Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx



Скачати 12.11 Mb.
Сторінка5/50
Дата конвертації07.12.2016
Розмір12.11 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   50

дослідників творчості письменника щодо питання,

яке розглядається)

Леонід Новиченко: «Поет загостреної чуйності і до інтимних психологічних переживань, і до філософських загальноісторич- них парадигм часу — чи міг він не надламувати, не калічити свій талант, поставивши його на служіння прогресивним, як йому здавалося, ідеям сталінського соціалізму».

Станіслав Тельнюк: «Чесний, порядний, м’який і делікатний, він розгубився перед сваволею, тим більше, що ця сваволя йшла з боку рідної радянської влади... Коли мене питають: «Чому зігнувся Тичина?» — я відповідаю питанням: «А чому зігнулися Бухарін, Раковський, Коцюбинський і Примаков, чому клепав на себе Риков, чому назвали себе шпигунами П’ятаков, Сокольников і Радек? Хіба тільки фізичні муки їх змусили це зробити? Моральні муки були страшніші, вся обстановка в країні нагадувала кошмарний сон під бадьору барабанну музику...»

Іван Дзюба: «Думали: те, що діється в нас,— це закон для всього людства. Що Сталін і сталінський режим — безсмертні. І що те, що маємо сьогодні (тобто тоді),— це вже на всі часи, назавжди. І ніколи й нікуди від цього вже не подітися. Мало хто був такий ясний духом і великий мислію, як академік Вер- надський або Довженко, щоб зрозуміти скороминучість і жалюгідність сталінського кривавого безсмертя перед лицем вічності й вічного життя. І не в кожного здоровий глузд міг встояти перед масовим гіпнотично-пропагандистським навіюванням, перед державним психологічним терором».

Михайлина Коцюбинська: «Суперечність між багатством і своєрідністю поетичного таланту і однолінійною заданістю, спочатку вимушена, поступово входила в плоть і кров, постійні «шори» розхитували тонку творчу натуру поета. Щось зламалося в цьому делікатному поетичному механізмі, і він не зміг уже працювати влад».


  1. Слово вчителя

Серйозно почав віршувати Тичина в шістнадцять років. Але, навчаючись найкращих, наймелодійніших поетичних прийомів, він не пішов шляхом наслідування. Поет-початківець наполегливо формував і вдосконалював власний стиль. Як стверджує Г. Клочек, «творча індивідуальність Тичини настільки глибоко опосередкувала вплив народнопісенної творчості, що він проявляється надзвичайно важко. Так само як неможливо знайти в поезіях конкретні сліди літературних впливів, так само й неможливо відшукати в них відгуки конкретних народних пісень». У багатьох віршах раннього періоду спостерігаємо бажання відобразити настрої людської душі, поділитися своїми мріями і почуттями. Вдячним матеріалом у цьому сенсі є перший друкований вірш Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить...», написаний 1911 року (у 1912 році надрукований у київському журналі «Українська хата»).

  1. Виразне читання поезії вчителем чи раніше підготовленим учнем

Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? —

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить...

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї? —

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов’ї...

«Я твій»,— десь чують дідугани.

А солов’ї!..

Та ви вже знаєте, як сплять гаї!


  1. Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Дати відповідь на питання: Яке враження справила на вас ця лірична мініатюра?

  1. У творчій лабораторії митця. Робота в парах. Аналіз поезії «Ви знаєте, як липа шелестить» за опорною схемою

  1. Назва твору (алегорична, метафорична, символічна, сюжетна, образна (чи ні), інтригована (чи ні).

  2. Тема поезії та провідні мотиви.

  3. Жанр.

  4. Композиція (якщо є).

  5. Ліричний герой.

  6. Образи, символи (якщо є) твору.

  7. Настрій (мінор, мажор).

  8. Художні засоби.

  9. Віршований розмір, рима.

  10. Місце твору в доробку поета.

  11. Його актуальність на сьогодні.

  12. Ваші роздуми та почуття, навіяні поезією.

  1. Перевірка виконаної учнями роботи

Учитель коментує і за потреби доповнює і узагальнює відповіді учнів.

Орієнтовний зразок виконання роботи

Поезія написана 1911 року і є першим друкованим віршем Павла Тичини. Але, незважаючи на це, він засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста.

Вірш не включений до жодної збірки (пізніше входить до збірки «Сонячні кларнети»).

За жанром — це лірична мініатюра, шедевр інтимної лірики.

Тема вірша — передача емоцій, викликаних у душі ліричного героя почуттям першого кохання. Ідея — уславлення гармонії, в основі якої — злиття мрій, переживань і передчуттів ліричного героя із природою, серед якої він знайшов однодумців і не почувається самотнім у своїх почуттях.

Художні засоби, наявні в цьому вірші, традиційні для інтимної лірики: епітети — старі гаї, місячні весняні ночі; метафори — сплять старі гаї.

Вірш написаний чотиристопним ямбом з усіченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою, римування — абабаа.

Поезія «Ви знаєте, як липа шелестить...» наділена здатністю владно втягувати читача у свій внутрішній світ. І ми помічаємо це відразу, прочитавши заголовок. Адже фразу «Ви знаєте...» кажуть майже пошепки, найближчим знайомим. З її допомогою вимальовується смисловий ланцюжок «автор — текст — читач». Автор буквально заряджає читача атмосферою твору.

Складається він із двох шестирядкових строф, у яких перші рядки — запитання, а останні — ствердна відповідь. Така композиція поезії-мініатюри робить її стрункою і елегантною. Тичина використав прийом паралелізму, взятий з української народної пісні: шелестіння липи місячної весняної ночі й сон коханої, сон старих гаїв-дідуганів і солов’їне тьохкання. Намальована ця елегійна картина лаконічними засобами: короткі речення передають схвильований стан душі ліричного героя.

Нам легко уявити зображену в поезії життєву ситуацію: закоханому юнакові не спиться в цю прекрасну весняну місячну ніч. Він тінню блукає біля хати дівчини. Цей мотив перегукується із іншим твором, який ми вивчали на уроках української літератури в минулому році. Це поезія М. Старицького «Виклик» («Ніч яка місячна, ясная зоряна / Видно, хоч голки збирай. / Вийди, коханая, працею зморена, / хоч на хвилиночку в гай...).

У канві твору особливе навантаження несуть перші рядки куплетів, які складають одне питальне речення. І це питання змушує читача звертатися до власної пам’яті, щоб відтворити в ній пережиті місячні ночі. Тичина вдало використовує риторичне запитання, усвідомлюючи чітко його функцію — змусити читача вслухатися в тишу весняної ночі, щоб вирізнити в ній шелест листя.

Другий важливий змістовий прийом — це поєднання в реченні «У місячні весняні ночі?» таких понять, як місяць, весна, ніч. Саме по собі кожне з цих слів є носієм емоційного заряду. Тичина як здібний художник не міг цього не знати.

Місяць завжди був обов’язковим компонентом у зображенні весняної чи літньої української ночі, бо саме він надає зображуваним картинам особливого освітлення, а від того й особливої настро- євості. Згадаймо картини місячної ночі, створені Шевченком, Пушкіним, Гоголем, Куїнджі, і ми легко переконаємося, що кожний із названих митців з особливою ретельністю виписував місячне сяйво, надаючи йому якоїсь притягальної, навіть містичної сили.

Наступні рядки значно посилюють естетичний і емоційний потенціал твору. Місячна весняна українська ніч сповниться любовною пристрастю. І ця пристрасть, цей шал закоханості надає внутрішньому світу твору особливого енергетичного заряду:

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить...

Ось місяць, зорі, солов’ї...

«Я твій»,— десь чують дідугани.

А солов’ї!..

Поезія належить до жанру пейзажної лірики. У ній надзвичайно сильно відчутна єдність пейзажного образу і ліричного настрою. Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі. Вражають інтонації цього твору, ніжність, мелодика слова, чаруюча принадність пейзажних картин незрівнянної української ночі.

Можна також порівняти поезію П. Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить...» і картину «Квіти і берізоньки ввечері» Катерини Білокур, які просякнуті ліричним настроєм. Для пейзажної лірики Павла Тичини і полотен Катерини Білокур притаманні справді новаторські відкриття у сфері музично-живописного синтетизму.



  1. Систематизація й узагальнення вивченого

Метод «Прес»

За словами Василя Стуса, доля Тичини звинувачує і застерігає. Згодьтеся або спростуйте думку, користуючись методом Прес.



  1. Домашнє завдання

  1. Повторити матеріал уроку.

  2. Випереджувальне завдання. Підготуватися до обміну інформацією про збірку П. Тичини «Соняшні кларнети» (випереджувальні завдання для учасників групи, яка виконує міні-проект; 2: добір інформації про збірку «Соняшні кларнети»; аналіз поезій «Арфами, арфами», «Не дивися так привітно...», «Подивилась ясно...», «Десь на дні мого серця», «О панно Інно...»).

VII. Підсумок. Рефлексія

Сьогодні я дізнався нового про Тичину...



Урок № 6

ЗБІРКА «СОНЯШНІ КЛАРНЕТИ» - ЗНАКОВЕ ЯВИЩЕ

В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ПЕРШИХ ДЕСЯТИЛІТЬ XX ст.

АНАЛІЗ ЗРАЗКІВ ПЕЙЗАЖНОЇ ТА ІНТИМНОЇ ЛІРИКИ

З РАННЬОЇ ТВОРЧОСТІ ПОЕТА

Мета: схарактеризувати основні мотиви і стильові тен

денції ранньої творчості Тичини; вказати на вплив символізму та імпресіонізму на творчість письменника; пояснити поняття «вітаїстичність» та «клар- нетичний символізм» на прикладі поезій збірки; розвивати навички аналізу поезій, основних мотивів, художніх засобів; виховувати зацікавленість творчістю письменника.

Теорія літератури: вітаїстичність.

Обладнання: портрет письменника, збірка «Соняшні кларнети» різних років видань.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ


  1. Організаційний момент

  2. Мотивація навчальної діяльності школярів.

Оголошення теми й мети уроку

Слово вчителя

Після виходу у світ першої — дебютної — збірки поезій Тичини «Сонячні кларнети» його почали називати князем поетів. Книга вразила сучасників письменника незвичайним небесним звучанням, неповторною ритмікою та оригінальною образністю. Кожен рядок збірки підтверджував, що в українську літературу прийшов геніальний поет.

Сучасний літературознавець С. Гальченко переконано стверджує: «Творча особистість Павла Григоровича Тичини була багатогранною і складною. Він належав до тих великих талантів, які, за словами самого поета, не «замикаються в магічні кола», а дослухаються до голосу людства. Його поетичні твори в перші порево- люційні роки викликали не тільки захоплення, але й заздрість і навіть озлобленість деяких читачів та соратників по перу». Дійсно, рання творчість Тичини — унікальне явище в історії національної культури. Сьогодні ми ознайомимося із найкращими зразками його ранньої поезії, спробуємо відчути її серцем і осягнути розумом, переконатися в її неординарності і полюбити.



  1. Актуалізація опорних знань

Створити психологічний портрет П. Тичини (орієнтовний зміст виконання роботи: геніальний поет, непересічна особистість, художник, талановитий музикант, інтелектуал, слабодухий, людина трагічної творчої долі, втрачений геній, поет-новатор, наївний, громадський і політичний діяч...).

  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

  1. Обмін учнів інформацією про збірку

П. Тичини «Соняшні кларнети»

Орієнтовний матеріал повідомлень

В усіх довідниках та енциклопедіях читаємо: «Сонячні кларнети». А в Пісках, на батьківщині поета, зберігається раритетна тоненька книжечка з пишним соняхом на обкладинці і назвою — «Соняшні кларнети».

«Соняшні кларнети» — перша збірка поетичних творів Павла Тичини. Вийшла вона в Києві в приватному кооперативно- видавничому товаристві «Сяйво» наприкінці 1918 року тиражем 1000 примірників. До неї ввійшли оригінальні твори, що друкувалися в періодиці у 1914-1918 роках; і деякі твори, які ніде не друкувалися до появи в збірці («Не Зевс, не Пан...», «Цвіт в моєму серці», «Подивилась ясно...», «Світає...», «Туман» і «Вітер» із циклу «Енгармонійне», «У собор. І-ІІ», «Пастелі», «На стрімчастих скелях», «По хліб ішла дитина...», «Скорбна мати. І-IV», «По блакитному степу», «Війна. І-ІІ») та переспів вірша французького поета Анатоля Ле Браза «Колискова»).

До збірки ввійшло 44 поезії, які умовно можна поділити на три тематичні групи.

До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами («Гаї шумлять», «О панно Інно...», «Сонце» таін.). Для них характерна образність та відображення розуміння законів природи.

До другої групи відносяться вірші, у яких розповідається про горе, яке принесла народу Перша світова війна («Хтось гладив ниви», «Іще пташки ...»). У цих поезіях засуджується жорстокість і насильство. Поет майстерно передає найтонші настрої і почуття.

Третя група тематично поєднується з другою — це розповідь про революційні події та їхні наслідки для України. Письменник із позицій власного розуміння добра і зла, справедливості й народної моралі осмислює, що несе революція українському народові («Одчиняйте двері», «По блакитному степу» та ін.).

Збірка П. Тичини «Соняшні кларнети» відкрила низку «світлоносних книг», стала новим словом в українській літературі. Образ сонячних кларнетів виступає символом і вічно юної природи, і втіленням прагнень до всього сонячного, радісного. Поет висловлює мрію про щасливе життя. Його не полишала віра в прекрасне й світле навіть тоді, коли він бачив людське нещастя.

Після виходу збірки про П. Тичину заговорили як про видатного митця, бо в «Соняшних кларнетах» було органічно й висо- комистецьки поєднано досвід новітніх європейських поетичних шкіл, насамперед символізму та імпресіонізму, з традиціями українського фольклору й стилями національного художнього мислення. Помітна і своєрідність символізму Тичини, який проявляється в постійному тяжінні до різноманітних видів «променистої», особливо згущеної в смисловому розумінні символіки. Найвиразніше це помітно в першому вірші збірки, з центрального символу якої і народилася назва книги. У ньому викладено основи світобачення поета, його уявлення загальної картини Всесвіту. Автор розповідає нам новітній поетичний міф про Космос, точніше, про його верховне начало, що творить музику Сонячних Кларнетів: «Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух — лиш Сонячні Кларнети», а якщо і є в безмежних далях та глибинах Всесвіту якесь божество, то воно несумісне з авторитарним гнівом, насильством і несвободою. «Навік я взнав, що Ти не гнів, лиш Сонячні Кларнети!». Як бачимо, ліричний герой збірки по-своєму розуміє Всесвіт, який перестав бути для нього Божим володінням: Космос для нього сповнений танцями, музикою, ритмом Галактики, які нестримно рухливі, світлі, осяяні, безмежні в просторі і часі. Герой відчуває, як «горять світи, біжать світи», чує «музичну ріку», плин у Всесвіті. У світовій поезії перших десятиріч XX ст. важко віднайти філософський символ такої яскравості, місткості й знадливої «таємничості». Здається, це лик самої вічно недосяжної краси і гармонії промайнув перед нашими очима... Отже, винесений у заголовок книжки незвичний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно- музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла і світла з музичними ритмами Всесвіту, що єднають людину з природою.

Як митець-новатор, Тичина творчо використовує у збірці досвід європейської поезії, сам шукає нові виражальні й зображувальні засоби. Філософська проблематика збірки складна: людина і світ, людина і природа, мистецтво і життя, ідеал гармонії людини з природою і Всесвітом, протест проти війни і жорстокої дійсності, відтворення романтичного ідеалу національного визначення.

Багато дослідників вказують на музичність «Сонячних кларнетів» як найхарактернішу особливість цієї збірки.

«Насамперед музика» — цей заклик французького поета П. Верлена активно проводився у життя в модерністській поезії кінця XIX — початку XX ст. Теоретики і практики символізму не раз проголошували, що «поезія є внутрішня музика» і що «музика — скелет поезії». П. Тичині вдалося зробити те, чого так довго і без особливих успіхів домагалися модерністи: він знайшов не бачений досі синтез словесних і музичних способів вираження. П. Тичина досяг такого синтезу саме тому, що «озвучував» поетичний твір не тільки через сонорику слова, а й через його семантику. Основа художнього успіху П. Тичини полягає в тому, що поет, спираючись на найосновніші досягнення поетичної форми кінця XIX — початку XX ст., зумів у символістських пошуках вибрати для себе найцінніше, піднести його на новий, вищий рівень. Одночасно зберіг те основне, чого не могли зберегти символісти,— образну сутність слова. Ось один із найпо- казовіших зразків такого «озвучування»:

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.


Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй так весело.

Гей, дзвін гуде —

Іздалеку.

Думки пряде —

Над нивами.

Над нивами-приливами,

Купаючи мене, мов ластівку.

Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи, мажорний настрій поета виразно відчувається у вірші «Гаї шумлять...» (1914). Простий, звичайний краєвид: гай, річка, хмарки в небі... Але під пером митця, що, крім великого поетичного обдарування, володів також хистом живописця й музики, ця картина постає дивовижно прекрасною. Поет чує повсюди казково-чарівні мелодії, бачить незвичайну красу. Митець добирає яскраві слухові та зорові образи: гаї шумлять, дзвін гуде, тихий шепіт трав, хмарки біжать, неба край — як золото. Художню довершеність твору визначають також порівняння («купаючи мене, мов ластівку»), метафори («думки пряде», «мріє гай»), епітети («шепіт трав голублячий»). У вірші передано радісний, світлий настрій ліричного героя, його захоплення красою рідної землі.

Прекрасною і довершеною за змістом і формою є поезія «Ой не крийся, природо...» (1915). Його можна віднести до жанру пейзажної лірики. Малюнок осіннього завмирання і згасання природи не викликає розпачу і безнадійно-песимістичних настроїв. Як мінлива погода восени, так і настрій ліричного героя — то сумний, то світлий і прозорий, наче барви золотої осені. У метафоричному образі «сміялося сонце у тузі» вчуваються бадьорі нотки: як би не плакали сичі, як би не охмарювали серце сумні почуття, весна знову настане, шумітимуть зливи, перекотяться громи над полями. Можливо, головний секрет художньої привабливості багатьох віршів цієї книги, які й досі чарують читача,— у чудовій молодості і свіжості почуттів, у молодій радості відкриття і прийняття світу, у тому, що носить назву вітаїзм.

Нескладно помітити, що центральним, найактивнішим подразником у поезії, який формує музичний напрямок розвитку асоціацій, є слова, що означають певне музичне чи звукове поняття,— арфа, кларнет, звук, дзвін, музика, мелодія, струна, скрипка, бандура, пісня, гімн, дует, орган, флейта, наприклад:

Горять світи, біжать світи



Музичною рікою.

Горить — тремтить ріка, як музика.



Арфами, арфами —

Золотими, голосними обізвалися гаї...

Слухаю мелодій Хмар, озер та вітру. Я бриню, як струни Степу, хмар та вітру.

Подивилась ясно — заспівали скрипки!

Оригінальним у творчості поета є прийом характеризувати звук. Поет широко користувався методом передати словом своє сприйняття звуку: «сонячні кларнети», «арфами, арфами золотими», «сміх буде, плач буде перламутровий», «в чорному акорді», «синє брязкання кадил», «зелений гімн». Характер усіх цих тропів є виразно синтезичним.

П. Тичина оживлює звуки, надає їм виразної емоційної характеристики:

Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись дзвони...

Або:


Танцюють звуки на дзвіниці,

І плаче дзвін.

Відповідь на питання, у чому полягає першопричина виняткової музикальності поезій першої збірки П. Тичини, слід шукати в природі людського обдаровання. Талант П. Тичини, у якому геніально поєднані абсолютний музикальний слух, здатність до синестезично-асоціативного сприйняття дійсності і найтонше відчуття слова,— явище рідкісне. У своїй музикальності поет настільки самобутній, що його неможливо наслідувати. Він недоступний для епігонів найвищої кваліфікації.

Крім того, музикальний талант П. Тичини — талант розвинений. Підхід автора «Соняшних кларнетів» до музики — це підхід не аматора (хай навіть і дуже здібного), а професіонала, який віддав музиці багато років життя. Звідси, очевидно, і походило бажання ввести в поетичний текст музику, бажання, яке призвело до справжнього мистецького успіху.

У віршах поета поєдналися Музика, Поезія і Живопис. Тому картини заговорили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами. Внесений у заголовок книжки незвичний образ — символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла і світла з музичними ритмами Всесвіту, що єднають людину з природою.


  1. Слово вчителя

Говорячи про особливість поетичної творчості Тичини, Максим Рильський відзначав, що найкраща характеристика її — у виразі «музична ріка», що «Тичина і пісня — брат і сестра», що коли багатьох поетів називаємо за трафаретом «співцями», то для Павла Григоровича слово «співець» — найприродніший епітет. Переконатися в цьому нам допоможе робота над ідейно- художнім змістом ранніх віршів поета, які ввійшли до першої його збірки «Соняшні кларнети».

  1. Робота над аналізом поезій П. Тичини

Інструктаж учителя щодо послідовності виконання роботи:

  1. Учні знайомляться з переліком творів, запропонованих для аналізу, і обирають один із них для індивідуальної роботи.

  2. Індивідуальна робота. Самостійне опрацювання учнями поезій, запропонованих учителем. На дошці записані назви віршів: «Арфами, арфами», «Не дивися так привітно...», «Подивилась ясно...», «Десь на дні мого серця», «О панно Інно...». (Кожен учень обирає одну поезію, опрацьовує її, потім учні об’єднуються в групи (залежно від вибраної поезії); учитель виконує роль консультанта).

За допомогою пам’ятки «Схема ідейно-художнього аналізу поетичного твору» кожен учень аналізує вибраний вірш.

  • Тема поезії та провідні мотиви. Ідея. Жанр.

  • Образи, символи (якщо є) твору.

  • Настрій (мінор, мажор).

  • Художні засоби.

  • Віршований розмір, рима.

  • Ваші роздуми та почуття, навіяні поезією.

  1. Робота в групах

У групу об’єднуються учні, які обрали один і той самий вірш. Таким чином утворюється п’ять груп. Учні узагальнюють матеріал аналізу, зроблений кожним окремо, і складають, за потреби, список запитань до вчителя.

Під час аналізування поезії, звернути увагу:

«Арфами, арфами...» — на оригінальність образів, майстерність алітерацій та асонансів, ритмомелодику у вірші.

«Не дивися так привітно...», «Подивилась ясно...» — на вплив імпресіонізму в розкритті внутрішнього світу ліричного героя.

«Десь на дні мого серця...» — на оригінальність строфічної будови, ритмомелодики і римування.

«О панно Інно...» — на майстерне зображення глибоких переживань ліричного героя.



  1. Співпраця учителя з учнями

Учитель роз’яснює незрозумілі моменти кожній групі перед їх виступом.


  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал