Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx



Скачати 12.11 Mb.
Сторінка30/50
Дата конвертації07.12.2016
Розмір12.11 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   50

Створити візитку роману

  • Рік написання — 1935.

  • Жанр — роман у новелах (роман у новелах — це різновид роману, твір, що складається з кількох сюжетно завершених новел, пов’язаних спільною темою).

  • Тема — відображення подій громадянської війни.

  • Новаторство — поєднання рис УНТ (думи, пісні) та новели.

  • Ознаки народної думи: поєднання епічної розповіді з романтичною піднесеністю та глибоким ліризмом.

  • Ознаки новели: напружена дія, гострий конфлікт, лаконізм, незвичайна подія, що стала поворотною в долі персонажів.

  1. Домашнє завдання

  1. Прочитати новелу «Дитинство».

  2. Дати розгорнуту відповідь на питання: чи можна братовбивство виправдати якоюсь високою і благородною ідеєю?

  3. Творча робота. Твір-роздум на тему «Тому роду нема переводу, у якому браття милують згоду».

  1. Підсумок. Рефлексія

Закінчити речення

  • Сьогодні я задумався над тим...

  • Для себе я зробив висновки...

  • Добре, коли...

УРОК № 40

НОВЕЛА «ДИТИНСТВО» - ІДЕЯ НЕТЛІННОЇ ВАРТОСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ ОСНОВ БУТТЯ, СПАДКОВОСТІ ПОКОЛІНЬ, ДУХОВНОЇ ПАМ’ЯТІ

Мета: ознайомити учнів з ідейно-художнім змістом новели

«Дитинство»; розвивати навички аналізу прозового тексту, зв’язне усне мовлення, уміння висловлювати власну думку та обґрунтовувати її, робити висновки;

виховувати інтерес до свого коріння, бажання зберегти духовний досвід минулого.

Обладнання: текст новели «Дитинство».

Теорія літератури: лейтмотив, новела (повторення).

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ



  1. Організаційний момент

  2. Актуалізація опорних знань

Фронтальне опитування

  • Рік написання роману «Вершники»... (1935)

  • Жанр твору... (роман у новелах)

  • Тема роману... (події громадянської війни)

  • Який історичний період відображено в романі? (Історичні події в Україні 1919 року. Українська революція 1917-1921 років (рідше Визвольні змагання 1917-1921 років) — низка подій, метою яких було політичне самовизначення українського народу у формі оновлення та захисту державності. Після кількох років тяжкої боротьби на декількох фронтах одночасно незалежна Україна зазнала поразки й у кінцевому результаті українські землі залишилися поділеними між СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною.)

  • Чому новелу названо «Подвійне коло»? (У новелі два кола інтересівкласових і родинних.)

  • Визначте лейтмотив і головну думку в новелі «Подвійне коло». (Слова батька «Тому роду нема переводу, у якому браття милують згоду».)

  • Доведіть, що роман «Вершники» — соцреалістичний твір. Довідка

Лейтмотив (нім. Leitmotiv — букв.: чільний, провідний мотив) — конкретний образ, головна тема чи ідея, визначальна інтонація, що пронизує твір або творчість митця, ненастанно згадувана художня деталь, визначальна для розкриття задуму митця.

  1. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

Слово вчителя

Після бурхливих подій новели «Подвійне коло» читач опиняється в розміреній течії селянського буття, у якому немає нічого, що нагадує про страшні події кривавого дев’ятнадцятого. Ця новела є мандрівкою в дитинство Данила Чабана, майбутнього комісара, а потім письменника, який з’явиться в новелі «Бата- льойн Шведа».

  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

  1. Повторення понять теорії літератури

Ознаки новели (напружена дія, гострий конфлікт, лаконізм, незвичайність події, що стала поворотною в долі персонажів.)

  1. Слово вчителя

Деякі дослідники (Юрій Лавріненко) вважають, що прообразом Данила Чабана був письменник-драматург М. Куліш. Він же діє і в новелі «Батальйон Шведа», бо саме М. Куліш організував півтори тисячі олешківців у «Перший Український Дніпровський полк».

Зрештою, зовсім неважливо, хто був прообразом персонажа: важливими є ті уроки, які письменник хотів подати нам. Спробуємо зрозуміти його.

  1. Аналіз ідейно-художнього змісту новели

  • Що ви дізналися про сім’ю головного персонажа Данилка Чабана? (Він має малу сестру Вустю, нянькою якої є. У матері особливий талантдуже гарно розмальовує печі, усе село кличе її. Батькочабан, який заливає горе від злиденного життя горілкою, також людина талановита: він уміє зачарувати людей співом. Особливе місце в житті хлопця посідає прадід Данило. Він дуже мудрий і досвідчений, знає усе: і про рибу, і про бджіл, і про зимівлю ластівок. Дід знає, коли з’явиться голубий ряст, що робити під час першого грому, яка користь від якої квітки. «Він здавався хлопцеві господарем степових звичаїв».)

  • Наведіть приклад з тексту твору, який яскраво свідчить про бідність сім’ї Данилка. («Розкішна вечеря: кислий-прекислий сирівець та ячні коржі»достатньо красномовний приклад. Хлопець дуже радий, коли хтось умираєбез Данилка та справа не обходиться: прадіда кличуть читати псалтир, а правнук іде за поминальника, отак удвох і годуються. На Великдень у них на столі бідне розговіння, мати плаче, а батько п’є. «На сорок святих... в Данилка жайворонок із ячного тіста, і мати плакали, не маючи й жмені пшеничного борошна». «У хаті холодно і немає хліба, тільки перепічки та кислі буряки.»)

  • Що ви дізналися про народні прикмети, звичаї, обряди українців? (Розділ «Дитинство» можна назвати своєрідним довідником народних звичаїв, обрядів, замовлянь. Тут можна знайти описи народних звичаїв і свят: сорока святих, коли день порівнюється з ніччю, теплого Олекси, вербної неділі, білого тижня, коли білять хати, Великодня, гробків тощо. Данилко спостерігає за прадідом, який знає всі народні прикмети, є свідком усіх календарних свят, народних звичаїв. Вони стають для нього неодмінною часткою кожного дня, плину часу, тієї поезії життя, яка є основою духовності.)

  • Чого навчає прадід Данилка? (Прадід знав і шанував старовинні народні звичаї. Він розказав Данилові про повстання в селі Турбаях 1789 року, навчав хлопця боротися за волю, за щасливе життя, не коритися долі. Під час посту хлопчик молився «тією улюбленою молитвою, якої його навчив прадід Данило: «Дай мені, Боже, картоплі, киселю й розум добрий», який і формує мораль. Добрий розум мати, любити свою землю, поважати своїх батьків, свій народ, його віру і звичаїось та наука, яку засвоює Данилко в дитинстві. Це те, що робить особистість людиноючастиною свого народу.)

  • Доведіть, що сім’я Данилка, незважаючи на постійні злидні, зберегла гідність, одвічне прагнення народу до волі, віру в щасливе життя. (Прадід Данило, розповідаючи про турба- ївців, каже: «І ми з роду турбаїв, не були кріпаками з роду- віку, і Данило хай не буде». Мандруючи з правнуком степом, до моря, прадід пророчить народу чудове майбутнє. Про батька хлопця прадід каже: вінп’яниця; його знову проженуть від ватаги, то не вилазитиме з корчми. Хлопець гордий і нікому не поклониться.)

  • Розкрийте символічне значення цієї мандрівки прадіда з правнуком. (Вони «йшли великий день і все панською землею». Ця мандрівка символізує одвічні пошуки селянством світлої долі. Недарма прадід Данило нагадує персонажа українських казок та народних дум. Цей епізод символізує також нерозривний зв’язок між поколіннями, передачу досвіду, народної мудрості, волелюбності, паростки яких проростали в душі хлопчика під козацькі та гайдамацькі пісні, народні казки й легенди.)

  • Чому в роман про війну письменник уводить розділ про дитинство? (Дитинствоце початок усього в людини: і доброго, і злого.)

  • Що символізує життя Данила Чабана? (Це шлях українського народу, того, що «козакував і землю обробляв», народу «затятого і непосидючого» у пошуках істини«пракореня». «І треба багато ходити в життітоді побачиш, яке воно є, що й умирати не хочеться, і рід наш увесь ходючий, батьки й прабатьки, то й Данилко, мабуть, ходитиме, доки й ноги не відпадуть»,— каже прадід Данилкові перед смертю.)

  • Прокоментуйте останні слова прадіда Данила. («Топчи землю, синок»,— це звернення до нащадка, якому прадід передає естафету життя, який повинен іти вже сам на пошуки волі й щастя. Смерть прадіда не може зупинити хлопця, хоча він і відчуває себе самотнім. Розповіді діда, його незламна сила духу, віра у справедливість, доброта, людяність згодом змусять персонажа постати проти кривди.)

  • У чому особливість сюжету новели? (Вона складається з окремих епізодівпейзажних замальовок та описів побутових сцен. Єдиної наскрізної сюжетної лінії немає.)

  • Дайте характеристику побутових сцен: що їх об’єднує? (Це сцени буденного життя закріпаченого народу, відтворення народних звичаїв, опис побуту.)

  • Яку роль у розвитку сюжету відіграють пейзажі? (Вони допомагають розкрити характер персонажа, створюють емоційний фон новели. Степперший спогад дитинства Данилка, його єдина радість у злиденному, голодному житті, «...малий Данилко виходив крадькома з хати, покинувши сестру, коло якої був за няньку, степ простилався перед ним, як Чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск...» За допомогою картин степу, які бачить Данилко, передається дитяча безпосередність хлопчика, його бачення світу.)

  • У чому особливості мови твору? (У мові твору є слова з молитви, народні афоризми, замовляння, рядки з пісень, легенди й перекази.)

  • Визначте головну думку новели. (Оспівування людської гідності, незламності, оптимізму, доброго розуму, одвічного прагнення волі й щасливого життя, сили сім’ї, єднання поколіньонука і прадіда, сина й батька.)

  1. Систематизація та узагальнення вивченого

«Мозковий штурм». Як ви гадаєте, чому роман «Вершники» не розпочинається новелою «Дитинство»? За хронологією подій вона мала б бути першою.

  1. Домашнє завдання

  1. Опрацювати матеріал уроку.

  2. Завдання для творчої групи: на основі твору «Моя автобіографія» Остапа Вишні, спогадів його сучасників і рідних підготувати розповідь про життєвий і творчий шлях письменника.

  3. Підготувати усну розгорнуту відповідь на питання: Чи актуальна новела «Дитинство»?

  1. Підсумок

  • Новела навчає...

  • Найбільше мені запам’ятався епізод...

  • Описи народних звичаїв та обрядів викликали в мене...

УРОК №41

ОСТАП ВИШНЯ (ПАВЛО ГУБЕНКО).

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ОСТАПА ВИШНІ. ТЕМАТИЧНА Й ЖАНРОВА РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТВОРЧОСТІ. УТВЕРДЖЕННЯ ЗАСОБАМИ ГУМОРУ НАРОДНОЇ МОРАЛІ. «МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ» ЯК ОРИГІНАЛЬНИЙ ЖАНР, ГУМОРИСТИЧНА РОЗПОВІДЬ ПРО СВОЄ ЖИТТЯ Й ЛІТЕРАТУРНУ ТВОРЧІСТЬ

Мета: ознайомити учнів з життєвим та творчим шляхом

письменника, з ідейно-художнім змістом його гуморески «Моя автобіографія»; розвивати навички аналізу художнього тексту, самостійної роботи з різними джерелами інформації, виділення головного та узагальнення у вигляді повідомлення.

Теорія літератури: автобіографічний твір.

Обладнання: портрет Остапа Вишні, примірники його творів. Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

  1. Організаційний момент

  2. Мотивація навчальної діяльності школярів.

Оголошення теми й мети уроку

Слово вчителя

Свій шлях до літератури письменник жартома обґрунтовував подіями з дитинства. Заявивши це, він не зробив великого відкриття, адже «всі ми родом з дитинства». Але у випадку з Остапом

Вишнею ця заява набула особливої ваги, адже очевидно, що саме від батька передалося йому чудове почуття гумору, оптимістичний погляд на життя, який дав можливість не тільки вижити, а й відродити в собі гумор і сміх після перебування у в’язниці та засланні. Ліризм та поетичне світовідчуття, яке особливо виявилося в його нарисах та в «Мисливських усмішках», письменник успадкував, безперечно, від матері. Отже, ці прості, зовсім звичайнісінькі батьки, про яких письменник скаже: «Батьки мої були, як узагалі батьки»,— подарували країні письменника, який намагався своїми творами нагадати українцям про те, що вони... українці, переконати, що людина на війні також може сміятися, запевнити, що невдача на полюванні — благо.

Ми звикли завжди знаходити у фактах біографії видатних людей щось надзвичайне, доленосне. Мабуть, доленосним був сам факт народження письменника на світ. Це не гучна заява, а визнання беззаперечного факту: без таких людей суспільство замість розвитку саморуйнується. Такі особистості, як Остап Вишня, здатні будити свідомість і змушувати людину служити добру й любові, хоча це, за твердженням письменника, дуже нелегка робота.

  1. Актуалізація опорних знань

  1. Перевірка домашнього завдання.

  2. Бесіда з учнями (повторення).

  • Який твір називають автобіографічним?

  • Назвіть відомі вам автобіографічні твори.

  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

  1. Робота з портретом письменника — спроба передбачення рис психологічного портрета

  • Що можна сказати про цю людину на основі портрета? (Добра усмішка, лагідні очі, хитринка, мудрість в них. Мабуть, ця людина любить життя, весела, приємна у спілкуванні.)

  1. Слово вчителя

Це все відповідає дійсності. Саме так згадували про Остапа Вишню сучасники, додаючи ще багато добрих слів про особу письменника. «Для мене Остап Вишня,— пише, наприклад, О. Гончар,— це насамперед виняткова душевна делікатність, чулість, ласкавість. Саме йому, Павлові Губенку, судилося стати найвизначнішим, найпопулярнішим і найулюбленішим сатириком і гумористом в українській літературі XX століття».

У письменника є декілька автобіографічних оповідань: «Отак і пишу», «Великомученик Остап Вишня», «Все життя з Гоголем», «Панська ялинка». Цікавим зразком мемуарної, отже, автобіографічної літератури є щоденник «Думи мої, думи...». Але найцікавішим автобіографічним твором письменника, є, безперечно, «Моя автобіографія». Про неї, про життя та творчість письменника розкажуть нам сьогодні учасники творчої групи.

  1. Орієнтовний зразок виконання роботи

(Учні занотовують інформацію у зручній для них формі.)

Біографія

Справжнє ім’я Остапа Вишні — Павло Михайлович Губенко. Інший псевдонім: Павло Грунський.

Остап Вишня народився 13 листопада 1889 року на Полтавщині (сьогодні Охтирський район Сумської області) у багатодітній селянській родині. Окрім Павла у Губенків народилося ще 16 дітей, вижило 13, серед них два гумористи — Павло і Василь (псевдонім Чечвянський).

Кость Губенко, брат Павла Михайловича:

«Зовні брат був схожий на матір, і властивий матері гумор також передався йому. Мати знала багато народних приказок і висловів, щедро пересипала ними свою мову, навіть у найтяжчому горі гумор не залишав її.

Батько теж не був позбавлений гумору. Якось, згадуючи батька, Павлуша розповів:

Батько помер на моїх руках. Вже майже при смерті йому дали підписати «духовне завещаніє». Батько почав читати: «Я, Михаил Кондратьевич Губенко, при полном разуме и памяти, завещаю жене и наследникам движимое и недвижимое, при сем...»

Дійшовши до цього місця, батько підписав документ, повторюючи: «При сем руку приложил и ноги протянул Михаил Кондратьевич Губенко». Це були його останні слова.»

О. Вишня

«У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий і потім — років, мабуть, із десять підряд — мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку. Трапилася ця подія 1 листопада (ст. стилю) 1889 року в містечку Груні, Зіньківського повіту на Полтавщині... Власне, подія ця трапилася не в самім містечку, а в хуторі Чечві, біля Груні, в маєткові поміщиків фон Рот, де мій батько працював у панів».

Біограф

Навчався в початковій школі, 1903 року закінчив Зіньків- ську двокласну школу, отримав свідоцтво поштово-телеграфного чиновника.

Остап Вишня

«Зіньківську школу закінчив я року 1903-го, з свідоцтвом, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду. Та куди ж мені в ті чиновники, коли «мені тринадцятий минал». Приїхав додому».

Катерина Михайлівна Даценко,

сестра, заслужена вчителька України:

«Дуже рано навчившись читати, він весь вільний час (мама нам усім змалечку давала роботу, щоб не байдикували) проводив з книжкою. У школі він вчився охоче, любив товаришів, учителів. Почав і мене вчити грамоти.

Вчився Павло на круглі «дванадцять» (у школі була дванадця- тибальна система). Під час канікул брав участь у виставах. У селі діяв драмгурток, і Павло був у ньому в «коміках».

Після закінчення школи брат пішов на військову службу. Та в ту зиму нас спіткало велике горе — несподівано помер батько. Викликали Павлушу телеграмою додому. На його руках і помер наш батько».

Біограф

1907-го року закінчив військово-фельдшерську школу в Києві, працював фельдшером у армії, а пізніше — у хірургічному відділі лікарні південно-західних залізниць. Склавши екстерном екзамени в гімназії, 1917 року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак залишив навчання й зайнявся журналістською та літературною діяльністю.

Кость Губенко, брат Павла Михайловича

«Перебуваючи в Кам’янці, на Поділлі, написав фейлетона про Денікіна і поніс у «Робітничу газету». Секретар прочитав і сказав: «Добре». І не надрукував. Потім я поніс фейлетона до газети «Народна воля». Редактор узяв, прочитав, сказав: «Добре». І надрукував.»

Усього Остап Вишня написав і надрукував у Кам’янці-Поділь- ському більше 20 фейлетонів».

Остап Вишня

«— Писатиме,— сказав якось батько, коли я, сидячи на підлозі, розводив рукою калюжу. Справдилося, як бачите, батькове пророкування. Але нема де правди діти,— багацько ще часу проминуло, доки батькове віщування в життя втілилося. Письменник не так живе й не так росте, як проста собі людина».

Біограф

  1. го року П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження національної культури, діячів, урядовців УНР, потрапив до Кам’янця-Подільського, де написав перший твір — фейлетон «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який з підписом «П. Грунський» був надрукований у кам’янець-подільській газеті «Народна воля».

Остап Вишня

«Письменник не так живе й не так росте, як проста собі людина. Що проста людина? Живе собі, поживе собі, помре собі. А письменник — ні. Про письменника подай, обов’язково подай: що впливало на його світогляд, що його оточувало, що організовувало його ще тоді, коли він лежав у матері на руках і плямкав губами, зовсім не думаючи про те, що колись доведеться писати свою автобіографію. А от тепер сиди й думай, що на тебе вплинуло, що ти на письменника вийшов, яка тебе лиха година в літературу потягла, коли ти почав замислюватися над тим, «куди дірка дівається, як бублик їдять».

І от коли пригадаєш життя своє, то приходиш до висновку, що таки справді письменника супроводять в його житті явища незвичайні, явища оригінальні, і коли б тих явищ не було, не була б людина письменником, а була б порядним інженером, лікарем чи просто собі толковым кооператором. Підскочать оті явища — і записала людина».

Біограф

  1. го року він повернувся до Києва. Восени був заарештований органами ЧК і як «особливо важливий контрреволюціонер» відправлений на додаткове розслідування до Харкова.

Не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, 1921 року його звільнили із в’язниці. У квітні цього року П. Губенко став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями пізніше — відповідальним секретарем «Селянської правди» (редагував С. Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 року під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з’явився підпис «Остап Вишня».

Остап Вишня

«1921 році почав працювати в газеті «Вісті» перекладачем. Перекладав я, перекладав, а потім думаю собі: «Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потім — письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації,— думаю собі,— в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я,— думаю собі,— робитиму». Зробився я Остапом Вишнею та й почав писати. І пишу собі...».

Біограф

Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. Вражало коло тем, які цікавили гумориста. Розповідають, що над робочим столом письменника висів аркуш паперу, що мав заголовок «Мої друзі», будь вони тричі прокляті». У цій напівжартівливій пам’ятці викладалася його програма.

Про що я, нещасний, мушу думати і писати: про хуліганство, грубість і невихованість; про виховання лоботрясів і шалопаїв;

про легковажне ставлення до кохання, до шлюбу, до сім’ї; про широкі натури за державний кошт; про начотчиків і талмудистів у науці;

про консерваторів у сільському господарстві, промисловості; про винищувачів природи...

Виходили одна за одною збірки усмішок: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо.

Протягом тривалого часу Остап Вишня офіційно не був членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х pp., після ліквідації ВАПЛІТЕ, він став одним із організаторів Проліт-фронту. Приятелював із М. Хвильовим і М. Кулішем. У 1930-1931 роках письменник створив повноцінний драматургічний твір, комедію «Вячеслав», де порушив проблему виховання. Твір був опублікований лише після смерті письменника 1957 року в книзі «Привіт! Привіт!». 26 грудня 1933 року Остап Вишня був заарештований і абсолютно безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнав численних тортур і допитів, і зізнався в усьому, чого домагалися від нього слідчі. 23 лютого 1934 року судова «трійка» визначила покарання — розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув’язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта. Виконував різні роботи, працював фельдшером, плановиком у таборі, у редакції багатотиражки Ухт- печтабору «Северный горняк», де написав 22 нариси про трудовиків, які мріють завоювати суворий північний край.

Володимир Гжицький, письменник

«У грудні 1933 року нас обох арештували, звинувативши в підготовці терористичних замахів і присудили по 10 років заслання на Далекій Півночі в м. Чиб’ю (тепер м. Ухта). Восени Остапа Вишню поспішно вивезли з Кирти, де він на той час відбував заслання. Говорили, що в останню путь. І це було недалеко від правди. їх було 19, крім конвоїрів. Начальник конвою йшов попереду. До мисливської хатини, загубленої в тайзі, було ще далеченько. Там на них чекав затишок і кілька годин перепочинку. Раптово почалась заметіль, яку на півночі називають буран. Це заметіль, яка може продовжуватись місяцями. Вона й урятувала Остапа Вишню від розстрілу. Коли заметіль ущухла, прийшов наказ про повернення полонених до місця ув’язнення. Хтось із письменників за цей час поклопотався про Остапа Вишню і наказ про розстріл був відмінений. Природа, яку він так любив і оберігав, врятувала йому життя».

1943-го року Остап Вишня вийшов на волю, наступного року повернувся до літературної діяльності, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», що обійшла всі фронти, часто звучала на радіо.

Варвари Губенко-Маслюченко, дружина

«Павло Михайлович приїхав перед самим Новим 1944 роком. Такий подарунок принесла мені доля. Вишні минуло 54 роки. Я бачила, як він починає цікавитись навколишнім життям, радіє перемогам на фронтах, чекає листів. Єдине, що турбувало, — загострення хвороби шлунка. Павло Михайлович не спав, стогнав від болю, а одного разу крізь важкий сон мені вчувся його плач. Я кинулась засвітити каганець, але Павло Михайлович не плакав, а сміявся. Виявляється, він склав гумореску, яку назвав «Зенітка», і почав розповідати мені смішні пригоди діда Свирида і баби Лукерки. А вранці він записав у зошит і відіслав її до редакції».

Через кілька років виходять політичні фейлетони та памфлети «Самостійна дірка» (1945), збірки гумору «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та ін. Письменник працював над перекладами творів російських та світових класиків — М. Гоголя, А. Чехова,

О. Сухово-Кобиліна, М. Твена, О. Генрі, Я. Гашека, Я. Неруди. Проводив активну громадську діяльність (був членом редколегії журналу «Перець» і одним з найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України).

1955-го року Остап Вишня був реабілітований судовими органами, а 28 вересня 1956 року письменник помер.

Леонід Ленч, письменник

«В останній рік його мучила хвороба шлунка, але він багато працював у «Перці», перекладав, навіть на полювання виїхав. Поїздка була далекою, стомлюючою. Повернувшись додому і перепочивши, він сів увечері в крісло перед телевізором. Сидів, дивився і раптом відчув себе недобре. Встав, випив ліки, але вони вже не допомогли. Через десять хвилин його не стало. Параліч серця! У народі кажуть про таку смерть — смерть праведника».

В. Сосюра

Умер великий правдолюб Умер великий правдолюб,

Син українського народу,

Що так любив народ, свободу,

Й за те народові був люб.

Хай він упав із смертю в герці В путі до світлої мети,

Та назавжди в народнім серці Вишневим усмішкам цвісти.

Упала тінь на холод губ,

І серце проказал: годі!

Умер великий правдолюб,

Щоб вічно жити у народі.

Хай в’януть осені сади —

Не спинить час ходу залізну.

Ми ж будемо в труді завжди Любить, як він любив, Вітчизну.

Він жив, боровся недарма,

Його продовжимо діла ми Немає Вишні вже, нема...



Ні! Вишня наш завжди між нами!

М. Рильський, найближчий друг, так сказав про письменника: «Він світив, як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця. Він умів і гриміти, як грім, і того голосу боялись усі плазуни й негідники».


  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал