Українська жіноча проза кінця ХХ століття: світоглядні моделі й особливості художнього стилю



Скачати 384.95 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір384.95 Kb.
ТипАвтореферат
  1   2   3
Дніпропетровський національний університет

Кушнерюк Юлія Романівна

УДК 821. 161. 2: 82 – 31



Українська жіноча проза кінця ХХ століття:

світоглядні моделі й особливості художнього стилю

10.01.01 – українська література


Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Запорізького національного університету, Міністерство освіти і науки України (м. Запоріжжя).

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Хом’як Тамара Володимирівна, Запорізький національний університет завідувач кафедри української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Турган Ольга Дмитрівна, Запорізький державний медичний університет, завідувач кафедри культурології та українознавства;

кандидат філологічних наук, доцент Філоненко Софія Олегівна, Інститут філології Бердянського державного педагогічного університету, доцент кафедри української та зарубіжної літератури.

Захист відбудеться „28 лютого 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 у Дніпропетровському національному університеті (49027, м.Дніпропетровськ, пл. Тараса Шевченка, 1, Палац культури студентів ДНУ).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, Дніпропетровськ, вул.Козакова, 8.

Автореферат розіслано „25” січня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.О. Глушко


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Літературний період 80-90 рр. ХХ століття відзначається активними трансформаційними процесами, які проектуються на загальний стан культури й суспільства. Рецепція новітніх теорій гендерного аналізу, наративу, психоаналізу розширює методологічні горизонти українського літературознавства. Сучасна ситуація відзначається актуалізацією „жіночого” дискурсу в українській літературі пострадянського простору, представленого творчістю Г.Гордасевич, Л.Демської, О.Забужко, С.Йовенко, М.Кривенко, М.Ломонос, С.Майданської, М.Матіос, Г.Пагутяк та ін.. Кількість авторів жіночої прози значно зросла порівняно із літературною ситуацією 80-х років ХХ століття, що свідчить про зміни культурних орієнтирів суспільства. В українській жіночій прозі кінця ХХ століття спостерігаємо формування нової світоглядної парадиґми, у якій органічно переплетені різноманітні інтерпретації істин буття, позначені єдністю ідейно-тематичних тенденцій. Яскрава індивідуальність митця є підґрунтям формування індивідуального типу художньої свідомості й формування певних стильових тенденцій у літературі. Наприкінці ХХ століття були здійснені дослідження, присвячені аналізу світогляду, типу художньої свідомості, образу світу, який трансформується специфікою художнього мислення. Серед них – роботи Л.Бігун, М.Богач, О.Бондарєвої, Б.Криси, С.Лущій, І.Набитовича, Н.Плетенчук, Л.Шевченко та ін. Органічним є дослідження специфіки жіночого письма в контексті світоглядної рефлексії текстів українських сучасних письменниць в умовах трансформації глобальної моделі світу, зміни ціннісної парадиґми. Попри численну кількість публікацій, присвячених творчості О.Забужко, Г.Пагутяк, С.Йовенко, цілісні, системні і масштабні дослідження співвідношення жіночої суб’єктивності та світогляду особистості, специфіки моделювання картин буття в жіночій прозі практично відсутні. Суттєво вирізняються дослідження О.Карабльової, Л.Кулакевич, Т.Тебешевської-Качак, С.Філоненко, які з’явилися протягом останніх років.

Актуальність роботи зумовлена своєрідністю концепції світу, представленої в жіночій українській прозі кінця ХХ століття, потребою відновлення тяглості літературної традиції внаслідок залучення творчості авторів, які залишилися поза увагою літературознавців, наявністю дискусійних положень у зазначених дослідженнях, потребою ґрунтовнішого осмислення поетики й стилю художнього мислення жіночої прози з метою поглиблення літературознавчої інтерпретації феноменів фемінності-маскулінності в культурі.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з науковим планом кафедри української літератури Запорізького національного університету „Література й історія”. Тема дисертації ухвалена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т. Шевченка 18 грудня 2003 р. (протокол № 5).

Мета дослідження: проаналізувати форми виявлення світоглядних моделей в українській жіночій прозі кінця ХХ століття й особливості індивідуальних стилів.

Для здійснення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

теоретично обґрунтувати проблему світоглядної моделі в художній творчості;

проаналізувати теоретичні аспекти понять „жіночої літератури” й „жіночого письма”;

дослідити специфіку моделювання ідентичності героя й визначити провідні типи характерів як стилетворчих чинників;

виокремити й проаналізувати системотвірні філософеми на позначення часопросторових концептів, їхній зв’язок із хронотопною специфікою творів;

проаналізувати аксіологічні концепти в системі світомислення жіночої прози;

визначити типологічні паралелі та специфіку виявлення світоглядних моделей;

розкрити вплив домінуючої світоглядної моделі на стильову своєрідність художнього тексту.

Об’єктом дослідження є твори жіночої прози: повість Г.Гордасевич „Ноїв ковчег”; повісті „Місто в тіні”, “Потяг до світла”, оповідання Л.Демської; повісті “Інопланетянка”, “Книга Буття. Глава четверта”, “Я, Мілена”, “Казка про калинову сопілку”, „Дівчатка”, роман “Польові дослідження з українського сексу”, есеї О.Забужко; повісті “Жінка у зоні”, „Про що мовчить книга Йова” С.Йовенко; повісті “На останнім стопню”, “Коротка екскурсія у минуле, або ціна Сівиллиних книг”, “Душа речей”, „Фантастичне оповідання, написане поетом Яремою Пальчиком і не прийняте жодним часописом до друку” Н.Конотопець; повість “Одкровення Вельзевула козачій дочці, Христом миропомазаній” М.Ломонос; романи “Землетрус”, “Діти Ніоби” і повість „Провідна неділя” С.Майданської; повісті “По праву сторону твоєї слави” і “Млин мерців” М.Матіос; повісті “Берег учорашньої ночі”, „Зрада”, оповідання Н.Околітенко; романи “Смітник Господа нашого”, “Радісна пустеля”, “Компроміс”, повісті “Записки Білого Пташка”, “Гірчичне зерно”, “Кіт з потонулого будинку” та оповідання (“Гола дитина, або Ще одна новорічна історія”, “Містерія небес”, “Плач ріки Бистриці”) Г.Пагутяк; роман “Межа” Ю.Шевчук;

Предметом дослідження є особливості реалізації світоглядних моделей та їхній вплив на формування специфіки художнього стилю в українській жіночій прозі ХХ століття..

Теоретико-методологічною основою дослідження виступають літературознавчі праці Р.Барта, М.Бахтіна, Ю.Лотмана, О.Лосєва, О.Соколова, Ю.Степанова, В.Топорова, О.Фрейденберг, Б.Успенського та ін. Суттєвими для роботи є концепції представниць феміністичних та ґендерних студій В.Агеєвої, С. де Бовуар, Г.Брандт, О.Вороніної, Т.Гундорової, Н.Габріелян, І.Жеребкіної, Н.Зборовської, С.Павличко. Філософським, культурологічним контекстом дослідження є праці М.Бердяєва, Г.Маркузе, Х.Ортеги-і-Гасета, Ж.-П.Сартра, М.Еліаде тощо.

Завдання дослідження передбачають використання методів, які б розкрили специфіку предмета. У процесі роботи застосовувалися в синтетичному поєднанні такі методи: ґерменевтичний, структурно-семіотичний, історико-типологічний, ґендерний аналіз, психоаналітичний (частково).



Наукова новизна роботи. Наукова новизна роботи полягає в тому, що проблема світоглядних моделей в українській жіночій прозі вперше постала предметом спеціального дослідження. До цього часу літературознавці не розглядали її системно, порушуючи окремі аспекти в процесі розкриття поетики української жіночої прози.

Особистий внесок здобувача полягає в системному дослідженні специфіки виявлення різновидів світоглядних моделей в українській жіночій прозі кінця ХХ століття. У роботі на основі аналізу макро- і мікрорівнів поетики тексту аналізуються форми впливу домінуючої світоглядної моделі на формування особливостей художнього стилю в українській жіночій прозі кінця ХХ століття. У дослідженні актуалізований філософський дискурс, який сприяє розширенню методологічних можливостей трактування проблеми. За об’єкт аналізу дисертантом була обрана творчість письменниць (Н.Конотопець, М.Ломонос, Н.Околітенко, Ю.Шевчук), залишена поза увагою критики.

Практичне значення. Результати роботи можна використати при викладанні дисциплін історії української літератури та теорії літератури, в дослідженнях проблем поетики сучасної української прози.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертації апробовані в доповідях на конференціях різних рівнів: Міжнародній науково-теоретичній конференції „Проблеми жанру, стилю, літературного напряму” (Запоріжжя, 2003), II Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Українська література у контексті світової літератури” (Одеса, 2002), V Всеукраїнській науково-теоретичній конференції молодих учених (Київ, 2002), IV Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2004), Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні проблеми слов’янської філології (Бердянськ, 2005), Всеукраїнській науковій конференції „Творчість „шістдесятників” у координатах української і світової літератури” (Дніпропетровськ, 2005), Міжвузівській науково-практичній конференції „Російсько-український філологічний дискурс” (Запоріжжя, 2006), на щорічних звітних наукових конференціях викладачів та студентів філологічного факультету Запорізького національного університету (2003, 2004, 2005, 2006, 2007).

Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел (350 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 225 сторінок, основного тексту – 199 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету й завдання дисертаційної роботи, визначено її теоретико-методологічну основу, наукову новизну і практичне значення, подано відомості про апробацію основних положень дисертації.

У першому розділі „Світогляд і художня творчість: теоретичний аспект” синтезовані теоретичні відомості щодо наукової інтерпретації понять „світоглядні моделі”, „жіноча проза”, виявлено специфіку жіночої світоглядної концепції, її вплив на формування художнього стилю жіночого письма, акцентоване інтенсивне зближення наукового й художнього способу пізнання об’єктивної реальності, амбівалентності співвідношення філософії і художнього філософування.

Підрозділ 1.1. „Роль світоглядних компонентів у моделюванні художнього світу”. У філософії мистецтва порушується проблема інтерпретації мистецтва як особливої форми світовідношення. Поняття „світогляд” передбачає когнітивну основу, а поняття „світовідношення” є практичною основою світогляду і результатом його втілення. Світогляд як цілісна система може бути відсутній у літературному творі, який не завжди є однозначним аналогом реальності, проте окремі компоненти реалізуються в об’єктивному конфлікті або „псевдоконтакті” різних ціннісних і логічних систем персонажів, автора і персонажа (Е.Володін). Концептуально-термінологічний апарат на позначення форм впливу світоглядних засад на формування художнього світу невпорядкований і відображає тенденції інтеграції та диференціації наукового знання. Уточнення змістовних аспектів цих понять, яке подається в підрозділі, дає можливість досягти точності терміновживання. У світлі зазначеного з’ясовується кореляція понять „світоглядна модель” і „стиль”.

У сучасному дискурсі гуманітарних наук категорія стилю відзначається варіативністю семантики. Більшість дослідників розуміє категорію стилю як естетичну цілісність змістовної форми, сталу єдність її компонентів, зумовлену характером вираженого змісту (В.Жирмунський, Я.Ельсберг). Структура стилю і механізм стилетворення – дискусійні аспекти. Сутність поняття полягає у відборі й контамінації елементів твору, які створюють єдність. Стиль наявний тоді, коли в творі стають необхідними одні елементи, а інші не повинні бути присутніми (О.Соколов). Дослідник розробив поняття „носії стилю” (компоненти форми) і „стилетворчі фактори” (змістовний рівень). Стилетворчі фактори визначають систему художніх засобів. Еволюція стильових систем детермінується історичним чинником – світовідчуттям епохи, у художньому творі закономірно відображаються стиль поведінки, світогляд автора (М.Бахтін, В.Жирмунський, В.Виноградов, О.Лосєв). За вихідну методологічну позицію беремо такі аспекти визначення стилю, як „принцип світовідношення художника” (А.Черних), „єдину перцепцію, якій підкоряється поетичний світ” (В.Кайзер). Поняття „світоглядна модель” містить розуміння аналога, концептуального утворення, яке синтезує компоненти світогляду, детермінує специфіку моделювання художнього світу, вибір певних зображальних засобів та актуалізує індивідуально-стильові риси як результат практичного втілення світогляду.

Роль світоглядного фактору стає актуальною і в контексті відродження й збагачення методології гуманітарного знання. Перспектива цього вбачається в трансформації критичних орієнтирів, насамперед „філософізації літературознавства”, адекватного прочитання тексту, на чому наголосили літературознавці О.Забужко, Ю.Ковалів С.Павличко, Л.Тарнашинська та ін.

Підрозділ 1. 2. „Світоглядні константи в стуктурі жіночого письма”. У ньому порушується проблема специфіки жіночого світосприйняття, сутності жіночого письма. Актуалізація терміну „жіноче письмо” в сучасному українському літературознавстві пов’язана з іменами В.Агеєвої, Т.Гундорової, Н.Зборовської, І.Івасів, О.Карабльової, С.Павличко, Л.Таран, Т.Тебешевської-Качак, Г.Улюри, С.Філоненко та ін. Підставою для типологізації текстів сучасної жіночої прози С.Філоненко вважає такі принципи (реалізовані в художніх текстах), як „усвідомлене авторство”, „проблематизована ґендерна ідентичність жінки-протагоніста”, і пропонує термін „феміноцентрична література” на означення творів сучасної української жіночої прози. Аналогічно І.Яремчук визначає сучасний жіночий роман як „роман опору, сповнений екзистенційної проблемної напруги, соціальних і психологічних узагальнень з приводу „іншості” жінки щодо „іншості” чоловіка”. Критичні стратегії представників напрямку феміністичної критики спростовують неадекватну інтерпретацію творів „жіночої прози” і апологетизують правомірність функціонування терміну в сучасному українському літературознавстві, розширюючи цим його методологічні горизонти.

Аналізуючи глибинні механізми дискусійності проблематизації феномену „жіночого досвіду” в українській літературі, констатуємо, що ґендерна свідомість ще недостатньою мірою сформована в художньому дискурсі, літературознавстві, культурі в цілому. До подібних висновків приходять різні дослідники, у працях яких наявні різноаспектні оцінки й мотивації такого стану речей (Т.Гундорова,Т.Дороніна, Н.Зборовська). Підтримуємо думку С.Філоненко про те, що твори української жіночої прози перебувають у ситуації діалогу з феміністичною літературою.

При дослідженні особливостей реалізації світоглядних моделей у контексті своєрідності індивідуального стилю письменниць і специфіки „жіночого письма”, беремо до уваги такі особливості жіночого світосприйняття, як: „контекстуальність” – орієнтація на конкретну ситуацію, взаємозалежність людей; „монізм” – нерозривна єдність раціонального та інтуїтивного; відмова від жорсткої поляризації суб’єктно-об’єктних відносин; інтенсивна чуттєвість, тілесність мислення. Ці фактори визначають специфіку моделювання картин світу в художньо-філософській парадиґмі жіночих текстів. Дослідники української жіночої прози (Р.Іваничук, С.Павличко та ін.) неодноразово вказували на наявний у ній глибинний аналіз життєвих явищ. Альтернативна світоглядна парадиґма, ідейно-стильові тенденції творів жіночої прози кінця ХХ століття мають перспективи розвитку в українській прозі наступного століття.

У другому розділіТип героя як стилетворчий чинник в українській жіночій прозі кінця ХХ століття” акцентується тяжіння української жіночої прози ХХ століття до особистісного виміру картини світу. На рівні персонажної сфери творів простежується подібність таких особливостей смислонародження, які відбивають світовідчуття епохи в цілому.

У підрозділі 2. 1. „Трансформація світоглядної позиції героя” йдеться про те, що в творах жіночої прози формується особливий тип героя, який переживає світоглядну та психологічну кризу, світоглядні опозиції нівелюються за рахунок прогресу в розвитку свідомості персонажа. В екзистенційних пошуках героя-протагоніста (причому не тільки в жіночих іпостасях) реалізоване особистісне самоусвідомлення жіночої прози кінця ХХ століття. Провідна світоглядна модель визначає специфіку моделювання внутрішньої структури героя. Українська жіноча проза кінця ХХ століття презентує своєрідні типи героїв, які є означниками стилю письменниць. По-перше, це чужинець (Ю.Крістева), який релятивізує об’єктивність світу, зображується в ситуації позазнаходження. Такий тип героя наявний у прозі О.Забужко (роман „Польові дослідження з українського сексу”), С.Майданської (повість „Провідна неділя”, роман „Землетрус”), Ю.Шевчук (роман „Межа”). По-друге, трансгресивна особистість (Дж.Долімор), яка розкриває психологію грішника й бунтаря, явлену в мінімалізованих (Л.Демська, Н.Околітенко, Ю.Шевчук) та ортодоксальних формах (О.Забужко, М.Ломонос). У такий спосіб художньо переосмислюється глибинна діалектика культурних механізмів, що є прикметною рисою жіночого мислення. У центрі роману „Межа” Ю.Шевчук досить незвична для української прози постать – католицький священик, який поступово втрачає певність своєї віри в Бога. Відзначається схожість ключових мотивів роману з мотивами творів “Отець Сергій” Л.Толстого та “Ті, що співають у терені” К.Маккалоу. У творі Ю.Шевчук робиться акцент на повільній деградації героя як посередника поміж Богом і людиною, втраті ним відчуття потрібності своєї місії і розчиненні його в хаотичності сущого.

В українській жіночій прозі кінця ХХ століття концептуальну вагомість акумулює тип мандрівної людини. Варіації такого типу героя наявні в прозі Л.Демської („Сповідь емігранта”, „Мій Шива”, „Потяг до світла”, „Трамвайний маршрут № 9”). Тип сковородинівської людини реалізований у творах Г.Пагутяк (вперше відзначила О.Карабльова) („повість „Гірчичне зерно”, оповідання „Потрапити в сад”). Герой Л.Демської втілює зв’язок людського духу, який блукає посеред речей світу з нематеріальним і граничним буттям. Осягнення Абсолюту зображується як осяяння, потік переживань і візуальних вражень (сюрреалістичні видіння героя). Містицизм як світоглядна модель реалізований у романтичній естетиці творів (вперше помітив Ю.Бедрик), своєрідній персоносфері (образи буддистської, кельтської, української міфології, анімалістичні персонажі, образ мага). Романтична іронія як спосіб трансцендентальної суб’єктивності героя на відміну від релятивізуючої іронії творів О.Забужко, Н.Конотопець, Н.Околітенко – центральна риса стилю творів Л.Демської.

Моделювання процесів віднайдення тожсамості здійснюється крізь сюжетні події, які виявляють типологічну близькість.Комунікативний аспект взаємодії „Я” та „Іншого” реалізується ключовою екзистенціалістською категорією зустрічі (концепція О.Ф.Больнова) в творах О.Забужко, Н.Конотопець, Н.Околітенко. Сюжетні лінії оповідань Н.Околітенко вибудовуються в перспективі індивідуальної долі в багатовимірному і суперечливому світі („Ніч у скорому”, „На єдиній дорозі”, „Один маленький лебідь”, „Нахаба”). Реалістична манера оповіді реалізує наближене до психоаналітичного трактування сімейних стосунків, поведінкових реакцій людини в ситуації її омасовлення (коли потрапляє в натовп), індивідуального вибору. В оповіданнях Н.Околітенко варіативно повторюється структурна модель „мати (активна позиція) – син (пасивна позиція)” („Материн дім”, „Невістка”, „Джерело з пісків”). Сімейні конфлікти як детермінанти розвитку сюжетної схеми – типова стильова риса творів письменниці. Провідною стилістичною рисою моделювання ідентичності героя є прихована іронія, яка реалізується в оцінних характеристиках персонажів, ситуаціях-викликах, котрі дають поштовх до саморозвитку особистості: (зустріч єгеря і ведмедя на стежці в лісі („На єдиній дорозі”), парадоксальність прагматики діалогів у поїзді і реальна трагедія дівчинки в поїзді („Ніч у скорому”), нічного візиту дівчини на дачу до людини з посадою („Нахаба”), ґендерний конфлікт між молодшою й старшою сестрою („Кумедні старі пісні”). Такі особливості формують реалістичне письмо Н.Околітенко з імпліцитним екзистенційним планом вираження. Світоглядними парадоксами оформлена метатекстуальна парадиґма творів Н.Околітенко, у якій порушено проблему нівеляції досвіду попереднього покоління (на відміну від пропагованої наступності поколінь у творчості Н.Конотопець). Тому спостерігаємо процес „зникнення” – „поразки” тих персонажів („Джерело з пісків”, „Один маленький лебідь”), які „плекають” власну ідентичність і традиції універсального закону, принципи якого реалізує оповідання „На єдиній дорозі”: містить утопічну модель взаємин людини і природи, зреалізовану в відносинах старого самотнього ведмедя і не менш самотнього молодого єгеря.

Важливу роль в образотворенні відіграють елементи ритуальних структур. Елементи ритуалу жертвопринесення складають структурну основу ключових сюжетних подій, які являють динаміку ровитку героя, у творах „Осінь мага”, „Спокуса сірого голуба”, „Потяг до світла” Л.Демської; „Землетрус”, „Провідна неділя” С.Майданської; психологічному етюді (за визначенням Я.Голобородька) „Сестро, сестро” О.Забужко. Фраґменти ініціаційного ритуалу простежуються в сюжетній схемі повістей Н.Конотопець (світоглядні пошуки героя відповідають схемі віднайдення тожсамості: насолода (любов до однокласника) – страждання (зрада) – відродження (шляхом духовного досвіду проходження дороги)), О.Забужко, Ю.Шевчук. У прозі українських письменниць спостерігаємо увагу до феномену інфантилізації суспільства, який неоднозначно трактується в прозі Н.Околітенко (як трагічні наслідки безвідповідальності) і Г.Пагутяк (як реакція самозахисту проти жорстокого суспільства, беззахисність людини).

В українській жіночій прозі кінця ХХ століття варіативно репрезентовані ґендерні аспекти ідентичності через посередництво лексичних засобів оцінки в мовленні персонажів, портретні описи, при аналізі яких виявляється інформативною категорія кута зору.

У підрозділі 2. 2. „Міфологічні образи як форми вивлення світоглядної позиції” аналізується специфіка трансформації традиційних мотивів і образів, характер впливу світоглядної моделі на стратегії інтерпретації міфологічного матеріалу. Основна увага приділяється аналізу інтерпретації казкової сюжетної схеми (модель суперництва) в творчості О.Забужко, Г.Пагутяк, яка містить протилежні інтенції проблеми демонічного. Текстова версія О.Забужко репрезентує художній аналіз наслідків трансформації проблеми демонічного в межах християнської парадиґми. Авторка відтворює архетипну модель братовбивства на основі паралельно-асоціативних зв’язків між різночасовими шарами культури. Процес осягнення традиційної структури взаємин братів реалізується на різних формально-змістових рівнях. У “Казці про калинову сопілку” мотиви архаїчного і біблійного сюжетів, активізуючись крізь символічний ряд деталей, складають основу буття-сюжету. Філософське підґрунтя архетипної матриці складає той факт, що Каїн і Авель уособлюють різні типи культур. Підтримуємо думку Н.Зборовської, яка пропонує розуміння прози О.Забужко як конфлікт із Богом. Витоки Ганнусиної деструкції-спротиву слід шукати у чоловічому єстві культури, а в іншому вимірі – в онтологічних основах буття. В оповіданні Г.Пагутяк „Калинова сопілка” модель суперництва реалізується в конфлікті однокурсниць, у якому міститься протилежний ціннісний вектор: позитивно трактується смиренність Олі (інваріант дідової дочки), засуджується бунтівливість і агресивність Нельки (інваріант бабиної доньки). Мотив дитинної незахищеності, незатишності, прагнення притулку знаходить свій вияв у творах Г.Пагутяк в інтерпретації біблійного образу Іова. У роботі акцентується схожість юнґіанського трактування образу Іова, який пізнав внутрішню конфліктність Бога та авторських інтенцій, закладених у характерах героїв прози Г.Пагутяк, які в більшості своїй позначені інфантильністю, незахищеністю, жертовністю, підпорядковані впливу Долі, але оптимістично налаштовані вірою у Божий промисел. Критичний діалог відсутній у авторки: безногий Грицько (асоціюється з біблійним персонажем) на смітнику залишається щасливим і не перестає любити людей. Амбівалентність страждання акцентована уже в ранніх творах письменниці.

Самоусвідомлення жіночої ідентичності в процесі переживання досвіду роду знайшло відображення в повісті С.Йовенко „Про що мовчить книга Йова”. Вперше акцентувала увагу на виявленні архетипу Йова в структурі цього твору Л.Кулакевич, яка наголосила на опозиційному протиставленні дорослий – дитина. Розгляд наративних стратегій повісті відкриває глибинні аспекти проблематики твору, тому думку дослідниці вважаємо суперечливою, адже у повісті наявні персонажі, які відзначилися ласкавим ставленням до Василинки (дядько Василь, нянька Тетяна, дід Никифор) і репрезентують тип поведінки, який не відповідає стереотипу дорослої людини (наприклад, її молодий дядько Василь). Специфіка оповіді – у своєрідному відчуженому абстрагованому погляді на свою іншу сутність (яка завжди присутня поряд із іншими ідентичностями людини), зіставлення суб’єктивування-переживання дитини й дорослої людини, осмислення своєї присутності в світі, включеності в життєдіяльність людської спільноти із метою художнього аналізу глибинних механізмів соціальної агресії і жорстокості.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал