Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx



Скачати 12.11 Mb.
Сторінка15/50
Дата конвертації07.12.2016
Розмір12.11 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   50

Робота над ідейно-художнім аналізом вірша

«Ти увійшла нечутно, як русалка»

Слово вчителя

На початку 1930-х pp. поет пережив глибоку драму, що суттєво позначилася на його творчості: дружина з дочкою залишила Харків і переїхала жити до сестри у Вінницю, де згодом померла від черевного тифу в липні 1933 року. В. Свідзин- ський залишився з дванадцятирічною донькою Мирославою на руках. Відгуком на втрату дружини став цикл віршів «Пам’яті



  1. С-ської» (1930-1936), який завершив роздуми поета на тему життя і смерті. У ньому головною темою стала сумна краса й сила любовної пам’яті. Тема циклу знайшла продовження ще в декількох віршах, одним з яких був «Ти увійшла нечутно, як русалка».

Виразне читання вірша

«Ти увійшла нечутно, як русалка»

Ти увійшла нечутно, як русалка,

Обличчя тлінне, спущені повіки,

Вогка земля в одежі. Ти сказала,

Глузливо усміхаючись: — А, морок,

Морока, труд гіркий — живу сховати! —

Я крикнув і збудився. Ніч стояла,

Ніч, повна шуму й древньої скорботи.

І плакав я вночі. Ти так далеко!

Страшна земля в одежі... Так глибоко!

Та сосонка зів’яла чи живе? —

Однаково! Нічим вона не врадить.

Не чуєш ти, засипана, як ніч Сама в собі перебирає шум:

То покладе його на діл холодний,

То здійме знов на темні верховини.

18.VIII.1933

Теорія літератури

Мініатюра (лат. Minium — червона фарба, кіновар) — невеликий за обсягом, цілком довершений художній твір, який узагальнює чи типізує картини. Лірична мініатюра присвячується подіям життя письменника та віддзеркалює його емоційний відгук на них.

Довідка

Русалка — міфологічна й фольклорна людиноподібна істота, переважно жіночої статі (або дух), пов’язана з водоймищем. В українських казках на русалку перетворюються померлі дівчата та діти. Ці істоти ворожі до людей, але захищають дітей.



  • Яка подія життя письменника лягла в основу вірша? (Смерть дружини.)

  • Знайдіть у вірші підтвердження того, що поет важко переживає цю подію. (Ліричний герой вірша марить і плаче. Події вірша розгортаються вночі: «Ніч стояла, / Ніч, повна шуму й древньої скорботи». Слово «скорбота» створює відповідний настрій.)

  • Доведіть, що тісно вірш пов’язаний з фольклором та міфологією. (Померла жінка у вірші порівнюється з русалкою, яка вночі з’являється перед ліричним героєм, що є характерним для цих міфічних істот.)

  • Доведіть, що поведінка русалки у вірші відповідає уявленням народу про цих істот. (Русалка з’являється, щоб мучити ліричного героя, усміхається глузливо і змушує його страждати.)

  • Що дає підставу казати, що міф переосмислено? (Міфічна русалка набула інших рис: вона з’являється не для того, що нашкодити людини. Вонатрагічний образ, символ пам’яті про втрачене кохання.)

  • В. Свідзинського називають творцем міфософічної поезії. Доведіть, що вірш, який аналізуємо, можна вважати її зразком. (Міфософічна поезія та, яка основана на мудрості міфів, але по-сучасному їх осмислює. Вона пов’язана з фольклором, казковими мотивами. (У цьому випадку використано широко розповсюджений казковий мотив зустрічі людини з потойбічною силою.)

  • Доведіть, що поезія належить до жанру медитативної лірики. (У поезії розповідається про внутрішні переживання ліричного героя, пов’язаних з філософським питанням життя і смерті.)

  • Що є свідченням того, що поезія модерністська? (Інтерес до межових станів людської психікимарення, сон; символіка, інтерес до надзвичайного, фантастичного, нереального.)

  1. Аналіз вірша «У рідній моїй стороні»

Слово вчителя

Поезії В. Свідзинського є одними з найдовершеніших зразків української філософсько-медитативної лірики. Письменника по праву вважають майстром ліричної мініатюри. Прикладом може бути вірш «У рідній моїй стороні».



Виразне читання вірша

У рідній моїй стороні Не маю я рідного дому,

Ні саду — щоб діяти те,

Що миле й відрадне мені. Зібрав би я в гарну сім’ю. Дерева, і квіти, і скелі,

І плем’я, чий голос — пісні, Любило б оселю мою.

Я слухав би джеркіт струмка, Я б міг зупинити в долині Потік і розводити риб У круглій водоймі ставка. Скінчивши спокійні труди,

Я йшов би спочити на берег,

І верби вітали б мене — Задумані сестри води.

Живу я в чужому дому На біднім веретищі міста; Лиш насип я бачу з вікна Та обрій у вічнім диму.

Два древа стоять у дворі,

Два друга самотніх, два в’язні; Немає під ними трави,

Не видно їм блиску зорі!

Лиш вітер крилом громовим Над ними ударить порою, Пробудить то шум у гіллі,

То мрію у серці моїм.




Словникова робота

Веретище (застар.) — назва грубої тканини (холст, рогожка) та виробів, зшитих з неї. Джерело: Терминологический словарь одежды. Орленко JI.B., 1996 г.



Слово вчителя

1938 рік у житті поета був нелегким. Хоча знайти «легкі» роки у його біографії нелегко. 1939-й — рік, сповнений нестатків, виснаження від недоїдання, турботи про доньку, яка залишилася без матері, роботи над упорядкуванням написаного, тривожними передчуттями. Поет не має власного дому: вони з донькою жили на різних квартирах, не маючи навіть змоги пообідати разом. Невипадково, з’явилися рядки:

У рідній моїй стороні Не маю я рідного дому...

Живу я в чужому дому На біднім веретищі міста...

Велике місто змушувало поета сумувати за природою, за милим серцю кожного українця садком, деревами, квітами:

Живу я в чужому дому На біднім веретищі міста; Лиш насип я бачу з вікна Та обрій у вічнім диму.



Бесіда з учнями • Визначте настрій поета, який передано у вірші. (Самотність, несвобода: «Два древа стоять у дворі, / Два друга самотніх, два в’язні»; туга за вільним простором, природою: «Немає під ними {деревамиприм, авт.) трави, / Не видно їм блиску зорі!».)

  • Якими художніми засобами поет передає своє ставлення до міста? (Антитеза: протиставлення картин природи та урбаністичного пейзажу: дерева, і квіти, і скелі; джеркіт струмка; вербизадумані сестри води протиставлені картинам міста: обрій у вічнім диму, дерева-в’язні, під якими не росте трава, які не бачать зорі. Лише вітер над ними нагадує про інше життя, до якого рветься у мріях душа поета. Метафорибідне веретище міста; вербизадумані сестри води. Епітети: вічнім диму, чужому дому, два друга самотніх, крилом громовим.)

  • Як ви можете пояснити протиставлення у вірші міста світу природи? (Для ліричного героя саме природа, де все гармонійне,— рідний дім. Місто для ньогов’язниця, де він не має можливості займатися «спокійними трудами»створювати щось на благо племені, «чий голоспісні». У цій метафорі неважко впізнати український співучий народ.)

  • Які образи-символи використовує поет у вірші? (Вода, дерева, блиск зорі, верба, обрій у диму.)

  • Який образ-символ, на вашу думку, є ключовим у вірші? (Це вода, що з’являється у вигляді струмка, потоку, ставка. У води є сестриверби. Вода у слов’янській міфології, по-перше,те, що дає життя усьому живому; по-друге, несе очищення, по-третє,— вода, що тече, показник часу. Вода, що спливає, має сакральне порівняння з часом, що також спливає. Річкова вода, яка прийшла з-під землі, починається з джерел, які перетворюються на могутню річку. Джерело було для слов’ян священним. З глибини минувшини дійшли до нашого часу в орнаментах українських вишивок символиЗемля і Сонце, що в поєднанні з Водою складають життєдайну трійцю. Але у вірші немає сонця, а дерева не бачать навіть блиску зорі. Та і що можна побачити, якщо обрій у вічнім диму? Вербасимвол Космічного океану; Прадерева життя; надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; засмученої жінки; вдівства; України, батьківщини. Цей символ також пов’язаний з водоюжиттєдайною силою. У вірші верба символізує таку Україну, якою її хоче бачити поет.)

  • У чому виявилася міфософічність цього вірша? (Давні міфологічні слов’янські символи переосмислено: для В. Свідзинського вода стає символом свободи, того священного джерела натхнення для спокійних трудів, символом очищення від бруду ідеологічних доктрин, які стали причиною його загибелі й довгого шляху до сучасного читача з забуття. Вода у віршіне

просто час, це доля, сила того, що веде, отже, вода є сакральним символом долі, того, чого не можна обійти, чого не уникнути. Але, на відміну від фольклорних джерел, де доля має позитивну семантику, для В. Свідзинського фатумтрагічна сила.)

  1. Систематизація та узагальнення вивченого

Мозковий штурм. Прочитайте висловлювання критиків про В. Свідзинського. Чи погоджуєтесь ви зі сказаним?

«В. Свідзинський, як і кожен поет, має право на своє коло тем і уподобань, але наш обов’язок вказати поетові на вузькість і обмеженість цього кола, на потребу розширити його, запліднити великими громадськими ідеями нашого часу» — наголошував М. Шеремет. А Г. Скульський, означивши статтю «Майстер, що втратив час», пише про В. Свідзинського як про «своєрідного і талановитого майстра», велика помилка котрого «в тому, що в народній творчості він бере не прогресивні мотиви вільнолюбної пісні, не політичну гостроту сатиричних казок, а найбільш відстале — фантастику, породжену забобонами». І далі критик зауважує: «...читаючи книгу, вдивляючись в окремі прекрасні пейзажні рядки, відчуваючи подих дрімучого минулого, дивуєшся, як могла сучасна людина так абстрагуватись від свого часу... У книзі немає часу, отже, немає великих і значних думок. Вірші часто сприймаються, як ряд випадкових, розірваних вражень, іноді вони в цілому навіть незрозумілі (пошлемось на «баладу, де апокаліпсичні звірі на фоні української природи викликають принаймні здивовання)». Тай, зрештою, на думку критика: «справжній творець повинен навчати і запалювати людей на великі діла.

Тільки тоді, коли В. Свідзинський відчує це глибоко, внутрішньо, коли він втілить пафос нашого часу в своїх майбутніх віршах, він зможе стати визначним радянським поетом».


  1. Домашнє завдання

  1. Опрацювати матеріал уроку за допомогою конспекту.

  2. Зібрати інформацію про життєвий шлях Г. Косинки.

  3. Повторити поняття «психологізм», «імпресіонізм».

  1. Підсумок уроку

Рефлексія

  • Я вважаю, що в інший час доля письменника склалася б інакше тому...

  • Я найбільш зацікавився інформацією про...

  • Хочу дізнатися більше про...

УРОК № 20

ВОЛОДИМИР СОСЮРА. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

ПОЕТА - ТАЛАНОВИТОГО ЛІРИКА.

РОЗДВОЄНІСТЬ ЙОГО ДУШІ («ДВА ВОЛОДЬКИ»).

ПОЕМА «МАЗЕПА» (ПРОЛОГ)

Мета: ознайомити старшокласників із життєвим шля

хом поета — талановитого лірика; указати на роздвоєність його душі (за віршем «Два Володьки»); розкрити роль В. Сосюри в розвитку української літератури; розвивати навички усного зв’язного мовлення, логічне мислення, уміння добирати матеріал до теми та систематизувати його; формувати інтерес учнівської молоді до творчості В. Сосюри. Обладнання: портрет письменника, книжкова виставка його творів, фотоматеріали, тексти творів «Два Володьки» та «Мазепа».

Теорія літератури: поглиблення поняття про художню образність (поетичний образ).

Тип уроку: знайомство з особистістю письменника.

ХІД УРОКУ



  1. Організаційний момент

  2. Оголошення теми й мети.

Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя

«ТАКИЙ Я НІЖНИЙ, ТАКИЙ ТРИВОЖНИЙ...»

Ти весь, поете, в цих словах!

Твій кожен вірш, рядок твій кожний Життя тривожністю пропах.

Ти теплу ніжність до людини Узяв, як хліб, у творчу путь.

Хто шлях обрав собі єдиний,

Тому із нього не звернуть...

Так М. Рильський писав про В. Сосюру.

Андрій Малишко вважав В. Сосюру «солов’єм української поезії, карооким сином України, чиї вірші зіткані з блакитних небес України і з щебету дібров і ланів». Ви маєте змогу скласти власну думку про відомого українського поета та його творчість після знайомства з його життєвою та творчою долею.



  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

Учні мали як випереджувальне завдання дослідити долю поета, дізнатися, які ж події відбулися в його житті в той чи інший проміжок часу. Результатами своєї роботи вони й поділяться на уроці.

Орієнтовний зміст повідомлень

6 січня 1898 року. Народився Володимир Миколайович Сосюра на ст. Дебальцеве, що на Донеччині в робітничій родині. Батько, Микола Володимирович,— виходець із селян, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, учителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. За словами самого поета, він мав французьке коріння, періодично міняв професії будівельника та шахтаря, гарно малював, навіть віршував. Мати, Марія Данилівна Локотош (за походженням сербка) — донька заможного селянина з Камінного Броду (нині місто Луганськ), перша красуня міста, була чуйною та лагідною жінкою. Вона займалася переважно хатнім господарством.

Родина жила бідно. Батьки були хоч і талановиті, але непрактичні. Мати якось узялася торгувати гарними японським віялами й мало не розорилася. Бо кому вони були потрібні в шахтарських селищах? У цьому Володька був схожий на матір — в убогому, а то й страшному житті його вражала лише краса. Дівоча й будь- яка. Коли на Донбас 1918 року прийшли німці, він поміж тисячі облич не помітив нікого, окрім гарного юного офіцера.

Дитячі роки майбутнього поета пройшли у старовинному селі Третя Рота (нині село Верхнє поблизу Лисичанська) у старій хворостянці над берегом Дінця, де в одній кімнатці тулилися восьмеро дітей і батьки. Село Третя Рота розташоване на мальовничих схилах Дінця, де починаються казкові багатства Донецького краю. Звідси, з високого берега, на десятки кілометрів відкриваються краєвиди. А там, де низько над водою схилились столітні дуби та замріяні верби, височить міст через Дінець.

Швидкий Дінець, і шум сосон,

І аромати м’яти-рути,

Як золотий дитинства сон Мені ніколи не забути.

Я починався звідтіля,

Де гул заводів даль колише.

Ясні Донеччини поля Мені на світі наймиліші.

Природа наділила його дивним сприйняттям світу. Малим боявся кавунів — вони здавалися йому сплячими звірами.

В одинадцять років В. Сосюра йде працювати до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом. Початкову освіту здобуває під опікою батька, зачитується пригодницькою літературою (М. Рід, Ж. Верн, Ф. Купер), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. Учився в сільській двокласній школі, а потім трохи в ремісничому училищі на слюсаря.

1911-го року В. Сосюра вступає до міністерського двокласного училища в с. Третя Рота.

1914-го року вступає до трикласного нижчого сільськогосподарського училища в с. Яма, але смерть батька (1915) змушує його залишити навчання. Агрономом В. Сосюра не став, хоча тремтлива любов до землі, до всього живого була органічною потребою його гарячої, мудрої і творчої душі. Він влаштовується на содовому заводі учнем маркшейдерського бюро. Клопоти за утримання всієї багатодітної родини лягають на плечі підлітка. Одночасно талановитий юнак займався самоосвітою, читав багато творів українських і російських класиків. Вірші почав писати з чотирнадцяти років.

1916-го року, восени В. Сосюра повертається до училища, аби пробути тут до буремної осені 1918 р.

14 жовтня 1917-го року в лисичанській газеті «Голос рабочего» надруковано вірш В. Сосюри «Плач волн», потім перший вірш українською мовою «Чи вже не пора», а наприкінці жовтня — «Товаришу», написаний у стилі революційного маршу.

1918-го року в складі робітничої дружини содового заводу В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських військ, стає козаком петлюрівської армії, входить до особистої варти самого Петлюри.

Восени 1919 року тікає з її лав і потрапляє в полон до дені- кінців. Його розстрілюють як петлюрівця, але рана виявляється несмертельною, і він виживає.

Судив В. Сосюру червоний ревтрибунал, і тільки житейська мудрість голови трибуналу, який розгледів у хлопчині поета, урятувала йому життя.


  1. го року В. Сосюра опинився в Одесі, де його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії.

У 1920—1921 роки В. Сосюра воює з білополяками та армією

Н. Махна. Пізніше в поемі «Два Володьки» поет робить спробу дослідити двоїстість своєї душі:

ДВА ВОЛОДЬКИ

(Уривок)

...Вісім весен і зим,

Вісім осен і літ,

То тривога, то гніт,

люті чорної дим

налітали круками на мене,

потрясали кістки

ці безумні круки,

і за те, що з собою на герці

я виснажував марно всі сили

не первий,

рвали нерви

і жили

і серце...



Скільки раз я хотів за нестриманий гнів, і за дум чорні лебеді й круки,— взявши мавзера темного в руки,—

(щоб на дворі летіли сніжинки, коли небо сліпе й рябе),— і поставить себе до

стінки.

Довго, довго я був із собою в бою...



Обсипалось і знов зеленіло в гаю, пролітали хвилини, як роки...

Рвали душу мою

два Володьки в бою,

і обидва, як я, кароокі,

і в обох ще незнаний, невиданий хист,—

рвали душу мою

комунар

і

націоналіст.



1930

У поемі знайшла поетичний відбиток болюча боротьба з самим собою, боротьба двох Сосюр («двох Володьок») в одній особі, що є двобоєм свідомості з почуттям, розуму з серцем. В. Сосюра визначає дві суперечні сили в собі поняттями «комунар і націоналіст». Цей двобій почався ще в часи революції й визвольних змагань у 1918-1921, коли В. Сосюра почав своє активне життя і став добровольцем української народної армії на чолі з Петлюрою. Як дізнаємося з унікальних спогадів В. Сосюри про ці роки, надрукованих у журналі «Червоний шлях» (ч. 10 за 1926 p.), в армії

Петлюри був В. Сосюра не епізодично, а фактично протягом усього часу громадянської війни в Україні (вступив він до армії Петлюри в листопаді 1918 року в час її формування, а покинув — у лютому 1920 року в час її поразки перед союзом з поляками). Виявляється, що навіть відомі рядки з поеми В. Сосюри «Червона зима» («На фронт, на фронт, а на пероні люди, біля вагонів ми співаєм «чумака»...») і далі сцена прощання з сестрою («Коло дзвінка сестра сумуючи стоїть...») та згадка про відсутність матері («А мати не прийшла на бій випроваджати...») — усе це взято зі спогадів про перший від’їзд на фронт у лавах українського «петлюрівського», а не більшовицького війська. У згаданій статті поет писав: «...Вагони... Сестра моя стояла біля дзвінка і сумно, сумно дивилася на мене... А мати не прийшла мене проводжати, бо не знала про відправку нас на фронт... Ми співали «чумака»...».

В. Сосюра кілька разів потрапляв у більшовицьке оточення з розбитими загонами Петлюри, але не тільки не переходив на їхній бік, а навпаки — тікав від них і вступав знову в українську армію. Був із Петлюрою на Галичині, у Кам’янці- Подільському навчався в старшинській школі, був навіть в особистій охороні Петлюри (про це, між іншим, є згадка не тільки в спогадах В. Сосюри, айв одному з його віршів, де говориться про те, як «груші в Петлюри я рвав у саду»). І тільки після розгрому більшовиками української армії перед перспективою відходу в Польщу він вирішив лишитися в Україні, тому що якраз у цей час більшовики обіцяли визнати самостійність України в «радянській» формі. В. Сосюра сприйняв більшовизм як один із реальних, на його думку, шляхів українського національного визволення й перейшов на бік червоної армії. Йому минав 21-й рік.

Пізніше, виправдуючись за цей період своєї біографії, поет писав:

І пішов я тоді до Петлюри, бо у мене штанів не було.

Скільки нас отаких біля муру од червоної кулі лягло!..

Ми пройшли золотими ланами, крізь огонь і синяву пройшли, та навіки, навіки за нами — оселедець, погони і шлик...

У цьому зізнанні цікавим є мотивування свого перебування в Петлюри тим, що, мовляв, «у мене штанів не було». І в своєму спогаді В. Сосюра теж виставляє цей мотив, описуючи злиденний стан своєї пролетарської родини на Донбасі, де він, тоді ще звичайний робітник, разом з іншими подібними робітниками під час повстання проти німців 1918 року вступив до армії Петлюри.

Але насправді в революційній українській армії Петлюри опинився В. Сосюра не тільки тому, що це була тоді армія українських «безштаньків». У своїх спогадах поет написав, що до Петлюри його привело передусім романтичне захоплення українським козацьким минулим, навіяне читанням Гоголя й Кащенка. Поет згадував: «Приїхав 3-й гайдамацький полк. Розстрілює каральників, роззброює німців, тримає фронт проти дончаків... Ви розумієте, як це впливає на наївного хлопця, що, начитавшися Гоголя та Кащенка, змалку марив грозовими образами козаччини. А тут вона жива! Воскресла моя синя омріяна Україна, махнула клинками, зацвіла земля козацькими шликами!.. І записався я в цей полк...» Отже, привело його до Петлюри українське національне почуття, тобто любов до Батьківщини.



  1. го року В. Сосюра — політкурсант 41 -ї стрілецької дивізії. Знайомиться в Одесі з Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордієнком, О. Ковінькою, які одностайно визнають його за складом мислення й почуттями поетом суто українським.

У листопаді 1920 року червоноармієць В. Сосюра направляється в Єлисаветград, де потрапляє до лікарні, а після одужання їде політпрацівником на Донбас.

  1. го року В. Сосюра демобілізувався із лав Червоної Армії й оселився в місті Харкові, тодішній столиці України. Він знайомиться тут з В. Коряком, В. Блакитним та І. Куликом. Починається харківський період напруженого творчого життя в колі провідних українських майстрів: О. Довженка, М. Хвильового,

О. Вишні, О. Копиленка, І. Сенченка, М. Йогансена та ін.

Цього ж року побачила світ збірка В. Сосюри «Поезії». У ній була надрукована поема «Червона зима», яка мала особливий успіх. Збірка поезій принесла визнання поетові Володимирові Сосюрі.

Рання поезія В. Сосюри ввібрала художні здобутки різних стилів і течій того часу (символізму, імпресіонізму). Разом з тим увиразнювались риси власного стилю поета: романтика боротьби й кохання, гостро відчутий «смак» життя, барв, звуку, злитість суб’єкта лірики з навколишньою дійсністю.

Збірка протягом тривалого часу вважалася першою книжкою поета. Нещодавно віднайдений документ корегує цю думку. Рукою В. Сосюри в нім записано: «В 1918 р. після проскурівського погрому, який вчинив 3-й гайдамацький полк, козаком якого я був, на гроші Волоха (ком. полку) було надруковоно й видано першу збірку моїх поезій «Пісні крові».

З 1922 року навчався в Комуністичному університеті імені Артема, а потім на робітфаці Харківського інституту народної освіти (тут поет опинився в ситуації, коли він вивчав історію літератури, а вся молодь України за хрестоматією Плевако студіювала його власну творчість).

Під час навчання В. Сосюра зустрічається із золотокосою роб- факівкою Вірою Березіною.

Віра Каперівна Березіна, колишній політрук червоноармій- ського ескадрону, студентка, як і він сам, у повоєнному Харкові, їй він присвятив поему «Робфаківка». Незабаром вони одружилися.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходе подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі, і земля убирається зрання...

Шлюб тривав недовго. Незабаром вони розлучилися. Причиною розлучення стали шовіністичні погляди дружини:

Ми з тобою зійшлися в маю, ще не знав я, що значить ідея.

Ти й тоді Україну мою не любила, сміялася з неї.

Від першого шлюбу в поета було двоє синів.


  1. го року з’являється друга збірка В. Сосюри, на той час студента Харківського університету,— «Червона зима».

Поет вільно почувається в складному, повному багатьох течій літературному процесі, не приєднуючись остаточно до якогось одного угруповання й не надаючи цьому особливої ваги.

З 1923 року В. Сосюра повністю віддається літературній праці. Пише низку великих соціальних портретів — це ліро- епічні поеми «Робітфаківка» (1923), «Воно», «Шахтар», «Сількор», «Хлоня» (1924), а також складений з кількох сюжетних ліній (багатих на неймовірні збіги обставин) віршований історичний роман «Тарас Трясило» (1925), витриманий у романтичних барвах, видає збірки поезій «Сніги», «Сьогодні» (1925), «Золоті шуліки» (1927), «Юнь» (1927).

1924-го року пристрасну чуттєву лірику містять книги «Осінні зорі» й «Місто». Народжуються такі перлини новочасної лірики, як «Ластівки на сонці...», «Магнолії лимонний дух...», «Вже в золоті лани...», «Такий я ніжний...» та інші.

Володимир Сосюра в 1920-ті pp. був членом багатьох літературних організацій (Пролеткульту, «Плугу», «Гарту», ВАПЛІТЕ,

ВУСППу та ін.) не стільки за ідейно-естетичними програмами, як за особистими симпатіями.

У збірках «Червона зима» (1922), «Осінні зорі» (1924), «Сьогодні» (1925), «Золоті шуліки» (1927), «Коли зацвітуть акації» (1928) та ін. яскраво виявився ліричний талант митця. У мелодійності вірша В. Сосюри, глибині та щирості сердечного переживання відчуваються впливи імпресіонізму та імажинізму, російської та української романсової традиції (О. Апухтін, І. Сєвєрянін,

О. Олесь, Олена Журлива, С. Черкасенко). Стверджуючи через почуття кохання неповторність особистості, В. Сосюра тим самим протиставляв його колективізмові радянської ідеології. У цей час поета піддавали гострій критиці за націоналізм, оспівування кохання та краси.

Поряд із ліричними творами були написані й такі «ідеологічно витримані» поеми, як «Відповідь», «ДПУ» тощо.

У 1927—1929 роках В. Сосюра написав низку поем. Неупе- реджена критика вбачає в поеті провідного майстра ліричного жанру, але «провладні» критики все суворіше засуджують творчість поета, уводячи його в стан глибокої творчої кризи.

У 1929—1930 роках під тиском керівництва ВУСППу В. Сосюра змушений був «перевиховуватись», працюючи слюсарем на заводі. Але це не захистило його від переслідувань та несправедливої критики, що позначилося на психічному стані поета. До цього додалися також моторошні картини голоду 1932- 1933 років.

Настрої відчаю позначилися на збірці «Серце» (1931) і, зокрема, на однойменному вірші. А в поезії «Два Володьки» автор відверто говорить про свою внутрішню боротьбу між комуністичним та національним.

1931-го року В. Сосюра одружився вдруге з Даниловою Марією Гаврилівною. Вона була на дванадцять років молодшою, закінчила балетну школу в Києві. 15 січня 1932 року в них народився син Володимир. 1949-го року Марію Сосюру заарештували начебто через розголошення державної таємниці й заслали до Казахстану. Та коли через п’ять років жінка повертається, Марія й Володимир Сосюра узяли шлюб.

Тридцяті роки в Радянському Союзі були затьмарені жорстокими репресіями проти провідних національних діячів. Через в’язниці й допити пройшли майже всі українські письменники. Ніжного й чутливого В. Сосюру зламати було нескладно. Йому вистачило декількох чекістських допитів. А тут пригадали і його петлюрівські мандри, і поему «Мазепа», і націоналізм, й особисту дружбу з М. Хвильовим, якого довели до самогубства. Смертельний постріл 13 травня 1933 року вразив чутливого В. Сосюру — перестало битися серце М. Хвильового. В. Сосюра за ніч написав поему про самогубство свого найліпшого друга. Уранці поспішив до видавництва, а потім до будинку літератури. Йому скрізь відмовили в публікації. У глибокому розпачі він збігає на останній поверх і кидається між сходів. На щастя, швидка допомога його застала живим і доставила до психіатричної лікарні. Не виключено, що тимчасове перебування в божевільні вберегло його від арешту чи розстрілу.

1934-го року В. Сосюру як «зоологічного націоналіста» виключили з Комуністичної партії, заборонили друкування його творів, а поетові виступати перед аудиторіями. Та він невтомно працював. Знаходив у буденному незвичайне, у звичайному особливе. Написане складав до шухляди і сподівався, що колись прийде час і воно буде опубліковане.



  1. го року В. Сосюру прийняли до Спілки радянських письменників України і він отримав можливість видавати свої твори. З’явилися збірки «Нові поезії» (1937), «Осінь» (1938), «Люблю» (1939) та роман у віршах «Червоногвардієць» (1940).

Поет багато працює в галузі художнього перекладу (поезія

О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, О. Блока, Христо Ботева, І. Пет- никова).



  1. го року поет був нагороджений орденом «Знак пошани». Того ж року він переїхав до Києва.

1940-го року В. Сосюра написав особистого листа Й. Сталіну: «Ты мое единственное спасение и прибежище. Отец! Спаси меня!!!». І відповідь-блискавка «отця»: «Восстановить в партии. Лечить»... І поета було відновлено в партії.

Велика Вітчизняна війна застала В. Сосюру в Кисловодську. Він повертається до Києва і за рішенням урядових інстанцій разом з іншими письменниками старшого віку виїздить до Уфи. Тут пише поему «Син України» (1942), видає поетичні збірки «В годину гніву» і «Під гул кривавий» (1942). 1944-го року В. Сосюра закінчує роботу над поемою «Мій син». У роки війни він як військовий кореспондент фронтової газети «За честь Батьківщини» бере участь у роботі українського радіокомітету, виступає як пропагандист і агітатор, виїздить на фронт. 1944-го року поет повернувся до Києва.

1947-го року була надрукована збірка поезій «Щоб сади шуміли», за яку В. Сосюру відзначено 1948 року Державною премією І ступеня.

2 липня 1951 року в московській газеті «Правда» з’явилася стаття «Проти ідеологічних перекручень в літературі», у якій В. Сосюру було звинувачено в націоналізмі за вірш 1944 року «Любіть Україну!»

Безліч творів поета присвячено патріотичній темі: протягом цілого життя він повсякчас сповідається в любові та клянеться у вірності рідній землі. Причому образ Вітчизни поступово розгортається — від маленької Третьої Роти через степове роздолля Донеччини до всього українського світу з невід’ємними «ясними зорями» й «тихими водами». Саме за незгасну любов до України неповторному Володьці судилося зазнати найбільше прикрощів, але жодні приписи чи й навіть вироки не змусили його зректися найдорожчого.

Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди.

В. Сосюру знову перестали друкувати, він живе під загрозою арешту. Лише смерть Й. Сталіна 1953 року дозволила митцеві повернутися в літературу.

З’явилися нові збірки віршів «За мир» (1953), «На струнах серця» (1955), «Солов’їні далі» (1957). Поема «Мазепа» (розпочата 1929 p., завершена в 1959-1960) віднесена до «заборонених творів». Разом з ґрунтовним літературознавчим аналізом вона була опублікована в журналі «Київ» лише 1988 року, адже за сталінщини опублікувати її не було жодної змоги, бо постать гетьмана офіційно спотворювалася, а його дії вважалися зрадницькими.

Повернувши із забуття зневаженного царатом гетьмана, поет змалював боротьбу за волю і щастя народу:

Я серцем хочу показать страшну трагедію Мазепи і в ній, в той час страшний незгоди, страшну трагедію народу...

...Любив Вкраїну він душею і зрадником не був для неї...

Він серцем біль народу чув, що в даль дивився крізь багнети.

Ю. Барабаш, досліджуючи твір, слушно вказував на стильову неоднорідність поеми. Якщо в першій частині образ Мазепи окреслюється в романтичному плані, то в другій значну увагу відведено філософському осмисленню історичних подій кінця XVII — початку XVIII ст. і ролі в них гетьмана, який рішуче виступив за відновлення козацької держави. Поет дотримується концепції патріотичної діяльності Мазепи й спростовує великодержавницькі — і царські, і комуністичні — версії «зрадництва» гетьмана. У поемі акцентується, що Мазепа ніколи не був зрадником рідного народу, а дбав про нього, намагався звільнити від московського колоніального пригнічення. Звичайно, поразка гетьмана наклала драматично-трагічний відбиток на його образ у художньому трактуванні В. Сосюри.

У цьому зв’язку Ю. Барабаш відзначив, що В. Сосюра намагався збагнути насамперед не стільки, «може, Мазепу, як самого себе, розв’язати у своїй свідомості й у серці не лише застарілі історичні, а не менш болючі сьогоденні вузли. То була й щира сповідь, і відповідь недоброзичливцям, яка визрівала протягом десятиліть, і свого роду емоційна розрядка, і, якщо хочете, певна моральна компенсація,— у тому числі й за вимушене каяття».

Отже, поема «Мазепа» пройнята високим патріотичним пафосом. Цей твір В. Сосюри «не тільки відкидав вульгарні стереотипи характеристики видатного сина України, а й заповнював істотну прогалину в нашій художній літературі про трагічну добу втрати решток козацької державності».

ПРОЛОГ

О, як люблю я рідний край І в щастя мить і у негоду!



Дунай, Дунаю мій, Дунай,

Ти у піснях мого народу.

Я бачу вод твоїх розбіг І постать, зігнену судьбою,

Над стародавньою рікою,

І сльози у очах старих.

А він колись гігантом був,

В його руках були мільйони Людей... та «Бог мене забув,

Погнав крізь чорний вітер згуби»,—

Шепочуть страдницькії губи.

Стоїть Мазепа, як докір Безжальній долі, над водою...

І небо, повне вічних зір,

Те небо вічне долі злої Відбив його старечий зір...

Стоїть з усмішкою сумною Колишній велет, богатир.

Худі здіймаються ще груди,

А щоки у сльозах бліді...

Од рук його оддали люди,

Його покинули в біді.

І влада, всемогутня влада,

Навік розвіялась на прах...

Лиш спомини — одна відрада...

Як сльози у сумних очах...

Стоїть старий, о далі милі!

Стоїть і згадує про все...

Під ним Дунай блакитні хвилі До моря Чорного несе.

Він сивий весь... Як дві зорі,

Його зіниці світять дико,

Він слухає чаїні крики,

Квилиння їхнє угорі,

Ламає пальці він у хруст,

І лине пісня з скорбних вуст...

Тремтить у творчий він тривозі...

«Та біда тій чайці, чаєчці-небозі,

Що вивела чаєнят при битій дорозі...»

На спів нанизує слова Він про далеку Україну,

І пісня та крізь вічність лине,

Як завжди, юна і нова.

І знов минуле ожива...

Коли ж кінець кривавим зливам?

Колись і він міг буть щасливим,

Та все розбила буря зла І до Дунаю привела,

Щоб тут він ліг у домовину,

Де все не те й не та блакить.

«Прощай навіки, Україно,

Мені уже недовго жить...

Але в останню смертну мить Твоє ім’я, о мамо люба,

Шептатимуть вигнанця губи».

І перед сивим і сумним,

Немов могутньою рукою,

Хтось розгорнув життя сувої,

Коли ще був він молодим,

Не знав ні розпачу, ні муки,

І забриніли ліри звуки...



Довідка

Іван Мазепа (поль. Jan Mazepa Kolodyhski, рос. Иван Степанович Мазепа; 20 березня 1639 — 21 вересня 1709) — український

державний і політичний діяч, гетьман Лівобережної України (1687-1704), гетьман Війська Запорозького обох берегів Дніпра (1704-1709), князь Священної Римської Імперії (1707-1709).

Народився в шляхетній родині Мазеп-Колединських з Київщини. У молодості служив при дворі короля Яна II Казимира. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок в економічно- культурний розвиток Лівобережжя. Під патронатом московського царя Петра І проводив курс на відновлення війська запорозького козацької держави в кордонах часів Хмельниччини. Тривалий час підтримував Московське царство в Північній війні зі Швецією, але 1708 року перейшов на бік шведів. Після поразки під Полтавою врятувався в Молдавії. Помер у місті Бендери.

8 січня 1965 року зупинилося порване інфарктами гаряче серце В. Сосюри. Поховали його на Байковому цвинтарі в Києві.

Загалом В. Сосюра залишив близько 60 поетичних збірок, десятки поем, а також автобіографічний прозовий твір «Третя Рота». Творчість поета була відзначена Сталінською премією 1948 р. та Державною премією України ім. Т. Шевченка 1963 р. Популярність серед масового українського читача В. Сосюра здобув переважно своєю талановитою інтимною лірикою. Набагато слабшими були його епічні твори, у яких він намагався поєднати щирість національного почуття та догмати комуністичної ідеології.

Цінність творчості В. Сосюри не в особливостях його поетичної техніки, а в особливостях того людського явища української дійсності радянського періоду, що становить собою зміст його поетичного світу. Це явище ніде не виявилось так яскраво й ніде не знайшло такого щирого вислову, як у наскрізь особистій і щирій поезії В. Сосюри. І саме ця щирість поетичного вислову В. Сосюри виявляє нам його таким, яким він є, робить поета особливо цікавим в українській літературі.

Теорія літератури (повторення)

Поетичний образ — це художнє зображення в літературному творі людини, природи чи окремих явищ за допомогою різноманітних поетичних засобів: порівнянь, метафор, епітетів, метонімії, синекдохи, гіперболи, паралелізму, уподібнення і т. ін.



  1. Систематизація та узагальнення вивченого

«Вільний лист». Упродовж п’яти хвилин, без зупинки, напишіть усе, що спадає на думку, коли думаєте про життєвий і творчий шлях В. Сосюри, тобто складіть список думок, які стосуються життя та творчості письменника.

  1. Домашнє завдання

  1. Повторити матеріал уроку.

  2. Завдання на розвиток логічного мислення. Уявіть себе В. Сосю- рою. Опишіть почуття, які вам довелося пережити після того, як 2 липня 1951 р. в московській газеті «Правда» з’явилася стаття «Проти ідеологічних перекручень в літературі», у якій В. Сосюру було звинувачено в націоналізмі за вірш 1944 р. «Любіть Україну!».

  3. Творче завдання. Написати міні-твір на тему «Високий патріотичний пафос поезії “Любіть Україну”».

  1. Підсумок уроку

Закінчити речення

  • Для мене інформація, почута на уроці, стала...

  • Я хочу дізнатися більше про...

  • Обов’язково прочитаю...


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал