Управління освіти чернівецької міської ради міський методичний центр закладів освіти Матеріали міської науково-практичної конференції



Сторінка8/15
Дата конвертації25.12.2016
Розмір3.52 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15

Список використаних джерел

  1. Воропаєва Н.. Створення школи РН.// Початкова освіта – 11, 2008.

  2. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения: опыт теоретического и экспериментального психологического исследования. – М.: Педагогика, 1986. – 240 с.

  3. Дусавицький А. К., Кондратюк Е. М., Толмачева И. Н., Шилкунова З. И. Урок в развивающем обучение. – М. : Вита-Пресс, 2007.

  4. Дусавицкий А. К. Развитие личности в учебной деятельности. – М.: Домпедагогики, 1996.

  5. Дусавицкий А.К. Развивающие образование: теория и практика. Статьи. – Харьков: 2002. – 146 с.

  6. Кудрявцева В.Т., Уразалиева Г.К. Предпосылки личностного роста в развивающем образовании // Вопросы психологии. – 2005. – № 4.

  7. Молодцова А.А. Истоки развивающего и воспитывающего обучения // Начальная школа. – 2005. – № 11.

  8. Чикало С.В. Реалізація принципів розвивального навчання// Практика розвивального навчання. Збірник статей.- Харків: 2004. - 192 с.



Косовець Мар’яна Олегівна,

вчитель початкових класів

Чернівецької спеціалізованої школи І ступеня № 26

ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ

В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Сучасний етап суспільного життя, позначений відродженням національної самосвідомості українського народу, його національної культури й мови, спонукає до пошуків ефективних засобів, методів і прийомів навчання, шляхів ефективного педагогічного впливу на школяра.

Серед багатьох проблем початкової школи нової структури однією з найбільш складних і актуальних є формування й удосконалення навчально-пізнавального інтересу школярів до уроків мови та читання, до слова як мовної одиниці, до художніх творів та поезії, до навчальної творчості, яка є фундаментом розвитку особистості молодшого школяра в цілому.

По-справжньому прищеплювати любов до рідної мови, викликати захоплення багатством і різноманітністю її виражальних засобів, розвивати чуття любові і виховувати високу культуру мовлення неможливо, якщо не брати до уваги мовних перлин — фразеологізмів.

Вивчення фразеології української мови у школі — невід'ємна частина роботи над розвитком мовлення учнів, над формуванням та удосконаленням їх пізнавального інтересу.

Фразеологічний фонд мови здавна привертав увагу багатьох мовознавців. Цінні для розвитку фразеологічні теорії спостереження є в працях М.Ломоносова, Ф.Буслаєва, І.Срезневського,П. Фортунатова та інших видатних учених.

У розвиток фразеологічної теорії зробили значний внесок У.Виноградов, Б.Ларін, З.Ожегов, П.Бабкін, П.Ахманова, М. Шанський, У.Архангельський, У.Жуков, П.Молотков, Л.Ройзензон та ін.

Ідею про необхідність створення фразеології як самостійної науки обґрунтував Є. Д. Поливанов у 20-х роках ХХ ст., він вважав, що цей розділ займе відособлену і стійку позицію у лінгвістичній літературі майбутнього.

Одним із найголовніших завдань початкового навчання рідної мови є збагачення словника учнів. Розширення лексичного запасу учнів є необхідною умовою засвоєння не лише мови, а й інших предметів.

Вивчення фразеології української мови у школі — невід'ємна частина роботи над розвитком мовлення учнів, над формуванням та удосконаленням їх пізнавального інтересу. Завдання кожного вчителя, як зазначав видатний педагог і методист К. Д. Ушинський, — «виправляти і поповнювати словниковий запас дитини відповідно до вимог її рідної мови, і при тому вводити ці поправки й доповнення не тільки у знання дитини, а й у число її звичок»[1, с. 456-457]. Саме в початкових класах потрібно, на думку В. О. Сухомлинського, ввести дітей у сад, назва якому — рідне слово, домогтися, щоб кожна дитина пережила відчуття здивування, відкриваючи красу рідного слова.

Українська фразеологія — це багатющий скарб і невичерпне джерело народної мудрості та культури, духовне багатство народу. Важко переоцінити вагу фразеології у розкритті духовного життя народу, його філософії, передових суспільних поглядів, заповітних мрій, надій, дум, віри у ясне майбутнє.

На сучасному етапі виділилися 2 найефективніші групи прийомів роботи з фразеологізмами:

1. Прийоми семантизації фразеологічного матеріалу:

□ порівняння (шляхом заміни фразеологізму лексичним синонімом);

□ зіставлення (з’ясування значення фразеологізму шляхом зіставлення його з омонімічним словосполученням);

□ розгорнутий опис фразеологізму;

□ добір синонімічних варіантів фразеологізмів;

□ використання контекстного оточення;

□ етимологізація фразеологізмів;

□ робота з фразеологічними словниками та збірками прислів’їв і приказок.

2. Прийоми формування умінь і навичок використання фразеологічного матеріалу у мовленні та мові:

□ групування фразеологічних одиниць за тематичними та семантичними ознаками;

□ аналіз функціональних властивостей фразеологізмів у художніх творах;

□ стилістичний експеримент;

□ відтворення тексту з фразеологізмами;

□ конструювання речень з фразеологічними одиницями;

□ включення фразеологізмів у творчі роботи;

□ редагування;

□ визначення синтаксичних функцій фразеологізмів, що виступають у ролі певного члена речення чи речення в цілому[2, с. 364].

У початковій школі засвоєння фразеологічних понять відбувається в основному практично, хоча учні знайомляться з фразеологічними одиницями протягом усього навчання в школі, вчаться відрізняти їх від вільних синтаксичних словосполучень.

Перше, з чим зіткнеться вчитель, ‒ це потреба зіставити слово і фразеологізм з погляду семантики, структури і стилістики. Фразеологізми, як і слова, одиниці мови, мають самостійне значення, виступають членами речення [3, с. 19-22].

Варто звернути увагу школярів і на те, що фразеологізми української мови різняться своєю граматичною структурою, їх можна розділити на дві основні групи:

□ ті, що мають структуру речення ‒ перша група (вітер свище в голові ‒ легковажний, несерйозний; показати, де раки зимують ‒ провчити, в будь-який спосіб покарати; скільки око сягало ‒ навкруги, аж до обрію; ще півні не піють ‒ дуже рано, на світанні),

□ друга ‒ фразеологізми зі структурою словосполучення (короткий розум, добра душа, дівоча пам’ять, з діда-прадіда).

До фразеологізмів зі структурою речення часом відносять і прислів’я. Фразеологічність прислів’я знаходить вираження в тому, що воно містить постійний словниковий склад, окрім прямого, має переносне значення. Наприклад: Зима літо годує. Сніг у грудні глибокий ‒ урожай високий. Зимове сонце, як мачушине серце: світить, та не гріє. (Нар. тв.).

Фразеологізми, що мають структуру словосполучення, розмежовуються за тим, які частини мови вони в себе включають і яке слово визначається граматично головним. Це слово обумовлює розподіл на іменні й дієслівні фразеологізми. Так, у іменних фразеологізмів головним словом буває іменник: мішок з половою, зірка першої величини. Причому іменникові фразеологізми творяться, як правило, на базі іменниково-прикметникових (довгі вуха, біла ворона, перша скрипка, дійна корова тощо).

Вправи з фразеологізмами поділяються на такі види:

□ відшукування фразеологізмів у тексті;

□ з'ясування лексичного значення фразеологізму;

□ відшукування фразеологізмів у словнику;

□ знаходження і виправлення помилок у вживанні фразеологізмів;

□ установлення синонімічних та антонімічних відношень між словами й фразеологізмами;

□ з'ясування стилістичної ролі фразеологізмів у тексті [4, с. 270].

Практичне засвоєння молодшими школярами української фразеології набуває особливої актуальності у зв'язку з посиленням мовленнєвого спрямування початкового курсу рідної мови. Це допоможе їм точніше і лаконічніше, експресивно й образно висловлювати власні думки. Водночас фразеологічна робота на уроках і в позаурочний час сприятиме поглибленню інтересу до вивчення мови, до усної народної творчості українського народу.

Як і вся робота над словом, фразеологічні вправи мають на меті поповнення словникового запасу, засвоєння учнями сфери вжитку найпоширеніших фразеологізмів в усному і писемному мовленні для надання висловлюванню більшої точності й виразності. На думку відомого вітчизняного психолінгвіста І. О. Синиці, фразеологічна робота дає можливість сформувати в учнів потребу афористично оформляти свої думки, бажання самостійно застосовувати найрізноманітніші фразеологічні звороти.

Цілком зрозуміло, що молодші школярі засвоюють українську фразеологію практично. Це відбувається як на уроках мови і мовлення, так і під час опрацювання на уроках творів художньої літератури.

Обсяг фразеологічного матеріалу, його характер, методичні прийоми роботи над ним визначає вчитель, зважаючи на вік дітей, рівень розвитку їхнього мислення й мовлення, життєвий досвід тощо.

З усього вище сказаного можна зробити висновок, що фразеологізми на уроках української мови є невід’ємною складовою будівельного матеріалу речення, особливо емоційно забарвленого. Щоб правильно вживати фразеологізми в мовленні, вчителеві слід добре знати їх значення, стилістичні властивості і можливості.

Під час виконання вправ з фразеологізмами особисто я дотримуюсь певних методичних рекомендацій:

1. Формування комунікативно необхідних фразеологічних умінь та навичок не є самоціллю і повинно бути спрямоване на розвиток усного та писемного мовлення учнів.

2. Робота над фразеологізмами має здійснюватись, починаючи з 1-го класу на всіх етапах освіти.

3. Проведення системної фразеологічної роботи необхідно здійснювати з урахуванням принципів наочності та доступності викладеного матеріалу для дітей кожної вікової групи.

4. Процес збагачення фразеологічним матеріалом повинен будуватися на основі приблизного фразеологічного мінімуму, який потрібно укладати з урахуванням наступних критеріїв: комунікативної цінності і семантико-тематичної обумовленості.

Пропоную скористатись методичними порадами щодо виконання деяких вправ. Так, під час узагальнення знань учнів про іменник учитель говорить: "У класі учні виконували завдання: до виразу «пекти раків» створили малюнок. Петрик намалював ось такий: хлопчики печуть на вогнищі раків. (Якщо немає малюнка, то можна вербально його описати). Чи відповідає малюнок Петрика змісту цього вислову? А що означає цей вислів? Що спільного є між звареними раками і зніченим від сорому хлопчиком? (Хлопчик червоніє. Стає схожим на почервонілих від окропу раків").

‒ Доповніть речення цим словосполученням: Та не буду я виступати. А то ви знову почнете насміхатись, а я знову почну... (пекти раків).

‒ До якої частини мови відноситься слово «раків»? Визначте число і відмінок цього іменника.

‒ Складіть за поданими словами і малюнком два вислови. Поясніть їх зміст. Складіть із цими висловами діалог.

Якщо школярі не можуть самостійно виконати завдання, назвати початок речення, а учні його доповнять.

Щоб засвоєння фразеологізмів не обмежувалось лише ознайомленням з їх значенням, необхідна систематична мовленнєва діяльність, спрямована на використання цих висловів на рівні словосполучення, речення, тексту [5,с.13]. Найбільш розповсюдженими фразеологічними вправами є вправи пов'язані з уточненням лексичного і граматичного значення вислову. Наприклад:

‒ Замініть вислови правого стовпчика словосполученнями з лівого.

Дружно жити душа в душу

Червоніти від сорому збитися з ніг

Дуже втомитися пекти раків

Під час опрацювання фразеологізмів практикую вправи-тексти із добре продуманими завданнями, що підводять учнів до усвідомлення теоретичних відомостей, роботу з фразеологічним словничком, а також малюнки.

Відомо, що, крім слів для називання предметів, ознак і дій, існують і активно вживаються в мовленні фразеологізми, тобто стійкі сполучення слів, які за семантикою дорівнюють окремому слову, наприклад: голова йде обертом, дерти ніс, ламати голову тощо. Системні відношення простежуються між словами і фразеологізмами. Знання таких відношень допомагає учням користуватися фразеологізмами як членами синонімічних рядів.

Фразеологізми, як і слова, входять до лексичної системи мови і розглядаються лексикологією як окремі одиниці. Водночас вони мають низку специфічних ознак, а саме:

□ неможливість заміни слова у складі фразеологізму;

□ втрата словом своєї смислової самостійності;

□ відтворення фразеологізму в готовому вигляді, необхідність його попереднього запам'ятовування.

Також ознайомлюю школярів із фразеологічним словником, навчаю користуватися ним. Користуючись словником, учні тренуються у знаходженні різних фразеологізмів, дізнаються про їх семантику, самостійно контролюють правильність уживання певного сталого виразу в чужому і власному мовленні.

У процесі роботи з фразеологізмами слід пам’ятати, що фразеологізми – це стійки вислови, які за змістом дорівнюють окремому слову. Вони збагачують наше мовлення, роблять його образним, красивим, багатим.

Наведу приклади вправ:

1. Визначте значення фразеологізмів (стійких сполучень слів).

Побігти світ за очі – … (побігти, не вибираючи шляху, невідомо куди).

Їсть – аж за вухами лящить – … (спожити всі харчі дуже швидко).

Не кидати слів на вітер – … (не говорити марно, даремно що-небудь).

Позичати очі у Сірка – … (втратити почуття сорому, власної гідності).

Наче курка лапою – … (недбало, неакуратно, неохайно писати).

Вуха розвісити – …(уважно, з цікавістю, з великим захопленням слухати).

2. Скористайтеся довідкою та поставте замість крапок номер відповідного фразеологізму.

… Провезти кого-небудь без квитка.

… Не давати відпочинку, передишки кому-небудь.

… Невдала послуга, допомога, що спричиняє неприємності.

… Виконати одночасно два різні завдання.

Довідка. 1.Ведмежа послуга. 2.Двох зайців убити. 3.Провезти зайцем.

4. Ганяти як солоного зайця.

3. У довідці відшукайте значення фразеологізмів. Замість крапок поставте їхні номери.

1. Решетом воду носити.

2. Мотати на вус.

3. Тримати камінь за пазухою.

4. Мазати салом п'яти.

Довідка. … добре запам'ятовувати; … безоглядно втікати; … даремно робити що-небудь; … бути готовим вчинити щось лихе.

4. Поясніть, коли так говорять. З одним із сполучень слів (на вибір) складіть і запишіть речення.

Вбити двох зайців – ... (виконати одночасно два різні завдання).

Погнався за двома зайцями – ... (вирішив займатися двома справами одночасно).

Проїхав зайцем – ... (проїхав без квитка).

Заяча душа – ... (полохлива людина).

5. Випишіть фразеологізми. Поясніть їх значення, дібравши слова-синоніми. Складіть речення (на вибір).

Викинути з голови; як мокре горить; пробігти очима; викинути сміття; пробігти дорогою; як кіт наплакав; клювати носом; на край світу; клювати зерно; пасти задніх; похнюпити носа.

6. Замініть кожне стійке сполучення слів дієсловом-синонімом. До кожного дієслова доберіть антонім.

Тримати язик за зубами – ...(мовчати – розмовляти).

Зарубати на носі – ...(запам’ятати – забути).

Клювати носом – …(спати – прокидатися).

7. Замініть кожне стійке сполучення слів дієсловом-синонімом. До кожного дієслова доберіть антонім.

Бити байдики – … (лінуватися – працювати).

Пекти раків – ... (червоніти від сорому, бліднути, ніяковіти).

Пасти задніх – ... (відставати – наздоганяти).

З одним із стійких сполучень слів складіть і запишіть речення.

8. Поясніть, коли так говорять:

Сидіти як на голках – …(сидіти у стані збудження, неспокійно, тривожно).

Загубитися як голка в сіні – … (загубитися так, що важко знайти, виявити).

Одягнений з голочки – … (одягнений в абсолютно нове, гарне, елегантне).

9. Прочитайте вірш. Як ви розумієте останній рядок? Складіть і запишіть речення з цим стійким сполученням слів.

Загубила ґудзика ґава біля ґанку,

і вчинила ґвалт вона неймовірний зранку.

З дерева за нею ґедзь спостерігав,

він порадив ґаві не ловити ґав.( І. Січовик )

Особливо зацікавлюють молодших школярів вправи, в яких малюнок допомагає усвідомити зміст фразеологізму.

Робота над фразеологізмами не завершується на уроках мови та розвитку мовлення, а триває на уроках читання. Це може бути закріплення, повторення, пригадування і навіть ознайомлення з новими фразеологізмами [6, с. 28-31].

З окремими фразеологізмами діти зустрічаються під час читання художніх творів, починаючи з 2 класу на уроках літературного читання. Вміщені у підручниках з читання ідіоми можна класифікувати так:

□ фразеологічні зрощення: ні в сих ні в тих; нехай тобі біс; цур тобі; ще б пак; кишка тонка; мало каші з’їв; голод не тітка; пошитися у дурні; піти прахом; гарбуза дати; березова каша; як на те; як на гріх; правити нікчемні баляндраси.

□ фразеологічні єдності: міняти шило на мило; проміняв бики на воли; пасти очима; ані пари із дзьобів; легкий хліб; завидки беруть; легкий розум; тяжкий хліб; ані пари з вуст; Бог з тобою; світ за очі; битий шлях; хоч сядь та й плач; розуму не спали; рука руку миє; наче у воду опущені; дивитися в корінь; куди очі дивляться; впіймати Бога за бороду; очі мої б тебе не бачили; спасти на думку; було; як не своє; куди очі світять; відняти мову; з легким серцем; у живі очі; гнути спину; іти з Богом; на заячий скік; як горох при дорозі; як вода змила.

Фразеологізми як мовні одиниці, поряд із лексемами, є будівельним матеріалом художніх творів, якими користується автор, щоб об’єктивно передати задум, сюжет твору, характеристики вчинків і самих персонажів. А як одиниці мовлення, вони, завдяки своїй експресивності, забезпечують вплив на читача; привертають увагу до художньої деталі. Таким чином, фразеологічна робота на уроках читання проводиться в міру того, як зустрічаються фразеологічні одиниці у текстах літературних творів, які пропонуються для вивчення, та підручниках, а її ефективність забезпечується завдяки міжпредметним зв’язкам між уроками мови, читання та розвитку мовлення. У системі збагачення лексичного запасу молодших школярів фразеологічними одиницями виділяють такі аспекти:

□ усвідомлення учнями фразеологізмів, упізнавання їх у тексті;

□ розуміння їх значення;

□ вживання у власному мовленні.

Діти використовують у своїх творах мало фразеологізмів. Зазвичай — це прислів'я, приказки, "крилаті вислови". Школярі вчаться не просто запам'ятовувати ці мовні звороти, а й вміти їх пояснювати, вдало застосовувати.

На мій погляд, найкращі можливості для такої роботи з’являються у 3 класі. У 1-2 класах відбувається підготовка дітей до розуміння фразеологізмів.

Розпочинаючи фразеологiчну роботу в другому класі, видiляюстiйкi звороти з тексту (речення), записую їх на дошцi (у зошитах), потiм пояснюю їх значення. Але, навiть знаючи значення окремих стійких словосполучень, дiти не завжди можуть передати його iншими словами i не розумiють, що є така можливiсть. Для запам’ятовування найбiльш поширених фразеологічних одиниць використовую кiлькаразові звертання до них протягом певного часу. Це запитання i завдання типу:

‒ Пригадайте, як названо у казцi лисичку (вовка, зайчика, тощо)? Про якiцiкавi сполучення слiв ми говорили на минулому уроцi? Пригадайте їх значення.

‒ Пригадайте значення записаних на дошцi стійких виразів та складiть із ними речення.

У діяльність щодо активізації дитячого словника також включаю роботу з епітетами, образними словами, багатозначними словами.

Під час вивчення казок на уроках читання використовую такі завдання:

‒ Закінчити фразеологічні звороти, узяті з казок

По бороді текло, а ....

Ні в казці сказати, ні ....

Не думати, не гадати ....

Скоро казка мовиться, та ....

Піди туди, не знаю куди, …

Баба Яга — ....

По щучому велінню, ...

Наказали сім мішків гречаної вовни, ...

Що написано пером, ...

Відповіді: ... в рот не попало; ... пером описати;... ні в казці сказати;... не скоро діло робиться;... принеси те, не знаю що;... костяна нога;... по моєму хотінню;... та усі неповні,... того не витягнеш і волом.

Отже, знання фразеологічних скарбів української мови, розуміння їх, правильне вживання є безсумнівним показником емоційного мовлення. Фразеологізми несуть не тільки предметну, а й естетичну інформацію. Тому необхідно виробляти навички вмілого вживання фразеологізмів у повсякденній мовній практиці.

Список використаних джерел

1. Ушинський К. Д. Вибрані твори: У 5 т. – К.: Рад. шк., 1977. – Т.3. С. 456 – 457.

2. Методика навчання української мови в початковій школі: навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За наук. ред. М. С. Вашуленка. К.: Літера ЛТД, 2011. – 364с

3. Соловець Л. Фразеологізм як засіб формування культури спілкування молодших школярів. // Початкова школа. – 2006. - №6. – С.19-22.

4. Вашуленко М. С. Українська мова і мовлення в початковій школі: Методичний посібник.- К. : Освіта, 2006. – 270с.

5. Лунько Н. Вживання фразеологізмів в усному і писемному мовленні школярів // Початкова школа. – 2006. - №2. - С. 13-14

6. Ляхова Т., Білошапка І. Фразеологічний матеріал у початковій школі // Поч. шк. - № 4. – 1997 . - С. 28-31.

Руссу Тетяна Дмитрівна,

вчитель початкових класів

Чернівецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2

ОЦІНЮВАННЯ БЕЗ ОЦІНОК

В оцінці часто багато влади над дитиною, а мало педагогіки.

Є.Ільїн

Кожна людина кілька разів в своєму житті стикається зі школою то в ролі учня, то в ролі батька, а ті, хто продовжує дивуватися новому, постійно задає питання, шукає на них відповіді, любить всіх дітей, ще й в ролі вчителя. Таким чином, кожна людина задається питанням: якою має бути сучасна школа?



Новий етап у розвитку шкільної освіти пов'язаний із упровадженням компетентнісного підходу до формування змісту та організації навчального процесу.Компетентнісна освіта зорієнтована на практичні результати, досвід особистої діяльності, вироблення ставлень, що зумовлює принципові зміни в організації навчання, яке стає спрямованим на розвиток конкретних цінностей і життєво необхідних знань і умінь учнів [1].

У контексті цього змінюються і підходи до оцінювання результатів навчальних досягнень школярів як складової навчального процесу.

Оцінювання – це процес встановлення  рівня навчальних досягнень учня в оволодінні змістом предмета порівняно з вимогами програм.

Оцінювання є особливою стороною контролю, ґрунтується на позитивному принципі, що передбачає врахування рівня досягнень учнів, а не кількості допущених ним помилок, а педагогічна оцінка – його результатом. Оцінка виражається в оцінних судженнях і висновках учителя, які в першому класі є її якісними (словесними, вербальними) показниками, у 2-4 класах у балах, тобто у кількісних показниках [2].

На думку Б.Г.Ананьєва, педагогічна оцінка – це не лише можливі символи, а й особисте ставлення педагога (словесне, емоційне, за допомогою міміки і жестів, погляду) до успіхів і невдач учня [7, с.128-267].

У початкових класах, як зазначає О. Я. Савченко, має домінувати оцінка у вигляді вмотивованого оцінного судження, що дає учневі змогу усвідомити, чи добре він впорався з роботою, у чому помилка, як краще її виправити. Цю змістову оцінку вчитель висловлює так, щоб дитина не втратила стимулу до праці [5, с.148].

Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач [4, с.296]

Аналізуючи перші кроки навчання дітей у школі, В.О.Сухомлинський з великим застереженням радив вчителям вдумливо і обережно ставитися до використання оцінки в системі навчання. «З перших днів шкільного життя на тернистому шляху навчання перед дитиною зявляється ідол – оцінка. До одного він добрий, милостивий, до іншого – жорстокий, безжалісний, невмолимий. Чому це так, чому цей ідол за одного заступається, захищає, а другого тиранить – дітям це не зрозуміло. Адже не може семирічна дитина зрозуміти залежність оцінки від своєї праці, від особистих зусиль – цього їй ще не збагнути. Вона намагається задовольнити або – в гіршому випадку – обдурити ідола і поступово звикає вчитися не для особистої радості, а для оцінки. Я далекий від того, щоб взагалі вилучити оцінку з шкільного життя. Ні, без оцінки не обійтися. Але вона повинна прийти тоді, коли дитина вже розумітиме залежність якості своєї розумової праці від особистих зусиль, затрачених на навчання» [3, c.132].

Оцінку в балах учні першого класу сприймають неадекватно, оскільки, як зазначає Д.Б. Ельконін, розуміння дитиною оцінки, поставленої вчителем, вимагає високого рівня самооцінки, а це відбувається не відразу. Без цього діалог учителя з учнем за допомогою оцінок подібний до розмови двох глухих [6, с.64].

Дослідження свідчать, що першокласник емоційно переживає оцінку своєї діяльності. У дошкільному віці у нього сформувалося лише позитивне уявлення про себе, а під впливом  різноманітних чинників шкільного життя воно піддається серйозному випробуванню. Навчання, як правило, пов’язане з помилками та невдачами, отже, й низькими оцінками. Дитина прагне утвердитися в новій ролі, шукає опори у ставленні вчителя до себе, бажаючи, щоб учитель  помітив її якості. Тому оцінка повинна в учня викликати різні переживання: радість, емоційне задоволення успіхом, сором через невдачу, внутрішній протест щодо осуду.

На початку навчального року, в якості експерименту, я запитала першокласників чи хочуть вони отримати оцінки за урок? Діти відповіли, що дуже хочуть. «Я принесла сьогодні багато різних оцінок. Вибирайте, але чесно, 10 - 12 можна отримати лише за відмінну роботу». Всі діти оцінили себе лише високими балами. І в кожного був свій аргумент: хтось дуже старався, хтось гарно працював, інший був уважний. Були відповіді: «Я поділився ручкою», «Я знаю багато загадок», «Я люблю тварин». За все що завгодно діти можуть бути удостоєні вищих балів. Але доброта, щедрість, кмітливість, навіть бажання вчитися не входять до вимог навчальних програм.

З іншого боку, діти не готові до оцінювання, бо не всі розуміють значимість оцінки. Першокласник заздрить своєму однокласнику: «Ти хоча б двійку отримав, а я взагалі нічого».

Згідно Наказу МОН України від 21.08.2013 № 1222 «Про затвердження орієнтовних вимог оцінювання навчальних досягнень учнів із базових дисциплін у системі загальної середньої освіти» оцінювання навчальних досягнень учнів першого класу здійснюється вербально.

Це свого роду психотерапія невстигання, спрямована на зміну відношення дитини до своєї праці,до своїх можливостей і перспектив. В школі можливо обійтися без оцінок, але не можна без оцінювання навчати дітей. Їм необхідна похвала, і в тій же мірі їм потрібні вказування на помилки, неточності.

Як же дозувати оцінку?

В нагоді можуть стати правила техніки оціночної безпеки школяра.

Правило перше: «Не бий лежачого».

Вчителю: Попередьте батьків про те, що ви вже вказали на помилки дитині. Дайте учню можливість виправити їх.

Батькам: Не слід наказувати за помилки, на які вже вказав вчитель. Спокійно допоможіть їх виправити.

Правило друге: « Один недолік».



Вчителю: З усіх недоліків виберіть один, над яким варто працювати в даний момент.

Батькам:Щоб дитина позбулась недоліків, помічайте не більше одного за годину. «Знову бруд в зошиті. І в портфелі немає порядку. І сміття не виніс»…Знайте міру. Дитина перестає реагувати на такі зауваження, стає нечутливою до критики.

Правило третє: «За сімома зайцями поженешся…»



Вчителю, батькам: З чого почати, як вибрати головне? Адже часто багато недоліків дитини – складові одного ланцюга. Порадьтеся з дитиною, почніть з того, що найбільш значиме для неї. І пам’ятайте, якщо вас турбує швидкість читання, то не вимагайте виразності, усвідомлення і переказування одночасно.

Правило четверте: «Хваліть - виконавця, критикуйте – виконане».



Вчителю: Оцінка повинна мати точну адресу: «Каліграфічно виконана робота», чи «Андрій постарався написати каліграфічно», «Юля була неуважною», чи «У роботі пропущено 5 літер».

Батькам: Правильно, коли ваша критика уникає зауважень «Треба ж бути таким роззявою», коли не принижує, ви говорите: «З першого рядка зникли три букви». Похвала повинна стосуватися дитини, котра стала більш знаючою і вмілою. «Молодець, ти вже навчився розв’язувати задачі на 2 дії». Завдяки такій похвалі дитина почне більше поважати себе, з цим у неї закладатиметься бажання вчитися.

Правило п’яте: «Порівнюй з самим собою».



Вчителю: Це правило є найскладнішим. Порівнюємо сьогоднішні успіхи з учорашніми невдачами.. «Сьогодні ти написав значно краще. Уже не 12 помилок, як учора, а 6. (Але пам’ятаємо державні норми оцінювання.) В даній ситуації на допомогу прийдуть батьки, відсвяткувавши невелику, але вагому перемогу над безграмотністю. Адже навіть малий успіх є реальним успіхом, перемогою над собою.

Шосте правило: «Нема такого учня, якого не було б за щопохвалити». Вибудовуючи оціночні стосунки з учнями,не скупіться на похвалу. А ваша позитивна, не обов’язково висока оцінка – це своєрідна точка опори, без якої неможливо перевернути світ неуспішності. Пам’ятайте, що чесноти у дитини є в даний час, а не виникнуть колись в результаті систематичних занять, і це має бути відмічено сьогодні. Постарайтесь помічати не лише помилки, невміння. Адже ваше «не зробив», «не старався», «не вивчив» породжують «не можу», «не хочу», «не буду»!

Сьоме правило техніки оціночної безпеки присвячене мистецтву «Виділення острівця успіху в морі помилок», на якому може укорінитися дитяча віра в себе і в успіх своїх навчальних зусиль. Тут не годиться глобальне оціночне судження. Оцінювати дитячий труд варто дробно, наприклад: «Порядок дій у задачі ти знаєш добре, молодець. Рахуєш ти теж непогано: додаєш без помилок. А ось віднімання перевір ще раз». В такій ситуації в дитини не виникає ілюзії повного успіху, але й не повної невдачі. Виникає найвагоміша мотивація: «ще не знаю, але можу і хочу знати». Як досягти цього хочу?

Про це трактує восьме правило психотерапії невдач: «Ставте перед дитиною конкретні і реальні цілі».



Вчителю: Якщо в диктанті допущено 10 помилок, то не беріть обіцянку постаратися написати наступного разу без помилок. І радійте разом з дитиною, її наступним, хоч і малим успіхам.

Батькам: Не вимагайте, наприклад, «не бігати сьогодні в школі». Не спокушайте завданнями, які неможливо виконати, не штовхайте на шлях обману. Для початку, візьміть з нього слово, що «не почне бігати одразу, прийшовши до школи».

Для того, щоб всі названі правила виявились дієвими, необхідно об’єднати їх в останнє, дев’яте правило: «Дитина не об’єкт, а співучасник оцінювання». ЇЇ слід вчити самостійно оцінювати свої досягнення. По мірі того, як у дітей накопичується навчальний досвід, конкретні знання і вміння, їм стає недостатньо словесних оцінок. Поступово в 2 класі вчитель вводить розбір помилок, допущених учнями, виписує їх на дошку, пропонує створити ігрову ситуацію. Наступним кроком є взаємоперевірка, яка не обмежується виправленням помилок, а з обов’язковою порадою учневі, який припустився помилок, наприклад яке правило повторити. Далі школяр самостійно шукає правило, пояснює свою помилку. Даний вид роботи завершується самооцінкою і рекомендаціями – «порадами самому собі».

Особливу увагу на уроці я приділяю спільному визначенню критеріїв оцінювання різних видів роботи, на що витрачається 3-4 хвилини, але цей час окупається: учні стають учасниками процесу оцінювання, кожен учень оцінює свою роботу одразу після її виконання. Така самооцінка насамперед стимулює учнів до самоконтролю: «Оціни, чи вірно ти виконав завдання. Якщо так, то поклади знак «!», а якщо допустив помилку, то поклади «?».

Доцільним є використання «Карт успіху» - аркуш, на якому вчитель фіксує вміння і навички, якими учні мають володіти з даної теми. В кінці вивчення теми учні ( спочатку з допомогою батьків) у відповідних графах кладуть умовні знаки. Наприклад: ! – знаю і вмію дуже добре, * - іноді помиляюсь, ? – поки що самостійно не можу виконати.

«Чарівні лінієчки», які можна використовувати на уроках, теж є цікавою формою самооцінки [8, с.74-76]. Вони являють собою вертикальні відрізки заввишки 4 – 6 клітинок.

Під час виконання завдань учні креслять 3-4 лінієчки, колективно визначають, що буде оцінюватись і окремими літерами називають лінійки: (наприклад О – охайність, С – старанність, П – правильність)... Після виконання завдання учень ставить хрестик: вгорі – якщо завдання виконано дуже добре, внизу – дуже погано. Вчитель може вносити свої корективи, погоджуючись чи ні з оцінкою учня.

Наступним кроком є оцінювання своєї роботи після того, як вчитель перевірив, тобто виправив помилки. Дитина сама оцінює себе за заданими шкалами.

Третій вид самооцінювання за «чарівними лінієчками»: дитина оцінює себе одразу після виконання завдання, до вчительської перевірки. Така самооцінка стимулює до самоконтролю.

Самооцінка є необхідною складовою уміння вчитися – основного засобу подолання навчальних труднощів. Самооцінка дитини не є дзеркальним відображенням оцінок дорослих, хоча і виростає з них.

Самооцінка учня, вихованого на безболісному оцінюванні, зробить його відносно захищеним від суворої оціночної системи, допоможе змістовніше ставитись до неї.

Вміло користуючись педагогічною оцінкою, вчитель закладає основи для формування у першокласників умінь об’єктивно оцінювати хід та результати своєї діяльності, стимулює розвиток навчальних мотивів, створює атмосферу доброзичливих взаємин у класі [10].

Отже, доцільно рекомендувати наступні форми і прийоми  оцінювання  навчальної діяльності під час засвоєння змісту програми:



  1. Різні форми схвалення, погодження, підбадьорювання, виражені словесно і за допомогою міміки, жестів, модуляції голосу. У такій же формі висловлюють зауваження, заперечення, осуд. (Див. додаток)

2. Розгорнуте словесне оцінювання (вчитель аналізує хід роботи, її результат, коментує спосіб виконання, показує, що саме варте уваги, стимулює учнів наслідувати зразок відповіді, пояснює, як висловитися зрозуміліше, точніше).

3. Перспективна відстрочена оцінка (учитель роз’яснює, за яких умов учень може в перспективі одержати найкраще схвалення).

4. Аргументована само- і взаємооцінка.

5. Виставка дитячих робіт із будь-якого виду діяльності: малюнки, зошити, роботи. Оцінювання здійснюється самими учнями.

6. Ігрова оцінка - нагородження переможців різними ігровими атрибутами: матеріалізованими - Значками «Грамотій», «Кращий математик», «Друг словникових слів», призами за участь в конкурсі «Найохайніший зошит»; діяльнісними – «Ти сьогодні виступатимеш в ролі вчителя», «Тобі надається право виконати найскладніше завдання», «Сьогодні роботу ти будеш виконувати чарівною ручкою» [9].

Таким чином, організація оцінювання в умовах вербального, базується на наступних вимогах:



  • оцінювання має розпочинатись з першого дня навчання;

  • під час оцінювання необхідно опиратись на успіхи учня:

  • оцінювання слід здійснювати послідовно від оцінки організаційної сторони до оцінки змісту діяльності;

  • оцінка обов’язково має малювати дитині перспективу;

  • оцінка повинна здійснюватись на основі чітких, зрозумілих дитині критеріїв;

  • оціночна діяльність повинна поширюватись не лише на предметні знання, вміння і навички, але й на навчальну діяльність, пізнавальну активність дитини, її старання.

Переваги даної роботи в наступному:

  • знижується рівень тривожності школяра:

  • розвивається внутрішній, рефлексивний контроль;

  • стимулюється активізація навчальної діяльності;

  • закріплюється віра дитини в свої сили;

  • відслідковується динаміка росту розвитку дитини.

Вважаю, що успіх в навчанні – основа становлення особистості. Нехай діти радіють учінню, а доставити їм таку радість зобов’язана я – їх перша вчителька.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал