Управління освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації



Сторінка1/4
Дата конвертації23.12.2016
Розмір0.94 Mb.
  1   2   3   4
Управління освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації

Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Відділ освіти Конотопської міської ради

Конотопський методичний кабінет

Інноваційні підходи до формування комунікативної культури учнів початкової школи

Спрягайло Людмила Вікторівна,

учитель початкових класів

вищої категорії, «старший вчитель»

Конотопської загальноосвітньої

школи I-III ступенів №13

Суми – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА – СКЛАДОВА КЛЮЧОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ………………………………………………………………7

    1. Зміст і структура комунікативної компетентності …………………………………………………………………………….7

    2. Поняття, критерії і мотиви комунікативної культури ……………………………………………………………………………10

    3. Застосування інноваційних підходів до формування комунікативної культури – основа нової парадигми освіти…………………………………………………………………….14

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ І ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ………………………………….16

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..

Список використаних джерел………………………………………………

ДОДАТКИ

ВСТУП

Важливою складовою загальної культури людини є комунікативна культура, від сформованості якої в особистості залежить, як вона буде встановлювати контакти з іншими людьми, й, урешті-решт, її самореалізація та майбутнє. Від рівня сформованості комунікативної культури в громадян України залежить також, чи стануть взаєморозуміння, діалог, толерантність, консенсус і злагода характерною ознакою українського суспільства.



Актуальність дослідження. У сучасному світі розвинених технологій люди суттєво обмежені в спілкуванні: не мають можливості зустрічатися один з одним настільки часто, як хотіли б, ділитися враженнями від прочитаної книги, натомість спілкування відбувається в кращому випадку за допомогою комп’ютерів. Будь-які інформаційні потреби людини в наш час з успіхом задовольняються за допомогою засобів масової комунікації – телефонів, комп’ютерів, факсів, що призводить до відсутності необхідних навичок володіння комунікативною технікою й веде до спотворення передачі й прийому знань, ідей, думок і почуттів. Проте нинішні зміни в усіх сферах життя нашої держави потребують виокремлення необхідності формування комунікативної культури громадян.

На сучасному етапі модернізації освітньої галузі в Україні перед школою стоїть складне завдання – виховати культурну, творчу особистість, яка вміє знайти своє місце в складній, постійно мінливій дійсності.

Проблематика, пов'язана з формуванням комунікативної культури особистості, є частиною більш широкої проблеми – залучення учнів до культурних цінностей соціуму. Вона розглядається сьогодні як одна з центральних у педагогіці. «Освіта є визначальним чинником культурної життєдіяльності суспільства» зазначається в Національній доктрині розвитку освіти. Завдання педагогіки – розробка педагогічних технологій, які дозволили б здійснювати цілеспрямований вплив на процес виховання комунікативної культури молодших школярів в умовах навчальної, трудової та дозвіллєвої діяльності.

В умовах переходу на новий Державний стандарт початкової загальної освіти пріоритетами сучасної освітньої системи є розроблення і втілення в життя освітніх інновацій, що якісно змінюють зміст, форми, методи, засоби виховання соціально–комунікативної культури школярів. Ефективність їх використання значною мірою залежить від того, як реалізується творчий потенціал особистості учня.



Теоретичні основи дослідження. В українській педагогіці проблемам формування комунікативної культури присвятили свої наукові праці вчені, методисти Н.Бабич, І. Білодід, А. Богуш, М. Вашуленко, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюх, А. Коваль, Л. Мацько, В. Мельничайко, Г. Шелехова та інші.

Разом із тим, сфера, що охоплюється поняттям «комунікативна культура», залишається невизначеною, недостатньо обґрунтованою. Думка соціального психолога Т. Ньюкома, висловлена ще тридцять років тому стосовно того, що «термінологія в галузі дослідження комунікативних процесів настільки нерозвинена, що ми навряд чи знаємо, як спілкуватися з приводу комунікації» залишається актуальною й сьогодні. Саме суперечністю між недостатністю розробок теоретико-методологічних основ виховання комунікативної культури молодших школярів і значимістю комунікативної культури в розвитку молодших школярів і тим, що виховання комунікативної культури молодших школярів у першу чергу пов'язано з попередженням підліткових «комунікативних проблем» зумовило вибір теми «Інноваційні підходи до формування комунікативної культури учнів».



Мета дослідження: теоретично обґрунтувати педагогічну модель формування комунікативної культури учнів, розробити та експериментально перевірити інноваційні підходи до її формування.

Обєкт дослідження: комунікативна культура учнів початкової школи.

Предметом дослідження є специфіка інноваційних підходів до формування комунікативної культури молодших школярів.

Методи дослідження: вивчення і аналіз літературних джерел; спостереження, бесіда, тестування, дослідно-експериментальна робота; методи якісної та кількісної обробки емпіричних даних. Результати роботи можуть бути використані вчителями початкових класів при організації й проведенні навчально-виховного процесу з учнями початкових класів.
Завдання:

  1. Опрацювати психолого-педагогічну літературу з метою визначення поняття «комунікативна культура», критерії та показники її сформованості;

  2. з’ясувати принципи і особливості формування комунікативної культури молодших школярів;

  3. розробити систему завдань із використанням інноваційних підходів до формування комунікативної культури учнів початкових класів;

  4. обгрунтувати та експериментально перевірити можливості використання інноваційних підходів до формування комунікативної культури учнів;

  5. провести аналіз ефективності та доцільність застосування інноваційних підходів до формування комунікативної культури учнів

Гіпотеза дослідження: застосування інноваційних підходів сприятиме підвищенню рівня сформованості комунікативної культури учнів початкових класів.
База дослідження: Конотопська загальноосвітня школа I-IIIступенів №13.
Структура дослідження: робота складається зі вступу, двох розділів із підрозділами, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА – СКЛАДОВА КЛЮЧОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ

    1. Зміст і структура комунікативної компетентності

На сучасному етапі у педагогіці набуває поширення розуміння навчання як процесу розвитку учнів через формування у них ключових компетентностей. Школа повинна забезпечити  формування й розвиток інтелектуальної, творчої, ініціативної особистості, здатної жити у принципово нових умовах,  реалізувати себе в житті, бути успішною і сприяти розвитку суспільства. Такий процес обумовлений змінами в житті країни й підтверджується Конституцією України, законом України «Про освіту», Державною національною програмою «Освіта», новим Державним стандартом початкової освіти.

Серед восьми «ключових компетентностей» значна роль відводиться саме комунікативній, тому що вона означає не лише вміння спілкуватися рідною та іноземними мовами, а ще й характеризується вміннями взаємодіяти з людьми та подіями, є невід’ємною складовою роботи в колективі. Комунікативна компетентність характеризується низкою інших здібностей людини, що виявляється у швидкості, глибині та міцності оволодіння засобами і прийомами діяльності, такими як:



  • уміння слухати, сприймати і відтворювати інформацію;

  • вести діалог;

  • брати участь у дискусіях;

  •   вести переговори;

  •  уміння переконувати і відстоювати свою точку зору, тобто спілкуватися.

Понятійний словник визначає комунікативну компетентність як володіння методами та прийомами взаємодії з оточенням, уміння орієнтуватися в різних ситуаціях, вступати в спілкування, бути зрозумілим, спілкуватися без обмежень. В основі даної компетентності лежить уміння спілкуватися як обмін інформацією між двома (діалог) або більше (полілог) співрозмовниками.

Складові комунікативної компетентності:



  • комунікабельність (здатність установити й підтримувати необхідні контакти з іншими людьми)

  • володіння змістовою інформацією та вміння оперувати нею

  • здатність до партнерської взаємодії та взаєморозуміння.

Вступаючи в спілкування, співрозмовники ставлять конкретну мету: обмін чи передача інформації; розвиток особистісних і ділових якостей; обмін прийомами, засобами, технологіями; зміна мотивації поведінки; обмін емоційним станом, почуттям. Проте повноцінним спілкуванням буде тоді, коли розкриваються всі грані одночасно: обмін інформацією, взаємодія з іншими людьми, розуміння й пізнання їх, а також переживання, які виникають під час спілкування.

Психологічний контакт характеризує спілкування як двосторонню діяльність, яка полягає не лише у взаємозв’язку і взаємодії з іншими людьми для вирішення різних завдань, а й у взаємному обміні емоціями, співпереживанні, співчутті, умінні «відчувати поряд із собою людину, розуміти її душу» [18]. Уміння спілкуватися безпосередньо пов’язують з психологічним здоров’ям. Провідний американський психолог Д.В.Джонсон зазначає: «Жити – значить достукуватися до сердець інших людей, дотягуватися до них…Психологічне здоров’я – це вміння налагоджувати і підтримувати кооперативні, взаємозалежні стосунки з іншими людьми...» [5]. Контакти між людьми під час спілкування є необхідною умовою існування індивіда.

Наукові підходи до формування комунікативно компетентності розкрито в працях визначних педагогів й лінгвістів XIX – XXI століть, таких як М.Ф.Бунаков, Ф.І.Буслаєв, В.І.Водовозов, Я.К.Грот, О.А.Потебня, В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський, Ф.Ф.Фортунатов та інші .

Щоб спілкування було ефективним, задовольняло обидві сторони й відповідало поставленій меті, людям необхідно володіти комунікативними вміннями. Ефективним спілкування буде тоді, коли воно складається з таких етапів:



  • встановлення контакту і знайомство (передбачає бажання однієї людини відрекомендувати себе іншій);

  • орієнтування в ситуації спілкування, осмислення того, що відбувається;

  • обговорення спільних питань, проблем; вирішення проблем; завершення контакту (закінчення розмови).

Формування комунікативної компетентності учнів – одне з основних завдань учителя початкових класів. Переступаючи поріг першого класу, діти володіють розмовно-побутовою мовою, їх лексичний словник переважно бідний. Вони не можуть виразити свої почуття, зрозуміти нові значення слів, терміни та поняття, які освоюють у процесі навчання. Окрім того, невміння зв’язано висловлювати свої думки, неправильна вимова слів, помилки в усному та писемному мовленні – все це створює проблеми у процесі спілкуванні з дорослими та однолітками, не дає учневі можливості в повній мірі розкрити свої здібності й задатки, проявити себе як особистість.  Дитині потрібно допомоги розвинути вміння, що знадобляться йому в реальному спілкуванні, допоможуть пройти складний, але необхідний шлях до безпроблемного спілкування більш безболісно.

    1. Поняття, критерії і мотиви комунікативної культури

З розвитком суспільства визначаються підвищені вимоги до формування комунікативної культури, що є однією з складових особистісної культури сучасної людини. Вона забезпечує успішну взаємодію не лише в сучасному середовищі, а й у інших життєвих ситуаціях, виявляється у всебічній обізнаності з феноменом спілкування, осягненні його цінності, ефективній комунікативній поведінці.

Термін «культура спілкування» почав з’являтися в наукових працях у 80-і роки, у яких здебільшого характеризуються окремі види культури спілкування, докладно описано культуру професійного (педагогічного) спілкування. Важливим для розуміння даної проблеми є доробок Г. С. Костюка про психічний розвиток особистості, психологію розуміння та мислення. З терміном «культура спілкування» ми зустрічаємося в роботах таких авторів, як В.С. Гозман, О. Б. Добрович, В. М.Поздняков, Т.О. Чубукова, Л.О. Петровська, В. Матвєєв, А. Панов, В.А. Кан-Калик, Т.К. Чмут, Я. Радевич-Винницький та ін. Теоретичний і практичний внесок у розробку проблеми спілкування і його культури внесли відомі педагоги А.С. Макаренко та В. А.Сухомлинський.

Розглядаючи критерії комунікативної культури, можна виділити три основні його мотиви: ділові мотиви, які виражаються в здатності до співпраці, до гри, до загальної активності; пізнавальні мотиви, що виникають у процесі задоволення потреби в нових враженнях, у пізнанні нового, джерелом якого виступає дорослий - джерело нової інформації і в той же час як слухач, здатний зрозуміти й оцінити судження і питання молодшого школяра; особистісні мотиви, характерні для спілкування як самостійного виду діяльності, у цьому випадку комунікативна культура підтримується самою людиною, його особистістю. Це можуть бути окремі особисті якості, а можуть бути відносини з іншою людино як цілісною особистістю.

Науковий зміст терміну «комунікативна культура» визначається змістовим наповненням понять «спілкування», «комунікації», «толерантність». Своєрідним змістом спілкування слід визнати ставлення та стосунки, які наповнюють комунікативну культуру, надають йому своєрідний колорит, забарвлення, диктують засоби, манеру спілкування. Змістовна сторона ж спілкування реалізується через способи, засоби.

Головним засобом спілкування в людському суспільстві є мова. Що таке культура мови? Це володіння нормами літературної мови, уміння користуватися всіма її засобами, залежно від умов спілкування. Висока культура мови неможлива без високої загальної культури. «Убогість слова – це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної «товстошкірості» [17].

Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Уміння дотримуватися етичних норм завжди високо цінувалося в суспільстві. Знання норм етики, застосування їх в поведінці та мовленні свідчать про гарні манери, тобто володіння загальною культурою, уміння контролювати свої почуття, емоції, керувати своїм характером, волею, поведінкою. Етикет формує толерантність характеру і культуру поведінки.

Толерантність - це складний, багатоаспектний та багатокомпонентний феномен, що має безліч ліній прояву і розвитку, і тому пронизує всі сфери соціального та індивідуального життя. Це особлива поведінка людини, спрямована на конструктивну взаємодію з «іншим»; якість, що характеризує ставлення до іншої людини як до рівноправної особистості.

До розкриття сутності поняття «толерантність» належать слова: такт, тактовність, терпіння, визнання, повага, великодушність у ставленні до інших, прощення, поблажливість, м'якість, співчуття, терпіння, прихильність до іншого, витривалість, готовність до примирення та ін.

Такт. Тактовність. Слова, які мають латинське походження. У латинській мові слово такт має два значення: дотик, почуття. Тактовність починається з уміння поводитися з кожною людиною, залежно від її душевного стану; вміння вчасно ввійти чи вийти з кімнати, мовчати, коли розмова була б зайвою і нав’язливою; «вміння відчути людину, начебто доторкнувшись до неї душею» [8]. А все це разом – вміння вислухати людину.

Дотримання етикетних норм передбачає вияв таких якостей як ввічливість, ґречність, чемність, тактовність, уважність, доброзичливість, стриманість. Виражаються ці якості через конкретні мовленнєві дії. Звідси мовленнєвий етикет – правила мовленнєвої поведінки, прийняті в суспільстві. Те, що називають мовним етикетом, використовується щоденно в мовленні кожної людини. Це найбільш уживані слова і вирази, з якими люди звертаються один до одного, виявляючи ввічливість, пошану, стриманість, такт. Мовний етикет робить спілкування людини з іншими приємним, бажаним. Найголовніші вимоги мовного етикету – ввічливість, чемність, уважність, стриманість. «Ніщо не обходиться нам так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість», - писав Сервантес. До засобів мовного етикету відносяться словесні формули вираження ввічливості, особливі форми звертання, звертання пошанної множини (займенник Ви) та інші.

Людина створила культуру, а культура – людину. Кожне суспільство виробляє ритуальні форми поведінки задля свого існування. Мовний етикет справедливо вважають культурним обличчям нації. Українці, спираючись на притаманну споконвічну доброзичливість, чутливість, гуманізм, виробили розвинуту систему мовленнєвого етикету. Щоб налагодити контакт між собою, підтримати доброзичливу розмову, українці використовують цілу систему словесних формул. Наприклад: Добрий день! Щиро дякую! Дозвольте пройти! Від краю до краю всім добра бажаю! По цій мові будьмо здорові!

Увага до мовного етикету проявилася в народних піснях, казках, прислів’ях та приказках. Наприклад: Що маєш казати, то наперед обміркуй. Лихо говірливому, та не добре й мовчазливому. Говорити – то срібло, а мовчати – то золото.

Правила мовного етикету людина засвоює з дитинства. Перед школою постає одвічне питання «як бути», як уберегти в дитині протягом життя все найкраще, що «ввібрала вона з часів «спи, мій маленький» [3]. Найбільш повно сформувати навички мовного етикету можна за допомогою організації та проведення навчання як спілкування, тобто використовуючи комунікативно-діалогову модель навчання.

«Безумовно, самі знання не забезпечать культуру спілкування, якщо вони не будуть використовуватися. Для того, щоб спілкування було успішним, треба мати необхідні вміння. Вони набуваються з досвідом, за допомогою певних вправ. Для того, щоб контакт був насправді глибоким, необхідно, щоб особистість, крім знань про спілкування, певних навичок та умінь, мала ще й відповідну комунікативну установку на спілкування. Причому не просто установку на встановлення контакту, а на людину, як на загальнолюдську цінність. Тоді цей контакт стане олюдненим і спілкування буде вестися на високому рівні» [19].

У даній роботі ми будемо розглядати комунікативну культуру як спілкування, оскільки відсутність необхідних навичок володіння технікою спілкування будь-яким учасником навчально-виховного процесу веде до викривленої передачі і прийому знань, ідей, думок і почуттів.


    1. Застосування інноваційних підходів до формування комунікативної культури – основа нової парадигми освіти

Державним стандартом початкової загальної освіти, який впроваджений з першого вересня 2012 н.р., визначено пріоритетні завдання сучасної початкової освіти, серед яких виокремлюється завдання вчити співіснувати – будувати стосунки: робочі, дружні, сімейні, тобто формувати комунікативну культуру школярів. Вирішення цих завдань потребує оновлення змісту і організації навчання в початковій школі, відповідності вимогам сучасного життя, суспільним і особистим потребам.. Інноваційність – важлива ознака сучасної ошколи. Освіта змінюється за змістом, формами, методами, реагує на зміни у суспільстві, враховує світові тенденції. Освітні інновації - результат творчого пошуку вчителів і науковців: нові ідеї, технології, методики навчання, а також  окремі елементи навчально–виховного процесу. Нові підходи в організації навчальній діяльності дають змогу ефективно вирішувати завдання творчого розвитку особистості молодшого школяра, підготовки учнів до майбутнього дорослого життя, формування вміння і бажання вчитися, використовувати набутті знання  в майбутньому. Інноваційне навчання ґрунтується на компетентністному підході: формує, виховує і розвиває найважливіші компетентності учня для успішного життя, особистісного росту, духовного і фізичного зростання.

Освітня інноваційна діяльність формує новий світогляд і самого педагога, дає можливість йдти в ногу з часом, не розгубитися в потоці інформації, особистісному та професійному зростанню. Відомий американський підприємець Фред Сміт підкреслив важливість змін в суспільної діяльності на сучасному етапі: «Вам неодмінно прийдеться проводити інновації, якщо перед вами буде стояти питання виживання».

Інноваційні технології навчання в початковій школі описані в науково-методичній літературі достатньо. Особливість сучасної освіти полягає в тому, що  творчі вчителі на практиці поєднують дуже результативно класичну методику з елементами педагогічних новацій.

Наказом Міністерства освіти і науки України № 522 від 07.11.2000 р.було затверджено Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності. Це положення розроблено відповідно до законів України, з метою впровадження інноваційної освітньої діяльності в систему освіти. Дослідження і впровадження у навчально-виховний процес інноваційних методик є актуальним питанням, вивченню якого присвячено праці сучасних науковців: Л. О. Ворзацька, Л. Галіцина, В. В. Давидова, О. К. Дусавицький, М. П. Козіцька, А. В. Лихва, С. М. Лупінович, Л. І. Нечволод, Н. В. Рєпіна, О. В. Сутула, В. Л. Сухар, В. П. Телянчук, І. А. Тригуб, Н. В. Фастова, О.В.Франчук, О. Я. Харченко, І. В. Цепова, Г. А. Цукерман, Л. М. Шильцова та ін.





РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ І ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Формування комунікативної культури обумовлюється тим, як молодший школяр засвоює відносини, що існують в суспільстві. Виникає питання, як забезпечити таке засвоєння, як допомогти дитині опанувати культуру спілкування, зміст якої має різні відтінки у взаєминах з батьками, ровесниками, старшими і молодшими [16]. Для цього необхідно обрати ефективний підхід і правильно організувати роботу. Якими б гарними не були підходи, ефективний результат вони дають лише за певних умов: будь-який з них має бути гуманним, не принижувати дитину, не порушувати його прав. Це відноситься до дітей будь-якого віку.

Молодший шкільний вік характеризується особливими здібностями дітей до навчання. Це той період, коли дитина здатна оволодіти умінням спілкуватися. Перед учителем постає завдання створити оптимальні умови для збагачення досвіду спілкування молодших школярів. Найважливіше – забезпечити системний цілісний підхід, а саме: задіяти виховні можливості різних предметів, позаурочної роботи (гуртки, дитячий театр, виховна діяльність у групі продовженого дня); зосередити увагу батьків на вихованні комунікативної культури.

Досвід роботи над проблемою переконує, що для формування комунікативної культури молодших школярів доречними є як традиційнй, так і інноваційні форми і методи організації навчально-виховної діяльності з дітьми на етапах уроку та в позаурочний час.

Найбільш успішно сприяють формуванню даної компетентності уроки рідної мови, літературного читання, англійської мови, основ здоров’я, навчальний предмет «Я у світі». Впровадження в початкових класах риторики (2009 рік гриф МОН України одержала програма, оновлена Протокол №12 20.11.2013) розширило можливості вчителів по активізації формування комунікативної культури дітей. Одним із основних завдань риторики є навчання ефективному спілкуванню, яке задовольняє обидві сторони його учасників, відповідає поставленій меті й залежить від правильного мовлення, голосових якостей, характеру висловлених думок, умінь користуватися невербальними засобами спілкування, розуміти внутрішній стан співрозмовника за допомогою «мови» жестів, міміки, постави; дотримання етичних норм і правил, звичаїв і традицій своєї країни та країни співрозмовника.

Особливий потенціал для формування культури спілкування мають теми уроків риторики, що вивчаються в 1-4 класах: «Теплі слова», «Прощання», «Розмова по телефону», «Звертання», «Ввічлива відмова», «Компліменти», «Встановлення контакту», «Слова подяки», «Шляхетність», «Мовчання». (Додаток А)

Через активне засвоєння змісту предмету «Українська мова» реалізується мовленнєва (вивчення формул мовленнєвого етикету, правил спілкування), мовна лінія (практичне ознайомлення зі словами-звертаннями, словами ввічливості), соціокультурна (добір формул мовленнєвого етикету вітання, прощання, прохання, вибачення залежно від віку і статусу особи, з якою відбувається спілкування).

Діяльність учнів на уроках української мови доцільно організовувати на основі текстоцентричної технології. Її особливість полягає в тому, що діти ознайомлюються з мовними поняттями не на окремих реченнях, а на текстах – високохудожніх взірцях, що мають величезний виховний потенціал (Додаток Б).

Наприклад

Спілкуван.я з люд.ми свідчит. про тебе як людину. Основою спілкуван.я є ввічливість. Уввічлива людина – доброзичлива і уважна. Вона з повагою ставиться до інших людей, поважає думку співбесідника.

Увічлива людина – тактовна, любязна і делікатна. Вона завжди памятає, що добрими словами можна принести людині радість, а лихими – поранити їй душу.

Опрацьовуючи поданий текст, доцільно провести бесіду про роль ввічливих слів при спілкуванні, пригадати правила етикету, яких слід дотримуватися.

Необмежені можливості розвитку комунікативної культури наявні в роботі над фразеологізмами, прислів’ями, приказками, які служать для увиразнення нашої мови, надають нашому спілкуванню емоційності, привабливості. (Додаток В) Система народної педагогіки відображає моральні й естетичні орієнтири народу, особливості психології і є втіленням національних рис характеру, ментальності.

Наприклад, при вивченні дієслова в третьому класі можна дати таку вправу:



  • Прочитайте. Поясніть, як ви розумієте висловлювання?

Хто мовчить, той двох навчить

Того, хто мовчить, не перекричати.

І серед дурнів знайдеться розумний: той, хто мовчить.

Де мало слів, там більше правди.

Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

Важливе місце при формуванні комунікативної культури учнів має займати робота над відпрацюванням умінь будувати діалог.

Діалогічне спілкування (від грец. (dialoqos- розмова між двома чи декількома особами) засноване на рівноправ’ї партнерів - учасників спілкування і дає змогу перейти від установки на себе до установки на партнера і врахування його інтересів і можливостей. Формула діалогічного спілкування: я говорю - ти слухаєш, ти говориш - я слухаю.

Навчання потрібно здійснювати поетапно, від відтворення зразка до самостійної побудови діалогу.(Додаток Г)

Наведемо декілька прикладів ситуативних ігор «Чи комунікабельна ти людина?» Завдання: скласти діалог зі своїм співрозмовником, обіграти одну із запропонованих життєвих ситуацій. Учитель акцентує увагу на тому, що під час розмови потрібно пам’ятати про інтонацію, жести, міміку.

1.Обміняйтеся із сусідом думками з приводу цікавих телепередач.

2. Розпитайте один одного про уподобання.

3. Ви – близькі друзі, але давно не бачилися. У вас багато приємних спогадів…

4. Ви казкові персонажі з відомої казки. Яка розмова відбудеться між вами у казковому королівстві?

Великий виховний потенціал зосереджено у новому змісті курсу «Літературне читання». У процесі читання і осмислення художніх творів поряд із спеціальними читацькими вміннями і навичками розвиваються і збагачуються комунікативні компетентності школярів. В.О. Сухомлинський підкреслював, що праця над творами, казками – це не тільки розвиток мовлення, а й «загальнопедагогічна проблема, від вирішення якої залежить розумовий розвиток учнів, багатство їхнього духовного життя» [17, с. 637]

Сприяє засвоєнню норм комунікативної культури інсценізація творів. Цей метод надзвичайно захоплює дітей, особливо коли читаються байки, у яких є можливість перенести виховний зміст на життєві ситуації близькі учням початкових класів (наприклад, «Зозуля і півник», «Коник-стрибунець»)

Відомий психолог Д.Б. Ельконін підкреслював, що ні один інший вид людської діяльності не утворює навколо себе такої потужної «педагогічної ниви», як гра. Унікальність її полягає в тому, що саме вона і є та діяльність, у процесі якої формується людська уява, без якої неможливий ніякий прояв особистості. Л. С. Виготський бачив у грі невичерпне джерело розвитку особистості.

Гра має сприяти відпрацюванню в учнів умінь орієнтуватися в життєвих ситуаціях, тренує їхні здібності до вибору оптимальних рішень з альтернативних можливостей, розвиває відповідальність за прийняті рішення та вчить прогнозувати можливі наслідки. Перевага ігор полягає в тому, що вони навчають норм мовленнєвого спілкування, забезпечують володіння комунікативними одиницями, усталеними формами та зворотами, необхідними в повсякденному житті.

Ігри, що сприяють формуванню комунікативної культури можуть бути використані на різних уроках та виховних заходах. Наприклад, комунікативна гра «Чарівний стілець». Один стілець у класі оголошується «чарівним». У того, хто сідає на цей стілець, зникають всі негативні якості, залишаються лише позитивні. Учні повинні назвати всі позитивні якості особи, яка сидить на «чарівному» стільці.Учитель заохочує дітей вживати, наприклад, пестливі слова, порівняння, синоніми. Потім місце на стільці займає друга група учнів та обговорює наступне питання.

Риторичні ігри будуються на матеріалі програми з риторики. Наприклад, рольова гра «Гості». Учитель повідомляє, що в клас завітали гості. Діти отримують завдання їх привітати. Перемагає той, хто дотримався всіх правил етикету: ввічливо звернувся, використав слова вітання, промовив їх з повагою, у міру голосно, чітко, з доречною мімікою і жестами.

Під час вивчення теми «Жести» проводиться гра: дітей класу ділимо на дві команди. Кожна з них придумує кілька слів, записує кожне на окремому аркуші паперу. Учневі (на вибір) із протилежної команди дають прочитати слово, і він має жестами пояснити своїй команді, що це за слово, а команда мусить відгадати його. Потім вибирають другого учасника, якому показують нове слово. Порівнюють, яка команда цікавіше впоралася із завданням.

Щоб організувати спільну діяльності вчителя та учнів на уроці, спрямовану на досягнення поставленої мети, доцільно, на наш погляд, використовувати інтерактивні методи навчання. Саме слово «інтерактив» походить з англійської й означає взаємно діяти. Цей метод покликаний залучати до роботи всіх без винятку учнів. Основне завдання цього методу – не тільки дати дитині глибокі і міцні знання, а й сформувати особистість і її компетентність. Суть інтерактивних методів полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це спів-навчання, в якому і вчитель, і учень є суб’єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання. Інтерактивні технології найбільше сприяють розвитку в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва. Як довели наші дослідження, застосування інтерактивних методів навчання – ключ до формування комунікативної культури учнів початкових класів. Вчитель може використовувати фронтальні технології інтерактивного навчання:



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал