Управління освіти І науки житомирської обласної державної адміністрації житомирський професійний ліцей легкої промисловості збірник



Сторінка2/4
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.74 Mb.
1   2   3   4

Робота з історичними джерелами
http://svitppt.com.ua/images/19/18525/960/img10.jpg

2. Робота з підручником

Отже, звільнення території республіки від німецько-фашистських загарбників поставило на порядок денний питання про відбудову народного господарства. Україну необхідно було піднімати з руїн і попелу.  

Учні опрацьовують текст підручника і складають схему «Особливості процесу відбудови в Україні». Визначають наслідки відбудовчих процесів.

http://history.vn.ua/lesson/11klas/11klas.files/image008.jpg

3. Перегляд уривку відеофільму про голод 1946-1947 рр.

 Після перегляду учні дають відповідь на запитання: «Які основні ознаки аграрної політики радянської влади в Україні були пов’язані з голодом 1946-1947 рр. Якими були масштаби та наслідки голоду?»



4. Робота зі схемою «Радянізація західних областей України»

http://history.vn.ua/lesson/11klas/11klas.files/image010.jpg

5. Учнівські індивідуальні проекти: презентування повідомлень на тему: «Операція «Вісла» ‒ злочин проти українства»; «Життя населення в умовах протистояння радянської влади та ОУН-УПА».

6. Робота в групах

На основі підручника учні визначають позитивні (1-ша група) і негативні тенденції (2 група) у галузі культури означеного періоду та презентують отримані знання один одному.



VI. Систематизація та узагальнення нових знань і умінь на перетворюючому та творчому рівнях.

Бесіда за запитаннями:



  • Покажіть на карті зміни в адміністративно-територіальному устрої, що відбулися у повоєнний час.

  • Порівняйте особливості відбудовчих процесів в Україні із відомими вам загальноєвропейськими варіантами повоєнної відбудови.

  • Ким і коли було проведено операцію «Вісла»? Сформулюйте своє ставлення до цих подій.

  • Чи мали місце зв’язки між відбудовчими процесами, особливостями політичного життя та суперечливими явищами у розвитку культури та духовного життя?

VII. Підведення підсумків уроку та оцінювання.

  • Відповідь на проблемне завдання, що було поставлене на початку уроку.

  • Метод незакінченого речення: «Сьогодні на уроці я дізнався…», « Я цей урок запам'ятаю тому що…»

  • Оцінювання учнів.

VIII. Домашнє завдання.

Опрацювати відповідний параграф підручника, дати відповіді на запитання в кінці параграфу, індивідуальні завдання:

1. Випереджувальне завдання – підготувати повідомлення на тему: «Повсякденне життя населення Житомирщини під час війни»

2. Підготувати есе на тему: «Чому політика репресій з боку радянського режиму постійно була спрямована на духовну сферу життя республіки?»

ЖИТОМИРСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА УРОКУ

З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

НА ТЕМУ:

ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ В 90-Х РОКАХ XX ст. ПРОБЛЕМА УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ ТА ПОШУК ЇЇ РОЗВ'ЯЗАННЯ

Підготувала:

викладач історії

Остапенко О. В.

Житомир‒2015

Мета уроку:

навчаюча


  • схарактеризувати економічне становище України у 90-х роках XX ст.;

  • розкрити сутність реформ в аграрній, фінансовій сфері тощо;

  • з'ясувати причини зниження виробництва і рівня життя населення;

  • навчати використовувати здобуті знання для аналізу конкретно-історичного матеріалу;

  • прослідкувати кроки української економіки до інтеграції у європейський та світовий економічний простір;

розвиваюча

  • продовжувати формувати критичне мислення;

  • розвивати вміння порівнювати та аналізувати історичну інформацію – порівняти стан економіки періоду 1985-1991 рр. зі станом економіки періоду що вивчається;

  • розвивати навички роботи з історичними документами;

виховна

  • розширювати культурний та політичний кругозір;

  • виховувати в учнів громадянську свідомість, сприяти утвердженню ідеалів демократії, добра і справедливості.

Очікувані результати уроку.

Після цього уроку учні зможуть:



  • на основі різних джерел інформації характеризувати й пояснювати основні чинники, особливості й тенденції економічного розвитку України у 90-ті роки XX ст.;

  • застосовувати та пояснювати терміни «інфляція», «гіперінфляція», «емісія», «ринкові відносини», «корупція», «криміналізація й тінізація економіки», «інтеграція економіки», «лібералізація цін», «монетаризм»;

  • аналізувати запропоновані історичні документи;

  • порівнювати стан економіки періоду 1985-1991 рр. з економічним розвитком незалежної України;

  • визначати власну позицію щодо питання економічних реформ, переходу до ринкових відносин, причин зниження виробництва і рівня життя населення;

  • висловлювати власну думку щодо інтеграції української економіки в Європейський та світовий економічний простір.

Обладнання уроку: підручник, атласи, презентація «Економічне життя України 90-х років», стінна карта «Україна незалежна», опорні конспекти.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

План уроку:

1. Стан економіки після розпаду СРСР.

2. Роздержавлення, приватизація.

3. Фінансова система.

4. Здійснення аграрної реформи.

5. Основні тенденції розвитку економіки в II-й половині 90-х років XX ст.

6. Інтеграція української економіки в Європейський та світовий економічний

простір.


ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань та умінь учнів.

Проводиться вчителем у формі фронтального опитування:



  • Пригадайте економічні реформи 1985-1991 рр. Назвіть їх суть та наслідки.

  • Чому ці заходи не мали успіху?

  • Якими були стартові умови для відродження економіки України після проголошення незалежності?

  • Які умови ви можете назвати позитивними і які негативними? (учні визначають при допомозі методу «дерево рішень»).

Учні по черзі називають коротенькі твердження, які характеризують стан розвитку економіки.

Учитель фіксує їх на дошці і просить згрупувати за напрямками: негативні та позитивні чинники.


http://images.myshared.ru/1218335/slide_24.jpg


http://history.vn.ua/lesson/11klas/11klas.files/image037.jpg

III. Мотивація уроку.

Постановка проблемного запитання: «Як ви вважаєте, чому Україна активно намагається інтегрувати у європейський та світовий економічний простір? Чи можемо ми самостійно будувати власну економіку без жодних інтеграцій?»

Учні дають свої відповіді, а в кінці уроку ми повертаємося до даного запитання й підводимо підсумки.

IV. Сприйняття та осмислення нового матеріалу.


  1. Розповідь вчителя.

Після розпаду СРСР і здобуття незалежності Україна вийшла на шлях самостійного як політичного, так і економічного розвитку. За виробничим потенціалом і чисельністю населення Україна — друга після Росії держава СНД. У результаті панування командно-адміністративної системи управління економікою Україна опинилася в стані глибокої економічної кризи. Політична незалежність України стала передумовою для здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки, який дав би змогу вивільнити творчу енергію народу та повніше реалізувати можливості вітчизняного економічного потенціалу. Учені розрізняють три моделі переходу від командної до ринкової економіки.

http://history.vn.ua/lesson/11klas/11klas.files/image036.jpg

Наприкінці уроку дайте відповідь на запитання: «Яку з цих моделей обрала Україна в процесі переходу від командної до ринкової економіки?» Свою відповідь аргументуйте фактами.

90-ті роки для України можна назвати роками економічної трансформації. Одним із головних завдань стала розробка науково обґрунтованої соціально-економічної політики. Без такої програми успішний розвиток економіки будь-якої країни неможливий. Але в 1991 р. перевагу було надано не науково обґрунтованим висновкам учених, а нав’язаній Україні ззовні так званої «шоковій терапії» за російським зразком. Уже в січні 1992 р. російський уряд Є.Гайдара, дотримуючись концепції «шокової терапії», зняв державний контроль над ціноутворенням. Кабінету Міністрів України, очолюваному В. Фокіним, щоб якось захистити український ринок, не залишалося нічого іншого, як повторити цей маневр. Безмитні кордони, глибока інтегрованість у простір СНД, існування саме в Росії єдиного на той час для пострадянських держав емісійного банку, запрограмованість виконувати накази з Москви стали об’єктивними чинниками, які підштовхнули Україну до цього кроку.

Але спроби реформування економіки теж мали місце. Копіюючи російські реформи, Україна пішла шляхом формування капіталізму зразка XVIII ст. — вільного ринку, — що заперечує регулювальну роль держави. Реформи почалися без обґрунтованих стратегічних цілей, які були б вироблені саме для України з урахуванням її інтересів та історичних особливостей. Невдача України на початковій стадії економічних перетворень певною мірою пов’язана зі стартовими умовами реформ. Це спадок командно-адміністративної системи, зношеність виробничих фондів, ірраціональна виробнича структура. Негативну роль відіграли розрив господарських зв’язків із сусідніми країнами та стрибок цін на імпортовані енергоносії. Окрім цього, не можна не враховувати досить високого ступеня інтегрованості України до союзно-господарського комплексу. Значну роль в економічному спаді відіграли і суб’єктивні прорахунки уряду України у визначенні народногосподарських пріоритетів, відхилення від виробленого раніше курсу. Отже, з початком незалежності України віднайти оптимальну формулу реформування національної економіки не вдалося.



2. Робота з термінами

Учні записують у зошити основні терміни і поняття ‒ інфляція, гіперінфляція, лібералізм, монетаризм  та інші.



3. Розповідь вчителя

Новообраний президент Л. Кучма в жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію, суть якої зводилася до формули «прискорене реформування як єдина умова і основний засіб виходу з кризи та економічної стабілізації». У соціально-економічній політиці було визначено такі основні напрями та пріоритетні завдання:

1) фінансова стабілізація — послаблення податкового пресу, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи;

2) регульована та контрольована державою лібералізація цін;

3) докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки на основі розширення приватного сектору;

4) децентралізація управління економікою;

5) лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків, чітке визначення пріоритетів у регіональному спрямуванні зовнішньоекономічної політики;

6) соціальний захист, який передбачав докорінні реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування, передання через акції в приватне користування населення державного майна.



Завдання

1. Дайте оцінку положенням Програми з виходу із кризи Президента Л. Д. Кучми.

2. Зробіть припущення, наскільки вона могла бути ефективною.

Із цієї програми, по суті, починається другий етап економічних перетворень в Україні, який можна розглядати як спробу змін в економіці. Національний банк України видав постанову про уніфікацію курсу валют та стримування інфляції. Таким чином, Президентом була запропонована ліберально-монетаристська модель виходу із кризи.

Проте ситуація в економіці країни продовжувала погіршуватися. Президент взяв курс на радикальні економічні перетворення.

3.Самостійна робота учнів за підручником.

Завдання:

- Поміркуйте, чому заходи, що були здійснені Президентом Л. Д. Кучмою у 1994-1997 pp., виявилися недостатньо ефективними?

- Визначте причини глибокої затяжної кризи, у якій опинилася Україна (метод «Два-чотири-разом»).

Учні обговорюють це завдання в парах, потім — у малих групах, потім всі разом висловлюють міркування з даної проблеми. Наприкінці виконання роботи роблять узагальнення обговореного.

Висновки:

• Справжньою причиною глибокої кризи, у якій опинилася Україна, є не власне реформа, а помилковий монетаристський шлях перетворень, нав’язаний міжнародними фінансовими організаціями.

• Справжньою причиною ситуації, що виникла, є те, що Україна, копіюючи Росію, пішла шляхом класичного капіталізму, який вичерпав себе ще на початку XX ст., а західні країни прийняли концепцію змішаної економіки, мета якої — побудова соціального ринкового господарства.

• Важливою причиною кризи в Україні є спроба одномоментного вирішення всіх проблем. Історичний досвід засвідчує, що всі подібні спроби закінчувалися поразкою. Перехід до ринкової економіки передбачає поступовий, еволюційний процес глибоких перетворень існуючої економічної системи за регулюючої діяльності держави.

3. Учнівські індивідуальні інформаційні проекти: доповідь «ЄС та економіка України».

V. Систематизація та узагальнення нових знань і умінь на перетворюючому та творчому рівнях.

Бесіда за запитаннями.



  • Яку з моделей переходу від командної до ринкової економіки обрала Україна? Які це мало наслідки?

  • Визначте причини невдач економічних реформ початку 90-х років в Україні? (метод «Дерево рішень»).

http://history.vn.ua/lesson/11klas/11klas.files/image043.jpg

  • У чому полягав суперечливий характер реформ що проводилися в економіці? Чому вони були саме такими?

  • Які проблеми зараз існують в України на шляху європейської інтеграції?

  • Які шляхи їх розв’язання ви можете запропонувати?

VІ. Підведення підсумків уроку та оцінювання.

      • Відповідь на проблемне завдання, що було поставлене на початку уроку. Думки дітей на основі вже вивченого матеріалу.

      • Метод незакінченого речення: «Сьогодні на уроці я дізнався…», «Я цей урок запам'ятаю тому що…».

      • Оцінювання учнів.

VІІ. Домашнє завдання.

Опрацювати відповідний параграф підручника, дати відповіді на запитання в кінці параграфу, індивідуальні завдання:



  1. Творче завдання: Визначте здобутки та проблеми розвитку української економіки на сучасному етапі.

  2. Випереджувальне завдання – реферат на тему «Повсякденне життя українців в умовах незалежності».

ЖИТОМИРСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ



МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА УРОКУ

З ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ

НА ТЕМУ:

КИТАЙ, ЯПОНІЯ, ІНДІЯ

У ПЕРІОД ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

1929-1933 рр.

Підготувала:

викладач історії

Остапенко О. В.

Житомир‒2016

Мета уроку:

навчаюча


  • характеризувати становище Китаю, Японії, Індії у період світової економічної кризи;

  • пояснити особливості внутріполітичного та зовнішньополітичного курсу правлячих кіл країн;

  • з'ясувати причини, основні події та результати громадянської непокори народів Індії в 30-х роках;

  • навчати використовувати здобуті знання для аналізу конкретно-історичного матеріалу;

розвиваюча

  • продовжувати формувати критичне мислення;

  • розвивати вміння порівнювати та аналізувати історичну інформацію – порівняти становище зазначених країн у політичній, економічній, соціальній сферах;

  • розвивати навички роботи з історичними документами;

виховна

  • розширювати культурний та політичний кругозір;

  • виховувати в учнів громадянську свідомість, сприяти утвердженню ідеалів демократії, добра і справедливості.

Очікувані результати уроку.

Після цього уроку учні зможуть:



  • аналізувати причини, основні події та результати національної революції 1925—1927  рр.;

  • характеризувати внутрішню та зовнішню політику Гоміндану;

  • називати основні тенденції внутріполітичної та зовнішньополітичної стратегії Японії в 20-30 – ті роки;

  • аналізувати причини, основні події та результати громадянської непокори народів Індії в 30-х роках;

  • застосовувати та пояснювати терміни «національний рух», «Гоміндан», «бойкот», «сатьяграха», «шовінізм», «мілітаризм»;

  • аналізувати запропоновані історичні документи;

  • порівнювати тоталітарні режими в Японії, Німеччині, Італії та СРСР;

  • висловлювати власну думку щодо вивченого матеріалу.

Обладнання уроку: підручник, атласи, політична карта світу.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

План уроку:

1. Об’єднання Китаю, встановлення влади Гоміндану.

2. Боротьба проти японської агресії в 30-х роках та її результати.

3. Основні тенденції внутріполітичної та зовнішньополітичної стратегії Японії в 20-30 – ті роки.

4. Кампанія громадянської непокори народів Індії в 30-х роках, результати.

ХІД УРОКУ


  1. Організаційний момент.

  2. Актуалізація опорних знань та умінь учнів.

Проводиться вчителем у формі фронтального опитування:

  • Пригадайте становище Китаю, Японії, Індії після I світової війни та зробіть порівняльну характеристику.

  •   Дайте характеристику «Рухові 4 травня». Які його результати?

  • Який вплив мав Радянський Союз на розвиток подій у Китаї?

  • Як розвивався демократичний рух у Японії? Чому демократичні процеси початку 20-х років не мали свого продовження?

  • Які заходи англійських колонізаторів сприяли розгортанню масового національно-визвольного руху в Індії після першої світової війни? Хто очолював національно-визвольний рух в Індії?

  1. Мотивація уроку.

Протягом минулих занять ви вже дізналися яким було становище країн Центральної та Східної Європи у період світової економічної кризи, розглянули питання встановлення тоталітарних режимів у ряді країн. Сьогодні ми дізнаємося яким же було становище Східних країн – Китаю, Японії, Індії у даний період. Постановка проблемного запитання: «Як ви вважаєте, у чому причина встановлення диктаторських режимів у країнах? Що спільного та відмінного у встановленні тоталітарних режимів в Японії, Німеччині, Італії та СРСР? Чи можна колоніалізм назвати проявом тоталітаризму?»

В кінці уроку ми повернемося до даного запитання й підведемо підсумки.



  1. Сприйняття та осмислення нового матеріалу.

  1. Розповідь вчителя.

Визначною подією на шляху до відновлення національної єдності й суверенітету Китаю стали події національної революції 1925-1927 рр., значною мірою органзовані СРСР. Напередодні цих подій у Китаї були три впливові політичні сили, що виборювали владу: офіційний уряд у Пекіні, Гоміндан на чолі з Сунь Ятсеном і КПК. До того ж їм доводилося вести боротьбу з мілітаристськими угрупованнями (місцевими правителями, що узурпували владу), а також з колонізаторами. У 1921 р. Червона армія оволоділа територією Монголії, де було проголошено Монгольську Народну Республіку. Розгорівся конфлікт із китайським урядом, який вважав цю територію частиною Китаю. У 1922 р. радянська місія підписала угоду з Сунь Ятсеном (Гоміндан). Угода передбачала створення незалежного, але орієнтованого на Радянський Союз, за керівництва Гоміндану‚ Китаю. Радянська Росія зобов’язувалася надавати фінансову та військову підтримку Гомінданові в боротьбі за владу. У 1923 р. у Гуанчжоу (Південь Китаю) було утворено уряд із представників Гоміндану і КПК. Була створена спільна армія. Очолив уряд Сунь Ятсен. Але напередодні революційних подій 1925 р. він помер.

Поштовхом до революційних подій став розстріл англійськими поліцейськими мирної демонстрації текстильщиків у Шанхаї, яка проходила під гаслом вигнання з країни колонізаторів. 30 травня 1925 р. на знак протесту в Шанхаї спалахнуло повстання, підтримане всіма верствами суспільства («Рух 30 травня»). Могутній страйковий рух, що охопив 500 тис. робітників міста проходив під гаслом: «Проженемо заморських чортів!». Мета революції: відновлення суверенітету Китаю; ліквідація мілітаристських угруповань; об’єднання країни; проведення соціально-економічних перетворень із метою модернізації Китаю.

Уряд у Гуанчжоу оголосив себе національним і почав боротьбу за об’єднання Китаю. Головнокомандувачем армії Гоміндану став Чан Кайші. У липні 1926 р. його армія розпочала Північний похід. Унаслідок бойових дій війська Чан Кайші восени 1926 р. взяли Ухань, у лютому 1927 р. — Нанкін, у березні того ж року — Шанхай. Після захоплення Нанкіна Чан Кайші переніс туди столицю і створив національний уряд. Він і його прихильники вважали, що мети досягнуто і слід узятися до реформаторської діяльності. Проте КПК наполягала на тому, що революцію треба продовжити і стати на шлях соціалістичного будівництва. У революційному таборі стався розкол. Чан Кайші, який мав авторитет, але тяжився союзом із КПК, що робив його маріонеткою СРСР, вдався до рішучих дій. У квітні 1927 р. він влаштував масові розстріли комуністів у Шанхаї, тобто здійснив переворот, установивши особисту владу. Завдяки таким діям Чан Кайші зміг об’єднати Китай під своєю владою. Спроба комуністів підняти повстання зазнала невдачі. КПК стала на шлях партизанської боротьби проти Гоміндану. Спалахнула громадянська війна, яка з перервами тривала до початку 50-х років ХХ ст.

Наприкінці 1928 р. Центральний виконавчий комітет Гоміндану прийняв офіційне рішення про завершення воєнного етапу революції та про початок політичних перетворень. Гоміндан центром своєї соціально-економічної політики зробив подальше зміцнення державного сектора економіки. Провадилась економічна політика‚ за обмеження привілеїв іноземного капіталу‚ яка сприяла розвиткові місцевого капіталу і, відповідно‚ зменшенню залежності Китаю. Гомінданівські керівники прийняли закони про працю‚ створили систему офіційних державних профспілок‚ установили мінімальний рівень заробітної плати.



Зовнішньополітичне становище Китаю ще більше погіршилося після японської агресії в Маньчжурії. Всі зусилля китайського керівництва домогтися допомоги держав Заходу в боротьбі проти Японії успіху не мали. Тоді Чан Кайші у 1935-1936 рр. знову звернувся по допомогу до СРСР. У 1931 р. КПК очолив Мао Цзедун. Японська агресія та тиск СРСР змусила КПК і Гоміндан у квітні 1937 р. знову об’єднати сили. До 1939 р. весь Східний Китай — від Маньчжурії до в’єтнамського кордону окупувала Японія. Чан Кайші при цьому кожного слушного моменту намагався завдати удару своєму "союзникові" — комуністам, в яких він убачав головних суперників у боротьбі за владу. Невдачі Гоміндану автоматично піднімали авторитет комуністів. Під кінець війни КПК стала масовою селянською партією, яка мала значні військові сили. Це дало їй змогу вступити у вирішальну фазу боротьби за владу, що завершилась її перемогою.

Відмова Японії під тиском великих держав від домінування у Китаї і поразка її агресії проти радянської Росії на початку 20-х років, шовіністично налаштованими верстви японського суспільства сприймали це як приниження національної гідності. Найрадикальнішими виразниками шовіністичних ідей було угруповання «молодих офіцерів». Вони вимагали встановлення воєнної диктатури і повернення до традиційної експансіоністської політики. Під їх впливом у квітні 1927 р. до влади прийшов уряд генерала Танаки, як найближче завдання пропонувалося захопити Північно-Східний і Північний Китай, а також Монголію. У 1929 р. Японію охопила глибока економічна криза. Головним політичним наслідком кризи було ослаблення позицій лібералів, які виступали проти завойовницької політики. Сполучені Штати випередили інші країни в торгівлі з Китаєм, відтрутивши Японію на друге місце, а Англію — на третє. Японія не бажала миритися з тим, що найважливіші позиції в Китаї, якого вона вирішила перетворити на свою колонію, переходять до рук американців. Зазнавши поразки в економічній конкуренції, вона почала шукати вихід у зовнішньополітичних авантюрах. Японія вирішила напасти на Північно-Східний Китай, економічні багатства і стратегічне розташування якого приваблювали японських мілітаристів. Виступаючи з планом створення "Великої Японії" — могутньої колоніальної імперії, японські правлячі кола розраховували використати у своїх інтересах антирадянські настрої урядів Сполучених Штатів, Англії, Франції та інших держав і подавали свою агресію як боротьбу проти "комуністичної загрози". Радянська політика на Далекому Сході давала привід для цього. 18 вересня 1931 р. японські війська почали вторгнення в Північно-Східний Китай. Протягом п’яти днів Японія захопила всі важливі населені пункти і до лютого 1932 р. підкорила весь Північно-Східний Китай. На захопленій території японці утворили маріонеткову державу Манчжоу-Го на чолі з останнім представником манчжурської династії в Китаї Пу І. Також у 1932 р. японські війська висадилися і поблизу Шанхая, намагаючись оволодіти найбільшим містом Китаю.  Проте тут легкої перемоги не вийшло, китайська армія і мешканці міста вчинили запеклий опір. Світова громадськість засудила агресію. У 1933 р. Японія вийшла з Ліги Націй. Продовження реалізації своїх агресивних планів у басейні Тихого окену було не можливо без могутнього флоту, проте його створення стримували домовленості Вашингтонської конференції (1922). У 1934 р. Японія заявила, що відмовляється від обмежень Договора п`яти. На 1936 р. Японія вже мала 200 авіаносців, лінкорів, крейсерів і розгорнула будівництво нових, ще могутніших кораблів.  25 листопада 1936 р. між Японією і Німеччиною було підписано Антикомінтернівський пакт (договір з метою боротьби проти Комінтерну - міжнародна організація комуністичних партій, яка керувалась Кремлем і знаходилась під її повним контролем) У липні 1937 р. почалось японське збройне вторгнення до Північного і Центрального Китаю. Приводом до війни став конфлікт між японськими і китайськими солдатами на мості Марко Поло, що знаходився на нейтральній полосі Активні наступальні операції японської армії проти Китаю тривали до 1939 р. Японці спромоглись оволодіти найбільш розвиненими районами Китаю і‚ отримавши значні сировинні та людські ресурси‚ частково вирішити власні економічні проблеми. Підготовка економіки до широкомасштабної війни йшла під гаслом створення "нової економічної структури". Вона передбачала концентрацію виробництва, активний розвиток важкої, особливо військової, промисловості на шкоду галузям, що працювали на внутрішній ринок для підвищення життєвого рівня населення. Таким чином в Японії була створена така економічна модель, яка була притаманна тоталітарним і авторитарним режимам 1920-30-х років.  Всі демократичні організації, які напередодні японо-китайської війни виступали з антифашистськими гаслами, було розгромлено,поліція проводила масові арешти комуністів. 

Світова економічна криза тяжко вразила економіку Індії. Впали ціни на її головні експортні товари. Розорення й зубожіння значної частини селян і підприємців спонукали до розгортання нової хвилі національно-визвольного руху. Новий період антиколоніальної боротьби відзначався більшою організованістю і чіткістю мети — незалежність і конституція. За рішенням ІНК розпочалося проведення нової кампанії громадянської непокори. Вона проходила за тією самою схемою, що й у 20-ті рр. 26 січня 1930 р. було проголошено Днем незалежності Індії. Сигналом до початку другого етапу мало стати демонстративне порушення існуючої в Індії монополії колоніальних властей на видобування і продаж солі. У березні 1930 р. Ганді в супроводі своїх послідовників вирушив у тритижневий похід до узбережжя Аравійського моря, щоби випарити сіль із морської води. Цей похід мав величезний вплив на індійську громадськість. У деяких містах почалися стихійні повстання. Демонстрантів жорстоко карали. Так відбулося в Джахарасані 21 травня 1930 р. Газета «Нью-Йорк тайм» писала про ці події: «Несподівано загін місцевої поліції накинувся на демонстрантів і почав бити їх оббитими залізом киями. Жоден з демонстрантів навіть не підняв руки, щоб захиститися від удару. Я чув моторошні звуки ударів киями по черепам і бачив, як люди падають на землю з пробитими головами. На їх білих одежах швидко розпливалися п`ятна крові. Інші, не порушуючи рядів, рухалися вперед до тих пір, доки перед цепом поліцейських не утворилася безперервна купа скривавлених тіл, що ворушаться». Хвиля насилля змусила колонізаторів та лідерів ІНК піти на переговори. соляна монополія ліквідовувалась, а ІНК припиняв кампанію громадянської непокори. Ганді дав згоду на участь у конференції "круглого столу", скликану в Лондоні для обговорення проблем Індії. Конференція завершилася повним провалом. Тоді ІНК у 1932 р. оголосила нову компанію громадської непокори. У відповідь колонізатори заборонили ІНК і кинули до в`язниці Ганді. Але англійський уряд розумів, що з Індією треба щось робити, бо з часом індійці самі вирішать проблему незалежності на свою користь. У 1935 р. британський парламент прийняв Акт про управління Індією, за яким Індійська імперія мала перетворитися на федеральний домініон, що складався з окремих штатів. Виборче право отримали 12% населення, було розширено права місцевих законодавчих органів, проте колоніальний стан зберігався. З початком Другої світової війни віце-король Індії оголосив країну воюючою стороною. Індія виступила на боці антигітлерівської коаліції. Реалізацію положень Акту було відкладено.



2. Учнівські індивідуальні інформаційні проекти: реферат на тему: «Постать Махатма Ганді в історії Індії».


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал