Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx



Скачати 12.11 Mb.
Сторінка45/50
Дата конвертації07.12.2016
Розмір12.11 Mb.
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   50

II варіант

І—ІІ Початковий та середній рівні

Дати відповіді на питання чи закінчити думку. (Кожна правильна відповідь оцінюється в 0,5 бала чи в 1 бал.)

  1. Основна думка твору О. Турянського «Поза межами болю». (1 б.) (Засудження війни й мілітаризму, утвердження нездоланності людського духу, сили розуму й волі до життя.)

  2. За збірку «Три перстені» Б.-І. Антонич отримав... (1 б.) (Престижну літературну премію Львівського товариства письменників та журналістів імені Івана Франка.)

  3. Сюжет християнської містерії тонко помережаний язичницькими елементами у творі... (назвати твір і автора) (1 б.) («Різдво» Б.-І. Антонича)

  4. Українських письменників християнського спрямування, які пропагували гуманістичні ідеї любові до людини, обєднала літературна група... (0, 5 б.) («Логос»)

  5. У 20-30-х роках XX ст. на західноукраїнських землях розвивалися такі мистецькі напрями, як... (1 б.) (Символізм, імпресіонізм, експресіонізм, сюрреалізм, авангардизм.)

  6. Кому у творі «Поза межами болю» належать слова: «Прокляте те життя, у котрому слабкий мусить згинути, щоб дужчий міг жити»? (0,5 б.) (Добровському)

  7. Хто з українських та світових письменників змалював події Першої світової війни? (1 б.) (Б. Спгефаник, М. Черемшина,

  1. Кобилянська, А. Барбюс, Е. Ремарк, Й. Рот)

  1. Достатній рівень

Дати відповіді на питання (Кожна правильна відповідь оцінюється в 1,5 бали.)

  1. Розкрити символіку назви твору «Поза межами болю».

  2. Місце Б.-І. Антонича серед видатних ліриків-новаторів світу.

  1. Написати твір-роздум на тему

«Моє розуміння поезії Б.-І. Антонича» (Правильна, змістовна, грамотно оформлена відповідь оцінюється в 3 бали.)

УРОК № 63 ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА (ОГЛЯД)



Мета: дослідити причини еміграції українців за кордон,

дати коротку характеристику утворених за кордоном літературно-мистецьких організацій, «празької поетичної школи» українських літераторів, еміграційної прози; розвивати вміння сприймати на слух і занотовувати інформацію у вигляді конспекту, уміння узагальнювати інформацію.

Теорія літератури: соціалістичний реалізм (повторення), сонет, вінок сонетів.

Обладнання: портрети поетів-емігранів, тексти поетичних творів. Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний момент

  1. Актуалізація опорних знань

Фронтальне опитування (повторення вивченого на початку першого семестру — урок № 4)

Що ви знаєте про «Празьку школу» українських письменників? Назвіть її представників. («Празька школа»група українських поетів та письменників, які після революції 1917 року та громадянської війни опинилися за кордоном, переважно в Європі, і тривалий час мали своїм культурно- організаційним центром Прагу. Представники: Є. Маланюк, Ю. Дараган, Л. Мосендз, О. Ольжич, Олена Теліга, Оксана Лятуринська, О. Стефанович, Ю. Липа, Юрій Клен, Наталя Лівицька-Холодна та ін.)

  • Яку мету ставили перед собою «пражани»? (Розповісти про себе і свій час.)

  • Назвіть поетичні збірки, які стали першими ластівками на небосхилі «празької школи». (Збірки Галі Мазуренко «Акварелі» та Ю. Дарагана «Сагайдак», що з’явилися 1925 р.)

  • Що вам відомо про втручання партії в літературний процес? (1929-го року багаторічна внутрішньопартійна боротьба в СРСР завершилася повною перемогою И. Сталіна і його прихильників. Встановилася тоталітарна диктатура. Для культури це мало трагічні, руйнівні наслідки. Культура, як і всі сфери суспільного життя, була поставлена під жорсткий ідеологічний і адміністративний контроль. Крок за кроком згорнули політику українізації.)

  • Який літературний метод став панівним, регламентував літературну творчість у СРСР 20-40 pp., визначав ідеологічні рамки? (Соціалістичний реалізм.)

  • Назвіть причини еміграції українських письменників? (Складні політичні умови для розвитку національної літератури в країні та переслідування владою українських письменників.)

  • Які твори становлять українську еміграційну літературу? (Твори, написані українськими письменниками на чужині, становлять українську еміграційну літературу.)

  • Назвіть письменників-емігрантів. (У. Самчук, Т. Осьмачка, І. Багряний, Д. Гуменна та ін.)

  • Які теми, заборонені в радянській Україні, вони висвітлювали? (Писали на теми, які в умовах тоталітарної держави були заборонені: жорстокі випробування та тортури безвинних людей у ГУЛАГах та героїзм ув’язнених у боротьбі проти тоталітарного режиму, голодомор.)

  1. Мотивація навчальної діяльності.

Оголошення теми й мети уроку

Слово вчителя

«Хто пережив страшну операцію розриву з живим тілом батьківщини, хто відчув пекучий брак Батьківщини, як вічно роз’ятрену

рану, хто задихався в чужому повітрі, у чужому підсонні, під чужим небом,., той розуміє психологічний стан емігранта»,— висловився Є. Меланюк, один з тих страждальців, кому перед смертю не довелося побачити рідної країни, чия могила знаходиться на чужій землі, за океаном, на кладовищі Бавнд-Брук в Нью-Джерсі, яке інколи називають українським пантеоном. (Одне з тлумачень слова — місце поховання гідних пошани громадян країни.)

Як відомо, будь-який твір несе в собі відбиток внутрішнього світу автора, його світогляду та психологічного стану. Отже, ознайомившися з інформацією про еміграційну літературу, яка вже відома, можна передбачити головний пафос творчості письменників-емігрантів — туга за батьківщиною, бажання бачити її вільною і незалежною, готовність боротися за неї і навіть віддати життя.

  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

  1. Заслуховування повідомлення одного з членів творчої групи

про еміграцію українських письменників

(Уся нова інформація конспектується учнями.)

Можна визначити три хвилі еміграції, що відбулася на межі ХІХ-ХХ століть.

Першу хвилю дослідники називають трудовою. Ті, хто опинився на межі ХІХ-ХХ століть в Канаді і СІЛА, були заробітчанами. Хоча певні літературні здобутки у вигляді заробітчанських та емігрантських народних пісень усе ж були. їх можна знайти у збірках В. Гнатюка, Філарета Колесси та ін.

Друга хвиля еміграції пов’язана з поразкою національно- визвольних змагань. Ця хвиля породила цілу плеяду талановитих поетів «Празької школи» (Є. Маланюк, Ю. Дараган, JI. Мосендз,

О. Ольжич, Олена Теліга, Оксана Лятуринська, О. Стефанович, Ю. Липа, Юрій Клен, Наталя Лівицька-Холодна та ін.). У Польщі з’являється літературне угрупування «Ми», у Чехословаччині — « Танк ».

Третя хвиля еміграції почалася після Другої світової війни і пов’язана зі сталінськими політичними репресіями. Вона надала можливість розкритися талантам членів угрупування «Мистецький український рух» (1945-1948) І. Багряного, Ю. Косача, В. Петрова, У. Самчука, І. Костецького на німецькій землі. Серед літераторів були й ті, хто активно працював над перекладами сучасних творів (О. Зуєвський, М. Орест, І. Костецький), писав літературно-критичні статті (В. Петров, В. Державин).

Об’єднання письменників «Слово» виникло 1954 року вже за межами Німеччини. До його складу входили прозаїки, поети, драматурги, літературознавці — Г. Костюк, Ю. Шерех, Тодось Осьмачка, В. Барка, Ольга Мак, Докія Гуменна, Улас Самчук.

Неформальне об’єднання «Нью-Йорська група» згуртувало модерністських письменників Б. Бойчука, Б. Рубчака, Ю. Тар- навського, Емму Андієвську, Марію Ревакович, Р. Бабовала та ін.

  1. Слово вчителя

У творчості емігрантських літераторів було багато спільного.

По-перше, усі письменники — вигнанці. Вони, сумуючи за Україною, створювали ідеалізований образ Батьківщини, з якою відчували нерозривну єдність;

по-друге, творчість багатьох митців спрямовувана на історичне минуле, у першу чергу, це стосується представників «празької поетичної школи»;

по-третє, митців мучили питання майбутнього України, української літератури, українського письменства. їх хвилювало питання про те, для кого писати твори, а головне, як?

Кожен письменник створював образ України по-своєму. Наприклад, Оксана Лятуринська, О. Стефанович експериментували в галузі стилізації фольклору, Ю. Клен, Є. Меланюк шукали відповідей на болючі питання щодо Батьківщини в історіофілософ- ських роздумах про неї, представники «Нью-Йоркської групи» відзначилися модерністською, елітарною естетикою.

  1. Міні-лекція вчителя. «Празька школа» поетів (огляд)

Представники: Є. Маланюк, Ю. Дараган, Л. Мосендз, О. Ольжич, Олена Теліга, Оксана Лятуринська, О. Стефанович, Ю. Липа, Юрій Клен, Наталя Лівицька-Холодна та ін. «Пражани» продовжували модерністські традиції неоромантиків (стиль творів), неокласиків (любов до класичних форм та філософічність).

«Пражани» постійно розмірковують над причинами поразки у визвольній війні. Це болісні роздуми, і ліричні герої таких творів постійно шукають відповіді на це важливе для України питання.

Головний образ творів членів угрупування — духовно сильна й вольова людина, національно свідомий українець, який мріє про незалежність України. Волелюбність, мужність, почуття відповідальності перед поневоленою батьківщиною, щирий патріотизм — основний пафос їхньої творчості.

Своєрідним поетичним заспівом «пражан» стала збірка Ю. Да- рагана «Сагайдак» (1925).

Дараган Юрій (16 березня 1894,— 17 березня 1926, м. Пле- шов, Чехословаччина) — український поет, представник «празької ніколи». Перший поет, у якого виразно окреслився комплекс ідей і почувань, характерний для «пражан», у першу чергу, їх заглиблення в минуле з метою пошуків там відповідей на питання трагічного сучасного.

Останні три-чотири роки життя Ю. Дарагана були найактивнішим етапом творчості. Саме в цей період писалися поезії збірки «Сагайдак», яка стала для поета й дебютом, і підсумком.

Збірка «Сагайдак», яка так і залишилася єдиною, вийшла 1925 року, ще за життя Ю. Дарагана. Саме вона, за словами критиків, тематично та ідейно постала передвісницею художньої платформи майбутньої «празької школи української поезії».

Назва, обрана автором, наголошує на бойовому характері його творів, а також свідомому заглибленні в минуле. (Сагайдак — назва повного набору для лучника, лук разом зі шкіряною сумкою або дерев’яним футляром зі стрілами, пізніше просто колчан зі стрілами.) Суспільно-політичні катаклізми викликали в нього не песимізм і розчарування, а дух спротиву, романтичний порив:

І тільки спрага, спрага волі Так стисне горло, здавить так,

Що знов би, знов у дике поле!

Знов коні, стріли, бранці голі,

Шаблі та повний сагайдак!

Деталлю «повний сагайдак» підкреслювалася готовність виборювати волю дорогою ціною. Лейтмотивом збірки є культ волі, козацької слави.

Назва «Сагайдак» пов’язана з головним тематичним колом збірки, у якій автор вчитується в перебіг історії. Ю. Дараган визначив у ній тематику поезій «празької школи», виділив вузлові моменти: екзотику княжої доби, велич козаччини, героїку визвольної боротьби українського народу.

Поезії Ю. Дарагана — це своєрідні мандрівки в часі: від язичництва з його анімістичними уявленнями до сучасності (XX ст.). Поет намагався передати не якісь конкретні історичні реалії чи події, а сам дух доби, характерне для неї світосприйняття. Язичницькі уявлення про зміну пір року розкривалися через двобій, який вів Дажбог з білими кіньми зими («Срібні сурми»). Стихія боротьби вабила поета, гоїла зранену війною душу, адже в зображених ним битвах перемагало світле, природне начало: «І гри- день світлого Дажбога / Сурмить блакитну перемогу / На золотім коні!». Бог сонця, від якого, як згадується у «Слові о полку Ігоревім», походили давні русичі, змальовувався захисником своїх нащадків.

Заглибленню в минуле допомагає й архаїчна лексика творів: «сагайдак», «гусла» та ін.

Епіграфом до збірки «Сагайдак» є рядки зі «Слова о полку Ігоревім» («Сипахуть мі тощими тули... великий женьчуг на лоно»). У творі значне місце відводилося княжій добі. Поезії відзначалися багатим інтертекстуальним спектром: у них відчувалися ремінісценції з Й.-В. Гете («Гай молодіє, ніби Фауст...»), О. Олесем, П. Тичиною («Знов безжурний я, молодий!»), М. Рильським («І хай за обрієм похмурим / Зникає синя далечінь!»), Шілле- ром («Звучать, звучать в душі акорди горді, / Як із Вільгельма Теля») тощо. Поет орієнтувався як на класиків, так і на сучасників.

У пейзажній ліриці Ю. Дарагана відчувається захоплення красою світу:

Розплющить ранок сині очі,

Погляне з неба на струмок,

Що плюскотить, як сміх дівочий,

Хмільний од поцілунків ночі.

Безжурно-світлий, як божок.



У збірці «Сагайдак», окрім степу, можна знайти картини гір, моря.

Центральною темою лірики Ю. Дарагана є Україна. Це його найдорожчий ідеал. Він сумує за нею, вона йому сниться, приходить до нього у спогадах, звістках земляків. Ліричний герой поезій («Дике поле», «Луна минувщини», «Запоріжжя», «Срібні сурми» тощо) пишається героїчним минулим країни й наслідує подвиги предків.

  1. Заслуховування повідомлень учнів

про творчість поетів «Празької ніколи»

Леонід Мосендз

Поет, прозаїк, перекладач, літературний критик. Лейтмотивом його поезії є відродження України, визвольна боротьба її народу після Першої світової війни. Як приклад, можна навести «Баладу про побратима», яка звучить, наче реквієм за загиблими у війні. У центрі уваги автора образ побратима, який береже пам’ять про бійців за українську державність. За жанром цей твір — балада, написана секстинами. Л. Мосендз — творець так званої «наукової» поезії: він включав у вірші поняття й лексику точних наук, філософські мотиви. Значний вплив його творчості відчують І. Драч, М. Вінграновський.

Автор новел «Людина покірна», «Відплата», повісті «Засів», роману «Останній пророк», гумористичної збірки (у співавторстві з Юрієм Кленом) «Дияволістичні параболи», збірки поезій «Зодіак».

Назва збірки «Зодіак» символізує зв’язок усього сущого зі Всесвітом, космічну ідею безмежності часу і простору. Поет створює образ Праматері Роду з космічного океану, яка ллє «вже мого роду вічне море».

Вінок сонетів «Юнацька весна» складається з п’ятнадцяти сонетів. Головна ідея збірки — непереможність людського духу у пізнанні життя: «Там, де відвага з вірою ідуть — там перешкод немає і не буде».

Теорія літератури

Вінок сонетів — поетична форма, утворена з 15 сонетів, ланцюжок 14 з яких побудований таким чином, що останній рядок кожної строфи-ланки повторюється в першому наступної, а останній рядок 14 строфи повторює перший рядок першої строфи.

Виразне читання учнем вірша Л. Мосендза

«Балада про побратима» (Індивідуальне завдання)

Разом зі мною виріс він, друг щирий, більш ніж брат, син чорнобровий злотних піль, стрункий син білих хат...

Носив багато він імен:

Петро, Данило, Гнат...

Замерзле плесо, житній лан, таємно-темний бір,— усюди були з другом ми!..

Дитячий бачив зір, як жаром папороть цвіте і де блука опир...

На шкільній лаві пліч-о-пліч сиділи ми роки і разом мріяли в садку над закрутом ріки, нас той сам дотик хвилював дівочої руки.

А потім розлучились ми на кілька довгих літ, та знали все, куди життя скеровує наш хід,


не загубились у юрбі, не стратили свій слід.

А пригадаю, як і де зустрілися ми знов.

Над нами маяла тоді по-перше коругов та, на якій стоїть девіз: завзяття і любов!

Під нею з другом ми пройшли увесь той довгий шлях... через Гетьманщини піски, по Таврії ланах, під тьмяним вітром степовим по балках і ярах...

Він завжди був, той щирий друг! Був друг! Це більш ніж брат! Внук побратимів січових, син українських хат...

Імен багато він носив:

Петро, Данило, Гнат...

II

Де Збруч гадюкою крутнув і звив сріблястий хід, де здаля дзеркало Дністра сталевий шле привіт — там Медобори ми в імлі прощали напослід...

Ще раз, ще раз. Піддать набій! Хай це останній стріл...

Та кинуть зброю ворогам ніхто не має сил.

І ще набій, і знов шрапнель, і знов луна до сіл, до лук, до гаю, до ріллі грімке: «Не забувай!

До тебе, рідний краю наш, ми вернемо! Чекай!

А ти оці останні дні,

Вкраїно, пам’ятай!»

Кінець... Замок з гармати геть... Чекає чужина...

Та побратима мойого не вгледіла вона.

Він випив келих завзяття від вінця аж до дна.

Ще здаля бачили його, за ним замкнувся бір,



і ще востаннє зброї блиск побачив дружній зір...

І поглинула чужина нас у шумливий вир...



Творче завдання: дайте характеристику побратима — одного з образів вірша. (Ліричний герой та його побратим — друзі дитинства, пліч-о-пліч пройшли важкий шлях війни. І завжди побратим був кращим за брата, щирим другом. Насправді, побратим, «син українських хат» — узагальнений образ борця за Україну (Петро, Данило, Гнат), який продовжує справу «побратимів січових»: бореться зі зброєю в руках за свободу батьківщини. Він іде шляхом боротьби під прапором, на якому слова — «завзяття і любов». І не зважаючи на те, що доля змушує ліричного героя залишити Україну, жити на чужині, Батьківщина повинна знати: «До тебе, рідний краю наш, ми вернемо! Чекай!»

Олег Ольжич

Поет, публіцист, політичний діяч, археолог. Його лірика заперечувала сентиментальне оспівування життя та образ пасивної, безвольної людини. Він — поет раціональної, предметної лірики.

Творчість О. Ольжича віддзеркалювала особистість митця — вольової, мужньої, цілеспрямованої людини. Саме такі громадяни потрібні відродженій Україні, уважав митець. Він свідомо загартовував себе, і це допомогло йому вистояти у протистоянні з фашистами, які стратили письменника 1944 року. Характер митця визначив і тематику творів, і «енергійну» їх дикцію, і емоційність, і ліричного героя. Наприклад, у експресивному вірші «Захочеш — і будеш...» автор зобразив вольову людину, борця за свободу з необмеженими внутрішніми можливостями: «В людині, затям, / Лежить невігадана сила». П’ятистопний ямб і точні рими, численні метафори та антитези допомагають створити образ незламного воїна. Поет по-новому трактує поняття героїчного: це поєднання хоробрості, відваги серця та сильного заряду духовності — усього того, що приведе борців-патріотів до оновлення світу та знищення рабства в ньому: «Зрослась небезпека з відважним життям, / Як з тилом смертельника крила».

Поет створив збірки «Гінь», «Вежі», «Подзамчя».

Виразне читання учнем вірша О. Ольжича «Захочеш

і будеш! В людині, затям...» (Індивідуальне завдання)

Захочеш і будеш! В людині, затям,

Лежить невідгадана сила —

Зрослась небезпека з відважним життям,

Як з тілом смертельника крила.

...Вперед, Україно! В Тебе — тяжкі стопи, Пожари хат димляться з-під них.

Ні Росії, ні Європі Не зрозуміти синів Твоїх!

Творче завдання: прокоментуйте зміст вірша. (Людина має в собі невичерпні сили, про які вона інколи й не здогадується. Безмежна її любов до батьківщини, мужність, із якою вона захищає свій край, готовність до самопожертви (особливо це характерно для нашої багатостраждальної України, душі її народу) часто не збагнути іншим.)

Олена Теліга

Письменниця, революціонерка, яка опинилася в Чехословач- чині через переслідування більшовиків 1923 року.

Вірші Олени Теліги з’явилися в журналі «Вісник» 1932 року. На початку Другої світової війни поет очолила Спілку письменників України у Кракові, була редактором українського журналу «Литаври» в окупованій німцями Україні.

Ліричний герой творів — людина, яка живе і творить для нації. Таке переконання йде від особистісних рис автора: ця мужня жінка присвятила своє життя Україні, повернувшись до батьківщини у вересні 1941 року, коли почалася німецька окупація, щоб боротися за її визволення. Уже в лютому її розстріляли в Бабиному Яру гестаповці як українську патріотку та голову СПУ.

Збірки її віршів побачили світ тільки після смерті письменниці: 1946 року «Душа на сторожі», 1947 — «Прапори духа», «Полум’яні вежі» аж 1977 року. З одержанням Україною незалежності 1991 року вийшов «Збірник» її статей та поезій, 1999 року — збірка віршів «О краю мій». 2006-го року в Києві надруковані «Вибрані твори» — збірка віршів та статей Олени Теліги. Її мистецько довершені твори створюють героїчний образ борця за незалежну Україну. Героїзм автор вважає найвищою чеснотою.

Вірші створені в неоромантичному стилі. Автор звертається до жанру поезії-мініатюри, медитації, вірша-звертання, оди. Ідеал поета — людина з активною життєвою позицією. Ліричний герой не вагається з вибором: шукає гармонію в житті, це борець за національні інтереси, готовий прийняти смерть у битві за свої ідеали.

Виразне читання учнем вірша Олени Теліги

«Сучасникам» (Індивідуальне завдання)

«Не треба слів! Хай буде тільки діло!

Його роби — спокійний і суворий,

Не плутай душу у горіння тіла,

Сховай свій біль. Зломи раптовий порив».

Але для мене — у святім союзі:

Душа і тіло, щастя з гострим болем.

Мій біль бринить, зате коли сміюся.

То сміх мій рветься джерелом на волю!

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.

А може, в цьому й є моя сміливість:

Палити серце в хуртовині сніжній,

Купати душу у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба,— я тверда й сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог.



Творче завдання: схарактеризуйте ліричну героїню вірша. (Лірична героїня вірша Олени Теліги — сувора й спокійна. Вона живе повноцінним життям, у якому переплелися радість і горе, сміх і біль. Вона щедра, і що віддає — не міряє. Її серце загартоване в «хуртовині сніжній», «у холодній зливі», вона більше, ніж слово, поважає діло — тверде, безкомпромісне, вірне, незрадливе.

Олекса Стефанович

Перші вірші Олекси Стефановича побачили світ 1923 року в емігрантських журналах «Нова Україна», «Веселка», «Український студент». Згодом його твори надруковано у львівському «Літературно-науковому віснику».

Перші збірки поезій «Поезії» (1927), «Стефанос І» (1938) вийшли у Празі. Останні збірки «Стефанос II», «Кінецьсвітнє», «Фрагменти», які увійшли у «Зібрані твори», побачили світ лише 1975 року, уже після смерті поета.

Сучасники поета та дослідники його творчості вважають

О. Стефановича майстром ритмомелодики, творцем вишуканих рим, внутрішніх зокрема, віртуозом алітераційного та асонанс- ного звучання поезій.

У творчості О. Стефанович використовує багато образів давньої української історії (Петро Дорошенко, Богдан Хмельницький) та міфології (Образ весни).

Виразне читання учнем вірша «Багряна піраміда»

(сонет) (Індивідуальне завдання)

Від неї кров — сторіками сторін,—

Земля наскрізь гарячкою просякла.

Вона встає, багряна, хмаросягла,

Уся — німий в пустиню синю крик.

«Немов живий, прокляттям дише лик...

Чиясь рука, погрозою набрякла,

Возстала в твердь — і впала і заклякла...

Десь увійшов ще глибше в груди штик...

А в висоті, на вик дублені хмари — Чорніш ночей нерукотворні мари,—

Блідий, мов плат, у пурпурі від ран,

Весь у страсній незамкнутості зору,

Простерся вождь, недвижен, бездихан,

Небострімку увінчуючи гору.



Прага, 1928

Творче завдання: якою постає Україна в сонеті? (Багряною від крові, у пурпурі від ран, але незламною, готовою до нових битв.)

Оксана Лятуринська

Письменниця, перекладач, скульптор, художник. У 30-х роках вона була відома як художниця і скульптор. Але водночас Оксана Лятуринська пише вірші і друкує їх у журналах «Віник», «Пробоєм». Вона стала однією з «пражан», опублікувавши у Празі збірки поезій «Гуслі» (1938), «Княжа емаль» (1941). Наступна збірка — «Веселка» (1956) вийде вже у СІЛА.

Вірші мають ознаки символістської естетики. Найчастіше Оксана Лятуринська створювала ліричні мініатюри. Поет звертається до історичного минулого батьківщини, часто до теми лицарства.

Наскрізна тема творчості поета — образ рідного краю, Волині.

Виразне читання вірша учнем (індивідуальне завдання)

Так пам’ятаю нашу осінь!

Ті намиста і зачоси — начіхрані гречок покоси.

Ввійдеш на ганок і попросиш, немов не знать якої ласки: мені барвистої запаски!

Розшитої сап’яном свитки, з тонкими гаптами намітки!

Хоч оком глянуть на гердани, мережки, прошви на веляні, хоч би краплину цих парфумів із вітрових прозорих струмів! —

З стежок почуєш сміх перлистий, в корчах знайдеш разок намиста, і келихи джерел надпиті, і дзеркало озер розбите.

Рідна Волинь не полишала поета протягом нелегких емігрантських доріг. З її «Волинських майолік» озивається не тільки біль рідної землі, яку Оксана Лятуринська вимушена була покинути, але й долинає через тисячоліття древлянський дух. Тема Волині була для митця невичерпною, до неї письменниця приходила як до свого вічного джерела, що напувало її життєтвор- чою наснагою.

Оксана Лятуринська — також автор прозових творів, наприклад, книги новел «Материнка» (1946)

Юрій Липа

Поет, прозаїк, публіцист, політолог, медик. Любов до рідної мови й мистецтва успадкував від батька — українського письменника Івана Липи.

Юрій Липа — автор трьох збірок поезій: «Світлість» (1925), «Суворість» (1931), «Вірую» (1938); збірки новел «Нотатник» (1936); історичного роману «Козаки в Московії» (1934) про часи Хмельниччини. Письменник, звертаючись до минулого України, намагався знайти шляхи її відродження. Він твердо переконаний, що у країни особливий шлях до волі й державності, на якому вона повинна розраховувати лише на власні сили, не сподіваючись на допомогу зі Сходу чи Заходу. Україна має величезний потенціал: «переплавити руду на метал» і посісти гідне місце в геополітичному просторі («Знак цей рунічний»).

Виразне читання учнем вірша «Щоденний бій»

(Індивідуальне завдання)

1

Неправдою — кожні стіни,



Перегороди і стелі,

Коли чую голос змінний Долі своєї;

Як ловлю той голос у сіті Розуміння свого,

Голос глухий і неситий Про здобич

2

Ім’я сучасного — ми,



Ім’я будуччини — чин,

Хто опинився,— той служить тьмі,

Хто в поході — звитяжить він,

Він підлетить, як орел,

Він зіллє все,

Що з глибоких джерел День нам несе.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал