Українська література



Сторінка5/8
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1.42 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема. Історична повість І.С.Нечуя-Левицького "Князь Єремія Вишневецький"

Мета уроку: познайомити учнів із змістом, образами, художніми особливостями роману І.С.Нечуя-Левицького "Князь Єремія Вишневецький"; розвивати вміння характеризувати образи твору, мовлення, самостійне логічне мислення на основі прочитаного; виховувати любов до рідного краю, прагнення бути вірним народу.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: тексти роману І.С.Нечуя-Левицького "Князь Єремія Вишневецький"; роман Ліни Костенко "Маруся Чурай"; картина М.С.Самокиша "Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким"; портрети Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса; запис теми та епіграфа на дошці.


Перебіг уроку

1. Оголошення теми та мети уроку.
2. Мотивація навчальної діяльності школярів.
3. Засвоєння нового матеріалу.

Чи думав Байда про такого внука, що

зрадить славу прадіда свого?!

Ліна Костенко
Виразне читання учнями напам’ять уривків із роману Ліни Костенко "Маруся Чурай": від слів "Там відступало військо Остряниці…" до –"Душа Раїни квилить між руїн"; від слів "І каже дяк: – Спитати б цього крука…" до – "Як тепер дивитись на такого внука" ("Проща", розділ VІ).

Пояснення вчителя.

– Події, відображені в повісті відбуваються напередодні та на початку визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького. У центрі твору історична особа, князь Єремія Вишневецький (1612 – 1651), по батьківській лінії – нащадок славного Дмитра Вишневецького, прозваного Байдою, про якого складена відома історична пісня, по материнській – двоюрідний племінник митрополита Петра Могили, відомого патріота України. Під впливом виховання в єзуїтській колегії і честолюбних мотивів Єремія відрікся від віри, не послухався материнську передсмертну настанову, ополячився і став душителем народу.

Історичні факти свідчать, що у травні 1638 року Вишневецький разом із Потоцьким розгромив селянсько-козацьке повстання під керівництвом Остряниці, а наступного року, коли новим козацьким гетьманом став Дмитро Гуня, він, будучи не в силах перемогти козацьке військо, безжально нищив мирне населення, незважаючи на те, що Гуня вимагав від Потоцького дотримання воєнного етикету: "Хай би вже вели війну з нами, з військом Запорозьким… тільки б дали спокій бідним, невинним і пригнобленим людям, голоси яких і безвинно пролита кров благають у Бога відплати". Потоптавши укладений договір, який гарантував недоторканість, Потоцький і Вишневецький, як тільки повсталі розбилися на менші групи, нещадно винищили їх. Селянські виступи захлинулися в крові.

Користуючись військовою перемогою, Вишневецький став займатися грабіжництвом, не раз і не два встрявав у міжусобиці, відбирав у магнатів і присвоював собі родючі землі, села і навіть міста. У 1643 році він захопив у городельського старости А. Харлезького городище Гайворон із прилеглими селами, наступного року відібрав у надвірного маршалка А. Казановського місто Ромни і зайняв територію у 36 миль між річками Хоролом та Орлицею, після Ромнів захопив місто Межирічку, а в листопаді 1646 року з семитисячним військом відібрав у коронного хорунжого О. Конецпольського Кременчук, Полтаву, Борки, Зіньків.

Селяни-кріпаки у володіннях Вишневецького були на становищі рабів, і до них цілком справедливо стосувався вислів Гільома Левассера де Біплана: "Через те, коли випадає цим нещасним потрапити в кріпацьку залежність від злого пана, становище їх буває гірше, ніж каторжників на галерах. Таке рабство є головною причиною чисельних втеч".

У 1640-1643 роках почалися селянські заворушення. У 1647 році повстали кріпаки Вишневецького на Прилуччині. Єремія топив повстання в крові та вогні.

Звістка про перемогу Богдана Хмельницького під Жовтими водами підняла дух народу, і в червні 1648 року п’ятнадцятитисячне селянське військо оволоділо Єреміїним головним опорним пунктом – містом Лубни. Для придушення повстання Вишневецький привів військо, яке лишило після себе руїни і шибениці. 16-18 липня на Волині під Старокостянтиновим основні військові сили князя зійшлися в бою з військом Максима Кривоноса і зазнали нищівної поразки. Проте Єремія залишився живим і до самої смерті розоряв Україну, був безсердечним мучителем, катом рідного народу.

На основі історичних фактів, опрацювавши козацькі літописи С. Величка, Г. Граб’янки, Самовидця, щоденник двірського шляхтича князя Єремії – Богуслава Машкевича, історичні праці М. Костомарова, П. Куліша, розвідку О. Лазаревського "Лубенщина и князья Вишневецкие", в 1896-1897 роках український класик І.С.Нечуй-Левицький написав високохудожню реалістичну історичну повість "Князь Єремія Вишневецький".



Повідомлення учня (завдання випереджувального характеру).

Історична довідка про Єреміїю Вишневецького: родовід, позитивне й негативне в характері, навчання в колегії єзуїтів, причини зради, деградація, перетворення людини, яка мала всі шанси стати лицарем і національним героєм, у ката свого народу.



Бесіда на основі прочитаного.

– Чи викликає юний Єремія ненависть? А може, чимось і приваблює? Чим саме? (Молодий Вишневецький мав потенціальні риси сильної людини, навіть героя, не принижувався, приваблював непокірною вдачею і за інших умов міг дорівнятися в героїзмі Байді).

– Чому Вишневецький не сподобався ректору львівської єзуїтської колегії Вінцентію? Які думки виникли в патера? (Сам Вінцентій, злякавшись сили духу молодого княжича, подумав: "Насуплене та якесь вовкувате і ніби звіркувате княжа привіз до нас оцей князь, але ж безлічні маєтності князів Вишневецьких… Це княжа – не дуже похиле дерево…але ж сила грошей…Ой, коли б залучити оце звіря до свого табору, щоб воно часом потім не наробило нам клопоту. Борони, Боже, як воно часом піде слідком за Кршитофом Косинським та Наливайком!").

– Яким став Єремія після закінчення колегії? Хто формував його погляди? (Після закінчення колегії Єремія став іншим, "пристав до католицької віри, кинув українську мову і сполячився").

– Що змінилося в характері після повернення з-за кордону? Яка честолюбна думка заволоділа ним? Чим вона була небезпечна? (Поїздка за кордон, усвідомлення, що він безмірно багатий, роздмухали у Вишневецькому пиху, егоїзм, честолюбство. Йому захотілося найвищої влади. Усю свою енергію, хоробрість, пристрасність і силу Єремія спрямував на досягнення корисливої мети).

– Чи любив Єремія Україну? (Він не любив України, бо вона була надто демократична і навіть своїх гетьманів часто скидала, якщо тільки вони не вболівали за всенародну справу).

– А Польщу любив? (Для Вишневецького і Польща – не Батьківщина, а засіб у досягненні мети, адже королів у ній часто вибирали за допомогою війська і втручання в політику сусідніх держав, які пропонували своїх ставлеників. Тому Єремія справді мав шанс здобути перемогу).

– Чи існувало для нього поняття Батьківщини? (У тяжкий час набігів татар в Україну Єремія грабував і за свавілля постав перед королівським судом, та не покаявся, а навіть погрожував приголомшеним нахабністю Вишневецького магнатам: "Як не присудите мені Гадяча й Хорола, то я дамся вам взнаки: я порубаю на шматки і Конецпольського, і всіх панів, що воюватимуть за його, й самого короля").

– Як згадував Вишневецький свого уславленого предка? Що його приваблювало в Байді, а що він осуджував? ( У своїх мріях Вишневецький виступає честолюбцем і якщо й згадує свого славного предка, то тільки тому, що йому самому хочеться мати такі почесті і всенародну шану. Подвиг же Байди не є для нього ідеалом. Не журиться Єремія й тим, що зламав віру, ставши з українця поляком, не мучать його докори совісті. Він поступово стає спочатку чужим для України, а потім і її катом. Надзвичайно сміливий у боях, рішучий у здобутті перемоги, кожна з яких страшна своєю дикістю і підступністю щодо свого народу, Єремія ганьбить свій рід і не кається: "Він тільки показав жорстокість і дикість своєї вдачі, бо руйнував і палив, неначе татарська або давня монгольська орда. Зате ж через кілька років князеві довелося добувати собі слави в рідному краї у битвах з козаками, котрі встали на Польщу. І він добув собі слави на ганьбу роду князів Вишневецьких).

– Проаналізуйте таку сцену двох катів на бенкеті:



" – Ні, не гарбаю! А хто вирізав українські села коло Лисянки, як було повстання Павлюка? Самійло Лащ. А хто вирізав упень села коло Стариці? Самійло Лащ. Чи правду я кажу? Га?

Усе Лащ та Лащ, а другим нічого не припадає, – гордовито обізвався Єремія. – Усе Лащ на всю Польщу й Україну. За ці славні вчинки нехай пан випє оцей кубок венгерського…".

(Князь уже не згадував, як раніше, Байду, а уподібнювався страшній людині свого часу Самійлу Лащу, якого ненавидів, але в якому підсвідомо відчував свого двійника).

– Як ставився Єремія до демократичних порядків на Січі? Чому? ("Україна з гетьманством, з козаками мені не припадає до вподоби. Якась там нікчемна, гидка чорнота, якийсь там Грицько, якийсь Павлюк крикне тобі в вічі: «Клади булаву! Якийсь Крутихвіст, якийсь Задериморда скине тебе з гетьманства й видере з твоїх рук булаву. Плюнути мені на такі ради! Не варті вони княжої слини! Я сам візьму свою булаву і ні перед ким не покладу її. Моя гетьманська булава – то землі безмірні, безліч грошей, військо…Це багато вартіше за якусь гетьманську булаву. Козацькі порядки, козацький мужицький уклад противні мені! Я їх ненавиджу. Польща – це рай задля панів: там і тільки там у Польщі моє царство, моє панство… Козаків, їх гетьманів, усю Україну треба знищити і вбити насмерть… Але треба задля цього маєтностів силу! Грошей силу! Війська силу! Я повигоню з Лубенщини усіх, навіть польських панків та панів, повидираю в їх землі силою, зберу військо, стану міцно на Дніпрі, потім піду далі, стану в Варшаві, викину свій стяг, стяг козаків Вишневецьких, Ольгердовичів! І тоді нехай потягається зо мною магнатство! Нехай повойдується зо мною сам король!". Єрема не був впевнений, що він взагалі може бути вибраний гетьманом, звідси і така ненависть та опльовування звичаїв рідної землі).

– Як поставився Єремія до селянських повстань? Про що свідчить люта розправа його з немирівцями? Чи була необхідність у такій жорстокості? (І.С.Нечуй-Левицький подає багато епізодів розправи Єремії над повсталими, але точніше про свої вчинки розповідає Гризельді сам Єремія. Дика жорстокість Єремії, його садизм і цинізм, похваляння у присутності Тодозі знущанням над її земляками змальовано в такому уривку: "Йдучи стежкою, Єремія оповідав Гризельді, як його піддані в Немирові збунтувались проти його, не пустили його посланця в місто, як він страшно покарав немирівців, розпилював, розрубував пополовині, здирав з живих шкуру, саджав на залізні палі, обливав окропом. Тодозя все те чула і ніби завмерла, слухаючи оповідання про страшну кару над немирівцями. На неї вперше напав страх, найшло каяття, що вона покохала страшного чоловіка, покохала страшного катюгу України…".

Вчинки Єремії були неоправдано жорстокі (приклади страти ні в чому не винних людей, їхньої мученицької смерті).

– Проаналізуйте епізод: " – Теперечки в цей час я й сам не вгадаю, кого я більше ненавиджу: чи козаків, чи магнатів, – ворушилась думка в Єреміїній голові. – Було б добре, якби пани побили козаків. Але було б ще краще, якби й козаки дали прочуханки отим нікчемним Домінікам, Конецпольським, Корецьким, Оссолінським. Нехай би знали, як нехтувати мною. Поминули мене! Вирвали з моїх рук честь, славу побідника! Вирвали з моїх рук скипетр і корону! Але доведеться їм поклонитись мені!". (Під час боїв шляхти з козаками Єремія пересварився з магнатами, які давно недолюблювали його і не вибирали керуючим військами. У цьому епізоді Єремія мислить як подвійний зрадник. Радість Вишневецького виявилася марною, бо й він не міг витримати натиск козаків. Пізніше Єремія сім тижнів витримував облогу, мало не загинув від голоду, однак належно пошанований королем за мужність не був, бо магнати небезпідставно підозрювали, "що він робить підступ під короля, прямує до трону, що він ладен сісти й на трон". Населення Варшави вітало Єремію, але це не приносило йому радості, адже шляхта не визнавала Вишневецького найблагороднішим і найсміливішим.

Єремія "забув прохання й благання матері, зрадив Україну, став перевертнем, одступив од своєї віри й мови", проте так і не став "першим на всю Польщу, на всю Україну", а тільки зганьбив славний рід і свого діда, героя України, козацького гетьмана Дмитра Вишневецького, засновника першої січової фортеці на Хортиці).

– Чи був зрадник Вишневецький винятком в історії України?

– Якою була любов Єремії до Тодозі Світайлихи? Чому це прекрасне почуття не одухотворило князя, не зробило його благороднішим, добрішим? (Єремія неухильно деградував як людина, і навіть кохання не змогло повернути йому людську подобу, нормальні почування. Кохання вродливої козачки князь добився силою, пізніше не раз зневажав її і навіть навмисно завдавав болю:



" – Мій Світало поліг в битві, – сказала Тодозя. – Він козакував.

То ти козачка? – спитав Єремія. – Може, то я і вбив твого Світала десь під Лукомлем або над Старицею, коли він був там з Остряницею чи Гунею?".

Вишневецький не розумів і не міг зрозуміти самопожертви сотничихи, не намагався бути благородним у ставленні до неї. Груба страшна сила, прагнення будь-що задовольнити свої забаганки рухають Єремією:

" – Вона буде моєю, повинна бути моєю, хоч би мені довелося змести з землі й її хату, й її оселю, і тітку Мавру, і брата, хоч би довелось кров’ю залити її леваду, – думав Єремія, стискаючи кулаки од вогню, що наливав його серце".

– Чому Вишневецький не зміг протистояти Максимові в бою? Яка причина його поразки? (У битві з Максимом Кривоносом Єремія вперше інтуїтивно відчув свою моральну ущербність. Сухорлявий козак, у якому князь упізнав запеклого ворога, кинув в обличчя Вишневецькому слова прокляття і рвонувся в бій).



" – Здоров був, князю Яремко! Здоров був, кате України! – крикнув несамовито Кривоніс і летів просто на Єремію, піднявши криву шаблю вгору".

Та не тільки вигляд суперника, готовність вмерти, але перемогти, налякали Вишневецького. Він зрозумів, що за Максимом уся Україна:



"І князя Єремію покинула мужність. Він повернув назад коня якось механічно, несамохіть, і раптом кинувся навтікача. Дорогий кінь неначе й сам почував, що на князя наполягає щось страшне, непереможне, непоборне…").

Розповідь учня про Кривоноса як про історичну особу, соратника Богдана Хмельницького: історичні відомості про нього, зображення в романі, агітаційна місія, героїзм і відвага в боях, ненависть до ворогів і до перевертня Єремії, глибоке розуміння Кривоносом трагедії Тодозі Світайлихи і спроба схилити її на бік повсталих.

– Де вперше в повісті з’являється Максим Кривоніс? Яку місію він тоді виконував?

– Що злякало Єремію при зустрічі із "козаком-старцем", у якого перебрався Максим?

– Наскільки вміло Максим Кривоніс виконував роль організатора народної війни за незалежність? (Після придушення селянських повстань Остряниці й Гуні король заборонив козакам обирати гетьманів, на найбільші військові посади направляв шляхтичів, чим думав паралізувати козацтво, адже ввелися реєстри козаків і дозволялося служити тільки незначній кількості реєстрових козаків. Місія Вовгури і Кривоноса була за польських порядків протизаконною, адже вони скликали так звану Чорну Раду, піднімали селянські маси на визвольну боротьбу. Максим виявив себе прекрасним організатором і політиком, виголосив розумну промову на Чорній Раді, яка розбудила національну свідомість люду, спонукала замислитися над долею України.



"Козацтво гине. Україна гине. Усі наші українські значні пани поставали перевертнями і нашими ворогами, як от і цей ваш князь Ярема Вишневецький. Невже ви хочете, щоб усіх вас посаджали на залізні палі та пообтикали шляхи усякі Потоцькі, Лащі, Конецпольські та Калиновські? Доки ми терпітимемо?").

– Чи знав Максим, що Тодозя – коханка Єремії? Чому просив у неї допомоги? На що сподівався? (Зрозумів Кривоніс і душевні муки сестри свого друга Супруна Тодозі Світайлихи, яка опинилася в таборі ворогів із власного бажання і нещасливої любові до Вишневецького. Козак не дорікав сотничисі, не картав її і не сварив, навпаки, вірив, що в душі нерозважливої жінки любов до України переважить над коханням до Вишневецького, давав змогу Світайлисі спокутувати гріх перед Вітчизною і людьми, просив відчинити браму у Вишневці і впустити повсталих. Слова Максима були виваженими, зверненими до душі Тодозі, її національної свідомості:

"…– Памятай, що ти українка й козачка, хоч тебе й любить навісний Ярема. Не забудеш?..").

Аналіз картини М.С.Самокиша "Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким".

Характеристика образів Богдана Хмельницького, Вовгури, Супруна, старих запорожців-дідів Мехтодя Кандзьоби та Пархіма Запалихати, Тодозі Світайло.

У творі епізодично змальований образ Богдана Хмельницького. Ми бачимо його передбачливість, воєнну кмітливість, бачимо любов народу до гетьмана. Вовгура – велетень- козак, яким навіть Єремія захоплюється, а Супрун – неабиякий сміливець, патріот, побратим і однодумець Вовгури та Кривоноса.



Старі діди-запорожці – Мехтодь Кандзьоба та Пархім Запалихата, які своїм життям прагнули врятувати інших, взявши вину за повстання на себе. Епізод загибелі героїв найдраматичніший, найдовершеніший у повісті.

– Чи насправді ці діди піднімали немирівців на повстання?

– Чому Мехтодь і Пархім зневажали Єремію і жорстоко висміювали його?

– Які саме слова старих запорожців були для Вишневецького найдошкульнішими? Чому? (Найпекучішими словами для Вишневецького були ті, де його звинувачували у зраді й віровідступництві. А дід Мехтодь недвозначно зауважив, коли Єремія вдарив його в обличчя: "Маленька ручка, а таки нівроку дошкульна та замашненька, мабуть, тим, що двічі хрестилась, двічі на дві віри присягалась". Він називає Єремію і таких, як Вишневецький, запроданцями: "Оце ще недавнечко оці князі були нашими оборонцями, а теперечки вони ладні кишки з нас сотати. Диво та й годі! Химерні стали наші українські пани!".

Пархім, помираючи, згадав жартівливу козацьку клятву, цим самим даючи зрозуміти Вишневецькому, що смерть за Вітчизну героєві не страшна:

" – Чи ти ба! Ото настрахав! Я про це диво давно знав; ще як мене приймали в Січ, то взяли з мене обітницю: а чи хочеш Пархоме, щоб тебе за віру й Україну спалили, втопили, замордували, гаком за ребро почепили… А він…").

– Як поставилася немирівська громада до смерті героїв?

– Чи задовольнився Єремія смертями двох запорожців? Як характеризують його подальші дії?

Цікавим є образ сотничихи Тодозі Світайлихи (складність долі, здатність на велике кохання і самопожертву, усвідомлення свого відступництва в тяжкий для народу час і довічна спокута).

Попри всі провини і помилки, сотничиха – совісна людина, красива і в щасті, і в горі.

– Чи заради користі Світайлиха покохала Єремію? (Автор правдиво показав спалах кохання жінки до Єреми, тяжку внутрішню боротьбу, здатність на самопожертву, тяжкі муки сумління, відступництво і добровільно вибрану спокуту).

– Коли сотничиха вперше себе відчула приниженою князем?

– Як ставилася Тодозя до своєї любові? (Любов Світайлихи до Єреми – чиста й благородна, незважаючи на те, що вона гріховна. Жінка безтямно закохалась у князя, хоча розум увесь час застерігав її від цього зв’язку. Її можна осуджувати чи оправдовувати, але не схилятися перед останнім рішенням сотничихи неможливо. Сотничиха – молода, життєрадісна, вона переплакала своє горе, але вічно тужити не могла).

– Чи вміла сотничиха користуватися зброєю? Чому, коли Вишневецький почав вимагати, щоб вона кинула пістоль, Тодозя змусила і його кинути шаблю?

– Як поставилася сотничиха до обіцянки Єремії подарувати їй село? Про що це свідчить?

– Чому Тодозя все-таки виїхала з шляхтою до Вишневця?

– Коли Світайлиха відчула, що Єремія не любить її? Чи помстилася вона?

– Як ви розцінюєте те, що Тодозя не відчинила козакам браму? (Любов до Єремії принесла козачці тільки нещастя, сором, ганьбу і муки сумління, але навіть у найскладніших ситуаціях Тодозя знаходила в собі силу не вчинити підлості заради любові (кохаючи Єремію, не виказала йому Кривоноса, Вовгуру, Супруна).

– Чому Світайлиха врятувала Гризельду й Єреміїного сина? Чи правильно вона зробила? Чи можна це назвати благородством жіночої душі? ( Тяжко борючись з докорами сумління і зі страхом, все-таки не відімкнула браму, а врятувала Єреміїних дружину та сина).

– Яка причина того, що Тодозя стала черницею (тому, що Світайлиха була коханкою Вишневецького, чи тому, що вона не допомогла козакам)? (Її твердому духові посильна і спокута в монастирі, кара, яку вона вибрала добровільно, бо не могла пробачити собі зради народові).

– Яка ваша думка про відповідальність кожної людини за долю нації?

– Яке ставлення до зрадників народу?

– Як ви оцінюєте образ Єремії Вишневецького?


4. Підбиття підсумків роботи.
5. Домашнє завдання.

Підготуватися до диспуту "Що таке зрада Вітчизни? Чи може відступник стати героєм?". (Незважаючи на те, що диспут повинен стосуватися образу Єремії Вишневецького, поміркуйте про сучасність, актуальні сьогоденні проблеми).




Українська література

10 клас


Тема. Дослідження сюжету й композиції роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Мета уроку: ознайомити десятикласників з основними рисами соціально-психологічного роману, дослідити особливості сюжету та композиції роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»; формувати в учнів почуття гордості за вершинні здобутки української літератури

Тип уроку: урок-дослідження

Перебіг уроку

І. Повідомлення теми та мети уроку, мотивація опрацювання теми

Вступне слово вчителя

Сьогодні ми спробуємо ґрунтовно дослідити композиційно-сюжетні особливості роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», визначити, чому цей твір майже 130 років не залишає байдужим жодного читача.

Кожна з творчих груп отримала випереджувальні завдання. Ще на минулому уроці ви підтвердили, що більшість із вас прочитала роман, а решта обіцяла опрацювати його до сьогодні. Уважно прочитаний твір – це вже половина успіху. Отож, приступаймо до роботи!

Повідомлення учня-представника творчої групи дослідників літературного процесу.

Соціально-психологічний роман як основний жанр європейської реалістичної літератури ХІХ ст. досяг свого розквіту у творчості О.Бальзака, Стендаля, Г.Флобера, Ф.Достоєвського та ін.

Першим соціально-психологічним романом в українській літературі став твір Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», надрукований М.Драгомановим у Женеві в 1880 році.

Визначальні риси цього жанру такі: зображення людини у складних формах життєвого процесу, багатолінійність сюжету, що охоплює долі багатьох персонажів, а звідси й великий обсяг. Завдання автора соціально-психологічного-роману – розкрити психологію людської особистості разом з аналізом тогочасного суспільства. Суспільно значущі події та процеси передаються в такому творі шляхом розкриття психології дійових осіб, їх думок, прагнень, переживань.

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» вражає масштабністю зображення дійсності, змалювання широкої галереї персонажів, які представляють різні класи та стани українського суспільства і кріпосницької доби, і пореформених років. Новаторство твору Панаса Мирного та Івана Білика виявилося не тільки в соціальному вмотивуванні поведінки персонажів, а й у тонкому психологічному аналізі найпотаємніших порухів людської душі.

ІІ. Вивчення нового матеріалу


  1. Думки учнів про своєрідність композиції роману

Учитель. Оскільки наше дослідження вимагає активного діалогу, то, будь ласка, пропонуйте запитання літературним критикам та дослідникам сюжету і композиції..

Запитання. Як ви оцінюєте твердження академіка О.Білецького про те, що роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» нагадує «будинок з багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом»?

Відповіді.

Перший учень. Ми вважаємо, що цей твір має своєрідну і досить розгалужену побудову, як того й вимагає жанр соціально-психологічного роману. Звичайно, може скластися враження, що роман, який витримав шість редакцій і має двох авторів, не відзначається композиційною стрункістю. Однак при уважному прочитанні та осмисленні місця і значення кожного з тридцяти розділів, які об’єднано в чотири частини, можемо стверджувати, що сюжетні лінії мають абсолютно чіткі й завершені конфігурації, і їх розвиток, пересікання та переплетіння не ослаблює, а, навпаки, підсилює загальну динаміку сюжету.

Другий учень. Складна композиція роману підпорядкована меті якнайширше показати соціальні умови життя українського селянства і мотивувати поведінку персонажів, розкрити ті обставини, причини, які штовхали людину на слизьку дорогу злочинів та аморальності, призводили до страшної трагедії людської душі. Своєрідність і складність композиції роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» зумовлена широкими хронологічними межами зображення життя. Якщо спробувати відповісти більш лаконічно, то можна сказати так: глибина і масштабність авторського задуму спонукали до свідомої та вмотивованої композиційно-сюжетної масштабності роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».



2. Аналітичне дослідження

Учитель. А тепер, шановні друзі, приступимо до безпосередніх спостережень над твором. Нас цікавить насамперед, як розвивається сюжет, як це впливає на композицію, характери та проблематику роману. Запрошуються до розмови члени творчої групи дослідників сюжету та композиції роману.

Перший учень. Перша частина містить сім розділів: «Польова царівна», «Двужон», «Дитячі літа», «Жив-жив», «Тайна-невтайна», «Дознався», Хазяїн». Розпочинається роман експозицією з інтригою: у першому розділі ми зустрічаємося з Чіпкою, Галею і Мотрею (Чіпчиною матір’ю), але нічого конкретного про них поки що не дізнаємося. Однак уважному читачеві запам’ятовується картина зустрічі Чіпки з вродливою, жвавою веселоокою дівчиною, яка зачепила в серці юнака особливі струни: «А в серці – почував він – прокидалось щось невідоме, чудне: і важко мов, і легко, і сумно, й весело, і хочеться співати, й хочеться плакати…».

З другого розділу починається розгортання головної сюжетної лінії, пов’язаної з долею Чіпки: народження дитини-«чортеняти» у Мотрі Жуківни. Батьком хлопчика був Іван Вареник (він же Хрущ, Хрущов, Притика), якого за двожонство віддали в москалі. Розділи «Дитячі літа», «Жив-жив», «Тайна-невтайна» розповідають про дитячі літа Чіпки, про його юність, а в розділі «Дознався», який є своєрідним продовженням «Польової царівни», ми знову стаємо свідками мимовільного побачення Чіпки і Галі. У цей час парубок взявся за господарювання: «Закипіла в Чіпки у руках робота. Найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив, зійшло – як щітка!.. Дивуються люди, що Чіпка до хазяйства такий удатний!»



Другий учень. Поряд із цією сюжетною лінією бере свій початок і лінія Грицька (розділи «Жив-жив»і «Хазяїн»): хлопчик-сирота спочатку був, як і Чіпка, підпасичем у діда Уласа, а, ставши парубком, пішов на заробітки, і, наскладавши грошей, «купив величезний огород з новою хатою, з повітками, погребом, колодязем». Невдовзі Грицько одружився з наймичкою, сиротою Христею – «веселою, моторною й робочою дівчиною, хоч і невеликою красулею». Односельці говорили своїм дочкам та синам, щоб ті брали приклад із Грицька та Христі, бо «стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою…»

Третій учень. Ми зауважуємо й таке: Чіпка мріє служити громаді, вбачаючи в цьому найвищий обов’язок, а Грицько, розбагатівши, «зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда…»



Запитання (до членів творчої групи). Чи випадково автори протиставляють прагнення Чіпки й Грицька?

Відповідь. Іван Білик радив Панасу Мирному втілити в образі Грицька «идею труда с мозольними руками». Але Панас Мирний, всупереч цим порадам, показав народження сільської буржуазії.

За задумом Івана Білика, Грицько як дбайливий, зразковий господар, що чесною працею вибивається зі злиднів, мав протистояти як Чіпці, так і Максимові. Але Панас Мирний, протиставляючи Грицька і Чіпці, і Максимові, показуючи формування його характеру, розвінчує обмеженість, черствість, егоїзм власника.

Запитання. Чи вдалося авторам глибоко вмотивувати розвиток характерів Чіпки, Максима, Грицька?

Відповідь. На нашу думку, найглибше досліджено характер Чіпки як складної, суперечливої натури: протягом усього твору Чіпка постає як правдошукач, але, прагнучи боротися зі злом, він сам стає на стежку зла, не усвідомлюючи, що правди, справедливості, добра не можна досягти, використовуючи прийоми, властиві злу (крадіжки, грабіж, розбої, вбивства тощо). Не випадково Галя напередодні найжахливішого злочину Чіпки сказала з докором і болем чоловікові, що так любив правду і в той же час нехтував нею: «А ще кажеш: немає правди між людьми!.. А де ж у тебе правда?.. де?..».

Характери Максима і Грицька теж досить ґрунтовно розкриті, хоч їм приділено менше уваги, ніж Чіпці. Але це теж зрозуміло, оскільки Чіпка – головний персонаж, а всі інші – другорядні, які підсилюють, поглиблюють, увиразнюють образ Чіпки і в той же час є самодостатніми персонажами (окрім Максима та Грицька, сюди віднесемо насамперед образи Мотрі, Христі, Галі).

Учитель. Мені приємно, що ви – уважні читачі й старанні, ретельні аналітики. Справді, йдучи цим шляхом аналізу, ми зможемо дослідити всі компоненти композиції та сюжету, особливості розвитку характерів, звернути увагу на кожну художню деталь і, таким чином, усвідомити сутність багатопроблемності, багатоплановості роману-«будинку з багатьма прибудовами і надбудовами».

А зараз – запитання до представників усіх творчих груп: які сюжетні лінії розгорнуто у другій частині, який їх взаємозв’язок?

Відповідь. У шести розділах другої частини («Січовик», «Піски в неволі», «Пани Польські», «Махамед», «У москалях», «Максим – старшим») розгортаються три взаємозалежні сюжетні лінії: історія закріпачення колись вільного, козацького села Пісок, історія Максима Ґудзя і панів Польських. Згадками про прадіда, діда й бабу по батькові Чіпки автори зв’язують ці сюжетні лінії з головною.

Учитель. А тепер члени творчих груп зроблять стислий виклад сюжетних ліній другої частини, проаналізують вузлові епізоди.



Схеми відповідей членів творчих груп.

  1. Історія козацького роду Мирона Ґудзя.

  2. Закріпачення села Пісок панами Польськими (можна простежити за текстом, як зростала панщина при генералові, при генеральші, при їхньому синові («...одсипного трохи, платили невеликий чинш...», «піщани, як ті воли, робили на неї чотири дні в тиждень та зносили у двір курей, гусей...», коли всі збереження генеральші пішли на косач дочкам, «задали п'ятий»; «Він (Іржа) підбив Василя Семеновича на шостий день і поле назад одібрав»);

  3. Золотий вік панського панування (можна розпочати із прочитання уривка «З половини двадцятих по шестидесяті роки був у нас золотий вік панського панування»);

  4. Доля Максима Ґудзя (вплив розповідей діда Мирона на малого Максима – можна зачитати уривок « Од тих переказів січова кров голосно загомоніла у серці малого онука»; Максим-Махамед – проаналізувати, звернувшись до тексту: «Душа його прохала волі; молоді сили – простору…Палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк, він усіх побивав, над усім верховодив…Як же дійшов до літ та убрався у силу, – біда з ним, та й годі!..»; Максим у москалях).

Учитель. Яким, на вашу думку, є значення другої частини, її місце в композиції та сюжетній канві твору?

Відповіді членів творчих груп.

Відповідь перша. Відомо, що літературознавці радянських часів намагалися применшити вагу другої частини роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», стверджуючи, що вона нібито «випадає» із загального контексту, руйнує стрункість композиції тощо. Але, на нашу думку, місце цієї частини в романі важко переоцінити. Згадка про козацтво та Запорозьку Січ, жалкування за козацькою вольницею, що чітко «проступає» крізь авторську розповідь, – це перший вагомий аргумент на «захист» другої частини.

Відповідь друга. У цій частині засуджується кріпаччина як величезне соціальне зло.

Відповідь третя. Ще один важливий аргумент, що дає право об’єктивно оцінити зміст та побудову цього твору: брати Рудченки показали, що московська неволя (розділи «У москалях», «Максим – старшим») зруйнувала не лише державність України, багатий і освічений колись край, а й мораль українського народу, спотворила його долю і душу. І це ми виразно бачимо на прикладах життєвого шляху персонажів-українців – Максима, Чіпки, його батька Івана Вареника, його матері Мотрі, Галі, Христі, Грицька, діда Уласа та інших.

Відповідь четверта. Страшним наслідком поневолення стала деформація моралі українського народу, його психіки, поведінки. Неволя і рабська психологія призводили до прислужництва, аморальності, зросійщення, приниження національної гідності.

Учитель. Продовжуємо дослідження. Нам потрібно розглянути третю і четверту частини роману і визначити їх місце в композиції та сюжеті. Працюють усі творчі групи.

Відповідь перша. Третя частина містить дев’ять розділів (ХІY-ХХІІ): «Нема землі», «З легкої руки», «Товариство», «Сповідь і спокута», «Перший ступінь», «Слизька дорога», «На волі», «Сон в руку», «Наука не йде до бука». ХІY розділ є зав’язкою головної сюжетної лінії, а далі йде напружений розвиток подій через такі перипетії: марне звертання Чіпки до суду, запій, п’яне товариство, повне розорення Чіпки, проблиск хліборобської совісті, перша крадіжка, помста сільським властям, захист кріпаків, страшна образа і план помсти.

Відповідь друга. У третій частині продовжується сюжетна лінія Грицька, переплітаючись із Чіпчиною (Чіпка віддає своє жито Грицькові, щоб не пропити, Христя жаліє і підтримує Чіпку). З цими двома лініями сплітається лінія історії села Пісок та лінією панів Польських в епізоді, де розповідається про каральну акцію над селянами (розділ ХХ «На волі»).

Відповідь третя. Четверта частина містить вісім розділів (ХХІІІ-ХХХ): «Невзначай свої», «Розбишацька дочка», «Козак – не без щастя, дівка – не без долі», «На своїм добрі», «Новий вік», «Старе та поновлене», «Лихо не мовчить», «Так оце та правда?!». У цій частині сюжетні лінії, пов’язані з долею Чіпки та Максима розвиваються, тісно переплітаючись, оскільки, по-перше, Чіпка стає отаманом ватаги грабіжників, до якої належить і Максим, а по-друге, Чіпка одружується з Галею – дочкою Максима та Явдохи.

Відповідь четверта. Лінія історії села Пісок теж отримує подальший розвиток: колись вільне, козацьке село пройшло через століття кріпацтва, а тепер, після оголошення «волі», йому (як і скрізь в Україні) влада пропонує нову форму закабалення селянської громади – земство. Ця сюжетна лінія пересікається з головною: селяни вибирають Чіпку у гласні, а потім навіть у члени управи. Чіпка лагодився «громаді служити – добро робити», а «давнє забути і слід його загладити». Однак пани добилися, щоб «мужика» вивели з управи. На Чіпку знайшли компрометуючі матеріали. Повітовий письмоводитель Шавкун попросив секретаря Чижика, і той, перевернувши десяток справ, таки «відкопав» потрібне: у справі про крадіжку пшениці в коморах пана Польського Чіпка проходив як підозрюваний.

Відповідь п'ята. Виведення із земства (кульмінація головної сюжетної лінії) стало останньою краплею, яка переповнила Чіпчину душу й вивела його на шлях сліпого розбою. Зразу ж за кульмінацією настає розв’язка – винищення козацької родини Хоменків на хуторі та арешт Чіпки.

ІІІ. Підсумок дослідження



Учитель. Дякую за активну розмову, за глибокі, аргументовані відповіді. Нам потрібно сказати завершальне слово й про інші сюжетні лінії. Слово надається дослідникам сюжету та композиції.

Запитання. Яке завершення має лінія Максима?

Відповідь. Максим помирає важкою смертю, зазнавши побоїв під час чергового грабежу. Важливими в цьому епізоді є роздуми Чіпки біля померлого тестя: «Чіпка зиркнув – і затрясся… Він ніколи не бачив такого страшного, холодного погляду. Перед ним війнула друга смерть – бабина. Там – тихо, наче забуваючись або засипаючи, упокоювалась добра душа. Тут – зі страшним болем, муками та прокльонами покидала вона землю…».

Запитання. Якою є розв’язка лінії Явдохи?

Відповідь. Смерть, Явдохи, Максимової дружини, сприймається як покара за гріхи, причому, не тільки за минулі, а й за знущання над Мотрею: «А Явдоха гризлася з Мотрею, не давала їй спокою. Прийде оце в її хату – перекидає все, лає її… Думала Мотря про смерть, виглядала її, сподівалася, а вийшло так, що Явдоха несподівано вмерла».

Запитання. Чому, на вашу думку, трагічною є розв’язка лінії Галі?

Відповідь. Галя покінчує життя самогубством, не витримавши страждань, завданих їй Чіпкою та батьками (не можна відкидати й того, що на її психічний стан негативно впливала «аура» злодійського гнізда, адже з пелюшок і до останніх хвилин життя «польову царівну» супроводжувало цей злий фатум).

Запитання. Як ви оцінюєте ситуацію, коли Мотря заявляє у волость на Чіпку?

Відповідь. Мотря продовжує галерею шевченківських матерів-страдниць. Як би не було їй важко, які б злидні не оточували її, вона завжди жила по совісті, по правді. Мати раділа, коли Чіпка брався до праці, був дбайливим господарем, і ніколи не мирилася з тим, що її син став на слизьку стежку злодійства, грабежу, намагалася переконати Чіпку в неправильності його поведінки, його вчинків. Чашу терпіння Мотрі переповнила страшна розповідь десятирічної дівчинки, що дивом урятувалася: «Я з хутора…розбишаки були… усіх побили… порізали… постріляли… батька… й матір… діда… бабу… дядьків… дядину… маленького братіка… усіх… усіх…». Мотря заявляє у волость на сина-вбивцю.

Запитання. Як завершується в романі лінія Грицька?

Відповідь. Коли Чіпку та інших арештантів вели через Піски на каторгу, в Сибір, Грицько «вертався з поля з снопами – аж трьома возами». Побачивши Чіпку, промовив до нього з тяжким жалем: «Що це, брате Чіпко?». Грицько забрав Чіпчину матір і доглядав її до смерті. Якщо порівняти Чіпку, Максима і Грицька, то саме останній з них виявився найбільш «стійким» до життєвих випробувань. В образі Грицька показано типового селянина того часу – працьовитого, боязкого, покірного законам і звичаям, якого не турбувала людська біда, не обурювала людська кривда і який завжди жив за принципом: «Своя сорочка ближче до тіла»

Учитель. А які проблеми, на вашу думку, прагнули розв’язати автори роману через складне переплетіння людських доль?



Відповідь члена групи літературних критиків. У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панас Мирний та Іван Рудченко прагнули розв’язати цілу низку проблем:

  • добра і зла;

  • кріпацької неволі (цьому підпорядкована вся система образів-персонажів);

  • «пропащої сили» (Чіпка та Максим); народної моралі (більшість персонажів); батьків і дітей (зіставлення таких персонажів: Мотря – Чіпка, Максим – його батьки; Галя – її батьки);

  • землі й достатку (Чіпка, Грицько); кохання й сімейного щастя (Галя, Христя) та ін.

Варто підкреслити, що жодна з цих проблем не є локальною, незалежно від того, яка кількість персонажів утягнута в їх вир. Кожну проблему автори розглядають масштабно, в контексті всього твору.

ІY. Підсумок уроку

Учитель. Ми розглянули один із кращих творів нової української літератури.

Кожна творча група добре справилася із завданням. У процесі аналізу сюжету та композиції, кожен з вас відчув силу й красу мистецького слова, психологізм, глибину та багатогранність змалювання характерів. Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» вражає і складністю побудови, і розгалуженням та переплетінням багатьох сюжетних ліній, і місткістю, вагою кожного образу, важливістю піднятих проблем. Захоплення викликає не тільки великий талант авторів цього твору, але й їхня надзвичайно вибаглива, філігранна робота над художнім словом.

Панас Мирний наголошував: «У кожній роботі велику вагу має не тільки зміст, а й те, як той зміст вироблено». Називаючи себе «великим пунктатором», першовідкривач соціально-психологічної прози дбав насамперед про точність і виразність кожної дрібниці, кожної деталі, кожного тропу, кожного слова. Тому ми з певністю можемо сказати, що роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», який колись назвали «будинком з багатьма прибудовами і надбудовами», буде знову і знову чарувати читачів справжньою мистецькою красою і неповторністю.

Y. Завдання додому.

Підготуватися до порівняльного аналізу образів-персонажів роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»:



  • І творча група – Чіпка – Грицько;

  • ІІ творча група – Чіпка – Максим;

  • ІІІ творча група – Чіпка – Максим – Грицько;

  • ІY творча група – Галя – Христя;

  • Y творча група – Мотря – Явдоха.


Українська література, 10 клас


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал