Управління освіти чернівецької міської ради міський методичний центр закладів освіти Матеріали міської науково-практичної конференції



Сторінка15/15
Дата конвертації25.12.2016
Розмір3.52 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Список використаних джерел

1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

2. Іваницький А.І. Українська народна музична творчість: Посібник для вищ. та серед. учб. закладів. – К.: Музична Україна, 1990. – 336 с.

3. Леонтьева О.Т. Карл Орф. – М.: Музыка, 1984. – 334 с.

4. Проблемы традиции и новаторства в современной музыке. / Составитель А.М. Гольцман, общ. ред. М.Е.Тараканова. – М.: Сов. композитор, 1982. – 232 с.

5. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. Рождение гражданина. – Кишинев: Лумина, 1979. – 624 с.

6. Медушевский В. В., Очаковская О. О.Энциклопедический словарь юного музыканта. М.: Педагогика, 1985. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания / Б.Г. Ананьев. – М. : Наука, 2000. –351 с. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. – М., 1946. – 680 с. Сисоєва С.О. Педагогічна творчість : монографія / С.О. Сисоєва. – Харків ; Київ :Каравела, 1998. – 150 с.

7. Л.Ф. Черемошкина. – М. : Педагогика, 1987. – 155 с.

8. Апраксина О.А. Методика музыкального воспитания в школе. – М.: Просвещение, 1983.

9. Печерська Е.П. Уроки музики в початковій школі. – К.: Либідь, 2001. – С.38-41 Ростовський О.Я. “Методика викладання музики в початковій школі”. – Навчально-методичний посібник. Тернопіль, Навчальна книга – Богдан 2001р. Ростовський О.Я. “Педагогіка музичного сприймання” – К.: 1997р. Гадалова І.М. “Музика та співи методика викладання”. Навчальний посібник 1ч. – К.: 1996р. Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-2 кл, 3-4 кл. – К.: “Початкова школа” 2003.

10. Сухомлинський В.О Народження громадянина //Вибрані твори: В5т. – К.: Радянська школа, 1997.-Т.

11. Кабалевський Д.Б. Воспитание ума и сердце: Книжка для учителя. – М.: Просвещение, 1984р. Скрипченко Н., Валушенко М. Веснянка. – К.: Рад. шк., 1987р. Алексеев А.Д. Робота над музыкальным произведением с учениками школ и училищ. - М.: «Музгиз», 1957. Басурманов А.П. Справочник баяниста - М.: «Сов. композитор». Ростовський О.Я. Педагогіка музичного сприймання: Навчальний посібник. - К.: ІЗМН, 1997. Сисоєва С.В. Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня. - К.: Поліграф книга, 1996. Теплов Б.М. Проблема індивідуальних відмінностей. - М., 1961. - с. 10. 2. 2. 3іміна А.М. Основи музичного виховання і розвитку дітей молодшого віку: Підручник для педвузів. - М., 1993. Питання музичної педагогіки. М., 1979, вип. 7. Вікова психологія. За ред. Г.С Костюка. К., Рад. Школа, 1976.—272 с.

12. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник / О. Скрипченко,

13. Амонашвілі Ш.А. В школу - з шести років . - М.: Педагогіка, - 1986. Ветлугіна Н.О Музичний розвиток дитини. - М., 1968. - с. 90. Верховинець В.М Теорія українського народного танцю. - К.: Музична Україна, 1990.—150 с.




Галак Ольга Борисівна,

керівник Народного ансамблю

хореографічного мистецтва «Неогалактика»

ЦДЮТ управління освіти Чернівецької міської ради

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ТАНЕЦЬ

ЯК АКТИВНИЙ ЗАСІБ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДОГО ПОКОЛІННЯ

Кожен народ любить свій рідний край, батьківську мову та звичаї, які слугують йому в повсякденному житті. В час пошуків та утвердження інноваційних методів і технологій та повальної комп'ютеризації всіх сфер людської діяльності важливу роль відіграє піклування суспільства про духовність особистості, про її знання і усвідомлення: хто вона; яка земля плекала її предків, як вони жили; які сповідували ідеали. Актуальність збереження мови, традицій, глибинне знання своїх витоків важливе зараз,у період становлення України як самостійної держави, яка розбудовується і крокує в історію далі. А щоб іти далі і розвиватися – необхідно глибоко знати історію свого народу, культурну спадщину. Україна багата і неповторна у народній творчості розмаїттям регіональних особливостей, пов'язаних з географічним положенням, історією, мовою, віруваннями та звичаями, що й складають буття народу. Подальший розвиток української національної культури неможливий без ґрунтовного і поглибленого вивчення традиційного народного мистецтва.

На наших землях протягом століть жорстокими розправами, суворими наказами забороняли друковане й живе українське слово, сміялися і в самий негідний спосіб обезславлювали все найдорожче, що мав український народ: гарну пісню, добрі звичаї, навіть найсвятіше для кожної людини – її віру забирали, туманили душу, накидали чужий спосіб мислення, щоб найскоріше знищити український народ, зробити його поляками, росіянами, румунами, чехами тощо. А вагомий вплив національної культури, патріотичного виховання на свідомість людини, зокрема дитини, беззаперечний! На думку видатного ученого-педагога, який займався питанням виховання учнів на національних традиціях, В.О.Сухомлинського, національне виховання без патріотизму немислиме. Саме відданість рідній землі, любов до Батьківщини, рідного народу, його історії, мови, культури породжують національний менталітет, психіку і характер людини[16]. Кожен народ має свою систему виховання, яка відповідає його характерним рисам. «Виховання, створене самим народом, має виховну силу, якої немає в найкращих системах, що грунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу» [6,34], – підкреслював  К.Д.Ушинський.Відомий український педагог Софія Русова твердила: "Національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли його творчі сили не будуть покалічені, а, навпаки, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдського поступу: воно через повагу до свого народу виховує в людях пошану до інших народів..." [13,110]. Важливі положення про національне виховання сформулював і письменник Микола Євшан. Він зазначав, що "українська національна ідея мусить увійти в основу виховання українських поколінь, стати для них новою релігією, увійти в їх кров" [2,57].

Чому десятиліттями мучили і засуджували відважних українців, які пропагували українське слово, українську віру, культуру, традиції? Тому що ця пропаганда мала надзвичайний вплив на підняття бойового духу українського народу, спонукала цей народ боротися за власну державу і рідну культуру. Серед політично засуджених за націоналізм в XX столітті серед українських діячів, письменників, поетів тощо є і українські хореографи. Українським танцем прославляли національну культуру, вселяли патріотичну гордість, надихали боротися за все українське. Так, наприклад, лицаря гуцульського танцю Я.Чуперчука в 1949 р. заарештовують за націоналізм і без слідства та суду відправляють на шість років у Читинську область. Там талановитий балетмейстер з політично осуджених створює ансамбль танцю. Репертуар ансамблю складається з українських пісень та танців. Після успішного виступу на фестивалі журі було настільки вражене розмаїттям репертуару, що присудило «бандерівцям» перше місце. Після цього Я.М.Чуперчука засуджують ще на 5 років. «Енкаведисти добре розуміли значення діяльності Я.Чуперчука, його концертів. Українськими піснями й танцями на чужині аматори не давали занепасти духом своїм краянам, вселяли їм віру й надію…» [8, 41].

Отож, український танець підбадьорює український дух, вселяє гордість за українську багатогранну культуру, формує національне почуття гідності та любові до України. Чому ж його роль в системі національно-патріотичного виховання молоді у нинішній час так нівелюється? Що ж сталося з українським танцем, цим яскравим проявом молодечого віку людини? Чи багато ми знаємо про Великодні гаївки, про танці запорожців, чумаків, гуцулів тощо, а ними ж пишалася вся Україна. Через танець молодь, а часом і старші люди, проявляли свою радість та завзяття. Не було жодного народного свята, яке б обходилося без танців. Чому цей жанр нашої багатовікової культури не має права стояти у виховному процесі молодого покоління нашої держави на рівні з українською мовою, літературою, піснею, тощо?

Танцювальне мистецтво – це виховне мистецтво, доступне всім. Десятки тисяч дітей у наш час беруть участь у роботі хореографічних колективів, гуртків, студій. Завдяки систематичному хореографічному вихованню учні прилучаються не тільки до танцювальної культури, а й до витонченого сприйняття професійного мистецтва, культури своєї країни та звичаїв свого народу. Вважаю, що бажання рухатися в дитини було і буде завжди. То чому б це бажання не поєднати з корисним та художньо-естетичним? Чому не проводити заняття хореографії у школах та позашкільних навчальних закладах на основі рідного нам українського танцю? Чому з дітьми не вивчати «Гуцулочку», «Козачок», елементи «Гопака» замість елементарних рухів танцювальної аеробіки чи нерідко агресивного сучасного танцю?

Діти потребують особливої уваги керівника щодо основ їх національного виховання. Пізнання української культурно-мистецької спадщини додає підліткам емоцій, переживань, вражень, закріплює навички, уміння, знання, розвиває культуру поведінки. Залучення дітей до народної творчості, ознайомлення їх з історією, народними костюмами, українськими піснями та танцями, кращими професійними і аматорськими колективами – все це і формує їх національну свідомість. При чому, на мою думку, національно-патріотичне виховання має починатися ще з дошкільного віку, коли серце і розум дитини відкриті до сприйняття всього нового та рідного. Так, наприклад, про відомого українського хореографа, фольклориста і педагога, диригента і композитора Василя Михайловича Верховинця читаємо: «Родина Костівих (справжнє прізвище В.М.Верховинця) була провідником просвіти на селі. У ній безроздільно панували поетичне слово, народна музика, пісня і танець. Усе це мало благотворний вплив на виховання Василя, формування його ставлення до народного мистецтва з самого дитинства» [8, 8]. Згодом В.М.Верховинець написав і залишив у спадок усім українським хореографам такі книги як «Українське весілля», «Теорія українського танцю», «Весняночка».

У легендарного українського балетмейстера П.П.Вірського «інтерес до рідного українського танцю зародився ще в ранньому віці, коли він підлітком із завмиранням серця стежив за виступами танцюристів, які виконували молодецькі запорізькі танці» [8, 29]. Споглядаючи концертні номери українського народного танцю, у дітей з'являється гордість за свою країну та її культуру, а це також надзвичайно важливий внесок у формування національно-патріотичного почуття людини. Варто згадати, що на ґрунті дитячої любові до українського танцю у зрілому віці П.П.Вірський (1937р.) організовує перший на Україні Ансамбль народного танцю. Нині цьому ансамблю та українським постановкам легендарного хореографа аплодує весь світ.

При закінченні хореографічної школи лицарю гуцульського танцю Я.М.Чуперчуку його викладач вручає диплом і «висловлює надію, що той вивчатиме рідний фольклор, організує танцювальні гуртки і вчитиме дітей українських танців» [8, 38]. Так і сталося, крізь національне виховання Я.М.Чуперчука пройшло не одне покоління дітей та юнаків на західноукраїнських землях. Він вдало поєднував танець, пісню, слово в одне ціле. У його постановках є динамізм, дотепність, гумор, влучне слово і запальний настрій. А це завжди подобається молоді.

Так, на прикладі видатних шанувальників української культури та українського танцю, бачимо беззаперечну цінність національно-патріотичного виховання для українського громадянина з юних років. Якщо людина закохується в українську культуру змалку, то це почуття проносить крізь усе життя, виховуючи в цьому ж дусі своїх дітей та онуків, або, ставши педагогом, − цілі покоління українців.

Вважаю, що ні в якому разі не можна забувати танець, джерелом якого є народна творчість, який пройшов довгий і складний шлях розвитку, опрацьований поколіннями талановитих балетмейстерів. Народний танець є найдавнішим мистецтвом, в якому рухи були цілком природними, панувала гармонія і задушевність, відчувалася енергія і наснага народу. Танець відображав життя і побут народу, трудові процеси, обряди, свята та ін. Знання змісту народних свят, дотримання традицій, звичаїв і обрядів, які зберегла для нас історія, не тільки збагатить уяву дітей про витоки духовності наших попередників, а й наблизить до невичерпного джерела знань, наповнених глибоким духовним, моральним та емоційно-естетичним змістом

Тому свою роль, як педагога і керівника танцювального ансамблю, вбачаю в тому, щоб відроджувати і продовжувати народні традиції. В моєму колективі «Неогалактика» існують танці, які є хореографічною народною спадщиною. Це танець, який записаний в Чорноострівському районі на Поділлі, «Віз»; закарпатський народний танець «Раківчанка»; народний покутський танець «Голубка»; дівочий подільський танець «Подоляночка»; «Український гопак». Також є хореографічні постановки за мотивами творів українських поетів-класиків: Т.Шевченка («Калинова доля», «Тополя», «Русалка») та Л.Українки («Конвалія»). Щоб заохочувати в ансамбль народного танцю дітей та підлітків, які надають перевагу сучасному танцю, вважаю, потрібні нові методи. Я це зрозуміла, коли побачила, як масово записуються діти в щойно створені, без будь-яких надбань і традицій, гуртки сучасного танцю і як, інколи скептично, ставляться до «Гопака» та «Гуцулочки». Раджу керівникам ансамблів народного танцю вдало поєднувати лексику народного і сучасного танцю, щоб зацікавити дітей і разом з тим навчити їх продовжувати традиції своїх прадідів. Наприклад, в моєму ансамблі зроблені такі стилізовані постановки, як «Буковинська фантазія», «Музика гір», «У настрої вітру», «Ніч яка місячна» та ін.

Спостерігаючи за підлітками, читаючи з цього приводу багато літератури, знаю, що вони прагнуть самоутвердитися серед своїх однолітків. І не є таємницею, що однолітки не завжди адекватно можуть відреагувати на виступ свого друга, який танцює народний танець. Проте, у нинішній час, якщо їхній друг буде вправно виконувати і найсучасніші рухи, і народні па, то таке поєднання буде оцінено.

Своїм колегам, які є керівниками сучасних танцювальних студій та ансамблів бально-спортивних танців, раджу проводити факультативні заняття з народного танцю. Причому вважаю, що ці заняття повинні проводитися не хореографом, якого спеціально для цього запросили, а самим керівником колективу бально-спортивного чи сучасного танцю, якого діти добре знають і поважають. Тому саме він, показуючи приклад поваги до танцювального мистецтва рідного краю, може привити її своїм вихованцям, тим самим виховуючи у своїх учнях не тільки бажання рухатися, але й формуючи їх національну свідомість. В програмі шкільних уроків хореографії, вважаю, має стати обов'язковим! вивчення танців рідного краю.

Керівники танцювальних ансамблів різних жанрів хореографії не мають бути конкурентами. Але, навпаки, об'єднатися заради виховання духовно, морально, культурно багатої особистості. А це виховання може дати свої добрі плоди, якщо ґрунтуватиметься на традиціях свого народу, на вивченні історії та культури своєї держави.Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної свідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України. Ціновим засобом відродження нації є формування в людини національної гідності й гордості за свою Батьківщину, відмова під почуття національної меншовартості, від почуття національної неповноцінності, що формувалися віками.

Отже, віддаючи дань сучасним формам хореографії, не відштовхуючи те, що любить сьогоднішня молодь, шануймо те, що надбано століттями, не загубімо те, що з такою любов'ю зберігали для нас батьки, діди і прадіди.

Так, на мою думку, педагогу-хореографу необхідно зосередити увагу на таких пріоритетних напрямках виховання молоді: – формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу через посередництво українського народного танцю; – прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій свого народу та усіх етносів, що населяють Україну, розвиток патріотичних почуттів; – забезпечення духовної єдності гуртківців, виховання поваги до батьків, педагогів, жінки-матері; – формування високої виконавської культури дитини; – утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, добра, працелюбності в танцювальному ансамблі і поза ним;

– формування глибокого усвідомлення громадянської відповідальності.

Доброчинний вплив на виховання танцюриста має не тільки зміст хореографічного уроку, а й сама присутність духовно багатого керівника: керівника, який любить Україну, знає і шанує українські звичаї, володіє добрими знаннями з української хореографії. Тому у навчальних та позашкільних закладах, вважаю, на посадах вчителів хореографії та керівників танцювальних ансамблів мають бути саме такі особистості. Отже, національно-патріотичне виховання – це виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій виховній традиції, духовності. На сучасному етапі головною метою національно-патріотичного виховання, у хореографії зокрема, є набуття молодим поколінням народного досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, формування у молоді особистісних рис громадянина Української держави, фізичної досконалості, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної української культури.

Я глибоко переконана, що перспективність виховання підростаючого покоління у національних традиціях полягає у дієвості таких учнів та гуртківців в майбутньому нашої держави, її суспільства та кожної родини. Мої вихованці люблять і любитимуть Україну, не зрадять своєму народові, поважатимуть українську культуру та багатонаціональні звичаї народів, що проживають на нашій землі, будуть вірними друзями та відповідальними працівниками, стануть добрими батьками, які в українських традиціях виховуватимуть своїх дітей.


Список використаних джерел

1. Верховинець В. М. Теорія українського народного танцю: 5-те видання, доповнене. – Київ: Музична Україна, 1990. – 150 с.

2. Виховання української еліти в системі національної освіти України: матеріали науково-практичної конференції (19-20 червня 1997) / Під ред. В. Вовка, І.Б. Ковальчука. – Львів: За вільну Україну, 1997. – 146 с.

3. Вишневський О. Сучасне українське виховання. – Львів, 1996.

4. Дроб'язко П.І. Українська національна школа: витоки і сучасність. – К.: Видавничий центр "Академія", 1997. – 184 с.

5. Збірник. Дитяча розвага. Українські народні пісні, забави та ігри. – К.:Музична Україна, 1993р.

6. Іванишин Б. Надія. Державність. Націоналізм. – Дрогобич, 1992.

7. Карпенчук С.Теорія і методика виховання. – К.:Вища школа, 1997.– 261 с.

8. Майстри народно-сценічного танцю: біографічний довідник/ уклад.О.П.Колосок. – К.: ДАККіМ, 2008. – 116с.

9. Національне виховання дітей і молоді: Концепція//Рідна школа.1995. № 6.

10. Погрібний А.Г. Роздуми про наболіле, або Якби ми вчились так, як треба...– К.: Школяр, 1998.

11. Пупченко М.Г. Програма студії народного танцю «Буковина» Чернівецького обласного центру естетичного виховання «Юність Буковини». – Чернівці. Технодрук, 2007. – 72с.

12. Русова С. Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – 304 с.

13. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. – К., 1997.

14. Ступак Ю.П. Виховне значення українського фольклору. – К., 1960.

15. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5-ти т. – К., 1976.

16. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Спроба педагогічних антропологів// Твори: В 6 т. – К.Рад.шк.,1952. – Т.1 Передмова – 230 с.

17. Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Знання, 2000. – 653 с.



Савчук Наталія Миколаївна,

вихователь ДНЗ № 20

ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ЕЙДЕТИКИ

В РОБОТІ З ДОШКІЛЬНИКАМИ

К. Ушинський зазначав: «Дитина мислить образами, звукам, фарбами. Чим більше різноманітних компонентів буде задіяно у процес запам`ятовування, тим глибшим, повнішим і ефективнішим буде його відтворення»

Дослідження вчених довели, що у дошкільнят права півкуля мозку, що відповідає за уяву, більш розвинута, ніж ліва, яка відповідає за логічне мислення.

Тому в розвитку малят її величність «Уява» відіграє надзвичайно важливу роль. Отже, стає зрозуміло, що спосіб сприйняття та запам`ятовування пов`язаний з яскравим образом. Саме образне мислення закладене в дитині від природи. А щоб сприйняття інформації відбувалося швидше і легше слід підключати відчуття: слухові, тактильні, нюхові і навіть смакові.

І тут в нагоді стала ейдетика, яка зацікавила мене. Головним правилом ейдетики є: «УЯВА+ПОЗИТИВНІ ЕМОЦІЇ=МАКСИМАЛЬНО ЗАСВОЄНА ІНФОРМАЦІЯ». Моєю метою стало впровадження методів ейдетики у навчально-виховний процес. Тому я з головою занурилася в процес виготовлення ігор. Виготовила серію веселих та забавних друзів з якими діти фантазують, уявляють складають неймовірні пригоди. Намалювала ряд піктограм, які стимулюють мовленнєву активність дошкільників. Використовую їх для опису предметів. Розробила схеми для вивчення віршів. Дані схеми полегшують процес запам’ятовування та відтворення твору. Виготовила ігри з залученням різних відчуттів. А саме, тактильні асоціації: «Чарівна рибка», «Тактильні картки та мішечки», смакові асоціації: «Піктограми смаку», «гра «Страва яка», «Смакове доміно», геометричні асоціації, які розширюють знання про світ предметів. Кольорові та вільні асоціації, за допомогою яких можна навчити дітей пояснювати зв’язок предметів.

Працюючи над даною проблемою мною було виготовлено авторські дидактичні ігри «На морському дні», «Правові будиночки» та укладено навчально - методичний посібник «Креативний розвиток дошкільників засобами ейдетики».

Отже, ейдетика з`явилася у навчально – виховному процесі.

Застосувала елементи ейдетики під час проведення відкритих переглядів для педагогів нашого закладу, слухачів курсів підвищення кваліфікації та батьків. Цікавими були заняття «Пригоди в зимовому лісі», «Пригоди їжачка», «Безмежні простори, поля і моря – це все Україна моя», «Невідома гостя», «Зелений патруль», «Місто різнокольорових чоловічків», «Не забувайте, діточки Землі, що право на любов і піклування мають всі».

Неодноразово проводила заходи для педагогів. А саме, «Виставка – презентація ейдетичних ігор», семінар «Ейдетика – технологія сучасності», консультація «Врахування принципів ейдетики при вивченні віршів». Цікавим був Майстер – клас «Ейдетика розвиває мовлення»

Разом із тим практичним психологом було проведено моніторинг дослідження рівня розвитку пізнавальних психічних процесів, результат якого довів, що дана методика справді працює.

Використовуючи ейдетику я з кожним разом переконуюсь, що потрібно давати дітям можливість грати, фантазувати, уявляти, відчувати, пізнавати.

Таким чином, ейдетика стала візитівкою моєї педагогічної діяльності.



Семенко Галина Іванівна,

вихователь ДНЗ № 32

ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВНА СПРЯМОВАНІСТЬ

У ЗДІЙСНЕНІ ПІЗНАВАЛЬНО-ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО

РОЗВИТКУ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНИКА

«Дякую тобі, дитя людське, за те, що ти нагадало мені, як радісно і тривожно бути людиною» – так говорив видатний педагог-гуманіст Йоган Песталоцці. І це висловлювання звучить ще з більшою силою для нас педагогів, які щодня опікуються найменшими дітьми, торкаються, опікуються дитям людським, поринають у казковий світ дитинства, гри, пізнання, життя. І що більше ти пізнаєш дитину, її нестримний порив і пошук, тим більше хочеться їй допомогти, супроводжувати, спонукати до нових відкриттів, бути разом з нею шукачем, дослідником, моделювати та створювати унікальні умови, ситуації, середовище любові, прийняття, розуміння, довіри, успіху.

Сьогодні світ, в якому ми живемо, кардинально змінюється. Всі процеси і події, які відбуваються в суспільстві, впливають на дітей, на Дитинство взагалі. Відповідно у сучасних дітей формуються певні установки. Картини світу, моделі поведінки, що стають основним базисом особистості. Необхідність і актуальність інтелектуального зростання цілком очевидна.

Орієнтуючись на важливість ключового завдання, – створення умов, за яких кожна дитина могла б повноцінно розвиватися, мала б широкий спектр можливостей для реалізації свого інтелектуального та творчого потенціалу, – звернулася до гуманістичної педагогіки і стала максимально використовувати в своїй педагогічній практиці особистісно-орієнтовані технології, шукати нові форми, методи, що оптимізують процес пізнання, розвитку інтелекту, формують соціально-життєву компетентність, базові якості особистості.

Для отримання цілісного уявлення про розвиток індивідуальності кожної дитини, соціальну ситуацію, в якій він відбувається, необхідне чітке і конкретне вивчення індивідуальних особливостей кожної дитини: їх потреби, особливості темпераменту, спрямованість здібностей, уподобань, інтересів, рівень розвитку інтелекту і творчості. Тому розробила «Індивідуальні картки розвитку дітей».

Під час вивчення індивідуальних особливостей співпрацювала з батьками, проводила бесіди, спілкувалася, проводила інтерв’ю-опитування і дітей і батьків, аналізувала різні види діяльності дітей, результативність роботи кожної дитини, залучала до експертної оцінки інших педагогів: психолога, логопеда, музичного керівника, інструктора з фізкультури, вихователем-методиста, завідувача.

Відповідно результатів, які виявленні в процесі вивчення індивідуальних особливостей, розбудувала роботу з кожною дитиною і з усіма загалом. Таким чином, склалася відповідна, своєрідна модель роботи з дітьми, яка виявилася досить ефективною і доцільною. По-перше, завжди намагаюся керуватися комплексним вирішенням завдань. Коли через пізнавальні шляхи у дітей пробуджується вищі духовні почуття, формуються морально-етичні якості, активізуються розумові операції і інтелектуальні дії.

Постійно інтегрую матеріал з різних освітніх ліній і комплексно вирішую поставленні завдання. По-друге, обов’язково синтезую зміст процесів розвитку і виховання з методами і формами взаємодії з дітьми. Використовую індивідуальні, індивідуально-парні, групові, колективні форми роботи, які насичую цікавим змістом і захопливою діяльністю.

Для цього звичайно потрібно створити і відповідне предметно-просторове середовище як і в групі, так і на майданчику. Отож, в групі постійно оновлюються, доповнюються, змінюються групові центри, куточки, додаються нові матеріали, декорації.

Постійно дбаю за змістом і насиченістю матеріалів всіх центрів в групі і на майданчику. Є багато матеріалів з сенсорного виховання, які не лише розвивають органи чуття дитини, але й спонукають до розумової дії , пізнавальної діяльності, активізують мислительні операції, логіку дитини. Це: сенсорна книга, інтелектуальні картки Глена Домана, палички Кюізенера, розвивальні кубики Нікітіних, картки Гайштута тощо.

Орієнтуючись на ПРС, продумую зміст роботи з дітьми протягом дня, щоб розширити чи закріпити отримані, або ж раніше здобуті інформації, вміння, чи наштовхнути на якість експериментування, дослідження, самостійні імпровізації, різні дитячі діяльності.

Коли разом з дітьми перебуваємо в такому цікавому просторі, постійно їх вводжу в різні ігрові сюжети, інтригуючи ситуації, оригінальні зав’язки, моменти, де діти прагнуть діяти, шукати, роздумувати, знаходити, радіти здобутому і досягнутому.

Кожен день несе дітям нові зустрічі з якимись чарівними і казковими героями, які мотивують ту чи іншу діяльність дітей. Цих героїв діти бачать на центральному табло і уже з самого приходу в садок включаються в нові захопливі ситуації, варіації, епізоди (фото слайди). Така система роботи захоплює дітей, підігріває їхню цікавість і допитливість, спонукає до пошуку нового, до нових дій.

Дуже допомагають мені в роботі інноваційні педагогічні технології – розвивальна система Ельконіна-Давидова, на основі якої розробила цілі цикли комплексних завдань, тижневі рубрики «Хочу знати», «Це дуже цікаво», добірки пошукових і проблемних запитань. Зацікавилася педагогічними технологіями Селестена Френе «Школа успіху і радості» та Жана-Овіда Декролі «Школа життя через життя». Доповнила матеріали по навчанню ранньому читанню картками-схемами Ж.О.Декролі, створила добірку дидактичних ігор за його видовою класифікацією ігор.

Влітаю в канву повсякденної роботи та занять різні прийоми ТРВЗ, інтерактивні методи. Часто використовую роботу в парах «Роботу в групах», «Карусель», «Коло ідей», «Акваріум», «Полілог». Так народилися захопливі заняття-ігри, заняття-мандрівки, заняття-шоу, заняття-аукціон: «Казка на новий лад», «Пригода в Антарктиді», «Газета про весняні новини», «Натюрморт», «Математичний аукціон».

Вважаю, що успіху можна досягнути, тільки тісно співпрацюючи з батьками. Ця робота проходить по так званому «Колу взаємодії»: вихователь – колеги – діти – батьки. Цілеспрямовані діалоги з батьками, індивідуальні бесіди, вивчення індивідуальних особливостей дітей і добір засобів впливу, спільні заняття, розваги «Наші розумники», «Інтелектуальні вікторини», «Щаслива родина – щаслива дитина». З досвіду роботи з дітьми переконалася в тому, що інтелект дитини розвивається активно, якщо постійно сприяти цьому, наповнювати освітній простір цікавими інформаціями, знаннями. І все, що діти здобувають з радістю і любов’ю, прискорюють розумовий розвиток дитини, розвиток її інтелектуальних здібностей, пізнання, творчості. Діти, які активно пізнають світ, вчаться здобувати досвід, знання, впевненні в собі діти. За результатами діагностики готовності до навчання в школі мої вихованці виглядають так: з вищими рівнем – 54%, з середнім – 46%, всього – 29 дітей.

Приємно, що випускники легко адаптувалися до навчання в школі, успішно засвоюють програмовий матеріал першого класу, сумлінна творча праця триває далі…

Завжди пам’ятаю слова Шалви Амонашвілі, які пробуджують особистісно-орієнтовану модель виховання – «Що з більшим натхненням та устремлінням зазвучить мелодія Віри, Надії і Любові у храмах освіти, то більше світла буде в житті людей, а отже й у житті держави». Роблю все, щоб мої малята росли здоровими, розумними, успішними дітьми.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал