Управління культури І туризму київської облдержадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва



Сторінка1/6
Дата конвертації03.03.2017
Розмір0.95 Mb.
  1   2   3   4   5   6
logo3.jpg

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ

КИЇВСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

КИЇВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА

Київ 2013



logo3.jpg


УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ

КИЇВСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ
КИЇВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА

Інформаційний бюлетень з бібліотечно-бібліографічного обслуговування юнацтва

(з досвіду роботи ЦБС Київської області)

Київ 2013

ББК 78.342

Ма 12


"Майстер-клас": Інформаційний бюлетень з бібліотечно-бібліографічного обслуговування юнацтва : / [уклад. Т. І. Василькевич]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2013. – 57 с.

Інформаційний бюллетень містить сценарії, гуморини, літературні вечори, бібліографічний покажчики з досвіду роботи ЦБС Київської області.

Розраховано на учнівську та студентську молодь, а також працівників культури та освіти.

Укладач: Т. І. Василькевич

Відповідальний за випуск: Г. Й. Сорока

© Укладач : Т. І. Василькевич, 2013

© Київська обласна бібліотека для юнацтва, 2013
Відділ культури і туризму Баришівської райдержадміністрації

Баришівська районна бібліотека для дорослих
Козацький турнір

"Та слава козацька не вмре, не загине"

(до Дня української армії)
Оформлена книжкова виставка «Козацька слава у серцях у нас», розвішені плакати з висловлюваннями відомих людей про Запорізьку Січ, про козацтво, на окремому плакаті.
ЗАПОВІДІ КОЗАКІВ


  1. ЧЕСТЬ І ДОБРЕ ІМ'Я ДЛЯ КОЗАКА ДОРОЖЧІ ЗА ЖИТТЯ.

  2. ПО ТОБІ СУДЯТЬ ПРО ВСЕ КОЗАЦТВО І НАРОД ТВІЙ.

  3. КОЗАКИ ВСІ РІВНІ У ПРАВАХ. ПАМ'ЯТАЙ: «НЕМАЄ НІ КНЯЗЯ, НІ РАБА, АЛЕ ВСІ РАБИ БОЖІЇ!»

  4. БУДЬ ПРАЦЬОВИТИЙ, НЕ ЛЕДАРЮЙ.

  5. СЛУЖИ ВІРНО СВОЄМУ НАРОДУ, А НЕ КЕРМАНИЧАМ.

  6. ДОТРИМУЙ СЛОВА. СЛОВО КОЗАКА БАГАТО ВАЖИТЬ.

  7. ПОВАЖАЙ СТАРШИХ, ШАНУЙ СТАРІСТЬ.

  8. ТРИМАЙСЯ ВІРИ ПРЕДКІВ, ЖИВИ ЗА ЗВИЧАЯМИ СВОГО НАРОДУ.

  9. ГИНЬ, А ТОВАРИША ВИРУЧАЙ.

  10. БЕРЕЖИ СВОЮ СІМ'Ю. СЛУЖИ ЇЙ ПРИКЛАДОМ.

Ведуча: Вітаємо вас зі святом, яке є символом мужності, справжньої чоловічої сили – Днем української армії. Звичайно, жінки також мужньо захищали Вітчизну, проте це свято традиційно вважається чоловічим. Ми нащадки славного козацького роду, в наших жилах тече кров сміливих, відважних, розумних людей – козаків.

Українці мають усі підстави пишатися тим, що наша Батьківщина не раз гідно переживала дні сили й слави, мала справді легендарних героїв, мужньо переносила найважчі випробування, коли гинули не сотні й тисячі, а мільйони її дочок і синів. І потім як та казкова пташка Фенікс відроджувалась, виростала з пожарищ і руїн, виховувала нові покоління закоханих у рідну землю лицарів правди і волі. Ми спроможні втішатися й гордитись тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів, ворогів. Історія України свідчить, що був час, коли всю нашу землю загарбали й поділили між собою сусідні держави. І коли нестерпно стало жити українському людові в неволі, не скорившись, почав він утікати в пониззя Дніпра, за пороги, де були дикі степи. Втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. На островах, що лежали посеред бистрої Дніпрової води, вони заснували Запорізьку Січ. Слава про завзятих волелюбних лицарів козаків-запорожців линула і навіть у наш час лине широким світом. Зараз ми проведемо змагання між учнями — козаками класу й визначимо, хто ж стане переможцем та здобуде звання «Отаман класу».



Дівчина: За народним звичаєм проведемо дівчата наших хлопців у козаки. Пов'яжемо їх рушниками, щоб свята Трійця їх благословила.

(Дівчата дістають рушники, піднімають їх догори, хлопці стають попереду дівчат починається обряд "В'язання рушниками". Дівчата перев'язують, Перша дівчина в'яже стрічкою, а далі всі в'яжуть рушниками).

1-ша дівчина: В'яжу тебе стрічкою червоною, Щоб скоріш, повернувся додому.

2-а дівчина. В'яжу тебе рушником з півниками, Щоб вернувся та іще з гривениками.

3-я дівчина. А я в'яжу з тороками, Щоб вернувся справжнім козаком.

4-а дівчина. В'яжу тебе рушником з птахами, Щоб ти скучив хоч трішки за нами.

5-а дівчина. В'яжу рушником з материнкою, Щоб не приїхав з чужою дівкою.

6-а дівчина. А я в'яжу рушником, з лелеками, Щоб не залишився у краю далекім.

Всі : Пов'язали найгарнішими рушниками, щоб вернулися завзятими козаками.

Дівчина: Ось ви на Січі. Розселимо вас по куренях. За цим столом буде "Красилівський курінь", а за другим "Трубізький". Найкмітливішого та найхоробрішого козака кожен курінь вибирав собі за наказного курінного отамана. Отже, ви зараз виберете собі отамана. Хороших хлопців вибрано. З цього часу ви, курінні отамани, маєте дбати і піклуватися про козаків свого куреня, як батьки про дітей.

Ведуча: Є думка, що у запорозькі козаки приймали всіх, хто приходив на Січ і вмів перехреститися. Проте це не так. Щоб стати справжнім козаком, потрібно було пройти нелегку школу навчання і суворі іспити, які витримували не всі. Тому новачок, незалежно від віку, приймався спочатку у "молодики". "Молодик" сім років учився фехтувати, влучно стріляти, «реп'яхом» на коні сидіти, розвивав спритність.

Керували навчанням досвідчені воїни і полководці. Наприкінці кожен повинен взяти участь у морському поході на Туреччину, виконуючи обов'язки зброєносця. І лише тоді кандидат у козаки допускався до іспиту на звання запорожця. Спочатку мав з'їсти миску сильно наперченого борщу, після пройти по колоді, перекинутій поміж скелями на березі Дніпра й не впасти у воду.

Наступне випробування – подолати всі пороги, пливучи човном знизу вгору по Дніпру. На завершення "молодик", осідлавши необ'їждженого коня задом наперед без сідал і вуздечки, мав проскакати по степу й благополучно повернутися. Перевіряли новачка і на такі якості, як кмітливість, товариськість, уміння не розгубитися у складних ситуаціях.

Пропонуємо і вам перевірити деякі з названих якостей справжнього козака. Для цього в нас є дві команди

А судити ці змагання будуть:

(Оголошення складу журі)

Ведуча: Історія народу, як і життя людини, і героїчні, трагічні, щасливі і нещасливі стоки. Оскільки в героїчному найбільше виявиться національний характер народу, його певна краса, талант, то ці сторінки історії особливо хвилюють і викликають почуття начальної гордості. В історичному минулому українського народу була неповторна і легендарна Запорозька Січ.
1-й конкурс "Історичний"

Кожному гравцю задають по одному запитанню. Відповіді – "так" або "ні". За правильну відповідь 1 бал.



Запитання для команди "Трубізький курінь":

1. На Запорозькій Січі проводилися загальні військові ради 1 січня, 14 жовтня (на храмове свято Січі), на 2-й чи 3-й день Великодніх свят (у поливаний понеділок чи вівторок) (так)

2. Як пише історик Дмитро Яворницький, на Січі можна було зустріти представників різних народів: українців, поляків, литовців, білорусів, росіян, болгар, татар, євреїв, грузинів, німців, французів, італійців, іспанців, англійців. (так)

3. Заснування Запорозької Січі на о. Мала Хортиця історики пов'язують з ім'ям Петра Сагайдачного. (ні)

4. Чайка це козацький човен довжиною близько 20 м. Ширина (у верхній частині) та висота – чотири метри. В один човен сідало від 50 до 70 козаків. За 36 - 40 годин козаки досягали берегів Туреччини. (так)

5. Вступ до запорозького товариства починався з питання "Смерті боїшся?"

(ні), "У Бога віруєш?" (так)

Запитання для команди "Красилівський курінь":

1. Кошовий головний воєначальник, що обирався на один рік козацькою радою, тобто загальними зборами січовиків, які були найвищим органом влади на Запорозькій Січі козацькій республіці. (так)

2. У Запорізькій Січі стяг був блакитного кольору. (ні, малинового)

3. Козаки повідомляли про небезпеку на далеку відстань запалюючи смоляні бочки. (так)

4. Символами влади гетьмана України були корогви, булава, бунчук.

(ні, булава і бунчук)

5. Запорізьку Січ зруйнував російський цар Петро I. (ні, Катерина II)



Ведуча: Козаки кожного куреня за загальним сигналом вставали до схід сонця та йшли на річку купатися, незважаючи на пору року. Після цього сідали за стіл у курені снідати. За звичаєм, осавул, суддя та інша військова старшина їли теж із козаками, а кухар їв стоячи. Після сніданку всі йшли на заутреню молитву до січової церкви, потім прали одяг, лагодили зброю, човни, укріплення. Козаки вправлялися верхи на конях, змагалися у стрільбі, фехтуванні, доланні рівчаків-та перешкод, билися на шаблях до "першої крові". Часто змагалися цілими куренями. У січовій школі в цей час молодих козаків навчали письму, церковному читанню, хоровому співу, музиці, танцям. Взірцем козацьких бойових мистецтв був "Бойовий гопак".

2-й конкурс "Стрільців":

(Кожному учаснику дається 10 горошин, більше попадань у пусту пляшку, руки на рівні грудей)

Рівно в полудень з фортечної гармати лунав постріл. За цим сигналом козаки йшли обідати. Старшував разом з наказним курінним отаманом кашовар. Кого з-поміж себе ви виберете?


3-й конкурс "Кашоварів":

(Хто швидше розбере крупу на кашу (змішані різні види каш))

Ведуча: Послухайте жарт-переказ: у курені новачків обов’язково піддавали випробуванням. Наприклад, давали завдання зварити куліш і ставили вимогу: щоб каша була гаряча, як повернуться козаки. А самі ховалися й спостерігали, як буде діяти новобранець. Траплялося так, що хтось із новобранців, приготувавши страву, починав нервувати, панікувати. Коли козаки бачили що новачок впадав у розпач, то такого не приймали й відпускали додому. А інші не занепадали духом, а, гукнувши кілька разів, махали рукою й казали: "Ну, не хочете їсти, то я сам наїмся!". Такого відразу приймали до куреня.

Ведуча: Після обіду співали пісні, думи, слухали розповіді й гру кобзарів. За розпорядженням курінного отамана частина козаків готувалася до виконання службових обов’язків у фортеці, а також за її межами. Надвечір дзвонили дзвони січової церкви, закликаючи козаків на молитву. В церкві всіх зачаровував хор січової школи, який складався з хлопчаків-підлітків. Після молитви козаки йшли в курені вечеряти. Після вечері хто грав на бандурі, скрипці, сопілці, бубнах, а хто співав пісень.

Спалахували запальні козацькі танці. Через деякий час, за винятком вартових, Січ занурювалася у сон.



Ведуча: Але не подумайте, що жили козаки, як у раю. Із-за кожного дерева, куща, ярка на них чекала небезпека. Починаючи з XVI століття, не минало й року, щоб татари не здійснювали набігів на Україну. Роки з 1515 до 1671 позначені страшними набігами кочівників. Татари забирали в неволю десятки тисяч християн. Страшною була доля невільників: жінок і дітей віддавали багатіям для роботи та на втіху, чоловіків заковували в кайдани на галерах, і вони змушені були проводити все своє життя на лавці біля весла. Ось і стали козаки своєрідними прикордонниками, які попереджували людей про небезпеку й першими вступали в бій з людоловами.

Ведуча: Були й серед козаків люди, які згуртовували їх, вчили військовій справі, сміливо вели в бій – це козацькі ватажки.
4-й конкурс "Конкурс капітанів":

На аркуші написані прізвища та імена гетьманів Запорозької Січі. У вас є хвилина, щоб запам’ятати ці прізвища, а потім їх повторити.



Ведуча: Про козаків так писав французький історик П’єр Шевальє: "Мешканці України, які сьогодні всі називають себе козаками і які з гордістю носять це ім’я, мають гарну постать, бадьорі, міцні, спритні до всякої роботи, щедрі й мало дбають про нагромадження майна, дуже волелюбні й не здатні терпіти ярма, невтомні, сміливі й хоробрі… Мова козаків… слов’янська. Вона дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та надзвичайно витончених зворотів".
5-й конкурс: "Продовж прислівя…":

"Що буде, те й буде, а козак панщини робить не буде";

"Не той козак, що за водою пливе, а той, що проти води!";

"Як кущ розів’ється, то й козак розживеться";

"Коли козак у полі, то він на волі";

"Що там холод, коли козак молодий!";

"Щирий козак ззаду не нападає".

Ведуча: Ясною рисою вдачі козаків була їх добросердність, безкорисливість, щирість, вірність у дружбі, яка вельми високо цінувалася на Запоріжжі. А ще уславилися вони почуттям гумору. У вільний від походів час козаки любили, лежачи на животі, побазікати, послухати розповіді інших, а часом і затягнути козацьку пісню.
6-й конкурс на краще читання гумору:

Ведуча: Прислів’я говорить "Козак куди хоче, туди й скаче, ніхто за ним не заплаче". Але, на жаль, помилялися козаки, бо у кожного була мати, були й сестри, кохані, наречені, були й дружини, діти. Вони плакали, виряджаючи козаків на Січ, у похід, чекали роками їх повернення, а не дочекавшись – знову чекали… Вели без чоловіків домашнє господарство, ростили і виховували синів і знову проводжали їх услід за батьками. Проводам козаків, прощанню сина з матір’ю, хлопця з дівчиною, чоловіка з дружиною присвячено багато народних пісень та літературних творів. Серед найпопулярніших – "Гомін, гомін по діброві", "Їхав козак за Дунай", "За світ встали козаченьки".

Пошана до матері, до бабусі, до сестри, що мала місце в сімейному вихованні хлопця – майбутнього козака поступово переростала в пошану до дівчини, до майбутньої дружини. Це лицарство закоханого юнака з великою силою передано в українських ліричних піснях. Постійна відсутність чоловіка-козака, що пішов на Січ, у похід або загинув, сприяла формуванню в української жінки незалежного характеру. Про пошану до жінки в козацькі часи говорить її освіченість: більшість із них уміли читати і знали порядок церковних служб і церковні співи. Незалежності української жінки в козацькі часи могла позаздрити дворянка будь-якої європейської країни. Оспівуючи славу козацьку, не можна не згадати, що першими "фермерами" в Україні були козацькі "мадонни". Звідки б узялася ота козацька сила без них, хліборобів-годувальниць? Почуття гідності та поваги, що оточували українську жінку в козацькі часи, сприяли тому, що вона глибоко усвідомлювала значущість власного народу і вітчизни. З часів Козаччини минуло більше ніж два століття. За цей час доля української жінки зазнала тяжких випробувань: кріпацтво, війни, голод, репресії. Але не втратила вона таких рис духовної краси, як доброта, милосердя, щедрість, вірність, працелюбність, дотепність, веселість, співучість. Придивіться уважніше до будь-якої дівчини чи жінки і побачите, що в кожній із них живе Роксолана і Маруся Чурай!



(Слово для привітання надається дівчатам)

А зараз голосуванням ми визначимо, хто матиме почесне звання "Отаман класу".



Ведуча: Чи не найвище цінували козаки дружбу! У військовому, повному небезпек і несподіванок, житті козак завжди потребував і цінував вірного товариша, який вчасно допоможе та захистить від біди. Існував навіть звичай побратимства, коли два козаки, зовсім чужі один одному, браталися. Вони йшли до церкви й в присутності священика давали «заповідальне слово» такого змісту: "Ми, що нижче підписались, склали цей заповіт перед Богом про те, що ми браття. І з тим, хто порушить братства нашого союз, той перед Богом відповідь хай дасть". Після клятви побратими власноручно робили позначки на заповідальному слові, слухали молитву, мінялись хрестами й іконами. Тричі цілувались і виходили з церкви рідними братами до кінця життя. В побратимів все було спільне: вони дарували одне одному коней, зброю. В походах бувало не з’їдять один без одного шматка хліба. В боях билися поруч і рятували один одного від смерті. Коли траплялось, що когось з побратимів хтось кривдив чи ображав, то інший зараз же ставав на його захист.

Бажаю вам, щоб звичай побратимства, дружби був святим у вашому класі, а також в вашому подальшому щасливому житті.


Список використаних джерел:

  1. Гладченко, О. М. Нашому роду – нема переводу / О. М. Гладченко // Позакласний час. – 2012. - №17-18. – С.91-93.

  2. Грицик, М. Дивосвіт бандури / М. Грицик // Позакласний час. – 2012. - №17-18. – С.124-127.

  3. Кириченко, О. В. Козацька педагогіка / О. В. Кириченко. – Х.: Основа: Тріада +, 2008. – 192с.

  4. Крутько, С. М. Українська кухня з давнини до сучасності / С. М. Крутько // Позакласний час . - 2009. - №17-18. – С.53-60.

  5. Світлак, С. Г. Оживе дух козацький / С. Г. Світлак, Н. П. Горошко // Позакласний час. – 2012. - №17-18. – С.95-96.

  6. Стрелецька, Г. Виїжджали козаченьки / Г. Стрелецька // Позакласний час. – 2012. - №17-18. – С.133-135.

Підготувала провідний бібліотекар

відділу обслуговування

Лавріненко Н. І.


Відділ культури і туризму Рокитнянської райдержадміністрації

Рокитнянська районна бібліотека для дорослих

"Жменя сміху – всім на втіху"

(гуморина)

Зал прикрашений кольоровими кульками, на яких намальовано кумедні обличчя, з висловами: "Людського сміху боїться кожен, навіть той, хто вже нічого не боїться" (М. Гоголь); "Любиш жарти над Хомою – люби й над собою" (Народна мудрість).

Перед початком свята роздаються присутнім лотереї, на яких написані цифри, в кінці – проводиться розіграш та вручаються призи.

Ведучий:

У нас сьогодні в школі свято,

Гостей зібралося багато.

Ану ж на мене подивіться

І веселенько посміхніться.

Я так люблю веселий сміх,

Здоровий сміх, що гріє всіх!

Ведуча: Чи задумувався ти, чому саме в квітні, та ще й 1-го числа, святкують День сміху? А справа в тому, що 1 квітня , з точки зору науки, День нещасних людей. Згідно із церковним календарем в цей день народився Іуда. І Чорт також в цей день був зігнаний з престолу. А тому, хто народився цього дня, не буде щастить в житті. Незважаючи на ці передбачення, люди в цей день намагаються пожартувати один з одним, щоб посміятися. Ось така історія цього свята.

Ведучий: Кажуть, що День сміху вперше відсвяткували в Одесі, і що там в цей день – вихідний. Скажу по секрету, я відправив до одеситів лист, щоб довідатись, як це їм вдалося добитися. Було б непогано, щоб і ми відпочивали першого квітня.

Ведуча: Ну і що ж вони тобі відповіли?

Ведучий: Як кажуть в Одесі: "Ждітє отвєта".

Ведуча: А може це й добре, що сьогодні немає вихідного і ми всі у школі і, що змогли зібрати в цій залі скільки сміхунів та витівників.

Ведучий: Французький письменник Віктор Гюго якось сказав: "Сміх – це сонце: воно проганяє зиму з людського обличчя". І справді, у сміху, як у сонця, тисячі променів і промінчиків.

Ведуча: На жаль, ці промінчики не завше досягають цілі. Подивися, навіть у День сміху, в залі чимало похмурих облич…

Ведучий: Я надіюсь, що ми зможемо жартами та дотепним словом їх розвеселити. І нехай не сподіваються, що хтось із них тихесенько відсидить наше святкове шоу!

Ведуча: Це точно! У нас для кожного знайдеться дотепний конкурс. Ми просто обожнюємо веселі жарти. Тож усміхніться, ми розпочинаємо наше веселе свято.

Ведучий: Зачекай! Нам потрібно обрати почесних сміхунів.

Ведуча: Навіщо?

Ведучий: Як навіщо? В будь-якій шоу-програмі серед глядачів знаходяться спеціально підготовлені люди, які в необхідних місцях починають голосно і заразливо сміятися, так, що іншим глядачам нічого іншого не залишається, як реготати разом з ними. І так, нам потрібні почесні сміхуни! Ану підкажіть нам хто тут у нас самий великий сміхун? Хто регоче на уроках? Хто давиться від сміху в шкільній їдальні? Хто не може утриматись, щоб не розсміятися на екзамені? Може самі признаються і вийдуть до нас?

(якщо добровольців немає, ведучі самі відбирають двох учнів)

Перш чим затвердити вас на посаду почесних сміхунів, перевіримо ваші здібності. Зараз я попрошу вас покажіть нам усмішку, яка була б достойна пензля Леонардо да Вінчі.



(учні посміхаються)

Чудово. А тепер покажіть як ви умієте сміятися. Засмійтесь так, щоб ваш сміх змусив посміхнутися усіх.



(учні сміються)

Молодці! Займіть будь-ласка почесні місця в залі.



Ведуча: Ну що ж, сміхуни у нас є і можемо починати свято…

Ведучий: Зачекай! Нам ще потрібні активні і веселі глядачі. Уяви собі, що буде, коли в залі сидітимуть сумні і соні глядачі з кислими фізіономіями і мовчатимуть як партизани? Тому до сміху, який нам забезпечать наші почесні сміхуни потрібні ще й гучні оплески. В шоу-програмах все робиться по команді. Тому що є людина, яка керує глядачами, і сьогодні такою людиною буду я. Як тільки я буду піднімати праву руку вверх, ви, шановні глядачі, плещіть в долоні. І чим вище буде рука, тим гучніші ваші оплески. Домовились? Давайте попробуємо (піднімає руку). Дякую, це те що треба!

Ведуча: Нарешті ми можемо розпочати наше свято.

Ведучий: Зачекай ще хвилиночку! Нам ще потрібен оператор, щоб зафіксувати для історії чарівні усмішки наших глядачів. Я прошу вийти до мене молоду людину, яка з дитинства мріє про цю цікаву професію (виходить учень). Ми вручаємо тобі новеньку сучасну відеокамеру.

(виносять і вручають "камеру", виготовлену з картону)

Я прошу нашого шановного оператора пройти з камерою по залі і зняти чудові усмішки наших глядачів.



(Оператор обходить залу з "камерою". Глядачі посміхаються, махають руками в "об’єктив")

Ведуча: Ну що ж, сміхуни у нас є, оператор є, і глядачі, потрібно сказати, відмінні, тоді запрошуємо всіх на нашу вулицю Сміху.

Ведучий: А вулиця наша – незвичайна. Тут трапляються веселі пригоди.

(по черзі виходять діти і розповідають анекдоти і цікаві історії)

  • Сашко, а що це в тебе під оком?

  • За культуру постраждав.

  • Тобто?

  • Я сказав Іванові, що тримати руки в кишенях не культурно.

  • Правильно сказав.

  • От він їх і витягнув.

- Василю, ти такий великий хлопець, а примушуєш маленького Петрика свій і твій портфелі нести.

- Це я його вчу допомагати старшим.

- Тату, де Альпи?

- Спитай, синку, у мами. Вона любить завжди все переставляти з місця на місце.



  • Діду, ви були колись малим?

  • Був.

  • І це у вас за все життя тільки один зуб виріс?



  • Мамо, навіщо воду в чайнику треба кип’ятити?

  • Тоді мікроби гинуть.

  • Значить ми чай з дохлими мікробами п’ємо?



  • Ну, синку, ти вже доросла людина і дозволю тобі закурити!

  • Дякую, але минуло два роки, як я кинув.



  • Коли я був маленьким, був дуже розумним, почав ходити з 10 місяців!

  • І ти називаєш себе розумним? Мене на руках носили до трьох років!



  • Чому ти не на уроці? Перерва вже скінчилася.

  • Я йду давати інтерв’ю директору.

  • Інтерв’ю, на яку тему?

  • Як я розбив скло в їдальні.

- Андрію, збирайся до школи!

- Мені сьогодні не треба!

- Як не треба? Адже сьогодні не свято?

- Так, але вчителька математики сказала, що тим, хто не зробив домашню роботу, у школі краще не показуватися.



(З’являються баба Параска і баба Палажка. Інсценівка за твором І. Нечуя- Левицького)

Параска: Ой люди добрі! Що мені на світі божому робити? Не можна, не можна за лихими сусідами на селі вдержатись. Хоч зараз спродуйся, пакуйся – та й вибирайся на кубанські степи! Дав же мені Господь сусідів – нічого казати! Але ніхто мені так, не допік, аж до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов’їха!

Палажка: Люди добрі! Що мені на світі божому робити! Не можна мені через бабу Параску не то, що на селі вдержатися – не можна мені через неї на світі жити: набріхує на мене, судить мене по селі й по хуторах; як скажена собака бігає по дворах, по хатах та вигадує на мене таке, що купи не держиться. Збунтувала про мене весь мій рід… Уся рідня мене кляне, товче, як жиди Гамана. Я не знаю, що вже далі буде… Не можна мені вже на світі жити. Люди добрі! Благословіть мене швидко вмерти. Нехай мій гріх впаде на Парасчину душу.

Параска: Ой боже мій! Свята вона та божа! До церкви ходить, богу молиться, ще й других навчає! Прийде до церкви. Простелить хусточку та й б’є поклони в хусточку, певно, щоб не замазати свого лоба! А виходить з церкви, то згорне хусточку – мабуть, щоб зібрати свої поклони в хусточку та заховати у скриню. Знаємо, яка вона свята! Кожного року йде у Київ говіти на Великдень; щороку їсти паску на печерах… Йде в печери до Києва, то ходить по кутку, кланяється, з усіма прощається: "Простіть, Христа ради, в чому я винна!". А йде з Києва, то ще за селом роззявить рота, ладна всіх поїсти; ще за селом аж язика висолопить – та вже й ладна лаятись… На, тю-тю, попова сучко…

Палажка: Тьху на тебе чорнорота… Ой люди добрі! Чого тільки вона на мене не понабріхувала. Я сяка й така, і носата, і губата, і горлата, й задрипанка, і лиса, ще й до того відьма. Боже мій! Тільки до тебе здіймаю руки. Я собі молюся богу, а Параска бреше по селі, що я роблю чари. Чи в неділю, чи в свято йду до церкви та гляну, що мене нечисті руки, та й зайду до криниці й помию собі руки й ноги. А Параска бреше, що я біля криниці набираю землі, нашіптую та роблю чари!.. Якби я справді була відьма, я перше за все показала тобі, Парасю, свої чари біля твоїх воріт, а не біля криниці…

Параска: Ой ні, не можу… Хоч сьогодні пакуйся та й гайда на кубанські степи! Оце піду, нападу на свого Омелька – нехай продає вам землю й хату, бо далі не видержу. Такі капосні люди на кутку, що мені не можна зроду-віку на селі вдержатись: хоч і сьогодні гайда на кубанські степи!

Палажка: Параско, годі нам сваритися. А послухай, що я тобі розкажу. Ота Катерина, що Химчиній Орині двоюрідна Одарка та, що в пана Голохвастова у горничних, то таке розказувала, таке… (виходять).

(Інсценівка за п’єсою М. Старицького "За двома зайцями")

Проня: (з відчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой, мамо моя, брансолета забула надіти!

(Біжить до шухляди й надіва)

Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця? Або, може, й те, й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема. Коли треба, то як на злість! І певно знов занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава Богу, знайшла якусь… Все одно! Ой, Господи, як у мене тіпається серце.



(Задумується, позираючи в дзеркало)

Як би його прийняти. Чи ходячи, чи сидячи, чи стоячи? Ні, краще лежачи, як наша мадам в пансіоні приймала свого любезного. (бере книжку й лягає на диван). Ей , Химко!



Химка: Га!

Проня: Не гавкай. Зови панича.

Химка: Паничу, бариня лягли і просять.

Голохвастов: (входить манірно: у капелюсі, рукавичках, і при палиці; тре часто руку об руку). Честь імею, за велікоє щастя, одрикамєндуватись у собственнім вашім дому!

Нікого нєту! Ні, Проня Прокоповна тут! (одкашлює) мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а пред усього вам, Проня Прокоповна! (Про себе). Що вона, чи спить часом? (Одкашлює дужче). Горю, палаю од щастя, і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас, на собственнім полу…

Проня. (скинувши очі). Ах, це ви?! Бонджур! А я так зачиталась! Мерсі, што прийшли…

Голохвастов: (витягує папіроску) Звольте! Закуріть! (Проня закурює, Голохвастов курить і озирається)

Проня: Ваша папіроска шкварчить.

Голохвастов: Ето вгрудє моєй-с!

Проня: Чого?

Голохвастов: Од любви!

Проня: Ах, што ви!

Голохвастов: То єсть тут нутрє у меня такая стремительность до вас, Проня Прокопівно, што хоч крізь огонь готов пройтись! (виходять).

Ведучий: Наше свято не може обійтися без музичних номерів. А

оскільки грошей великих у нас не має, то запросити відомих виконавців ми не змогли. Але хіба серед нас немає талантів? Я переконаний що є!

На сцену запрошуємо трьох співаків.(Виходять троє учнів). Хто ж успішніше справиться із завданням цікаво буде подивитися. А завдання таке: будуть звучати пісні і під фонограму, одному із вас потрібно буде зобразити відомого виконавця, а в цей час два інших учасники зображають танцювальну групу.

А тепер уважно послухайте, яких виконавців вам потрібно буде показати (називає виконавців). Даю вам пів хвилини для того, щоб ви визначились, хто кого зображає.

А вас, шановні глядачі, я прошу підтримати наших співаків. І так, дорогі друзі, для вас співає __________________________(звучить фонограма, учень зображає відомого виконавця).

Ведуча: Ви чуєте гудок потяга? Це до нас приїхала заслужена провідниця всіх залізниць Вєрка Сердючка. Зустрічаймо! (звучить фонограма).

Ведучий: На сцену запрошується ________________________ (звучить фонограма)

Ведуча: Як ви переконалися, не святі горшки ліплять. Наші учасники чудово справилися із завданнями. Дякуємо їм. (Під оплески учасники покидають сцену. Виходить ведучий із чарівною паличкою).

Ведучий: Я сьогодні чарівник. Я можу зачарувати будь-кого, і він не зможе повторити за мною три простих фрази. (Викликає бажаючого, "зачаровує" його: робить руками рухи над головою, промовляє чарівні слова).

Повторюй фрази:



  1. У нас дуже весело (повторює)

  2. Дівчата сміються, а хлопці – ні (повторює)

  3. Неправильно сказав (гравець губиться і не повторює третьої фрази)

Ведуча: А зараз свої унікальні здібності провидця продемонструє наш учень (називає прізвище. Учень виходить на сцену, присутні зустрічають його оплесками).

Для демонстрації цього видовища нам потрібні троє бажаючих. (На сцену виходить троє дітей). Зараз ми зав’яжемо очі нашому провидцю, повернемо його обличчям до зали, а хтось із вас, шановні глядачі, будь-кому з цих трьох дітей дасть в руки цю крихітну іграшку. Наш провидець безпомилково визначить, в кого саме знаходиться іграшка.(Коли провидець йде визначати, в кого іграшка, ведуча розв’язує йому очі і непомітно нахиляє голову в бік тієї дитини, котрій дали іграшку, якщо іграшку дали середній дитині – не нахиляє голови. Фокус можна повторити декілька разів).



(Виходить ведучий із склянкою води і капелюхом)

Ведучий: Я можу побитися з будь-ким об заклад, що вип’ю воду з цієї склянки, котра накрита капелюхом, навіть не торкаючись його. Чи є бажаючі побитися зі мною об заклад? (Викликає бажаючого. Ведучий низько нахиляється над капелюхом, роблячи вигляд, що п’є воду). Ну от і все! Ну що, ти згоден, що я переміг? (гравець не згоджується і піднімає капелюха, в цей час ведучий випиває із склянки воду). Ну що, я ж казав, вип’ю воду, не піднімаючи капелюха і випив. ( Гравець повертається до зали)

( Виходить учень з торбинкою на плечі і читає вірш)

Торбинка сміху


За смішинкою смішинка

Клав я в писану торбинку,

Вішав торбу на горіх:

Сміх – здоров’я,

Сміх – для всіх.

На шкапині злодій їхав,

Викрав сміх з торбини сміху

І сміявся сам-один

Безупинну 100 годин.

Та чи довго статись лиху

Від украденого сміху! -

Крадія-жаднюгу

Закололо у боку.

За смішинкою смішинку

Знов складаю я в торбинку.

До торбинки поспішіть –

Хай торбинка посмішить!

Сміх – здоров’я,

Сміх – для всіх,

Посміятися не гріх,

Регочіть собі нівроку,

Тільки, цур –

Не на уроці!..


Ведуча: А тепер давай і ми заглянемо в нашу торбинку сміху. (Учні виконують гуморески)

Дядько в Києві

Їде дядько по Києву,

Довкіл розглядає,

Скрізь реклами іноземні –

Дядько їх читає.

Навіть назви магазинів

Звуться по-чужому,

То ШОП, то БЛІЦ, то ще якось,

Хтозна по якому.

Мчать машини вулицями –

Японські, німецькі,

А в машинах хлопці дужі, браві, молодецькі.

Тротуаром народ валить

Різнокольоровий,

І не чути поміж нього

Вкраїнської мови.

Ішов дядько так довгенько,

Потім зупинився,

Задумався й пита себе:

Де я опинився?

Ніби ж їхав до Києва,

У гості до сина,

А виходить, невідома

Це якась країна.

Й раптом дядькові на серці

Аж погано стало:

Не дай, Боже, це його

НЛО украло?

І тепер він у космосі, на якійсь планеті,

Тяжко буде жить без нього

Дружині Секлеті.

Чухнув дядько потилицю –

Отакому статись!

І вирішив: треба, мабуть,

В когось розпитати.

Одного спитав, другого,

Руками розводять,

Ні бельмес, мовляв, не знаю,

І мовчки відходять.

Значить все, – подумав дядько, –

Й гірко йому стало,

На планеті, на якійсь він,

Отже, все пропало.

Аж ось іде один чорний

В квітчастім халаті,

І вирішив бідний дядько

ще в нього спитати.

- Чоловіче, скажіть, де я? –

І від страху мліє.

Чорний спинивсь, усміхнувся:

- Ві-і у хорот Кіеф.

Відлягло на серці в дядька:

Слава тобі, Боже!

І дякує африканцю:

Спасибі, небоже.

А сам хита головою:

До чого дожиться,

чужоземна скоро стане

Вкраїнська столиця.

Й захотів дядько гукнути:

- Схаменіться, люди!

Це ще є лише початок,

А що далі буде?



(Іван Кирій)

Неперевершена коза

В клубі лекція збудила

Справжній інтерес,

В ній ішлося про науку,

Про її прогрес:

Як створилися алмази,

Ті, що ріжуть сталь,

Як з дешевої породи

Робиться кришталь.

Як тканини фабрикують

З різного сміття,

Як наука прикрашає

Побут і життя.

- А скажіть, - спитала баба, -

Чи зуміли б ви

Молока зробити глечик

З лантуха трави?

- Ні, - признався лектор чесно, -

В хімії у нас

Для подібних перетворень

Не настав ще час.

- Отаке! – сказала баба, -

Ходять, як тузи,

А не можуть перевершить

Простої кози.



(П. Глазовий )

Синок-математик

До батьків, до Яблунева,

В рідну хату і садок

З Політехніки зі Львова

Гостювать прибув синок.

На обід прибув, до речі

(Стіл накрили в акурат!).

Мати вийняла із печі

Двоє смажених курчат.

Батько всім налив чарчини,

Більшу, звісно, дав синку.

- А яку науку, сину,

Ти навчаєш там? Яку?

Син підняв до стелі руку:

- Мудрість, тату! Висота!

Не збагнуть вам ту науку,

Ви ж, пробачте… темнота!

Ось курчата ці: фактично

Двійко тут, хоч як бери.

А візьми математично

Помудруй – і вийде три!

- Не мели дурницю синку!.. -

( І, як видно, розізлив).

Той схопивсь: - Одну хвилинку!.. –

Щось помножив, поділив…

- Ось вам, - каже, рівно троє.

Доказ точний і ясний!..

І промовив до старої

Сивий батько мовчазний:

- Якщо так виходить в Петі,

Будуть двоє ці для нас,

Він хай їсть оте вже, третє!

Всім по одному якраз!



(С. Олійник)

Ведучий: А чи є такі математики в нашій школі?

Ведуча: Давай перевіримо! На сцену запрошую найкращого математика 5 класу. (Виходить учень). Наша гра називається "Весела лічба". Називаючи числа від одного до 20, говори "Не зіб’юся з дороги" замість тих, що діляться на три. Готовий. Тоді почали. (учень рахує).

Ведучий: По-моєму наше свято пройшло чудово. І на закінчення нашої зустрічі…

Ведуча: Зачекай хвилинку. Ми забулися про лотерею. Ті, хто перед початком свята придбали лотерейні квитки з нетерпінням чекають розіграшу.

Ведучий: Ну, що ж, тоді лохотрон на сцену! (Учень виносить трилітрову банку з талончиками. Ведуча витягує талончик, зачитує номер. Учасник свята, який придбав з таким номером лотерейний квиток виходить на сцену. Ведучий зачитує і вручає відповідний приз).

  1. Літальний апарат (повітряна кулька)

  2. Фіксатор думки (олівець)

  3. Рюкзак "універсальний" (поліетиленовий пакет)

  4. Хочу все знати (газета)

  5. Приємного апетиту (бублик)

  6. Мрія кожної дівчини (квітка)

  7. Предмет першої необхідності учня (ручка)

  8. Запчастини до кросівок (шнурки)

Ведуча: Кажуть, що одна хвилина сміху і доброго настрою продовжує життя людини на цілу добу. Задумайтесь, про те скільки днів, а може і місяців життя ви сьогодні придбали!

Ведучий: Даруйте один одному щирі і добрі усмішки. І не тільки першого квітня!

Ведуча: Вони нічого не коштують, але багато дають.

Ведучий: Вони збагачують тих, хто їх отримує .

Ведуча: І при цьому не збіднюють ті, хто їх дарує.

Ведучий: Вони тривають мить, а в пам’яті залишаються на завжди.

Ведуча: Смійтеся друзі із себе, з усіх

Смійтеся дзвінко, повірте. не гріх.

Хай усмішка завжди на обличчі сяє

І в будні , і в свята вона не зникає.



Разом: Смійтеся на здоров’я!

Підготувала

Хілініч Г. І., провідний методист ЦРБ

Відділ культури і туризму Вишгородської райдержадміністрації

Відділ методичної та бібліографічної роботи

"Берегиня українського духу"

(літературний вечір)

(до 80-річчя від дня народження Ліни Костенко, української поетеси, журналіста, правозахисника)

Обладнання: Книжкова виставка "Берегиня українського духу"

Стіл, вшитий рушник, портрет Ліни Костенко

Читець:

Ти знов прийшла, моя печальна музо,

Не бійся, я не покладаю рук.

Пливе над світом осінь, мов медуза,

І мокре листя падає на брук.

А ти прийшла в легесеньких сандаликах,

Твій плащик ледь прип'ятий на плечі.

О, як ти йшла в таку негоду здалеку!

Така одна-однісінька вночі!

Ти де була у Всесвіті чи в Спарті?

Яким вікам світилася в імлі?

І по якій несповідимій карті

Знаходиш ти поетів на Землі?

Ти їм диктуєш долю, а не вірші.

Твоє чоло шляхетне і ясне.

Поети ж є і кращі, й щасливіші.

Спасибі, що ти вибрала мене.

Ведучий: Не завжди випадало Україні мати поетів рівних епох: Шевченко, Франко, Леся Українка... Цю велику трійку національних геніїв продовжила наша сучасниця Ліна Костенко, 75-річчя з дня народження якої ми святкуємо 19 березня. Ліна Костенко – не просто геніальний поет. Це – складна, щедра на добро, спрагла до щастя і волі українська душа. Це – нові теми, образи, трагедії і гармонії, властиві українській землі, але співзвучні загальнолюдським. У Ліни Василівни Костенко є прекрасні вірші про природу, любов, філософська лірика, історичні романи у віршах, поеми. Але завжди головний герой – рідна Україна, гідна частка людства і світу.

Читець:

"Буває, часом сліпну від краси,

Спинюсь, не тямлюсь – що воно за диво, -

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе, як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься – Україна.

Така краса – високе і нетлінне,

Що хоч спинись і з богом говори".

Ведучий: Народилася Ліна Костенко 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині. Батьки майбутньої поетеси – високоосвічені порядні люди – вчителювали. Батько знав 12 мов, викладав мало не всі предмети. Містечко Ржищів мало давню історію, було свідком багатовікової боротьби українського народу за волю. Його схили пам'ятали народні повстання під проводом Гуні і Павлюка, не раз споряджали своїх козаків у походи Богдана Хмельницького. Про це допитливий дівчинці розповідав батько. І саме тут, в оповитому старовиною місті, навчалася маленька Ліна "слухати голос віків", рано почала писати вірші.

У роки сталінських репресій сім'я Костенків зазнала суворих переслідувань. Батька оголосили ворогом народу, 10 років він провів у концтаборах. Заарештували за те, що був українським інтелігентом, що багато знав і розумів.

В 1936 році сім'я переїхала до Києва. Тут Ліна Костенко закінчує середню школу, починає навчатися у педагогічному інституті. Разом з іншими поетам-початківцями відвідує літературну студію. В 1951 році залишає навчання, витримує дуже вимогливий творчий конкурс і стає студенткою Московського літературного інституту. Це був єдиний на ті часи навчальний заклад, в якому здобували освіту майбутні майстри художнього слова.

Інститут закінчила з відзнакою в 1956 році повернулась до Києва. Це були складні часи. 1953 рік – смерть Сталіна, роки, які в народі називали "хрущовською відлигою". Культ особи Сталіна відходив у минуле, але на Україні цей процес гальмувався. Тут не було того духу вільнодумства, який Ліна Костенко відвідувала в Москві. Але ті, хто стежив за літературним процесом, відчули, що в поезію прийшла неабияка творча особистість. Вона не творила славу вождям, не прославляла червоні дати календаря і не оспівувала щасливе життя у країні, яке будує світле майбутнє.

Вихід кожної книжки вдавався поетесі дуже нелегко: 16 років її твори були під забороною. Щоб домогтися виходу своїх збірок у незіпсованому вигляді, вона двічі оголошувала голодування, роками жила у важкій матеріальній скруті. Але не скорилася, постала перед читачами поетом чистим, мислячим, самобутнім, поетом для епохи.

У вірші "Доля" Ліна Костенко чітко виголосила свою літературну і громадянську позицію.



Читець:

Наснився мені чудернацький базар:

Під небом, у чистому полі,

Для різних людей,

Для щедрих і скнар,

Продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш,

А другі – як бідні Міньйони.

Хто купляв собі Долю за гріш.

А хто – і за мільйони.

Дехто щастям своїм платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто – золотом золотим.

А дехто – вельми сумнівним.

Долі – ворожки, тасуючи дні,

До покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя смутне,

Душею покликала очі.



  • Ти все одно не візьмеш мене, -

  • Сказала вона неохоче.



  • А може, візьму?

  • Ти собі затям,

  • Сказала вона суворо. –

  • За мене треба платити життям,

А я принесу тобі горе.

  • То хто ж ти така?

Як твоє ім'я?

Чи варта такої плати?



  • Поезія – рідна сестра моя.

Правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось:

Минула ніч. І скінчився сон.

А Для мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

У мене жодних претензій нема

До Долі – моєї обраниці.

Ведучий: Майже два тисячоліття існує в літературі і мистецтві жанр пасторалі. Особливо він був розповсюджений у Західній Європі в епоху Відродження. Пасторальні пісні пробував писати Григорій Сковорода. Чарівна природа, пастухи і пастушки співають, граються, копають. Мир і благодать панує між ними. "Пастораль ХХ сторіччя" – так назвала свій вірш Ліна Костенко. У стародавніх пасторалях – життя, поезія, кохання. Тут – смерть жахлива, страхітлива.

Читець: Як їх зносили з поля!

Набрякли від крові рядна.

Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан.

Розбивали гранати. І ніяка в житті Аріадна

Вже не виведе з горя отих матерів. А степам

Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати,

Те покиддя війни на грузьких слідах череди.

Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти,

Голуб'ята, анциболи, хоч не роди!

Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров'ю в багаття.

І несли їх діди, яким не хотілося жить.

Під горою стояла вагітна, як поле, мати.

І кричала та мати: - Хоч личко його покажіть!

Личка вже не було. Кісточками, омитими кров'ю,

Осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць.

Гарні діти були. Козацького доброго крою.

Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.

Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.

Попід руки держала отих матерів рідня.

А одна розродилась, і стала ушосте – мати.

А один був живий. Він умер наступного дня.

Ведучий: Теплотою милосердя, клопотами про людину, про її невгамовність, високу місію на землі й позначений вірш "Життя іде і все без коректур". Чиста та відверта сповідь поетеси.

Читець:

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

І ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,

В які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, - час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

А ми, нічого, - пройдемо, як руди.

Життя іде і все без коректур,

І як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

Не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукати,

Бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Ведучий: У поетеси Ліни Костенко – загострене розуміння краси. На принципах краси будується її етична позиція, краси всього духовного і матеріального в цьому світі: краси природи, краси слова, краси думки, краси почуттів, краси вчинку.

Читець:

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому,

За тих лісів просвітлений Едем,

І за волошку в житі золотому.

За небо в небі, за дитячий сміх

За те, що можу і за те, що мушу!

Вечірнє сонце, дякую за всіх

Котрі нічим не осквернили душу.

Читець:

Шипшина важко віддає плоди,

Вона людей хапає за рукава,

Вона кричить: - Людино, підожди!

О, підожди, людино, будь ласкава!

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!

Одна пташина так мене просила!

Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш,

І просто – осінь щоб була красива.

Ведучий: Краса душі, краса любові. Це велика людська сила. І подарувала їх людству жінка. Російський письменник Максим Горький сказав: "Від любові до жінки народилося все прекрасне на землі".

Любов героїнь Ліни Костенко – це симфонія почуттів. Свято. Полон. Шаленство. Наслання. Хвороба. Сон. Чаклунство. Це самозреченість і відчай, втіха і смуток, беззахисність і сил, розчарування і ніжність, співзвучність двох душ, які озиваються назустріч одне одній.



Читець:

Осінній день березами почавсь.

Різьбить печаль свої дерево ритми.

Я думаю про тебе весь мій час

Але про оце не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на "ви"

Чи ж неповторне можна повторити?

В моїх очах свій сум перепливи,

Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я тобі велю,

Свій будень серця будемо творити.

Я вас люблю, о, як я вас люблю!

Але про це не треба говорити.

Читець:

Нічого такого не сталось.

Бо хто ти для мене? Сторонній.

Життя саталось, саталось,

Гіркими нитками іроній!

Життя саталось, саталось...

Лишився клубочок болю.

Нічого такого не сталось –

Ти просто схожий на долю.

Читець:

Світлий сонет

Як пощастило дівчинці в сімнадцять,

В сімнадцять гарних, неповторних літ!

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Вона ридає, але все як слід.

Вона росте ще, завтра буде вишенька.

Але печаль приходить завчасу.

Це ще не сльози – це квітуча вишенька,

Що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємністю і

Хлопчина їй не відповів взаємністю.

І то чому: бо любить іншу дівчину,

А вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчина сумна ця,

Як пощастило дівчинці в сімнадцять!



Читець:

Надумано, нагадано забігла в глухомань,

Де сосни пахнуть ладаном

В кадильницях світань.

Де вечір пахне м'ятою,

А ж солодко джмелю.

А я тебе, а я тебе, а я тебе люблю!

Ловлю твоє проміння

Крізь музику беріз

Любов до оніміння, до стогону, до сліз.



Ведучий: Світлою і водночас трагічною постаттю ввійшла в нашу історію легендарна поетеса – співачка з Полтави Маруся Чурай. Про неї написані повісті, п'єси, поеми. Роман у віршах "Маруся Чурай" – найбільший за обсягом твір Ліни Костенко. Він змальовує події далекої історії за часів Богдана Хмельницького. Зелена Полтава, пагорби, долини, хатини над Ворсклою, де жила дівчина з таким поетичним обдаруванням. Триста років живуть написані нею пісні про Гриця, про славних лицарів українських, які збираються в похід боронити неньку – Україну, про зелений барвінок та про козаченька, який подався за Десну. Твір про далеке минуле і цілком сучасний, бо звучать у ньому й такі проблеми, які хвилюють нас сьогодні.

Читець:

Це дівчина не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Коли в похід виходила батава, -

Її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяга наша, муки і руїни

Безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України

Що клекотів у наших корогвах!

Вона піснями виспівала душу.

Вона пісні ці залишає нам.

Ведучий: У 1987 році Л. Костенко за роман "Маруся Чурай" було вручено Державну премію ім. Т. Шевченка. На честь 70-річчя з дня народження у 2000 році, за визначний вклад у розвиток літератури та громадську діяльність її було нагороджено орденом Ярослава Мудрого.

Ліна Костенко належить до обраного кола кращих поетів сучасності. В 1990 році в США відбувся Всесвітній конгрес "Ліна Костенко – поет і мислитель", а в 1994 році за збірку поезій "Інкрустації", видану італійською мовою, їй присуджено премію ім. Франческо Петрарки, якою відзначають твори видатних письменників сучасності. Покликання поезії Л. Костенко – в Людині будити Людину. І сьогодні вона продовжує творити. Творить, щоб майбутня Україна увійшла в світ з повними відрами духовних скарбів, якими міряється гідність і місце будь-якої нації в сім'ї народів землі.



Читець:

В її очах горить святий вогонь,

А серце слів мелодію складає.

Небесний пил приніс тепло долонь,

З тендітних вій перлини опадають.

Пливуть роки, та ще земне ім'я,

Я пронесу через життєві битви.

Костенко Ліна... Святосте моя!

Костенко Ліна... Ви – моя молитва.

Ведучий: На цьому наш захід закінчується. Дякуємо всім за увагу, за участь в сьогоднішньому святі. Запрошуємо Вас ознайомитися з книгами Ліни Костенко, представленими на книжковій виставці "Берегиня українського духу".

КНИЖКОВА ВИСТАВКА:

«БЕРЕГИНЯ УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ»

Я виросла у садах,

де груші виростали теплі;

і курявою лист пропах,

і соковиті пахли стебла.

(Ліна Костенко)

1. Твори Л. В. Костенко;

2. Публіцистика Л. В. Костенко;

3. Життєвий і творчий шлях Л.В. Костенко;

4. Вивчення окремих творів Л.В. Костенко у школі;

5. Вірші, присвячені Л.В. Костенко;

6. Рецензії на окремі твори.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА :

ТВОРИ ЛІНИ КОСТЕНКО :

1. Костенко, Л. Вибране [Текст] / Ліна Костенко . – К . : Дніпро, 1989. - 559 с.

2. Костенко, Л. Берестечко [Текст] : істор. роман / Ліна Костенко . –Вид. 2-ге. - Львів : Каменяр, 2006 . - 170 с.

3. Костенко, Л. Поезії [Текст] / Ліна Костенко // Поезія : Ліна Костенко, Олександр Олесь , Василь Симоненко, Василь Стус . – Вид. 2- ге , доп. – К.: Наук. думка, 2000 . – 272 с. : портр. – (Б – ка школяра ) .

4. Костенко, Л. Маруся Чурай [Текст] : посібник для 11 кл. /

Ліна Костенко; авт. – уклад. В. О. Казакова . – Х. : Ранок , 2002 . – 64 с.

5. Костенко, Л. Вибрані поезії [Текст] : навч. посібник – хрестоматія / Ліна Костенко . – Кіровоград : « Степова Еллада» , 1999 . – 319 с.

ТВОРИ ПРО АВТОРА:


  1. Бернадська, Н. І. Українська література 20- го століття [Текст] : навч. посібник для старш. та вступн. до вищих навч. закл. / Н. І. Бернадська. - Вид. 3 – тє, стереотипне . – К . : Знання- Прес , 2006 . – 271 с. – із зм. : [Ліна Костенко] – С. 207 - 218 .

  2. Бондаренко, Ю. Зіставлення художньо-історичного мислення письменників на уроках літератури [Текст] : на матеріалах творів про Марусю Чурай / Ю. Бондаренко // Укр. мова та літ-ра в середн. шк. - 2005. - №2 . – С. 30.

  3. Волга, Л. І самоіронія, і сум, і біль [Текст] : письменницький доробок Ліни Костенко / Л. Волга // Урядовий кур’єр. - 2005 . – 30 березня. – С 9.

  4. Крізь терни до зірок ! [Текст] : [Ліна Костенко] // Голос України . - 2007 . – 8 грудня . – С. 12 – 13 . – ( Великі імена України ).

  5. Література України [Текст] : фольклор, літописи, [історія Русів], література 17 – 18 – го ст., література 19 – 20 –го ст., [розстріляне відродження], письменники діаспори : [для серед. шк.. віку] . – Х.: Фоліо, 2006 . – 319с. - Із зм.: [Ліна Костенко]. – С. 255-256.

  6. Олійник , Р. Хронотоп як ключ до розуміння історичної поеми Ліни Костенко «Берестечко» [Текст] / Р. Олійник // Всесвітня літ-ра в загально-освітній школі. - 2005. - №7 . – С. 10 .

  7. Панченко, В. Самотність на верхів’ях [Текст] : поезія Ліни Костенко в часи «відлиги» і «заморозків» / В. Панченко // Диво слово. – 2005. - №3. - С. 54.

  8. Поэт духовной суверенности [до выхода книги о Л. Костенко «Поезія Ліни Костенко в часах перехідних і вічних »] : цветы от Е. Маланюка дошли до Лины Костенко через годы и океаны // Киевские ведомости. - 2005 . – 14 июля . – С. 10.

  9. Салига, Т. «Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу» [Текст]: [«Вольтова дуга» слова Ліни Костенко] / Тарас Салила // Літ. Україна . – 2008 . – 17 лип. - С. 5.

  10. Усі українські поети [Текст]: ( за шк. програмою) , біографічний нарис , літературно – художній огляд , література для додаткового користування , термінологічний словник, літературознавчі матеріали. – Х .: ПП [Торсінг плюс], 2008 .- 447 с.- Із зм. : [Ліна Костенко] – С. 119 – 128.

  11. "Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа" : літ. – муз. композиція за романом Л. Костенко «Маруся Чурай» // Дивослово. – 2008. - №11 . – С. 27-29.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал