Управління освіти і науки України Хмельницької обласноїдержавної адміністрації




Сторінка1/5
Дата конвертації01.12.2016
Розмір0.68 Mb.
  1   2   3   4   5

Управління освіти і науки України
Хмельницької обласноїдержавної адміністрації
Славутський обласний спеціалізований ліцей – інтернат поглибленої підготовки учнів в галузі науки
Морально – духовне виховання







2

Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………………………………… 4
Розділ1. Загальні проблеми формування духовності…………………………………………………...…..... .. 5 1.1
Поняття про духовну цінність, їх формування в особистості.............................................................................. . 5 1.2.
Виховання духовності у школярів………………………………………………………………………... .. 6
Розділ 2. Шляхи формування духовності…………………………………………………………………….... .7 2.1. Формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей…………………….7 2.2. Мистецтво в контексті розвитку духовної культури особистості……………………………...……..........11 2.3. Проблеми реалізації духовно – морального виховання в сучасних умовах…………………………..........11
Розділ 3. Методичні матеріали на допомогу класним керівникам, вихователям інтернаних установ……...... 13
Висновки ………………………………………………………………………………………………….......... 49
Література…………………………………………………………………………………………………..........50























3
Вступ
На даному етапі розвитку нашого суспільства однією з найважливіших засад теоретичної концепції та практичної діяльності школи є орієнтація на формування високоморальної особистості, виховання духовності майбутнього нашого суспільства.
Як зазначається в Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI століття), сьогодні серед школою стоїть завдання "забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації." 11 Державна національна програма "Освіта" Україна XXI століття . - К., 1994. - с. 6
Протягом століть українське духовно - моральне виховання вбирало в себе кращі здобутки світової матеріальної і духовної культури, які утверджують добро, любов, красу, милосердя, справедливість у всіх сферах життя.
Аналізуючи причини, що привели систему освіти до кризового стану, переважна більшість педагогів акцентують увагу на питання освітньої політики, передусім на так званому залишковому принципі її фінансування, реалізація якого поставила школу та вчителів у незавидне матеріальне становище. Між тим, криза сучасної школи проявляється не тільки в її чисельних економічних проблемах, але і у проблемах духовно-морального та культурного характеру.
Україна національна держава, що потребує адекватного та національного виховання дітей та молоді.
Адже в національно свідомих, гарно вихованих українських дітях - наша надія, майбутнє нації, самостійної Української держави. Процес духовно - морального виховання - формування особистості і національної свідомості, підготовки її до життя, місця у суспільстві, де вона може принести максимум користі Україні й відчути власне задоволення.
Відірваність виховання від національних культурно-історичних традицій породжувала відчуженість підростаючих поколінь від родини, народної культури, рідної мови, моралі, духовності.
Головна мета духовно - морального виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури духовно – моральних відносин, формування у молоді незалежно від національної належності особистих рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.
Морально-духовне становлення дітей та учнівської молоді, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного смислу життєдіяльності є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави. Державна політика в галузі виховання визначається принципами гуманістичної педагогіки, сформульованими в Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту»,
Національній доктрині розвитку освіти, Конвенції ООН про права дитини. Закладена в них методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її життєвому й професійному самовизначенню, самореалізації, життєтворчості у відповідності з національними цінностями та в контексті ідеї інтеграції
Української держави до європейського простору.
Важливою і дієвою науковою основою реалізації державної політики у сфері освіти є розроблення й прийняття Національної програми виховання дітей та учнівської молоді в Україні (схвалена колегією
Міністерства освіти і науки України, протокол № 8/1-2 від 18.08.2005 року). Ця програма визначає стратегію виховання підростаючого покоління в умовах становлення громадянського суспільства в незалежній Україні.
Вона спрямована на реалізацію соціальної функції виховання — забезпечення наступності духовного і морального досвіду поколінь, підготовки особистості до успішної життєдіяльності. Програма визначає сучасні теоретичні засади виховання (мету, принципи, основні напрями, зміст, технології), науково- методичні, організаційні, кадрові, інформаційні умови розвитку виховних систем, сприяє підвищенню ефективності виховної діяльності.
Згідно з Національною програмою виховання дітей та учнівської молоді в Україні, виховання — процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, спрямований на утвердження суспільно значущих норм і правил поведінки особистості.

4
І . Загальні проблеми формування духовності
1.1. Поняття про духовні цінності, її формування в особистості.
Розвиток вільної, гуманної і відповідальної особистості безпосередньо пов'язаний із системою її морально - духовних цінностей. Адже духовність, моральність так чи інакше передбачає вихід за межі егоїстичних інтересів, особистої користі і зосередженість на морально - духовній культурі людства. То й цілі
і наміри духовно та морально зрілої особистості і вкорінені в системі надіндивідуальних цінностей, завдяки чому вони виконують функцію вищого критерію орієнтування в світі й опорне для особистості самовизначення.
Про морально - духовну цінність можна говорити лише тоді, коли ставимо запитання: заради чого здійснюється діяльність людини, в чому сенс досягнення тих або інших цілей, прагнень, намірів тому сфера морально - духовних цінностей включає сенс життя, любові, добра, зла тощо, тобто сенс загальних моральних категорій. А коли це так, то людина завжди усвідомлює свої духовні цінності на противагу різного роду особистим цінностям, які далеко не завжди мають усвідомлений характер. Зважаючи на її складність і значущість, метою справжньої освіти, мають стати моральне самоусвідомлення, виховання та розвиток духовних якостей. Кожній дитині слід прищепити, так би мовити, смак до духовної сторони життя.
Лише особистісно-орієнтована освіта може досягти цієї мети.
Вона має базуватися на таких засадах: свобода, відповідальність, справедливість, творчість, співпраця, дитяча самодіяльність, її активний характер, вільна, творча, продуктивна праця, як база виховання, розвиток творчої індивідуальності (при цьому індивідуальність не суперечить колективізму й культурі, а навпаки, справжній колективізм і справжня культура пов'язані з розвитком індивідуальності), виховна полісистемність (індивідуально-типологічна диференціація вихованця вимагає відповідних виховних систем).
Таким чином, обов’язок педагога полягає у тому, щоб сформувати у вихованця стійку психологічну настанову на постійну і нелегку виховну діяльність, яка вимагає максимальної концентрації його розуму, почуттів і волі. Будь – який успіх у справі становлення особистості має переживатися нею як задоволеність власним життям, як свято, яке за незалежного докладання зусиль не минатиме.
Щоб це стало реальністю, хоча частково, у вихованця формують уявлення про життя не лише як про явище біологічне, а передусім як явище, що утверджує множину дій вищого, духовного рівня. Якраз у цьому сенсі говорять про його немарнотність. Отже, навіть фізіологічний акт у свідомості суб’єкта має бути детермінований певною соціальною мотивацією. Та чи інша побутова чи комунікативна дія повинна слугувати єдиному прагненню – морально – духовному розвиткові особистості.
З таких дій і складається життя як неперервний вчинок людини. З позиції життя як доброчинної дії суб’єкт має оцінювати і себе, й іншого, вдаючись до похвали чи осудження. Нараз морально – духовний розвиток особистості буде успішним, якщо її загальна настанова заступитися за іншого переживатиме всі
інші, зокрема ті, які можуть призвести до появи пихатості, зверхності.
Зі сказаного випливає, що вихованця треба вчити набувати вищих морально – духовних цінностей у процесі свого життя, а це означає, що його потрібно й схиляти до цього. Тоді слова і діла вихованця стануть дійсним мірилом його особистості.
У вихованні духовно – моральної особистості, яка не чинить опору культурним впливам, чільне місце посідає естетика духовності. Цим самим утверджуються естетичні переживання щодо морально – духовної сфери як складової буття людини. Виховуючи у молоді естетичні почуття лише до тих чи інших матеріальних предметів ( природні явища, речі, набутки культури ), ми збіднюємо її світосприйняття і світопереживання. Духовна краса залишиться для неї закритою, а отже, вона виявлятиметься особистістю далекою від досконалості. Тож переживання суб’єктом красивого задля засвоєння морально – духовних цінностей їх носіїв є обов’язковим у справі виховання.



5
1.2. Виховання духовності у школярів.
Упродовж останніх десятиліть у суспільній свідомості утверджувалася думка про те, що школа, будучи навчально-виховним закладом, головним своїм завданням має навчання учнів. І її діяльність оцінювали в основному за успішністю дітей та якістю проведення уроків. Щодо оцінки результатів виховної роботи, то тут, як правило, розглядали поведінку та старанність школярів, кількість проведених заходів, а реальний рівень їх вихованості (як і рівень вихованості кожного учня) фактично не вивчали і до уваги не брали.
У сучасних умовах, коли український народ вступив в еру розбудови власної незалежної суверенної держави, школа, яка за словом В. О. Сухомлинського, є колискою народу, здійснюючи єдиний, неподільний, навчально-виховний процес, пріоритетним завданням своєї діяльності має вважати громадянина країни, незалежно від його національної належності. Ідейно-моральною основою виховання мають стати перевірені багатовіковим досвідом духовні надбання українського народу, його мудрість, соціальний досвід.
Виходячи з того, що виховання - це насамперед "вбирання" у себе кожною особистістю духовної культури рідного народу, його національного духу, буття, а виховання і освіта є найважливішими компонентами культури, яка в усьому світі розвивається національними шляхами, основними напрямами розвитку сучасної педагогічної теорії і практики має стати утвердження і розвиток національної системи виховання провідної чесноти культурно-національного відродження. 11Національна система виховання. - К.,
1993, - с. 3.
Основою духовного виховання дитини в сім'ї є передача їй певними педагогічними способами і методами духовних, естетичних, морально-естетичних, ідейно-політичних ідеалів, ідей, уявлень народу, вираженій в народній творчості: казки, пісні, легенди та інші художньо-мистецькі цінності, у повсякденній поведінці та поглядах, ставленні батьків до виконання найважливіших громадських обов'язків.
Кожне покоління по новому підходить до визначення сутності свого духу і духовності. Та, разом з тим, майже всі вчені на диво єдині в розумінні того, що дух і духовність, головним чином, відображають внутрішній, невидимий зміст якогось явища чи процесу, що міститься в людській природі особистості. Це можуть бути свідомість і мислення, психічні здібності і мораль конкретної людини, її ставлення до самої себе, природного і суспільного довкілля.
У нинішніх умовах економічної і духовної кризи в суспільстві частина людей зневірилася і втратила справжні ідеали високого призначення людини. Прагматизм і раціоналізм виховання дітей у сім'ї і школі не здатні самі по собі створити цілісну картину світу. Саме тому необхідний докорінний перегляд духовних і моральних основ формування особистості. Найперше, що необхідно зробити, це повернути людям високі духовні ідеали. В сфері духовних ідеалів, як основоположних цінностей людини, ведеться невпинна боротьба за саму людину. І це, слід зазначити, люди знали давно. Адже справжні духовні цінності, ідеали можна замінити псевдоцінностями, псевдоідеалами. Духовне легке, невидиме, непідвладне фізичним і навіть психофізичним органам людського чуття. Саме тому, очевидно, набутий досвід, інтуїція, розум і воля людини та глибока віра в Добро, Любов. Справедливість спроможні уберегти людину від спокуси спроби "нових ідеалів", "нової віри", "нового вчення". "Не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони"... (Перше Соборне послання св. Ап. Павла, ч. 1.). Отже, у християнському віровченні основою
істинності, мірилом Любові. Добра і Справедливості є Бог. Сім'я - це перехідний елемент, що стоїть між формами колективної та індивідуальної діяльності в соціальному і духовному розвитку людей.

6
II. Шляхи формування духовності
2.1. Формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей
Формування духовного світу дітей та молоді, духовності як і провідної якості особистості — велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, батьків, широкого педагогічного загалу. Особливої актуальності воно набуває сьогодні, коли складності соціально-економічного й політичного розвитку країни боляче вразили молодь. Серед дітей та молоді падає духовність, що пояснюється насамперед зниженням рівня життя в Україні, відсутністю соціальної захищеності, явним і прихованим безробіттям, інфляцією, невизначеністю моральних орієнтирів у політиці держави і повсякденному житті. Засоби масової інформації та комунікації дедалі більше впливають на суспільство й особливо на молодь, пропагують насилля, зброю, силу, прищеплюють моральний релятивізм, конформізм і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякдення.
Усе це призводить до відчуження дітей та молоді від моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, найчастіше в андеграундній субкультурі, і врешті-решт до певного заперечення духовності й моральності як суспільно й особистістю значущих феноменів. Ці процеси посилюються кризовим станом сучасної сім'ї, яка перестає відігравати роль головного каналу долучення дитини до моральних начал і джерела розвитку моральності.
Ситуація загострюється й тим, що вироблені в попередні десятиліття суспільні ідеали мати узагальнений, регламентований, державницько-класовий характер, а не зверталися до внутрішнього, особистісного світу кожної людини. Тому перехід від глобальних суспільних категорій, від публічної риторики про моральність до розуміння духовності як складного психічного феномена самоусвідомлення особистості в сьогоднішніх умовах спричиняє багато проблем і навіть кризових ситуацій.
У цьому контексті велике занепокоєння викликають процеси, що відбуваються в усьому світі.
Всеохоплююча перетворювальна діяльність людини в сучасну епоху, її негативні безпосередні й більш віддалені соціальні наслідки актуалізують відповідальність усіх людей за збереження природи, її багатства й розмаїття на всій планеті. Останні глобальні прояви тероризму, антицивілізаційні рухи в масштабах усієї людської спільноти, тенденції все значнішої поляризації на багатих і бідних у контексті розвитку глобалізаційних процесів ще більше актуалізують проблеми світоглядних аспектів моральності й духовності всього людства і кожної окремої людини.
У таких умовах визначення духовності як провідної характеристики людини, її духовних пріоритетів, обгрунтування системи цінностей, що мають лягти в основу життя дитини, виступають на передній план усього процесу її соціалізації.
Формування морально - духовного світу особистості — це велике і складне питання, що потребує комплексного і багаторівневого розв'язання.
Сьогодні в Україні по-різному тлумачиться поняття духовності, розроблено різні підходи до її формування, які часто протирічать і заперечують один одного. Бажання допомогти дитині спонукає шукати спільні точки дотику між різними формами суспільної свідомості, вести діалог, звертатися до витоків духовності, що лежать у багатстві людської історії, культури, науки, філософії, релігії.
В останнє десятиліття дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній і
ідеологічній кон'юнктурі. У ситуації гострого дефіциту ціннісних установок і орієнтацій духовні і моральні цінності, які є основою гуманістичних цінностей, відіграють дедалі вагомішу роль у сучасному вихованні дітей та молоді. Отже, виникає гостра потреба в залученні морально – духовних цінностей до процесу виховання дітей, визначенні основних засад, цілей, напрямів, змісту, форм і методів формування моральності та духовності на їх основі, які разом з іншими складовими сприятимуть розвитку і формуванню духовної високоморальної особистості, майбутнього громадянина України.
Цінності — провідна складова формування особистості
Поняття «духовність» нині широко вживається, хоча й недостатньо розтлумачене у філософській, психологічній і педагогічній літературі.
У контексті нашої проблеми під духовністю розуміємо внутрішній світ людини, її самосвідомість і діяльність цієї самосвідомості, що може бути спрямована на різні сторони й об'єкти, на будь-які феномени зовнішнього і внутрішнього світу людини. Духовність — це складний психічний феномен самоусвідомлення особистості, внутрішнє сприймання привласнення нею сфери культури, олюднення, вростання в неї і розуміння як власного надбання.
Такий підхід передбачає розгляд духовної сфери як складової феномену культури. Сьогодні одні лише визначення поняття «культура вимірюються чотиризначним числом, але спільними його складовими є релігія, ментальність, наука, мистецтво, освіта, побут, матеріальний добробут, тощо при особистісно- диференційованому. критеріальному і світоглядному підходах до них.

7
До моральних цінностей відносяться нормативні уявлення про добро і зло, справедливість, прекрасне і потворне, про призначення людини, людські ідеали, норми, принципи життєдіяльності тощо. Вони лежать в основі всіх вчинків, діяльності людини, мають моральну значущість і впливають на загальне суспільне життя.
Моральні цінності уявлення, установки та аксіоми є продуктом нашої історії та культури. Зародившись у
І ст. нашої ери в Палестині в контексті розвитку християнства, вони пройшли разом з людством багатовікову еволюцію.
Починаючи з перших релігійних книг «Нового заповіту», «Біблії», відбувалося становлення основоположних християнських цінностей — загальних чеснот: розсудливість, поміркованість, справедливість, стійки (чесність, правдивість, вірність слову) теологічних чеснот: віра, надія, любові (милосердя). Сталими моральними взірцями, канонами є також десять християнських заповідей.
Християнство, його основоположні цінності стали джерелом і основою для синтезу в Європі моральних ідей античності — істини, добра краси — з християнськими постулатам] активного ставлення людини до світу універсальності, не пов'язаної з будь-якими політичними і етнічними рамками, зверненням де особистості як до носія історичної відповідальності. Від середньовіччя саме християнство формувало культурну традицію та забезпечувало культурну єдність спочатку Західної Європи
і поступово світу в цілому. Християнські культурні цінності стали основою розвитку всієї культури, особливо музики, живопису, літератури. Вони інтегрувалися з іншими спорідненими смислами, наприклад, моральними цінностями певного народу, моральними звичаями і традиціями, | вибудували ціннісний світ сім'ї, стосунків дітей, батьків.
З часом, у модерну добу, християнські цінності перестали прямо ототожнюватися з християнством як релігією і почали оцінюватися як універсальні моральні цінності західної, тобто християнської цивілізації; в культурологічному її вимірі, набули абсолютного загальнолюдського характеру. Зараз вони є невід'ємною частиною сучасної культури і явно чи дискретно впливають на життя кожної людини і суспільства в цілому, незалежно від того, яку світоглядну позицію відстоюють їхні носії — секуляритивну (світську) чи релігійну.
Отже, довгостроковий і понадситуаційний, інтегративний характер цінностей, що увійшли до людської культури як християнські моральні цінності, надає їм особливої ролі у процесі виховання дітей та молоді й спонукає до вироблення шляхів, засобів і методів їх формування.
Мета і завдання формування духовності засобами християнських цінностей
Мета формування духовності — це виховання в дітей та молоді високих інтелектуально-моральних
інтересів і запитів, ціннісних поглядів, орієнтацій та переконань;, створення таких умов, які сприяли б розвитку моральної активності дитини; формування моральної спрямованості її психічної діяльності, моральності потягів, інтересів, поглядів, думок, переконань.
Вирішальною умовою формування духовного світу дитини є цілеспрямована багатоаспектна і всебічна діяльність у контексті цілісного самоусвідомлення особистості.
Кількість цінностей обмежена для сприймання й усвідомлення особистістю, а внутрішній світ дитини — своєрідний і багатий, отже, мета педагогічного впливу полягає у прилученні дитни до тих християнських цінностей, які мають універсальне гуманістичне значення, абсолютний характер і. що найважливіше для виховання, — позитивну спрямованість.
Мета конкретизується через систему завдань, а саме:
- пробудження в дитини бажання бути моральною;
- розгляд християнських цінностей як основи розвитку суспільно значущих рис і якостей особистості;
- формування в дітей та молоді моральної свідомості на основі організації моральний стосунків дітей через
їх включення в стихійну або спеціально організовану діяльність;
—формування в дітей розуміння й особистісного ставлення до сутнісних питав про сенс і мету життя людини;
— вироблення етико-естетичного ставлення до життя й до своєї життєдіяльності;
— формування моральної культури, толерантного ставлення до інших культур і традицій;
- розвиток чеснот і позитивних моральних якостей дитини, спонукання до самовдосконалення;
—підтримка здібностей, культурної творчості, спрямованої на особистісний саморозвиток;
Зміст формування духовності на основі християнських цінностей
Формування духовності на основі християнських моральних цінностей передбачає вироблення моральних вимог, що відкладаються в моральній свідомості людини й суспільства у вигляді норм, принципів, ідеалів, понять тощо. Наступний крок — донесення цих вимог і пов'язаних з ними уявлень до свідомості людини з тим, щоб вона могла спрямувати і контролювати свої дії, ставити моральні вимоги до
інших людей і оцінювати їхні вчинки. Це розв'язується за допомогою морального виховання, яке

8 передбачає формування моральних переконань, моральних схильностей, почуттів звичок, стійких моральних якостей особистості, тобто загалом моральності.
Моральність має такі складові; моральні почуття, сенсожиттєві орієнтації (ідеали, традиції, норми, категорії, принципи, заповіді, канони, кодекси), а моральні переконання й моральні стосунки (моральна діяльність моральна поведінка).
Першою складовою моральності є моральні почуття — емоційна складова духовної діяльності особистості, що характеризує її внутрішню позицію, ставлення до людей, до самого себе, до явищ суспільного життя, до суспільства в цілому. До них належать почуття любові, довіри, співчуття, співпереживання, заздрощів, ненависті, гордощів тощо. Їх характерна особливість — поділ цінностей на позитивно значущі, негативно значущі, нейтральні, що передбачає вибір, колізію, позицію, прийняття рішення.
Наступна складова моральності — моральні переконання, тобто укорінені моральні почуття й уявлення
(норми, принципи, ідеали), які людина вважає обов'язковими для наслідування. Моральні переконання дають змогу людині здійснити ту чи іншу дію, вчинок з розумінням необхідності й доцільності поведінки.
І насамкінець, моральні стосунки як складова моралі виникають у процесі діяльності людини, в її діях, поведінці, їх можна класифікувати за змістом, формою, зв'язками; в основі моральних стосунків також лежить певна позиція, що склалася відповідно до ідеалів, норм і принципів тощо.
Отже, наріжним каменем моральності є цінності, моральні норми, принципи, ідеали, заповіді, канони тощо.
Моральні цінності безвідносно до історичних епох мають неперехідний характер, зберігають наступність моральних вимог. Це стосується передусім норм регулювання зв'язків між людьми: не красти, не вбивати, допомагати один одному, виконувати обіцянки, говорити правду тощо.
Серед духовних моральних цінностей загальнолюдського звучання розрізняємо такі головні людські цінності (цінність, життя, краса, істина, свобода), чесноти (справедливість, сміливість, правдивість, щирість, любов до ближнього, вірність, довір'я, скромність, відданість), часткові моральні цінності (здатність дарувати
інтим своє духовне надбання.
До чеснот належать такі якості: доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совістливість, чесність, повага, правдивість, справедливість, гідність, повага до людей, терпимість, благородство, вірність, мужність, великодушність, витримка, достоїнство, щирість, жертовність, скромність, сміливість, співчуття, працелюбність, бережливість, тощо. Характерною їх особливістю є наявність у кожної позитивної цінності свого негативного еквіваленту, який також входить до структури цінностей, але як негативно значуща складова: толерантність — нетерпимість, вірність
- зрада, любов — ненависть, бережливість — марнотратство тощо.
Поділ цінностей на позитивно значущі та негативно значущі дає людині можливість вибирати між багатьма цінностями й зумовлює смислову послідовність дій і вчинків як окремих людей, так і спільнот.
Складовими моральних християнських цінностей є також естетичні характеристики цих цінностей, естетичні категорії — прекрасне і трагічне. Вони широко входять до структури розумі цінностей і оперування ними.
На основі залучення дітей до універсальних цінностей формуються складові духовного світу, моральність особистості, яка є головним життєвим орієнтиром і здатна структурувати реальність за критеріями значущості.
Форми виховання духовності засобами християнських моральних цінностей
Серед методів і форм духовного виховання одне з провідних місць належить активним формам і методам
(ситуаційио-рольові ігри, соціограми. метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером,
ігри-драматизації тощо), які дають дітям можливість предметно, безпосередньо й емоційно бути в ситуації морального вибору та морального пошуку.
Особливе місце посідають форми й методи, які залучають дітей до художньо-музичного, мистецького світу християнських цінностей, де поєднуються традиційні методи з художньою діяльністю самих дітей — живописом, ліпленням, декоративно-прикладним мистецтвом, музикуванням, драматизацією тощо. Крім цих методів доцільно використовувати й традиційні — бесіди, лекції, семінари, роботи з книгою тощо.
Одним з напрямів залучення дітей до християнських цінностей може бути краєзнавча та екскурсійно- пошукова робота, яка знайомить дітей з досвідом і традиціями адаптації християнських моральних цінностей до культури рідного краю.
Результативність застосування інтегрованого підходу, різноманітних виховних форм, методів і впливів великою мірою залежить від того, наскільки вони відповідатимуть індивідуальним і віковим особливостям дітей, задовольнятимуть їхні духовні потреби, викликатимуть відповідну мотивацію і стимулюватимуть саморозвиток і самовиховання дитини, спонукатимуть до морального удосконалення.
Основні шляхи реалізації концепції

9
Формування духовності особистості через християнські моральні цінності покладається на позашкільні освітні заклади, що належать до Міністерства освіти та науки, клуби, різні громадські центри, бібліотеки, громадську організацію «Фонд Добро», яка бере на себе функції управління і координації цим процесом. До нього долучаються засоби масової інформації; газети, журнали, радіо. Велика роль відводиться батькам, які першими традиційно формують моральні орієнтації дитини на основі християнської етики та народної морам.
Ефективність залучення дітей та молоді до культурних надбань християнської етики залежатиме від успішної реалізації всіх її складових:
проведення наукових і практичних конференцій, семінарів, круглих столів з цієї проблематики;
- проведення досліджень у галузі християнської культури як цивілізаційного феномену;

вивчення і врахування позитивного досвіду зарубіжних виховних програм;
—наукова підтримка і науковий супровід діяльності дитячих молодіжних організацій з позитивною, конструктивною програмою;
—розробка й впровадження програм, спрямованих на соціалізацію і моралізацію дітей з девіантною поведінкою;

участь у підготовці телевізійних програм з питань моралі, етики, народної культури;

розробка і запровадження нових методик та інновацій технологій;

науково-методичне забезпечення підготовки вчителів, працівників позашкільних закладів, соціальних працівників до роботи над цими проблемами;
—участь у розробці та виданні програм, методичних матеріалів;
—участь у роботі з батьками для підвищення ролі родинного виховання в цій галузі.
«Духовне, як і раціональне, є природовідповідним у людини, і його треба розвивати в ній так само, як і розум. Це імператив.»

10


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал