Українська термінологія в професійному спілкуванні



Скачати 165.29 Kb.

Дата конвертації25.12.2016
Розмір165.29 Kb.

Лекція 7
Тема: Українська термінологія в професійному спілкуванні
План:
1. Історія і сучасні проблеми української правничої термінології.
2. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
3. Термінологія обраного фаху. Способи творення термінів.
4. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів.
Література:
Усенко І. Б. Українська юридична термінологія // Українське державотворення: невитребуваний потенціал / За ред. О. М. Мироненко. – К., 1997.
Панько Т., Кочан І., Мацюк Г. Українське термінознавство. – Львів: Світ, 1994.
Боярова Л. Мовна норма і термінологія // Мовознавство. III Міжнародний конгрес україністів. – Харків, 1996.
1. Історія і сучасні проблеми української правничої термінології

Історія
Становлення України як незалежної суверенної держави загострило проблему створення національної термінології в усіх без винятку галузях суспільної діяльності. Протягом віків Україна не мала реальної власної державності, а отже, і своєї державної мови. Особливо ж нагальною є потреба у загальновизнаній правничій термінології, яка є не лише формальним атрибутом державності, а й орієнтиром для розв'язання інших термінологічних проблем, важливим чинником розвитку всієї терміносистеми. По суті, проблема української правничої термінології водночас відображає як мовно-етнічний, так і державно-правовий розвиток нашого суспільства. А її розв'язання прискорить багато етнодержавних процесів, є необхідною умовою нормального функціонування всіх державних і громадських інститутів. Від точного значення терміна, вжитого у тексті нормативно-правового акта, залежить доля і життя багатьох людей.
Наприкінці XIX ст. на західноукраїнських землях почали зароджуватися фахові юридичні громадські організації. Фундаторами їх були українські професори Львівського університету та українські адвокати, які на той час відігравали велику роль у політичному житті. Одним із перших осередків національно свідомих юристів став заснований 1881 р. у
Львівському університеті «Кружок правничий». Серед основних завдань цього гуртка було і розроблення української правничої термінології.
Саме на західноукраїнських землях набуто першого досвіду у створенні національної правничої термінології. Проте праці науковців
орієнтувалися переважно на лексику свого регіону, запропоновані в них термінологічні словосполучення відображали помітний вплив польської та угорської культур, значною мірою були відірвані від живої української мови.
Збирання, творення та нормування правничої термінології істотно пожвавилися після краху російського та австрійського самодержавства. У зв'язку зі становленням різних форм української державності і появою відповідної практичної потреби ця діяльність перестала бути справою лише групи ентузіастів і так чи інакше займатися нею довелося всім українським урядам.
Після заснування Української Академії наук 27 лютого 1919 р. було створено Правничо-термінологічну комісію, діяльність якої полягала в систематичному перегляді всіх словників української мови, законодавчого та актового матеріалу, інших джерел, аби виявити в них правничі терміни.
Кінцевою метою було видання ґрунтовного академічного словника правничої термінології. У резолюціях з'їздів працівників юстиції у 1926 р. зазначалося, що законопроекти мають готуватися українською мовою, а не російською, як раніше (коли остаточна російська редакція перекладалася українською мовою), що також потребувало словника.
Наслідком багаторічної роботи Правничо-термінологічної комісії стало видання в серпні 1926 р. «Російсько-українського словника правничої мови»
(понад 67 тис. термінів) за редакцією А. Ю. Кримського. Це видання дістало схвалення наукової громадськості. Разом з тим юристи-практики вказували й на вади словника: наявність прогалин, штучність багатьох термінів, відірваність від реальної правотворчої і правозастосовної практики. Мав пройти певний час для апробації запропонованої термінології, пошуків оптимальних варіантів, уточнення, усталеності, перевірки часом тощо.
Але згодом державні органи Радянської України пішли іншим шляхом.
На початку 30-х років у результаті загального розгрому української гуманітарної академічної науки припинила своє існування і Правничо- термінологічна комісія ВУАН, яка не встигла завершити досить інтенсивну роботу з підготовки другого видання свого словника. У 1984 р. академічний словник 1926 р. без будь-яких змін перевидала у Нью-Йорку українська діаспора, але це вже мало скоріше історико-пізнавальне, ніж практичне значення.
Дискусія щодо шляхів розвитку української правничої термінології перестала бути актуальною, хоч у другій половині 20-х років досить активно велася у правничих журналах «Червоне право», «Вестник советской
юстиции», «Життя і право».
Загальною причиною припинення термінологічної роботи та дискусій вважають перемогу державного курсу на згортання українізації та відповідну зміну ставлення влади до проблем української правничої термінології. Нова коміся ВУАН орієнтувалася переважно на українські терміни з документів періоду Гетьманщини та з актів українською мовою, що мали певне поширення на західних землях. Фахівці ж Нарком'юсту та інших державних органів віддавали перевагу термінам, співзвучним відповідним російським
аналогам. У разі синонімічної конкуренції термінів у текстах нормативних актів (вимагання - вимагательство) вживали варіант, близький до відповідного російського терміна (вимагательство).
У наступні роки спеціальних правничо-термінологічних досліджень на академічному чи державному рівні практично не велося.
Лише у 1985 р. Інститут держави і права АН України видав за загальною редакцією Б. М. Бабія «Русско-украинский словарь юридической терминологии» (близько 30 тис. термінів), який тривалий час був найпопулярнішим і доступним виданням з питань української правничої термінології. Проте з проголошенням незалежної України в умовах реального державотворення та інтенсивної правотворчої роботи цей словник, як і загальний стан української правничої термінології, вже не відповідав вимогам життя.
Сучасний стан
Класифікація й аналіз української правничої термінології Ю. Зайцевим виявили проблемні групи термінів, які на той час (1997) охоплювали переважну більшість правничої термінології. На сьогодні для більшої частини з них уже знайдено правильний варіант, що влаштовує і правознавців, і лінгвістів. Але проблеми, пов'язані з пошуками адекватних правничих термінів, які б правильно й однозначно позначали усі юридичні поняття, все ж таки залишилися невирішеними.
Аналіз сучасного стану правничої термінології свідчить, що залишилися, наприклад, такі труднощі:
1) паралельне застосування кількох термінів для характеристики одного поняття: правовий - правний - правничий, вогнепальний -
вогнестрільний, строк - термін, заподіяти шкоди - завдати шкоди тощо;
2) невпорядкованість правничої термінології виявляється також в омонімії, коли один український термін вживається для позначення зовсім різних юридичних понять: передача земельних ділянок - передача
телевізійна;
3) залишки транслітерації: угон, неустойка, упущена вигода,
витребування майна;
4) велика кількість невмотивованих іншомовних слів - траст, кілер,
хакер, які вживаються (переважно в усному мовленні) з довільним значенням тощо.
Українська мова має потужні внутрішні ресурси для позначення нових понять. Наприклад, дистриб'ютор і дилер мають українські відповідники
база і продавець (або посередник); ексклюзивний - винятковий;
превентивний - запобіжний; калькуляція - обчислення; прес-реліз - довідка
для преси тощо.
Усе це впливає на юридико-технічний рівень текстів українських нормативно-правових актів, а в перспективі може істотно загальмувати процес складання правового тезаурусу і запровадження автоматизованої обробки юридичної інформації.

Для розв'язання питань формування нормальної національної правничої термінології у 1993 р. в Україні було створено Державну комісію з питань правничої термінології, у 1995 р. – Центр правничої термінології, перекладів та словників. Одним з основних напрямів роботи Центру є впорядкування української правничої термінології, укладання та видання словників різних типів, а також створення комп'ютерних баз даних з правничої термінології.
Перед укладанням власне нормативних словників важливо опрацювати весь масив лексики, зафіксованої у спеціалізованих лексикографічних джерелах, в актах законодавства та правничій літературі, виявити труднощі вживання термінів, відповідним чином дослідити їх та запропонувати найточніший та правильний варіант для позначення певного поняття.
Таким чином, до факторів, які істотно впливають на створення
ефективних текстів законодавства, дослідники відносять такий об'єктивний чинник, як багаторічне панування російської мови у галузі
права, а серед суб'єктивних – відсутність єдиної теоретично та
методологічно обгрунтованої політики у сфері їх термінологічно-мовного оформлення.
Оскільки кожна природно сформована термінологічна система розвивається за законами спадковості, важливо керуватися тим, що відповідники до вже усталених правових понять слід добирати надзвичайно обережно. Різка заміна може мати наслідком небажані непорозуміння у правозастосовній практиці. Крім того, однією з основоположних засад цього добору визнано пріоритетність суто українських слів, оскільки саме вони органічно можуть увійти до терміносистеми, яка склалася, не порушуючи цілісності мовної та юридичної матерії.
На жаль, існують і суто мовні проблеми, не вирішені українським правописом. Наприклад, наявність паралельного вживання двох словоформ з літерами Г і Ґ (регулювання - реґулювання, оригінал — ориґінал);
непослідовність передачі іншомовних звуків, що спричиняє грубе перекручення слів через невідповідність їхнього звучання у мові, з якої вони походять (Європа - Европа). Наявність у текстах нормативно-правових актів різних за графічним оформленням термінів, які позначають одне поняття, може викликати різне сприйняття й тлумачення правових приписів.
2. Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова,
міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія
Поняття термінології існує в будь-якій спеціальній галузі знання. І юриспруденція – не виняток.
Юриспруденція (з лат. знання права) – сукупність правових наук, правознавство. Вживається також для позначення теоретичної діяльності в галузі права й практики застосування права.
Чим досконаліше законодавство, тим чіткіше і глибше воно регулює суспільні відносини, тим більше значення набуває проблема термінології.

У сучасних умовах, коли швидко розвивається законодавча діяльність, у тому числі юридична термінологія, один із найважливіших напрямів впливу юридичної теорії на практику, точність і ясність юридичних формулювань, чітке їх мовне втілення, правильне вживання правничої термінології визначає ефективність дії законодавства, сприяє зміцненню законності й дисципліни, охорони й забезпечення прав особистості.
Слово "термін", як відомо, прийшло до слов'ян ще з античних часів, означаючи в латинській мові межу, кордон, рубіж.
В Україні ця назва поширюється вже з XVIII ст. Від слова "термін"
утворене слово "термінологія", яке означає сукупність термінів з усіх галузей
знання (або однієї галузі знань).
У XX ст. юридична термінологія активно розвивається та
збагачується. Про це свідчать видані в останні роки перекладні довідники
юридичної термінології, поява яких стала великою підтримкою в оволодінні
мовою спеціальності, знання якої вкрай необхідне при підготовці українських
спеціалістів у юридичній сфері.
Термінологічні назви у сфері юриспруденції, як і в усіх інших сферах, здійснюють одну з основних своїх функцій – пізнавально-інформативну, пов'язану з реєстрацією та збереженням нагромаджених людством знань.
Терміни не тільки називають, а й логічно, точно, вичерпно у певний час розвитку науково-пізнавального процесу визначають відповідні поняття.
Системна організація юридичних термінів виявляється як у плані змісту
(юридична термінологія відображає систему наукових понять у вигляді найменувань певних категорій, зокрема процесів, явищ, предметів, ознак тощо), так і в плані вираження, але при визначальній ролі змісту.
Юридична термінологія є основним і найбільш інформативним пластом лексики мови законодавства, який сприяє точному і виразному формулюванню правових розпоряджень, досягненню максимальної лаконічності юридичного тексту, є його базою, основним смисловим фундаментом.
Однією з характерних рис юридичної термінології є її загальна поширеність. Саме різноманітні суспільні відносини є предметом правового регулювання. Практично немає такої сфери життя, якої б не торкалося право.
Тому в нормативних актах використовується і побутова лексика, і найменування різних послуг, і словниковий склад різноманітних галузей знань.
Без термінів, які мають чітко визначений зміст, неможливо досягти максимальної точності викладу законодавчої думки.
Юридичні терміни посідають особливе місце в мові законодавства. А, в свою чергу, мова законодавства – це офіційна мова державної влади. Саме способи вираження законодавчої думки багато в чому залежать від сутності держави, яка видає закони, від інтересів соціальних прошарків, які проголошують свою волю в праві.

Юридичні терміни виникають разом з іншими термінами в результаті правотворчості. Вони лише відображають явища дійсності, а не породжують
їх.
Юридичний термін – це слово чи словосполучення, використане в законодавстві, є узагальненим найменуванням юридичного поняття, має точний і визначений зміст, відрізняється змістовою однозначністю та функціональною стійкістю; це словесні визначення державно-правових понять, за допомогою яких виражається та закріплюється зміст нормативно- правових приписів держави.
Н а п р и к л а д: Убивство на замовлення – позбавлення життя людини, вчинене за певну матеріальну чи грошову винагороду, в інтересах третьої особи.
Основними ознаками юридичного терміна є:
- адекватність відображення змісту поняття; смислова однозначність;
- логічне співвідношення його з іншими родовими термінами даної галузі;
- більшість термінів мають дефініцію – визначення (є, що не мають чіткого визначення поняття; зустрічаються багатозначні терміни. Це свідчить про недосконалість права.
Дефініція – це коротке логічне визначення, яке встановлює істотні відмінні ознаки предмета чи значення поняття, тобто його зміст і кордони);
- стилістична нейтральність;
- професійний рівень практичного вживання;
- закріплення кожного терміна за спеціальним поняттям.
Поняття – це відображення явища об'єктивної дійсності в його суттєвих ознаках, думка, яка виражає суть явища. Термін є поняттям у відповідній знаковій формі, є його носієм, зовнішнім символом. Поняття єдине, а термін, як ми знаємо, може позначатися різними словами, словосполученнями.
Термін може залишатися тим самим, в той час як визначене ним поняття з часом може зазнати тих чи інших змін, іноді дуже суттєвих.
Поняття може існувати і не оформленим у законі відповідним терміном.
Однак ознак юридичного воно не позбавлене так само, як не позбавлений такої ознаки термін, що його визначає.
Слід розрізняти юридичні поняття, закріплені законодавчо, і юридичні поняття, що використовуються в правовій науці. Останні не обов'язково фіксуються в законі
(наприклад
диспозиція
юридичної
норми,
правосвідомість тощо).
Формування понять об'єктивно викликає в юридичній термінології подальший розвиток термінологічного значення, а саме: його збагачення у зв'язку з відображенням нових ознак позамовної дійсності.
Важливою рисою юридичних термінів є їх тісний зв'язок із світоглядом й ідеологією пануючого класу, з різними політичними і юридичними теоріями, суспільними традиціями, правовим досвідом.

Класифікація юридичних термінів. Розкриваючи зміст будь-якого поняття будь-якої галузі, створюють класифікцію, яка визначає місце цього поняття й усіх інших понять, пов'язаних з ним.
Класифікація термінів – це їх розподіл за узагальненими ознаками споріднення та відмінності.
Класифікація термінів, які використовуються в законодавстві, важлива для впорядкування правової інформації, її автоматизації.
Термінологію, яка використовується в законодавстві, автор книги "Мова закону" А. Піголкін класифікує за вертикальним та горизонтальним принципами. На вершині вертикалі є термінологія, закріплена в
Конституції, Основах законодавства. Це загальноправова термінологія, яка системно об'єднує терміни, які функціонують в усіх галузях законодавства, що виражає і позначає поняття широкого значення (державний орган,
посадова особа, суспільна організація, компетенція, законодавство, закон,
рішення, недоторканість особи, законні інтереси).
Горизонтальна термінологія охоплює різноманітні види міжгалузевої та галузевої термінологій. Міжгалузева термінологія – це термінологія, яка використовується в деяких галузях законодавства
(матеріальна
відповідальність, завдана шкода, проступок тощо).
У наш час відсутні виразні, науково обгрунтовані принципи і критерії логічної специфікації юридичних термінів з урахуванням їх практичного значення в тій чи іншій сфері правових відносин, без чого будь-яка класифікація є дуже умовною.
А. Піголкін виділяє чотири види юридичних термінів: загальновживані;
загальновживані, які мають в нормативному акті більш вузьке, спеціальне
значення; суто юридичні; технічні.
Загальновживані терміни – це звичайні слова, які набули значного поширення, найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які однаково використовуються в побутовій мові, художній літературі, ділових документах, законодавстві. Такі терміни прості, доступні, зрозумілі. У законодавстві вони використовуються в загальноприйнятому значенні і ніякого спеціального змісту не мають (офіцер, документ, справа, закон, правопорядок, юрист,
охорона тощо).
Вони не завжди зручні, часто багатозначні, допускають різні тлумачення, можуть застосовуватися то в одному, то в іншому значенні.
Тому використання таких термінів доцільне, якщо їх значення зрозуміле для всіх і не породжує ніяких сумнівів у певному контексті. Використовуючи загальновживані терміни в нормативних актах, законодавець повинен забезпечити їх тлумачення в тій чи іншій формі, щоб був чітко зрозумілий зміст.
Більшість термінів, узятих із повсякденної мови, отримують у нормативному акті особливе, більш точне, спеціальне значення. Їх перевага порівняно з загальновживаними полягає в тому, що при максимальній стислості вони найтонше визначають потрібне поняття, наприклад скарга,

доказ, потерпілий, злочинність, акт, відповідальність, захист честі, хабар,
бандитизм, грабіж, крадіжка, шахрайство, хуліганство, халатність тощо.
Подібних термінів у нормативних актах багато. Вони складають основу юридичної термінології, несуть основне смислове навантаження в законодавстві. Важливо, щоб спеціальне значення загальновжитого терміна було очевидним. Таким термінам у законодавстві даються визначення. Якщо цього немає, значення терміна визначається, виходячи з загального контексту.
При першому використанні термінів зі спеціальним значенням треба давати до нього відповідні нормативні роз'яснення.
Як і будь-яка інша сфера суспільного життя, юриспруденція не може обійтися без особливої термінології, яка спеціально вироблена законодавцем для регулювання суспільних відносин.
Спеціальні юридичні терміни, як правило, лаконічно й відносно точно визначають поняття, яке застосовується в юриспруденції: судимість,
підсудний, потерпілий, свідок, позивач, дізнання, слідчий тощо.
В юридичній термінології багато таких спеціальних термінів, значення яких не завжди можна пояснити з позиції лінгвістики. Застосовуються вони для позначення певних понять і тільки в юриспруденції.
Спеціальні юридичні терміни — це слова чи словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку державно-правових явищ:
правовідносини, юридична особа, позов, законопроект, неправдиве свідчення,
речовий доказ тощо.
У нормативних актах використовується багато термінів, узятих із різних галузей науки, техніки, а також професіоналізми. У літературі за ними закріпилась назва технічні терміни: комп 'ютер, фонограма, діапозитив, плівка,
піротехніка, дискета тощо. У процесі застосування норм права в різних сферах суспільного життя без спеціальних технічних термінів обійтись неможливо. Необхідно лише дотримуватись правила, що технічні терміни використовуються в тому значенні, яке закріплене за ними у відповідній галузі науки.
Спеціальні юридичні й технічні терміни дуже зручні. Вони одночасно позначають потрібне поняття, сприяють більш чіткому викладу нормативних приписів, допомагаючи більш правильно зрозуміти й застосувати їх. За допомогою таких термінів можуть бути досягнуті однозначність, семантична конкретність, повнота юридичних визначень.
3. Термінологія обраного фаху. Способи творення термінів
Правнича термінологія починала утворюватися одночасно з виникненням права. Перші юридичні документи є основними джерелами виникнення правової термінології, юридичних конструкцій (Закони
Хаммурапі, Закони дванадцяти таблиць, Закони Ману, Варварські правди,
«Руська правда», Саксонське зерцало). Важливою рисою правничих термінів
є їх тісний зв'язок з різними політичними і правовими теоріями, науковими напрямами, певними суспільними традиціями, правовим досвідом. Розвиток
української правничої термінології пов'язаний з історією української державності, національного права, української мови.
Словниковий склад установчої правничої термінології формується з різних джерел. Умовно їх можна поділити на п'ять груп:
по-перше, запозичення латинських термінів і правових понять, які стали підґрунтям для термінології різних правових систем (апеляція, алібі,
документ, реформа, цивілізація). Багато правових понять уперше було розроблено в римському праві, пізніше вони перейшли до законодавчих текстів інших держав;
по-друге, використання термінів з нормативно-правових актів
Київської Русі (закон, суддя, свідок, карати);
по-третє, надходження термінології з розвинутих сучасних правових систем (контрабанда, бартер, монополізм);
по-четверте, існування термінології нормативно-правових актів
України (Конституції, законів, кодексів), міжнародних документів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правнича термінологія, зафіксована в Конституції України, є обов'язковою для вживання в галузевому законодавстві. Наприклад, у Конституції України вжито термін перепинити злочин (ст. 29). Це означає, що у відповідних законах, Кримінальному та Кримінально-процесуальному кодексах України дане юридичне поняття має позначатися саме цим терміном, а старий термін
припинити злочин не повинен вживатися;
по-п'яте, джерелом нових термінів може бути перекладацька діяльність. Перекладач може: а) передати іншомовний термін, якого немає в українській мові, засобами українського алфавіту або б) дати описову конструкцію правового поняття українськими словами, які утворюють терміносполучення. Нерідко це може бути надто громіздка конструкція.
З однієї мови на іншу терміни не перекладають, як звичайні слова.
Оптимальним варіантом є пошук терміна-відповідника, який починається з аналізу характеристики нового поняття. Одна з його властивостей допоможе знайти відповідник, можливо, іншу назву, ніж вона є у мові, з якої здійснюється переклад. З метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу Центр європейського та порівняльного права Міністерства юстиції України має перекласти українською мовою акти acquis communautaire. Обсяг acquis communautaire (сукупність актів законодавства, політичних документів та практики їх застосування
Європейського Союзу) становить приблизно 97 тис. сторінок «Офіційного вісника Європейських Співтовариств» (Official Journal), або приблизно 20 тис. актів. Для забезпечення уніфікованого вживання української правничої термінології як для раніше перекладених актів, так і для актів, що потребують перекладу, повинна проводитися відповідна термінологічна експертиза.
На жаль, у результаті перекладацької діяльності можливі помилки.
Розглянемо кілька випадків. При здійсненні офіційного перекладу Статуту
Ради Європи словосполучення rule of law перекладач переклав як

верховенство закону замість верховенство права, бо англомовний правничий
термін має два основні значення: 1) право; 2) закон. Наявність двох значень
і стала причиною неправильного перекладу. Правильний варіант з'ясувався
після того, як звернулися до офіційного тексту французькою мовою; у
французькій мові, як в український і російській, кожне з двох зазначених
понять має самостійну, чітко ідентифіковану номінацію.
Ще приклад. У ст. 10 Європейської конвенції з прав людини йдеться
про одну з основоположних свобод, що є невід'ємною частиною будь-якого
демократичного суспільства. Англійською і французькою мовами вона
визначається відповідно freedom of expression та liberfe d'expression. В
офіційному перекладі Конвенції, опублікованій в «Офіційному віснику
України» № 13 за 1998 p., як україномовний відповідник подається
терміносполучення свобода виявлення поглядів. Воно звужено й однобічно
відтворює зазначене правове поняття, оскільки слово виявлення, з одного
боку, має в своєму значенні елемент з'ясування, встановлення чогось, а з
іншого не вказує чітко на можливість суб'єкта будь-якими засобами (у
тому числі і через бездіяльність) виражати свої погляди – приміром, це
може бути невихід газети на знак протесту чи видання газети з
непродрукованими фрагментами на місцях процензурованих матеріалів.
У
тексті
згаданого
офіційного
перекладу
трапляється
словосполучення кожна людина. Проте суб'єктом звернення до
Європейського Суду з приводу порушення встановлених Конвенцією прав і
свобод може бути не тільки людина, а й група осіб або неурядова
організація. Отже, займенник кожен є доцільнішим, бо повніше відображає
правове поняття. Таким чином, неправильний переклад значно звужує коло
суб'єктів – носіїв відповідних прав і свобод, визначених Конвенцією.
Звідси неправильний переклад повної назви Конвенції: має бути не
Конвенція про захист прав і основних свобод людини, а Конвенція про
захист прав людини та основних свобод. Так, носієм уже згаданої свободи вираження може бути не тільки журналіст, а й засіб масової інформації.
Відповідно, не тільки журналіст, а й газета після використання всіх національних засобів правового захисту має право звернутися за захистом своїх прав до Європейського Суду з прав людини.
З метою уникнути помилкового вживання термінів потрібно термінологію правового акта порівняти з аналогічними текстами кількох офіційних мов, щоб знайти найадекватніший варіант.
Отже, юридична термінологія специфічна. Вона насичена словами, що мають особливе юридичне значення, наприклад дізнавач, безчинство, обшук,
зломщик, охоронець, понятий, розшук, правник, право, слідчий, суд, хабарник,
шахрай, злочинець, позов, право, суддя, словосполученнями викривальний
доказ, документальний доказ, незаперечний доказ, непрямий доказ,
неспростований доказ, абревіатурами МВС, ОРД, ДАІ, ОВС тощо.
Вживаються віддієслівні іменники, не характерні для загального вжитку, наприклад притягнення, недонесення, призупинення, обвинувачення тощо.

Більшість багатозначних слів визначає особливі юридичні поняття. Так,
пом'якшити – зробити покарання менш суворим, стаття – певна частина тексту в юридичному документі, організатор – ініціатор злочину, погашення
припинення терміну судимості, епізод – частина злочинних дій тощо.
Структурне ядро сучасної юридичної термінології – двокомпонентні терміни – словосполучення, утворені за моделями: найпоширенішою –
"прикметник + іменник" (безапеляційний вирок, кримінальний позов,
неповнолітній злочинець), менш поширені – "іменник +іменник" – злочинність
неповнолітніх, слід пограбування тощо.

4. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів
Для додержання єдності правничої термінології необхідно, щоб при позначенні в тексті нормативно-правового акта певного правового поняття послідовно вживався один і той самий термін, а при позначенні різних правових понять – різні терміни.
Додержання цього принципу свідчитиме про рівень культури пра- вотворчості.
Найпоширенішим порушенням принципу єдності термінології є вживання синонімів на позначення одного правового поняття. У мові практично немає абсолютних синонімів, вони обов'язково різняться відтінками значення, тому може скластися враження, що вони мають різне правове значення, що призводить до практичної необхідності офіційного тлумачення чи роз'яснення. Наприклад, не бажано вживати у межах тексту одного нормативно-правового акта такі слова: неякісна продукція -
недоброякісна продукція, нічна робота - робота в нічний час, новий вид
професії - нова професія, охоронна зона - захисна зона, завдати шкоди -
заподіяти шкоди.
Вживання в тексті Конституції України словосполучень набувати
чинності і набирати чинності (статті 94 і 160) призвело до необхідності офіційного тлумачення цих понять Конституційним Судом України, який визнав їх контекстуальними синонімами.
Приклади синонімів, які вживаються у текстах законів: приймати
рішення - вирішувати (статті 13,40, 61 Закону України «Про Конституційний
Суд України»); здійснення правосуддя - відправлення правосуддя (суд під час судового засідання відповідно до процесуального закону за участю сторін та
інших осіб досліджує докази та приймає рішення); судочинство - судовий
процес - застосовуються як синоміни у законодавчих актах, науковій та навчальній літературі, на практиці, судочинство - поняття ширше, ніж
судовий процес.
Правознавці (З. Тростюк) звертають увагу на недоцільність використання в Кримінальному Кодексі України 2001 р. для позначення одного поняття таких термінів, як спонукання (ст. 323 КК), схиляння (статті
315, 324 КК), втягнення (статті 149, 303, 304 КК), залучення (статті 307,
317 КК) та ін. Кожен з цих термінів не має самостійного смислового
навантаження, що створює плутанину та труднощі у застосуванні тих норм, де їх вживають.
Якщо в текстах нормативно-правових актів трапляються синоніми, виникає потреба встановити їхній зміст. Зокрема, це стосується такого синонімічного ряду, як близькі родичі (ст. 115 КК) - близькі (ст. 126 КК) -
родичі (ст. 122 КК) - близькі особи (ст. 206 КК) - члени сім'ї (ст. 380 КК).
Зміст першого з Цих синонімів зафіксовано у законодавстві, причому у різних законах його зміст відмінний. Так, відповідно до п.11 ст. 32 КПК до категорії близьких родичів належать батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, а в Законі України «Про трансплантацію органів та
інших анатомічних матеріалів людини» від 16 липня 1999 р. поняття близькі
родичі включає батька, мати, сина, дочку, діда, бабу, онука, онуку, брата, сестру, дядька, тітку, племінника, племінницю. Тобто за наявності відмінних легальних дефініцій одного і того самого поняття у правозастосовній практиці виникатиме запитання, хто все-таки належить до категорії близьких родичів. А тому можливі різноманітні варіанти кваліфікації за однією і тією самою статтею, де використовується відповідний термін. Безумовно, дорікати правозастосовувачеві, який керувався певним легальним визначенням, у неправильній кваліфікації не можна, оскільки один і той самий термін законодавець розуміє по-різному, що є неприпустимим при тлумаченні однакового поняття. Правознавці пропонують з цих синонімів вибрати термінологічне словосполучення близькі особи, оскільки решта синонімів відображають ту чи іншу сторону цього поняття.
Термінологічна омонімія є істотною вадою правотворчої техніки, коли в текстах нормативно-правових актів уживаються терміни з різним значенням і однаковим написанням (відведення кандидатури - відведення
земель, зібрання законодавства - зібрання людей). Вживання омонімів у текстах юридичних документів також є істотною вадою юридичної техніки, оскільки відповідно до вимог офіційно-ділового стилю у тексті повинно бути якомога менше слів зі схожим написанням.
Термін дитина вживається у статтях Кримінального кодексу України
2001 р. для позначення різних понять. Так, у ст. 150 КК під цим поняттям розуміють особу, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування (тобто молодша від 16 років). У статтях 137, 164 КК під
дитиною розуміють неповнолітнього, тобто особу, яка не досягла 18 років.
У ст. 148 КК поняття дитина розуміється по-різному: в одному випадку це особа до 14 років, у другому – до 18 років, а в третьому – це немовля.
Через термінологічну омонімію може змішуватися значення слів у нормативно-правовому акті, тому її слід уникати, намагаючись додержуватися принципу єдності правничої термінології. Позначення різних понять однаковим терміном потребує його додаткового тлумачення та є передумовою помилок у правозастосовній практиці.
Вимога єдності правничої термінології у вузькому розумінні передбачає використання єдиної термінології у межах одного нормативно- правового акту, а в широкому – досягнення єдності термінології всієї
системи законодавства. У першому випадку цього можна досягти як під час кодифікації нормативно-правового акту, так і в ході внесення змін і доповнень до нього. У другому випадку цього можна домогтися лише при кодифікації всієї системи законодавства, у процесі створення зводу законів.
Кодифікаційні акти
є фундаментом законодавства.
Вони впорядковують нормативно-правовий масив, усувають наявні суперечності, забезпечують
єдність термінологічно-мовного оформлення текстів нормативно-правових актів. На сьогодні українська правнича термінологія складається з термінів нормативно-правових актів, які створювалися у різний час, використовувалися різними політико-економічними устроями, грунтувалися на різних методологічних засадах, мали різну мету.
Процес створення правничої термінології, як і всієї української термінології, понад 70 років підпорядковувався правилам російської мови. У процесі розробки кодифікаційних актів існує можливість запровадити нову термінологію шляхом її зведення безпосередньо до тексту ще на етапі його опрацювання. Крім того, зі вступом України до Ради Європи та з реформуванням українського законодавства відповідно до принципів і стандартів цієї міжнародної організації особливої актуальності набуває проблема забезпечення сумісності документів Ради Європи та відповідних актів українського законодавства з погляду єдності відтворення тотожних юридичних понять.
Відповідно до Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від
18 березня 2004 p. № 1629-1V необхідно скласти глосарій термінів acquis communautaire для адекватності їх розуміння та уніфікованого застосування у процесі адаптації, а також розробити і запровадити єдині вимоги до перекладів актів acquis communautaire українською мовою, створити централізовану систему перекладів.
У Центрі правничої термінології, перекладів та словників створено
комп'ютерний банк термінологічних нормативів та вилучених з обігу правничих термінів, що дає змогу за допомогою спеціалізованих пошукових програм швидко здійснювати автоматизовану перевірку будь-якого тексту нормативно-правового акта саме з погляду правильного вживання правничих термінів. Це новий крок у створенні текстів законодавства.
Одним із пріоритетних питань розбудови правової держави й утвердження принципу верховенства права є впорядкування правничої термінології та видання юридичних словників, оскільки право має бути об'єктивоване у мові адекватно й однозначно. Вироблення уніфікованої системи правових понять і термінів являє собою не просто наукове дослідження, а є необхідною умовою і одним із найпріоритетніших напрямів будь-якої правової реформи, оскільки лише такий підхід може забезпечити однозначне тлумачення правових приписів, а також однозначне та правильне застосування кожної правової норми.

Правнича термінологія
є важливим важелем у розвитку фундаментальної української юридичної науки. Зважаючи на надзвичайну складність, багатоплановість, певну непрогнозованість дальшого розвитку української правничої термінології, заслуговує на увагу пропозиція Центру правничої термінології, перекладів та словників щодо затвердження двох категорій термінологічних нормативів: обов'язкові для вживання та
рекомендовані для вживання. Надаючи новій термінологічній одиниці статус рекомендованої, можна створити передумови її випробовування на
«живучість» безпосередньо у мовному середовищі та сприяти її природному еволюційному впровадженню. Далі один із пропонованих термінів може бути затверджений як обов'язковий, а інший виключено з ужитку. Наприклад, термін обвинувачення (особи у вчиненні злочину) належить до обов'язкових до вживання; його застосовують тільки у кримінально-процесуальному значенні. Терміном звинувачення (ст. 111 Конституції України) позначають поняття, не пов'язані з кримінальним процесом.
Термін правозгідний, правомірний/неправозгідний, неправомірний
належить до рекомендованих до вживання. Рекомендується застосовувати термін правозгідний/неправозгідний на позначення «відповідно до права, закону». Правомірний/ неправомірний є транслітерованим російським
правомерный. Слід зазначити, що така практика застосування правничої термінології існує в багатьох країнах, зокрема у Франції, де спеціальна комісія з термінології затверджує перелік і зобов'язує державні органи та установи країни використовувати зафіксовані в ньому терміни і висловлювання в нормативних актах, діловому листуванні, при складанні документів.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал