Українська література 1920-1930 pp. Урок №1 -2 українська література XX ст. Як новий етап в історії національної культури, її періодизація. Модерністські та авангардистські течії. Українська література й духовне відродження нації в першу третину xx



Скачати 12.11 Mb.
Сторінка13/50
Дата конвертації07.12.2016
Розмір12.11 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   50

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

Доведіть, що поезії «Коли усе в тумані життєвому...», «Троянди й виноград», «Мова» мають ознаки неокласицизму. Орієнтовна відповідь

Вірші орієнтуються на вічні духовні цінності: мистецтво, працю, яка переростає у творчість, мову як найвищу духовну сутність народу. Можна стверджувати, що поезії наслідують традиції світової класики (наприклад, використовується жанр сонета), віддається перевага морально-психологічній проблематиці (місце поезії в житті суспільства, праця і творчість, людське щастя тощо). Вірші свідчать про негативне ставлення автора до політи- зації мистецтва й так званого «пролетарського мистецтва».


  1. Домашнє завдання

  1. Опрацювати матеріал уроку за допомогою конспекту.

  2. Завдання творчого характеру: написати сенкан «Творчість М. Рильського».

  3. Випереджувальне завдання: підготувати виступ на тему «Життєвий і творчий шлях Є. Плужника».

  1. Підсумок уроку

Рефлексія

  • Мені найбільше сподобався вірш... тому...

  • Я дізнався ( лася) з віршів про поета...

  • Хочу більше дізнатися про...

Це цікаво

Троянди й виноград — символ єдності двох важливих сторін людського життя; насолоди від краси природи та мистецтва і творчої праці на благо людей; духовно багатого життя народу; поєднання духовного й матеріального, божественного й земного; діянь людського розуму й фізичної праці; краси людського життя.

Троянди й виноград — символ єдності двох важливих сторін людського життя; насолоди красою природи та мистецтва і творчої праці на благо людей (Коптілов В. У світі крилатих слів.— К.,1968.— С. 145).

На думку В. М. Борщевського, троянди й виноград символізують духовно багате, красиве життя народу.

Троянди й виноград належать до найдавніших культур на землі. Люди поклонялися красі, витонченості троянди та корисності, плодючості, жертовності винограду. Г. Смик у статті «Біблійні рослини» пише: «Щонайбільшої шани у святому Писанні зажив виноград та його плоди й продукт — вино! Саме виноград серед ще кількох видів украй потрібних людям рослин посів чільне місце. Він є символом смиренного, покірного способу життя, пра- целюбства, благополуччя, достатку і спокою. Загалом же виноград у Біблії згадується понад 115 разів.

Гроно винограду одночасно символізує плодючість і жертовність, бо із нього роблять вино, зокрема вино кольору крові. Йому відводиться символічне значення божественного Ягняти, яке зображувалося між колючками та гронами винограду.

Троянда (див. Троянда) у світовій культурі є символом досконалості краси, витонченості. Більш конкретні символічні значення мають кольори троянди та квітів. Біла і червона троянди — символи печалі і любові, голуба троянда — символ нездійсненного, неможливого, золота — символ абсолютного успіху. Троянда, що має сім пелюсток, символізує священне число 7 (сім напрямків простору, сім днів тижня, сім чудес), а троянда, що має вісім пелюсток, символізує відродження. (Керлот X. Словарь символов.— С. 113,140.)

У давніх греків троянда була царицею квітів і мала свою символіку. «Греки носили квітку на голові й на грудях як символ жалоби, нетривалості нашого життя, яке так само швидко в’яне, як запашна троянда. У квітці троянди греки вбачали символ нескінченності, що виявлялася у її круглій, без початку й кінця, формі, саме тому на грецьких надгробках, пам’ятниках можна зустріти букет троянд.

Якщо в Греції троянда була то символом кохання і краси, то ознакою глибокого смутку, у римлян в часи республіки вважали її атрибутом суворої моралі, нагородою за видатні діяння. Із падінням Риму вона стала символом розкоші й розпусти. Окрім того, троянда для римлян першої республіки була священною квіткою й символом мовчання. У католиків троянда — небесна заступниця добрих справ.

В історії Англії троянда була символом горя, а червона троянда — символом меча і смертельної рани. У Середньовіччі троянда стає знаком різних таємничих товариств. (Золотницький Н. Квіти в легендах і переказах.— К., 1992.— С. 45.)

Поєднання духовного і матеріального, божественного й земного, розуму, духу й фізичної праці містить у собі образ троянди й винограду в людському суспільстві. М.Т. Рильський 1957 року видав збірку поезій «Троянди й виноград». Цей образ сприймається як натхненна пісня про красу людського буття, красу мистецтва і природи, про творчу працю, що не з примусу, а за покликом серця приносить моральне задоволення, робить життя людей цілеспрямованим, потрібним:

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград, красиве і корисне.

JI. Кожуховська

Словник символів

Режим доступу: http://ukrlife.org/main/evshan/symbol_t.htm УРОК № 15



ЄВГЕН ПЛУЖНИК. СТИСЛА РОЗПОВІДЬ ПРО ЖИТТЄВУ ДОЛЮ ОДНОГО З ПРОВІДНИХ ПОЕТІВ «РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ». ЗБІРКИ «ДНІ» ТА «РАННЯ ОСІНЬ». ВІРШ «ДЛЯ ВАС, ІСТОРИКИ МАЙБУТНІ»

Мета: ознайомити учнів із трагічною долею поета, його

основними поетичними збірками; проаналізувати вірш «Для вас, історики майбутні», визначити, у чому полягає історіософічність погляду письменника на минуле й сучасне життя; розвивати навички зв’язного мовлення, уміння аргументувати власну думку; виховувати зацікавленість творчістю письменника.

Теорія літератури: поглиблення поняття про ліричного героя. Обладнання: портрет письменника, текст вірша «Для вас, історики майбутні».

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ



  1. Організаційний момент

  2. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Слово вчителя

Одним із найталановитіших українських поетів епохи українського ренесансу був Євген Плужник. Найвибагливіші критики — сучасники Є. Плужника — високо оцінили його яскравий самобутній талант, у якому органічно поєдналися класичні традиції з модерними шуканнями. На жаль, довгий час творчість Євгена Павловича не вивчали в школі текстуально, і лише нещодавно ми отримали таку можливість. Отже, сьогодні розпочнемо знайомство з особистістю письменника та його поетичним доробком.



  1. Актуалізація опорних знань

  1. Перевірка домашнього завдання

  2. Тестування

  1. Перша друкована збірка М. Рильського називалася:

А «Під осінніми зорями»;

Б «Синя далечінь»;



В «На білих островах»;

Г «Знак терезів»;

Д «Троянди й виноград».


  1. Ім’я якого письменника випадає з логічного ряду?

А М. Рильський;

Б П. Тичина;

В М. Зеров;

Г Ю. Клен;

Д П. Филипович.


  1. Кому належать слова:

Ти мене, кохана, проведеш до поля,

Я піду — і, може, більше не прийду.

А М. Зерову;

Б Є. Плужнику;



В М. Рильському;

Г П. Тичині.



  1. Кому належать слова:

Стану я, гляну я —

скрізь потоки як дзвіночки,

жайворон як золотий

з переливами:

йде весна

запашна,


квітами-перлами

закосичена.

А Є. Плужнику;

Б М. Рильському;



В П. Тичині;

Г М. Зерову.



  1. Укажіть тип римування поданого уривка:

Ходім! Шумлять щасливі води,

І грає вітер навкруги,

І голуби ясної вроди Черкають неба береги.

А суміжне;



Б перехресне;

В білий вірш;

Г кільцеве.


  1. З якого твору взято ці рядки (див. питання № 5)?

А «Солодкий світ»;

Б «Молюсь і вірю. Вітер грає ...»;

В «Яблука доспіли...»;

Г «Чистий четвер».


  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

  1. Виступ учня з випереджувальним завданням «Життєвий і творчий шлях Є. Плужника». Під час розповіді одинадцятикласники заповнюють анкету письменника.

Народився Євген Плужник 26 грудня 1898 року в слободі Кантемирівській (колишнього Богучарського повіту на Воронеж- чині), яку населяли українці. Батько, Павло Плужник,— українець за походженням, із полтавських селян. Мати — з купецького роду. Про неї мало відомостей, померла вона рано від сухот, коли Євгенію виповнилося лише сім років. У родині було восьмеро дітей. Успадкувавши від матері сухоти, вони померли. Кмітливий енергійний батько «вибився в люди», торгуючи збіжжям, сукном, вовною. Усіх своїх дітей він учив грамоті. Спочатку Євген учився вдома. Будучи допитливою й самозаглибленою дитиною, навчився рано читати від старших брата Івана та сестри Ганни, а тому днями просиджував за книгами. Особливо любив «Кобзаря» Т. Шевченка. Потім вчився в різних гімназіях. Надовго не затримувався в жодній, бо дуже любив літературу й історію, а про математику та фізику й чути не хотів. В одній із гімназій викладач літератури помітив творчі здібності учня, пророкуючи йому велике майбутнє. Гімназійну науку Є. Плужник закінчив 1918 року в м. Боброві. Цього ж року разом з родиною переїхав на Полтавщину, куди перебрався батько, уже вдівець, щоб урятувати вцілілих від спадкових сухот дітей та знайти безпечний притулок під час тривожних часів.

Євген деякий час учителював у селі Багачка Миргородського повіту на Полтавщині, заробляючи собі на хліб, сіль і картоплю. На більше не вистачало. Навчаючи дітей, він одночасно поглиблював і свої знання. Враження цього періоду лягли в основу першої поетичної збірки «Дні», яка відображає трагічні події боротьби різних політичних уруповань за владу в Україні. Але самоосвіта Є. Плужника не задовольняла, і здібний юнак їде до Києва. Спочатку він навчається у ветеринарно-зоотехнічному інституті, куди його влаштувала сестра. А через рік самостійно вступає до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка. Акторські здібності Є. Плужника, його гумор та дотепність цінують викладачі й товариші, йому пророкують перспективне сценічне майбутнє. Тут він знайомиться з красунею з Полтавщини Галиною Коваленко, яка теж опановувала акторське ремесло. Невдовзі вони побралися.

Але актором Є. Плужник так і не став. Ще навчаючись у гімназії, він списав два зошити віршами, правда, російською мовою. Тепер знову повернувся до поезії, бажаючи передати свої враження від пережитих історичних подій. Перші українські вірші Є. Плужника були опубліковані 1923 року в київському журналі «Глобус» під псевдонімом Кантемирянин (від назви рідного села) — літератор не наважився перші поетичні спроби підписати власним прізвищем. Але їх схвально привітали М. Зеров та П. Филипович.

1923-го року М. Зеров залучає Є. Плужника до Асоціації письменників (АСПИС), що об’єднувала тоді всю «непролетарську» літературу Києва. 1924-го року Є. Плужник стає членом письменницької групи «Ланка», яка 1926 року перетворюється на МАРС (Майстерня революційного слова).

Починаючи з 1924 року, твори Є. Плужника регулярно з’являються в часописах «Нова громада», «Життя і революція», «Червоний шлях». Вони й склали збірку «Дні», яка вийшла 1926 року завдяки дружині поета. Ось що про це розповідала Галина Коваленко:

«Євген все писав, писав, а ми бідно жили, на шостому поверсі, одна кімнатка, а він все писав і засував то в піч, то під матрац. Одного разу він вийшов. Викликали його. Я собі подумала так: якщо я не зможу оцінити його поезію, то викраду. Понесу я Юрієві Меженкові, хай він скаже — він же фахівець, чи це чогось варте. Потім Меженко викликає мене до телефону і каже: «Знаєте, що ви принесли? Ви принесли вірші такого поета, якого ми в житті будемо довго чекати і дай нам Бог, щоб ми дочекалися».

М. Рильський теж схвально відгукнувся на вихід першої збірки, відзначивши, що в ній «кожний нерв, що... б’ється, б’ється сьогоднішніми болями», і що пафос цієї видатної книжки — «не зневіра, а уповання, не зречення од боротьби, а заспів до неї». Збірка «Дні» викликала значний резонанс серед читачів і принесла славу елітного митця її авторові.

До першої збірки Є. Плужник включив лірико-драматичну, психологічну поему «Галілей» і поему-роздум «Канів». Дію поеми «Галілей» перенесено в душу ліричного героя, який роздумує над одвічними проблемами людського буття. Себе ліричний герой характеризує так: «дуже тихенький», «злиденний», з тих, «хто обідає раз на три дні». Отже, бачимо, що ліричний герой не належить до «сильних світу цього». Проте він — справжній патріот, людина, якій не байдужа доля співвітчизників і яка вболіває за минуле й майбутнє рідної землі. Навіть тоді, коли ліричний герой критикує піклування обивателів тільки про своє тіло («Жруть, торгують собою, плюють») й абсолютну байдужість до душі («Ну кому це потрібно сьогодні? / Дурень той, хто ще й досі поет! / Вчора — модні частушки народні, / А сьогодні — уривки з старих оперет!»), ми розуміємо, що насправді йому просто боляче від усіх тих негараздів, які не дають можливості щасливо жити народові.

Як епіграф автор узяв рядки М. Некрасова: «От ликующих, праздно болтающих, / Обагряющих руки в крови, / Уведи меня в стан погибающих / За великое дело любви».

Загалом поема має досить оптимістичне звучання: поет вірить, що будуть вигнані геть «похмурі» — гнобителі, володарі, егоїсти; увінчають славою героїв, «хто, вірні меті, йшли безупинно до неї»; помилувані, але не виправдані, обивателі, які «не відали, що творили»; і нарешті, відбудеться справедливий присуд таким, як ліричний герой поеми («не герої, не жертви... ми так собі...»),

не виправдуючи, мабуть, їхню надмірну «тихенькість» і «малень- кість», їм все ж з глибоким співчуттям скажуть: відпочиньте.

У фіналі твору, нарешті, з’являється і образ Галілея: А вгорі, в далині, наді мною — / Неприступний для зору людей, / Оповитий віків тишиною — Ґалілей. / Гей! Герої! Каліки! Службовці! Торговці! Поетики! / А живіть собі, як вам бажаеться! / Через те, що — ви чуєте? — все-таки обертається! («Галілей»)

Щоб зрозуміти ці рядки, слід згадати відомий вислів, що історія обертається по колу (а тому, щоб не наробити помилок у майбутньому, слід добре вивчити минуле), а оскільки історія «обертається», то незабаром і в Україну прийде той щасливий час, який замінить криваву добу революцій. (Можна зачитати уривки з поеми.)

«Канів» — поема медитативна й філософська, ідеться в ній про минуле, сучасне й майбутнє українських сіл та міст. Є. Плужник був добре обізнаний з проблемами України початку XX ст., зокрема з проблемою поступового знищення українських сіл у зв’язку з масовим виїздом селян до найближчих міст у пошуках щасливої долі. «Селюки» та «урбаністи» шляхом постійних суперечок намагалися з’ясувати, добре це для країни чи погано. Є. Плужник посів досить розважливу позицію: «Бо виріс я на межах двох світів — півмерлих сіл і міста молодого, і не зречусь ні там, ні тут нічого...» («Канів»). Поет усвідомлює неминучість урбанізації (історичного процесу швидкого зростання старих і появи нових міст та підвищення їхньої ролі в економічному й культурному житті суспільства), бо це — майбутнє життя країни, але в той же час він намагається застерегти від повного занепаду села, адже це може призвести до втрати цінностей, набутих протягом історії: творчості, знання, розуму, «великої єдності праці й культури», пам’яті й любові до того «порогу батьківської хати», від якого «і досі серця не віддер» сам поет Є. Плужник.

Через рік з’явилася друга збірка поета «Рання осінь» (1927), а третя — «Рівновага» (1933) побачила світ тільки 1943 року в четвертому номері журналу «Український засів».

Є. Плужник написав п’єси «Професор Сухорат» (1928) та «У дворі на передмісті» (1929), роман «Недуга» (1929), переклав українською мовою деякі твори М. Гоголя, А. Чехова, «Тихий Дон» М. Шолохова, спільно з В. Підмогильним уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926).

Літературна діяльність поета тривала лише десять років. Творчість його сповнена трагічного звучання: проповідям класової ненависті й безжальному братовбивству він протиставляє ідею абсолютної цінності людського життя, протест проти бездумної революційної жорстокості. Поет прагнув конкретного гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, зрештою, саме життя. Поет-філософ Є. Плужник розкриває протиріччя між метою і здобутком, між справжнім сенсом людського життя і його нікчемними зовнішніми виявами. Для поетичної манери Є. Плужника характерні точність, лаконізм вислову, правдивість, суворість, антиліричність у зображенні дійсності. Улюблена віршова форма митця — короткий, внутрішньо простий вірш.

Є. Плужник розділив долю митців «розстріляного відродження». У сумнозвісну добу сталінського терору проти діячів української культури його було так само безпідставно арештовано 2 грудня 1934 р. і засуджено на десять років концтаборів.

Ордер на арешт письменника був виписаний 4 грудня 1934 року. Але ще 2 грудня уповноважена секретно-політичного відділу НКВС УРСР Гольдман видала постанову, у якій Є. Плужника звинувачувано в тому, що «є членом контрреволюційної організації, був зв’язаний з націоналістичною групою письменників, вів контрреволюційну роботу. Знав про практичну діяльність організації по підготовці терактів». На підставі цього зроблено висновок: «перебування його на волі є соціально небезпечним», а тому Євген Плужник підлягає «утриманню в спецкорпусі Київського обласного управління НКВС».

Арешт Є. Плужник сприйняв спокійно. Після безпідставних ув’язнень колег-літераторів арешт не став несподіванкою для нього. 25 березня 1935 року Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок: смертна кара, яку пізніше було замінено десятьма роками заслання. Проте десять років заслання на Північ з суворими умовами клімату та напівголодне життя в казармах для людини, хворої на легені, означали вірну смерть. Заміна розстрілу на заслання не давала поетові жодних шансів на порятунок. Та все ж, того дня, коли йому повідомили про зміну вироку, він зрадів. У листі, написаному до дружини під першим враженням від одержаної звістки, Євген Плужник писав: «Галча моє! Це не дрібничка, що пишу я тобі чорнилом, але разом з тим — це величезну має вагу: я хочу, щоб надовго, на все своє й моє життя, зберегла цей лист — найрадісніший, вір мені, з усіх листів, що я коли-небудь писав тобі. Галю, ти ж знаєш, як рідко я радів і як багато треба для того, і от тепер, коли я пишу тобі, що сповнює



мені груди почуття радости — так це значить, що сталося в моїм житті те, чому й ти разом зо мною — я знаю — радітимеш. У мене мало зараз потрібних слів — мені б тільки хотілося пригорнути тебе так міцно, щоб відчула ти всім єством твоїм, що пригортає тебе чоловік, у якого буяє життєва сила і в м’язах, і в серці, і в думках. Я пишу тобі, а надворі, за вікном, сонце — і мені, їй-богу, так важко стримати себе, щоб не скрикнути: яке хороше життя, яке прекрасне майбутнє в людини, що на це майбутнє має право! Я цілую тебе, рідна моя, і прошу: запам’ятай дату цього листа, як дату найкращого з моїх днів. 28.03.35.

Твій Євген».

Його, тяжко хворого, на останній стадії туберкульозу, було вивезено на Соловки в Білому морі. Але до Соловецьких казематів разом із побратимами по засланню в арештантських вагонах поет уже їхати не міг. Його везли окремо. На Соловках він переважно лежав у тюремній лікарні, зрідка писав листи в Україну. Останній його лист датований 26 січня 1936 року. Його Є. Плужник уже продиктував, а дружині лише приписав власною рукою: «Присягаюся тобі, я все одно виживу!». Однак вижити йому не судилося.

Помер Євген Плужник 2 лютого 1936 року. Похований у братській могилі політв’язнів.

4 серпня 1956 року постановою Військової колегії Верховного Суду СРСР вирок Євгену Павловичу Плужнику скасовано і справу припинено «за відсутністю складу злочину».


  1. Перевірка виконаної учнями роботи

(зачитування анкети письменника)

  1. Вірш «Для вас, історики майбутні».

Виразне читання учнями або вчителем

Для вас, історики майбутні,

Наш біль — рядки холодних слів!

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

Забудь про ті натхненні свята.

Що в них росила землю кров!

Мовчи, мовчи, душе підтята,



  • Агов!

Якийсь дідок нудний напише,—

Війна і робітничий рух...

О, тихше!


  • Біль не вщух!

  1. Бесіда з учнями

  • Як ви розумієте назву твору? До яких роздумів спонукає твір?

  • До якого виду лірики належить поезія? Визначте жанр твору.

  • Схарактеризуйте ліричного героя поезії.

Матеріал для вчителя

Вірш є зразком громадянської лірики. У ньому поет виражає своє ставлення до світу, погляд на минуле й сучасне життя. Поет- філософ Є. Плужник розкриває протиріччя між справжнім сенсом людського життя та його нікчемними зовнішніми виявами.

За жанром поезія — зразок медитативної рефлексії. Ліричний герой звертається до майбутніх істориків, які намагатимуться описати події минулого, тобто ті, які є близькими й хвилюючими для самого ліричного героя. Хоча він і розуміє, що на відстані все здається більш простим, тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни, але погодитися з таким підходом не може. Людське життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці й кров боротьби, це радощі й страждання. Про них навряд чи напишуть майбутні історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Автор прагне, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив», не забували цього, щоб не ятрили душу порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

Показовим є те, що адресатами болючих рядків названо лиш «істориків майбутніх», а не сучасного авторові читача, і це зрозуміло, бо письменника хвилює питання, чи зрозуміють нащадки події, чи відчують ці болі-страждання, які довелося пережити їхнім предкам: «Якийсь дідок нудний напише,— / Війна і робітничий рух... / О, тихше! / — Біль не вщух!»

Складне історичне минуле України змальовано за допомогою виразних метафор: Забудь про ті натхненні свята, / Що в них росила землю кров! / Мовчи, мовчи, душе підтята, / — Агов!

В історіософській візії ліричного героя це незабутні події, коли лилася кров за волю.

Митець прагне гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, життя.


  1. Систематизація та узагальнення вивченого

  1. Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Дати відповідь на питання: Яким переді мною постав Євген Плужник?

2. Відповідь-припущення

Уявіть ситуацію: Є. Плужник з’явився в сучасній Україні. Чи був би він задоволений побаченим?


  1. Домашнє завдання

  1. Повторити матеріал уроку. Знайти цікаву інформацію про письменника, поділитися нею з однокласниками на наступному уроці.

  2. Скласти кросворд чи тести до теми.

  3. Вивчити напам’ять один із віршів Є. Плужника (на вибір).

  1. Підсумок

Рефлексія

  • Доля Є. Плужника примусила замислитися мене над...

  • Мене вразило...

  • Мені здається...

УРОК № 16-17 ЄВГЕН ПЛУЖНИК. ПОЕТИЧНИЙ ПРАКТИКУМ

Мета: допомогти учням відчути і зрозуміти своєрідність

творчості поета, визначити його світоглядні позиції та особливості художнього мислення; розвивати навички аналізу поетичного твору, уміння аргументувати власну думку; виховувати бажання досягати успіху.

Теорія літератури: поглиблення поняття «ліричний герой».

Обладнання: портрет письменника, тексти поезій.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ


  1. Організаційний момент

  2. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Слово вчителя

Одним із найвизначніших майстрів поетичного слова України XX століття є Є. Плужник, поет-філософ, який до останніх

днів на Соловках залишився вірним своїй музі. Темами й мотивами творів митця найчастіше ставали роздуми про ставлення до природи, філософія життя і смерті, юності і старості, особис- тісне саморозкриття. Він ніколи не припиняв вірити в щасливе майбутнє своєї країни. Сьогодні ми ознайомимося з деякими творами письменника, які допоможуть нам відчути і зрозуміти своєрідність творчості поета, визначити його світоглядні позиції та особливості художнього мислення.

  1. Актуалізація опорних знань

  1. Перевірка домашнього завдання (обмін цікавою інформацією

про письменника, презентація кросвордів чи тестів до теми).

  1. Читання учнями напам’ять віршів Є. Плужника.

  1. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

Для оптимізації роботи на уроці бажано, щоб у кожного учня на парті знаходився «Літературний помічник».

1. Орієнтовний зміст «Літературного помічника»

Експресія (лат. expressio — вираження) — 1. Сила вираження, вияву яких-небудь почуттів, переживань і т. ін. 2. Підкреслене виявлення почуттів, переживань; виразність. 3. Інтенсивна виразність тексту, що створюється фонетичними, лексичними, граматичними, стилістичними засобами мови.

Елегія; ж. (гр.) — один із жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, роздуму, меланхолії.

Мариністична лірика — це лірика, пов’язана із зображенням морських пейзажів.

Медитація; ж. (лат., від «роздумую») — 1. Роздум, споглядання, самозаглиблення. 2. Форма філософської лірики, у якій поет висловлює свої роздуми над проблемами життя й смерті тощо.

Мініатюра — невеликий за обсягом жанр літератури.

Ремінісценція — 1. Невиразний спогад, відгомін якоїсь події або враження. 2. Відгомін у художньому творі якихось мотивів, образів, деталей іншого музичного твору.

Рефлексія; ж. (лат. «відсвічування, відблискування») —


  1. Самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом.

  2. У філософії — відображення, а також дослідження процесу пізнання.

Символ (з гр. «знак») — умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття. В українських піснях наявні традиційні уснопоетичні народні символи: сонце, місяць, зіроньки, човен, терен, верба, весна.


  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   50


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал