земля.
Як думаєте ви, що таке життя на Землі?
Гра «Живий мікрофон»: мікрофон передається по колу, учні висловлюють власні думки.
Учитель. Слово «життя» надзвичайно багатозначне, воно охоплює багатоманітність явищ. Широта і об'ємність цього поняття потребує його подальшої конкретизації. Його уточнення можливе по лінії визна- чення суб'єкта: соціальне життя, індивідуальне життя; по лінії уточнення сфер прояву суспільного життя: громадське, духовне, матеріальне; по лінії визначення його якості: щасливе, нещасливе, правильне, праведне, грішне, багате, бідне, злиденне.
Людське життя як багатогранний динамічний процес охоплює вікові і соціальні зміни особистості, її психологічні й моральні якості, злети і кризи. Але цей рух не є хаотичним, а організовується особистістю.
— А що ви вкладаєте в поняття «цінувати життя»?
(Відповіді учнів.)
Учитель
А что есть жизнь?
Круговорот белков,
Пустое времяпровождение,
Когда на протяжении веков
Мир лишь жует и жаждет наслаждений?
Нет, жизнь — зто полет ума,
Неудержимый всплескфантазий...
И если есть где безобразне,
Жизнь изживает их сама.
Ці слова написані двадцятидворічним лейтенантом Олександром Стовбою, який загинув, виконуючи

44 свій інтернаціональний обов'язок в Афганістані. Посмертно був нагороджений орденом Леніна і прийнятий в
Союз письменників СРСР. В 1987 р. йому була присвоєна премія Ленінського комсомолу.
Людське життя може здійснюватися або як процес, що відбувається стихійно, або як усвідомлений і творчий шлях життя. Життєтворчість — це особлива і вища форма прояву творчої природи людини. Це духовно практична діяльність особистості, спрямована на творче проектування та здійснення її життєвого проекту.
Про кого з видатних людей минулого чи сучасності ви можете розповісти, для яких життєтворчість стала мистецтвом жити?
(Відповіді учнів.)
Учитель. «...А якби ж небо послало тобі не одне життя, а три?
Я б все їх би прожив так само!..» — цими словами із стародавньої прованської пісні розпочинається книга Ігоря Малишевського «Міст через три життя» — про вченого, академіка, мостобудівника Євгена
Оскаровича Патона.
«...Він лише знав: міст буде і переживе його. Він знав: самому йому залишилося недовго. Він знав навіть день, коли мають відкрити цей міст, останню мрію його, і пісню, і муку...
...Останні сили свого хворого тіла й могутнього мозку він віддав тому, щоб цей міст здолав півтора кілометра води і щоб ходили та їздили по ньому люди опісля нього. Міст є! — і пішли по ньому вже діти і онуки наші. А вода обтікає його, вічна, немов життя, немов золотоверхе місто, що іменем його нарік Старий
Мостар останній свій міст — Київський. Та не відав Старий Мостар того лише, що, скинувши золотоверхі свої шапки перед його пам'яттю, місто назве його міст його ж іменем: міст Патона».
Про таких людей можна сказати словами Жан-Жака Руссо: «Жити — це не значить дихати, це значить діяти». І щоб життя наше стало мистецтвом, ми повинні мати мету, яку й прагнутимемо досягти на своєму життєвому шляху.
- А яку мету в своєму житті ви поставили перед собою?
- Якими способами ви намагатиметесь досягти своєї мети?
- Якби ви могли зробити щось для людей, що це було б?
(Відповіді учнів.)
Учитель. Василь Олександрович Сухомлинський сказав: «Найпрекрасніші і в той же час найщасливіші люди ті, хто прожив своє життя, піклуючись про щастя інших».
- А яким життєвим цінностям ви віддаєте перевагу?
(Відповіді учнів.)
У ч и т е л ь. У Біблії написано: «Коли мудрість увійде в серце твоє, і знання буде приємне душі твоїй, тоді розсудливість буде оберігати тебе, розум буде охороняти тебе, щоб врятувати від шляху злого...»
Чи погоджуєтесь ви з твердженням: «Це моє життя, і я можу робити з ним, що хочу»?
(Відповіді учнів.)
Учитель. А на завершення нашої сьогоднішньої розмови давайте складемо «Золоті правила життя».
(Учні пропонують свої варіанти правил.)
Учитель. Закінчити наш урок я хочу словами М. Островського з книги «Как закалялась сталь»: «Самое дорогое у человека — жизнь. Ома дается ему раз и прожить ее нужно так, чтобы не было мучительно больно за бесцельно прожитые годы, чтобы не жег позор за подленькое и мелочное прошлое».
ЖИВІТЬ З ВІРОЮ, НАДІЄЮ, ЛЮБОВ'Ю
(виховна година)
Мета. Спонукати вихованців до роздумів над християнськими чеснотами, переконати в потребі дотримуватись високих моральних принципів, виражених у Заповідях Божих.
Матеріал для бесіди класного керівника.
Мої юні друзі! Крок за кроком упродовж десяти років ви піднімалися сходинками на вершину Країни
Знань. І ось ви на останній сходинці шкільного навчання. Давно минув той час, коли вас дивувало й захоплювало, що чим вище піднімаєшся на гору, тим більше навколишнього простору осягає твій зір. Нині для вас це уже не диво, як і те, що не все кругом вас бачиться з однаковою ясністю. Близькі предмети ми бачимо чітко окресленими, у більш віддалених розрізняємо кольори й загальні обриси, а далекі все більше зливаються, й розпізнати їх неозброєним оком неможливо. Але з допомогою уяви ми можемо «побачити» й

45 зовсім невидимі предмети, відтворити їх форми до найдрібніших деталей.
Бо ми, люди, наділені інтелектом, можливості якого обмежені.
Постійно розвиваючись і вдосконалюючись, людина, подібно до того, хто піднімається на гору, відкриває для себе все більше невпізнаного й незбагненного. І що дуже цікаво, одним із найбільш бажаних і вічно досліджуваних об'єктів пізнання є сама людина.
Хто ми є? Це питання завжди хвилювало людей і по-різному пояснювалось, залежно від рівня розвитку людства.
«Пізнай себе!» — цей вислів і заклик нашого видатного філософа Г. Сковороди ніколи не перестане бути актуальним. Бо мета життя людини, її вчинки тісно пов'язані й навіть залежні від того, ким вона себе бачить: продуктом еволюції від мавпи до людини (за теорією Дарвіна) чи найвищим творінням Бога, як учить Святе
Письмо. Вам, юним, що тільки починаєте своє самостійне життя, архіважливо визначити для себе, як жити: з вірою в Єдиного Творця і Вседержителя чи без неї. Для одних із вас це питання вже вирішене завдяки батьківському вихованню в дусі Заповідей Божих, глибока віра є основою вашого духовного життя, компасом і мірилом того, що є добром, а що злом.
Але частина батьків через недалекість, байдужість або невірство не прищепили своїм дітям цієї глибокої віри. І їх діти, що зупинились на розпутті, повинні самі вирішити, яким шляхом іти. В цьому їм мають допомагати люди, думка яких для них багато важить, чиїм життям і діяннями вони захвалюються, хто відповідає їх ідеалам.
Про що ви мрієте? Ким бачите себе завтра? Вас вабить мистецтво, література чи бізнес? Мрієте про кар'єру вченого-фізика чи математика
?
Усяка мрія прекрасна. Та вам треба цікавитись, для прикладу, не лише фізичними чи суспільними законами, а й постатями тих людей, які відкрили й пояснювали ці закони.
В часи войовничого атеїзму уся шкільна (та й не тільки!) наука була пронизана духом безбожництва.
Видатних людей, які внесли значний вклад у розвиток науки, намагалися показати безбожниками, щоб таким чином подати приклад учням, мовляв, он які мудрі люди вважали релігію «опіумом для народу». Але це була тенденційна лженаука. Якщо ж окремі вчені чи митці й були матеріалістами, то це не стосується всіх.
Коли уважно й неупереджено вивчати одкровення найсвітліших умів світу, можна зробити висновок: вони були глибоко віруючими людьми, вважати, що Бог є скрізь, але в різних проявах. За півтисячі літ до
Христа Піфагор започаткував філософську школу, учні якої, як і східні мислителі, вірили в божественне начало й природу душі, а також у можливість піднесення душі до єднання з Божественним началом.
Для підтвердження вищесказаного назвемо кілька імен відомих усьому світові любомудрів: Рене Декарт,
Альберт Ейнштейн, Вернер Гейзенберг, Мати Тереза, Григорій Сковорода, Ервін Шродінгер, Макс Планк,
Хуан де ля Круз, Джордж Сантаяна, Вільям Джеймс, П'єр Тляр де Шарден, Тереза Авільська, Махатма Ганді та інші.
Перегорнімо сторінки «Кобзаря» Т. Шевченка, цієї книги над книгами для українців. Ліричний герой поета знаходиться постійно з Богом: чи автор оплакує долю нещасної сироти («...така її доля. О, Боже мій милий, за що ти караєш її молоду?»), чи переспівує Давидові псалми, чи прославляє образ Марії-Пресвятої
Матері Христа, чи бунтує проти неправди, що панує на Землі («А може, й сам на небесі смієшся, батечку, над нами...»).
Скрізь він виявляє позицію людини, яка глибоко вірить, що Бог є. Тут доречно згадати свідчення святого
Бернара: «Хто є Бог? Найкраща відповідь, яку я знаю, — «Він той, хто є». Нема нічого відповіднішого тій вічності, яку становить Бог. Якщо ти називаєш Бога добрим чи великим, чи благословенним, чи мудрим, чи ще якимсь іншим у цьому роді, то якраз визнаєш цими словами, що він є».
Видатний український учений Іван Пулюй поряд із науковою роботою в галузі фізики займався перекладом на мову свого народу Святого Письма.
«Моє життя мені часто нагадує світильник, — ділиться думкою Роберт Мюллер, колишній заступник генерального секретаря ООН, — тимчасове вмістилище світла, потік енергії, скупченої ненадовго в якомусь таємничому дивовижному й живому космосі, пов'язаному з усім іншим на землі й на небесах завдяки елементам матеріальним, досяжним на дотик, і нематеріальним, невидимим. Прийде час, і світильник цей згасне. Матеріальні елементи знову поглине земля, скувавши своїми ланцюгами життя й енергію.
Нематеріальні елементи повернуться до універсальної душі, щоб відродитись в інших формах на цій планеті або десь-інде у всесвіті. Ми — частка космосу, наділена життям і божественними рисами нашого Творця».
Можна ще і ще наводити вислови людей великих і мудрих, які упевнюють нас у їхній вірі. Та зосередимось на іншому питанні: що означає жити з вірою? Найперше — хочу застерегти: не можна

46 змішувати поняття віри і марновірства. Марновірство — це забобон. Наприклад, герой повісті Леся
Мартовича «Забобон» вірив у те, що якщо увесь час очікувати неприємності, то цим її можна уникнути.
Поміркуйте, чи є тут щось спільне з вірою в Бога?
Чимало людей вважають себе віруючими, бо відзначають релігійні свята (а чим вони гірші від інших?), зрідка відвідують церковні богослужіння й навіть вряди-годи жертвують на Божі храми. Але цього, повірте, мало. Жити з вірою — це найперше — жити з любов'ю. Святий Павло в першому посланні до Кориптян дев'ятнадцять сторіч тому возвеличив Дар Любові такими словами: «Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любові, я був би немов мідь бреняча або кимвол звучний! І якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, — і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби я віддав своє тіло на спалення, але не мав любови, — то я не мав би жодної користі. Любов — довготерпелива, любов — лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, але радіє правдою, все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить!»
Підкріплює цю саму думку Григорій Сковорода: «Чесноти у повному розумінні — це віра, надія і найвеличніша з усіх і безкінечна любов...
А де любов, там і празник у Бога — там твориться чудо з чудес природи!»
Найвища мета життя з погляду християнства — це робити добро. Вдумаймося в – слова Альберта
Ейнштейна: «Найвищий принцип наших прагнень і суджень підбривається нам в юдейсько-християнській релігійній традиції. Це надзвичайно висока мета, якої при наших слабких можливостях ми можемо досягти почасти, але вона дає нам надійний ґрунт для наших прагнень і оцінок. Якби хтось скинув на чисто людський її аспект, то вона відкрилася б, очевидно, у такому вигляді: вільний самовідповідальний розвиток особистості, здатної вільно й охоче докладати своїх зусиль задля добра людства».
Албанка Агнес Гонкса Бояджіу, широковідома, як Мати Тереза Калькуттська, одержала Нобелівську премію 1979 року за своє неповторне людинолюбне життя. Завдяки її зусиллям замість переривання власної вагітності поширилося усиновлення чужих дітей. Вона опікувалася сотнями тисяч хворих. Кажуть, що Мати
Тереза вилікувала 186 жертв прокази і 22 тисячі приречених на смерть злидарів; вона давала їжу 126 тисячам голодних і безпритульних людей в сімдесяти одній країні. Мати Тереза наголошувала: «Бідак — наш
Господь», «У служінні найубогішим ми прямо служимо Богові». В чому секрет сили цієї дивовижної жінки?
Вдумайтесь у ці її слова: (наводимо уривок).
«Я просила Бога забрати мою гординю, і Бог відповів мені — ні. Він сказав, що гординю не забирають — від неї відмовляються.
Я просила Бога зцілити мою приковану до ліжка дочку. Бог сказав мені — ні. Душа її в надійності, а тіло все одно помре.
Я просила Бога дарувати мені терпіння, і Бог сказав мені — ні. Він сказав, що терпіння з'являється в результаті випробувань, його не дарують, а заслуговують.
Я просила Бога дарувати мені щастя, і Бог сказав мені — ні. Він сказав, що дає благословення, а чи буду я щаслива, чи ні — залежить від мене.
Я просила Бога вберегти мене від болю, і Бог сказав мені — ні. Він сказав, що страждання відвертають людину від мирських турбот і привертають до Нього.
Я просила Бога, щоб дух мій ріс, і Бог сказав мені — ні. Він сказав, що дух повинен вирости сам.
Я просила Бога навчити мене любити всіх людей так, як Він любить мене. Нарешті, сказав Господь, ти зрозуміла, чого треба просити.
Я просила сил, і Бог послав мені випробування, щоб загартувати мене.
Я просила мудрості — і Бог послав мені проблеми, над якими треба ламати голову.
Я просила мужності — і Бог послав мені небезпеки.
Я просила любові — і Бог послав мені нещасних, які потребують моєї допомоги.
Я просила благ — і Бог дав мені можливості.
Я не одержала нічого з того, що хотіла, — я одержала все, що мені було потрібне! Бог почув мої молитви».
На думку Томаса Мартона, «жити егоїстично — означає терпіти своє життя, як нестерпне ярмо. Жити самовіддано — означає жити в радості, усвідомлювати на досвіді те, що життя само собою становить любов і дар

47
Любити й віддавати — означає бути тим каналом, яким Найвищий Щедродавець засвідчує свою любов до світу».
Ще в IX ст. філософ Шамкара дійшов висновку: «Саме згадування ліків не вилікує від хвороби, допоможе лише застосовувати їх. Вивільнення досягаєш не тим, що повторюєш «Брахман» (Боже!), а тим, що чиниш так, як належиться Брахманові».
Хто глибоко задумується над сутністю людини й приходить до висновку, що найвищий сенс його життя
— служінні людям, багато добра може зробити. Можна назвати силу-силенну прикладів, які доводять невичерпні можливості людини. Життя подвижників Божих — приклад для нас. Вони закликають кожного з нас пізнавати істину. Максимально вдосконалювати себе. Розширювати межі щастя шляхом самодисципліни й чіткості суджень.
Хай буде незгасним вогонь вашої любові. Шукайте незвичайне у вашому звичайному світі. Налаштуйте свій розум, тіло й душу, щоб вони краще слугували задля вдосконалення світу, задля справедливості. Хай ваше вище «я» стане вам поводирем до повнішого життя. Нехай світові проблеми стануть вашими особистими проблемами. Ведіть облік уже від сьогодні. Вважайте на все. Будьте кращими, наскільки вам дозволяє ваше життя. Навчіться якнайповніше використовувати свої здібності.
Хай велич Божественності стане вашою величчю!

48
Висновки
Формування духовно – моральної особистості є важливою метою і необхідною умовою розбудови української держави. Саме тому вирішення цієї проблеми є пріоритетним завданням сучасного виховання, побудованого на аксіологічних принципах гуманізму і демократизму, зорієнтованого на національні та загальнолюдські цінності і культурні традиції.
Духовно – моральне виховання підростаючого покоління – складний, багатогранний процес, основою якого є прищеплення учням гуманістичних якостей, системи світоглядних координат, вищих цілей і культури поведінки.
Процес духовно – морального виховання учнів передбачає оновлення життя і помислів вихованців вищими смислами у їх ставленні до національної і світової духовної спадщини, історії України, традицій, звичаїв, обрядів, мови, культури, віри, пошуків ідеалу і змісту життя людей.
Велику роль у духовно – моральному вихованні учнів відіграє залучення дітей до гуртків за інтересами, мета яких – надати кожному вихованцеві можливість реалізувати свій природній потенціал, самоствердитися. Педагоги спираються на позитивні риси вихованців, вірять в їхні сили, враховують
інтереси і потреби у творчій самореалізації особистості, що сприяє духовно – моральному розвитку.
Звичайно, навчальний заклад не може захистити дитину від негативного впливу середовища, але в змозі заповнити її вільний час, надати можливість самореалізуватись і самовиразитися через зв'язок з традиційною народною культурою, духовною спадщиною українського народу.
Доцільно організований навчально – виховний педагогічний процес сприяє формуванню духовно і морально багатої особистості, засвоєнню нею системи морально – етичних норм, розвитку дитячої
ініціативи, впливає на розвиток почуттів, волі, характеру і високої моралі.
Розглядаючи специфіку виховної діяльності, треба наголосити, що процесові виховання також властиві певні проблеми, розв'язання яких на тому чи іншому етапі стає прерогативою суспільства. На цьому етапі розвитку українського суспільства виховання має такі проблеми, розв'язання яких потребує першочергових зусиль не тільки з боку школи, а й держави, суспільства, сім'ї, громадськості:
- розвиток моральної самосвідомості молоді;
- реалізація принципу гуманізму;
- формування образу «Я» як системи особистісних цінностей;
- моральне виховання молоді на основі християнських цінностей;
- поєднання освіти, науки, культури і релігії;
- моральне виховання дитини в сім'ї;
- формування духовності й моральності як базових характеристик особистості;
- пропаганда здорового способу життя;
- створення найкращих умов для самопізнання, саморозвитку, самореалізації.
Підтвердженням цьому є матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Формування духовно-моральних цінностей у дітей та молоді»' (м. Вінниця, 2004 р.), на якій академік АПН України П. М.
Таланчук виступив із доповіддю «Виховання має стати абсолютним гегемоном, а освіта — підкорятися йому» і зазначив: «...у вихованні господарює безлад, котрий можна відобразити як броунівський рух, судорожно-хаотичний шлях, яким іде насправді, знецінивши роль свого виховання, людство. У результаті кількість освічених людей збільшується, але зменшується й інтенсифікуються серед них незаконослухняність, безкультур'я, бездуховність тощо. Що ж стосується навчання, освіти, накопичення знань, то ми справді бачимо, що тут має місце неперервний, послідовний розвиток.
...Вирощені чудові плоди на освітній ниві людство вперто використовує собі на шкоду і настирливо перетворює їх на причину власної загибелі...
Отже, вихід єдиний: духовно-моральне відродження народу, суспільства через прискорений розвиток виховання та освіти.
Виховання зрілої особистості зі сформованими морально – духовними якостями є умовою підготовки молоді до успішного розв’язання складних задач життєтворчості.

49
Література
1.
Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. – 1997. - №1.
2.
Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності:
Наукове видання, - К.: Либідь, 2006.
3.
Сухомлинська О.В. Духовно – моральне виховання дітей і молоді: загальні тенденції й індивідуальний пошук. – К., 2006. – 43с.
4.
Огірко О. Християнська етика. – Л., 2004.
5.
Горохович А. Плекайте в дитині і розум і душу. Українська виховна система. Дрогобич «Бескид, - 1992.»
6.
Державна національна програма «Освіта»України ХХІ століття. – К., 1994.
7.
Коршунов О., Римаренко С., Національні та вселюдські цінності та інтереси// Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення., - К.,1993.
8.
Дем’янюк Т.Д. Духовно – моральне виховання особистості: інноваційний підхід. – Р.,2008.
9.
Моральне виховання. – Х. «Освіта». – 2009.

50


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал