Український інститут національної пам’яті збірка методичних рекомендацій до відзначення пам’ятних дат у загальноосвітніх навчальних закладах



Сторінка10/14
Дата конвертації07.12.2016
Розмір2.96 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Допомога сиротам

Андрей Шептицький був загальновизнаним благодійником і меценатом. Найбільшу підтримку він надавав сиротам і молоді. Так, однією з найважливіших акцій Шептицького стала допомога вдовам і сиротам священників, яку він домігся як член Палати Панів.

Андрей щедро допомагав сестрам Василіянкам у фінансуванні їхнього сиротин- ця, особливо дбав про добре харчування сиріт. У 1925 році монахи Студити побудували з його допомогою новий центр у Львові, де розмістився сиротинець.

За підтримки митрополита в Унівській лаврі відкрито притулок і сиротинець для дітей до семи років. У Львові та інших містах Галичини діяли притулки, яким він допомагав. За його сприянням засновано т.зв. «Порадню матерів» у передмісті Львова під егідою Товариства опіки над молоддю в купленому та подарованому митрополитом будинку «Дитячі ясла» й «Українську лічницю» (лікарню), де найбідні- ші люди отримували безкоштовну медичну допомогу.

Під особливою опікою Шептицького перебували тисячі воєнних сиріт Першої світової війни. З нагоди повернення митрополита із російського заслання в 1917 році галицька громада заснувала Фонд імені Андрея Шептицького. Митрополит за рахунок власних коштів збільшив уставний капітал Фонду уп’ятеро та заснував притулок для сиріт у Львові.

Показовим є те, що під час подорожі за океан в 1921-1922 роках збирав фонди для воєнних сиріт, у тому числі економлячи на власних витратах. Не забував Владика і про українців, яких неволя й злидні вигнали на заробітки до Америки,

Німеччини, інших країн. Він домігся у Ватикані дозволу на утворення двох гре- ко-католицьких єпископств у США й Канаді та вікаріату в Боснії.

Підтримка молоді

Шептицький сприяв виданню журналів для молоді «Наш приятель», «Поступ», «Українське юнацтво». Підтримував школи для ремісничої та гімназійної молоді, організації «Пласт», «Луг», «Сокіл-Батько», «Українська молодь Христові». Чималу суму пожертвував на Академічний дім, який служив гуртожитком і бібліотекою для багатьох студентів. Із 1901 року, митрополит щороку утримував 40 бідних юнаків і дівчат, допомагаючи їм здобути освіту.



Підтримка освітніх проектів

Митрополит активно ініціював і фінансово підтримував освітні проекти. У Львові на власні кошти збудував середні школи, матеріально допомагав приватним закладам освіти імені М. Шашкевича, Б. Грінченка, Князя Данила.

Водночас Андрей щедро спонсорував приватне народне семикласне шкільництво сестер Василіянок і товариство «Рідна школа». Подарував йому чотири будинки. На кошти Митрополита придбано будівлю для художньої школи Олекси Новаківського. Також надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у найкращих навчальних закладах Європи. Матеріально допомагав окремим українським студентам і цілим товариствам.

Наукові проекти

У Римі відкрив Українську історико-церковну місію для пошуку, копіювання та публікації документів із ватиканських і римських архівів, які мають відношення до України. У 1928 році заснував Греко-католицьку богословську академію у Львові. У 1929-у - Богословське наукове товариство. Особливу увагу приділяв вихованню молоді в дусі християнської моралі, національного патріотизму, загальнолюдського гуманізму.

Утворив Науковий інститут, пов’язаний із Львівською богословською академією.

Музейна та бібліотечна справи

Митрополит Андрей був щедрим меценатом українського мистецтва, на якому добре розумівся. Так, він заснував Український національний музей у Львові, у 1905 році купив для нього спеціальне приміщення. Завдяки піклуванню Шептицького в музеї зібрано одну з найбільших у Європі колекцію іконопису. Виділяв кошти на діяльність Українського народного музею «Гуцульщина» в Коломиї, допомагав іншим музеям і культурним закладам, навіть, іноземним. Лише Національному музею у 1931 році він передав колекцію із 9880 предметів. Серед них - рукописи ХУ-ХУІІІ ст., стародруки, архівні матеріали ХУІ-ХУІІІ ст., ікони, твори живопису та графіки, речі культового призначення. Заснував єпархіальну бібліотеку в Станіславові і передав 4000 книг з особистої бібліотеки



Бізнесові проекти

Митрополит Андрей був ініціатором і меценатом Земельного банку у Львові. Допомагав розбудовувати Іпотечний банк, товариство взаємного страхування «Дністер». Також заснував у митрополії шість заводів, зокрема кахельний і цегельні.

Утворив «Маслосоюз» і «Центросоюз» - спілки кооперативів, які спеціалізувалися на виготовленні та продажі господарської продукції.



Політична діяльність і дипломатія

Працюючи за різних політичних режимів (Австро-Угорська монархія, Польща, радянська влада), ішов на розумні компроміси, не відступаючи, проте, від головної мети. Його обрано членом Національної Ради ЗУНР, почесним президентом Української Національної Ради у Львові, а згодом - Всеукраїнської Національної Ради. Завдяки зусиллям митрополита Ватикан де-факто визнав УНР.

У дипломатичних поїздках до Бельгії, Голландії, Великобританії, Канади, США, Бразилії, Аргентині, Італії, Австрії відстоював права українців, інтереси Української держави. З його благословення 30 червня 1941 року відбулося проголошення Акта відновлення Української держави.

Допомога жертвам Голодомору

Шептицький не залишився осторонь тих процесів, що відбувалися на підрадян- ській Україні. Разом з іншими єпископами різко засудив Голодомор 1932-1933 років. У цей час ним була започаткована акція зі збору продуктів для голодуючих на Наддніпрянщині, але радянський уряд відмовився від цієї допомоги.



Порятунок євреїв у роки Голокосту

У роки нацистської окупації під час Голокосту на Галичині митрополит урятував життя близько 200 євреям. Він започаткував і очолив кампанію з їх переховування, до якої залучив велику кількість духовенства. Організував видачу євреям фальшивих документів, зокрема, свідоцтв про хрещення, ініціював відкриття дитячих притулків при монастирях, де перебували єврейські діти.



Літературна спадщина

Митрополит залишив величезний літературний спадок. Зокрема, пастирські послання, трактати. Серед них: «Про обряди», «Вірність традиції», «До духовенства й вірних Станіславівської єпархії (1899-1904)», «Україна в передсмертних судорогах» із засудженням жорстокої політики Голодомору; «Як будувати рідну хату?», де виклав і обґрунтував ідею об’єднаної України, в якій має бути створена одна Соборна церква, Крім того, митрополит видав чималу кількість статей і звернень як до пастви, так і до високопосадовців іноземних держав.

Вшановуючи постать митрополита, маємо говорити про те, що духовні й матеріальні результати його діяльності сягають далеко за межі Західної України. Його всеукраїнський і світовий спадок вражає масштабами, багатогранністю й розмаїттям.

Настанови Андрея Шептицького, які актуальні й сьогодні11:



  1. «Демократія і свобода, і участь усього народу у виконуванні керівної влади може йому обіцяти мир, добробут і щастя».

«На чому ж опреться єдність хати? На національній єдності. Український народ є одним народом, дехто навіть хоче сказати - одним організмом, тому й належить йому стати і суцільним національним витвором».

  1. «Браття мої милі! Коли любите свої діти і свій нарід, коли дбаєте о щастє і здо- ровлє, жийте морально, не убивайте самі себе, не убивайте своїх дітей, не марнуйте неморальністю основних, фізичних сил народних! Бійтеся гріха, бійтеся тих страшних наслідків, які наносить неморальність на кождого зосібна, на родину, на цілий народ!»

  2. «Християнин може і повинен бути патріотом, але його патріотизм не може бути ненавистю, ані не сміє накладати обов’язків, противних вірі. Те, що видавалося б патріотизмом, а було ненавистю або противилося би вірі, не є правдивим патріотизмом».

  3. «Легше часом кров пролити в одній хвилі ентузіазму, ніж довгі роки з трудом виконувати обов’язки, зносити спеку дня і жар сонця, злобу людей і ненависть ворогів, брак довір’я своїх і недостачу помочі від найближчих; і серед такої праці аж до кінця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврів перед перемогою, ані винагороди перед заслугою!»

  4. «Справедливість постає в тому, що блаженні в небі віддають кожному те, що йому належиться».

  5. «Тяжкий досвід, який впаде на нашу Церкву, є хвилевий. Я виджу відродження нашої Церкви. Вона буде гарніша, величавіша від давньої, та буде обнімати цілий наш народ. Україна увільниться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнювати другим високо розвинутим державам...»

  6. «Дивним способом обманюють себе і людей ті, що політичне вбивство не уважають гріхом, наче би політика звільнила чоловіка від обов’язку Божого закону та оправдувала злочин, противний людській природі».

  7. «Мусимо, однак, від усіх домагатися залишення раз на все всяких партійних роздорів і внутренної партійної боротьби. Хто приносить нам домашню війну, той шкодить народній справі навіть тоді, коли б для неї мав і великі заслуги. партійні роздори є національним злочином, якого терпіти не можемо».

  8. «Життя - це мистецтво, а його твори - це діла розуму й волі, цілої людської душі».

  9. «Чоловік лінивий, до праці тяжкий, буде тягарем і для родини, і для цілої громади; не лишень маєток змарнує, а й через лінивство стане з часом нездатним до праці».

  10. «Ми, українці, більше, може, ніж інші народи світу, маємо важливі і глибокі причини бажати справедливого поєднання народів, що між собою ведуть війну, і порозуміння в любови тих віросповідань, що усталюють та поглиблюють чвари між людьми».

  11. «Всі суспільні групи, що представляють інтерес одної суспільної верстви або одної частини суспільности, не зможуть єднати всіх людей, тому часто ведуть їх до взаємної боротьби і в самих своїх принципах борються не лише проти супротивних принципів, але і з їх прихильниками».

  12. «Нехай майбутні покоління візьмуть в свої руки торгівлю і промисел, бо слабкою завжди є суспільність, що свого промислу не має; убогою суспільність, в котрій торгують чужинці».

  13. «Багатство обіцяє щастя, а часто дає нещастя - обіцяє життя, а дає смерть. Обман є в тому, що багатство видається невинним, видається добром, а веде в гріх...»

  14. «Не та суспільність щаслива і багата, котра численних має теоретиків, а та, котра в кожнім напрямі сама себе забезпечує».

  15. «Ідеалом нашого національного життя є наша рідна всенаціональна Хата- Батьківщина... Завдання Українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відцентрові тенденції внутрішнього розкладу й успішно захищати межі від зовнішніх ворогів».

  16. «Могутньою та такою, що забезпечує щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту організму, себто тілом, оживленим одним духом».

Додаток 1

Корисні Інтернет-посилання



  1. Альбом, присвячений Шептицькому: унікальні фото розкажуть більше, ніж текст [Електронний ресурс] // Інформаційний ресурс УГКЦ [сайт] - 14.08.2015. - Режим доступу:

http://news.ugcc.ua/articles/albom_prisvyacheniy_sheptitskomu_un%D1%96kaln%D1%96_

foto_rozkazhut_b%D1%96lshe_n%D1%96zh_tekst_74517.html



  1. Гайова О. Климончук О. Сироти називали його «найкращий мій татусь» [Електронний ресурс] // Газета «День» [сайт] / Гайова О. Климончук О.- 19.02.2015. - Режим доступу:

http://m.daykiev.ua/uk/artide/istoriya-i-ya/v-ukrayini-tryvaye-rik-andriya-sheptyckogo

  1. Гунчак Т. Коли я називаю Андрея Шептицького святим, я не перебільшую [Електронний ресурс] // Історична правда [сайт] / Гунчак Т,- 11.12.2010. - Режим доступу:

http://www.istpravda.com.ua/artides/2010/12/11/8491/

  1. Лозинська Ю. Андрей Шептицький: мільйонер, що став праведником [Електронний ресурс] // Газета «Експрес» [сайт] / Лозинська Ю.- 30.07.2015. Режим доступу:

http://expres.ua/main/2015/07/30/145549-andrey-sheptyckyy-milyoner-stav-pravednykom

  1. Митрополит Андрей Шептицький [Електронний ресурс] // Інформаційний ресурс Українського інституту національної пам’яті [сайт] - Режим доступу:

http://www.memorygov.ua/publication/mitropolit-andrei-sheptltskii

  1. Носкіна Н., Захаров Д. Андрей Шептицький - предстоятель Української греко-като- лицької церкви. До 150-річчя від дня народження (Матеріали до бібліографії з газетної періодики) [Електронний ресурс] // Носкіна Н., Захаров Д. - Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/node/2266

  1. Слобожаніна Н. Митрополит Андрей: ювіляр, блаженний, правденик

[Електронний ресурс] // Інформаційний ресурс Українського інституту національної пам’яті [сайт] / Слобожаніна Н. - Режим доступу: http://www.memory.gov.ua/news/ пиЬороИРапіеі-уиуіІуаг-ЬІагЬепгш-ргауе^к

  1. Терещук Г. Митрополит Андрей Шептицький - найвеличніша церковна постать в історії української Церкви [Електронний ресурс] // Кредо [сайт] // Терещук Г. - Режим доступу:

http://www.credo-ua.org/2012/06/65250

  1. Терещук Г. Чому митрополит Андрей Шептицький готовий був прийняти мученицьку смерть? [Електронний ресурс] // Свобода [сайт] / Терещук Г.- 05.10.2015. - Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/artide/27158625.html

  2. Турій О. Митрополит Шептицький і політика [Електронний ресурс] // Український католицький університет [сайт] / Турій О.- 18.05.2015. - Режим доступу:

http://ucu.edu.ua/library/25185/

  1. Турій О. Митрополит Андрей (Шептицький) про християнські засади політичного життя [Електронний ресурс] // Інститут історії церкви Українського католицького університету [сайт] / Турій О.- 25.05.2015. - Режим доступу: http://ichistory.org.ua/blog/2015/05/25/ mytropolyt-andrej-sheptyts-kyj-pro-hrystyyans-ki-zasady-politychnogo-zhyttya/

  2. Формула успіху: 365 днів на рік. Андрей Шептицький [Електронний ресурс] / 29.07.2012. - Режим доступу:

http://365dnivblogspot.com/2012/07/blog-post_29.html

  1. Центральний державний історичний архів України в м. Львові [Електронний ресурс. Інформаційний портал] / Режим доступу: http://tsdial.archives.govua/?url=/gaПery/gaПery1/

  2. Як митрополит Шептицький створив музей і подарував мистецьку колекцію [Електронний ресурс] // Дивен світ [сайт] - 02.07.2015. - Режим доступу:

http://dyvensvit.org/artides/105700.html

Додаток 2

Література, яка висвітлює життя та діяльність


митрополита УГКЦ Андрея Шептицького


  1. Гайковський М. УГКЦ в часи митрополитування Андрія Шептицького // Київська Церква / Гайковський М.- 2001.- № 1-3. - С. 32-48.

  2. Гель І. Митрополит Андрій Шептицький і українська національна ідея // Літературна Україна / Гель І.- 1996.- 8 лютого.

  3. Кам’янський П. Митрополит Андрій Шептицький та єпископ Григорій Хомишин в боротьбі за українську церкву і державність у першій половині ХХ століття // Схід / Кам’янський П.- 2006.- № 4. - С. 66-70.

  4. Кравченюк О. Хроніка життя і діяльності митрополита Шептицького // Патріярхат. За єдність церкви і народу / Кравченюк О.- 1990. - Ч 6. - С. 20-22.

  5. Красівський О. За українську державу і церкву. Громадська і суспільно-політична діяльність митрополита А. Шептицького в 1918-1923 рр. - Львів, 1996.- 84 с.

  6. Лаба В. Митрополит Андрій Шептицький. Його життя і заслуги / Лаба В. - Львів: Свічадо, 1990.- 62 с.

  7. Ленцик В. Визначні постаті Української Церкви: Митрополит Андрей Шептицький і Патріярх Йосиф Сліпий / Наукове товариство ім. Шевченка / Анна Ленцик-Павлічко (ред.). - Львів: Свічадо, 2001.- 608 с.

  8. Мартирологія українських церков у чотирьох томах. Т. ІІ. Українська католицька церква. Документи, матеріали. Християнський самвидав України / Під ред. О. Зінкевича, Т. Лонгина. - Торонто, 1985.- 839 с.

  9. Митрополит Андрей Шептицький: документи і матеріали, 1941-1944 / сост. Ж. Ковба; науч. ред. А. Кравчук. - К.: Дух і літера, 2003.- 314 с.

  10. Митрополит Андрей Шептицький: матеріали та документи (1865-1944 рр.) / Я. Ю. Заборовський (ред.).- 2-е вид., доп. - Львів: Фірма «Олір», 1995.- 176 с.

  11. Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів держаної безпеки (1939-1944 рр.) - К..: Українська Видавнича Спілка, 2005.- 480 с.

  12. Сергійчук В. І. Українські державники: Андрей Шептицький /

В. Сергійчук.- 2015.

  1. Твори слуги Божого митрополита Андрія Шептицького. Пастирські листи. Том ІІ. - Тороно, 1965.- 277 с.

  2. Терещук Г. Думанська О. Шептицький від А до Я / Терещук Г. Думанська О. - Львів: Вид-во Старого Лева, 2015.

  3. Цвенгрош Г. Апостольський Престол і митрополит Андрій Шептицький / Цвенгрош Г. - Львів, 1992.- 37 с.

  4. Цегельський Л. Митрополит Андрій Шептицький / Цегельський Л. - Львів: Місіонер, 1995.- 77 с.

Додаток 3

Перелік художніх і документальних фільмів, присвячених А. Шептицькому






Назва картини

Рік випуску

Країна

Режисер, автор




Художні фільми

1.

«Владика Андрей»

2008

Україна

О.Янчук




Документальні фільми

2.

«Андрей Шептицький «Світильник істини»




Україна




3.

«Зближаються часи»

1994

Україна

О.Столбова

4.

«Митрополит Андрей Шептицький»




Україна

Кіностудія Контакт

5.

«Слобожанська місія Великого митрополита»

2015

Україна




6.

«Спадщина Андрея Шептицького»

2009

Україна

Т.Пастернак




Мультиплікаційний фільм

7.

«Андрей Шептицький - світло любові»

2013

Україна

УГКЦ





Вшанування жертв Голодомору


1932-1933 ровів11

Вступ



Голодомор - акт геноциду Українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932-1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, де переважну більшість населення становили українці, з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресії щодо незгодних тоталітарна система створила для українців життєві умови, розраховані на їх вимирання. Така політика режиму - злочин проти людяності, який відповідає Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

Визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року підтверджено висновки слідчих Служби Безпеки України щодо Й. Сталіна, В. Молотова, Л. Кагановича, П. Постишева, С. Косіора, В. Чубаря, М. Хатаєвича, які умисно організували геноцид частини української національної групи.

Багато десятиліть у СРСР тема Голодомору перебувала під суворою забороною. Сталінський режим створив систему приховування правди про свій злочин вбивства голодом мільйонів українців у 1932-1933 роках. Тодішнє керівництво СРСР блокувало будь-яку інформацію про реальну ситуацію в Україні. Воно свідомо дезорієнтувало світову громадськість - мовляв, у них ніхто не голодує. Тим не менш, деякі західні журналісти, що побували в оточеній залізною завісою й охопленій голодом Україні, зуміли публікаціями донести світові правду про мільйони голодних смертей.

Про штучний голод у радянській Україні небезпечно було писати не тільки у пресі, листах до партійних «вождів» або ж родичам за кордон, а навіть у приватних щоденниках. Будь- яка необережна нотатка могла зруйнувати життя, вилитися в десятиліття таборів ГУЛАГу. Та попри всі небезпеки були люди, які не могли мовчати про цей злочин. Вони намагалися в різний спосіб розповісти та зберегти правду, донести її до світу.

Ми називаємо їх «Людьми Правди». І цього року особливо вшановуємо їх - за чесність і мужність. Ці Люди за сферою діяльності абсолютно різні - від колгоспного сторожа на Харківщині до Президента Ради Ліги Націй. Але усіх їх об’єднує спільне прагнення - донести до суспільства правду про страшні злочини комуністичної влади (див. додаток 1).



13 Рекомендовано листом МОН від 17.11.2015 № 1/9-549

Мета проведення заходів з ушанування пам’яті загиблих від Голодомору:

  • поглибити знання учнів про Голодомор як геноцид Українського народу, його причини, перебіг і наслідки;

  • акцентувати на тому, що Голодомор 1932-1933 років був наслідком не стихійного лиха, а спланованих системних заходів тоталітарного комуністичного режиму. Це - злочин геноциду;

  • наголосити на сміливому чині Людей Правди та особливостях їх внеску у викриття злочинів комуністичного режиму;

  • сприяти розвитку всіх видів інтелекту (академічному, практичному, креативному, емоційному й соціальному) як головної умови всебічного розвитку особистості, її самореалізації як громадянина України;

  • виховувати почуття стурбованості долею невинних жертв тоталітарного режиму, навчати сприймати чужу біду та біль як власний;

  • залучити учнівську молодь до меморіальних заходів із вшанування пам’яті жертв геноциду Українського народу - Голодомору 1932-1933 років в Україні, зокрема акції «Запали свічку».

Історична довідка

Чому українців убивали голодом?

Після Жовтневого перевороту впродовж 1917-1921 років на більшій частині території колишньої Російської імперії владу захопили комуністи. Вони шляхом прямої окупації знищили демократичну Українську Народну Республіку, проголошену 1917 року. Через запеклий опір українців комуністичний режим змушений був для зміцнення свого становища в Україні піти на створення у 1919-1920 роках квазідержави УСРР зі столицею у Харкові та певні поступки українському національному рухові.

Україна в 1920-х роках переживала культурний ренесанс. Під гаслом «Геть від Москви!» тут формувалися самобутні, відмінні від російських, культурні традиції, орієнтовані на Європу. Створювалася національна система освіти, обґрунтовувалася економічна концепція України як автономного економічного організму. Проте до кінця цього періоду в СРСР був встановлений тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму (як індивідуального, так і малих і великих груп людей за професійною, національною, релігійною, партійною ознаками) негайно жорстоко карався та придушувався.

Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Широкі кола інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому за мету було поставлено знищення українців як політичної нації, що могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент - убивство голодом (див. інфографіку «Штучний Голод як знаряддя знищення українців» на с. 118).



Як?

Механізм, який призвів до Голодомору, було приведено в дію із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії. У січні 1928 року режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. У фермерів держава примусово забирала більшу частину або й усе вирощене зерно за значно заниженими цінами. Одночасно розпочалася «ліквідація» найзаможніших господарств. У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад чотири тисячі масових протестних виступів за участю до 1,2 млн. селян. Однак, не зважаючи на це, до жовтня 1931 року колективізованими (фактично державними) стали 68% селянських господарств і 72% орної землі. Загалом в Україні було ліквідовано понад 352 тисячі «розкуркулених» господарств.

Проте Україна все одно залишалася центром спротиву тоталітарному режиму. Впродовж перших семи місяців 1932 року на Україну припадає 56% від усіх антив- ладних виступів у Радянському Союзі.

Улітку 1932 року через наростання спротиву Й. Сталін із оточенням приймає рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб не «втратити Україну», хоча б шляхом винищення частини населення.



Реалізація плану з організації штучного голоду


Дата

Подія

1 9 3 2 р і к

Липень

Україні нав’язують завідомо нереальні до виконання плани із хлібозаготівель.

7 серпня

Ухвалюється постанова про «охорону соціалістичної власності», або «закон про п’ять колосків».

Жовтень

В Україну направляється спеціальна комісія із хлібозаготівель на чолі із керівником уряду СРСР В. Молотовим. Її завдання - посилення репресій і збільшення вилучення зерна в українських селян.

Листопад

Організовуються загони для пошуку і конфіскації зерна, інших продуктів, худоби у приватних госопдарствах. До кампанії залучається весь особовий склад міліції, органів держбезпеки та місцеві члени комуністичної партії і комсомолу.

Листопад

Вводиться режим «чорних дошок». Занесення населеного пункту чи району на «чорну дошку» вело до їх повної блокади, проведення спеціальних репресивних заходів, а значить - повного знищення його мешканців.

18 листопада

Запроваджуються натуральні штрафи. В господарствах, що «заборгували» за нереальними планами, конфісковують усе продовольство і худобу.

Кінець листопада

Спецоргани розробляють спеціальну таємну операцію зі знешкодження всіх, хто міг би чинити опір повному вилученню хліба. Операція охоплювала 243 райони України.

Грудень

Розпочинається другий етап убивства голодом українців. В Україну направляють Л. Кагановича і П. Постишева для посилення хлібозаготівель. Влада переходить до повного вилучення харчів у українських селян.







Грудень

Влада звинувачує українців у саботажі хлібозаготівель та підготовці повстання.

ЦК ВКП(б) і РНК СРСР ухвалюють таємну постанову «Про хлібозаготівлю на Україні, Північному Кавказі і в Західній області». Вона передбачала ліквідацію українських шкіл на Кубані і масове переслідування української інтелігенції.

Кінець грудня

Із сіл, які не виконали плани хлібозаготівель, вивозять усі наявні зернові запаси, навіть посівний матеріал.

1 9 3 3 р і к

1 січня

Спеціальною постановою ЦК ВКП(б) про застосування найжорстокіших репресій до тих, хто не здасть хліба, українцям був оголошений ультиматум.

Січень

Відбуваються масові обшуки в селянських господарствах, під час яких селяни були позбавлені останніх залишків їжі. Їх приречено на голодну смерть.

22 січня

Директивою Й. Сталіна заборонено виїзд селян з території УСРР і Кубані в інші місцевості Радянського Союзу. Тільки за перші півтора місяці дії цієї директиви було затримано майже 220 тисяч селян. Із них понад 186 тисяч силоміць повертають у села, де вони приречені на голодну смерть.

24 січня

Й.Сталін призначає фактичним керівником УСРР на посаді другого секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева. Той розпочинає масштабну кампанію «очищення» від «петлюрівців» і «українських націоналістів». Вона стала складовою плану геноциду української нації. Тогочасний розмах політичних репресій в Україні порівняний з Великим терором 1937-1938 років. За офіційними даними, в Україні у 1933 році було арештовано більше людей, ніж у 1938-му.

Лютий

Влада починає виділяти Україні допомогу - вибіркову і недостатню. Вона була спрямована не на подолання голоду і порятунок українців, а на забезпечення виробничих потреб у ході посівних і збиральних кампаній. Знесилені, старі, а також селяни-одноосібники не отримували допомоги. Смертність серед українських селян невпинно зростає.

16 лютого

Для недопущення поширення інформації про голод в УСРР спеціальною директивою забороняється будь-яким організаціям, крім ГПУ (наступник ЧК, попередник КГБ), фіксувати випадки опухання і смерті з голоду.

Червень

Смертність від голоду в Україні досягає апогею. За оцінками демографів, того місяця померли понад 1 млн. осіб.

Серпень

Прийнято рішення про створення Всесоюзного переселенського комітету і переселення у вимерлі від голоду села України колгоспників із областей Росії і Білорусі. До кінця 1933 року було переселено понад 100 тис. осіб.




Під час голоду тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на те, щоб ізолювати голодуючі райони. Армія, загони НКВД оточили українські міста (бо селяни намагалися врятуватися там від голодної смерті) та залізничні станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів, іншого обладнання для промислових підприємств.




До чого це призвело?

Саме за цей менш ніж календарний рік (1932-1933) в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистки смертності унеможливлюють встановлення точної кількості загиблих невинних людей і вичерпного поіменного списку жертв.

Перші оцінки кількості загиблих від штучно організованого голоду з’явилися ще у 1933 році. Вже тоді називались цифри сім і навіть 9 млн. померлих. Оцінки сучасних дослідників щодо кількості убитих голодом в Україні у 1932-1933 роках також значно різняться - від 1,8 до 7 і навіть 10 млн. жертв.

Темою підрахунку втрат України від Голодомору 1932-1933 років із 2007 року займається Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України імені М. Птухи. За висновками фахівців Інституту, які увійшли до матеріалів кримінальної справи за фактом вчинення геноциду в Україні 1932-1933 років, через Голодомор в УСРР загинуло 3 млн. 941 тис. осіб. Непрямі втрати (дефіцит народжень) в Україні в 1932-1934 роках унаслідок Голодомору дорівнюють 600 тис. осіб.

Аналіз етнічного складу прямих демографічних втрат свідчить про вчинення вбивства голодом саме етнічних українців. Смертність українців у тогочасних межах УСРР становить 3 млн. 597 тис. осіб або 91,2% від загальної кількості прямих втрат.

Жахом Голодомору була надзвичайно велика смертність серед дітей. У багатьох районах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько двох третин учнів. Ученими Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України імені М. Птухи для Гарвардського університету створена карта втрат УСРР у Голодоморі. За даними дослідників, найбільше постраждали лісостепові регіони України із давніми козацькими традиціями - Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина. В окремих районах цих регіонів упродовж 1933 року вимерло понад половини населення. Смертність перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донецькій і Луганській - у 3-4 рази.

Голод став зброєю масового біологічного знищення українців. Він на довгі десятиліття порушив природний генетичний фонд, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації. Наслідком злочину геноциду також стало руйнування традиційного українського устрою життя. Українцям як етносу було завдано смертельної рани. 1933 рік став для України часом національної катастрофи, наслідки якої відчуваємо і понині.

Подолання інформаційної блокади

Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Не було зроблено жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали -«продовольчими труднощами».

Дії влади з приховування фактів голоду підтверджують злочинну сутність політики сталінського тоталітарного режиму з організації Голодомору.

В Радянському Союзі режиму Й. Сталіна через страх перед репресіями вдалося майже повністю вилучити із публічного простору пам’ять про Голодомор. Сталінський режим прагнув приховати його не тільки від зовнішнього світу, а й від нащадків. Сільрадам наказано при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, в 1934 році надійшло розпорядження: всі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932-1933 рр. вислати в спеціальні частини (де більшість із них було знищено). Практично до кінця 80-х років ХХ ст. у СРСР офіційно заперечувався Голодомор 1932-1933 років і число його жертв.

Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У січні 1933 року Нарком закордонних справ СРСР М. Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги.

Однак приховати страшний злочин не вдалося. Деякі західні журналісти побували за залізною завісою тоталітаризму та опублікували репортажі про побачене, доносили світові про те, що там діється.

Британський журналіст Малколм Маґґерідж у березні 1933-го здійснює поїздку в Україну й надсилає свої статті до «The Manchester Guardian». Тоді ж репортажі британського журналіста Ґарета Джоунза про Голодомор в Україні виходили у Великій Британії, США, Німеччині.

Публікації про ситуацію в Україні з’являлися у французькій, австрійській, польській, бельгійській пресі. Так, у Бельгії впродовж 4 місяців до вересня 1933 року в 17 виданнях було опубліковано майже 50 статей і повідомлень.

Населення Західної України, яка на той час перебувала у складі Польщі, не залишилося байдужим до горя українців по той бік Збруча. Одним із найпотужніших був голос митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. 24 липня 1933 року він проголошує відозву «Україна в передсмертних судорогах». Наступного дня, 25 липня 1933 року, 35 громадських організацій і партій у Львові об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України. Він став координатором допомоги жертвам штучного голоду та поширення інформації про цей злочин комуністичного режиму.

29 вересня 1933 року завдяки зусиллям українських діячів, на засіданні Ради Ліги Націй її президент Йоган Людвіґ Мовінкель - Прем’єр-міністр Норвегії - ініціював обговорення голоду в радянській Україні. Рада передала це питання до Міжнародного товариства Червоного хреста. Але Москва відкинула пропоновану допомогу голодуючим. У жовтні 1933-го в австрійській столиці Відні за ініціативою кардинала Теодора Інніцера створено спеціальний комітет для надання допомоги жителям радянської України.

У 1934 році з’являються перші книги, у яких розкривається тема Голодомору в Україні. Американський журналіст та історик Вільям Генрі Чемберлин, який зумів відвідати Україну у жовтні 1933-го, наступного року оприлюднив факти про Голодомор у книзі «Залізна доба Росії». У 1934 році видано і перший художній твір про Голодомор в Україні - роман «Марія» українського письменника Уласа Самчука.

Після Другої світової війни в Європі та Північній Америці опубліковано перші спогади, мемуари та наукові дослідження про Голодомор. Українці, які його пережили й після війни опинилися у країнах вільного світу, разом із західними, зокрема американськими вченими, громадськими та політичними діячами, вшановували пам’ять жертв, проводили наукові дослідження, збирали свідчення, видавали матеріали.

1953 року американський юрист Рафаель Лемкін, який запровадив у світову правову термінологію термін «геноцид», охарактеризував Голодомор як «класичний приклад геноциду».

1963 року в Нью-Йорку виходить друком роман Василя Барки «Жовтий князь» про голодні 1932-1933 роки. Сьогодні цей роман є найвідомішим художнім твором про ті події.

Під час відлиги 1960-х років тема голоду проривається крізь цензурні заборони, посідає важливе місце в публікаціях і заявах дисидентів: Є. Сверстюка, В. Чорновола, М. Руденка та інших.

Визначальними ж у збереженні пам’яті про Голодомор стали заходи 1983-го із відзначення його 50-х роковин, передусім у США та Канаді, що набули міжнародного розголосу. Тоді ж у канадському місті Едмонтоні було споруджено перший пам’ятник жертвам Голодомору 1932-1933 років.

1984 року Конгрес США створює спеціальну Комісію з розслідування штучного голоду в Україні у складі двох сенаторів та чотирьох осіб від Палати представників. Виконавчим директором Комісії став американський історик Джеймс Мейс. Комісія, спираючись на заслухані свідчення очевидців і проведені дослідження, дійшла такого висновку: «Йосиф Сталін та його оточення вчинили акт геноциду проти українського народу в 1932-1933 роках». Звіт комісії Конгрес США схвалив 1988 року.

1986 року виходить книга американського історика Роберта Конквеста «Жнива скорботи», яка привернула увагу до Голодомору західної академічної спільноти та широкої громадськості.

1988 року за ініціативою Світового Конгресу Вільних Українців створено Міжнародну комісію юристів, яка мала дослідити свідчення про Голодомор 19321933 років, його причини, наслідки і винуватців. До її складу увійшли юристи найвищої кваліфікації, фахівці із міжнародного та кримінального права зі Швеції, Великої Британії, Аргентини, Бельгії, Франції, США та Канади. Члени комісії дійшли висновку: Голодомор 1932-1933 років - акт геноциду проти української нації.

Під впливом усіх цих викриттів СРСР урешті-решт змушений був визнати факт голоду 1932-1933 років. У 1988-1989-х перед розпадом Радянського Союзу в Україні встановлено перші пам’ятники жертвам Голодомору - на Київщині та в Харкові.

Першими в тоді ще радянській Україні ґрунтовно досліджувати тему Голодомору 1932-1933 років почали Володимир Маняк та його дружина Лідія Коваленко- Маняк. Вони із 1987-го збирають документальні джерела та свідчення більше ніж 1000 очевидців подій початку 1930-х. І у 1991-му видають книгу «33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал».

З особливою силою правда про Голодомор зазвучала в незалежній Україні. З 1991 року українські історики провели величезну роботу, результатом якої стали тисячі великих і малих досліджень, присвячених Голодомору. Поряд із вивченням історії Голодомору розгортається рух за увічнення пам’яті загиблих, складання списків жертв, збір спогадів і свідчень очевидців, яким удалося вижити. Завдяки зусиллям громадськості та органів влади Голодомор визнано актом геноциду низкою іноземних держав і міжнародних організацій.

У 1993-му вперше на державному рівні відзначені його роковини - через 60 років після трагедії. 1998 року Указом Президента України встановлено День пам’яті жертв Голодомору - щороку в четверту суботу листопада. Цього дня українці з настанням темряви запалюють у вікнах свічки - на пам’ять про всіх убитих голодом. 2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон про визнання Голодомору геноцидом українського народу. А в листопаді 2008-го в Києві споруджено Національний меморіал жертв Голодомору.

2009 року Служба безпеки України порушила кримінальну справу щодо голоду в Україні за ознаками злочину геноциду. У січні 2010-го Апеляційний суд міста Києва, розглянувши матеріали справи, визнав, що в 1932-1933 роках в Україні Й. Сталіним та його підручними було вчинено злочин геноциду.

2015 року Верховна Рада України засудила комуністичний тоталітарний режим поруч із нацистським, а наступним законом відкрила повний доступ до архівних матеріалів радянських каральних органів, аби минуле, зокрема історія Голодомору, ніколи не ставали об’єктом цензури та маніпуляцій.

Рекомендації щодо форми і методів проведення заходів

У виборі календарної дати проведення заходів, присвячених ушануванню загиблих від Голодомору, рекомендуємо тиждень із 23 по 30 листопада 2015 року, оскільки 28 листопада - День пам’яті жертв Голодомору. Також ці методичні рекомендації можуть бути використані під час вивчення теми з історії України 10 класу «Соціально-економічні перетворення в радянській Україні (1929-1938 рр.)».

Обираючи місце, форми, методи та прийоми проведення заходу, педагогам слід враховувати вікові особливості учнів; забезпечення класу (школи) технічними засобами навчання. Заходи, присвячені вшануванню пам’яті жертв трагедії, можуть бути проведені на рівні навчального закладу, кількох паралельних класів та / або на рівні класу. Також бажано приділити особливу увагу оформленню приміщень, де проводитимуться заходи: дотримуватися скорботних кольорів, використовувати композиції із колосків, кетягів калини, перетягнутих траурною стрічкою, хліба, рушників та іншу традиційну народну символіку і побутово-ужиткові предмети.

Пропонуємо також провести 27 листопада поточного року традиційний Урок пам’яті «З присвятою замордованим голодом...» Окрім цього, рекомендуємо залучати учнів до упорядкування місць пам’яті, а також меморіальних заходів (загальнодержавних, обласних, регіональних), присвячених Дню пам’яті жертв Голодомору.

Відповідно до Указу Президента України № 635 від 13 листопада 2015 року «Про заходи у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів» 28 листопада цього року в Києві відбудуться жалобні заходи на території Національного музею «Меморіал жертв Голодомору». В інших населених пунктах також відбудуться відповідні урочистості.

Рекомендовані форми проведення заходів:


  • Урок пам’яті «З присвятою замордованим голодом...».

  • Комбінований урок: «Злочин влади - трагедія народу», «Колективізація і Голодомор в Україні: події, факти, уроки».

  • Музейні, меморіальні та віртуальні екскурсії до місць пам’яті жертв Голодомору.

  • Історичний проект із залученням учнів до збору свідчень про Голодомор, документальних і наукових матеріалів: «Родинні спогади про Голодомор», «Я - дослідник історії Голодомору свого міста / селища / села».

  • Круглий стіл: «Уроки Голодомору і сучасна Україна», «Перерване буття українського села».

  • Соціодрами 1 4: «Завжди є ті, хто говорять правду», «Ваші мертві вибрали мене.».

  • Читацькі конференції: «Табу на правду. Чому в СРСР забороняли говорити про Голодомор», «Демографічні зміни України внаслідок Голодомору. Вплив на сьогодення», «Голодні очі. Змарноване дитинство».

  • Семінари: «Кривава ціна українського хліба 20-30-х років ХХ століття», «Упокорення голодом».

  • Урок прес-конференція «Вони не мовчали, щоби світ знав».

  • Фестиваль презентацій «Розірваний круг життя. Монументальне мистецтво світу на знак вшанування жертв Голодомору в Україні».

  • Відео-урок з обговоренням «Жнива скорботи».

  • Написання творів і рефератів на одну з тем: «Голгофа голодною смертю», «Чорна дошка пам’яті», «Люди Правди» (див. додаток 1).

  • Застосування інтерактивних методів навчання, наприклад: «Відкритий мікрофон», «Портфоліо», «Займи позицію».

Всеукраїнська акція «Запали свічку»

В Україні є давній звичай - у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. І щороку в Україні у четверту суботу листопада на пам’ять про тих людей, які померли з голоду, запалюють свічки. Цього року 28 листопада 2015 року о 16 годині Україна схилить голови у загальнонаціональній хвилині мовчання на знак вшанування всіх убитих голодом.



14 Вид уроку у формі гри з елементами драматургічного моделювання проблемної ситуації на важливу суспільно-політичну тему з метою подолання наслідків колективних травм, відновлення історичної пам’яті та формування особистішої оцінки у ситуації вибору. Застосовується переважно серед учнів старшої школи.

Опісля біля могил, меморіалів, пам’ятників і пам’ятних знаків жертвам Голодомору 1932-1933 років, на центральних площах і вулицях міст і сіл України, на підвіконнях власних осель українці запалюють свічки і лампадки. О 16.00 прийдіть до меморіалу, пам’ятника чи хреста пам’яті жертв голодоморів у вашому місті чи селі, щоби вшанувати загиблих від голоду. А із настанням темряви запаліть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу спільну скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників, нашу віру в майбутнє.



Додаток 1

«Люди Правди. Щоб світ знав!» - гасло цьогорічної кампанії

Ґарет Джоунз (1905-1935) - британський журналіст. Автор понад 20 статей на тему голоду. Він тричі побував у Радянському Союзі, востаннє - у березні 1933 року. Порушивши заборону на в’їзд до України іноземним журналістам, нелегально здійснив поїздку Харківською областю. 29 березня 1933 року Ґарет скликав прес-конференцію в Берліні, на якій уперше публічно заявив про Голодомор. Прес- реліз опублікували багато газет, зокрема «New York Evening Post» та «Manchester Guardian». Усього Джоунз до 1935 року видав кілька десятків статей на тему голоду та побаченого в голодній Україні.



«Я пройшов через безліч сіл... Скрізь чув плач: «У нас немає хліба. Ми помираємо! Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду».

Малколм Маґґерідж (1903-1990) - британський журналіст, автор трьох статей із описом голоду в Україні та роману «Зима у Москві», виданого у 1934 року. У 1933 році дістався до охопленої голодом України. Завдяки його репортажам Британія дізналася про голод. Указом Президента України «Про відзначення державними нагородами України громадян іноземних держав» у 2008 році за вагомий особистий внесок у донесення до світової спільноти правди про геноцид Українського народу під час Голодомору 1932-1933 років Ґарет Джоунз та Малколм Маґґерідж нагороджені (посмертно) орденом «За заслуги» III ступеня.

«Я ніколи не посмію цього забути... Хліборобів, які в снігу на колінах жебрають

шматок хліба».

Вільям Генрі Чемберлин (1897-1969) - американський журналіст, московський кореспондент бостонської газети «Christian Sciense Monitor», історик. У жовтні 1933-го подорожував Україною.

Повідомлення з цієї мандрівки він надсилав до Бостона із осені 1934-го, коли назавжди залишив СРСР Тоді ж вийшла його книжка «Залізна доба Росії». В окремому розділі про Україну він розповідав, що голод охопив територію з населенням 60 млн., а кількість жертв становила 3-4 млн. осіб. У 1944 році у Нью-Йорку вийшла ще одна книга Вільяма Чемберлина «Україна: пригнічена нація».



«Не було в історії людства катастрофи таких величезних розмірів, яка привернула б таку малу увагу міжнародного світу... Голод був інструментом національної політики більшовиків, вжитим свідомо як останній засіб

зломити опір

українського селянства проти системи». Улас Самчук (1905-1987) - український письменник. У 1934 році Самчук завершує роботу над романом «Марія» - першим художнім твором на тему Голодомору, який має посвяту «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933». Жах жінки у голодні роки полягав у тому, що вона ніяк не могла зарадити стражданням дитини, яка повільно угасала на її очах, і частіше за все помирала першою. В Україні роман вийшов лише у 1991 році.

«Марія стоїть над дитиною і думає: «Вмреш, дитинко. На широкому світі немає вже для тебе трошечки хліба... Зовсім трошечки хліба...» Андрей Шептицький (1865-1944) - митрополит Української греко-католицької церкви. 24 липня 1933 року разом із вищим духовенством церкви він проголошує відозву «Україна в передсмертних судорогах». У ній закликає християн усього світу поширювати правду про Голодомор в Україні і надавати допомогу голодуючому українському народові. Пастирське послання зачитали у греко-католицьких церквах як в Галичині, так і поза її межами. Про нечуваний злочин у радянській Україні митрополит поінформував Ватикан. Наступного дня після оголошення відозви 35 українських громадських організацій і партій об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги голодуючим. Утім, радянська влада від будь-якої зовнішньої допомоги відмовлялася, приховуючи факт геноциду в Україні.

«Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому світові: може дійде він і до убогих хатин конаючих з голоду селян». Мілена Рудницька (1892-1976) - громадська активістка, депутат польського Сейму, переговорник, автор статей на тему Голодомору. Мілена стала неофіційним послом. За допомогою офіційних і приватних зустрічей із представниками різних країн світу та керівників неурядових установ намагалася змінити суспільну думку і вплинути на Радянський Союз. Ці сподівання ґрунтувалися на винесенні питання про голод на розгляд Ліги Націй і допомогу Міжнародного Червоного хреста. Рудницькій вдалося приватно провести зустріч із Головою Ради Ліги Націй - Прем’єр-міністром і міністром закордонних справ Норвегії доктором Йоганом Людвіґом Мовінкелем. Останньому були передані матеріали про голод одразу від кількох міжнародних і українських організацій.

«Великий Голод був найбільшою катастрофою, яку Україна пережила - як щодо

кількості жертв, так і щодо людських страждань». Йоган Людвіг Мовінкель (1870-1943) - Прем’єр-міністр Норвегії, Президент Ради Ліги Націй у 1933 році, який виніс питання Голодомору на розгляд Ради Ліги Націй. Успішний бізнесмен, прихильник економічного об’єднання європей- 94

ських країн на основі зони вільної торгівлі. Один із предтеч Європейського Союзу. Противник нацистів. У 1933 році йому були передані матеріали про голод одразу від кількох українських і міжнародних організацій. Такий дипломатичний хід переконав його пролобіювати українське питання. Втім, зусилля Мовінкеля не увінчалися успіхом. 29 вересня 1933 року в Женеві відбулося засідання Ради Ліги Націй за участі 14 держав. Мовінкель чотири рази брав слово, щоб переконати представників країн-учасниць у важливості допомоги жителям радянської України. Однак його заклик не був підтриманий. Постійні члени Ради Великобританія, Франція, Японія висловилися проти. Врешті-решт вирішено передати українську справу на розгляд Міжнародного комітету Червоного хреста, який у свою чергу звернувся до радянського уряду з пропозицією дати згоду на організацію міжнародної допомоги для голодуючих. У грудні 1933 року з Москви надійшла відповідь, що жодного голоду в УСРР і Північному Кавказі немає.



«Ідеться про життя мільйонів. Тому я не міг мовчати».

Нестор Білоус (1889-1972) - колгоспний сторож із Харківщини (с. Лебьяже), свідок Голодомору, автор щоденника. Щоденник вів із 1911 року, хоча мав всього три класи церковно-парафіяльної школи. Брав участь у Першій світовій війні. Пережив голод 1921-1922 років і Голодомор 1932-1933 років, жахливі реалії якого описав простою мовою. На початку серпня 1937 року Нестора було заарештовано, а через кілька місяців засуджено на 6 років ув’язнення у ГУЛАГу за статтею 54-10 Карного кодексу УРСР - «контрреволюційна діяльність, спрямована на підрив колгоспного ладу». Білоуса визнали винним у тому, що він «неоднократно в разговорах с членами колхоза «Красный колос» проводил контрреволюционную агитацию и вел дневник, куда записывал свои контрреволюционные мысли». 30 липня 2008 року Харківська обласна прокуратура переглянула справу Нестора Білоуса і на підставі ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» винесла рішення про його повну реабілітацію.

8.05.1933рік: «Почалася тепла погода і сходять всі посіви...

Колгоспи сіють... Люди мруть з голоду...»

Марко Желізняк (1893-1982) - селянин-фотоаматор із села Удачне на Донеччині. Село від початку 1920-х мало свого фотолітописця. Він знімав усе: від першого трактора в Удачному до страхітливих подій Голодомору. Камера Желізняка зафіксувала розкуркулення та відбирання хліба. Зберігши знімки, він лише після смерті Сталіна написав коментарі до них. Наприклад, на фото дітей 33-го року він написав: «Здобутки колективізації...»

«Що сьогодні є рядовий знімок, те завтра буде історією».

Олександра Радченко (1896-1965) - вчителька із Харкова, свідок Голодомору, автор щоденника, в якому описала перебіг тих страшних подій. Мала трьох дочок - Еліду, Віру, Діну. Сім’я пережила Голодомор, Великий терор та Другу світову війну.

Олександру було заарештовано в серпні 1945 року. При обшуку вилучено сім зошитів - щоденників 1926-1945 років. Три з них було знищено слідчими.



П’ять-шість зошитів спалили діти Олександри Миколаївни, побоюючись арешту та намагаючись допомогти матері, яка була під слідством. Комуністичний суд виніс жорстокий вирок - 10 років ГУЛАГу. Олександра Радченко повернулася в Україну лише в серпні 1955 року, після відбуття повного терміну ув’язнення. 23 липня 1991 року Олександру Радченко посмертно реабілітували. Матеріали слідства, разом із щоденниками віднайдено лише у 2001 році.

«Щоденник я присвятила своїм дітям, щоб вони літ за 20 прочитали й побачили, як страждав і стогнав народ, який був жахливий голод, якими

жорстокими методами будували соціалізм».

Віктор Кравченко (1905-1966) - колишній радянський функціонер, автор книг «Я обрав свободу» і «Я обираю справедливість». У 1944-у зумів втекти на Захід та опублікувати бестселер «Я обрав свободу», де описав колективізацію, Голодомор, Великий терор, свідком яких був. У цей самий час Міністерство державної безпеки СРСР організувало міжнародну кампанію із дискредитації Кравченка. Тривалий судовий розгляд, що проходив від 24 січня до 22 березня 1949 року в Парижі, був названий «процесом століття» через кількість залучених свідків з обох боків. Від Кравченка це були переважно безпосередні свідки злочинів комуністичної системи. Захист спирався на свідчення відомих осіб. Суд став на бік Кравченка і присудив йому компенсацію в розмірі 50 тис. франків.

«На полі бою люди помирають швидко, вони стріляють у відповідь, їх підтримують побратими і почуття обов’язку. Тут я побачив людей, що помирали на самоті, повільно, помирали страхітливо, безцільно, без надії, що їх жертва виправдана. Вони потрапили в пастку і залишились там помирати від голоду, кожен у власному домі, за політичним рішенням, прийнятим у далекій столиці за столами для нарад і банкетів. Не було навіть розради від

неминучості щоб полегшити жах».

Рафаель Лемкін (1900-1959) - американський юрист, автор статті «Радянський геноцид в Україні», книги «Правління Осьових сил в окупованій Європі». Саме він уперше застосував термін «геноцид», визначивши його як «координоване планування різних дій, спрямованих на знищення основоположних основ життя національних груп, з метою повного винищення цих груп». За допомогою його зусиль термін «геноцид» було додано до переліку звинувачень проти найвищого командування нацистів. Він був одним із авторів резолюції Генеральної Асамблеї ООН - Конвенції про запобігання та покарання злочинів геноциду, де було надано остаточне визначення геноциду в юридичних термінах.

«Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого

й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме - винищення

української нації».


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал