Удк олександр Якимчук м. Чернівці Соціальні мережі та їх аналіз



Скачати 177.3 Kb.
Дата конвертації09.05.2017
Розмір177.3 Kb.
УДК

Олександр Якимчук

м. Чернівці
Соціальні мережі та їх аналіз

У статті аналізуються основи соціальних мереж, історія виникнення даного терміну, принципи побудови діаграм соціальних мереж, їх форми та ступінь корисності, підходи що до характеристик соціальних мереж, аналітичні методи, що застосовуються в соціальному аналізі, існуючі системи аналізу соціальних даних, споріднені до мережевого аналізу теорії, структурні характеристики та обмеження соціальних мереж.



Ключові поняття: соціальна мережа, коефіцієнт кластеризації, діаграма соціальної мережі, форма соціальної мережі, заповнення соціальних дір, структурний підхід, структурна теорія, теорія мережевого обміну, динамічний підхід, нормативний підхід, соціальний капітал, ресурсний підхід, індивідуальні ресурси, мережеві ресурси, паттерн соціальної взаємодії, соціометрія, теорія графів.

Актуальність теми. Аналіз соціальних мереж перетворився на основний метод досліджень у сучасній соціології, антропології, географії, соціальній психології, інформатиці та дослідженні організацій, а також поширену тему для досліджень і дискусій. Дослідження в декількох академічних сферах показали, що соціальні мережі діють на багатьох рівнях, починаючи від родин, і закінчуючи цілими націями, та відіграють важливу роль у тому, як розв'язуються проблеми, працюють організації та досягають успіху на шляху до власних цілей індивіди.

У західній соціології мережевий підхід використовується у надзвичайно широкому спектрі досліджень. Феномен соціального капіталу, зв’язки між корпораціями та неурядовими організаціями, здатність до самоорганізації у межах локальних спільнот, організована злочинність і трудова міграція, етнічне підприємництво та доступ до ресурсів, гендерні соціальні мережі і здоров’я, комп’ютерні мережі та світова економічна система – це лише неповний перелік тем, які аналізуються із застосуванням мережевої теорії. Окрім того, в силу відсутності строгої спеціалізації у західних суспільних науках концепт соціальних мереж фігурує у широкому спектрі наукових дисциплін від соціальної антропології до психології.



Метою цього дослідження є вивчення особливостей соціальних мереж, підходів та систем їх аналізу.

Для реалізації поставленої мети визначаються такі завдання дослідження:



  1. дати визначення та окреслити особливості соціальних мереж;

  2. показати принципи відображення зв’язків у соціальних мережах;

  3. виявити залежність ступеня корисності мережі від її форми;

  4. окреслити основні підходи щодо аналізу соціальних мереж;

  5. показати основні аналітичні методи, що застосовуються у соціальному аналізі;

  6. дати короткий перелік існуючих систем аналізу соціальних даних;

  7. встановити можливості використання мережевого підходу у наукових дослідженнях;

  8. розглянути споріднені до мережевого аналізу теорії;

  9. дослідити структурні характеристики та обмеження соціальних мереж;

  10. ознайомитися з історією мережевого аналізу.

Соціальна мережа – соціальна структура, утворена індивідами або організаціями. Вона відображає різноманітні зв'язки між ними через різні соціальні взаємовідносини, починаючи з випадкових знайомств і закінчуючи тісними родинними зв'язками.

Термін «соціальна мережа» у 1954 році ввів англійський соціолог Джеймс Барнс у збірці робіт «Людські стосунки». Цим терміном він висловив думку про те, що суспільство – це складне переплетення стосунків. Барнс досліджував взаємозв'язки між людьми за допомогою візуальних діаграм, в яких окремі особи зображено крапками, а зв'язки між ними – лініями.





Рис. 1. Зображення соціальної мережі Барнсом

У 1959 році принципами формування соціальних мереж зацікавились угорські математики Пол Ердос (Paul Erdos) і Альфред Реній (Alfred Renyi). Вони написали цілу низку статей на основі своїх досліджень. Дункан Уоттс (Duncan J. Watts) і Стівен Строгац (Steven H. Strogatz) розвинули теорію соціальних мереж і першими запропонували поняття коефіцієнта кластеризації, тобто ступеня близькості між неоднорідними групами (коли людина розширює мережу своїх зв’язків за рахунок осіб, яких вона не знає особисто, але знають її знайомі) [14].

Соціальна мережа – це спільнота людей, об’єднаних однаковими інтересами, уподобаннями або тих, хто має інші причини для безпосереднього спілкування між собою.

Теорія соціальних мереж розглядає соціальні взаємовідносини у термінах вузлів і зв'язків. Вузли є відособленими акторами у мережах, а зв'язки відповідають стосункам між акторами. Може існувати багато типів зв'язків між вузлами. У найпростішій формі соціальна мережа є відображенням усіх зв'язків, які мають відношення до дослідження, між вузлами. Мережі можуть використовуватися для встановлення соціального капіталу окремих акторів. Ці концепції часто відображаються на діаграмі соціальної мережі, на якій вузлам відповідають точки, а зв'язкам – лінії [14].

Форма соціальної мережі допомагає визначити ступінь своєї корисності для її учасників. Менші, сильніше зв’язані мережі можуть бути менш корисними для своїх учасників, ніж мережі з багатьма слабкими зв'язками з особами ззовні від основної мережі. Більш відкриті мережі, з багатьма слабкими зв'язками і соціальними взаєминами, вірогідніше будуть пропонувати нові ідеї та можливості для своїх учасників, аніж зачинені мережі з багатьма надлишковими зв'язками. Іншими словами, група знайомих друзів, які спілкуються лише один з одним, уже володіють спільними знаннями і можливостями. Група осіб із зв'язками з іншими соціальними спільнотами, вірогідно, отримуватимуть доступ до ширшого діапазону інформації. Для досягнення успіху індивідам краще мати зв'язки з декількома мережами, аніж багато зв'язків у межах однієї мережі. Аналогічно, індивіди можуть впливати, або діяти в ролі брокера у середині своїх соціальних мереж, з'єднуючи дві мережі, в яких відсутні безпосередні зв'язки (носить назву заповнення соціальних дір).

Сила теорії соціальних мереж у її відмінності від традиційних соціологічних наук, згідно яких вважається, що саме атрибути окремих акторів – дружність або недружність, рівень інтелекту тощо – грають основну роль. У теорії соціальних мереж використовується інший погляд, коли атрибути окремих акторів менш важливі, аніж стосунки та зв'язки з іншими акторами у мережі. Цей підхід виявився корисним при поясненні багатьох реальних явищ, але залишає менше простору для індивідуальних дій, можливостей індивідів впливати на свій успіх, так як багато залежить від структури їхньої мережі [14].

Соціальні мережі також використовувалися для дослідження того, як взаємодіють компанії, характеризуючи багато неформальних зв'язків, що поєднують між собою представників керівництв, а також асоціації та зв'язки між окремими робітниками у різних компаніях. Ці мережі дають можливості компаніям збирати інформацію, утримувати конкуренцію та, навіть, таємно змовлятися про встановлення цін або політик.

Існує чотири підходи що до аналізу соціальних мереж:

1. Структурний – акцентує увагу на геометричній формі та інтенсивності взаємодій (вазі ребер). Усі актори розглядаються як вершини графа, які впливають на конфігурацію ребер і інших акторів мережі. Особлива увага приділяється взаємному розташуванню вершин, центральності, транзитивності взаємодій. Для інтерпретації результатів у даному випадку використовуються структурні теорії і теорії мережевого обміну [4].

2. Динамічний – увага акцентована на змінах у мережевій структурі з часом. Вивчаються причини зникнення і появи ребер мережі; зміни структури мережі при зовнішніх діях; стаціонарні конфігурації соціальної мережі [4].

3. Нормативний – вивчає рівень довіри між акторами, а також норми, правила та санкції, які впливають на поведінку акторів у соціальній мережі та процеси їх взаємодій. У цьому випадку аналізуються соціальні ролі, які пов'язані з даним ребром мережі, наприклад, відношення керівника і підлеглого, дружні або родинні зв'язки. Комбінація індивідуальних і мережевих ресурсів актора з нормами і правилами, що діють у даній соціальній мережі, утворює його «соціальний капітал» [4].

4. Ресурсний – розглядає можливості акторів по залученню індивідуальних і мережевих ресурсів для досягнення певної мети і диференціює акторів, які знаходяться в ідентичних структурних позиціях соціальної мережі, за їх ресурсами. Як індивідуальні ресурси можуть виступати знання, престиж, багатство, етнічність, стать (гендерна ідентичність). Під мережевими ресурсами розуміються вплив, статус, інформація, капітал [4].

У соціальному аналізі застосовуються такі аналітичні методи:

1) методи теорії графів;

2) методи знаходження локальних властивостей суб'єктів;

3) методи визначення еквівалентності акторів, включаючи їх структурну еквівалентність;

4) блокові моделі і ролева алгебра;

5) аналіз діад і тріад;

6) імовірнісні моделі;

7) кореспондентський аналіз і топологічні методи, що представляють мережу як деякий симпліціальний комплекс [4].

Особливістю оперативних соціальних мереж, як джерел соціальних даних є те, що користувачі розширюють свої мережі доволі швидко та без додаткових витрат з боку соціального аналітика. Це зумовлює великі розміри соціальних графів, на яких можуть здійснюватись масштабні дослідження різноманітних властивостей соціальних мереж.

На сьогоднішній день існує багато систем аналізу соціальних даних, що використовуються здебільшого соціологами для проведення досліджень: UCINET, NetDraw, Pajek, Netminer, Visone, SNA/R, StOCNET, Negopy, InFlow, GUESS, NetworkX, prefuse, JUNG, BGL/Python та інші. З детальним списком систем для аналізу соціальних мереж можна ознайомитись на сайті міжнародної спільноти з аналізу соціальних мереж ISNA [12] та в огляді [5]. Однією з найвідоміших є UCINET – комерційний продукт, що розроблюється американською компанією Analytic Technologies. Вона дозволяє здійснювати аналіз соціальних мереж, використовуючи широкий спектр методів аналізу, експортувати дані у найпопулярніші формати, інтегрується з системою візуалізації мереж NetDraw. Одним з найголовніших обмежень є максимальний розмір акторів у мережі 32767, але й при обробці даних для 5,000 - 10,000 акторів виникають значні затримки у роботі. Для обробки більших за розміром даних створена словенськими розробниками Vladimir Batagelj та Andrej Mrvar система Pajek [13]. Обробка великих соціальних мереж досягається їх кластеризацією на менші і застосовуванням адаптованих алгоритмів.

Генетично мережевий аналіз у соціології пов’язаний, перш за все, з традицією структурного аналізу. Аналітичні принципи структурного аналізу, розроблені Т. Парсонсом, набули у мережевому трактуванні нового звучання. Орієнтація на вивчення стійких структур функціонування соціальної системи вилилася у розробку концепту соціальних мереж, які ми можемо визначити як сукупність соціальних акторів і набір зв’язків між ними. Фактично, мережевий підхід є своєрідним трактуванням структурного аналізу у формі, яка робить можливим застосування аналітичних принципів структурного аналізу на рівні емпіричного дослідження. Специфікою мережевого підходу є те, що, згідно з його методологією, з соціологічного аналізу необхідно виключити такі “особисті характеристики” індивідів як інтерналізовані норми, культурні стандарти і цінності, які не є “структурними”, а відтак представляють щось випадкове, є свого роду “похибкою”.

Складовими соціальних мереж (акторами) можуть бути індивіди, групи, корпорації, держави тощо. Широко також трактуються і зв’язки між соціальними акторами: вони не обмежуються виключно комунікаційним аспектом, а включають також і відносини обміну ресурсами та різноманітні форми взаємодії, наприклад, конфлікт.

Спорідненими до теорії мережевого аналізу є теорія обміну та теорія раціонального вибору. П. Блау, Дж. Хоманс, Р. Емерсон, Дж. С. Коулмен поклали основу розвитку концепту соціальних мереж, залишаючись, проте, за межами мережевого аналізу. Як зазначає Д. Рітцер: “Не дивлячись на безліч співпадінь між теорією обміну та мережевою теорією, прихильники останньої не торкаються феномену обміну. Мережеві теорії відрізняє увага до об’єктивної моделі зв’язків на мікро- і макрорівнях соціальної реальності та між цими рівнями” [1, c. 356]. Подібними є і розходження з теорією раціонального вибору. Остання, наприклад, аналізує економічну стратегію домогосподарств, трактуючи їх як соціального актора, що діє раціонально. Мережева ж теорія аналізує економічну стратегію домогосподарства не крізь призму раціональної поведінки, а через структурні обмеження. Інакше кажучи, визначальним фактором економічної поведінки домогосподарств вважається система взаємозв’язків цього домогосподарства з іншими соціальними акторами (яка, втім, є змінною, динамічною). Конфігурація соціальної мережі, в яку включене домогосподарство, переважаючий у цій мережі тип зв’язків, їхня інтенсивність є вирішальними у виробленні економічної стратегії домогосподарства. Таким чином, наголос робиться власне на структурних обмеженнях.

Характеризуючи основні напрямки мережевого аналізу, необхідно зробити застереження, що процес оформлення мережевого аналізу у цілісну соціологічну парадигму та пов’язані з ним методологічні дискусії тривають досі, залишаючись, втім, незнайомими для вітчизняного академічного середовища.

Відсутність єдиного “канонічного” тексту мережевого аналізу, очевидно, є слабким місцем цієї парадигми. Так, наприклад, Р. Барт, визнаючи неоднорідність та суперечливість різноманітних підходів у межах цієї парадигми, стверджує, що: “на сьогодні існує аморфна сукупність підходів, яку називають мережевим аналізом” [3, p. 20].

Так чи інакше, прихильників мережевого аналізу єднає те, що вони чітко відмежовуються від так званих “традиційних” підходів, названих Р. Бартом “атомістичними” чи “нормативними” [3]. Традиційні підходи значно спрощують соціальну реальність, адже обмежуються тим, що розглядають “особисті характеристики” соціальних акторів такі як стать, вік, рівень прибутку, багатство, освіта та проводять кореляції між ними. Вони надто зосереджені на елементах мікрорівня (інтерналізованих нормах і цінностях) та нехтують відносинами, які складаються між акторами [10]. Традиційні підходи передбачають, що соціальна поведінка є результатом того, що індивіди посідають подібні атрибути. Мережевий же підхід вважає соціальну поведінку результатом включеності індивіда у структуровані соціальні відносини.

Вагомим аргументом на користь мережевого підходу у дискусії з прихильниками традиційних підходів є те, що всі особисті характеристики соціальних акторів актуалізуються у процесі їхньої щоденної взаємодії у межах певних соціальних мереж. Так, соціальна депривація не виникає виключно на основі низького рівня прибутків та престижу. Вона з’являється у процесі взаємодії на рівні так званих особистих соціальних мереж. Фактично, особисті характеристики соціальних акторів є “видимим” чи простішим для наукового аналізу виявом їхніх структурних характеристик (звичайно ж, не йдеться про такі особисті характеристики як стать чи расова приналежність). Важливим моментом є те, що мережевий аналіз наполягає власне на такій послідовності – структурні характеристики системи через структурні обмеження продукують структурні характеристики соціального актора, які, у свою чергу, знаходять вираз в особистих характеристиках [2].

Структурними обмеженнями можуть виступати, зокрема, такі характеристики соціальної мережі як чисельність її складових чи різнорідність її елементів, адже ці характеристики впливають на структурування соціальної взаємодії. На мій погляд, доцільно говорити про різні рівні таких структурних характеристик. Такі характеристики як щільність мережі, її розміри, переважаючий тип зв’язків між складовими, спосіб розподілу ресурсів є лише складовими характеристик вищого рівня.

Хоча мережевий аналіз надає перевагу структурним характеристикам соціальних акторів, можливим є і інтегрований підхід. Методологія мережевого аналізу передбачає потенційну можливість міждисциплінарного зближення з психологією та соціальною психологією, адже різноманітні поведінкові паттерни органічно вкладаються у структурах людської свідомості. Крім того, в залежності від завдань, які ставить перед собою дослідник, метою дослідження соціальної мережі може бути або виявлення стійких моделей (паттернів) соціальної взаємодії (тобто характеристик соціальної структури), або ж з’ясування взаємозалежностей між особистими та структурними характеристиками соціального актора. Власне, у другому випадку відбувається взаємне доповнення традиційного і мережевого підходів. Таким чином, у межах соціологічної парадигми мережевого аналізу ми можемо виділити дві відмінні традиції. Перша скерована на вивчення взаємозалежностей між структурними та особистими характеристиками соціальних акторів, інша ж концентрує увагу на дослідженні структурних характеристик соціальної системи чи, точніше кажучи, емерджентних характеристик соціальної системи.

Зважаючи на те, що процес конституювання мережевого аналізу як самостійної соціологічної парадигми триває, одним з актуальних питань його становлення є впорядкування минулого досвіду у певну цілісну схему. Величезний масив теоретичних і прикладних досліджень у межах мережевого аналізу спричиняє те, що дослідник, який намагається у історично-тематичній схемі представити розвиток та напрямки мережевого аналізу, неминуче стикається з проблемою різних трактувань історії мережевого аналізу [2].

Б. Веллман виокремлює три дослідницькі традиції у межах мережевого аналізу:

1) антропологічний шлях розвитку концепту соціальних мереж;

2) кількісний аналіз та субстанційний підхід;

3) структурне пояснення політичного процесу [11, p. 21 – 30].

Інший представник мережевого аналізу Дж. Скотт зазначає, що, починаючи з 30-тих років минулого століття, дослідження соціальних мереж майже незалежно ведеться у кількох галузях, а саме:

1) психологічний напрям;

2) антропологія;

3) математика [7].

У праці “Канада як соціальна структура: Мережевий аналіз та канадська соціологія” згаданий вище Баррі Веллман та Д. Б. Тіндалл пропонують відмінну від попередніх схему:

1) соціометрія;

2) етнографічні дослідження;

3) архівні дослідження міжорганізаційних і міждержавних відносин;

4) політико-економічні дослідження світової економіки і соціальних рухів [8, p.277].

Антропологічна традиція розвитку мережевого аналізу, яку Б. Веллман називає “переважно британською”, була започаткована А. Р. Редкліффом-Брауном. Підхід, запропонований Редкліффом-Брауном, концентрувався на аналізі соціальної морфології чи “форми” групи шляхом виявлення соціальних позицій (статусів), які є доступними для членів спільноти і вивчення систем прав і обов’язків. Структура спільноти досліджувалася шляхом виявлення всіх статусів і специфічних рольових фреймів, пов’язаних з цими статусами. Таким чином, відкривався шлях до порівняльного аналізу різних спільнот. Слабким місцем цього напрямку видається те, що він досліджує виключно нормативну, а відтак ідеальну соціальну поведінку, регламентовану нормами і звичаями певної спільноти.

У післявоєнний період інтерес соціальних антропологів змістився зі спільнот, що перебувають на примітивному рівні розвитку, до сучасних індустріалізованих та урбанізованих суспільств, які саме проходили етап інтенсивної урбанізації. Британських соціологів турбували великі потоки мігрантів, які залишали культурно гомогенні села, занурюючись у середовище багатомовних міст та індустріальних районів. Науковці побоювалися, що нові міщани, залишивши позаду нормативні обмеження традиційної локальної спільноти, стануть ізольованими та дезорієнтованими у "масовому суспільстві", а, відтак, некерованими і схильними до девіацій. Такі побоювання представлені, зокрема, у У. Корнхаузера [6, p. 62]. Б. Веллман зазначає, що ці дослідження не підтвердили найгірших побоювань: виявилося, що мігранти не лише формували сильні мережі підтримки всередині своїх нових міських середовищ, а й зберігали міцні зв’язки зі своїми родинними сільськими спільнотами. Під впливом урбанізації, індустріалізації та технологічних змін навколо таких мігрантів сплелася складна павутина “проникаючих зв’язків” (сrosscuting ties), що виконували функцію соціальної підтримки [11, p. 22].

Наступною традицією вивчення соціальних мереж є соціально-психологічний напрямок, до якого відносяться соціометрія і психологія гештальту. Засновник соціометрії Дж. Л. Морено вважав, що такі великомасштабні соціальні феномени як економічна система чи держава підтримуються та репродукуються у часі через мікроструктури, сформовані паттернами людських відносин. Представники психології гештальту, до яких Дж. Скотт відносить К. Левіна та Ф. Хайдера, наголошували на організованих паттернах, які структурують думки і сприйняття. К. Левін досліджував групову поведінку, яка, на його переконання, була функцією конфліктуючих соціальних сил. Група у його розумінні існує у соціальному просторі, а тому складається як з самої групи, так і зі свого сприйняття навколишньої соціальної дійсності. Група та оточення взаємодіють і значення цих взаємодій конструююється членами групи на підставі їхнього сприйняття та досвіду. Ф. Хайдер розробив теорію балансу, яка полягає у тому, що свідомість шукає балансу (відсутності напруги), намагаючись дотримуватися тих ідей, які не конфліктують між собою. Зокрема, Ф. Хайдер переймався тим, що відбувається, коли особа є емоційно близькою до двох людей, які стають ворожими один до одного. На думку Ф. Хайдера, виходом з цієї ситуації є поділ групи на кліки у межах яких усі зв'язки є позитивними, і між якими всі зв'язки є негативними. Всі групи, у яких відсутній такий баланс, перебувають у повільному транзиті у напрямку до формування клік і поділу [7, p. 105].

Виходячи з методологічних позицій мережевого аналізу, представникам соціометрії та гештальт психології можна закинути надмірний психологізм. Разом з тим певні напрацювання цих напрямків використовуються представниками мережевого аналізу. До таких запозичень, зокрема, можна віднести соціометричний аналіз конфігурації малої групи, структури відносин у таких групах та у межах клік, тріад та діад. Методику мережевого аналізу збагатили соціометричні напрацювання щодо візуалізації соціальних мереж.

Соціологічну традицію мережевого аналізу представляють формалістський та структуралістський напрямки. Характерною особливістю формалістського підходу є акцент на формі мережевих паттернів, а не на їхньому змісті. У межах формалістського підходу практикується математичне моделювання соціальних мереж і, зокрема, теорія графів (graph theory), розроблена Г. Вайтом. Саме під керівництвом Г. Вайта у 60 – 70-х роках група вчених з Гарварду розробила математичний бік аналізу соціальних мереж, перекладаючи з соціальних наук у математичну форму багато важливих концептів [2].

Структуралістська парадигма мережевого аналізу представлена двома типами досліджень. Перший з них це соціоцентричний підхід, який також називають дослідженням всієї мережі (whole network studies). Він спрямований на ґрунтовне дослідження одного або кількох видів відносин між усіма членами популяції і на виявлення стійких моделей цих відносин. Інакше кажучи, тут йдеться про виявлення структурних характеристик системи.

Іншим підходом у межах соціологічної парадигми мережевого аналізу є егоцентричний підхід, який також називають дослідженням особистих соціальних мереж (personal network studies). Такі дослідження пропонують відбиток соціального світу окремо взятого соціального актора. Цей підхід спрямований на виявлення кореляцій між структурними характеристиками соціальних акторів та їхніми особистими характеристиками. Представники егоцентричного підходу вивчають не один вид зв’язків між усіма членами мережі, а всі зв’язки, які має певний член мережі. У такому разі респондент (центральна особа / focal person) перебуває в центрі системи, власне трактування якої й пропонує [9].

Б. Веллман притримується думки, що дослідження політичного процесу є окремим напрямком мережевого аналізу. На мою думку, оскільки політичний процес є об’єктом мережевого аналізу, а попередній поділ на структуралістський та формалістський підходи застосовує класифікацію на підставі методів дослідження, дослідження політичного процесу не можуть бути виділені у окремий напрямок цієї соціологічної парадигми.

Інший дослідник, Дж. Скотт, виділяє математичну традицію вивчення соціальних мереж, як самостійний напрямок у межах мережевого аналізу. Проте, на мою думку, математична операціоналізація категорій мережевого аналізу, математичне моделювання процесів у соціальних мережах, візуалізація соціальних мереж з застосуванням математичних методів є не стільки самостійним напрямком мережевого аналізу, скільки методикою аналізу.

Підсумовуючи, зазначимо, що, незважаючи на значну строкатість напрямків мережевого аналізу та триваючий процес становлення цієї парадигми, необхідно визнати наявність ряду аналітичних принципів, які об'єднують всі згадані дослідження у більш-менш цілісну систему зі своїми методами дослідження, категоріальним апаратом і більш ніж півстолітнім досвідом емпіричних досліджень. В силу ідеологічної зашореності вітчизняної соціології мережевий аналіз до недавнього часу незаслужено ігнорувався. Між тим, мережевий аналіз дає можливість досліджувати такі явища української дійсності як економічна поведінка домогосподарств, корупція, міжорганізаційні зв’язки у сфері бізнесу та політики, дозволяє по-новому проаналізувати феномен соціального капіталу, дослідити паттерни соціальної взаємодії у сільських і міських локальних спільнотах так як це ще ніколи не робилося в Україні. Таким чином, мережевий підхід може значно збагатити вітчизняну соціологію як на теоретичному рівні, так і на рівні прикладних досліджень.

Література:



  1. Ритцер Джордж. Современные социологические теории. 5-е изд. / Джордж Ритцер. – СПб.: Питер, 2002. – 688 с.

  2. Демків О. Б. Розвиток та основні напрямки мережевого аналізу // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2003. – c. 161-166.

  3. Burt, R. Toward a structural theory of action: network models of social structure, perception and action. – New York: Academic Press, 1982. – 381 p.

  4. Hanneman, Robert A. and Mark Riddle. Introduction to social network methods. – Riverside, CA: University of California, Riverside, 2005. – 322 p. (published in digital form at http://faculty.ucr.edu/~hanneman/ )

  5. Huisman M., Duijn M. Software for Social Network // Analysis Proceedings of the Sixth International Conf. on Logic and Methodology, August 17–20. – Amsterdam, The Netherlands, 2004. – pp. 578-600.

  6. Kornhauser, W. Mass society. International encyclopedia of the social sciences, vol. 10, 1968. – pp. 58-64.

  7. Scott, John. Social Network Analysis (Second Edition). – London: Sage, 2000. – 220 p.

  8. Wellman, B. and D. B. Tindall. Canada as Social Structure: Social Network Analysis and Canadian Sociology. Canadian Journal of Sociology 26, 2001. – pp. 265-308.

  9. Wellman, B. and S. Wortley, Different Strokes from Different Folks: Community Ties and Social Support // American Journal of Sociology, 1990. – pp. 558-588.

  10. Wellman, B. Network analysis: some basic principles. In R. Collins (ed.). Sociological theory. – San Francisco: Jossey-Bass, 1983. – pp. 155-200.

  11. Wellman, B. Structural analysis: from method and metaphor to theory and substance // Social Structures: a network aproach // edited by Barry Wellman and S. D. Berkowitz. Volume 15 in Contemporary studies of sociology. – New York: Cambridge, Cambridge university press, 1988. – pp. 19-61.

  12. http://www.insna.org/software/index.html

  13. http://pajek.imfm.si

  14. http://uk.wikipedia.org


Summary

Oleksandr Iakymchuk



Social networks and their analysis

The article explores the fundamentals of social networks, history of this definition, the principles of charting social networks, social networks form and degree of their usefulness, that approaches to the analysis of social networks, analytical methods used in social analysis, existing analysis systems for social data, related to network analysis theory, structural characteristics and limitations of social networks, history of network analysis.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал