Українська мова, 5-12 кл



Сторінка5/8
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1.65 Mb.
ТипПояснювальна записка
1   2   3   4   5   6   7   8

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

Види умінь

Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів

Організаційно-контрольні

Учень самостійно чи з допомогою вчителя:




визначає мотив і мету власної пізнавальної діяльності;
планує діяльність для досягнення мети;
здійснює план;
оцінює одержаний результат і робить відповідні корективи.

Загальнопізнавальні

Учень самостійно чи з необхідною допомогою вчителя:




аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності;
порівнює, систематизує, узагальнює їх;
виділяє головне з-поміж другорядного;
моделює мовні та позамовні поняття, явища, закономірності.

Творчі

Учень з певною допомогою вчителя чи самостійно:




уявляє словесно описані предмети і явища;
переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;
помічає і формулює проблему в процесі навчання;
усвідомлює будову предмета вивчення;
робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми;
добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках).

Естетико-етичні

Учень:




помічає красу в мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності;
спроможний критично оцінювати свої вчинки, узгоджувати їх із загальнолюдськими моральними нормами;
виявляє готовність творити добро словом і ділом.


7-й клас

(105 год, 3 год на тиждень)

(4 год — резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія



п/п

К-ть год.

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

1.

25

Відомості про мовлення
Повторення вивченого про текст, його структурні особливості, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку в тексті (практично).
Повторення вивченого про стилі мовлення. Поняття про публіцистичний стиль.
Складний план власного висловлювання (практично). Різновиди читання.
Ознайомлювальне читання (практично).
Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису зовнішності людини і процесу праці, роздуму дискусійного характеру.
Жанри мовлення: оповідання, замітка, розписка, особливості їх побудови.

Учень:
розпізнає текст, його структурні особливості, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку в тексті (службові і вставні слова, єдність видо-часових форм дієслів-присудків, займенники, числівники);
визначає ситуацію спілкування, стилі мовлення (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний); типи (розповідь, опис зовнішності людини, процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанри (оповідання, замітка, розписка), особливості їх побудови.

2.




Види робіт
Сприймання чужого мовлення
Аудіювання (слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів: розповідь, опис, роздум (в т. ч. опис зовнішності людини, процесу праці);
жанрів мовлення: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).

Учень:
розуміє з одного прослуховування фактичний зміст незнайомого тексту, тему та основну думку (тривалість звучання художнього тексту — 6—7 хв, інших стилів (у т. ч. публіцистичного) — 5—6 хв);
уміє прогнозувати зміст висловлювання за формулюванням теми, поданим планом;
виокремлює ключові слова і записує їх по ходу слухання;
визначає основну і другорядну інформацію, причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості в текстах (складніших порівняно з попередніми класами);
складає простий план почутого;
оцінює прослухане, співвідносячи його із задумом мовця, своїм життєвим досвідом;







Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до таких стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів мовлення: розповідь, опис (в т. ч. опис зовнішності людини, процесу праці), роздум; жанрів: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).
Ознайомлювальне читання (практично).

читає мовчки відповідно до його віку незнайомі тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 120—210 слів за 1 хв;
користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації ознайомлювальним видом читання (відшуковує потрібну інформацію, читаючи заголовки, назву, анотацію, початок, кінцівку, окремі фрагменти тексту, орієнтується в його композиції, виділяє ключові слова, основну і другорядну інформацію, ділить текст на змістові частини, максимально повно охоплює відібраний матеріал);
складає складний план прочитаного;
визначає причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості тексту;
оцінює прочитане з погляду змісту, форми, авторського задуму і мовного оформлення.

3.




Відтворення готового тексту
Виразне читання вголос художніх, науково-популярних, публіцистичних текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, п’єса, стаття, нарис, замітка, переказ, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я, усмішки (вивчення деяких напам’ять або близько до тексту).

Учень:
виразно читає вголос знайомі тексти (складніші порівняно з попередніми класами) різних стилів, типів і жанрів мовлення з достатньою швидкістю (80—120 слів за хв), плавно, з гарною дикцією відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражає з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, авторський задум;
оцінює прочитаний уголос текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;







Перекази (навчальні й контрольні) за простим і складним планами.
Говоріння. Докладний переказ розповідного тексту художнього стилю з елементами опису зовнішності людини.
Докладний переказ тексту публіцистичного стилю мовлення.
Стислий переказ тексту наукового стилю.
Письмо. Докладні перекази розповідного тексту з елементами опису зовнішності людини і тексту-роздуму в художньому стилі.
Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису процесу праці в художньому стилі.

переказує докладно і стисло (усно і письмово) прослухані і прочитані тексти художнього, наукового і публіцистичного стилів мовлення обсягом (для докладного переказу 200—250 слів, стислого — в півтора рази більше), підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з дотриманням комунікативного завдання, композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму, за самостійно складеним простим і складним планами;
оцінює текст з погляду його змісту, форми, авторського задуму і мовного оформлення.

4.




Створення власних висловлювань
Діалогічне мовлення
Діалог, який доповнює почутий або прочитаний текст, його розігрування відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з характеристикою людей; діалог дискусійного характеру.

Учень:
складає діалог за зразком, поданим початком або закінченням, діалоги до монологічних текстів, доповнює відсутні репліки в поданому діалозі;
розігрує діалог (орієнтовно 8—10 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, досягаючи комунікативної мети, аргументуючи висловлені тези, спростовуючи помилкові висловлювання співрозмовника;
дотримується норм української літературної мови та правил спілкування;
висловлює особисту позицію щодо обговорюваної теми, добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, даючи влучну, дотепну відповідь з використанням прислів’їв і приказок;
оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;







Монологічне мовлення
Твори (навчальні і контрольні) за простим і складним планами.
Говоріння. Твір-опис зовнішності людини в художньому стилі.
Твір-опис процесу праці за власними спостереженнями наукового стилю.
Твір-роздум дискусійного характеру публiцистичного стилю.
Письмо. Твір-опис зовнішності людини за картиною в художньому стилі.
Твір-опис процесу праці за власними спостереженнями в художньому стилі.
Твір-оповідання за поданим сюжетом.
Замітка дискусійного характеру в газету в публіцистичному стилі.
Ділові папери. Розписка.

складає усні й письмові твори (вказаних у програмі видів) за простим і складним планами, обираючи відповідний ситуації спілкування стиль мовлення (розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий), типи мовлення (в т. ч. описи зовнішності людини і процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанри мовлення (оповідання за поданим сюжетом, замітка, розписка); мовні засоби відповідно до задуму висловлювання, стилю, типу і жанру мовлення;
збирає та систематизує матеріал для твору;
додержується вимог до мовлення та основних правил спілкування;
помічає і виправляє недоліки у власному і чужому мовленні;
оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.

Міжпредметні зв’язки. Письмова характеристика літературного героя; елементарний аналіз змісту і

художніх засобів твору-живопису про подвиг людей; передача динаміки дій (образотворче мистецтво).


Мовна змістова лінія



п/п

К-ть год.

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

1.


76
1


Вступ

Мова — скарбниця духовності народу

Учень:
знає, яку роль відіграє мова у збереженні духовних надбань народу;
уміє аргументовано довести своє твердження з теми уроку.

2.

4

Повторення та узагальнення вивченого.
Розділові знаки у вивчених синтаксичних конструкціях.
Частини мови. Вивчені групи орфограм.

Учень:
розставляє правильно розділові знаки у простому і складному реченнях згідно з вивченими правилами;
знаходить у реченні вивчені частини мови, орфограми;
доводить приналежність слова до частини мови, обґрунтовує написання орфограми;
виправляє допущені помилки;
складає прості і складні речення;
читає й переказує тексти з різними видами речень.

3.

20

Морфологія. Орфографія
Дієслово: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Форми дієслова: неозначена форма, особові форми, дієприкметник, дієприслівник, безособові форми на -но, -то (загальне ознайомлення).
Неозначена форма (інфінітив) та особові форми. Доконаний і недоконаний види дієслова.
Часи дієслова. Теперішній час. Минулий час. Зміна дієслів у минулому часі. Майбутній час. Дієслова І і ІІ дієвідмін. Дієвідмінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу.
Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий). Творення дієслів умовного способу і наказового способу.
Безособові дієслова.
Способи творення дієслів.
Правопис дієслів
Не з дієсловами (повторення).
Правопис -ться, -шся в кінці дієслів (повторення).
Букви е, и в особових закінченнях дієслів I і II дієвідмін (повторення).
Буква ь у дієсловах наказового способу.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Уживання діє-слів-синонімів, антонімів у переносному значенні; засвоєння найуживаніших фразеологізмів (в т. ч. приказок і прислів’їв), крилатих висловів, до складу яких входять дієслова.

Учень:
знає загальне значення дієслова, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;
знаходить дієслово в реченні;
визначає його форми, граматичні ознаки, належність дієслова до певної дієвідміни, засоби творення видових пар дієслів;
правильно вимовляє дієслова і пише їх з вивченими орфограмами;
аргументує написання орфограм;
знаходить і виправляє допущені помилки на вивчені орфографічні правила, а також помилки у формі залежного слова;
використовує правильно форми дієслів у мовленні;
аналізує випадки використання дієслів із стилістичною метою, визначаючи їх виражальні можливості;
конструює речення з дієсловами в усіх часах і особових формах, у т. ч. в переносному значенні;
редагує тексти щодо заміни повторюваних дієслів синонімами, уживання одних дієслів одного способу замість інших;
бере участь у розігруванні діалогів відповідно до запропонованої ситуації спілкування, використовуючи з комунікативною метою дієслова у формі одного часу і способу замість іншого;
складає усні чи письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості дієслова, у т. ч. висловлювання у художньому стилі з дієсловами у 2 ос. однини; ділові папери (інструкцію) з дієсловами у 3 особі множини.







Фонетика. Орфоепія
Вимова дієслів на -шся, -ться. Чергування приголосних у дієсловах.
Синтаксис. Уживання дієслова в ролі різних членів речення.
Культура мовлення і стилістика. Засвоєння дієслівних словосполучень з керованим залежним словом. Уживання одних способів дієслів чи форм певного часу замість інших.
Текст (риторичний аспект). Складання висловлювань у художньому стилі з дієсловами у 2 ос. однини; ділових паперів (інструкція) з дієсловами у 3 особі множини.




Міжпредметні зв’язки. Метафора, уособлення (література).




4.

12

Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього і минулого часу.
Дієприкметниковий зворот. Безособові діє-слівні форми на -но, -то.
Правопис дієприкметників
Правопис голосних у закінченнях дієприкметників.
Відокремлення комами дієприкметникових зворотів (після означуваного іменника).
Правопис голосних і приголосних у суфіксах дієприкметників.
Написання -н- у дієприкметниках та -нн- у прикметниках дієприкметникового походження.
Не з дієприкметниками.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Дієприкметникові синоніми, антоніми; фразеологізми (приказки і прислів’я), крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники.

Учень:
знає значення дієприкметника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;
відрізняє дієприкметник від прикметника;
знаходить у реченні дієприкметник і дієприкметниковий зворот, безособові дієслівні форми на -но, -то;
визначає дієприкметники активного і пасивного стану; засоби їх творення;
пише правильно дієприкметники з вивченими орфограмами;
правильно розставляє розділові знаки при дієприкметниковому звороті;
пояснює орфограми в дієприкметнику і пунктограми;
знаходить і виправляє в реченні помилки на вивчені орфографічні, граматичні й пунктуаційні правила;
правильно інтонує речення з дієприкметниковими зворотами;
складає речення з дієприкметниковими зворотами; проводить їх заміну підрядним реченням;
використовує дієприкметники, дієприкметникові звороти, форми на -но, -то, а також фразеологізми, крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники, у власних висловлюваннях, зокрема в текстах-описах на певну соціокультурну тему.







Синтаксис. Уживання дієприкметників і діє-прикметникових зворотів у ролі другорядних членів речення.
Культура мовлення і стилістика. Побудова речень з дієприкметниковими зворотами; синоніміка складних і простих речень з діє-прикметниковими зворотами. Синоніміка речень активного і пасивного стану. Уживання в мовленні безособових форм на -но, -то.
Текст (риторичний аспект). Створення текстів-описів з уживанням дієприкметників і дієприкметникових зворотів.




Міжпредметні зв’язки. Використання дієприкметників як засобу творення образності (література); використання дієприкметників у наукових текстах (історія, географія, біологія, фізика).




5.

6

Дієприслівник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Вид і час дієприслівників. Дієприслівники недоконаного і доконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот.
Правопис дієприслівників
Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові.
Не з дієприслівниками.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Дієприслівникові синоніми й антоніми. Найуживаніші фразеологізми (у т. ч. приказки й прислів’я) з дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами.
Синтаксис. Дієприслівники і дієприслівникові звороти в ролі другорядних членів речення.
Культура мовлення: Правильне вживання дієприслівників у власному мовленні, дотримання інтонації в реченнях з дієприслівниковим зворотом.
Текст (риторичний аспект). Використання дієприслівників та дієприслівникових зворотів для зв’язку речень у тексті.

Учень:
знає: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль дієприслівника;
знаходить дієприслівник, дієприслівниковий зворот у реченні;
відрізняє дієприслівник від дієприкметника;
визначає граматичні ознаки дієприслівника;
пише правильно дієприслівники з вивченими орфограмами;
розставляє розділові знаки при дієприслівниках і дієприслівникових зворотах;
виправляє помилки у вживанні та правописі дієприслівників;
правильно інтонує речення з дієприслівниковими зворотами;
конструює прості речення з дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами, замінює їх складними реченнями з підрядними обставинними;
читає й переказує тексти з дієприслівниками та дієприслівниковими зворотами;
складає монологи і діалоги, використовуючи виражальні можливості дієприслівників і дієприслівникових зворотів.

Міжпредметні зв’язки. Використання дієприслівника для створення образності (художня література); використання дієприслівника в наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).




6.

14

Прислівник загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Розряди прислівників (практично).
Ступені порівняння прислівників. Способи їх творення.
Правопис прислівників
Букви -н- та -нн- у прислівниках.
Не і ні з прислівниками.
И та і в кінці прислівників.
Правопис прислівників на , , утворених від прикметників та дієприкметників.
Написання прислівників разом і через дефіс.
Написання прислівникових словосполучень типу: раз у раз, з дня на день...
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Прислівники — синоніми й антоніми; прислівники — омоніми до іменників з прийменниками. Фразеологізми й крилаті вислови з прислівниками.
Синтаксис. Прислівник у ролі головних і другорядних членів речення.
Культура мовлення і стилістика. Правильне наголошування прислівників. Використання прислівників як засобу зв’язку речень у тексті і засобу підсилення виразності мовлення.
Текст (риторичний аспект). Використання прислівників у текстах художнього і публіцистичного стилів.

Учень:
знає загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль прислівника;
знаходить прислівники у реченні, відрізняючи їх від омонімічних і паронімічних частин мови;
визначає його граматичні ознаки;
уміє утворювати ступені порівняння, практично застосовувати правила правопису;
правильно наголошує прислівники;
помічає і виправляє помилки у правописі прислівників;
аналізує і визначає роль прислівника в художніх і наукових текстах;
складає речення з прислівниками і мікротексти, використовуючи прислівник для зв’язку речень у тексті;
створює усні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, використовуючи прислівник як виражальний засіб мовлення.

Міжпредметні зв’язки. Bикористання прислівників у художніх і наукових текстах (література, історія, географія, біологія, хімія, фізика).




7.

4

Прийменник як службова частина мови. Прийменник як засіб зв’язку в словосполученні.
Непохідні й похідні прийменники.
Правопис прийменників
Написання похідних прийменників разом, окремо і через дефіс.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Прийменники-синоніми й антоніми.
Синтаксис. Прийменниково-іменникові конструкції в ролі членів речення.
Культура мовлення і стилістика. Особливості вживання деяких прийменників з іменниками. Прийменники-синоніми як засіб милозвучності мови (в-у, з-зі-із).
Текст (риторичний аспект). Використання прийменника в мовленні для відтворення логічних зв’язків. Стилістичне вживання повтору прийменника в народнопоетичній творчості.

Учень:
знаходить прийменники в реченні;
відрізняє їх від сполучників і часток;
правильно поєднує з іменниками;
вміє застосовувати правила правопису прийменників;
знаходить і виправляє помилки в їх правописі;
аналізує тексти щодо правильності вживання прийменників з відмінковими формами іменників;
складає речення з різноманітними прийменниково-іменниковими конструкціями;
редагує тексти щодо правильності вживання прийменникових засобів милозвучності мовлення.

Міжпредметні зв’язки. Використання прийменниково-іменникових конструкцій у художніх та наукових текстах (література, історія, географія, фізика, хімія).




8.

4

Сполучник як службова частина мови. Уживання сполучників у простому і складному реченнях: сполучники сурядності й підрядності.
Правопис сполучників
Написання сполучників разом і окремо.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Сполучники-синоніми й антоніми, фразеологізми і крилаті вислови зі сполучниками.
Синтаксис. Сполучник як засіб зв’язку однорідних членів речення, частин складносурядного і складнопідрядного речення.
Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні сполучників-синонімів.

Учень:
знаходить сполучники в реченні;
відрізняє їх від прийменників і часток;
називає групи сполучників за функцією в простому і складному реченнях;
правильно пише сполучники; помічає і виправляє помилки в їх написанні;
правильно аналізує наукові тексти щодо функції в них похідних складених сполучників;
використовує сполучники у власних висловлюваннях відповідно до функціонального призначення, складаючи прості й складні речення;
редагує речення, доцільно замінюючи сполучники синонімічними.







Текст (риторичний аспект). Використання сполучників для зв’язку речень у тексті і як засобу створення антитези.




Міжпредметні зв’язки. Використання похідних складених сполучників у наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).




9.

5

Частка як службова частина мови. Розряди часток за значенням.
Правопис часток
Написання часток -бо, -но, -то, -таки.
Не і ні з різними частинами мови (узагальнення).
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Частки синонiми та антоніми. Фразеологізми і крилаті вислови із частками.
Синтаксис. Частка у спонукальних і окличних реченнях.
Культура мовлення. Виразне читання речень із частками.
Текст (риторичний аспект). Використання часток для підсилення виразності мовлення.

Учень:
знаходить частки в реченні;
відрізняє від інших службових частин мови;
визначає частки за їх роллю у реченні;
правильно пише частки; знаходить і пояснює орфограми в частках за допомогою правил;
самостійно знаходить і виправляє помилки в правописі;
аналізує тексти щодо використання в них часток як виражального засобу;
складає речення з модальними частками;
редагує тексти щодо правильності вживання модальних часток;
створює висловлювання, правильно вживаючи частки.

Міжпредметні зв’язки. Використання часток як виражального засобу в художніх творах (література).




10.

2

Вигук як особлива частина мови.
Правопис вигуків
Дефіс у вигуках.
Кома і знак оклику при вигуках.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія.
Найуживаніші фразеологізми (в т. ч. приказки і прислів’я) з вигуками.
Синтаксис. Вигук у ролі головних і другорядних членів речення.
Культура мовлення. Правильне читання речень з вигуками.

Учень:
знаходить вигуки в реченні; відрізняє їх від часток;
правильно пише вигуки з орфограмами і розставляє розділові знаки при них;
пояснює написання вигуків з орфограмами і пунктограмами;
аналізує тексти щодо ролі в них вигуків;
виразно читає тексти з вигуками;
доречно використовує вигуки у власному мовленні.







Текст (риторичний аспект). Використання вигуків для надання висловлюванню експресії і виразності.




Міжпредметні зв’язки. Використання вигуків як засобу виразності в художніх творах (література).




11.

2

Узагальнення й систематизація вивченого про частини мови, їх правопис і використання у мовленні.

Учень:
визначає в реченні всі частини мови, називаючи їх граматичні ознаки;
правильно пише і пояснює орфограми;
самостійно помічає і виправляє помилки в усному й писемному мовленні.



Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу

Орієнтовні вимоги
до вмінь

Cфери відношень

Тематика текстів

Теми висловлювань учнів




Я і українська мова і лiтература.

Мова — скарбниця духовності народу. Походження терміна “Україна”.

“Мова — скарбниця духовності народу”.

Учень:
сприймає, аналізує, оцiнює прочитані чи почуті соціокультурні відомості про Україну й світ і добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети.

Я і національна історія і культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).

Формування української народності. Наш край в період становлення нації.
Наші предки — слов’яни. Письмові вiдомості про них, їх заняття, поселення. Слов’яни на території нашої місцевості. Київ — місто Кия.
Матеріальна культура. Народна медицина українців. Народні музичні інструменти.
Традиції і святкування в Україні. Народні обряди.

“Мандрівка в минуле”.
“Вісники старовини”.
“В етнографічному музеї”.
“Відгомін минулого”.




Я і ми (родина, класний колектив, народ, людство).

Родинні традиції. Взаємини між чоловіком і жінкою та іншими членами родини. Сімейний бюджет.
Видатні українські імена.
Дружба. Друзі мої і друзі моєї сім’ї.
Моральні цінності: доброта, людяність, чесність, гідність, порядність, скромність, щедрість тощо.

“Моє родовідне дерево”.
“Краса взаємин”.

“Краса зовнішня і внутрішня”.






Я і мистецтво (традиційне і професійне).

У світі прекрасного. Шевченко — художник. Українські кобзарі. Храми і парки — культурні скарби України.

“Прекрасне в моєму житті”.




Я і рідна природа.

Людина і природа. Різноманітність рослинного і тваринного світу на Землі. Необхідність охорони і збереження природи. Екологічна культура людини.

“Роль природи в житті людини”.
“Мій обов’язок перед природою”.




Я як особистість.

Покликання людини: пізнавати істину, творити добро, примножувати красу.

“Мій життєвий вибір”.





Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

Види умінь

Вимоги до загальнонавчальних досягнень учнів

Організаційно-контрольні

Учень самостійно чи з допомогою вчителя:




усвідомлює і визначає мотив і мету власної пізнавальної і життєтворчої діяльності;
планує діяльність для досягнення мети, розподіляючи її на етапи;
здійснює намічений план;
оцінює проміжні й кінцеві результати, робить відповідні корективи.

Загальнопізнавальні

Учень самостійно чи з необхідною допомогою вчителя:




аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності;
порівнює, систематизує, узагальнює, конкретизує їх;
робить висновки на основі спостережень;
виділяє головне з-поміж другорядного;
моделює мовні та позамовні поняття, явища, закономірності.

Творчі

Учень самостійно:




уявляє словесно описані предмети і явища, фантазує на основі сприйнятого;
прогнозує подальший розвиток певних явищ;
переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;
помічає і формулює проблеми в процесі навчання і життєтворчості;
усвідомлює будову предмета вивчення;
робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми;
добирає аргументи для його доведення;
спростовує хибні припущення і твердження.

Естетико-етичні

Учень:




помічає й цінує красу в мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності;
спроможний критично оцінювати відповідність своїх вчинків загальнолюдським моральним нормам, усувати помічені невідповідності;
виявляє здатність поставити себе на місце іншої людини;
готовий великодушно прощати образи з боку знайомих і незнайомих;
намагається творити добро словом і ділом.


8-й клас

(70 год, 2 год. на тиждень)

(4 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія

п\п


Кіль-

кість


годин

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до

рівня загальноосвітньої підготовки учнів



1

16

(заг.)

Відомості про мовлення

Повторення відомостей про текст, стилі, жанри й типи мовлення, вимоги до мовлення, ситуацію спілкування; засоби міжфразового зв’язку в тексті. Різновиди аудіювання: ознайомлювальне, вивчальне, критичне.

Особливості будови опису місцевості, пам'яток історії й культури.

Жанри мовлення: оповідання, повідомлення, тематичні виписки, конспект прочитаного, протокол, витяг із протоколу, інтерв’ю, особливості будови їх.




Учень /учениця:

усвідомлює такі поняття, як види, форми мовлення, вимоги до мовлення, складники ситуації спілкування; розрізняє різновиди аудіювання й читання;



аналізує текст, основні ознаки його й будову;

визначає загальні мовні засоби міжфразового зв’язку (повторення й узагальнення знань);

розрізняє стилі (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний), сферу використання їх, типи (розповідь, опис місцевості, пам’яток історії і культури, роздум) і жанри мовлення (оповідання, повідомлення, тематичні виписки, конспект, протокол, витяг із протоколу, інтерв’ю);

виявляє стилістичні помилки в тексті й виправляє їх.

2

1

1



Види робіт

Сприймання чужого мовлення:

Аудіювання (слухання-розуміння)

Слухання-розуміння текстів, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, публіцистичного, наукового; типів: розповідь, опис (зокрема опис місцевості, пам’яток історії й культури), роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п’єса, нарис, вірш, байка), різноманітні жанри фольклору.

Сприймання на слух текстів, які містять аргументацію для підтвердження двох чи більше поглядів, думок; також прямо виражену спонукальну інформацію.

Читання мовчки і вголос

Читання мовчки текстів, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового, публіцистичного; типів: розповідь, опис (зокрема опис місцевості, пам’яток історії й культури), роздум; жанрів мовлення (оповідання, стаття, повість, п’єса, нарис, замітка, вірш, байка), різноманітних жанрів фольклору.

Сприймання в прочитаному тексті різноманітної аргументації під час обговорення певної проблеми; також прямо вираженої спонукальної інформації.

Вивчальне читання (практично).

Робота з книжкою: передмова в книжці.

Виразне читання вголос художніх, наукових, публіцистичних, ділових текстів, що належать до таких жанрів мовлення: стаття, оповідання, повість, нарис, п’єса, замітка, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я й приказки (вивчення деяких напам’ять або близько до тексту).


Учень /учениця:

розуміє фактичний зміст, тему та основну думку висловлень інших людей з одного прослуховування (розповіді, лекції, повідомлення, телепередачі та ін.), стежачи за особливостями змісту й мовного оформлення їх (тривалість звучання художнього тексту 700-800 слів 7-8 хв., інших стилів обсягом 600-700 слів – 6-7 хв.);

визначає причиново-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні засоби в текстах, складніших за змістом, ніж у попередніх класах;

користується залежно від мети й мовленнєвої ситуації різновидами слухання: ознайомлювальним (розуміє загальний зміст повідомлення), вивчальним (усвідомлює всі елементи почутого й запам’ятовує їх, розрізняє основну і другорядну інформацію), критичним (творчо, критично формулює власні судження);

визначає зображувально-виражальні засоби тексту (зокрема помічає мовні засоби, що забезпечують зв’язність тексту); аргументи, використані в тексті для підтвердження двох чи більше поглядів, думок; прямо виражену спонукальну інформацію в тексті;

формулює висновки щодо сприйнятого; оцінює прослухане, співвідносячи його із задумом мовця, власним життєвим досвідом).
Учень /учениця:

читає мовчки незнайомий текст, складніший і довший, ніж у попередніх класах (швидкість читання – 130-240 слів за хв.);

користується залежно від мети й мовленнєвої ситуації вивчальним різновидом читання (глибоко проникаючи в зміст тексту, розуміє взаємозв’язок, послідовність його композиції,з’ясовує незрозумілі фрази, дає власні визначення, максимально повно охоплює нову інформацію, визначає основне й другорядне в тексті, причиново-наслідкові зв’язки між явищами);

розрізняє в тексті прямо виражену спонукальну інформацію, різноманітну аргументацію;


робить короткі записи (план, тематичні виписки, конспект) у процесі читання;

ставить самостійно запитання під час читання й шукає на них відповідь;

оцінює прочитане з погляду змісту, форми, авторського задуму й мовного оформлення.
Учень /учениця:

виразно читає вголос знайомі (складніші за сприйняттям, ніж у попередніх класах) і незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення, з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражаючи за допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, стилю тексту, авторський задум;

оцінює прочитаний уголос текст із погляду його змісту, форми, задуму й мовного оформлення.


3




Відтворення тексту:
Перекази за складним планом.

Говоріння:

Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам'яток історії й культури в художньому стилі.

Стислий переказ тексту публіцистичного стилю (зокрема на основі прослуханих телепередач).

Письмо:

Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису місцевості в художньому стилі.

Докладний переказ розповідного тексту з елементами опису пам'яток історії й культури в публіцистичному стилі.

.


Учень /учениця:
переказує докладно, вибірково й стисло (усно чи письмово) прослуханий або прочитаний текст художнього й публіцистичного стилів мовлення обсягом (для докладного переказу 250-300 слів, стислого й вибіркового – в 1,5-2 рази більше), підпорядковуючи висловлення темі та основній думці, дотримуючись композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму, уникає стилістичних помилок;

знаходить і виправляє недоліки в змісті, будові й мовному оформленні висловлення;

оцінює текст щодо його змісту, форми, авторського задуму й мовного оформлення.



4




Створення власних висловлень

Діалогічне мовлення:

Говоріння й письмо

Діалог, складений на основі телепередач, дібраних запитань за текстом, як обмін думками, повідомлення, відповідно до створеної в класі ситуації спілкування, пов’язаної із життєвим досвідом учнів, дискусійного характеру, розігрування його в різних стилях мовлення.

Учень /учениця:

складає усний і письмовий діалог (орієнтовно 10-12 реплік для двох учнів) як обмін думками, повідомлення на основі самостійно дібраних запитань за текстом, прослуханих телепередач, що містять розповідь чи роздум дискусійного характеру;

додає чи змінює окремі репліки діалогу відповідно до зміненої ситуації спілкування;

підтримує діалог, використовуючи репліки для стимулювання, формули мовленнєвого етикету, демонструючи певний рівень вправності в процесі діалогу (стислість, виразність, доречність тощо), дотримуючись норм української літературної мови;









Монологічне мовлення:

Твори за складним планом.

Говоріння:

Твір-опис місцевості (вулиці, села, міста) на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі.

Твір-опис пам'яток історії й культури за картиною в публіцистичному стилі.

Повідомлення на тему про мову, що потребує зіставлення й узагальнення матеріалу в науковому стилі.



Письмо:

Твори-описи місцевості (вулиці, села, міста), пам'яток історії й культури на основі особистих спостережень і вражень у художньому стилі.

Конспект прочитаного науково-навчального тексту; тематичні виписки.

Інтерв’ю в публіцистичному стилі.



Ділові папери. Протокол. Витяг із протоколу.

обирає самостійно аспект запропонованої теми, висловлюючи особисту думку щодо обговорення її, використовуючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, із власного життєвого досвіду, змінюючи свою думку в разі незаперечних аргументів співрозмовника;

оцінює текст (його зміст, форму, будову й мовне оформлення).

Учень /учениця:

складає усні й письмові твори (за складним планом, обираючи відповідний ситуації спілкування й комунікативному завданню стиль мовлення (розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий), використовуючи різні типи мовлення (зокрема твір-опис місцевості, твір-опис пам'яток історії й культури) і жанр мовлення (конспект прочитаного, тематичні виписки, інтерв’ю, протокол, витяг із протоколу);

використовує засоби образності в тексті, передає причиново-наслідкові зв’язки;

додержується основних вимог до мовлення й правил спілкування;

знаходить і виправляє недоліки в змісті, будові, мовному оформленні власного й чужого висловлення;

оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).

Міжпредметні зв'язки. Роздуми з елементами аналізу художнього твору, письмова порівняльна й групова характеристика літературних героїв (література).


Мовна змістова лінія

п\п


Кіль-

кість


годин

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до

рівня загальноосвітньої підготовки учнів




1

50

(заг.)
1

Вступ


Мова—найважливіший засіб спілкування, пізнання і впливу.

Учень /учениця:

усвідомлює значення мови як найважливішого засобу пізнання, спілкування і впливу.

2

3

Повторення та узагальнення вивченого
Лексикологія. Фразеологія.

Основні правила правопису (за вибором учителя).


.

Учень /учениця:

використовує вивчені поняття у власних висловленнях;

аргументує належність слова до певної групи лексики;

використовує

доречно в мовленні вивчені групи лексики, фразеологізми;



користується словниками різних видів.



3

4

Синтаксис. Пунктуація

Словосполучення й речення.

Словосполучення. Будова й види словосполучень за способами вираження головного слова.

Речення. Речення прості й

складні (повторення), двоскладні та односкладні



Внутрішньопредметні зв’язки:

Граматика. Спостереження за використанням вивчених частин мови в ролі головного й залежного слова. Граматична помилка та умовне позначення її (практично).

Культура мовлення. Практичне засвоєння словосполучень, у яких допускаються помилки у формі залежного слова; синонімічність словосполучень різної будови,зворотний порядок слів як засіб виразності мовлення.


Міжпредметні зв'язки. Інверсія в художньому творі (література).

Учень /учениця:

розрізняє поняття синтаксис й пунктуація, головне й залежне слово в словосполученні;

будує речення різних видів;

аналізує й оцінює виражальні можливості словосполучень і речень різних видів;

правильно ставить розділові знаки;

обґрунтовує використання їх за допомогою вивчених правил;

конструює словосполучення і речення різних видів, а також синонімічні;

редагує тексти, надаючи їм більшої виразності за допомогою вивчених мовних засобів;

використовує виражальні можливості речень вивчених видів у власному мовленні.


4

8

Просте речення.

Двоскладне речення.

Головні і другорядні члени речення



Підмет і присудок. Способи вираження підмета. Простий і складений присудок (іменний і дієслівний). Способи вираження присудка. Узгодження головних членів речення.

Речення поширені і непоширені (повторення). Порядок слів у реченні. Логічний наголос.



Означення, додаток і обставини як другорядні члени речення (повторення).

Прикладка як різновид означення.

Види обставин (за значенням), способи вираження їх. Порівняльний зворот.

Правопис: Тире між підметом і присудком.

Написання непоширених прикладок через дефіс; прикладки, що беруться в лапки.

Виділення порівняльних зворотів комами.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення й стилістика. Дотримання порядку слів у реченні, логічного наголосу. Правильне використання форм присудка при підметі, вираженому словосполученням або складноскороченим словом. Стилістична роль означень і порівняльних зворотів у художньому мовленні.

Міжпредметні зв'язки. Епітет і порівняння як художні прийоми (література).


Учень /учениця:

розрізняє головні і другорядні члени речення;

визначає види присудків, обставин у реченнях, прикладку як різновид означення, способи вираження підмета, присудка й обставин;

пише прикладки відповідно до орфографічних норм і обґрунтовує написання;

правильно ставить розділові знаки між підметом, присудком і при порівняльних зворотах; обґрунтовує їх за допомогою вивчених правил;

знаходить і виправляє орфографічні та пунктуаційні помилки на вивчені правила;

інтонує правильно речення різних видів, беручи до уваги й логічний наголос для передачі різних змістових та емоційних відтінків значення;

аналізує будову простого двоскладного речення, будову тексту, засоби зв’язку речень у ньому;

оцінює виражальні можливості простого двоскладного речення в текстах різних стилів;

удосконалює будову розповідного тексту з елементами опису для зацікавлення слухачів, використовуючи засоби зв’язку речень у тексті;

правильно будує висловлення на певну соціокультурну тему, використовуючи вивчені засоби зв’язку речень;

створює тексти різних стилів і типів, використовуючи синонімічні конструкції.

5

7

Односкладне речення.

Односкладні прості речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, узагальнено-особові, неозначено-особові, безособові) і підмета (називні). Односкладне речення як частина складного речення.

Повні й неповні речення. Незакінчені речення, стилістичні функції їх.

Правопис.

Тире в неповних реченнях.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення..

Речення двоскладні і односкладні різних видів як синтаксичні синоніми. Уживання в описах називних речень для позначення часу й місця.

Використання неповних речень у діалозі, а також у складних реченнях для уникнення невиправданих повторень. Правильне інтонування неповних речень.

Міжпредметні зв'язки. Односкладні й неповні речення як виражальний засіб у художніх творах (література).

Учень /учениця:

розрізняє односкладні й неповні речення, виділяє їх з-поміж інших видів речень;

визначає види односкладних речень (також у складних реченнях);

оцінює виражальні можливості й роль односкладних і неповних речень у текстах художнього, розмовного, публіцистичного стилів;

розрізняє неповні й незакінчені речення;



правильно інтонує неповні речення;

ставить правильно тире в неповних реченнях і обґрунтовує його використання;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

конструює односкладні речення вивчених видів, а також неповні речення;

правильно використовує їх у власному мовленні;

правильно будує текст на соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості односкладних і неповних речень.

6

5

Просте ускладнене речення.

Речення з однорідними членами

Однорідні члени речення (із сполучниковим, безсполучниковим і змішаним зв'язком). Поширені і непоширені однорідні члени речення. Смислові відношення між однорідними членами речення (єднальні, протиставні, розділові). Речення з кількома рядами однорідних членів. Однорідні і неоднорідні означення. Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами (повторення й поглиблення).

Правопис. Кома між однорідними членами речення.

Двокрапка й тире при узагальнювальних словах у реченнях з однорідними членами.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення. Правильна будова речень із сполучниками не лише.., а й..; як..., так і... Інтонація речень з однорідними членами (зокрема із узагальнювальними словами).

Міжпредметні зв'язки. Ряди різних за характером слів у ролі однорідних членів речення як засіб художньої виразності (література).

Учень /учениця:

знаходить речення з однорідними членами (непоширеними й поширеними), із узагальнювальними словами, різними рядами однорідних членів у межах одного речення;

розрізняє однорідні і неоднорідні члени речення;

визначає смислові відношення між однорідними членами речення;

правильно ставить розділові знаки при однорідних членах речення й обґрунтовує їх;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

правильно інтонує речення з однорідними членами;

аналізує й оцінює виражальні можливості речень з однорідними членами в різних стилях мовлення;

конструює речення, до складу яких входять однорідні члени з різними типами зв’язку між ними, зокрема з парними сполучниками, узагальнювальними словами при однорідних членах;

будує висловлення в різних стилях мовлення, використовуючи виражальні можливості речень з однорідними членами в усному й писемному мовленні.


7

5

Речення із звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями).

Звертання непоширені і поширені. Риторичне звертання. Вставні слова (словосполучення, речення). Групи вставних слів і словосполучень за значенням.



Правопис. Розділові знаки при звертанні й вставних словах.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення. Використання звертань і вставних слів (словосполучень, речень) для передачі ставлення до адресата. Синонімічність вставних слів і речень у тексті. Інтонація речень із звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями).

Міжпредметні зв'язки. Використання риторичних звертань у художньому творі (література). Використання вставних слів для зв'язку частин наукового тексту (математика, фізика, історія та ін.)

Учень /учениця:
знаходить і розрізняє звертання, вставні слова (словосполучення, речення) у реченні;

аналізує й оцінює виражальні можливості речень зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями) у тексті;

правильно визначає в тексті риторичні звертання й усвідомлює стилістичну роль їх;

ставить розділові знаки при звертаннях, вставних словах (словосполученнях, реченнях) , обґрунтовує їх;

знаходить і виправляє помилки на вивчені пунктуаційні правила;

конструює та інтонує правильно речення зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями);

використовує виражальні можливості речень зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями) в усному й писемному мовленні.

8

13

Речення з відокремленими членами.

Поняття про відокремлення. Відокремлені другорядні члени речення (також уточнювальні).

Правопис. Розділові знаки при відокремлених й уточнювальних членах речення.
Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення й стилістика. Правильна будова речень із дієприкметниковими й дієприслівниковими зворотами.. Інтонація речень із відокремленими й уточнювальними членами. Синонімічність простих речень із відокремленими членами й складних речень.

Міжпредметні зв'язки. Відокремлення як засіб художнього зображення (література); використання конструкцій із відокремленням у текстах наукового стилю (історія, географія, фізика, література та ін.).

Учень /учениця:

знаходить відокремлені й уточнювальні члени в реченні;

правильно розставляє розділові знаки при відокремлених і уточнювальних членах речення й обґрунтовує їх;

знаходить і виправляє допущені пунктуаційні й граматичні помилки;

правильно інтонує речення з відокремленими й уточнювальними членами речення;

аналізує й оцінює виражальні можливості речень із відокремленими й уточнювальними членами в текстах різних стилів;

будує висловлення в публіцистичному й науковому стилях, використовуючи виражальні можливості речень із відокремленими й уточнювальними членами речення в усному й писемному мовленні.

9

4

Повторення в кінці року відомостей про словосполучення й просте речення.

Учень /учениця:

систематизує вивчені відомості зі синтаксису й пунктуації;

правильно використовує їх у власному мовленні;

доцільно застосовує виражальні можливості синтаксичних засобів для досягнення комунікативної мети.


Поділіться з Вашими друзьями:

1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал