Управління освіти чернівецької міської ради міський методичний центр закладів освіти Матеріали міської науково-практичної конференції



Сторінка14/15
Дата конвертації25.12.2016
Розмір3.52 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Список використанихджерел

1. Аксьоненко О. Державні символи України: Усний журнал / О. Аксьоненко // Історія України. – 2004. – № 4. – С. 15– 17.

2. Боровська О. Живи моя держава, Україно/ О. Боровська // Позакласний час. – 2008. – № 1. – С. 19–20.

3. Гордєєва Л. «Україно, ти моя молитва ...»: Сцен. літ.-муз. композиції // Укр. л-ра в загальноосвітніх школах – 2003.– № 5.– С. 19–22.

4. Грушко Н. Нема ціни святині дорогій… // Позакласний час. – 2007. – № 6. – С. 9–12.

5. Дерев'янко Т. «Лицарське товариство»: Посвячення у козачата // Шкільний світ. – 2002. – № 15. – С. 12.

6. Замуля Л. Наша берегиня // Позакласний час. – 2006. – №1-2. – С. 85–86.

7. Козацькому роду нема переводу: Виховна година, 6 кл. // Виховна робота в школі. – 2013. – № 9. – С. 33–36.

8. Коршак Н. Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину: Сцен. бесіди // Завуч. – 2002. – № 10. – С. 4–10.

9. Красоткіна Н. Ми вільні діти вільної України: Свята в початковій школі // Початкова освіта. – 2001. – № 30–32. – С. 9–13.

10. Красоткіна Н. Україно моя, Україно! Я для тебе на світі живу // Розкажіть онуку. – 2001. – № 27–28. – С. 2–3.

11. Крижанівська Г. Нічого в світі кращого нема – як захищати рідну Батьківщину: Сценарій до Дня захисника Вітчизни // Шкільний світ. – 2002. – № 29–32. – С. 11–12.

12. Крижанівська Г. Посвята у громадяни України // День. – 2001. – 14 червня. – С. 5.

13. Кучерява З. Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину: Сценарій вечора присвячений Дню Збройних сил України // Шкільна бібліотека. – 2002. – № 9. – С. 58–62.

14. Лемешенко Н. Славетні імена країни // Позакласний час. – 2006. – №1–2. – С. 102–105.

15. Мілінчук В. Вона на світі одна-єдина ненька-Україна: Виховна година: 5 кл. // Позакласний час. – 2003. – № 23. – С. 1–2.

16. Неділько В. А. Українська державна символіка: Усний журнал // Позакласний час. – 2002. – № 5. – С. 33.

17. «Ні труни, ні хрестів і ні тризни»: До Дня пам’яті жертв голодомору, 8–11 кл. // Виховна робота в школі. – 2013. – № 10. – С. 33–38.

18. Нудна В. Моя вишнева Україна // Позакласний час. – 2006. – №1–2. – С. 93–95.

19. Петренко Л. Знаєш ти, що таке Батьківщина: Сцен. гри-змагання // Шкільний світ. – 2004.– № 16. – С. 11–12.

20. Пояркова, Г. Національна символіка: Розробка гри-вікторини // Позакласний час. – 2001. – №1. – С. 20.

21. Прокопченко Л. Україно, соборна державо, Сонценосна колиска моя // Позакласний час. – 2006. – №1-2. – С. 99–101.




Любківська Ірина Георгіївна,

вчитель музичного мистецтва

Чернівецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО І КУЛЬТУРА ОСОБИСТОСТІ:

ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Сьогодні незаперечний той факт, що освіта і культура є пріоритетними напрямками у розвитку людської цивілізації та заслуговують особливої уваги у контексті наукового підходу до вирішення проблем сучасності. Питанням формулювання та сутності понять «освіта» та «культура» у вітчизняних і зарубіжних дослідженнях приділяється належна увага [8; 10].

У педагогіці під освітою зазвичай розуміють процес і результат засвоєння знань, умінь і навичок, формування на їхній основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей [9, c. 21] або спеціально організовану систему зовнішніх умов, які створюються в суспільстві для розвитку людини [7, с. 377]. Освічена людина повинна володіти цілісним обсягом знань, а не ізольованими вміннями і навичками, мати власну пізнавальну позицію.

Сучасне і водночас парадоксальне тлумачення освіти знаходимо у видатного вченого, нобелівського лауреата Макса фон Лауе: «Освіта – це те, що залишається, коли все вивчене забувається». Спробую інтерпретувати цю думку вченого так: освіта людини – це система моделей світу і поведінки, тобто структура цілого важливіша, ніж окремі елементи, то втрата невеликої кількості даних, тобто знань, майже не завдають шкоди цілісності освіти.

Поняття «культура» (лат. cultura – обробіток, плекання) – історично визначений ступінь розвитку суспільства і людини, вживається в усіх сферах людської діяльності: виробничій, політичній, педагогічній, художній, побутовій тощо і виражається в результатах матеріальної та духовної діяльності людей [4, c. 3]. Водночас термін «культура» характеризує рівень освіченості окремої людини, такі її риси, як ерудованість, ввічливість, акуратність, витриманість та інші, а також якісний рівень оволодіння видами діяльності. Звідси широкого вжитку набули словосполучення «культура праці», «культура обслуговування», «культура мислення», «культура мови», які характеризують певні досягнення людини. Світ культури – це різноманітні сфери людської діяльності. Культурним вважається лише те, що сприяє прогресу.

Культура – сукупний продукт творчих сил людства, її розвиток цілком залежить від людської діяльності. Для культурних перетворень освіта є важливим складником культури, що значно її прискорює, інтенсифікує, ферментує. Цілісний розвиток культури водночас потребує встановлення культуро відповідності освіти. Принцип культуро відповідності освіти, який базується на освітній функції повноти передачі надбань культури суб’єкту діяльності, розробляли свого часу Я. Коменський та А. Дістервеґ, Г. Сковорода, К.Ушинський, Б. Грінченко та В. Сухомлинський.

Розглядаючи процес освіти як рух особи в полі культури суспільства, можна чітко вирізнити дві її складові. З одного боку, людина активна, вона рухається шляхом пізнання, розробляє і вдосконалює індивідуальну систему моделей світу. З іншого, особа росте в культурному середовищі та стає його невід’ємною частиною, приймає норми, звичаї та звички, освоює модельний фонд, який здавна належить суспільству.

Особистісну культуру можна визначати як індивідуальну форму виявлення результатів культурного впливу суспільства на людину, як результат опанування нею культурних цінностей, що є характеристикою освіченості індивіда. Не випадково А. Моль образно порівнював культуру людини з «екраном знань», що формується в її свідомості [6, c. 15]. Усім видам мистецтва – літературі, образотворчому мистецтву, музиці, театру, кіно – притаманні виховні властивості, які формують особистість.

Однак саме музичне мистецтво має безпосередній вплив на підсвідомість людини незалежно від її свідомості, а також на нервову систему й енергетичне біополе.

Формування музичної культури учнів – основа уроку, його зміст, який може мати різне художньо-педагогічне втілення. Цілісність уроку музичного мистецтва досягається завдяки єдності всіх елементів, адже в його основі мають бути не різні види діяльності, а різні грані музики як цілісного явища. Це дає можливість вносити в урок будь-які контрасти, необхідні для підтримки уваги учнів, створення атмосфери творчої зацікавленості.

Які проблеми музичної освіти та культури школярів сьогодні найактуальніші? На мій погляд, найскладнішою проблемою загальноосвітньої школи є забезпечення художньо-творчого розвитку учнів. Вирішується вона поки що лише частково, оскільки не завжди вчитель музичного мистецтва може бути засобом музичного розвитку. Ми думаєм про засвоєння знань і оволодіння навичками музичної діяльності на уроках. Не можна навчати музиці «взагалі», не задумуючись про кінцеву мету, про той ідеальний стан, до якого слід підвести учня.

Не можна нав'язати учневі конкретний образ, не порушивши природи музичного сприймання. Неможливо «вкласти» в учня особисте ставлення до музики, як неможливо відчувати «за нього», адже формування музичного сприймання – це процес становлення його унікальності й особистісної неповторності. Нав'язування школярам певної інтерпретації виконання твору, нерідко чужої їм, призводить до зниження активності уяви, музичного слуху. Наприклад, у 2 класі І семестр урок № 2. Тема: «На гостини до пісні». Зміст та твори, не тільки музичні, пов’язані між собою Королевою Мелодією і Піснею. Завдання вчителя – допомогти дітям розібратися у цьому світі звуків та сформувати своє ставлення до творів мистецтв, враховуючи задум автора. «У цьому королівстві всім керує Королева Мелодія. Настрій у неї дуже часто змінюється. А ще вона завжди говорить про те, що її турбує. Спробуймо зрозуміти історії, що нам "розповідає" мелодія. Ми вирушаємо у подорож до Німеччини, де зустрінемо хлопчика, який грає на шарманці. Понад 200 років тому видатний німецький композитор Людвіг ван Бетховен написав пісню «Бабак», у якій розповідається про хлопчика, який мандрував зі своїм вірним другом. Композитор розповідає нам про нелегке життя мандрівного музиканта, з яким ділить горе і радість його маленьке звірятко — бабак. Вслухайтесь у зміст цієї скромної, але внутрішньо багатої пісні!» І діти мандруючи із Королевою Мелодією визначають характер мелодії прослуханої пісні, розглядають репродукціюкартина А. Ватто «Савояр із бабаком», знайомляться із інструментами (шарманкою, фортепіано), визначають властивості музичних звуків і склад мелодії, виконують поспівку, повторюють пісню. І у процесі уроку-мандрівки набувають власного естетичного досвіду під час сприймання та аналізу-інтерпретації музики та практичної діяльності. Отже, урок музичного мистецтва сприяє формуванню уявлень школярів про синтез мистецтв та гармонійність навколишнього світу, виховує асоціативне мислення, вміння розуміти красу в різних її виявах [14].

Основним завданням учителя є створення умов для вияву учнем своїх творчих можливостей і здібностей. У зв'язку з цим виникає проблема встановлення міжособистісних контактів учителя й учнів, які повинні ґрунтуватися на рівноправності учасників навчального процесу. Поза особистісним спілкуванням творча атмосфера на уроці виникнути не може. В основі музичного виховання, усіх його ланок лежить активне сприймання музики. Це найприродніший спосіб прилучення дитини до художнього світу твору, невід’ємний компонент будь-якого виду музичної діяльності. У такий спосіб забезпечується глибинна спільність усіх видів музичної діяльності. Методика музичного навчання з перших кроків має орієнтувати дітей на осмислення інтонаційно-пластичних витоків музики, самостійну інтерпретацію художнього світу твору. Вчитель може допомагати їм у цьому, але не повинен підмінювати роботу їх власної думки.

Музично-теоретичні відомості пов'язані з музичною практикою і музично-слуховим досвідом дітей; співвідносити свої педагогічні наміри з пізнавально-творчими можливостями учнів. Прислухатися до думки учня. [12, с. 4]

Саме в активності самих дітей полягає величезний потенціал розвитку їх музично-творчих здібностей. Вміння виділити головне в змісті уроку. Активне сприйняття музики – основа музичного виховання в цілому, усіх його ланок. На етапі ознайомлення з музичним твором педагог привчає насолоджуватися серйозною класичною музикою – музикою, перевіреною століттями, допомагає зрозуміти українську пісенну культуру, як одне з найцінніших духовних надбань народу. Важливе значення для розвитку духовності дитини має вміння зорієнтуватися у світі музики, обирати високохудожні твори. Український філософ, поет, педагог Г. Сковорода визначав: «Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе». Людина сильна своєю громадянськістю, своїми почуттями любові до рідної землі, до духовних надбань народу. Творче використання народознавчого матеріалу є основою уроку музики, що стимулює пізнавальний інтерес, викликає слухові й зорові уявлення, почуття, формує думку, оптимізує процес розумової праці учнів, сприяє створенню атмосфери шанобливого захоплення багатством скарбів рідного народу, сприяє розвитку музично-вокального слуху як основного засобу відображення музики в співацькому процесі [2, с. 4, 159, 209].

У сучасному процесі музично-естетичного виховання вагому роль відіграє вокальне мистецтво. Спів сприяє фізичному і духовному розвитку дитини. Організовуючи вокально-хорову роботу на уроці спрямовую свою діяльність на формування голосу і слуху. Навчання співу тісно пов’язане з розвитком музичних здібностей, створенням сприятливих психологічних умов для формування креативних якостей особистості, зацікавленості й творчому ставленню учнів до музики. Пісня – це не тільки джерело радощів та насолоди, а й складна художньо-естетична система виховання. Щоб зрозуміти зміст пісні, у ній треба визначити смислову виразність окремих її елементів. Таким чином, розкриваючи зміст співацької культури, на перший план постає значення музики в житті суспільства та її вплив на духовний розвиток людини за допомогою ритму, ладу, мелодії тощо [3, с. 69].

Естетично виховуючи дітей засобами співу, намагаюсь навчити будь-яку дитину співати незалежно від її природних даних, максимально розвивати її вокальні здібності [1, с. 50]. Спів викликає в учнів емоційний відгук, схвильованість, школярі з великим натхненням передають багатий світ думок, почуттів, що виник у них під впливом навколишнього середовища, висвітлюють життя сучасного суспільства. Так засобами хорового мистецтва здійсню естетичне виховання юних школярів, формую відчуття прекрасного, розвиваю творчі та виконавські здібності. Колективна форма роботи на уроках музичного мистецтва вчить уважно слухати партнерів, підкорятися єдиному задуму, спостерігати за диригентськими жестами, точно виконуючи усі художні завдання. Все це загалом сприяє творчій дисципліні, виховує швидкість реагування, увагу, що допомагає зрозуміти закони виконання музики.

Формування музичної культури — основа уроку, його зміст, який може мати різне художньо-педагогічне втілення, адже нескінченно різноманітним є музичне мистецтво і життя, яке воно відображає.

Запропонований принцип тематизму, як і вся музично-педагогічна концепція, проростає з музики і на музику опирається, природно пов'язує музику як мистецтво з музикою як шкільним предметом. Теми програми мають музично-естетичний, а не тільки навчально-музичний характер і відкривають реальну можливість досягнення цілісності та єдності навчального процесу не лише в межах одного уроку, а й протягом чверті, півріччя, навчального року і всього навчального курсу [13, 14].

Ці теми — своєрідні етапи розвитку музичного сприймання школярів. Наступною особливістю програми є її орієнтація на попередній життєвий і музичний досвід учнів, який, поступово збагачуючись, дає змогу накопичувати, розвивати і закріплювати набуті музичні враження.

Відправними точками виступають пісня, танець і марш — головні типи (жанри) музики, найбільш поширені, прості й доступні дітям. Як основа усієї музики взагалі, пісня, танець і марш дають змогу об'єднати велике музичне мистецтво з музичними заняттями у школі, зробити процес навчання емоційно привабливим і захоплюючим [5].

Процес музично-естетичного виховання безпосередньо пов'язаний з оволодінням інформаційною культурою, яка сприяє подоланню протиріч між стереотипним і творчим мисленням школярів. Інформаційна культура розглядається в єдності з емоційною, в основі якої лежитьвиховання почуттів [1, с. 89]. У свою чергу, останні є головним педагогічним компонентом музично-естетичного виховання. Сприйняття і розуміння музичного твору не відбудеться, якщо в індивіда не розвинена здатність бачити, чути, володіти словом. Слід відмітити, що на сучасному етапі у навчально-виховному процесі емоційна культура особистості недостатньо регулюється формальною шкільною освітою. Педагогічне керівництво музично-естетичним вихованням передбачає врахування сучасного стану музично-естетичної ерудованості особистості та компетентності вихователів.

Сучасний урок музичного мистецтва передбачає звернення до різних видів мистецтва, насичення його художньою інформацією, що дозволяє учням збагнути, що музика, дійсно є частиною життя. Щоб зрозуміти музику, недостатньо лише слухати й аналізувати окремі музичні твори, які вчитель використовує на уроці. Допомагаю дітям усвідомити, що музика надзвичайно впливає на особистість, збагачує її духовно [11, с. 15].

У програмах з музичного мистецтва багато уваги зосереджується як на народній, так і на класичній, сучасній музиці. Музика розкривається перед учнями як частина життєдіяльності народу, як набутки його духовної культури. Програма орієнтує вчителя на інтеграцію мистецтв, що дає змогу розкрити складний світ людських почуттів, переживань, характерів, передати найтонші відтінки настрою людини, поглиблює художнє сприймання, посилює емоційний вплив, збагачує життєві й художні асоціації за допомогою різних видів мистецтв. Традиційні види діяльності на уроці – спів, слухання музики, музична теорія – не можуть задовольнити сучасні вимоги до уроку музичного мистецтва та потреби учнів. Цілісність уроку досягається постановкою єдиної мети: духовне пізнання світу засобами музичного мистецтва. Для вирішення цього завдання в основі методики музичного виховання, одним із ключовим питань якої є музичний репертуар, поставив вимогу нести дітям тільки яскраві художні образи, що передають глибокі почуття і здатні викликати в дітей сильні враження та почуття.

Означені проблеми музичної освіти виникли не сьогодні і вирішення їх вимагає і вимагатиме в майбутньому значних зусиль учителів і науковців.

Які ж уроки дає нам їх праця?

По-перше, урок самовідданого служіння дітям і музиці. Адже те, як працюють більшість вчителів музичного мистецтва в умовах майже повної відсутності централізованого постачання методичної літератури й навчального обладнання, гідне подиву і найвищої суспільної оцінки.

По-друге, урок ставлення до особистості учня як до центральної ланки педагогічного процесу, коли на перший план виходять ті особливі думки, почуття і переживання, які дитина відкриває в собі і в авторах музичних творів. Ця тонка сфера духовного життя школярів – головне поле творчої діяльності вчителя музичного мистецтва.

По-третє, урок залежності музичної освіти школярів від особистості вчителя, його світогляду і фахової підготовки.

По-четверте, урок свідомого ставлення до розвитку музично-творчих здібностей дитини.

По-п'яте, урок прагнення до єдності музичного мистецтва як способу пізнання світу і музичного мистецтва як предмета навчання.

Нові завдання музичної освіти школярів вимагають визнання унікальності, неповторності й самоцінності результатів дитячої музичної творчості. Найважливішим для мене, як вчителя є наповнення музичного навчання дітей радістю відкриттів і здобутків.

Свою педагогічно-методичну роботу, я спрямовую на підвищення свого фахового рівня музично-освітньої діяльності вчителя музичного мистецтва. Сучасній школі потрібен учитель, який володіє високою професійною культурою, фаховою компетентністю, здатний об'єктивно й всебічно осмислювати педагогічні явища і факти, критично оцінювати і творчо перетворювати педагогічну дійсність.

«Розвивати художньо-творче начало дитини!» (але як?), «здійснювати особистісно орієнтований підхід!» (якими методами?) – «визнавати самоцінність і самодостатність дитини!»

Мета моєї музично-освітньої діяльності це формування музичної культури школярів.

Музика і діти – ось що спрямовує мою педагогічну творчість, як вчителя музичного мистецтва. Учень повинен цікавити вчителя не як суб’єкт музичної діяльності, а як особистість з її інтересами і запитами.


Список використаних джерел

1. Естетичне виховання: Довідник / В.С.Горський та ін. — К.:Політвидав України, 1989. - 211 с.

2.Мистецька освіта в Україні: теорія і практика / О. П.Рудницька [та ін.];

заг. ред. О. В. Михайличенко, редактор Г.Ю. Ніколаї. – Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2010. – 255 с.

3. Грищенко Т. Музично-естетичне виховання в гімназіях України //Рідна школа. - 1998. - № 7-8. - C. 69-71

4. Лобас В. Х. Українська і зарубіжна культура. К., 2000.

5. Д.Кабалевський “Про трьох китів та інші цікаві речі”. Київ. “Музична Україна” 1973 р.

6. Основи викладання мистецьких дисциплін / За ред. О. П. Рудницької.

К., 1998.

7. Столяренко Л. Д., Самыгин С. И. Психология и педагогика ввопросах и ответах. М., 1999.

8. https://uk.wikipedia.org/wiki/Освіта

9. Фіцула М. М. Педагогіка. К., 2001.

10. https://uk.wikipedia.org/wiki/Культура

11. Печерська Е. Удосконалювати музично-творчий розвиток дітей //Початкова школа. - 2000. - № 6. - C. 15-18

12. Рева В. Естетичне виховання школярів у процесі сприйняття музики //Мистецтво та освіта. - 1999. - № 1. - C. 4-8

13. http://mon.gov.ua/content/Освіта/31.pdf


Воробйов Олексій Миколайович,

вчитель музичного мистецтва

Чернівецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 28

ІНСТРУМЕНТАЛЬНЕ МУЗИКУВАННЯ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ МУЗИЧНИХ І ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ

Музичне виховання відіграє важливу роль у духовному становленні особистості людини. «Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї, - писав видатний український педагог В.Сухомлинський. Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури». Ці слова педагога-гуманіста конкретизують його думку про музичне виховання як першооснову у вихованні людини.

Виховання музикою має найточніший, найдоцільніший вплив на розвиток духовного світу кожного школяра, пов’язується із його загальним розвитком, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості.

Учитель має розвинути чутливість учнів до музики, ввести їх у світ добра й краси, допомогти відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань, виховати здатність до активної різнобічної діяльності, формувати ціннісно-орієнтаційне становлення до музичного мистецтва, сприяти розвитку художньо-творчих здібностей дітей. Успішне вирішення цих завдань сприятиме досягненню мети музичного виховання: формування у школярів музичної культури як важливої і невід’ємної частини їхньої духовної культури.

У школі закладаються основи музичної культури. Навчаючи дітей співу, виховуючи в них активний, жвавий інтерес до музики, сповненої глибокого змісту, здатної пробудити в людині прекрасні піднесені почуття, школа стає одним з осередків масової музичної культури в нашій країні.

Навчаючи дитину, ми не знаємо, ким вона стане в майбутньому: вченим чи лікарем, трудівником чи вчителем. Але кожен з наших учнів обов’язково відвідуватиме картинні галереї і концерти, театральні вистави, слухатиме музику, якщо змалку навчити їх спілкуватися з мистецтвом, розуміти музику. І в цьому - велика роль надається вчителеві. Він покликаний навчити дітей розуміти музику, не тільки слухати її, а й чути, наочно показати своїм вихованцям зв’язок музичного мистецтва з життям, його моральне значення.

Саме тому тема "Методика інструментального музикування на уроках музики " надзвичайно актуальна на сучасному етапі.

Актуальність її полягає в тому, що зараз ми спостерігаємо низький рівень музичної культури підростаючого покоління, а інструментальне музикування ми розлядаємо як засіб формування і розвитку музичних здібностей дітей.

Об’єкт дослідження – навчально-виховний процес на уроках музики.

Предметом дослідження є процес музичного виховання в умовах застосування інструментального музикування.

Метою дослідження є формування та розвиток творчої активності та інтересу школярів до інструментального музикування .

Теоретичні основи організації інструментального музикування

Навчання дітей грі на дитячих музичних інструментах є першим ступенем колективного інструментального музикування. Під терміном «колективне інструментальне музикування» мається на увазі музично-виконавська діяльність в оркестрі, яка дозволяє гранично задовольнити музичні інтереси і розкрити творчі можливості виконавців різного віку.

Значення колективного інструментального музикування в музичному вихованні школярів величезна. Ряд наукових досліджень, як і наші власні спостереження, свідчать про великий інтерес дітей до даної форми музичної діяльності. Інтерес до гри на музичних інструментах у дітей посилюється в міру того, як вони опановують ці інструменти і впевнено почувають себе при виконанні творів. Діти із задоволенням беруть участь у спільному музикуванні, концертних виступах. Для себе, як вчителя музики, я наголосив на тому, що інструментальне музикування:


  • По-перше, перешкоджає виникненню у дітей «бар'єру неповноцінності». Далеко не відразу і не всі діти можуть правильно і добре рухатися під музику, співати, пояснювати свої враження про прослухану музику , тому гра в оркестрі на доступних дітям музичних інструментах в деякій мірі компенсує їх вимушену бездіяльність, підвищує інтерес школірів до занять музикою.

  • По-друге, твір і підбір мелодій по слуху дозволяє успішно розвивати у дітей звуковисотний слух, а гра в ансамблі з іншими інструментами - тембровий ладової слух. Спільне відтворення різних елементів ритмічної партитури в чималому ступені сприяє вихованню у дітей почуття ритму. Діти намагаються якомога краще, виразніше виконати музичний твір.

  • По-третє, інструментальне музикування є важливим джерелом пізнання музичних явищ і закономірностей, осягнення засобів музичної виразності.

  • По-четверте (і це важливо відзначити), інструментальне музикування розвиває уяву, увагу, волю до подолання труднощів, почуття відповідальності за спільну справу.

Школяр не втомлюється дудіти на дудочці або бити в барабан. Ті музичні звуки, які часом дратують дорослих, для нього залишаються надзвичайно привабливими. З роками бажання витягати звуки з інструментів не згасає.

Система Карла Орфа

Головна мета цієї системи - виховати особистість дитини, ввести його у світ елементарної музики, закласти фундамент музикальності, пробудити в ньому творчий початок і мислення.

Головним новаторством Орфа було використання з дітьми "елементарних" музичних інструментів (ударні, нескладні духові) Дитина виступала не як слухач, а як творець музики. Орфом був продуманий і створений цілий оркестр інструментів, гра на яких не вимагала особливої майстерності, але сприяла розвитку в дитині музикальності і почуття ритму.

До складу "оркестру Орфа" входять мелодійні ударні (ксилофон, металофон), немелодичні ударні (барабани, тарілки), блок-флейти різного діапазону, свірелі, народні духові (дудочки), деякі смичкові (грають на відкритих струнах).

Орф вважав, що освоєння техніки відволікає дітей від процесу творчості. Співу так само приділяв увагу , але не первинну.

Отже, Карл Орф вважав, що в музичному вихованні головне:

1. імпровізаційність і гра на музичних інструментах;

2. написання музики;

3. історія та теорія музики (не основне!);

4. опора на мову і музичну декламацію (проголошення і звучання слова).

Музикування вельми ефективно впливає на розвиток дитини і в інших видах музичної діяльності, зокрема у співі. Діти починають чистіше і виразно співати. Незважаючи на те, що регістри деяких інструментів (сопранові дзвіночки і металофоні) не збігаються з регістрами дитячого голосу, сольфеджування з одночасним програванням окремих інтонацій і зворотів координує роботу слуху і співочого голосу, що підвищує якість співу.

Безперечна і виховна функція оркестру, оскільки колективне музикування є також і однією з форм спілкування. У дітей з'являються відповідальність за правильне виконання своєї партії, зібраність, зосередженість. Оркестр об'єднує дітей, виховує волю, наполегливість у досягненні поставленої задачі, допомагає подолати нерішучість, боязкість, невпевненість у своїх силах.

Музичні інструменти для дітей завжди чудові, надзвичайно привабливі предмети, діти дуже хочуть на них грати. Музичний інструмент для дитини – символ музики, а той, хто грає на ньому – майже чарівник.

Педагогічна доцільність гри на дитячих музичних інструментах :


  • цей вид діяльності допомагає забезпечити зв'язок з шкільним музичним вихованням;

  • викликає позитивні емоції в дітей;

  • сприяє розвиткові музичного слуху: звуковисотного, ритмічного, ладового, тембрового;

  • дає змогу дітям виявити себе особливо тим, хто не вміє чисто інтонувати, компенсувати їхній слабко розвинений музичний слух .

Погляди вчених на проблему творчого розвитку дитини

в процесі музикування на інструментах

Як відомо, дитину можна ввести в музику різними способами. Один – спосіб активного, практичного музикування, інший – спосіб слухання музики. Сучасна музична педагогіка з її установкою на загальне музичне виховання, музичну грамотність, усіх без винятку, дітей особливу увагу звертає на перший з цих способів. Завдання залучення дитини до радощів самостійного і до того ж творчого за своїм характером музикування протягом значного періоду часу виявилось центральним завданням у світовій музичній педагогіці. Були вироблені й багаторазово перевірені на практиці різні форми і методи активного способу музичного виховання.

Відомо, що активне музикування сприяє найбільш ефективному розвитку всіх компонентів музичних здібностей: уваги, музичного слуху, музичного сприйняття, пам’яті, емоційного та усвідомленого ставлення до явищ музичного мистецтва.

Однак, дослідження Б.Асаф’єва, Л.Баренбойма, Н.Ветлугіної, Д.Кабалевського, К.Орфа, В.Цукермана, Д.Шостаковича та ін., нові досягнення в галузі методики музично- естетичного виховання школярів як у нашій країні, так і за кордоном, дозволяють значно розширити поняття терміна музикування.

Музикування – це вид музичної діяльності, в процесі якої виявляються як художнє знання, вміння та навички (рівень гри на музичному інструменті, володіння голосом, манера виконання), так і естетичні можливості виконання (виразність, емоційність, інтерпретаційні якості) музичного твору.

Слід вирізняти музикування за жанром – інструментальне та хорове; за видом (організацією) – індивідуальне, групове та колективне; за рівнем – професійне та аматорське (самодіяльне); за формою діяльності – комітатне, проміжкове, активне.

Проблема використання музикування на уроках музики та в позакласній роботі розв’язувалася передусім у молодшому шкільному віці (Н.Вишнякова, Л.Дмитрієва, В.Лапченко, І.Лаптєв, А.Паламарчук, А.Пілічяускас та ін.).

Л.Дмитрієва у дослідженні системи творчих завдань у музичному вихованні молодших школярів розглядає творчість та гру на музичних інструментах як самостійні розділи уроку, що створюють умови для активного нагромадження учнями музичного досвіду.

Відомий литовський педагог А.Пілічяускас розробив систему колективного навчання гри на народних інструментах на уроках музики в загальноосвітній школі. Він зазначає, що така форма навчання значно допомагає дітям чистіше і краще співати, швидше розвиває звуковисотний слух.

І.Лаптєв дослідив проблеми ефективності використання різних груп елементарних інструментів в умовах 1–3 класів початкової школи. Дослідник прийшов до висновку, що гра на елементарних музичних інструментах є дійовим засобом музичного розвитку учнів початкових класів загальноосвітньої школи, сприяє активному формуванню співочих навичок у дітей з низьким рівнем музичних даних, що є наслідком компенсаторного значення інструментального музикування.

У дисертаційному дослідженні Б.Бриліна розглядаються можливості формування музично-естетичного смаку школярів засобами популярних музичних гуртів. На підставі конкретно- соціологічних досліджень автор доводить, що музично-естетичний смак учнів, які грають у гурті, розвивається повільно, внаслідок чого створюється розрив між інтересами школярів і завданнями, які стоять перед сучасним мистецтвом.

Важливе значення грі на музичних інструментах надають у своїх працях видатні педагоги та дослідники О.Апраксіна, Л.Баренбойм, Н.Ветлугіна.

Музикування є центральним елементом системи музичного виховання австрійського композитора К.Орфа, основою педагогічної практики голландського музиканта П’єра Ван Хауве та багатьох інших.

Питання, пов’язані з дитячою музично-інструментальною діяльністю, вивченням способів формування художнього сприйняття та музично-творчогорозвитку дітей, досліджували Б.Яворський, Б.Асаф’єв, В.Каратигін, Н.Брюсова, В.Шацька, З.Кодай та ін.

За визначенням К.Орфа, “елементарна музика – це не музика сама по собі. Вона пов’язана з рухом, танком і словом: її потрібно створити самому; в неї потрібно входити не як слухач, а як її творець”. Таким чином, у наявності є систематичний і творчий характер діяльності.

Для того, щоб ставлення дітей до мистецтва було усвідомлено стійким, “Програма” Д.Кабалевського пропонує залучення школярів до музики в усій її різноманітності, а також у живих формах спілкування з музикою, що містить у собі формування навичок музикування.

Проблема творчого розвитку дитини в процесі музичного виховання, зокрема, музикування на інструментах не нова. Вона піднімалася ще за часів Я.А. Коменського, широкого резонансу набула в діяльності та наукових працях відомого австрійського композитора і педагога Карла Орфа. Цю проблему розробляли представники майже усіх європейських країн . Класик української музики і визначний музичний педагог М.В. Лисенко зробив перші кроки у вирішенні окремих завдань на цьому шляху (зокрема, перший увів національні інструменти в систему музичної професійної освіти).

Ще в 20-ті роки музикант, композитор і педагог академік Б. Асаф'єв висунув у своїх статтях про музичну освіту ідеї, що необхідно пройти шлях «від пасивного слухача до усвідомленого сприйняття і активної участі в роботі над музичним матеріалом». Цей принцип повинен стати методологічно визначальним у залученні дітей до основ інструментального музикування.

Значне місце у вихованні дітей відводить інструментальному музикуванню один з найбільших науковців-практиків радянської доби В. Сухомлинський, який навчав дітей грати на свирілі: це дало можливість, за його словами, розвивати творчий потенціал, фантазію, мислення, конструктивні здібності, практичну активність. Діти в його школі не тільки грали на народних інструментах, але й самостійно їх виготовляли.

Велику увагу музично-естетичному вихованню – складовій частині всебічного розвитку дітей – приділяли педагоги і музиканти В.Шацька, Н.Грозденська, О.Гембіцька.

Тому навчання хорового співу, гра на музичних інструментах завжди повинні бути пов’язані з можливо більшим збагаченням почуттів і свідомості учнів музичними творами, які відповідають загальним ідейно-виховним завданням”.

Місце і роль музикування

в загальній системі музично-естетичного виховання

Звертаючись до народного інструментального музикування як до творчості, ми зможемо вирішити відразу низку проблем: традиції, духовності, національної свідомості, творчого і наукового розвитку та ін. Надзвичайна масовість музичної народної творчості, як і взагалі музики, її щира ліричність, інтимність, безпосередність, величезні можливості емоційного впливу набувають у сучасних умовах виняткової вагомості й не потребують додаткового підтвердження.

Вчитель музики виступає носієм не лише народнопісенних традицій, але й традицій народного інструментального музикування, що творчо формує особистість на якісно новому рівні.

Робота з місцевим музичним матеріалом дає можливість відродити інструментальні традиції природнім шляхом без значних зусиль зі сторони учнів.

Учень повинен не тільки грати на інструменті, виконуючи й імпровізаційно варіюючи певні мелодії, але й добре володіти тілом як хореограф і голосом як вокаліст. Обов’язковим чинником руху є інструмент. Інструмент і рух нерозривні. Гра на музичному інструменті обумовлює характер танцювальних рухів, а також співу чи речитативних приспівок.

Незважаючи на вік молодших школярів, учитель музики з перших днів музикування на ударних і простих духових народних інструментах на противагу більшості методик пропонує учням освоювати не примітивні вправи-зразки, а повноцінні музичні композиції народної творчості.

Наше правило: "краще зіграй меншу кількість композицій, але якісніше!"

Важливо тільки, щоб учитель правильно вибрав інструмент для кожного учасника, враховуючи їхню фізіологію, здібності та бажання.

Методика організації традиційного інструментального музикування опирається на такі принципи:


      • емоційної захопленості музичною діяльністю;

      • єдності музики, руху і слова в процесі музикування;

      • творчої свободи учня в процесі творення композиції;

      • активізації музично-творчої діяльності;

      • урізноманітнення процессу сприйняття, навчання, творчого переосмислення , репродукування;

      • збереження народних традицій, демократизації і гуманізації процесу навчання.

Гра на дитячих музичних інструментах

як один із засобів формування духовної культури особистості

Навчання грі на музичних інструментах стає доступним для кожної особистості, незалежно від її здібностей, виконавських навичок та вмінь.

Педагогічна доцільність гри на дитячих музичних інструментах на урокахмузики полягає в тому, що цей вид діяльності допомагає забезпечити зв’язок з попереднім дошкільним музичним вихованням, сприяє розвитку музичного слуху: звуковисотного, ладового, тембрового, ритмічного; впливає на розвиток музично-слухового уявлення; ритмічного почуття, надає змогу учням виявити себе, розкрити свої музично-виконавські та імпровізаційні здібності.

Дитячі музичні інструменти визначаються за зовнішністю, тембром, прийомами звуковидобування, засобами гри та класифікуються:



  • інструменти-іграшки зі звуком невизначеної висоти: брязкальця,бубни, барабани, кастаньєти, трикутники;

  • інструменти, що видають звук тільки однієї висоти: дудки, ріжки,молоточки;

  • інструменти-іграшки з фіксованою мелодією: музичні скриньки, органчики;

  • інструменти з діатонічним або хроматичним звукорядом: струнні –цитри, домри, балалайки; духові – флейти, саксофони, кларнети; клавішні– баяни, акордеони, гармоніки; ударні – металофони, ксилофони;клавішно-духові – тріоли.

Особливо цікавою музично-інструментальною діяльністю є ритмізаціялітературних текстів віршів-діалогів, у яких учні відповідно до тембру персонажа підбирають відповідний ударний музичний інструмент, включаються в ритмічний діалог персонажів. Метою гри стає створення правильного ритмічного акомпанементу до літературного слова, на інших уроках музики бажано ускладнювати музично-творчі завдання, таким чином можна запропонувати учням до будь-якого уривку вірша скласти просту мелодію за двома фразами, виконуючи її як музично-ритмічну вправу.

Шумові ударні інструменти доцільно використовувати одночасно іззвуковисотними, оскільки засвоєння ритмічних фігур повинно йти паралельно з розвитком ладового чуття. Поступово засвоюючи лад через його характерні інтонації, учні повинні не тільки його почути, а й, по можливості, чисто інтонувати, імпровізувати голосом на ступенях, а вже потім музикувати та металофонах. Першим етапом може стати виконання дитячої гри „Луна”, де вигук виконує вчитель голосно, відповідь виконує тихо учень.

Використовуючи свою авторську програму «Сопілка в 1-4 класах» визначаю такупослідовність навчання гри на сопілці:


  • гра поспівок на одній висоті – сі, ля, соль, сі бемоль. (Поспівки:

„Тук, тук, чобіток”, „Ходить квочка”, „Їхав лис”, „Сів шпак на шпаківню”,

„Раз, два, три, чотири”, „Піч регоче” тощо);



  • гра поспівок у секундному співвідношенні. (Поспівки: „Бім, бом”,

„Тосі, тосі, тосяни”, „Каркнув крук”, „Печу, печу хлібчик”, „Стоїть півень

на току”, „Ой весна, весна” тощо);



  • гра поспівок у терцієвому співвідношенні. (Поспівки: „Кумо, кумо,

що варила?”, „Зозуля рябенька”, „Ходить квочка”, „Котилася торба”,

„Пускайте нас”, „Коломийка”, „Щедрик, щедрик, щедрівочка” тощо).

Працюючи за системою Карла Орфа, використовую різні форми організації музичної діяльності. При цьому уроки, свята, що містять інсценівки, озвучені супроводом музичних інструментів, подобаються дітям найбільше.

Концепція «елементарного музикування» Карла Орфа передбачає глибокий органічний зв'язок музики, рухів і мовлення.

Впевнений, що чим більше різних саморобних інструментів запропоную дітям, тим краще. Прошу, учня взяти в руки пластмасову пляшечку, наповнену крупою, і показати, як біжить мишка, або за допомогою двох дерев'яних паличок зобразити, як стрибає козлик. Навіть просто потрясти маракасами під музику, попадаючи в такт, – і захопленню дитини нема меж! Здавалося б, – бавиться учень: шарудить, стукає і нічого більше. Але насправді він розвиває почуття ритму, відчуття динаміки, – словом, свою природну музикальність.

Навчаючи дітей навичкам колективного музикування, ми співаємо, імпровізуємо, рухаємось і граємо на найпростіших ударних інструментах. Все це діти виконують з великим задоволенням.

Завжди стараюсь підібрати цікавий музично-поетичний матеріал, обов’язково доступний і легкий кожній дитині, бо тільки при такій умові їм буде цікаво! Доступний, веселий музичний матеріал спонукує дітей складати, імпровізувати, фантазувати. Я тільки їх направляю, а творять вони самі. Під час уроків діти виступають не як слухачі, а як творці музики. Основною метою на цих музичних заняттях для мене є розвиток креативності, музикальності, артистизму у дітей, розуміння ними музичних творів, – що важливо для їх подальшого загального культурного розвитку, як особистостей.

Визначені пріоритетні завдання, необхідні для розвитку креативних здібностей дітей на уроках музичного мистецтва:



  • знайомити дітей із світом музики, вчити їх відчувати її;

  • створювати передумови для формування творчого мислення;

  • розвивати творчу уяву та фантазію дітей.

Під час творчого музикування – учні набувають різноманітного досвіду у зв'язку з музикою: досвіду руху та мови (логоритміки), досвіду слухача, композитора, виконавця й актора, досвіду спілкування, вони вчаться розуміти такі емоції, як радість і задоволення.

Використання музичних інструментів під час святкових ранків і на уроках є обов’язковим. Але все ж основним і найважливішим для мене і дітей – це є атмосфера, що створюється під час нашого буденного і святкового спілкування. Ігрове спілкування, яке дає змогу дитині проявляти свою індивідуальність. У дітей покращується уява, здатність фантазувати, емоційність, комунікабельність. Занадто активні діти стають спокійнішими, а замкнуті – більш розкутими.

Тому головним на уроках музичного мистецтва за методикою Карла Орфа є не створення музичних шедеврів, а сам творчий процес, необхідний дітям.

Орфовська система музичного виховання містить такі елементи:

- мовленневі вправи;

- поетичне музикування;

- музично-рухові вправи;

- ігри з інструментами К.Орфа.

Велику увагу на творчих уроках приділяю музикуванню з використанням «звучних жестів». Звучні жести – це гра звуками свого тіла: плескання, клацання, тупання, цокання. Ці «інструменти», якщо їх можна так назвати, дані людині природою. Наприклад, на уроках діти пригадують невеличкі вірші, а я пропоную озвучити їх. На допомогу приходять «звучні жести». Діти розуміють, що вірш можна декламувати і в цей же час плескати руками по колінах, або клацати пальчиками першу частину, а другу тупати ногами. Можна тільки уявити собі, скільки варіантів складають діти! Цей вид музичної діяльності доступний, і що важливо, розвиває творчі здібності дитини, особливо у взаємозв’язку з мовою і рухом.

Музично-рухові вправи допомагають підготувати дитину до спонтанного рухового вираження, навчають її зображувати звуки і настрої через елементарний рух (удари, клацання, плескання, притупування).

Музично – театралізована гра, в якій гармонічно поєднані співи, мова, жести, танець, гра на музичних інструментах. Карл Орф намагався навчити дітей ритму і музично – ритмічному сприйняттю навколишнього.

Залучаючи елементи методики Карла Орфа в свою роботу, бачу, що це приносить дітям радість, позитивно впливає на психічне здоров’я дітей, допомагає розкріпоститися, знайти впевненість в собі.

Музичні інструменти дуже привабливі для дітей, і вони хочуть грати самі; діти пізнають світ через гру, тому потрібно їм дати в руки музичні інструменти, нехай навіть найпростіші, – брязкальця, барабани, бубни, тріскачки, калатала, дерев'яні ложки, дзвіночки.

Такі інструменти-іграшки можна зробити вдома, разом з дітьми. Адже все, що нас оточує, може звучати:

- порожня картонна коробка з дерев'яними паличками – барабан;

- пластмасова коробочка або футляри під яєць (Kinder Surprisе), наповнені будь крупою, – це брязкальце, маракас;

- порожня баночка з-під йогурту, усередині якої підвішена на нитці намистина – це дзвіночок;

- трубочки для коктейлю різного розміру, закриті з одного боку і склеєні між собою – це сопілка, дудка;

- пластикові ложки, які, як виявилося, видають красивий, м'який звук, і два диска – ложкарик;

- дитячі рукавички, до пальчиків яких пришиті великі гудзики – рукавички-кастаньєтки;

- непотрібні диски та гумовий шнурочок – дискофон

Шляхом експерименту діти видобували звуки, застосовуючи різні прийоми гри на тих чи інших предметах. Потрібно створювати «Проблемні ситуації»: скажімо, запропонувати дітям з’ясувати, як у різних мисочках або коробочках звучатиме крупа або інші предмети.

Потрібно, щоб діти самостійно відшуковували способи звуковидобування: трясти коробочкою, підкидати коробочку, перебирати в мисочках різні матеріали (шишки, пісок, насіння тощо).

У процесі гри на інструментах яскраво проявляються індивідуальні риси кожного: наявність волі, емоційність, зосередженість, уяву. Для багатьох цей вид діяльності допомагає розкрити духовний світ, подолати сором'язливість і скутість.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал