Українське народознавство



Сторінка10/35
Дата конвертації05.12.2016
Розмір6.49 Mb.
ТипКнига
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   35

Монотеїстичні релігії (від гр. monos — один і Teos — Бог) проголошують, що визнають одного Бога. Однак таке твердження є лише декларативним. Насправді, не змігши позбутися політеїстичних (язичницьких) світоглядних засад, ці релігії стихійно створюють безліч "святих", які переважно виконують роль етнічних Богів. Виявляється, що й сучасне християнство не можна повною мірою визнати монотеїстичною релігією, бо в ньому є Бог-отець, Бог-син, Бог-дух, Мати Божа та ціла плеяда "святих", яким поклоняються, як і язичницьким Богам. Про це ще йтиметься далі.

Монотеїзм — це, власне кажучи, спрощення світогляду, перенесення божественних рис природи на конкретну людину. Якщо справді Будда, Христос чи Магомет були історичними особами, то для сучасної людини виглядає досить наївним вірити в них як у Богів. Обожнювання будь-яких "пророків", з точки зору автора, є найпримітивнішою формою релігії. Коли людина сама неспроможна мислити, вона шукає собі пророка або якийсь інший авторитет. А всяке спрощення будь-якої системи — це шлях до уніфікації, знищення різноманітності, а відтак, до занепаду.

Крім того, слід ще додати, що монотеїзм як світоглядне явище є антагоністом політеїзму. Носії монотеїстичних ідей жорстоко винищували все, що не вписувалось у їхній обмежений світогляд. Тому при вивченні язичницької міфології дослідникам слід позбутися монотеїстичної упередженості та уявляти світ як многопроявну цілісність природи, кожен прояв якої має божественне походження і власне ім'я.



РІДНІ УКРАЇНСЬКІ БОГИ

Род і Рожаниці.

Творцем Всесвіту, Богом над Богами усі слов'яни завжди вважали Рода. За уявленнями наших Предків, він живе у Сварзі - найвищому небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, звірам, птахам, дарує дощ на посіви жита, дає людині Долю. Род - один із Богів, який залишався у пам'яті народу найдовше. Його статуї, заховані у хащах і високих горах від християнських фанатиків, вшановувалися небагатьма вірними язичниками аж до XIX ст.

Жіночі божества Рожаниці опікуються дітонародженням і мають таємничий зв'язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню — зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людина помирає. Волхви (язичницькі священики) складали книги, за якими можна було дізнатися про свою долю.

Родові і Рожаннцям. як наиріднішим Богам, приносилися тільки безкровні жертви у вигляді продуктів, які дала сама природа: від рослин і від тварин. Це були жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші (куті). Перед вживанням ритуальної страви - куті, на Різдво, батько кидає першу ложку вгору у святий куток — Покуть або під стелю. Цей звичай побутує і нині в Україні. Походження ж його глибоко архаїчне і означає саме принесення жертви Роду і Рожаннцям. яке в давнину здійснював Волхв або жрець. Батько родини ототожнюється зі служителем культу.

Свята на честь Рола і Рожаниць відзначалися навіть у ранніх християнських храмах, куди люди приносили жертовні страви. Так. у Софії Київській в перші роки її існування, .збиралися язичники, щоб відзначити свої стародавні свята. Пізніше попівство ці відправи суворо заборонило.

Найдавніші зображення Рода і Рожаниць знаходять археологи - це невеличкі скульптурки, які. вірогідно, мала кожна сім'я. Збереглися вони також і на вишиваних рушниках. Це широковідомі мотиви Дерева Життя (Дерева Роду), стилізовані зображення Великої Богині тощо. Деякі етнографічні матеріали зберігають ще в XX ст. зображення родовідного дерева на дверях хат: імена чоловіків писані па листках цього дерева, а імена жінок — па квітах. Якщо людина вмирала, біля її імені малювался хрестик, а коли народжувалася дитина, домальовували нову гілочку з листочком або квіткою. Пізніше уявлення про Рода були перенесені на хатнього Домовика, який, за повір'ями, живе біля домашнього вогнища і є його охоронцем.

Культ Роду розвинувся, вірогідно, за часів патріархату (епоха Бронзи), в той час, як Рожаниці. що виникли в матріархаті, вже втілилися в образи Лади та її доньки Лелі. Отже, логічно припустити, що Рожаниці - Богині плодючості — виникли у наших Предків раніше чоловічого божества Роду.

Зображувалися Рожаниці у вигляді пари близнюків, що вважаюся ознакою найвищої родючості і і святості. В народі іі нині близнюків вважають священними, або принаймні таємничими знаками Богів. Рожаниці (мати Дала і дочка Леля) в народі ототожнювалися із сузір'ями Великої та Малої Ведмедиць. Род — духовна енергія Пращурів. Він єднає усі покоління: померлих Пращурів, їхніх живих нащадків і майбутні, ше ненароджені, гілки родів, тобто є зміцнюючим ядром народу (нації) - зв'язком минулого, теперішнього і майбутнього, виразником історії свого етносу, який формує і його майбутнє.

Рода вшановують на другий день зимового сонцестояння (це випадає на 22—23 грудня). У цей день також поминають померлих і вшановують старших родичів та "родителів" (батька і матір, тобто тих, хто народив). Волхви здійснюють "рождественноє водшеніє", що означає віщувати за зірками майбутнє родів — "родословіє". В давнішу наші Пращури читані "Рожденник книгу, в которій указані добриє і злиє дні і часи і вліяніє їх на судьбу нарождающихся младенців", тобто за давніми "волшебиимп" книгами віщували дитині долю. Такі віщування називалися ще "звіздо-чотіс". "звіздословіє", або "звіздозакопіс". Християни довго і безуспішно боролися із вірою в Рода і Рожаниць. Так, у Кормчій книзі 1284 р. внесено правило № 61 від 6-го Вселенського собору, яке наказує суворо карати тих, "іже в получаї вірують і в родословіє, рікше в Рожаиицю". Тут слово получаїозначає "доля, рок, сліпни випадок"'. Колись побутуваю багато імен, похідних від імені Рода: Родак. Родан, Родик, Родко, Родимир, Роди-слав, Родобог — так називані дітей, які народились на Свято Роду

Продовження Роду — головне призначення людини на Землі. Існували спеціальні молитви про продовження Роду. Для цього зверталися до Дажбога (ідеального, духовного початку) ідо Велеса (матеріального, тілесного). Із Родом пов'язана також Ясна — Богиня жіночої плідності, тотожна Рожаниці. Вона, як і Доля-Стріча, пряде нитку нового життя. Про продовження Роду молили також Сварога. який с першоджерелом всього сущого: "Спершу Сварога Пращури молили, де Роду Роженіщь було джерело, препросили і тоді бо кришили хліб наш" (Велесова Книга, дошка 15-Л). Про обряд принесення хліба в жертву Роду і Рожаннцям повідомляють також і християнські "Поученія" проти язичництва: "короваї їм молять", "трапезу ставлять" біля води, на річках, біля джерел. Слов'янські Рожаниці близькі до грецької Артеміди — покровительки дітонародження і породіль. Ведмедиця, яка супроводжує Артеміду очевидно, ототожнюється із сузір'ям Великої Ведмедиці. Вона була також відома і в західних слов'ян. На горі Слєнжі, в Польщі, іі до сьогодні стоїть кам'яна статуя Ведмедиці зі священним крижем на грудях, яку датують VII—IV ст. до н. ч. Родові Божества, як правило, найдовше живуть у нам'яті народу. Род тотожний із Богом Отцем - Сварогом, який оберігає наш український народ.

Сварог.

Прабог, володар світу, батько українського пантеону. Від Сварога, Бога світла і небесного вогню, походять інші Боги — його сини Сварожичі. Чеська книга "Mater Verborum" — "Мати Слів" — перекладає наше ім'я Сваро словом Зодіак. Культ, подібний до нашого Сварога, мала і Давня Греція, проте ніде не ставили йому кумирів, як єдиному Богові. Існували статуї дванадцяти Богам-сузір'ям. Римляни мали зодіакальне коло із зображенням тварин (власне знаків зодіаку) навколо Юпітера, статуя якого розміщувалась у центрі. Можливо, у грецькій міфології річне коло відповідаю дванадцяти титанам. Один із них має ім'я Гіперіон, що тотожне українському Перуну або зодіакальному сузір'ю Стрільця. У Візантійському хронографі Іоанна Малали (VI— VII ст.) є згадки про Гефеста і його сина Геліоса; наш літописець, перекладаючи цей уривок, називає Гефеста Сварогом, а його сина Геліоса - Дажбогом.

Культ Сварога зародився, вірогідно, на межі Бронзового і Залізного віків. Його знали вже кіммерійці й скіфи-орачі. В Україні поширені назви з коренем Свар- на значній території: давнє городище Саварка, Свароме на Київщині, село Саварка на Росі, село Сваричів на ївано-Франківщині тощо. Є подібні назви і в сусідніх країнах: Сварха і Сва-равіс у Прибалтиці, Сварехова гора на Балканах, Сваров у Чехії, Сварчец, Сваречев, Сварине, Сварове у Польщі.

Зображень Сварога не знайдено, проте є підстави вважати деякі форми рівнобічних, особливо косих, хрестів (язичницьких, козацьких) символами Сварога. Сварожим знаком споконвіку вважалися й різні форми свастики-сварги, які дуже часто знаходимо на вишивках, писанках, кераміці. Вони є й серед фресок Софійського собору в Києві (ось який знак живучості народних традицій!) — поміж іконами християнських "святих" знаходимо давні язичницькі символи, без яких храм ще в XI ст. не уявлявся.

На небосхилі Сварогові відповідає Плуг (сузір'я Оріона), яке пов'язують зі скіфською легендою про небесні дари, що впали перед трьома синами Таргітая (серед них був і плуг). В Україні залишком ритуального вшанування плуга є різдвяні обходи хат із ним, покладення його під різдвяним столом тощо. За легендами, що передають наші літописи, Сварог — Бог ковальства і шлюбу, викував золотий плуг і золоту обручку, які так гарно оспівуються в колядках, щедрівках, веснянках, жниварських піснях.

Сварог — Бог-творець Всесвіту, чоловіче втілення Роду. Він населив Землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлюбу й сім'ї. Він відомий ще в давніх аріїв: у ведійській релігії йому тотожний Тваштар — творець усіх живих і мертвих форм природи. Про нього розповідає давня культова пам'ятка аріїв Рігведа В Україні про нього як майстра — твастира лишилась хіба що згадка у Велесовій Книзі (дощечка 22).

У слов'ян Сварог зображався тільки символічно, бо був збірним поняттям для всіх Богів-Місяців. Арії Індії його зображали з топірцем у золотих руках або з молотом у Небесній кузні. Він має епітет прекраснорукий, тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить український вислів "золоті руки", яким позначають майстрів якоїсь справи. Сварог є втіленням космічних першопочатків Світла, Вогню, Повітря (Ефіру), а також Батьком зодіакальних сузір'їв, які отримали імена Сварожичів (по батькові). Отже, Коло Свароже означає річне коло сузір'їв, тобто календар.

Ім'я Сварог походить зі санскритського (давньоарійського) кореня Свар-, що означає голос, звук, нота, від яких походять слова зі значенням: звучати, співати, сяяти, блищати, сварити, а також Сонце, сонячне сяйво, небо. Іноді його називають Зварог, від чого походить назва свята

Зворожини, яке на Подніпров'ї пам'ятали ще на початку XX століття. Сварог також завідує Раєм (Ірієм), що має ще назву Луки Сварожі.

Перун.

Володар блискавок і грому, покровитель воїнів, у X ст. все більше заступає Сварога. Він тотожний також грецькому Зевсові, частково римському Юпітерові, скандинавському Одину. Перун виконує аналогічні функції — оберігає дружину на війні, завідує громом і блискавкою.

В українській релігії Перун має божественно-природне походження і означає силу небесної енергетики (електрики), яку Сварог дає людям для посилення їхньої життєдіяльності. Слово перун існує в українських діалектах як синонім блискавки і грому, наприклад, у Карпатах є лайка: "Бодай тя Перун вдарив". Цей же корінь має дієслово періщити, уперіщити, "дощ уперіщив". Слово періщити первісно означало "метати каміння".

Цей Бог залишив на слов'янських землях чимало географічних назв: Перунова рінь (на Дніпрі), села Перунове і Піорунове, урочище Перуни (на Черкащині). Лишилося навіть прізвище Перун. У Болгарії є чоловіче ім'я Перун, жіноче — Перуніка.

У договорах русів із греками воїни князя Ігоря складали присягу Перунові як покровителеві війська: "І на другий день призвав Ігор послів і прийшов на пагорб, де стояв Перун. І поклали оружжя своє і щити, і золото, і присягнув Ігор і мужі його, і скільки поган [язичників] русів". Звернімо принагідно увагу на те, що в договорах Ігоря із греками на позначення сповідників руської (язичницької) віри вживали слова руси, русини на противагу "християнам" (грекам — "не русам"), тобто ше побутувало уявлення про етнічність віри як своєї на противагу чужій, хоча вже частина русів була охрищена. Слова ж присяги були суворими як клятва воїнів і цілком в язичницькій традиції: "... Якщо ж переступить [порушить присягу] хто-небудь із країни нашої, чи князь, чи інший хто, чи охрищений, чи нехрищений, — хай не має він од Бога помочі і хай буде він рабом в сей вік і в будучий, і хай заколений буде своїм оружжям... йому належить від оружжя свого померти, і хай буде він проклят Богом і Перуном, що переступив свою клятву"".

Роль Перуна у християнстві перебрав на себе ізраїльський Ілля-пророк — цей лютий ненависник язичників, який зарізав триста жерців із найголовнішим жерцем (за "Словом нікоєго христолюбця"), чи 850 жерців (за Біблією), щоб викликати дощ. Отакий у християнстві "Ілля-громовержець"!

Грім і блискавка мають як позитивне (викликання плодотворного дощу), так і негативне значення (страх бути забитим блискавкою). Тому збереглося безліч повір'їв, пов'язаних із громом і блискавкою: під час грому забороняється свистіти, співати, їсти, спати. Не слід ховатися під деревом, підіймати вгору гострі предмети (списи, мечі, ножі тощо). Не можна швидко бігти — як відомо, саме в таких випадках блискавка найчастіше влучає у людину. Наші Предки мали вже ці знання з давніх-давен. Однак із дерева чи з піску, в які влучила блискавка, робили ліки, використовуючи цілющу силу небесної електрики.

Волхви користувалися ворожбитськими книгами - "Громниками", за якими ворожили і передбачали події залежно від фази місяця, в якій гримів грім: наприклад, якщо грім загримить на зростаючий місяць, то "великий муж помре". Перший грім навесні вважався цілющим на здоров'я. Цілющими також були так звані "громові стріли" — камінчики, пробиті блискавкою: вода, перелита крізь утворену блискавкою дірочку вважалася освяченою і використовувалася для лікування. Такі камінчики в Карпатах називають "Перуновими топірцями" (записано Іваном Франком). Карпатські язичницькі храми існували ще кілька століть після офіційного впровадження християнства. На деяких скелях (наприклад, у Сколівському районі на Львівщині) знайдено висічені символи Перуна — бойові сокири і свастики.

Грім і блискавка на Купайла — добрий знак. Недарма цвіт папороті, який шукають у цю ніч, називають "Перуновим цвітом". Гадають, що надзвичайне напруження у природі під час грому сприяє зацвітанню квітки папороті. Щоб узяти цей чарівний цвіт, треба окреслити навколо папороті коло і не оглядатися, доки не зірвеш. Перунів цвіт, як вірили, дає людині мудрість, багатство, силу, кохання, красу. Ботаніки ж вважають, що папороть не цвіте.

Перуна уявляли струнким, срібноголовим, золотовусим чоловіком із луком і стрілами в руках. З опису Володимирового пантеону дізнаємося, що кумир Перуна мав людську подобу: дерев'яний тулуб, залізні ноги, срібну голову, золоті вуса. В Густинському літописі подано опис статуї Перуна з коштовним каменем у руках (рубіном чи карбункулом). В Радзивіллівському літописі також є малюнок статуї Перуна, який стоїть на високій колоні зі списом і щитом. Біля статуї Перуна завжди палало вогнище, "живий вогонь", що підтримувався постійно. Якщо через недогляд служителя вогонь згасав, винуватця карали на смерть. Перунові приносили жертви у вигляді вепра, бика, червоного півня, міцного напою. Його символами вважаються дуб, калина, цвіт папороті, сокира, стріла, кінь. Помічниками Перуна були відомі й сьогодні казкові персонажі — Вернигора й Вернидуб.

Існує повір'я, що дерево, в яке ударив Перун, не можна використовувати для будівництва, але воно придатне для виготовлення музичних інструментів. Капище Перуна було в Новгороді, а в Києві його кумир стояв на місці сучасного будинку № 3 по вулиці Володимирській, де було так зване "Володимирове капище". Народна легенда розповідає, що в 988 р. дерев'яну статую Перуна зі срібною головою і золотими вусами було, за наказом князя Володимира, скинуто в Дніпро. Люди бігли берегом і в розпачі гукали: "Видибай, наш Господарю-Боже, видибай!". Перун "видибав" — виплив на закруті Дніпра в урочищі, названому згодом Видибичі (пізніше перетворено на Видубичі). З того часу це було святе місце язичників, де вони збиралися на свої моління ще довгі десятиліття після офіційної християнізації Русі. Однак християни, задля остаточного знищення притулку язичницької громади, збудували тут Видуби-цький монастир. Дружинники ж, за наказом Володимира, відпихали статую від берега і супроводжували її вздовж Дніпра, доки не дісталися до порогів: "Коли ж пустили його і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь". Ярун Мотронюк у поемі "Лихоліття" так описав Дніпровський шлях Перуна:

Він видибав і далі плив і плив... Коли ж проплив, нарешті, вже пороги, Тоді прийшов кінець його дороги: Його Дніпро до берега прибив, Він зник серед скелястих берегів У темних хвилях шумовиння й піни... І слава сяяла з тих скель впродовж віків, — Безсмертна слава Лицарів Вкраїни.

Вірогідно, Перунова Рінь була десь неподалік від острова Хортиця у Запорожжі, звідки сяяла слава запорозьких козаків. На острові, який у давнину називався Хортич, колись було Перунове капище, де молились Богам русичі князя Святослава перед походами. Тут і досі зберігається місцева кам'яна статуя Перуна, яка височіє на скелястому березі Дніпра. Саме на цьому місці, за легендами, і загинув хоробрий князь — захисник Віри Предків — від візантійського духовного поневолення. Совітська влада в 1927 році дощенту знищила святу могилу славетного князя.

Життєтворчі властивості блискавки й досі маловивчені, але вже існує нова галузь науки, міфологічна фізика (хімія), що пояснює явища реального світу за допомогою відомих міфологічних систем. Так, у 1934 р. Гарольд Урей припустив, що життя виникло внаслідок дії якогось виду енергії (можливо, блискавки) на атмосферу первісної Землі. Через 20 років його учень Стенлі Мілер здійснив експеримент, щоб перевірити цю теорію. Він підготував дві скляні кулі, одна з яких була наповнена різними газами (первісний хаос), що близьке до атмосфери первісної Землі, а друга призначалася для збору газів, що виникнуть внаслідок експерименту. Дачі вчений створив "блискавку" — електричний розряд в 60 тисяч вольт. У результаті, серед речовин, які зібралися у другій кулі, були виявлені нукіеотидп - органічні компоненти амінокислот, які при з'єднанні утворюють ДІІК — основний будівельний матеріал життя. Вперше-за всю історію науки нукіеотидп були створені штучним шляхом, а не виділені живим організмом".

Міфи про Сотворения Світу Перуновою блискавкою, яка пронизала хаос, існують у багатьох народів світу. В Україні галузь міфологічної фізико-хімії чи не найкраще представлена працями Олександра Знойка (1907—1988) — великого знавця слов'янської міфології, у вивченні якої він застосовував комплексний метод порівняння даних фізики, хімії, астрономії, лінгвістики, історії, етнографії, релігієзнавства та філософії. Як стверджував. О. Знойко, Перун на території нашого Подніпров'я вже був відомий у IV тис. до н. ч."'

Отже, ми, дійсно, є дітьми Перуна і онуками Сварога — за природою і по духу.



Світовид.

Світовид (Святовит, Свентовит) — Бог неба, небесного світла, найвищої святості. Можливо, тотожний давньоруським Роду. Диву, Білобогу, близький до Сварога та Перуна, а також до грецьких Зевса та Аполлона. У Ріґведі йому відповідає Савітар — Бог сонячного світла, який дає рух Сонцю (Ріґведа. 1. 35. 9). Ім'я цього Бога походить від світло в його різноманітних значеннях: сонячне світло (день), білий світ, святий, священний. Гельмольд у своїй "Слов'янській хроніці" називає Світовнда "Богом Богів".

Зображали Світовнда у вигляді чотиригранного стовпа, орієнтованого чітко на чотири сторони світу. Він має вгорі чотири обличчя (два чоловічих і два жіночих) під однією шапкою. Це дозволяє припустити, що Світовид відає всіма чотирма сторонами білого світу.

Одне з найвідоміших кам'яних зображень Світовида знайдено в 1848 р. у р. Збруч в Україні (нині статуя знаходиться у Краківському археологічному музеї). Кумир має три яруси, які символізують триєдність світів Прави (верхній світ Богів), Яви (середнііі світ людей) і Пави (нижній світ Предків). Це дає право дослідникам вважати Світовида персоніфікацією Світового стовпа (Світової осі, Світового Дерева, Дерева Життя). Статуя Світовида втілює в собі п'ять Богів слов'янського пантеону (верхній світ царства Білобога: Лада — схід, Дажбог — південь, Перун — захід, Мокоша — північ: і нижній світ царства Чорнобога: триликий Велес).

Атрибутами Світовида можемо вважати ті символи, які має його статуя. Так, постать Ліокоші зображена з рогом достатку в руці; Лада — з обручкою, Дажбог — із солярним знаком (колесом), Перун — із мечем і конем. Про білого коня Світовида згадує Саксон Граматик у своєму описі святині Аркона (1168 p.).

Меч Світовида - символ боротьби проти сил темряви й хаосу. Білий кінь — символ білого світу і божественної святості, вічного руху Сонця.

Найзнаменитіший храм Світовида, Аркона, знаходився у Ругії. Він існував до 1168 року, доки його не зруйнували данські хрестоносці. Назва святині походить від давньослов'янського ректи — говорити, передрікати. Саме тут був найсильніший оракул, до якого сходились мешканці не тільки ближніх поселень, але й усієї Слов'янщини, щоб почути віще слово жерців. Як писав В. Шаян, місто Аркона вивищувалось на 50 метрів над рівнем моря і над усім островом Ругія (Руян). Цілком імовірно, саме цей острів у давньоруській міфології називають островом Буяном. Найбільше згадок про цей чарівний острів збереглося у словесній магії східних слов'ян (замовляннях).

Нині о. Рюген у Балтійському морі належить Німеччині, на місці колишньої святині знаходиться село Альтенкірхен, що у перекладі з німецької означає Старий храм. Тут у стіні католицького костьолу збереглася гранітна плита розміром 1,19 х 1,68 метра із зображенням Бога ругіян Світовида. Він зображений у вигляді вусатого чоловіка в довгій сорочці з рогом у руках. Польські дослідники стверджують, що рельєф виготовлений у X—XI ст. Ще в XVIII ст. це зображення було підписане: "Sanctus Vitus oder Svantevit" ("Святий Вит або Свантевит"). Нині напис, вірогідно, зітертий. Аж до XIX ст. в ругіянській традиції побутувала думка, що це зображення язичницького Бога Світовита.

Свята Світовида відзначалися влітку і восени. 15 червня здійснювали різні справи, які сьогодні ми могли б назвати "магією натхнення". Обряд полягав у тому, щоб показати Світовидові все своє багатство — вишивки, рушники, хустки, килими, які кожна жінка витягувала в цей день зі скрині й просушувала на сонці. У південних і західних слов'ян (сербів, хорватів, словенців, болгар і поляків) відомий Бог на ім'я Вид (Вило), який за всіма ознаками тотожний Світовиду, але в умовах християнізації перетворився у "святого Вита", який нібито опікується зором людини, бо його ім'я походить від "видіти" — бачити. У цей день намагалися виносити своє рукоділля для показу людям і Богам, шоб уміти вишивати ще краще.

Але найзначнішими були Світовидові урочистості в день осіннього рівнодення (нині випадає на 25-26 вересня). Правилася всенічна Бого-служба, подібна до Великодньої, відбувалося всенародне причастя до священного коловою (короваю) розміром у зріст людини і священним напоєм медом-сурою, який споживали з рога, промовляючи славослів'я Богам. Із середньовічних хронік відомо, що в святині Аркона це свято було найшанованішим. Воно відбувалося як осіннє свято врожаю. Кожного року головний жрець наливав мед у величезний ріг, який тримав у руці кумир Світовида. За тим, скільки лишалось священного напою в цьому розі до наступного осіннього рівнодення, жрець віщував, яким буде наступний рік. Потім знову наповнював ріг священним напоєм.

Храм Світовида також існував майже до XVII ст. на горі Богит (Тернопільська обл. України). У ХНІ ст., як вважають археологи, храм (капище, жертовник і хороми) були зруйновані, можливо, внаслідок монголо-татарської навали. Однак збереглися давні рукотворні вали, кам'яні ворота, складені з трьох величезних менгірів, спіралеподібна вимощена каменем дорога, яка веде на вершину гори, де розмішувався жертовник, інші культові місця і стояла сама статуя. Оскільки оригінал статуї Світовида вивезений до Польщі, нині в Києві на Софійському майдані встановлено копію цієї статуї. Копії Збруцького Світовида мають також інші музеї України (Кам'янець-Подільський, Переяслав-Хмельницький).

Світовид майже в усіх давніх релігіях символізує духовну божественну сутність. Він — покровитель духовної роботи. Коли зібрано врожай, виконано більшість господарських робіт, люди можуть зосередити свої думки на Божественному: філософських роздумах про життя, виготовленні мистецьких творів, декоративно-прикладних виробів (ткацтво, гончарство тощо), втілюючи в них красу і святість своєї віри.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   35


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал