Українська мова, 5-12 кл



Сторінка4/8
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1.65 Mb.
ТипПояснювальна записка
1   2   3   4   5   6   7   8



Мовна змістова лінія



п/п

К-ть год.

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

1.


75
1


Вступ
Краса і багатство української мови

Учень:
знає засоби милозвучності української мови;
знаходить їх у тексті;
уміє використовувати у власному мовленні.

2.

5

Повторення, узагальнення та поглиблення вивченого
Словосполучення і речення. Головні члени речення. Просте речення. Звертання, вставні слова, однорідні члени речення у простому реченні. Розділові знаки у простому реченні. Складне речення. Пряма мова.
Структура тексту: зачин, основна частина, кінцівка; відоме й нове. Тема й основна думка тексту. Види зв’язку речень у тексті: послідовний, паралельний (практично). Типи і стилі тексту. Поняття про офіційно-діловий стиль.

Учень:
розрізняє словосполучення і речення, прості речення і складні, типи і стилі мовлення;
визначає головне і залежне слово у словосполученні, головні та другорядні члени речення, типи і стилі мовлення;
знаходить у реченні вставні слова, звертання й однорідні члени речення;
називає частини мови, якими вони виражені;







Правопис.
Розділові знаки у простому реченні. Роздiлові знаки у складному реченні і при прямій мові та діалозі.
Орфограми в коренях, префіксах, суфіксах і на межі значущих частин слова та основ.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Вставні слова, найуживаніші фразеологізми зі звертаннями і вставними словами.

Граматика. Частини мови, якими виражаються звертання, вставні слова, однорідні члени речення. Займенники, сполучники, прислівники, повтори спільнокореневих слів, контекстуальні синоніми як засоби зв’язку речень у тексті.
Культура мовлення. Правильне інтонування простих речень із звертаннями, вставними словами та однорідними членами речення, різними за метою висловлювання. Інтонування складних речень. Засвоєння стандартних висловів, словосполучень в офіційно-діловому стилі.
Текст (риторичний аспект). Звертання, вставні слова, однорідні члени речення у власних висловлюваннях на певну тему.

розставляє правильно розділові знаки у простих ускладнених реченнях і складних реченнях;
пояснює орфограми і пунктограми за допомогою вивчених правил;
знаходить і виправляє орфографічні і пунктуаційні помилки на вивчені правила;
будує речення зі звертаннями, вставними словами, однорідними членами речення; із простих речень — складне; тексти офіційно-ділового стилю та інших стилів;
помічає й виправляє порушення вимог до культури мовлення при інтонуванні простих і складних речень, усуває недоліки в структурі і стилі тексту;
складає усні й письмові монологічні висловлювання на певну соціокультурну тему відповідно до визначеної комунікативної мети на основі власного життєвого досвіду, використовуючи звертання, вставні слова, прості і складні речення з прямою і непрямою мовою та діалоги.

3.

7

Лексикологія
Групи слів за їх походженням: власне українські й запозичені (іншомовного походження) слова. Тлумачний словник української мови. Словник іншомовних слів.
Активна і пасивна лексика української мови: застарілі слова (архаїзми й історизми), неологізми.
Групи слів за вживанням: загальновживані та стилістично забарвлені слова, діалектні, професійні слова і терміни, просторічні слова, жаргонізми.
Офіційно-ділова лексика.
Внутрішньопредметні зв’язки
Фонетика, орфоепія. Вимова слів іншомовного походження, передача звуків в українській мові.
Культура мовлення і стилістика. Доречне вживання вивчених пластів лексики у власному мовленні; визначення їх ролі у текстах різних стилів.
Текст (риторичний аспект). Удосконалення умінь і навичок дотримуватися морально-етичних норм у процесі спілкування.

Учень:
називає основні терміни розділу і знає, що вони означають;
визначає лексичне значення слова, групи слів за значенням, походженням, уживанням у мові; стилістичну роль діалектизмів, професійних слів, термінів, архаїзмів і неологізмів у художніх та науково-публіцистичних текстах;
доводить аргументовано приналежність слова до певної групи лексики;
редагує тексти з лексичними помилками;
користується словником іншомовних слів;
уміє доречно використовувати у власному мовленні вивчені пласти лексики;
складає висловлювання про професію з описом процесів праці;
бере участь у розігруванні діалогів за певною ситуацією в офiційно-діловому стилі.

5.

8

Словотвір. Орфографія
Змінювання і творення слів. Основні способи словотворення: префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний, складання основ (або слів), перехід слів з однієї частини мови в іншу.
Словотвірний словник.
Зміни приголосних при творенні слів: іменників з суфіксом -ин (а) від прикметників на -ський, -цький; буквосполученням -чн- (-шн-). Зміни приголосних при творенні відносних прикметників з суфіксами -ськ-, -цьк-, -зьк- та іменників з суфіксами -ств (о), -зтв (о), -цтв (о).
Складні слова. Сполучні о, е в складних словах.
Творення складноскорочених слів.
Правопис складних слів разом і через дефіс, написання слів з пів-; правопис складноскорочених слів.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів, утворених різними способами, поетичних неологізмів із художніх творів.
Граматика. Творення самостійних частин мови.
Культура мовлення. Вимова та наголошення складних і складноскорочених слів; правильне вживання їх у мовленні з прикметниками і дієсловами. Складні випадки слововживання.
Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь забезпечувати зв’язність тексту, у т. ч. шляхом використання в ньому спільнокореневих слів.

Учень:
знає основні способи словотвору; приголосні, що зазнають змін при суфіксальному словотворенні;
знаходить їх у слові, правильно проводить зміни;
визначає спосіб творення відомих слів, а також поетичних неологізмів;
уміє самостійно утворювати нові слова вивченими способами;
знаходить і пояснює вивчені орфограми в словах;
знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила;
вміє користуватися словотвірним та орфографічним словниками;
утворює і вживає складноскорочені слова у власному мовленні, правильно узгоджуючи їх із прикметниками та дієсловами;
правильно пише і вимовляє складні і складноскорочені слова;
складає речення зі словами, що перейшли з однієї частини мови в іншу, а також висловлювання на певну соціокультурну тему, звертаючи особливу увагу на забезпечення зв’язності тексту;
редагує тексти, усуваючи недоліки у їх будові, а також у стилістичному використанні засобів словотвору.

6.

50
1
18

Морфологія. Орфографія
Загальна характеристика частин мови
Іменник
Іменник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Учень:
знає, що вивчає морфологія; морфологічні ознаки іменника, його синтаксичну роль; особливості відмінювання іменників кожної відміни;
знаходить іменники в реченні;







Іменники — назви істот і неістот (повторення). Іменники загальні та власні.
Рід іменників (повторення). Іменники спільного роду.
Число іменників (повторення). Іменники, що мають форми тільки однини або тільки множини.
Відмінки іменників, їх значення.
Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни.
Відмінювання іменників І відміни. Відмiнювання іменників ІІ відміни. Особливості відмінювання іменників чоловічого роду в родовому відмінку. Відмінювання іменників ІІІ—IV відмін. Незмінювані іменники. Відмінювання іменників, що мають форму лише множини.
Особливості творення іменників.

визначає правильно морфологічні ознаки іменника. належність його до певної відміни іменників;
пояснює основні значення відмінків;
відмінює іменники;
визначає форму іменника в реченні, значення іменникових суфіксів;
використовує відмінкові закінчення іменників І—ІV відмін, а також незмінювані іменники та іменники, що вживаються лише у власному мовленні;
утворює іменники різними способами;







Правопис іменників
Велика буква і лапки у власних назвах. Не з іменниками.
Букви -а (-я), (-ю) в закінченнях іменників чоловічого роду другої відміни.
Букви е, и, і в суфіксах -ечок, -ечк, -ичок, -ичк, -інн (я), -ення (-я), -н (я), -инн (я), -ив (о), -ев (о).
Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові.
Внутрішньопредметні зв’язки
Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів на позначення осіб, предметів і явищ, прислів’їв, крилатих висловів.
Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні іменників — синонімів, омонімів.
Запобігання помилкам у визначенні роду окремих іменників (рояль, зал, рукопис). Уживання відмінкових форм іменників, кличного відмінка при звертанні (земле, Василю, Олено, добродію, батьку).
Синоніміка деяких відмінкових закінчень: купив сіль (солі), хліб (хліба), твого ім’я (імені), пас ягнята (ягнят).
Текст (риторичний аспект). Залежність точності та ясності висловлювання від правильного вживання іменника; уживання “модних” слів, іменникових запозичень з інших мов; вибір слова-іменника залежно від стилю і ситуації спілкування.

правильно пише іменники з вивченими орфограмами;
утворює і пише правильно чоловічі та жіночі імена по батькові;
знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила;
користується орфографічним словником;
уміє використовувати в мовленні іменники-синоніми та іменники-антоніми, синоніміку відмінкових закінчень, у т. ч. як засіб милозвучності, кличний відмінок іменників при звертанні, фразеологізми і крилаті вислови, до складу яких входять іменники;
помічає і виправляє граматичні помилки і стилістичні недоліки у вживанні іменників;
створює тексти на визначену соціокультурну тему, використовуючи вивчені виражальні можливості іменника й уникаючи помилок, вказаних у програмі.

Міжпредметні зв’язки. Слова з суфіксами зменшувально-пестливого значення і суфіксами згрубілості в художніх творах (література). Велика буква у власних назвах (історія, географія).




7.

15

Прикметник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Групи прикметників за значенням: якісні, відносні, присвійні. Перехід прикметників з однієї групи в іншу.
Ступені порівняння якісних прикметників, їх творення. Відмінювання прикметників. Повні й короткі форми прикметників.
Прикметники твердої і м’якої груп.
Творення прикметників. Перехід прикметників в іменники.

Учень:
знає морфологічні ознаки прикметника, його синтаксичну роль;
знаходить прикметники в реченні;
визначає його значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль у реченні;
відмінює прикметники твердої і м’якої груп;
утворює правильно форми вищого і найвищого ступеня порівняння якісних прикметників; якісні, відносні і присвійні прикметники від інших частин мови з допомогою відомих способів словотвору;
складає з ними речення; уживає у власному мовленні;







Правопис прикметників
Написання прикметників із суфіксами: -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-, -ськ-, -цьк-, -зьк-.
Букви е, о, и у прикметникових суфіксах -ев-(-єв-), -ов-(-йов-, -ьов-), -ин-, -ін-, -ичн-.
Написання не з прикметниками.
Написання -н- і -нн- у прикметниках.
Написання складних прикметників разом і через дефіс.
Написання прізвищ прикметникової форми.
Внутрішньопредметні зв’язки

Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні прикметників-синонімів.
Правильне вживання в мовленні вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників.
Лексикологія і фразеологія. Засвоєння прикметників-означень, фразеологізмів з прикметниками. Прикметники-синоніми та антоніми.
Текст (риторичний аспект). Роль прикметників-епітетів у розкритті задуму висловлювання.

правильно пише прикметники з вивченими орфограмами і пояснює їх, користуючись правилом;
знаходить і виправляє помилки у правописі прикметників;
робить аналіз текстів у підручниках літератури, історії, географії, фізики, хімії щодо стилістичної ролі в них прикметників;
редагує тексти з метою усунення невиправданих повторів прикметників і заміни їх синонімами;
читає і переказує (усно й письмово) тексти з описами природи, приміщення;
складає діалоги відповідно до запропонованої ситуації, пов’язаної з особистими враженнями, спостереженнями, а також висловлювання на соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості прикметника.

Міжпредметні зв’язки. Використання прикметників для точного опису предметів, явищ і подій (географія, історія, ботаніка), епітет, порівняння, метафора (література).




8.

8

Числівник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Числівники кількісні (на позначення цілих чисел, дробові, збірні) і порядкові. Числівники прості, складні і складені.
Відмінювання числівників.
Творення числівників.
Правопис. Буква ь на кінці числівників і перед закінченням у непрямих відмінках.
Роздільне написання складених числівників.
Написання разом порядкових числівників з -тисячний.
Внутрішньопредметні зв’язки
Культура мовлення і стилістика. Правильне вживання кількісних числівників з іменниками у всіх відмінках.
Уживання числівників для позначення дат, часу (годин).
Лексикологія і фразеологія. Засвоєння числівників на позначення дат і годин. Числівники у фразеологізмах; засвоєння таких фразеологізмів.
Текст (риторичний аспект). Використання числівників з метою надання текстові переконливості, точності; почуття міри у вживанні числівників.

Учень:
знає загальне значення числівника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль у реченні;
знаходить числівники в тексті;
визначає їх граматичні ознаки;
утворює і вживає правильно відмінникові форми числівників;
поєднує правильно числівники з іменниками;
знаходить вивчені орфограми в числівниках, пояснює їх правилами;
помічає і виправляє помилки на вивчені правила;
аналізує тексти щодо стилістичної ролі в них числівників;
складає речення, висловлювання з використанням прислів’їв, крилатих висловів, до складу яких входять числівники;
створює діалоги з уживанням дат і точного позначення часу, а також усні, письмові висловлювання на певну тему, використовуючи виражальні можливості числівників.

Міжпредметні зв’язки. Правильне використання форм числівників під час читання й усного пояснення задач, прикладів (фізика, математика); використання числівників у відповідях на уроках (історія, географія, хімія).




9.

8

Займенник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні; питальні й відносні; заперечні; означальні й неозначені (ознайомлення).
Відмінювання займенників усіх розрядів.

Учень:
знає значення, морфологічні ознаки і синтаксичну роль займенника;
знаходить займенники в тексті;
визначає їх морфологічні ознаки й синтаксичну роль у реченні;
утворює неозначені й заперечні займенники;
відмінює правильно всі розряди займенників;







Правопис займенників
Приставний н у формах особових і вказівних займенників. Написання разом і через дефіс неозначених займенників. Правопис заперечних займенників. Написання займенників з прийменниками окремо.
Внутрішньопредметні зв’язки
Культура мовлення і стилістика. Уживання займенників для зв’язку речень у тексті.
Використання особового займенника Ви у ввічливому значенні при звертанні до однієї особи.
Лексикологія і фразеологія. Засвоєння фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів, до складу яких входять займенники.
Текст (риторичний аспект). Займенники я і ми у спілкуванні.

знаходить вивчені орфограми і пояснює їх;
помічає і виправляє помилки в написанні і вживанні займенників;
аналізує тексти щодо стилістичної ролі в них займенників;
уживає займенники для зв’язку речень у тексті;
правильно поєднує займенники з прийменниками;
створює монологи і діалоги-роздуми про вчинки людей з використанням виражальних можливостей займенника для розкриття задуму висловлювання.

Міжпредметні зв’язки. Використання займенників у відповідях учнів на уроках історії, географії, літератури, предметах природничо-математичного циклу.










Повторення в кінці року
Лексикологія.
Словотвір і орфографія.
Морфологія й орфографія.

Учень:
знає основні орфограми у вивчених частинах мови;
знаходить у тексті і характеризує за граматичними ознаками вивчені частини мови;
правильно вживає їх у власному мовленні;
знаходить помилки в тексті, виправляє і пояснює їх;
складає твори на основі побаченого, почутого.



Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовні вимоги
до вмінь

Орієнтовний зміст навчального матеріалу

Орієнтовні вимоги до вмінь



Cфери відношень

Тематика текстів

Теми висловлювань учнів




Я і українська мова та лiтература.

Краса і багатство рідної мови
Історія виживання рідної мови. Вічне життя українського слова.

“Чистіша від сльози вона хай буде”.

Учень:
сприймає, аналізує, оцiнює прочитані чи почуті соціокультурні відомості, добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети.

Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).

Побут українців. Хатні обереги. Збереження традицій. Пісня — душа народу. Мамина колискова. Обрядові пісні. З історії кобзарства в Україні. Сиві гомери України.
Гумористична скарбниця народу (анекдоти, смішинки, байки, гуморески, спiвомовки, усмішки, небилиці). Національний одяг і сучасна мода. Символіка народного костюма. Історія народного житла, його інтер’єр.

“Мамина пісня”,
“Дівчина з легенди (Маруся Чурай)”.

“Ой весна, весна, днем красна”.


“Одягни вишиванку”.

“Смерекова хата — батьківський поріг”.






Я і мистецтво (традиційне і професійне).

Декоративно-художнє оздоблення хати. Українське народне мистецтво. Плетіння. Мереживо. Виготовлення виробів з бісеру.

“Розсипався бісер, як макове зерно”, “Мережила скатертину”.




Я і Батьківщина, людство, Всесвіт.

Планета Земля. Космос і людина. Роль людини в освоєнні космосу.

“Захистімо планету”.




Я і рідна природа.

Рослинний і тваринний світ рідного краю. Єдність людини й природи.

“Барвінковий край”,
“Бджола на квітці”.




Я і ми (родина, класний колектив, народ, людство)

Твій рід. Мати — берегиня роду. Звичаї в сім’ї. Етика спілкування. Наше духовне коріння. Родинні обереги — джерело національного духу. Слово як духовна святиня.
Видатні українці.

“Ой, роде наш красний”,
“Не гасне вогнище родинне в людських запалених серцях”.

“Відомі люди мого краю”,


“Символ нездоланності людини”.




Я як особистість

Світ моїх захоплень

“Моє захоплення”.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал